Fine Art and Culture Studies

ПЛАСТИКА СЦЕНІЧНОГО РУХУ ТА АРТИСТИЗМ У СУЧАСНОМУ ЕСТРАДНОМУ СПІВІ

2025-05-12T14:49:27+03:00

Сучасне естрадне мистецтво представлене широкою палітрою музичних виражень. Характерною особливістю мистецтва естради є його наповненість світло-звуковими ефектами, динамічність сценічних образів, а також можливість легко адаптуватись до нових стилів та технологій, що формує нові вимоги до підготовки естрадного співака до виступів на сцені. Метою статті є вивчення пластики сценічного руху та артистизму в сучасному естрадному співі як важливого елемента публічного виступу естрадного співака. Методологія дослідження базується на поєднанні теоретичних та практичних підходів, методів аналізу та синтезу, порівняння, систематизації теоретичних даних. У статті здійснено аналіз впливу пластики сценічного руху та артистизму на розвиток творчого потенціалу сучасного естрадного співака. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснено дослідження сучасних підходів до естрадного вокального виконавства у взаємозв’язку з такими засобами сценічної виразності як пластика сценічного руху та артистизм. Окремо розглядаються питання взаємодії співу, рухів та акторської майстерності під час публічного виступу на сцені, а також вплив засобів сценічної виразності на загальну сценічну презентацію естрадного співака, що є необхідним елементом сучасного мистецтва естради. Висновки. Пластика сценічного руху та артистизм є важливими складовими публічного виступу сучасного естрадного виконавця, адже вони допомагають підсилити емоційність виконання вокального твору та формують загальне враження про артиста та рівень його професійності. Вдале поєднання сценічних рухів, артистизму та вокального виконавства створює ефектну презентацію, що дає змогу співакові захопити увагу слухачів та створити унікальну атмосферу. Розглянуті в статті положення можуть стати в нагоді в процесі навчання майбутніх артистів та для розробки нових методик викладання мистецьких дисциплін.

ВОКАЛЬНІ АНСАМБЛІ У ТВОРЧІЙ ПРАКТИЦІ ЄВРОПИ ТА КИТАЮ: ТРАДИЦІЇ, ТРАНСФОРМАЦІЇ, СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

2025-05-12T15:07:40+03:00

Метою даного дослідження є комплексний аналіз жанрово-стильових особливостей вокальних ансамблів Європи та Китаю, їхнього історичного розвитку, основних трансформаційних процесів та сучасних тенденцій. Дослідження спрямоване на виявлення специфічних рис ансамблевого вокального мистецтва двох культурних просторів, а також на визначення впливу глобалізаційних процесів на їхню еволюцію. Для досягнення поставленої мети застосовано компаративний метод, що дозволяє простежити подібності й відмінності у вокальних традиціях Європи та Китаю, а також аналітичний метод для детального вивчення стилістичних характеристик ансамблевого співу різних періодів. Наукова новизна роботи полягає у визначенні унікальних особливостей європейського та китайського вокального ансамблевого мистецтва, аналізі процесів їхньої трансформації під впливом глобалізації, а також у розгляді сучасних тенденцій розвитку ансамблевого співу в контексті міжкультурного діалогу. Виявлено, що європейські вокальні ансамблі розвивалися переважно на основі поліфонічних принципів, що передбачають багатоголосся з рівноправними голосами. У свою чергу, китайські ансамблі сформувалися під впливом гетерофонії, де одна мелодична лінія виконується з варіативними відтінками, залежно від виконавської традиції. У ХХ–ХХІ століттях спостерігається тенденція до синтезу національних вокальних традицій із сучасними техніками виконання. Європейські ансамблі активно використовують новітні вокальні методики, зокрема експериментальний вокал, електроакустичні ефекти та імпровізаційні прийоми. У Китаї, поряд із традиційними формами ансамблевого співу, зростає популярність західних вокальних технік, що інтегруються в сучасну китайську музику, створюючи унікальні поєднання стилів. Результати дослідження підтверджують, що сучасне вокальне ансамблеве мистецтво Європи та Китаю зазнає суттєвих змін під впливом цифрових технологій, експериментальних форм вокалу та активного міжкультурного обміну. Взаємодія двох музичних традицій сприяє розширенню жанрового спектру ансамблевого виконання, а також інтеграції вокального мистецтва у глобальний музичний контекст. Важливу роль у цьому процесі відіграють міжнародні фестивалі, конкурси та спільні творчі проєкти, що сприяють популяризації ансамблевого співу на світовій сцені.

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ ЕСТРАДНОГО ВОКАЛУ

2025-05-12T15:15:58+03:00

У статті досліджено особливості використання сучасних технологій у методиці викладання естрадного вокалу. Мета дослідження полягає у систематизації та науковому обґрунтуванні ефективних технологічних інновацій у сфері вокальної педагогіки, визначенні їх ролі у формуванні професійних компетентностей естрадних вокалістів. Методологія дослідження базується на комплексному застосуванні загальнонаукових методів: теоретичного аналізу науково-методичної літератури, систематизації педагогічного досвіду, порівняльного аналізу традиційних та інноваційних методик викладання естрадного вокалу. Використано методи емпіричного дослідження: педагогічне спостереження, аналіз практичного досвіду впровадження технологічних засобів у вокальну педагогіку. Наукова новизна полягає у розробці класифікації сучасних технологічних засобів навчання естрадного вокалу, що включає: цифрові аудіо-робочі станції, програмне забезпечення для візуалізації голосу, мобільні додатки для розвитку слуху та вокальної техніки, онлайн-платформи для дистанційного навчання. Вперше систематизовано методичні підходи до інтеграції цифрових технологій у традиційну систему вокальної освіти. У процесі дослідження отримано такі результати і зроблено такі висновки. Визначено основні напрями технологічної модернізації вокальної педагогіки: впровадження комп’ютерних програм для діагностики та корекції голосу, використання цифрових інструментів для розвитку музичного слуху, застосування онлайн-ресурсів для самостійної роботи учнів. Також встановлено, що використання сучасних технологій значно підвищує ефективність навчального процесу, забезпечує індивідуалізацію навчання та об’єктивність оцінювання вокальних навичок. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці методичних рекомендацій щодо впровадження технологічних інновацій в практику викладання естрадного вокалу, що може бути використано для оптимізації навчального процесу у закладах мистецької освіти різних рівнів.

ПОЕТИКА ФОРТЕПІАННОГО КОНЦЕРТУ В ТВОРЧОСТІ І. АЛЬБЕНІСА В РІЧИЩІ ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНИХ ШУКАНЬ ЕПОХИ RENACIMIENTO

2025-05-12T15:23:37+03:00

У дослідженні узагальнено жанрово-стильову специфіку Першого фортепіанного концерту І. Альбеніса як одного з показових зразків цього жанру в іспанській музиці кінця XIX століття. Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних особливостей Першого фортепіанного концерту І. Альбеніса в контексті жанрово-стильових настанов його творчості, еволюційних шляхів розвитку іспанського фортепіанного інструменталізму, а також духовно-стильових шукань музичної культури Іспанії епохи Ренасім’єнто. Методологічною базою роботи є інтонаційна концепція музики в ракурсі інтонаційно-стилістичного аналізу. Суттєвими для даної роботи також вважаємо жанрово-стильовий, біографічний, аналітико-музикознавчий методи в їх комплексному застосуванні, що в сукупності дозволяє дослідити поетику Першого фортепіанного концерту І. Альбеніса як першого зразка цього жанру в іспанській фортепіанній музиці XIX століття. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше в українському музикознавстві розглянуто Перший фортепіанний концерт І. Альбеніса з урахуванням не тільки жанрово-стильової специфіки творчості композитора, але й еволюційних шляхів розвитку іспанського фортепіанного інструменталізму рубежу XIX–XX століть. Висновки. Підводячи підсумок аналітичним узагальненням щодо поетико-інтонаційної та жанрово-стильової специфіки Першого фортепіанного концерту І. Альбеніса, зазначимо, що вона сформована на перетині двох традицій, показових для історичних шляхів розвитку іспанської культури і музики в цілому. З одного боку, цей твір несе на собі відбиток власне іспанської національної якості, що проявляється і у спиранні провідної теми концерту, що інтонаційно поєднує першу та третю частини твору, на жанрові ознаки фанданго (ритмо-метрика, максимальне прискорення темпу в кодових розділах першої та третьої частин), і на домінуючу роль принципу варіативності-імпровізаційності як провідного у стилі фламенко, і в імітації на фортепіано звучання національних іспанських інструментів (кастаньєти, гітара). З іншого боку, аналізований концерт І. Альбеніса демонструє контактність з традиціями власне європейського інструменталізму, що є очевидним і у зверненні композитора до жанру фортепіанного концерту, що був історично першим в іспанській музиці XIX століття; і в апелюванні до його структурно-композиційних показників. Названі риси також доповнює типове для романтичного фортепіанного концерту прагнення до стиснення сонатно-симфонічного циклу (поєднання у другій частині Концерту І. Альбеніса ознак повільного розділу та скерцо), а також суттєвий вплив романтичного піанізму в особах Ф. Ліста («оркестральне» фортепіано), Р. Шумана, Ф. Шопена та Е. Гріга.

ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-05-12T15:37:02+03:00

Мета статті – дослідити проблеми підготовки майбутніх учителів мистецького профілю навчання в закладах вищої освіти. Відповідно до мети, окреслено ряд завдань, серед яких розкрито дефініцію поняття «професійна підготовка», досліджено науково-методичну літературу за відповідною темою, наведено приклади заходів, які позитивно впливають на підготовку здобувачів. Наукова новизна. Автори статті представили власний досвід професійної підготовки майбутніх учителів музики, яка здійснюється в Комунальному закладі «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради. Серед наведених прикладів – участь у міжнародних конкурсах з інструментального виконавства та вокалу, де обґрунтовано доцільність залучення майбутніх учителів музики до конкурсних заходів, які є одним із головних елементів художньо-творчого процесу. Також продемонстровано ступінь готовності здобувачів до участі в науково-практичних конференціях, лекціях, вебінарах, де вони набувають спеціальні знання, практичні навички та вміння. При цьому формуються важливі якісні риси особистості, що є важливими в їх подальшій професійній діяльності. Серед методів, що сприяють професійній підготовці майбутнього фахівця виділено: метод асоціацій, пов’язаний із відтворенням художнього образу; метод професійної самоорганізації, націлений на активного, творчого, інтелектуально розвиненого суб’єкта освітнього процесу, який здатен вирішувати проблемні питання. Не менш важливим є метод професійного самоконтролю, де здобувач виявляє професійну чутливість, є активним учасником освітнього процесу. У результаті дослідження зроблено висновки й підкреслено, що орієнтація на різні види творчої діяльності значно розширює можливості майбутніх учителів музики, поглиблює їх художні інтереси та потреби, сприяє професійному розвитку.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОНЦЕРТНОГО ЖАНРУ ДЛЯ ТУБИ

2025-05-12T15:55:06+03:00

У статті викладено історію становлення та розвитку жанру концерту для туби як системного, багатоскладового явища. Зазначається, що з моменту створення, туба в оркестрі, духовому оркестрі та інших ансамблях відігравала чітко визначену роль, яка мала забезпечувати басову лінію та основну гармонію в ансамблі. Сама ідея соло на тубі, не кажучи вже про повний концерт, у перші роки здавалася неймовірною. У ХХ столітті завдяки новаторським композиторам і виконавцям ми спостерігаємо переосмислення ролі інструменту та відкриття його більшого потенціалу. Мета статті – простежити шляхи формування та еволюції концертного жанру для туби. Методологія дослідження базується на наступних методах:- описовому – при висвітленні процесу розвитку тубного виконавства в концертному жанрі та його особливостей; – аналітичному – при дослідженні виконавської творчості гри на тубі на різних етапах її становлення; системному та компаративному методах. Наукова новизна полягає у спробі сформувати лінію послідовної еволюції жанру концерту для туби та визначити його періодизацію. Висновки. Концерт є одним із провідних жанрів, який дозволяє продемонструвати весь спектр виражальних і технічних можливостей туби. Все частіше можна спостерігати спроби узагальнити творчість композиторів у концертному жанрі – від його зародження до ХХІ століття. За останні десятиліття цей жанр пройшов значний еволюційний шлях і зазнав найінтенсивніших різнобічних змін. Становлення жанру концерту для туби припадає на 40–50-ті роки XX століття. Разом із концертами для труби, валторни та тромбона він утворює певну рангову структуру – концерт для мідних духових інструментів, який загалом матиме, певні спільні риси, властиві лише цій групі. Засновниками жанру концерту на тубі є відомі виконавці та композитори Р. Воган-Вільямс, Е. Грегсон, Е. Боцца, М. Арнольд, І. Елгізер, Л. Колодуб. У творчості українських композиторів також можна спостерігати використання максимального арсеналу виразових можливостей туби. Особливо відзначено новаторського представника київської національної композиторської школи В. Рунчака, знаменитий цикл «Homo ludens» у ньому – твір «Homo ludens VIII» – три присвяти для туби соло (2011). Проаналізовано та виявлено основні напрямки жанрово-стильової модифікації сучасного концерту для туби.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ПОСТАНОВКИ ГОЛОСУ В КОНТЕКСТІ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

2025-05-12T16:02:17+03:00

Стаття має на меті здійснити комплексний аналіз та систематизацію сучасних методів постановки голосу в контексті музично-педагогічної освіти. Дослідження спрямоване на виокремлення найбільш ефективних методів, які сприятимуть розвитку вокальної майстерності студентів, враховуючи сучасні вимоги до вокального виконавства та педагогіки. Методологія. У процесі дослідження використано комплекс наукових методів, включаючи аналіз наукової літератури з вокальної педагогіки, фонопедії та психофізіології голосу. Застосовано методи систематизації та узагальнення для класифікації сучасних методів постановки голосу. Емпіричні методи включали спостереження за навчальним процесом, аналіз практичного досвіду викладачів вокалу, а також вивчення та адаптацію зарубіжних методик, таких як Estill Voice Training, метод Сета Ріггса та метод Бретта Меннінга. Синтез отриманих даних дозволив сформулювати комплексний підхід до вибору та застосування методів постановки голосу. Наукова новизна. Здійснено систематизований аналіз сучасних методів постановки голосу з урахуванням їхньої ефективності та можливості застосування в умовах музично-педагогічної освіти. Виокремлено та обґрунтовано дев’ять основних методів, серед яких метод інтегрованого інтонування, метод контрольованого дихання, метод резонансного балансу, метод артикуляційної чіткості, метод кантиленного співу, метод вокальної мобільності, метод вокально-теоретичного аналізу, творчо-інтерпретаційний метод та метод сценічної виразності. Розроблено практичні рекомендації для кожного з методів, що робить їхнє впровадження в навчальний процес більш ефективним та цілеспрямованим. Висновки. Результати дослідження підтверджують, що сучасна вокальна підготовка повинна базуватися на науково обґрунтованих методах, враховувати індивідуальні особливості голосу кожного студента та поєднувати технічний і художній розвиток. Запропоновані методи постановки голосу сприяють формуванню у студентів комплексу вокально-технічних навичок, розвитку їхньої творчої ініціативи та здатності до самостійного вдосконалення. Визначено, що систематичне застосування цих методів у навчальному процесі сприяє підвищенню рівня професійної підготовки майбутніх музикантів-педагогів та їхній успішній адаптації до сучасних вимог вокального виконавства. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці інтегрованих програм вокальної підготовки, які поєднують різні методи та враховують індивідуальні потреби кожного студента.

ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «МУЗИКА» 1970–1980-Х РОКІВ

2025-05-12T16:44:20+03:00

У статті розглянуто праці, присвячені фортепіанному мистецтву у виданнях журналу «Музика» 1970– 1980-х років. Здійснено їхню класифікацію, введено в музикознавчий обіг маловідомі або забуті факти з історії фортепіанного мистецтва України 1970–1980-х років, окреслено їхні взаємозв’язки із сучасною епохою розвитку української музичної культури. Мета статті – аналіз значення періодичного журналу «Музика» у висвітленні стану розвитку фортепіанного мистецтва України 1970–1980-х років. Методологія побудована на комплексі методів та принципів, серед яких: джерелознавчий та текстологічний підходи, що базуються на опрацюванні текстових матеріалів; комплексний історичний підхід задля осмислення значення, ролі й місця певного митця в історії української музичної культури; компаративний підхід, за допомогою якого виявлено й зіставлено подібні тенденції в досліджених матеріалах; метод меморіальної культурології, що дає можливість реконструкції минулого та його моделювання в сучасному. Наукова новизна полягає в тому, що вперше діяльність журналу «Музика» періоду 1970–1980-х років розглянута як предмет музикознавчого вивчення, зокрема його компонент, що репрезентує фортепіанне мистецтво. Описано різні аспекти фортепіанного мистецтва, які висвітлюються на сторінках журналу «Музика» 1970– 1980-х років, зокрема, огляд фортепіанно-конкурсного життя, загальна проблематика фортепіанного мистецтва, розгляд знакових постатей та їхньої концертної діяльності, а також аналіз фортепіанної творчості композиторів та функціонування жанрів. У результаті доведено, що матеріали цього періоду надають найповнішу інформацію для вивчення специфіки проведення музичних конкурсів (зокрема, конкурсу ім. М. Лисенка, Всесоюзного конкурсу піаністів). Було виявлено, що серед статей журналу наявні ті, що відображають ранню наукову діяльність відомих нині науковців-піаністів, а також публікації нових композиторських творів, включаючи вокальні композиції в супроводі фортепіано, що входили до нотних доповнень журналу. Висновки: Фортепіанне мистецтво хоча й не стало провідною тематикою журналу «Музика» 1970– 1980-х років (серед 120 випусків цього періоду близько сотні статей є тематично дотичними до фортепіанного мистецтва), але цей масив інформації дає нам можливість структурувати її в аспекті визначення основних напрямів у відображенні фортепіанного мистецтва на сторінках журналу та ввести в музикознавчий обіг маловідомі факти з історії українського фортепіанного мистецтва періоду 1970–1980-х років.

ПОЕТИЧНА ІМПРОВІЗАЦІЯ: СЛІД БІЛЛА ЕВАНСА В МУЗИЧНОМУ ПРОСТОРІ ДЖАЗУ

2025-05-12T16:53:00+03:00

Стаття присвячена поглибленому аналізу впливу видатного джазового піаніста Білла Еванса на формування сучасної джазової імпровізаційної традиції, а також вивченню його унікального стилю виконання, гармонічного мислення та новаторського підходу до музичної інтерпретації. Досліджуються гармонічні, мелодичні та ритмічні інновації Еванса, які стали основою для творчого розвитку багатьох сучасних джазових музикантів. Особливу увагу приділено аналізу специфіки гармонічного підходу, що базується на тонкому нюансуванні акордів, використанні модальних конструкцій і розширенні можливостей традиційної тональної системи, що наділяє його гру неповторною колористичністю і глибиною. Проаналізовано, як його новаторські ідеї знайшли відображення в стилі гри таких відомих піаністів, як Чік Коріа, Хербі Хенкок, Бред Мелдау, Кіт Джаррет та інших, і яким чином ці ідеї вплинули на розвиток джазу в другій половині ХХ століття та на початку ХХІ століття. Увагу зосереджено на ключових аспектах музичного стилю Еванса, зокрема гармонічній гнучкості, текстурній глибині, емоційній насиченості та імпровізаційній свободі, які стали визначальними для подальших генерацій джазових піаністів. Поглиблений аналіз його творів дозволяє краще зрозуміти взаємозв’язок між класичною традицією і джазовою імпровізацією, а також продемонструвати, як ці дві музичні сфери синтезувалися в унікальному стилі піаніста, що суттєво розширило межі гармонічного мислення в джазі. Результати цього дослідження мають практичну цінність і можуть бути використані в музичній педагогіці, зокрема для підготовки молодих музикантів, які прагнуть оволодіти сучасними техніками джазової імпровізації. Виявлені аспекти творчості Еванса можуть також слугувати основою для подальших наукових досліджень у галузі джазової музики, а їх вивчення сприятиме формуванню нового покоління виконавців, що поєднують у своїй грі глибину класичної традиції та експресію сучасного джазу. Таким чином, стаття розширює уявлення про внесок Білла Еванса у формування сучасного музичного простору джазу і сприяє глибшому розумінню його спадщини, що залишається актуальною для музикантів, дослідників і слухачів усього світу.

ВТІЛЕННЯ ПОЕЗІЇ «ОЙ ЧОГО ТИ ПОЧОРНІЛО» Т. ШЕВЧЕНКА У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

2025-05-13T08:02:47+03:00

Популярність вірша Тараса Шевченка «Ой, чого ти почорніло» зумовлена надзвичайною актуальністю головної ідеї – заклику до боротьби за свободу українського народу, що залишається ключовим питанням впродовж всієї історії України. Перше музичне втілення даного вірша є наспівом самого Кобзаря. У контексті сучасних подій аналіз композиторських інтерпретацій поезії «Ой чого ти почорніло» стає надзвичайно важливим, що обумовлює актуальність даного дослідження. Вірш отримав численні втілення в українській хоровій музиці, які демонструють різні художні підходи до осмислення його змісту. Мета статті – проаналізувати особливості музичного втілення поезії Т. Шевченка «Ой, чого ти почорніло» у хоровій творчості українських композиторів, виявити спільні та відмінні риси композиторських підходів до трактування поетичного тексту. Матеріалом дослідження стали хорові твори С. Воробкевича, Л. Ревуцького, Р. Демшичина, О. Литвинова, М. Стефанишина, В. Камінського, В. Антонюка. Методологія дослідження включає історичний, жанрово-стильовий та компаративний аналізи. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві здійснено комплексний огляд музичних трактувань поезії «Ой, чого ти почорніло» Т. Шевченка. Висновки. Творчі підходи до втілення художнього образу поезії об’єднують традиції та новаторство, демонструючи потужний потенціал української композиторської школи. Виявлено низку закономірностей у трактуванні шевченківських рядків: використання повного оригінального тексту вірша, без скорочень чи значних видозмін; опора на народно- пісенні інтонації, використання світлих мажорних акордів у заключних розділах творів. Докорінно різні підходи митці демонструють у виборі виконавського складу; музичних форм; гармонічному оформленні, зверненні до різних образно-емоційних сфер (від драматичних до молитовних).

ЗВУКООБРАЗ ФОРТЕПІАНО У ТВОРЧОСТІ О. ЩЕТИНСЬКОГО

2025-05-13T08:11:13+03:00

Як один з компонентів художньої рефлексії постає фортепіанна творчість О. Щетинського – масштабний простір синтезування досвіду музичного мистецтва у синхронії та діахронії, творення нової сонорної реальності. Її ґрунтом на мікрорівні слугує емансипований звук, на макрорівні спрямованість на утвердження мета- жанру, мета-стилю та мета-мови музичного мистецтва. Резонанс фортепіанної творчості митця на рівні перцепції та активність «входження» творів О. Щетинського в обрії сучасного фортепіанного виконавства, утім, дисонують із рівнем опанування фортепіанних творів митця на рівні наукової рефлексії, що детермінує актуальність статті. Метою статті є визначення провідних тенденцій репрезентації звукообразу фортепіано у творчості О. Щетинського. Методологія. Досягнення мети передбачає методологічну опору на компаративні настанови, які поєднують принципи культурологічного та виконавського підходів, жанрового та стильового аналізу. Наукова новизна статті полягає у виявленні та обґрунтуванні провідних напрямів концептуального, стильового та жанрового модифікування жанрових моделей фортепіанних творів О. Щетинського. Висновки. Фортепіанні твори О. Щетинського, репрезентовані у статті як віддзеркалення сучасних тяжінь до переформатування звукового простору та творення нової сонологічної концепції реальності, постають як один із модусів трансформації звукового образу фортепіано. Виявлено, що на жанровому рівні звукообраз фортепіано у творчості митця тяжіє до індивідуалізованих інтерпретацій жанрових моделей академічної традиції, зокрема тих, які мають відносно закріплені композиційно-структурні та концептуальні параметри. Обґрунтовано, що концептуальні виміри звукообразу інструмента у творчості О. Щетинского пов’язані із пріоритетністю філософської проблематики та сакральної образності, увиразнених у програмних назвах та репрезентованих як із униканням орієнтації на жанрові моделі сакральної традиції, так і в їх відтворенні у дифузії із жанрами світської традиції тощо. Виявлено, що інтонаційний рівень фортепіанної творчості митця демонструє розширення звукообразу фортепіано сучасними трансформаціями знаків художнього досвіду минулого крізь призму сучасного музичного мислення та мовлення, а також інструменталізацію вокального начала, емансипацію дисонансу та звуку, позиціонування вертикалі як змістово самостійного сонорного комплексу. Показано, що звукообраз фортепіано у творчості О. Щетинського не передбачає застосування екстремальних засобів виразності та постає як концентроване втілення тезаурусу музичного мистецтва в його діахронії та синхронії, в історико-культурній цілісності, як носій метатекстуальних інтенцій сучасної епохи. Акцентовано значущість актуалізації у вимірах звукообразу фортепіано «імпліцитного звучання», емансипацію паузи, естетичних параметрів «нової простоти», драматургії статики та художньої комунікації як екзистенційної єдності виконавця та слухача. Виявлено, що вербальні виміри фортепіанних творів композитора розширюють перцептуальні обрії звукообразу інструмента та слугують усталенню його інтертекстуальної репрезентації.

ЖІНОЧІ МІФОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ В УКРАЇНСЬКОМУ ОПЕРНОМУ МИСТЕЦТВІ XVIIІ – ПОЧ. ХХ СТ.

2025-05-13T08:19:42+03:00

У статті досліджено явище української міфології, наслідування міфологічних образів в творах українських композиторів, особливості їх зображення. Під особливим поглядом опинився образ жінки, яка уособлює в собі мужність, ніжність, благородство. Наводяться приклади декількох опер (а саме лібретто) для порівняння та проведення аналізу творчого композиторського підходу у написанні музики до опер. Адже, опера, як жанр, що поєднує музику, театр, і літературу, ідеально підходить для втілення складних і насичених міфологічних історій. Саме опера стала важливою частиною української культури, дозволяючи композиторам не лише відображати національні особливості, але й створювати нові, унікальні твори, які стають частиною світового музичного надбання. Відомо, що опера як жанр, являється доволі самостійним витвором мистетцва та за своїм стилем написання охоплює такі науки як історію, літературу та музику. Мета статті полягає у проведенні паралелей між античною культурою та побудовою лібретто українських опер із сюжетом про міфологічні образи (на прикладі опису долі жінки). Методологія: за допомогою методів аналізу та співставення вдалося побудувати структуру написання даної статті. Слід зауважити, що через брак матеріалів по цій темі, дане наукове дослідження стає ще більш цікавим. Наукова новизна: в результаті опрацьованих матеріалів вдалося розкрити ряд цікавих фактів написання такого роду опер в час XVIIІ – ПОЧ. ХХ ст. Вразив той факт, що композитори неординарно підходили до зображення міфологічних жіночих образів в опері. Висновки: Видатні українські композитори такі як, Максим Березовський та Дмитро Бортнянський при написанні своїх опер вдавалися до опису міфологічних образів в особі жінки. Це надавало загадковості в написанні лібретто та наповнювало сюжет дивними та несвоєрідними образами.

ВИКОНАВСЬКО-ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИЙ СТИЛЬ КВІТКИ ЦІСИК У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ ТРАДИЦІЇ

2025-05-13T08:27:07+03:00

У статті обґрунтовано проблематику виконавсько-інтерпретаційного стилю Квітки Цісик у контексті української пісенної традиції. Визначено основну мету, що охоплює розгляд вокально-стилістичних і художньо-образних виконавських прийомів. Методологія розвідки базується на поєднанні джерелознавчого, історико-культурологічного, компаративного, аксіологічного методів, інтонаційно-мовних підходах, домінантах системного, інтерпретаційного, семантичного, стилістичного аналізу. Наукову новизну забезпечено теоретико-методологічною основою та сучасними науковими підходами, що дозволило розкрити сутність поняття «виконавсько-інтерпретаційний стиль» і здійснити музикознавчий аналіз відомих українських народних пісень у виконанні Квітки Цісик «Ой ходить сон коло вікон», «Сидить дівча над бистрою водою», «Ой, верше мій, верше» та естрадної композиції «Я піду в далекі гори». Розглянуто автентичність і новаторство, стилізацію та образність як складові, що формують стиль виконавиці, проаналізовано особливості її виконавсько-інтерпретаційного стилю як важливого феномена української музичної культури, що поєднує народні, академічні та естрадні вокальні техніки, емоційну насиченість і професійну презентацію української музики в умовах західної музичної індустрії. Зосереджено увагу на здатності співачки відтворювати лірико-поетичну камерність та першоджерельність звучання, синтезуючи ці елементи з сучасними аранжуваннями. Підкреслено важливість її творчості для збереження української пісенної традиції та вплив на розвиток сучасного вокального виконавства. Визначено, що стиль Квітки Цісик є синтезом глибокого сприйняття народної мелодії, високого рівня вокальної майстерності та інноваційних образно-виконавських рішень, що сприяли актуалізації української музичної спадщини в глобальному культурному контексті.

МУЗИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ГІТАРИ: ВІД КОНСТРУКЦІЇ ДО ВИРАЗНОСТІ

2025-05-13T08:41:20+03:00

У статті здійснено дослідження розвитку гітарної творчості, акцентуючи увагу на інструментально-органологічних особливостях та музично-стильових аспектах. Проаналізовано еволюцію гітари як музичного інструмента, зокрема її конструктивні зміни, історичні етапи розвитку та їхній вплив на музичну культуру різних епох. Значна увага приділяється становленню виконавських і композиторських традицій у гітарному мистецтві, які сформували унікальний стиль і характер цього жанру. Окремо розглянуто сучасні тенденції гітарної музики, включно з інноваційними підходами до виконавства та композиції. Висвітлено значення гітари в контексті світової музичної спадщини, її роль у популяризації академічної та сучасної музики, а також вплив на розвиток творчого мислення виконавців і композиторів. Мета статті – дослідити еволюцію гітарної творчості, висвітливши ключові аспекти розвитку гітари як музичного інструмента, її історичні трансформації та вплив на музичну культуру різних епох. Особливу увагу зосереджено на формуванні композиторсько-виконавських традицій, аналізі сучасних тенденцій у гітарному мистецтві та вивченні її ролі у формуванні творчого потенціалу виконавців і композиторів. Наукова новизна. У статті здійснено комплексне дослідження еволюції гітарної творчості, яке поєднує аналіз інструментально-органологічних змін з музично-стильовими аспектами. Вперше в роботі систематизовано історичні етапи розвитку гітари та їх вплив на формування композиторсько-виконавських традицій. Окремо висвітлено сучасні тенденції гітарного мистецтва, включаючи інноваційні підходи до композиції та виконавства, а також їхній внесок у розвиток музичної культури. Особливу увагу приділено ролі гітари у розвитку творчого мислення музикантів, що підкреслює її важливість як інструмента, здатного поєднувати академічні та сучасні музичні традиції. У висновку підсумовано основні результати дослідження еволюції гітарної творчості, акцентуючи на важливості інструментально-органологічних змін та музично-стильових аспектів у розвитку гітари як інструмента. Визначено, що історичні етапи розвитку гітари значно вплинули на формування композиторсько-виконавських традицій, що зумовило глибокі зміни у музичній культурі. Висвітлено важливість сучасних тенденцій у гітарному мистецтві, зокрема інноваційних підходів до композиції та виконавства, які сприяють збагаченню музичної спадщини. Підкреслено, що гітара є важливим інструментом, який об’єднує академічну та сучасну музичні традиції, та виконує ключову роль у розвитку творчого мислення музикантів.

ЖАНРОВО-ІНТОНАЦІЙНА СПЕЦИФІКА «АДРІАНИ ЛЕКУВРЕР» Ф. ЧІЛЕА І ТРАДИЦІЇ ВЕРИСТСЬКОГО МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ

2025-05-13T08:52:08+03:00

У дослідженні узагальнено жанрово-стильову та інтонаційну специфіку опери Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер», що розглядається в контексті поетики італійського веристського музичного театру. Мета роботи – виявлення інтонаційної та жанрово-стильової специфіки опери «Адріана Лекуврер» Ф. Чілеа в річищі типологічних настанов італійського музичного веризму. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад міждисциплінарного, історико- типологічного, герменевтичного та жанрово-стилістичного методів дослідження. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше в українському музикознавстві узагальнено жанрово-драматургічну специфіку опери Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер» та її контактність з настановами італійського оперного веризму. Висновки. опера Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер» (1902) була написана на основі п’єси Е. Скріба, що звернувся до драматичної історії життя французької актриси XVIII століття Адріани Лекуврер, яка прославилася як виконавиця головних ролей в трагедіях Корнеля і Расіна. Жанрове визначення опери Ф. Чілеа як «комедії-драми» відповідає характеру розвитку дії, в якій комічне закулісне життя театрального середовища завжди сусідить з трагічною долею головної героїні опери. Показники веристської опери в «Адріані Лекуврер» Ф. Чілеа виявляються і в апелюванні автора до «драми ревнощів»; і в зверненні до побуту театральної артистичної богеми; і у стрімкому наскрізному розгортанні дії; і у граничній експресивності музичного мовлення, хоча й без апелювання до «естетики крику»; і у звертанні до веристського музично-театрального принципу відтворення «театру в театрі», що підкреслено не тільки акторським амплуа головної героїні, але й введенням балетної пантоміми «Суд Париса» (III акт). Водночас, інтонаційно драматургічна специфіка «Адріани Лекуврер» Ф. Чілеа виявляє контактність з традиціями французького драматичного та музичного театру, що проявляється і у звертанні до п’єси Е. Скріба, і в апелюванні композитора в кульмінаційних моментах опери до мистецтва французької театральної мелодекламації, позначеної в опері Ф. Чілеа спеціальною нотацією. Звертання до цього прийому виявляє не тільки артистичне амплуа головної героїні, але й широкий спектр виразності її вокальної партії, глибину її образу і, водночас, передбачає творчі шукання в сфері вокального виконавства в музиці ХХ століття.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ВОКАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА: ВІД ТРАДИЦІЙ ДО ІННОВАЦІЙ

2025-05-13T08:57:43+03:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню еволюції вокального мистецтва, простежуючи його розвиток від традиційних форм, що сформувалися в історичному контексті, до сучасних інноваційних практик, які активно трансформують цей вид мистецтва у XXI столітті. Метою роботи є детальний аналіз ключових тенденцій у вокальному виконавстві, зумовлених як багатовіковими традиціями, так і впливом новітніх технологічних досягнень, що змінюють підходи до створення та сприйняття вокальної музики. У дослідженні застосовано історико-аналітичний метод для вивчення етапів розвитку вокального мистецтва, компаративний аналіз для порівняння традиційних і сучасних вокальних технік, а також синтез даних із широкого спектра наукових джерел, включаючи праці українських та міжнародних дослідників. Основні результати вказують на те, що цифрові технології, зокрема обробка голосу за допомогою автотюну, вокодера та програмного забезпечення типу Vocaloid, значно розширюють творчий потенціал виконавців, дозволяючи створювати нові звукові текстури та синтетичні голоси, зберігаючи при цьому зв’язок із традиційними формами, такими як бельканто чи етнічні вокальні практики. У висновках підкреслено перспективність гібридних підходів, які гармонійно поєднують автентичність вокальних традицій із сучасними інноваціями, а також наголошено на необхідності подальшого вивчення їхнього культурного значення в умовах глобалізації. Дослідження актуалізує важливість осмислення цих трансформацій для розуміння майбутнього вокального мистецтва, його ролі у формуванні нових естетичних парадигм і збереженні культурної спадщини в епоху стрімких технологічних змін.

ВПЛИВ ІЄРОГЛІФІЧНОЇ ПИСЕМНОСТІ НА ВОКАЛЬНЕ ФРАЗУВАННЯ ТА АКЦЕНТУАЦІЮ

2025-05-13T09:09:54+03:00

Китайська мова, завдяки своїй ієрогліфічній графічній системі та тональній природі, створює унікальні виклики для вокального мистецтва, визначаючи специфіку музично-текстової організації. Відсутність прямої відповідності між графемою та фонетичним значенням впливає на ритмо-мелодичну структуру вокальної фрази, формуючи особливі підходи до артикуляції, інтонаційного оформлення та фразування. Метою дослідження є визначення закономірностей взаємодії графічної системи, фонетичних властивостей та тональної організації китайської мови з фразовою структурою, акцентуацією та артикуляційною специфікою, що впливають на вокальне виконавство у традиційних і академічних жанрах. Дослідження базується на аналізі вокальної фонетики, музично-лінгвістичної взаємодії та методів композиторської адаптації китайського вокального тексту. Використано методи порівняльного аналізу східних і західних вокальних традицій, структурно-функціональний підхід до дослідження ритмо-метричної організації вокального матеріалу, а також стилістичний аналіз творів Тань Дуня, Го Венцзіна. Наукова новизна дослідження полягає у системному розгляді впливу тональної організації китайської мови на музичну інтонацію та фразову структуру вокальних творів. Вперше досліджено взаємозв’язок між графічною формою ієрогліфа, артикуляційною специфікою його реалізації та метроритмічною організацією вокального виконання. Запропоновано класифікацію вокальних стратегій адаптації китайського тексту в академічній музиці XX–XXI століть. Результати дослідження свідчать, що китайська мова визначає своєрідну вокальну організацію, яка відрізняється від європейських традицій. Тональна структура китайської мови ускладнює інтеграцію вокального тексту у традиційні європейські композиційні моделі, оскільки висотна організація у китайському вокальному виконавстві є не лише виразовим, а й семантичним чинником. Відзначено тенденцію до сегментації вокального тексту, спричинену ритмічною автономністю кожного ієрогліфа, що ускладнює створення протяжних кантиленних ліній без втрати семантичної точності. Окрему увагу приділено ритмо-інтонаційній структурі вокального тексту в контексті ієрогліфічного письма, де кожен знак виступає як окремий ритмічний елемент, що впливає на мелодичний розвиток і формотворення. Проаналізовано методи адаптації китайського тексту у західній академічній музиці XX–XXI століть. У творах представників сучасної китайської композиторської школи простежується використання інтонаційних моделей, що відтворюють природний мелодичний рельєф китайської мови, що засвідчує інтеграцію традиційних китайських музично-текстових структур у сучасну академічну композиторську практику. Отримані результати сприяють розширенню знань про взаємодію мовних та музичних компонентів у вокальному мистецтві й можуть бути корисними для вокалістів, композиторів і музикознавців, які працюють із китайським вокальним репертуаром.

ШОПЕНІВСЬКІ ТОВАРИСТВА І ПОЛЬСЬКІ КУЛЬТУРНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СХІДНІЙ ТА ПІВДЕННО-СХІДНІЙ АЗІЇ

2025-05-13T09:51:30+03:00

У сучасному полікультурному світі є низка представників музичного мистецтва, чия творчість зрозуміла та улюблена величезною аудиторію різних країн і континентів. Чи не найпопулярнішою серед них є постать Фредеріка Шопена. Організація в багатьох країнах численних концертів з його творів, започаткування численних музичних конкурсів та фестивалів різних рівнів представництва, видання періодичних міжнародних музично-просвітницьких і наукових видань, безпосередньо пов’язаних з ім’ям польського поета фортепіано стали можливими завдяки діяльності вибудованої розгалуженої системи шопенівських музичних асоціацій, об’єднаних у міжнародну асоціацію, польських культурних товариств, товариств польської дружби тощо. Проте цей феномен, що сприяв долученню через музику Шопена до західної музичної культури широченної аудиторії східно- та південно- східного азійського регіону, ще не вивчався як окрема важлива проблема. Ці фактори й обумовило актуальність даної статті. Мета статті – з’ясування значення діяльності шопенівських та польських культурних товариств у країнах Східної та Південно-східної Азії в популяризації музики Шопена та в приверненні уваги широкої аудиторії цього величезного за кількістю населення регіону до безцінного творчого спадку західних композиторів ХVIII – початку ХХІ ст. Методологія дослідження являє собою поєднання загальнонаукових (історичний, компаративний, індуктивно-дедуктивний, джерелознавчий) підходів та низки складових музикознавчого методологічного комплексу, зокрема музично-краєзнавчого, музично-виконавського, музично-історичного. Наукова новизна полягає в презентації шопенівських товариств та польських культурних організацій в країнах Східної та Південно-східної Азії та аналізі впливу їхньої діяльності на стрімкий розвиток піаністичної виконавської і слухацької культури в цьому величезному за територією і чисельністю населення регіоні. Висновки. Розгалуженість подібних громадських музичних і культурних організацій та їхня активна просвітницька, виховна і пропагандистська діяльність призвели до стрімкого зростання в цих країнах шанувальників класичної європейської музики, що підтверджує тезу про глобалізацію культурних процесів, які охопили східно- та південно-східний азійський регіон. А шалений попит слухацької аудиторії в азійських країнах на класичну європейську музику сприяв появі в останні десятиліття в цих країнах величезної кількості яскравих музикантів-виконавців – представників вдалого симбіозу національних культурних і західних естетичних і піаністичних традицій.

ОБРАЗ ОРФЕЯ В ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНОМУ ПРОСТОРІ НІМЕЦЬКО-АВСТРІЙСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ

2025-05-13T09:57:11+03:00

У дослідженні узагальнено особливості відтворення орфічної тематики в німецько-австрійській музичній культурі XVII – початку XX століть. Мета роботи – виявлення жанрово-стильової специфіки втілення образу Орфея в німецько-австрійській музично-історичній традиції Нового часу та її духовно-естетичних шукань. Методологія роботи. Суттєвими для цієї роботи є жанрово-стильовий, інтонаційний, міждисциплінарний, музично-культурологічний, а також аналітико-музикознавчий методи дослідження. Наукова новизна роботи визначена тим, в ній уперше підсумовані відомості про жанрово-стильові метаморфози образу Орфея в німецько-австрійській культурі та музиці Нового часу. Висновки. Німецькомовний музичний світ Європи Нового часу виявляє оригінальність підходу у відтворенні орфічної тематики. Зазначена образна сфера знаходить оригінальне втілення і в поетиці «Орфея та Еврідіки» Г. Шютца, і в концепції 4-го фортепіанного концерту Л. Бетховена, в якому всі частини пов’язані з оповіданням про ключові події буття Орфея та його духовно-мистецької місії, репрезентованими в «Метаморфозах» Овідія. Орфічна тематика в австрійській культурі також представлена оперою Й. Гайдна «Душа філософа, або Орфей і Еврідіка», поетика якої, з одного боку, цілком укладається в рамки типології опери серіа, з іншого – повертає названу жанрову традицію та популярний міф в бік акцентування духовно-філософської проблематики австрійського Просвітництва, скорегованої також ідеями масонства. На початку ХХ століття орфічна тематика, репрезентована в річищі традицій австрійського експресіонізму, отримує яскраве втілення в опері Е. Кшенека – О. Кокошки «Орфей і Еврідіка», що відтворює відомий міф в дусі трагічного гротеску. Її драматургічний конфлікт реалізується у послідовній взаємодії контрастних образно-інтонаційних сфер в дусі романтичної опери ХІХ століття, гранично посиленої «екстремальним експресіонізмом» висловлення, що проявляється в музичній мові опери Е. Кшенека, в якій переважає атональність як ознака повної дисгармонії відносин головних героїв. Відповідно вокальний стиль цього твору, на відміну від мелодійно-аріозного тонусу орфічних опер попередніх епох, тяжіє до складного речитативу інструментального типу.

СОЛОСПІВ «АЙСТРИ» МИКОЛИ ЛИСЕНКА (НА ВІРШІ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ) В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МАРІЇ СТЕФ’ЮК

2025-05-13T10:07:08+03:00

У статті розглянуто основні напрями вокальної інтерпретації солоспіву пізнього періоду творчості Миколи Лисенка знаною співачкою України Марією Стеф’юк. Мета статті – репрезентувати солоспів «Айстри» М. Лисенка на вірші О. Олеся як унікальний мистецький феномен камерно-вокальної музики України крізь призму особливостей його вокальної інтерпретації. Методологія дослідження. Висвітлення особливостей інтерпретації потребує залучення методів аналізу, синтезу, теоретико-музикознавчого методу тощо. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні рис унікального мистецького феномену перлини української камерно-вокальної музики. Вперше наведені напрями співацького втілення образної насиченості вірша поета-модерніста, вперше проаналізовано вокальну творчість Марії Стеф’юк та зроблено структурно-тематичний розбір солоспіву «Айстри». В статті наведено відомості про творчість видатної співачки України. Розкрито унікальність сценічного обдарування, жанрова універсальність її творчої натури. Подано відомості про музичну структуру, особливості композиторського бачення прихованих сенсів поетичного тексту Олександра Олеся. Підкреслено роль тонально-гармонійних барв, що чуйно відбиваються у вокально-виконавському процесі Марії Стеф’юк. Висновки. Інтерпретацію солоспіву «Айстри» Марією Стеф’юк відрізняє ґрунтовність підготовчої роботи, яка спирається на базові елементи інтерпретаційного процесу: формування первісного уявлення про стилістику твору; встановлення зовнішнього, внутрішнього та цілісного смислу музично-поетичної тканини романсу, створення моделі провідного образу та динаміки його розкриття. Камерно-вокальна творчість Миколи Лисенка в інтерпретації М. Стеф’юк є цінним надбанням української музичної культури. Порівняння різних за часом звукофіксації відмінних виконавських інтерпретації свідчить про ґрунтовну проробку та пошук напрямів вокальної інтерпретації, що спирається на зміст прихованих сенсів поезії О. Олеся, розуміння стилістики пізньої творчості М. Лисенка, вписаних у загальнокультурний контекст української музики та поезії.

ДИСТАНЦІЙНИЙ ВОКАЛ ДЛЯ АКТОРІВ: ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЙНОГО ТА ІННОВАЦІЙНОГО ПІДХОДУ

2025-05-13T10:14:36+03:00

Стаття присвячена проблемі дистанційної вокальної підготовки акторів у контексті трансформації сучасних музично-педагогічних методик та впровадження цифрових технологій у вокальну освіту. Метою роботи є аналіз ефективності інтеграції традиційних вокально-педагогічних підходів із цифровими засобами, що сприяють удосконаленню вокально-технічних і виконавських параметрів голосу в дистанційному форматі. Методологічний апарат дослідження ґрунтується на комплексному підході, що включає порівняльний аналіз традиційних і дистанційних вокальних методик, структурно-функціональний аналіз впливу цифрових інструментів на акустичні характеристики вокального звучання, а також емпіричне спостереження за ефективністю дистанційного навчання на основі практичних результатів студентів-акторів. Наукова новизна полягає у визначенні специфіки адаптації традиційних вокальних методик (розспівування, резонансні вправи, артикуляційні тренажі, методика формування вокальної кантилени) до дистанційного формату навчання, а також у дослідженні ролі аудіовізуальних технологій у забезпеченні високої якості вокальної підготовки. Зокрема, розглядаються можливості спектрального аналізу голосу, застосування інтерактивних платформ для розвитку музичного слуху, ритмічної координації та сценічної виразності. Визначено перспективи створення мультимедійних освітніх платформ, що синтезують сольфеджійну підготовку, вокально-технічний тренінг, роботу з музично-драматичним текстом і сценічну імпровізацію. Аналіз результатів засвідчив, що дистанційне навчання, попри технічні обмеження, сприяє розвитку самостійності студентів, стимулює їхню відповідальність за контроль вокально-технічних параметрів і розширює можливості опрацювання різноманітних джерел музичної інформації. Збереження індивідуального підходу в умовах дистанційної освіти можливе завдяки інтеграції цифрових технологій, що забезпечують детальний акустичний аналіз голосу та корекцію тембральної рівноваги, регістрової інтеграції, інтонаційної точності й артикуляційної чіткості. Таким чином, синтез традиційної вокальної педагогіки та цифрових технологій у дистанційному навчанні відкриває нові перспективи для оптимізації вокального навчального процесу та забезпечення високого рівня виконавської майстерності сучасних акторів.

РЕФЛЕКСІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО САМОПІЗНАННЯ У ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

2025-05-13T14:06:07+03:00

У статті розглядається рефлексія як невід’ємна складова професійного самопізнання студентів-вокалістів. Рефлексія визначається як важливий психолого-педагогічний механізм, що сприяє глибшому усвідомленню студентами власної виконавської діяльності, аналізу сильних і слабких сторін, а також побудові ефективних стратегій самовдосконалення. Метою дослідження є визначення ролі рефлексії у процесі вокальної підготовки та обґрунтування методичних підходів до її розвитку. Акцентовано увагу на тому, що рефлексія не лише допомагає студентам усвідомлювати свої помилки та досягнення, а й формує відповідальне ставлення до професійного розвитку, сприяючи мотивації до навчання, самоконтролю та емоційній стійкості. Наукова новизна полягає у висвітленні взаємозв’язку між рефлексією та потребою у професійному самопізнанні, що є визначальним фактором у формуванні індивідуального творчого стилю студента. Визначено ключові чинники, що впливають на цей процес, зокрема рівень мотивації до навчання, особистісні якості студента, методику викладання та загальний освітній контекст. Окреслено методи розвитку рефлексивних навичок у процесі вокальної підготовки, серед яких робота з аудіо- та відеозаписами власного виконання, застосування самоаналізу, обговорення виконаних творів у групах, використання рефлексивних запитань та отримання конструктивного зворотного зв’язку від педагогів. Особливу увагу приділено ролі викладача у створенні сприятливого освітнього середовища, що стимулює рефлексію та професійне самопізнання студентів. У висновках підкреслено, що розвиток рефлексивних навичок є важливою умовою професійного становлення вокаліста, оскільки сприяє формуванню самостійності, критичного мислення та усвідомленого підходу до виконавської діяльності. Запропоновані у статті методи можуть бути використані викладачами вокалу для вдосконалення навчального процесу, що сприятиме не лише професійному зростанню студентів, а й розширенню їхніх творчих можливостей.

ЛУЧАНО ФАНЧЕЛЛІ – ТВОРЧИЙ ГЕНІЙ ІТАЛІЙСЬКОГО АКОРДЕОНІСТА-НОВАТОРА

2025-05-13T14:25:14+03:00

Лучано Фанчеллі відіграв визначну роль у розвитку італійського акордеонного мистецтва середини XX ст. За своє недовге 24-річне життя, він встиг залишити значну спадщину, включаючи численні вірші, пейзажі, анатомічні малюнки та оригінальні твори для акордеону. Його віртуозність, інноваційність та багатогранний талант дали можливість розкрити потенціал акордеона як інструмента, здатного органічно поєднувати у виконавстві різні музичні жанри – від класичної до «легкої» естрадної музики та джазу. В українському музикознавстві творчість цього митця ще не отримала належного висвітлення, що зумовлює необхідність її дослідження та популяризації. Мета статті – це комплексний аналіз життєвого та творчого шляху Лучано Фанчеллі, визначення його внеску у розвиток акордеонного мистецтва. Методологія ґрунтується на поєднанні біографічного, історичного, музично-аналітичного та порівняльного методів. Використано також метод аналізу архівних матеріалів та джерел, включаючи нотні збірки, записи виступів та спогади сучасників. Наукова новизна полягає у дослідженні етапів творчого становлення Л. Фанчеллі, аналізі його композиторської діяльності та концертної практики. Особливу увагу приділено новаторському підходу митця до гри на акордеоні, розширенню репертуару та аналізу впливу музичної спадщини на сучасний акордеонний репертуар. Висновки. Постать Л. Фанчеллі є знаковою для розуміння еволюції акордеонного виконавства середини XX ст. Аналіз його творчої спадщини виявив новаторський підхід до інструменту та вплив на розвиток та розширення обріїв акордеонного мистецтва. Визнанням внеску цього митця в музичну культуру є численні заходи та ініціативи, що вшановують його пам’ять, а також присвячені йому музичні твори. Актуальним завданням є вивчення творчості та популяризація музики Л. Фанчеллі серед українських виконавців, педагогів та слухачів, що сприятиме збагаченню вітчизняного музичного простору та глибшому розумінню історії розвитку акордеону.

СТАРОДАВНІ УКРАЇНСЬКІ ЩЕДРІВКИ У СВІТЛІ ПОРІВНЯЛЬНОЇ МУЗИКОЛОГІЇ

2025-05-13T14:41:30+03:00

Мета дослідження полягає у виявленні архаїчних елементів, що збереглися у структурі мелодики щедрівок та їх аналізі в світлі досягнень сучасної порівняльної музикології. Методологія роботи поєднує порівняльно-історичний та сучасні компаративістичні музикознавчі методи. Наукова новизна. У статті проаналізовані ключові терміни сучасного музикознавства та встановлена їх етнографічна мета і класифікація відповідно до різних форм. Здійснено аналіз музичних форм стародавніх щедрівок «А в цей дом завітав Бог», «Що в бору, бору», «Щодрий вечор пане господару» та виявлено їх структурну спорідненість з індійськими мантрами «Om Namah Shivaya Gurave», «Не Ма Durga», «Durga Mahalakshmi Sarasvati Ma». Вже з перших тактів щедрівки «А в цей дім завітав Бог», акцентуємо на наявність низхідних та висхідних стрибків кварти, що як і у мантрі «Om Namah Shivaya» відповідають нещільній стихії повітря за «Піфагорійською досконалою незмінною системою». У щедрівці «Що в бору, бору» прослідковується розгортання мелодичного звороту обрамленого шістнадцятими тривалостями ідентично як і у мантрі «Durga Mahalakshmi Sarasvati Ma». У щедрівці «Щодрий вечор, пане господару» констатуємо наявність субдомінантової групи тонів IV та II ступенів, в якій яскраво виражається спорідненість з початковими фразами першої частини мантри «Durga Mahalakshmi Sarasvati Ma». Підкреслено визначення терміну порівняльного музикознавства, яке вперше було сформульоване Гвідо Адлером і його етнографічну мету та класифікацію відповідно до різних форм. Зроблено висновок, що всі вищевказані щедрівки та індійські мантри споріднені між собою ритмічно та мелодично. Зокрема, для мантри «Не Ма Durga» характерний пунктирний ритм та кожна з трьох частин цієї мантри закінчується низхідним фрігійським етичним ладом. Мантра «Om Namah Shivaya Gurave» розвиває низхідну мелодичну лінію на початку твору подібно до щедрівки «А в цей дом завітав Бог», що акцентує низхідний тетрахорд дорійського ладу.

ЗВУЧАННЯ ДОБИ: ВИТОНЧЕНА ПОБУДОВА ФОРТЕПІАННОГО ТРІО E-DUR В. А. МОЦАРТА

2025-05-13T14:46:12+03:00

Мета роботи полягає у представленні комплексного аналізу фортепіанного тріо E-Dur (KV 542). Це важливо для більш якісного розуміння камерного стиля В. А. Моцарта. Дослідження вміщує аналіз структурних елементів опусу. Це сприятиме підвищенню рівня виконавської майстерності та розширенню музичної освіченості на всіх етапах професійного розвитку. Акцентується увага на засобах побудови творів у жанрі фортепіанного тріо. Зазначено, що еволюція стилю композитора простежується у його ансамблевих творах. Це стосується і фортепіанних тріо, які досить інформативні, варіативні, мелодійні, виразні, надзвичайно технічні та витончені. Твори мають витончену контрастність темпів та динаміки, виразну та гармонійну взаємодію між усіма учасниками тріо. Методологія роботи Для досягнення мети дослідження використано комплекс наукових методів. Серед них: історичний та стилістичний аналіз (вивчення історичного контексту та впливу епохи); музикознавчий аналіз (мелодичний, ритмічний, динамічний, тембровий); виконавський аналіз (розробка рекомендацій щодо технічних, художніх та стилістичних аспектів); порівняльний аналіз (зіставлення з іншими творами, аналіз літературних джерел та методів експертної оцінки. Наукова новизна полягає у аналізі фортепіанного тріо В. А. Моцарта. Враховані примітки композитора у партитурах, які набули розповсюдження за життя композитора. Дослідження враховує стилістику епохи часів композитора. Висновки. Дослідження фортепіанних тріо Моцарта є важливим кроком у розвитку українського музичного мистецтва. Це дозволить вдосконалити репетиційний та навчальний процес. Стаття сприяє глибшому розумінню творчості великого композитора, розширює знання про його музичний стиль, відкриває нові можливості для інтерпретації та виконання його камерних творів. Подальші дослідження у цьому напрямку дозволять більш детально дослідити музичну спадщину Моцарта з метою її успішного впровадження у виконавську практику.

РИТМО‑ІНТОНАЦІЙНА СПЕЦИФІКА ХОРОВИХ ТВОРІВ ВОЛОДИМИРА ЗУБИЦЬКОГО: ВИКОНАВСЬКІ ЗАВДАННЯ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРУ «КОЛОМИЙКА»)

2025-05-13T14:53:29+03:00

Актуальність теми. Дослідження національно-характерної хорової творчості В. Зубицького сприяє популяризації сучасного українського хорового мистецтва, розкриттю потенціалу сучасної вокально-хорової майстерності та допоможе у практиці хормейстерам. Вивчення композиторських методів роботи з фольклором підкреслить не тільки жанрово-стильовий симбіоз, а й вплив на формотворення. Мета статті – визначити особливості ритмо‑інтонаційної організації «Коломийки» В. Зубицького та окреслити подальші виконавські завдання. Методологія дослідження. Структурний і системний методи використані для опрацювання творчого доробку В. Зубицького та формуванню повного списку виключно хорової музики; музично-аналітичний – для визначення жанрово-стильових і виконавських параметрів твору. Висновки. Обраний для аналізу твір є показовим з погляду індивідуального стилю В. Зубицького, творчий метод якого глибоко пов’язаний з українським фольклором. Спирання на національну традицію є константною ознакою інтонаційного образу світу автора. Однією з характерних рис втілення цієї традиції у хоровій творчості композитора є специфіка ритмо‑інтонаційної організації музичної тканини творів. Проаналізовано «Коломийку» В. Зубицького на предмет жанрових та ритмо-інтонаційних особливостей. У процесі аналізу виявлено інтонаційне переосмислення композитором жанру коломийки: зміна танцювальності на пісенність ліричного характеру, відмова автора від римування, розширення музичних та скорочення вербальних структур, залучення елементів джазової імпровізаційності. Визначено ряд виконавських складнощів, пов’язаних із зображальними прийомами, а саме: відтворення танцювальних гуцульських награвань; імітація звучання різних інструментів; використання арсеналу штрихових позначень та акцентів у поєднанні зі швидким темпоритмом, плески в долоні у певному регістрі, клацання язиком з фіксованою висотою звуку, використання сонористичних прийомів тощо. У зв’язку з цим означено низку виконавських завдань для хорового колективу і диригента.

КАТЕГОРІЯ «ПОРТРЕТ КОМПОЗИТОРА» У МУЗИЧНОМУ ТЕКСТІ ЯК ОБ’ЄКТ МУЗИКОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2025-05-13T14:58:32+03:00

Мета статті – дослідити образ композитора в творі та шляхи досягнення ефекту його присутності. Охарактеризувати категорію особистості митця яка є дотичною як до семіотичного так і психологічного дискурсів, проаналізувавши сфери категорій музичного портрету загалом, універсальної знаковості пізнаваних рис індивідуального творчого стилю і власний образ автора. Методологічну основу дослідження становить комплексний підхід до відтворення образу композитора в музичному опусі, що охоплює: аналітичний метод який засадничий при дослідженні наукової літератури; ретроспективний та структурно-системний – при аналізі джерел, естетико-світоглядних та стильових особливостей у трактуванні композиторського образу; історико-компаративний принцип, який використовувався для порівняння трактування підходів та засобів самоідентифікації, інтерпретації образу композитора як об’єкту музичної творчості. Наукова новизна: здійснено аналіз відмінностей індивідуального стилю та семіотичного поля образу митця в процесі якого розкрито взаємозв’язок естетики автоідентифікації автора музичного твору з психотипом та соцікультурними умовами. Висновки. Визначено, що уявлення про соціально-побутовий статус, роль і місію композитора в сучасному для нього суспільстві в автопортреті не віддільні від внутрішнього їх переживання майстром, його психологічного типу, перипетій творчого та особистого життя. Образ митця розкривається як можливість включення в сферу внутрішнього діалогу композитора з самим собою, проникнення в таємний світ мистецької індивідуальності: рефлексій, самооцінок, інтерпретацій власної долі. Тісно пов’язаними з семіотичним вченням є аспекти інтертекстуальності музичного тексту, в контексті яких можливо розглядати потужну систему мистецьких кодів для самоідентифікації чи пізнаваних рис композиторської творчості іншого митця. Портрет самого автора, як і образ іншого композитора є своєрідним прочитуваним символьним кодом, а отже, значимим є й адресат послання. Доведено що дослідження цього явища збагачується й неоднозначністю, множинністю авторських позицій щодо самоідентифікації у власній творчості.

СОНАТИ ДОМЕНІКО СКАРЛАТТІ В СУЧАСНОМУ ГІТАРНОМУ РЕПЕРТУАРІ

2025-05-13T15:08:22+03:00

Мета роботи. В статті досліджуються особливості інтерпретації сонат Доменіко Скарлатті в сучасному гітарному виконавстві. Аналізується вплив клавесинної специфіки оригінальних творів на їх адаптацію для класичної гітари, а також підходи різних виконавців до транскрипції та виконання цих сонат. Методологія. У дослідженні використано комплексний підхід, що включає історико-аналітичний, порівняльний та виконавський аналіз. Історичний метод дозволив виявити розвиток інтерпретації сонат Скарлатті від бароко до сучасності. Порівняльний аналіз використовується для розгляду різних транскрипцій, що виконувалися такими гітаристами, як Андрес Сеговія, Джон Вільямс та Мануель Барруеко. Виконавський аналіз охоплює технічні та художні аспекти виконання сонат на гітарі. Наукова новизна. Дослідження розкриває нові аспекти адаптації сонат Скарлатті для класичної гітари, акцентуючи увагу на виконавських складнощах та інтерпретаційних можливостях. Аналізується історично поінформований підхід, що сприяє автентичному відтворенню барокових стилістичних особливостей. Висновки. Сонати Доменіко Скарлатті є важливою частиною репертуару сучасних гітаристів, оскільки вони поєднують ритмічну моторику, складну орнаментику та танцювальний характер. Виконання цих творів на гітарі потребує глибокого розуміння стилістичних принципів бароко та адаптації виконавських прийомів відповідно до особливостей інструмента. Одним із ключових завдань при адаптації сонат Скарлатті для гітари є збереження автентичного фразування та артикуляції, водночас забезпечуючи зручність виконання. Орнаменти, такі як трелі та морденти, потребують адаптації з урахуванням технічних можливостей інструмента. Так само, окремі швидкі пасажі або щільні акордові структури можуть вимагати спрощення, щоб зберегти яскравість і динамічність звучання оригінального твору. Баланс між автентичністю та інструментальною виразністю визначає сучасні підходи до інтерпретації сонат Доменіко Скарлатті.

ДРУГА І ТРЕТЯ ФОРТЕПІАННІ СОНАТИ ВІКТОРА КОСЕНКА В ПРОЄКЦІЇ НА ВИКОНАВСЬКУ ІНТЕРПРЕТАЦІЮ

2025-05-13T15:20:12+03:00

Метою даної розвідки є створити підґрунтя виконавсько-інтерпретаційної моделі фортепіанних сонат № 2 і 3 В. Косенка у контексті герменевтичного та евристичного підходів. Для формування інтерпретаційного аналізу сонат В. Косенка застосовано наступні методи дослідження: історико-стильовий – для виведення взаємозв’язків культуротворчих процесів початку ХХ століття та особливостей музичного мислення в сонатних жанрах композитора; аналітичний – для дослідження структури і драматургії твору; інтерпретологічний – для обґрунтування й побудови оптимальної виконавської моделі з позицій індивідуальних рис формотворення і образно-стильових ознак. Наукова новизна: за відсутності виконавської традиції щодо сонат В. Косенка формування для піаніста-виконавця чіткого усвідомлення побудови форми, способів розвитку музичного матеріалу, послідовного дотримання стильових параметрів, які є фундаментом для побудови оптимального інтерпретаційного плану. Висновки. Сонати, як і вся камерно-інструментальна музика Віктора Косенка, орієнтовані на інтелектуального рафінованого слухача малих, камерних залів. Перед виконавцем постає не лише складне художньо-технічне завдання точного відтворення композиторського тексту і творчої інтерпретації усіх вказівок автора. Їх стилістику слід визначити як модерністично-сецесійну, оскільки вона характеризується свободою і взаємопроникненням форм, граничним розширенням тонально-гармонічних засобів при збереженні локальних тональних центрів, їй притаманна стрімка мінливість химерної образності, емоційних станів, динамічних та регістрових перепадів, імпровізаційність поєднується з детальною проробкою деталей, у гнучкій взаємодії в ній знаходиться насиченість і лаконізм, рельєф і тло, декоративність, орнаментальність і мова символів, знемога і політність, заклик і лірика. Фортепіанні сонати Віктора Косенка вперше в Україні були виконані у концерті автором статті 20 червня 2024 у Львівській національній музичній академії ім. М. В. Лисенка та викликали піднесену реакцію слухачів й високу оцінку спеціалістів.

СТИЛІСТИЧНІ ТА ВИКОНАВСЬКІ АСПЕКТИ РЕГТАЙМУ В ІНСТРУМЕНТАЛЬНОМУ ЖАНРІ

2025-05-13T15:24:24+03:00

У статті розглянуто сутнісні характеристики регтайму як важливого етапу в історії інструментального виконання, що стало основою для розвитку джазу. Оцінюючи результати наукових досліджень, робиться висновок, що регтайм відіграв значну роль у професійному становленні музикантів, а також у розвитку оркестрової та ансамблевої музики. Встановлено, що на той час у виконанні піаністів формувались унікальні техніки гри й особливі підходи до інтерпретації творів регтайму, які відзначались складними ритмічними і мелодійними структурами, а також оригінальними гармоніями, що створювали жанру неповторний стиль. Стаття також розглядає регтайм як композиторський жанр, що поєднує основні елементи європейської музичної традиції з новаторським звучанням джазу. Особливу увагу автор приділяє творчості Скотта Джопліна, одного з найвидатніших композиторів і піаністів, який вивів регтайм на новий професійний рівень. Джоплін не лише створював музичні твори, але й активно працював над удосконаленням техніки виконання, що вплинуло на подальший розвиток жанру. Його композиції, такі як «Maple Leaf Rag» і «The Entertainer», стали класикою і визначили нові ритмічні та мелодійні структури, характерні для регтайму. Зокрема, значна роль Джопліна полягала у тому, що він перший досяг високого рівня розвитку регтайму, поєднуючи технічну майстерність із глибоким художнім змістом. Одним із найбільш значущих його досягнень є опера «Тремоніша», яка засвідчила нові можливості жанру та підняла його до художньо-виконавського рівня. Творчість Джопліна й інших піаністів цього періоду не лише розширила репертуар регтаймових творів, але й сприяла утвердженню регтайму як важливої частини американської музичної культури. Висвітлюючи регтайм як художньо-виконавський феномен, стаття пропонує дослідження його впливу на творчість джазових музикантів та оркестрів, що сприяло розвиткові більш складних форм ансамблевого виконання. Завдяки регтайму з’явилась нова форма музичної інтерпретації, що змішувала класичні традиції та інноваційні елементи, які згодом стали основою для джазу та інших музичних напрямків.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ У КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСЬКОМУ КЛАСІ

2025-05-13T15:28:55+03:00

У статті досліджено актуальні питання виконавської майстерності та концертмейстерської діяльності, які є невід’ємною складовою професійної підготовки музиканта-педагога. Концертмейстерська діяльність розглядається як важливий аспект музичної педагогіки, що сприяє формуванню професійних якостей майбутніх музикантів-педагогів. Метою дослідження є аналіз виконавської майстерності та розвиток концертмейстерської компетентності студентів, з акцентом на формування їхніх індивідуальних і ансамблевих навичок, а також удосконалення методів художньої інтерпретації музичних творів. Окрім того, стаття спрямована на вивчення основних методичних підходів до навчання у концертмейстерському класі, які сприяють професійній підготовці студентів. Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до аналізу специфіки концертмейстерської діяльності в системі музичної освіти. Дослідження висвітлює інтеграцію виконавських, педагогічних і комунікативних аспектів, що є ключовими для успішної професійної підготовки. Окрему увагу приділено творчій співпраці концертмейстера з виконавцями та викладачами, що сприяє розвитку професійної майстерності. У статті запропоновано інноваційні методи навчання, спрямовані на підвищення ефективності формування концертмейстерської компетенції студентів. У висновках зазначено, що концертмейстерська діяльність є однією з базових складових професійної підготовки музикантів у системі музичної освіти. Вона виконує важливу роль у формуванні не лише виконавських навичок, але й педагогічної майстерності, організаційних здібностей і творчого мислення. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення освітніх програм і розробки сучасних методик підготовки фахівців у сфері музичного мистецтва.

РЕКВІЄМИ Й. Г. РАЙНБЕРГЕРА: ДУХОВНО-СТИЛЬОВІ ТА ВИКОНАВСЬКІ АСПЕКТИ

2025-05-13T15:39:55+03:00

Статтю присвячено аналітичним узагальненням щодо особливостей трактування типологічних ознак латинського реквієму в творчості Й. Г. Райнбергера. Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних та виконавських особливостей жанру реквієму у спадщині Й. Р. Райнбергера в річищі духовно-естетичних шукань німецької культури середини – другої половини ХIХ століття. Методологія роботи спирається на інтонаційну концепцію музики у ракурсі інтонаційно-стилістичного аналізу, а також на міждисциплінарний та історико-культурологічний підходи, що дозволяють виявити духовно-смислову та стильову специфіку реквіємної спадщини Й. Г. Райнбергера у контексті не лише індивідуального авторського стилю композитора, а й еволюційних шляхів німецького хорового мистецтва та його духовно-конфесійних настанов. Наукова новизна визначена тим, що в ній вперше представлені аналітичні узагальнення поетики латинського реквієму у творчості Й. Г. Райнбергера, які виявляють не лише жанрово-стильову специфіку спадщини композитора, але й її духовно-смислову складову. Висновки. Й. Г. Райнбергер увійшов в історію німецької музичної культури XIX століття як яскрава особистість, що успадкувала показове для німецького романтизму тяжіння до творчого універсалізму (виконавство, педагогіка, диригентство, викладацька та композиторська діяльність), який доповнювався також його високою працездатністю та прагненням оволодіти висотами музичного професіоналізму. Водночас творчість Й. Г. Райнбергера виявляє його глибинний інтерес до духовно-релігійних настанов німецької культури, про що свідчить його численна хорова спадщина, зокрема, реквієми (ор. 60, 84, 194). Їх поетика сформована на перетині жанрових та богослужбових настанов латинського католицького реквієму та відтворення його «моделі» в композиторській практиці з урахуванням настанов «Цециліанського руху». Водночас гармонійно-просвітлений, медитативний тонус цих творів виявляє їх спорідненість з «Німецьким реквіємом» Й. Брамса, що мав протестантську ґенезу. При цьому і Й. Брамс, і Й. Г. Райнбергер в інтонаційній мові своїх траурних композицій апелюють саме до стародавніх зразків церковно-співацького обиходу, що, попри належність до різних конфесій, в умовах німецької музично-історичної традиції другої половини XIX століття символізують глибинний зв’язок з її віковими релігійно-етичними настановами та прагнення до духовного об’єднання нації.

КОМПОЗИТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІКТОРА КОСЕНКО НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕРТУ ДЛЯ ФОРТЕПІАНО З ОРКЕСТРОМ

2025-05-13T16:10:14+03:00

Віктор Косенко – один із найяскравіших українських композиторів першої половини ХХ століття, відомий своєю багатогранною творчою діяльністю. Його внесок у розвиток фортепіанного мистецтва, камерно-інструментальної та симфонічної музики є надзвичайно цінним для української музичної культури. Особливе місце у його творчості займає Концерт для фортепіано з оркестром, який відображає індивідуальний стиль композитора та є знаковим твором у контексті української академічної музики. У статті розглядається композиторська діяльність Віктора Косенка через аналіз цього концерту. Досліджуються особливості мелодики, гармонічної мови, оркестровки та музичної драматургії. Значну увагу приділено стилістичним рисам твору, які поєднують романтичну виразність із національними інтонаціями. Аналізуючи концерт, автор статті звертає увагу на характерну для Косенка мелодійність, що має зв’язок із українським фольклором, а також на риси, притаманні європейській романтичній традиції. Окремо висвітлюється вплив на Косенка композиторів-романтиків XIX століття, таких як Фредерік Шопен. Простежуються риси його стилю, які композитор органічно поєднував із власними творчими пошуками. Увага приділяється структурі концерту, його темам, їхній взаємодії та розвитку. Розглядається специфіка оркестровки, що підкреслює сольну партію фортепіано, створюючи цілісну музичну концепцію. Окрім музично-стилістичного аналізу, стаття також розкриває історичний контекст створення концерту та його значення для подальшого розвитку жанру в українській музиці. Робиться висновок про те, що Концерт для фортепіано з оркестром є одним із найбільш значущих творів Косенка, що засвідчує високий рівень його композиторської майстерності. Завдяки цьому твору Віктор Косенко заклав підґрунтя для подальшого розвитку фортепіанного концерту в українській музиці, вплинув на сучасних виконавців та композиторів. Його музика й досі залишається актуальною, адже вона поєднує в собі глибокий ліризм, емоційність та національну самобутність.

ЕКСПРОМТИ ФРЕДЕРІКА ШОПЕНА: ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТ

2025-05-14T15:20:45+03:00

Дослідження присвячене жанру експромту у творчості Ф. Шопена, його стильовим особливостям, структурним характеристикам та виконавським інтерпретаціям. У роботі розглядається історичний розвиток жанру, його зв’язок із романтизмом, а також місце експромтів у загальному контексті творчості композитора. Жанр експромту, що виник у добу романтизму, поєднує імпровізаційність, ліричну виразність і камерний характер. Його попередником був Ф. Шуберт, експромти якого мали тричастинну форму з контрастними розділами та опорою на певний піаністичний прийом. Ф. Шопен розвинув жанр, надавши йому більшої гармонічної гнучкості, вишуканої мелодики та витонченої фактури. Його експромти поєднують риси ноктюрнів, етюдів і балад, що робить їх особливо цікавими для аналізу та виконавської інтерпретації. Попри невелику кількість творів у цьому жанрі, експромти Шопена стали знаковими у фортепіанному мистецтві та отримали широке визнання серед виконавців. У ході дослідження проведено порівняльний аналіз інтерпретацій експромтів Ф. Шопена у виконанні Євгена Кісіна та Клаудіо Аррау. Виявлено суттєві відмінності в їхніх виконавських підходах: Є. Кісін акцентує увагу на чіткості артикуляції, деталізації фактури, динамічних відтінках та мінімальному використанні педалі, що забезпечує прозорість звучання. Натомість К. Аррау віддає перевагу плавному фразуванню, насиченій педалізації та м’якому, оксамитовому тембру, що створює відчуття легкого імпресіоністичного забарвлення. Отримані результати сприяють глибшому розумінню специфіки виконання експромтів Ф. Шопена та їхньої ролі в розвитку фортепіанного мистецтва. Перспективними напрямами подальших досліджень є аналіз інтерпретацій інших піаністів, дослідження впливу експромтів на творчість наступних поколінь композиторів, а також вивчення особливостей фразування, динаміки та педалізації в контексті різних виконавських традицій. Додаткову цінність становить розгляд взаємозв’язку експромтів із іншими жанрами у творчості Шопена та їхнього впливу на формування сучасних виконавських підходів.

ІМАГОТИПИ УКРАЇНЦІВ У ГОЛЛІВУДСЬКИХ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ТВОРАХ (1991–2021 РР.)

2025-05-14T11:21:37+03:00

У статті досліджуються образи українців в американському кінематографі на прикладі продукції голлівудського виробництва 1991–2021 рр. Мета запропонованої розвідки полягає у визначенні основних імаготипічних образів українців закордоном, висвітленні їх характеристик. В основі методології дослідження виступає імагологічний метод аналізу кінематографічних творів у поєднанні з прийомами та методами семіотичного та контент-аналізу, методами порівняння та синтезу. Наукова новизна полягає у висвітленні стереотипних образів українців в голлівудських аудіовізуальних творах періоду незалежності, визначенні найпоширеніших імаготипів, які формують імідж України в західних суспільствах та медіа. Висновки. Дослідження виявило, що стереотипи про українців, що відтворюються у фільмах та серіалах періоду 1991–2021 рр., спираються на стійкі стереотипи і майже не еволюціонують протягом вказаного періоду. На основі систематизації та аналізу кінопродукції голлівудського виробництва визначено три найпоширеніші імаготипи у зображенні українців: «ворог», «спокусник», «імігрант». Кожен з представлених імаготипів містить згадки про Україну та українців, які переважно представлені як войовничі (часто – жорстокі) та розбещені, аморальні іммігранти з країни третього світу, схильні до порушення законів або як носії патріархального (відсталого) світогляду та традиційних цінностей. Виявлено, що більшість образів українців в розумінні голлівудських сценаристів мають тісний зв’язок з Росією та минулим у складі СРСР і часто інтерпретуються як «єдиний народ». З’ясовно, що від початку українсько-російської війни кількість українських персонажів у голлівудському кіно суттєво зменшилася.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ТЕАТРАЛЬНИХ ПРАКТИК У КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРИ ХХІ СТОЛІТТЯ

2025-05-14T11:28:24+03:00

Попри те, що постмодернізм приніс театральній сфері цілу низку іронічних прийомів і деконструкції, його крайня цитатність часто формує відчуття вичерпаності форм. Сучасний глядач, звиклий до швидкого оновлення контенту, очікує від театру глибшої взаємодії та нових смислових обріїв. Проблема полягає в тому, як подолати цей постмодерністський бар’єр, не руйнуючи звичну тканину культури, а навпаки – гармонійно інтерпретуючи її коди. Мета статті – простежити, яким чином визначення культури як мережі «штучних інстинктів» (Ю. Н. Харарі) створює дискурс для аналізу новітніх театральних практик у культурологічному підході, а також виявити вплив постмодерністської спадщини як чинника, що гальмує розвиток театру, та знайти способи його подолання. Методологія. У нашому дослідженні ми виходимо з культурологічного підходу, розглядаючи театральний процес крізь призму уявлення про культуру як про «мережу штучно сформованих інстинктів» (Ю. Н. Харарі). На цій основі застосовано міждисциплінарний підхід, що дозволяє поєднати аналіз перформативних практик, концепцію «двох культур» (C. P. Snow) та модель дифузії інновацій (E. M. Rogers). Крім того, використано загальнонаукові методи аналізу й порівняння, що забезпечило комплексне розуміння сприйняття нових театральних форм. Наукова новизна. У статті запропоновано культурологічне осмислення сучасних сценічних експериментів, у яких штучні інстинкти розглядаються як методологічна основа комунікації між Автором і Глядачем, а «дві культури» (C. P. Snow) тлумачяться як модель протистояння «класичного» й «інноваційного» театрів. Доведено, що поетапне впровадження радикальних форм, згідно з теорією Е. Роджерса, пом’якшує відторгнення аудиторією. У висновку зазначається що сучасний театр, зіткнувшись із «вичерпністю» постмодерну, прагне залучити нові форми перформативності й цифрові рішення, що враховують формування нових штучних інстинктів, тобто культури. Поєднання класичних сюжетів із технологічною інтерактивністю допомагає зберігати культурну спадковість і водночас прокладати шлях для експерименту. Такий баланс має потенціал для подолання розриву між двома типами культур – старою та новою, та виходу за межі постмодерного кризового стану.

НОВІТНІЙ ФОЛЬКЛОР ЯК ФОРМА ПОПУЛЯРНОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

2025-05-14T11:39:03+03:00

Мета роботи полягає у комплексному культурологічному аналізі механізмів взаємодії популярної культури та новітнього фольклору в сучасних українських реаліях, виявленні особливостей їх трансформації та взаємовпливу. Методологія Продуктивним для досягнення пошукової мети є компаративний метод, який дозволив зіставити культурологічні характеристики популярної культури і новітнього фольклору, віднаходити в них точки збігу та змістові узагальнення. Використано структурний метод для аналізу новітнього фольклору як динамічної системи, конститутивними категоріями якої є: суб’єктність його авторів, нове смислотворення, колективний характер творчості. За допомогою узагальнення зафіксовано загальні ознаки та властивості популярної культури та здійснено перехід від одиничного та особливого (новітній фольклор) до загального (популярна культура). Наукова новизна полягає у виявленні і систематизації нових форм культурної творчості, розширенні методологічного інструментарію, що сприятиме глибшому розумінню процесів творення та трансформації культурних феноменів у сучасних українських реаліях. Висновки. Проведений аналіз теоретико-методологічної бази дозволив окреслити основні підходи до вивчення взаємодії популярної культури та новітнього фольклору. Уточнення понятійно-категоріального апарату сприяло розмежуванню суміжних термінів і визначенню новітнього фольклору як важливої складової популярної культури, що функціонує на перетині традиційних та цифрових форм комунікації. Актуалізація поняття новітнього фольклору в культурологічному аспекті дозволила розглянути його не лише як віддзеркалення соціокультурних змін, а й як активний механізм творення смислів у суспільстві. Окрему увагу приділено ролі цифровізації та соціальних мереж у формуванні постфольклору. Доведено, що цифрові платформи є не лише середовищем для поширення фольклорних форм, а й чинником, що трансформує власне принципи їхньої генерації, циркуляції та рецепції. Також було визначено ключових акторів, які беруть участь у творенні цих феноменів: медійні споживачі, онлайн-спільноти, професійні творці контенту (блогери, медійники). Виявлено механізми їхньої взаємодії, що дозволяють визначати сучасний фольклор як поле колективного творення, де аудиторія є не лише реципієнтом, а й активним учасником культурного процесу.

АНІМАЦІЙНІ ПРАКТИКИ В МУЗЕЯХ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

2025-05-14T11:52:30+03:00

Мета роботи. Визначити роль анімації в музейних установах як інструменту популяризації культурної спадщини та проаналізувати анімаційні технології, що застосовуються у цих закладах. Методологія. Для його проведення використано методи: порівняльного аналізу – для виявлення схожості й відмінності анімаційних практик у різних музеях; систематизації та класифікації – для класифікації основних технологій анімаційних практик і виокремлення їх характерних ознак. Наукова новизна дослідження полягає тому, що автори проаналізували існуючі анімаційні практики в музеях України і з’ясували їхні можливості для популяризації культурної спадщини. Висновки. Сучасні музеї широко використовують анімаційні практики в своїй діяльності. Музейна анімація є важливим інструментом для модернізації музеїв, сприяючи популяризації культурної спадщини та створенню унікального досвіду для кожного відвідувача. Вона не лише змінює спосіб подачі матеріалу, а й сприяє формуванню глибшого інтересу до історії, мистецтва та науки. Однак, використання анімаційних технологій потребує значних капіталовкладень, адже передбачає впровадження новітніх технік. Вартість обладнання, програмного забезпечення, а також потреба в регулярному оновленні технологій може бути значним фінансовим тягарем для організацій з обмеженим бюджетом. У разі недостатнього фінансування, такі інновації можуть бути недоступними для більшості культурних установ. Технології можуть допомогти зробити експонати більш доступними та цікавими для відвідувачів, однак надмірне використання сучасних анімаційних засобів може призвести до того, що автентичний контекст експонатів буде втрачений. Тому важливо знайти правильний баланс між використанням новітніх технологій та збереженням історичної достовірності експонатів.

ЕСТЕТИКА ГРИМУ В СЦЕНІЧНИХ ОБРАЗАХ ТРАДИЦІЙНОГО ТЕАТРУ ЯПОНІЇ КАБУКІ

2025-05-14T12:04:33+03:00

Мета статті – розкрити роль гримувального мистецтва в сценічних образах традиційного японського театру. Дослідження спирається на комплексний підхід, який містить у власному складі синтез культурологічної та мистецтвознавчої методології, де провідне місце посягає її культурологічна складова. В процесі культурологічного розуміння феномену театру Кабукі запроваджені підходи до з’ясування символічних, естетичних і функціональних аспектів гриму кумадорі. Семіотичний підхід дозволив розкрити в його системі значення кольорів, візерунків та їх географію. Естетичний аналіз об’єкту дослідження дозволив з’ясувати художні прийоми та техніки, які використовуються у театрі Кабукі для посилення драматичної експресії образів. Наукова новизна. Дослідження пропонує цілісне уявлення про роль гриму у визначенні особистості персонажу, його емоційного вираження та значення у формуванні особливої естетики традиційного театру Кабукі. Грим часто розглядається його дослідниками в значенні другорядного аспекту сценічної практики, однак у даній публікації підкреслюється його невід’ємна роль у формуванні духовних і художніх вимірів театру. Висновки. Використаний міждисциплінарний підхід до аналізу гриму зосереджується на стилістичних особливостях, окремих функціях і символічних значеннях гримувального мистецтва. В дослідженні підкреслюється, що функціонування гриму в даній традиції подолає межу його уявлення як звичайного способу естетизації тіла і втілює символіку, яка бере свій початок у синтоїстських і буддистських традиціях. Підкреслюється, що в даному контексті грим служить засобом для вираження світоглядних уявлень японської культури. Простежується зв’язок між сценічним гримом і ширшими конструктами розуміння краси, кольору, культурної ідентичності і характеру сакралізації. Звертаючись до цих аспектів, пропонується новий погляд на культурне значення гримувального мистецтва, позиціонуючи його в ролі важливого конструкту формування сценічного мистецтва в театрі Кабукі та художній культурі загалом. Оскільки дана публікація вважається міждисциплінарною, перетинаючи такі галузі, як культурологія та мистецтвознавство (особливо в його прикладному значенні), ця обставина дозволяє відкрити нові шляхи для обговорення різноманітних питань про перетин ритуалу, мистецтва та культурної ідентичності у сценічній сфері.

МЕДІАКУЛЬТУРА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

2025-05-14T12:15:37+03:00

У статті здійснено аналіз медіакультури як соціального феномена та визначення її впливу на процес формування суспільних цінностей в умовах цифрової трансформації та глобалізаційних змін. Виявлено, що медіакультура, яка виступає ключовим елементом сучасного інформаційного суспільства, здатна значно впливати на формування ціннісних орієнтацій та світогляду індивідів. З розвитком цифрових технологій медіакультура набуває нових форм і механізмів, що посилює її роль у перерозподілі інформаційних потоків і культурних практик. Зазначено, що глобалізація медіаконтенту не тільки сприяє виникненню нових соціальних стандартів і моделей поведінки, але й дозволяє маніпулювати інформацією, що має значний вплив на громадську свідомість. Особливу увагу приділено аналізу змін у соціальних цінностях, які виникають під впливом медіа, зокрема в умовах глобалізації. Зауважено, що медіакультура функціонує як важливий канал передачі цінностей і стандартів поведінки, що має прямий вплив на індивідуальні та колективні орієнтири в суспільстві. Цінності, що формуються в колективному середовищі, сприяють соціальній єдності та підтримують стабільність культурних практик. Підкреслено важливість розвитку медіаосвітніх інститутів та освітніх програм, що забезпечують підготовку індивідів до адаптації до сучасного медіасередовища. Встановлено, що у контексті глобалізованого світу, здатність критично оцінювати інформацію та використовувати її в соціальних і професійних сферах є необхідною для збереження та розвитку соціальних цінностей. Наголошено, що медіакультура не лише відображає стан суспільства, але й активно формує нові реалії, що визначають напрямки суспільних трансформацій та особистісного розвитку.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ДОРОБОК НЕСТОРА НИЖАНКІВСЬКОГО ПІД ПСЕВДОНІМОМ «ОТСЕН Р.»

2025-05-14T12:20:10+03:00

Дослідження репрезентує маловідомі публікації Нестора Нижанківського, які містять вартісний джерелознавчий матеріал, у якому репрезентована культурно-мистецька подієвість Східної Галичини першої половини ХХ століття. Мета роботи – здійснити культурологічно-музикознавчий аналіз публікацій Нестора Нижанківського під псевдонімом «Отсен Р.», окреслити жанрову палітру дописів галицького митця, охарактеризувати їх комунікаційний вплив на тогочасне суспільне середовище. Методологія дослідження опирається на сукупність методів емпіричного й теоретичного рівнів наукового пізнання соціокультурної дійсності Східної Галичини. Зокрема застосовано методи: історико-хронологічний – для розкриття щаблів розвитку галицького культурно-освітнього простору в першій половині ХХ століття; контент-аналізу – для характеристики тематико-смислового наповнення маловідомих газетних дописів Н. Нижанківського; описовий – для розгляду фактичного матеріалу в публікаціях журналіста; біографічний – для висвітлення сторінок життя і творчості видатних українських музикантів; класифікації та типології – для окреслення жанрових особливостей музично-критичних праць Н. Нижанківського під псевдонімом Отсен Р. Наукова новизна полягає в тому, що вперше вводить до наукового обігу маловідомі пресові дописи Нестора Нижанківського на сторінках часопису «Діло», а також характеризується соціокультурна подієвість Східної Галичини крізь публікації під псевдонімом Отсен Р., у яких відображено поступ регіону до становлення засад професійного українського мистецтва. На основі наукового аналізу зроблено такі висновки. Публіцистичні праці Нестора Нижанківського під псевдонімом Отсен Р. є вартісним культурологічним матеріалом, у якому зафіксований складний шлях галицького громадянства на шляху формування національного мистецького світогляду. Газетні рецензії на культурно-освітні події Львова та регіональних міст Східної Галичини репрезентували утвердження української культури в історичний період бездержав’я.

ВПЛИВИ ЦИФРОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ТРАНСФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ

2025-05-14T12:31:16+03:00

Мета роботи: на прикладі сайту НУАРТ (оцифрованої «української серії» графіті Бенксі 2022-го року) проаналізувати оцифрування, що є сукупністю цифрових ІТ, як засіб архівації історичних пам’яток і культурних надбань; визначити культурну значущість застосування таких цифрових ІТ в культурній сфері через виявлення їх впливів на трансформації мистецького простору та на підтримання історичної/культурної пам’яті. Методологія: дослідження базується на комплексному культурологічному підході, який включає: загально-науковий інструментарій системного мислення, аналіз наукової літератури та емпіричних кейсів впровадження цифрових технологій у сфері культури; герменевтичні процедури в межах поетики та феноменології культури; культурологічну рефлексію щодо ІТ-впливів на мистецький простір та на історичну/культурну пам’ять. Наукова новизна: виявлено культурну значущість цифрових візуалізацій (по суті, цифрової архівації) «української серії» графіті Бенксі 2022-го року на сайті «НУАРТ» – з точки зору впливу на трансформації мистецького простору і з точки зору розуміння поетики творчості відомого стріт-художника; теоретично обґрунтовано доцільність використання цифровізації культурної спадщини для підтримки та відновлення історичної/культурної пам’яті. Висновки: внаслідок розміщення цифрових копій творів мистецтва, зокрема, візуального, в мережі Інтернет відбуваються трансформації мистецького простору: змінюються правила взаємозв’язку і взаємодії «автор/ твір – культурна інституція – аудиторія (споживач(і)» разом із «якістю» кожного з елементів, через що, як показано на прикладі цифровізації муралів «української серії» Бенксі на сайті НУАРТ, виникають нові додаткові нюанси сприйняття і розуміння віртуальною аудиторією стилю, символів і хронотопу автора. Цифровізація історичних і культурних пам’яток (культурної спадщині) не може стати альтернативою соціальним мережам у спрямуванні особистісних виборів соціокультурних переваг і значущих сенсів (ціннісних смислів) під час формування/корегування культурної ідентичності, але може позитивно (оскільки блокчейн-системи гарантують прозорість і незмінність цифрових записів) впливати на форми колективної пам’яті і через це – на культурну ідентичність.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КИТАЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ

2025-05-14T12:46:43+03:00

У статті представлені результати реалізації україно-китайського освітньо-наукового проєкту «Освіта в глобалізованому суспільстві: філософія, менеджмент, культура, сучасні тренди, економічні опції та міжнародні практики», що торкалися дослідження соціокультурних аспектів розвитку сучасного китайського суспільства. Мета роботи – на основі результатів реалізації проєкту на конкретних прикладах представити комплексний аналіз соціокультурного розвитку Китаю, визначивши особливості взаємодії традиційних культурних практик та інноваційних тенденцій, що формують сучасний соціокультурний простір КНР. Методологія роботи має комплексний характер і включала як емпіричні методи (спостереження, описи, порівняння, аналіз практичного досвіду), так і загальнологічні та теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, та інші). В дослідженні основних аспектів соціокультурного розвитку сучасного суспільства методи аналізу і синтезу допомогли розглянути традиційні та інноваційні аспекти китайської культури; моделювання дозволило створити концептуальну модель взаємодії традицій та інновацій у соціокультурному просторі; системний підхід дав можливість дослідити соціокультурний розвиток КНР як багатовимірне явище, пов’язане з історією, економікою, політикою та технологіями; порівняльно-історичний метод дозволив глибше зрозуміти закономірності соціокультурного розвитку КНР, виявити особливості його трансформацій та визначити перспективи подальших змін. Він є ефективним інструментом для аналізу взаємодії традицій та інновацій у китайському суспільстві. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі соціокультурного розвитку Китаю через призму взаємодії традиційних і сучасних практик, що дозволяє простежити механізми адаптації культури до глобалізаційних процесів та водночас зрозуміти механізми гармонійного співіснування традицій та інновацій. Висновки. Соціокультурний розвиток Китаю охоплює широкий спектр соціокультурної діяльності, спрямованої на збереження національної ідентичності, підтримку традиційних культурних практик та впровадження сучасних форм мистецтва й дозвілля. Основні аспекти, що відіграють ключову роль у цьому процесі, включають державну підтримку культурних ініціатив, фестивалей, виставок, театральних постановок, що сприяє формуванню культурного діалогу між регіонами, а також між Китаєм та іншими країнами. Фізична культура та масові спортивні заходи поєднують традиційні та сучасні підходи, виступають елементом соціальної згуртованості та популяризації національної спадщини, сприяють формуванню колективної ідентичності та підтримці здорового способу життя. Розвиток вуличних ігор, циркових вистав, креативних індустрій є важливим фактором соціокультурної мобільності, надаючи молоді можливість реалізовувати себе у сфері мистецтва та розваг, що сприяє економічному розвитку, адже культура перетворюється на джерело прибутку через комерціалізацію креативних продуктів. Традиційні урочистості та свята відіграють ключову роль у збереженні культурної спадщини та передачі цінностей від покоління до покоління. Соціокультурний розвиток КНР поєднує стратегічне державне планування, збереження традиційної культури та передові технологічні інновації. Вплив років голоду сформував культуру раціонального споживання їжі та політику продовольчої безпеки, що залишається важливим чинником державного управління. Китай активно впливає на глобальний культурний простір, використовуючи механізми «м’якої сили», однак водночас зберігає суворий контроль над інформаційним середовищем та історичною пам’яттю. Харчова культура є важливим елементом соціокультурного розвитку, оскільки відображає історичні, економічні та етнічні особливості суспільства. Харчові традиції є носієм культурної пам’яті, що передається з покоління в покоління. Вони формують національну ідентичність, відображаючи регіональні особливості, історичні події та міжкультурні впливи. Китайська кухня поєднує давні гастрономічні традиції та філософські уявлення про гармонію смаків. Їжа є важливим елементом соціальної взаємодії та сприяє зміцненню соціальних зв’язків, обміну культурними традиціями та формуванню спільних цінностей.

ІНТЕРНЕТ-ПРОСТІР ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ МЕДІАКУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

2025-05-14T12:55:51+03:00

Дослідження акцентує на впливі інтернет-простору на формування медіакультури особистості, підкреслюючи його важливу роль в освітньому процесі. Інтеграція медіакультури вимагає застосування інноваційних підходів, які об’єднують медіамистецтво, цифрову грамотність, міждисциплінарну співпрацю та етичні принципи, що сприяють розвитку критичного мислення та творчої активності. Метою статті є аналіз освітнього потенціалу інтернет-простору, оцінка ролі медіамистецтва у формуванні медіакультури та визначення основних проблем впровадження медіаосвітніх практик у цифровому освітньому середовищі. Методологія дослідження базується на системному підході до вивчення інтернет-простору як медіакультурного середовища, а також на використанні міждисциплінарних методів і порівняльного аналізу освітніх практик інтеграції медіакультури в освітній процес. У результатах з’ясовано, що інтернет-простір сприяє розвитку медіакультури завдяки інтерактивності, персоналізації та мультимедіа. Медіамистецтво, відповідно, стимулює творчість, етичне спілкування та соціальну відповідальність. Однак існують проблеми, зокрема фрагментація методологій, відсутність стандартизованих систем оцінювання медіаграмотності та недостатня підготовка викладачів до інтеграції медіаосвіти. У дослідженні систематизовано підходи до інтеграції медіакультури в освітній процес і визначено важливі чинники, що впливають на її ефективність, надаючи нового розуміння впливу цифрової трансформації на освіту та практики залучення медіа. У висновках підкреслено, що Інтернет-простір є важливим фактором формування медіакультури завдяки своїй здатності до інтерактивності, персоналізації, мультимедійності та глобалізації. Медіамистецтво є важливим інструментом розвитку творчого мислення, етичних норм та соціальної відповідальності. Застосування інноваційних технологій, таких як штучний інтелект, віртуальна й доповнена реальність, суттєво розширює можливості медіаосвіти, створюючи нові перспективи для навчання та творчого самовираження.

ХОРОВИЙ СТИЛЬ Ю. ІЩЕНКА У ЦІННІСНОМУ КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2025-05-14T14:12:05+03:00

У статті висвітлені ціннісно-смислові та жанрово-стильові аспекти хорової творчості видатного українського композитора Ю. Іщенка. Мета роботи полягає у визначенні специфічних особливостей хорового стилю Ю. Іщенка в їх кореляції з ціннісним контекстом української музичної культури. Методологія дослідження складається на основі комплексного поєднання засад міждисциплінарного, системного, культурологічного методів та музикознавчого методу жанрово-стильового аналізу. Наукова новизна роботи визначена її аксіологічним ракурсом, спрямованим на осмислення ціннісних орієнтирів хорової творчості Ю. Іщенка як смисло- і стилєутворюючих факторів. Висновки. Вивчення хорової творчості Ю. Іщенка в контексті системної єдності обʼєктивного і субʼєктивного чинників творчої діяльності сприяє більш глибокому розумінню художніх принципів втілення ціннісних орієнтирів української музичної культури в індивідуальному хоровому стилі композитора. Для хорового стилю Ю. Іщенка особливо показовим виявляється його жанровий параметр, оскільки він демонструє домінування у хоровій спадщині композитора таких жанрових форм як хоровий цикл (текстову основу яких складає широке коло української поезії ХХ століття) і псалом (в основі якого – канонічно-богослужбовий текст), які супроводжували композитора у різні періоди його творчої біографії. Єдність обʼєктивного і субʼєктивного параметрів хорового стилю Ю. Іщенка можна пояснити з точки зору розуміння смислового потенціалу творчої діяльності як відтворення історичного досвіду в його перспективних можливостях, трансформації культурно-ціннісних універсалій в текстові форми («перетворення речей на речення»). В даному випадку, в якості обʼєктивного параметру (історичного досвіду, культурно-ціннісних універсалій) виступають жанрово-стильові комплекси фольклорної та канонічно-богослужбової музичних традицій, а субʼєктивний параметр (текстові форми як перспективні можливості) реалізується в особистісно-інтерпретативній площині їх творчого переосмислення.

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ДЕФІНІЦІЇ «ЕКОСИСТЕМА ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ» (В КОНТЕКСТІ МІЖЕТНІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ НАЦІОНАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ УКРАЇНИ)

2025-05-14T14:16:13+03:00

Мета роботи: дати визначення дефініції «екосистема традиційної культури» в контексті міжетнічних комунікацій і, як наслідок, міжетнічних взаємин національних спільнот України. Методологія: теоретико-методологічною основою дослідження є екосистемний підхід, який у поєднанні з міждисциплінарним, системним та комплексним аналізом дає можливість охарактеризувати етноекосистему традиційної культури України як явище, що має свої регіональні особливості в залежності від історично обумовлених процесів міжетнічних взаємин етнічних спільнот, що населяють ті чи інші місцевості України. Наукова новизна. Вперше було обґрунтовано визначення дефініції «екосистема традиційної культури» та використано екосистемний підхід для розгляду особливостей побутування традиційної культури в контексті міжетнічних комунікацій етносів, що складають багатоманітну палітру національних спільнот різних регіонів України. Висновки. Дефініція «екосистема / етноекосистема традиційної культури» трактується нами як динамічна система, як територіально обмежений (середовищем розселення того чи іншого етносу / етносів) комплекс усіх соціально-економічних, культурно-історичних та культурно-ціннісних, соціокультурно-комунікативних та екологічних факторів разом із народом, на який ці фактори впливають, враховуючи також і зворотній вплив людини на оточуюче етнічне середовище (екологічне, соціокультурне, соціально-економічне, комунікативне та ін.). В контексті міжетнічних комунікацій національних спільнот, що здавна населяють Україну та є складовою її історичної цілісності, екосистему традиційної культури уявляємо як конгломерат багатовекторної культуротворчості та єдність культурних практик в річищі різноманітності та мультикультуралізму, що сформувалися в тому чи іншому регіоні на макро- і мікрорівнях міжетнічного спілкування. Нематеріальна та матеріальна культурна спадщина етносів України є цікавим об’єктом для подальшого детального опрацювання в контексті дослідження особливостей та ступеня збереження екосистеми багатонаціональної традиційної культури в умовах воєнного часу в Україні, загальних тенденцій глобалізації світового та українського культурного простору, синергії традицій та інновацій.

ТИПОГРАФІКА ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЛАКАТНОМУ МИСТЕЦТВІ

2025-05-14T14:22:41+03:00

Мета роботи спрямована на аналіз ролі типографіки як інструменту соціальної комунікації в українському плакатному мистецтві. Основна увага приділена виявленню закономірностей використання шрифтових рішень у формуванні ефективних соціальних меседжів, їх впливу на емоційне сприйняття аудиторією та підтримку когнітивного розуміння інформації. Дослідження охоплює еволюцію типографічних рішень у соціальних плакатах, простежуючи їхню трансформацію під впливом історичних подій, соціально-політичних змін, культурних наративів та технологічного прогресу. Розглянуто шрифтові стилі, їхню семантику, емоційний вплив та функціональність у контексті плакатної комунікації. У статті систематизовано основні категорії типографічних рішень у соціальних плакатах: агресивні, ніжні, динамічні та ретро-шрифти, визначено їхню роль у передачі емоційних та ідеологічних меседжів. Проаналізовано взаємозв’язок між типографікою, кольоровими рішеннями та композиційною структурою плакатів, що формують візуальну ритміку й сприяють ефективності соціальної мобілізації. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, який поєднує мистецтвознавчий, культурологічний, семіотичний та когнітивний аналіз. Це дозволило визначити типографіку не лише як графічний елемент, а й як знакову систему, що впливає на сприйняття та інтерпретацію соціальних меседжів. Використано порівняльний аналіз історичних і сучасних соціальних плакатів, що дало змогу виявити тенденції розвитку шрифтових стилів та їхню адаптацію до нових медіаформатів. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні типографіки як автономного і впливового засобу соціальної комунікації, здатного формувати культурні коди, мобілізувати громадську думку, створювати візуальні наративи та сприяти формуванню національної ідентичності. Окреслено сучасні тенденції використання типографіки у цифрових медіа, включаючи інтерактивні та анімовані шрифти, які змінюють способи сприйняття соціальних плакатів. Висновки підкреслюють важливість інтеграції типографічних прийомів із візуальними стратегіями для створення ефективних соціальних меседжів. Результати дослідження можуть бути використані у сфері графічного дизайну, соціальної реклами та мистецтвознавства для глибшого розуміння ролі типографіки у візуальній комунікації.

МУЗЕЇ МАЙБУТНЬОГО: ЯК VR, AR ТА ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗМІНЮЮТЬ СПРИЙНЯТТЯ МИСТЕЦТВА

2025-05-14T14:27:10+03:00

Зміни у світі музеїв, викликані швидким розвитком цифрових технологій, призводять до глибоких змін у розумінні мистецтва. Зникнення традиційного поділу між експонатом й відвідувачем через використання віртуальної та доповненої реальності, а також інтерактивних технологій, змушує по-новому подивитися на зміст мистецьких творів. Нові технології створюють музейний простір, де відчуття стають ще реальнішими, а сприйняття мистецтва стає більш різноманітним. Метою дослідження є визначити та довести, як VR, AR та інтерактивні технології змінюють сприйняття мистецтва в музеях майбутнього. Методологічний апарат дослідження базується на поєднанні компаративного аналізу, феноменологічного підходу та структурно-семіотичного методу. Компаративний аналіз застосовано для зіставлення традиційних та інноваційних експозиційних форматів з урахуванням технологічної трансформації музейного простору. Феноменологічний підхід забезпечує вивчення специфіки сприйняття мистецьких артефактів у VR- та AR-середовищах, зосереджуючись на зміні когнітивних та сенсорних механізмів взаємодії з віртуалізованим мистецтвом. Структурно-семіотичний метод використано для аналізу реконфігурації знакових систем у межах цифрового експозиційного простору, що дозволяє простежити модифікацію семіотичної репрезентації художніх об’єктів у процесі їхньої інтерактивної медіації. Результативний вектор дослідження корелює з ідентифікацією трансформаційних моделей сприйняття мистецького наративу в контексті VR- та AR-інтеграції. Виявлено, що віртуальна експозиція редукує традиційні просторово-часові обмеження, надаючи можливість мультимодальної інтерпретації художніх артефактів через симбіоз аудіовізуального та тактильного досвіду. Фундаментальним висновком постає констатація динамічної деконструкції класичних експозиційних практик, спричиненої інкорпорацією інтерактивних механізмів і цифрової імерсивності. Встановлено, що феноменологія сприйняття естетичного контенту зазнає модифікації у бік розширеної реальності, де дематеріалізація художнього об’єкта корелює з реінтерпретацією його семіотичної субстанції. Віртуальний музейний простір перетворюється на метадискурсивну платформу, де зміст мистецького твору стає динамічним і рефлексивно відкритим.

КОНТАМІНАЦІЯ САКРАЛЬНОГО ТА ТРИВІАЛЬНОГО В СУЧАСНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИКАХ

2025-05-14T14:34:10+03:00

Дослідження зосереджене на комплексному аналізі еволюції символічних систем у контексті взаємодії сакрального та повсякденного, що розглядається крізь призму їхньої семіотичної динаміки. Увага приділяється трансформаційним процесам, які модифікують структурну й функціональну архітектоніку знакових форм, обумовлену екзистенційними викликами постіндустріального суспільства. Акцентовано на феноменологічних аспектах деконструкції традиційних семантичних меж, що каталізують процеси ресакралізації в умовах глобалізованого культурного простору. Особливий інтерес викликають механізми інтеграції сакрального в повсякденне через гібридизацію міфопоетичних архетипів. Досліджується контамінація сакруму та тривіального, яка сприяє формуванню інноваційних форм знакової та ритуальної репрезентації. Мета статті передбачає визначення еволюції символів у сучасному суспільстві через аналіз сакрального та повсякденного в культурних практиках. Методологічна основа дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, який поєднує методи семіотичного, культурологічного та соціологічного аналізу. Окрему роль відіграє феноменологічний метод, що дозволяє виявити та осмислити нові форми сакрального досвіду, які проявляються в мистецьких практиках, цифровій культурі та сучасних соціальних ритуалах. Наукова новизна статті розширює уявлення про динаміку сакрального в сучасному світі, зокрема в умовах цифрової епохи, та пропонує нові концептуальні рамки для розуміння процесів трансформації символічного у глобалізованій культурі. Висновки. Результати дослідження спрямовані на виявлення латентних механізмів зміни символічного у різних дискурсивних вимірах, що стає індикатором соціокультурної адаптації в епоху акселеративних змін.

СВІТОГЛЯДНО-МЕНТАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ

2025-05-14T14:37:52+03:00

Сучасний стан українського суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості, посиленим інтересом до власної культури і культурної спадщини. Вишивка, як одна з найдавніших форм української етнокультури, відображає етнічну пам’ять, історичний досвід і духовні цінності народу. Метою статті є аналіз світоглядно-ментальних особливостей української вишивки, розкриття її значення в контексті формування етнічної самосвідомості українського народу. Методологія дослідження полягає у тому, що в роботі були використані науково-теоретичний підхід до дослідження ментальних особливостей української вишивки, метод аналізу і синтезу. Реалізація поставленої мети відбувається через вирішення наступних завдань: 1) розкриття сутності і поняття ментальності як особливого способу мислення, звичок та уявлення людей; 2) дослідження технології і символіки вишивки як процесу абстрагування і створення складної абстрактно-знакової системи відображення дійсності; 3) визначення особливостей етнічних маркерів орнаментів як культурно-історичного феномену на різних етапах розвитку етносу і формування власних символічних систем. Наукова новизна. У статті розкривається символічне значення української вишивки як носія етнічної ментальності, що відображає глибинні архетипи та культурні коди, сформовані під впливом історичної спадщини та взаємодії з навколишнім середовищем. Як висновок у статті наголошується, що народне декоративно-прикладне мистецтво є носієм традицій і зберігає архетипи, які охоплюють міфологічні, історичні, та естетичні аспекти. Воно виражає колективну свідомість і ментальність народу, демонструючи його етнічні, психологічні та соціальні характеристики через художні образи. Символіка, закладена в орнаментах, відображає культурні цінності народу та забезпечує зв’язок між минулим і сучасни . Аналіз символіки вишивки допомагає розкрити таємні символи й коди української культурної свідомості.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА КУЛЬТУРА СПОЖИВАННЯ: ЗМІНА АУДИТОРІЇ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИХ ПРАКТИК

2025-05-14T14:41:27+03:00

Актуальність дослідження полягає у необхідності осмислення впливу глобалізаційних процесів на культурно-мистецькі практики в Україні. Виходячи з цього, метою дослідження стало визначення впливу глобалізації на українське мистецтво та культурно-споживчі практики в умовах диджиталізації та змін комунікацій з новими аудиторіями. Методологія роботи базувалася на теоретичних методах наукового пізнання, включаючи аналіз наукових праць, які розкривають вплив глобалізації на культуру, а також концептуалізацію явища глокалізації, що демонструє адаптацію глобальних культурних моделей до локальних умов. Наукова новизна. В результаті роботи було визначено, як глобалізація змінює споживчу культуру та впливає на локальні культурні продукти. Зокрема, розглянуто феномен глокалізації, що демонструє процес адаптації глобальних культурних моделей до місцевих умов, сприяючи збереженню національної ідентичності. Також було досліджено роль цифрових платформ у поширенні та пуляризації українського мистецтва на міжнародну аудиторію. Окрема увага була приділена культурним ініціативам, які в умовах війни почали відігравати важливу роль у підтримці національної ідентичності та комунікації з глобальною спільнотою, а також стали одним з повноцінних інструментів залучення коштів на підтримку держави. Крім того, важливою складовою результатів став і аналіз загроз культурної гомогенізації та шляхів збереження унікальних національних особливостей в умовах глобальних тенденцій. У висновку зазначається, що отримані результати дозволяють глибше зрозуміти вплив глобалізаційних процесів на українське культурне середовище та його адаптацію до світових тенденцій, що сприяє збереженню національної ідентичності та розвитку нових форм мистецтва в сучасних умовах.

«КУЛЬТУРА», «КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА», «КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР» В КОНТЕКСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ МОДЕЛІ УКРАЇНИ

2025-05-14T14:45:20+03:00

Європейський вибір розвитку українського суспільства передбачає усвідомлення принципів і стандартів ефективної культурної політики, прийнятих цивілізованим світом. Час вимагає переосмислення термінів «культура», «культурна політика», «культурний простір» і їх використання для створення ефективної управлінської моделі України. Метою статті є аналіз понятійно-категоріальних та історико-хронологічних особливостей розуміння і розмежування зазначених термінів в контексті модернізаційних перетворень в Україні. В роботі були використані науково-теоретичний підхід до дослідження вказаних термінів, метод аналізу і синтезу. Реалізація поставленої мети відбувається через вирішення наступних завдань: 1) розкриття сутності і поняття культури як багатопланового соціального феномену універсальної дії 2) дослідження «культурного простору» як процесу безбар’єрного обміну культурними цінностями, надбаннями та унікальностями певних соціальних груп між собою 3) визначення особливостей культурної політики як сформованої концепції державного управління , спрямованої на забезпечення культурно-інформаційної стабільності держави і відтворення культурних цінностей. Наукова новизна. У статті розглянуто сукупність характеристик і відмінностей нормативного, понятійного та термінологічного інструмен-тарію в контексті ефективних соціокультурних перетворень в Україні.. Як висновок у статті наголошується, що культура і культурна політика можуть розглядатися як єдине ціннісно-смислове явище, що має громадян-ський та етнічний сенси. Громадянським визначається поєднаність націо-нальних культурних аспектів із демократично-правовою політикою держави, етнічним – збереження культурної пам’яті на певних територіях. В сучасних умовах перед теоретиками культури, громадянами і управлінцями різних рівнів очевидною є необхідність осмислення ключових особливостей розуміння понять «культура», «культурна політика», «культурний простір». Це можливо крізь призму стратегічності, пропорційності, субсидіарності та безперервного співробітництва.

СТРІТ-АРТ ЯК НОВА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА В АРХІТЕКТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЛУЦЬКА

2025-05-14T07:59:08+03:00

Проблеми вивчення стріт-арту як нової мистецької практики набирають все більшої актуальності, оскільки поява їх в урбаністичному середовищі мають не аби який вплив на оточуючих, а твори вуличних художників все ще мало досліджені, навіть не систематизовані. Велика кількість абсолютно різних за стилем, технікою виконання та матеріалами продуктів стріт-арту робить неймовірно важкою навіть їх первинну класифікацію та систематизацію. В українському монументальному мистецтві останніх десятиліть можна простежити появу нового напряму що відповідає запитам, соціальному становищу і рівню свідомості замовників – мурал-арт і менш вартісні у формуванні філософії вуличного мистецтва – графіті. Прикметно, що ці малюнки виникають у межах якихось фестивалів серед вуличних художників чи проектів міського благоустрою. Мета статті – проаналізувати сучасні тенденції стріт-арту як художньої практики на прикладі архітектурного середовища Луцька. Методологія дослідження прийнята комплексна. Вона включає як загальнонаукові методи – аналіз, синтез, міждисциплінарні методи – порівняння, систематизації, так і спеціальні методи – метод збору даних, фотофіксація. Зокрема, метод аналізу був використаний під час розгляду теоретичних засад стріт-арту в мистецтвознавстві, синтез – з метою узагальнення продуктів стріт-арту як нової практики в урбаністичному середовищі Луцька; порівняння – для визначення ознак стріт-арту в живописно-стилістичному та техніко-технологічному дослідженні, системного – під час розгляду творів стріт-арту як складового компоненту мистецького процесу; метод збору даних дозволив отримати детальну інформацію по безпосередньому обліку творів мистецтва – огляду, виміру, глибинні інтерв’ю з респондентами щодо ідеї, задуму та композиційних рішень, фотофіксація – з метою ідентифікації та верифікації творів стріт-арту в архітектурному середовищі Луцька. Наукова новизна отриманих результатів полягає у виокремленні особливостей продукту вуличного мистецтва в Луцьку та систематизація його за живописно-стилістичним аналізом. Висновки. Стаття присвячена дослідженню й атрибуції продуктів стріт-арту в урбаністичному середовищі Луцька. Атрибуція проводилась на основі комплексного аналізу, як живописно-стилістичного, так і техніко- технологічного досліджень. Допоміжну роль відігравали інтерв’ювання авторів мистецьких творів, а також джерелознавчий аналіз. Відомими представниками такого живопису серед луцьких художників є Андрій Кальков, Андрій Присяжнюк, Сергій Радкевич, Андрій Горбаль, Юрій Чайка та ін.. Живописно-стилістичний аналіз досліджень дав можливість систематизувати продукти вуличного мистецтва за такою схемою: 1. Елементи стріт-арту з інтенцією національної ідентичності, репрезентації творів етнокультури. 2. Елементи стріт-арту з інтенцією міської ідентичності, індивідуального бачення митцем оточуючого середовища. 3.Елементи стріт-арту з інтенцією систематизації глобального маскульту, зверненням художників до мистецьких традицій. 4.Елементи стріт-арту з інтенцією систематизації національних культурних продуктів які актуалізують гострі соціальні, державні проблеми. Встановлено основні характеристики таких форм означення урбаністичного простору як «мурал-арт», «графіті». Здійснено спробу охарактеризувати елементи стріт-арту у міському просторі Луцька. Мистецтво стріт-арту є важливою частиною міської культури, яка сприяє розвитку суспільства, робить свій посильний внесок в окрасу архітектурного середовища, дозволяє виражати соціальні, політичні та культурні ідеї. Художньо-стилістичні ознаки досліджуваних творів, а саме характер моделювання об’ємів, ритмічний розподіл та звучання кольорів луцького стріт-арту дотичні до загальних тенденцій західноєвропейського монументального живопису нового часу. Одержані результати актуальні та важливі для розуміння розвитку українського монументального мистецтва, вони можуть бути використані як зразок для подальшого системного вивчення вуличного мистецтва в Україні.

ВПЛИВ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ СУПРОВІД АУКЦІОНІВ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

2025-05-14T08:41:48+03:00

Мета роботи. Дослідити вплив цифрових технологій на мистецтвознавчий супровід аукціонів, визначити ключові тенденції цифровізації, що сприяють модернізації механізмів ідентифікації, оцінки та популяризації творів мистецтва, а також окреслити основні виклики та перспективи їхнього застосування. Методологія. Дослідження базується на комплексному аналізі сучасних цифрових технологій, що використовуються у сфері мистецтвознавчої експертизи, зокрема штучного інтелекту, блокчейну, віртуальної та доповненої реальності, автоматизованих систем оцінки вартості творів мистецтва. Використано методи порівняльного аналізу, систематизації та узагальнення. Наукова новизна. Встановлено, що цифрові технології значно розширюють можливості мистецтвознавчого супроводу аукціонів, забезпечуючи швидкий доступ до баз даних і архівів, підвищуючи точність експертизи та зменшуючи ризик помилкових атрибуцій. Виокремлено ключові виклики цифровізації, зокрема проблему фальсифікації творів мистецтва за допомогою 3D-друку та цифрової графіки, що потребує розробки нових методик автентифікації. Обґрунтовано необхідність інтеграції алгоритмів машинного навчання та блокчейну для підвищення прозорості аукціонних процесів. Окрім того, дослідження виявило потенціал для розвитку нових форм інтерактивного спілкування між експертами, покупцями та продавцями, що дозволяє створити більш відкриту та динамічну систему торгів. Висновки. Цифрові технології трансформують мистецтвознавчий супровід аукціонів, сприяючи автоматизації оцінки мистецьких об’єктів, підвищенню достовірності атрибуції та створенню персоналізованих алгоритмів рекомендацій. Віртуальні виставки, онлайн-аукціони та цифрові платформи розширюють доступ до ринку мистецтва, залучаючи нову аудиторію. Разом із тим цифровізація породжує нові виклики, зокрема загрози фальсифікації та безпеки обробки мистецтвознавчої інформації. Впровадження інноваційних підходів до виявлення підробок і використання технологій блокчейну може сприяти вирішенню цих проблем і забезпечити більшу прозорість арт-ринку. Перспективи розвитку цифрових технологій у сфері мистецтва відкривають нові можливості для підвищення ефективності аукціонних торгів, а також для створення інтегрованих систем, що об’єднують різні аспекти мистецтвознавчої експертизи та комерціалізації.

САКРАЛЬНА АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ ХИМИЧА

2025-05-14T08:45:44+03:00

Предметом наукового інтересу статті є творчий доробок українського архітектора, живописця, графіка, педагога Юрія Химича. Мета статті – актуалізувати творчий спадок Ю. Химича, акцентувавши увагу на його архітектурному пейзажі, зокрема на сакральній архітектурі України. Методологічна база роботи ґрунтується на синтезі хронологічного, іконографічного, біографічного, компаративного методів дослідження, що своїм інструментарієм допомагають всебічно охарактеризувати загальний спадок митця, акцентувавши увагу на його амплуа як архітектора, який на папері відтворює архітектурні перлини України, перетворившись на хроніста, популяризатора вітчизняної архітектури. Наукова новизна розвідки полягає в тому, щоб актуалізувати роль творчості Ю. Химича як популяризатора українського архітектурного спадку, що досягав своєї мети засобами живопису, пригорнути увагу до саме сакральних споруд у живописному спадку митця, зображення яких за часів радянської влади потребувало належної сміливості та твердості духу. Висновки. Стаття має завданням не тільки вкотре звернутися до творчості митця універсального таланту, Юрія Химича, який гарно відомий у багатьох країнах. Основною тематичною лінією цієї розвідки є архітектурний пейзаж як засіб популяризації сакральної архітектури України, яка в часи творчості митця була за лаштунками уваги через ідеологічне підґрунтя епохи, в якій починав творити художник, через що потребувала особливого висвітлення. Творчість Ю. Химича позиціонована як метод дослідження образності архітектурних споруд України, перетворення їх на маркери міст, дзеркало духовного розвитку народу. Акцентована роль архітектурної освіти митця для грамотного відображення образності архітектурних пейзажів, схарактеризовані основні стилістичні особливості його творчості, в якій виокремлений масив сакральних архітектурних мотивів.

КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ДІАЛОГ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КИТАЄМ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. ТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА ГУЙДИ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КИТАЄМ

2025-05-14T08:48:27+03:00

Мета роботи. Стаття присвячена аналізу культурно-мистецьких обмінів між Україною та Китаєм через призму творчості видатного українського художника та педагога Михайла Гуйди. Основна мета дослідження – висвітлити творчість Михайла Гуйди у контексті культурно-мистецьких обмінів між Україною та Китаєм, а також проаналізувати його вплив на популяризацію української художньої школи через викладання в китайських вищих навчальних закладах. Методологія. Застосовано загальнонаукові методи дослідження, зокрема, порівняльний аналіз, історичний підхід – для висвітлення етапів розвитку цих обмінів у контексті історичних подій, зокрема періоду незалежності України; контекстуальний аналіз – з метою розгляду творчості Михайла Гуйди в межах його впливу на китайське мистецьке середовище та українську художню традицію. Застосовано теоретико-мистецтвознавчий та візуальний підхід з використанням описового аналізу, включаючи інтерпретацію внеску митця через викладацьку та художню діяльність та культурологічний підхід – для дослідження взаємодії двох культур через призму мистецтва, як інструменту діалогу. Наукова новизна. Визначено роль М. Гуйди у сприянні культурного діалогу між двома різними культурами, а також вагомий внесок у збагачення мистецького дискурсу. Визначено основні механізми і впливи його діяльності на формування нового мистецького дискурсу. що дозволяє поглибити розуміння процесів міжкультурного обміну та підкреслити значення українського мистецтва у світовому контексті. Проаналізовано особливості культурно-мистецького обміну між Україною та Китаєм, зіставлено українську художню традицію з китайською. Висновки. У дослідженні обґрунтовано унікальну роль Михайла Гуйди як митця і викладача, що сприяє інтеграції української художньої школи в культурно-освітнє середовище Китаю.

БІОКЛІМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ДИЗАЙН-ОБ’ЄКТІВ

2025-05-14T08:53:19+03:00

Метою роботи є уточнення класифікації об’єктів дизайну відповідно до рівня їх взаємодії з природно-кліматичним середовищем в матеріально-предметному та функціонально-процесуальних проявах при біокліматичному моделюванні. Методологія ґрунтується на аналітичному дослідженні існуючих класифікацій дизайну стосовно біокліматичного моделювання, орієнтуючись на матеріально-предметний і функціонально-процесуальний взаємозв’язок дизайн-об’єктів із штучним і природним середовищем, що спирається на результати порівняльного аналізу теоретичних положень та конкретних прикладів з формування проєктних рішень середовищного дизайну. В результаті дослідження запропонована класифікація дизайн-об’єктів, що враховує їх взаємодію з природним середовищем. Виділено три основні типи: природно-об’єктний, штучно-об’єктний та дифузно-об’єктний дизайн. Кожен тип проаналізовано на прикладах середовищного дизайну. У біокліматичному контексті, класифікація враховує ступінь взаємодії з природним та штучним середовищем: від повної до мінімальної взаємодії. Важливим висновком стало усвідомлення, що кожен об’єкт дизайну взаємодіє з штучним та природним середовищем по-різному, що вимагає індивідуалізації рішень при біокліматичному моделюванні. Наукова новизна полягає у формуванні нового погляду на класифікацію дизайн-об’єктів з акцентом на біокліматичне моделювання, що розширює традиційні рамки проєктування об’єктів дизайну і спонукає до екологічних інновацій на основі врахування впливу природно-кліматичних умов. Висновок. Результати дослідження мають не тільки теоретичну але й практичну цінність для дизайнерів, архітекторів та інших фахівців, які займаються створенням стійких та екологічних продуктів та середовищ. Запропонована класифікація об’єктів дизайну дозволяє більш ефективно впроваджувати біокліматичні рішення в практику, забезпечувати сталий розвиток у різних областях дизайну.

ТИПИ КУРАТОРСЬКИХ СТРАТЕГІЙ У СУЧАСНОМУ ЗАХІДНОМУ МИСТЕЦТВІ: АВТОНОМНІСТЬ, ПОСЕРЕДНИЦТВО, СПІВАВТОРСТВО

2025-05-14T09:00:07+03:00

Метою статті є дослідження типології кураторських стратегій у сучасному західному мистецтві з точки зору ключових рольових орієнтацій автономності, посередництва та співавторства. Методологія дослідження включає метод компаративного аналізу, який застосовувався для порівняння ключових явищ у становленні і розвитку кураторських стратегій. Важливого значення набув метод типологізації та історико-хронологічного аналізу. Наукова новизна. У дослідженні визначено та обґрунтовано типологію кураторських практик; виокремлено три основні напрямки, в яких упродовж другої половини ХХ – початку ХХІ ст. розвивались функції, ролі та властивості кураторства. Висновки. Кураторська стратегія автономності характеризується виконанням самостійної художньої ролі та є віддзеркаленням властивої кураторам функції авторської індивідуалізації. В західноєвропейському та американському мистецтві, автономний статус куратора є інструментом поєднання художніх творів та аудиторій глядачів у спільну парадигму експозиції, проекту або події. Кураторська стратегія посередництва є найбільш звичною у практиках першої половини ХХ ст., особливо у сфері музейного кураторства. Упродовж другої половини ХХ – початку ХХІ ст. управлінські функції арт-посередника здобули більш виразну змістовну складову, спрямовану на залучення нових аудиторій, формування нових просторів зустрічі твору та глядача, а також важливу функцію встановлення художньої ієрархії. Кураторська стратегія співавторства виникає на хвилі т.зв. кураторського повороту 1960-х рр. Можливість виступити від імені художника формує нове амплуа митця-куратора, який відтепер володіє персональною територією художнього виробництва.

ТВОРИ ЦИФРОВОГО МИСТЕЦТВА ЯК ОБ’ЄКТИ КОЛЕКЦІОНУВАННЯ

2025-05-14T09:12:47+03:00

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю аналізу цифрового мистецтва як явища сучасної культури, нових механізмів колекціонування та впливу цих процесів на традиційний арт-ринок, мистецтво і суспільство загалом. Мета статті – проаналізувати особливості колекціонування творів цифрового мистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових і спеціальних методів і підходів – аналізу, синтезу, порівняння, кейс-стаді, бібліографічний та ін. Комбінування цих методів дає змогу дослідити феномен цифрового мистецтва як об’єкта колекціонування, оцінити його вплив на сучасний арт-ринок. Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві звернено увагу на можливості цифрового мистецтва у створенні приватних колекцій. Висновки. Цифрове мистецтво та NFT відкрило нову епоху не лише для митців, а й для колекціонерів. Завдяки впровадженню технологій блокчейн і NFT цифрові твори мистецтва отримали статус колекційних об’єктів, що забезпечує їх унікальність, автентичність і монетизацію. NFT переосмислили, що означає унікальність у мистецтві. Нових колекціонерів більше цікавлять творчість, інновації, а також культурні та соціальні аспекти мистецтва, ніж його матеріальна цінність. NFT відіграють ключову роль у формуванні ринку цифрового мистецтва, надаючи художникам і колекціонерам можливість встановлювати безпосередні взаємовідносини, а також вирішувати питання власності та прав на твори. Серед найбільш вартісних творів цифрового мистецтва: проєкти компанії Larva Labs, роботи Pak, Beeple та ін. Так цифрове мистецтво трансформує традиційний арт-ринок, створюючи нові можливості для художників і колекціонерів, зокрема через глобалізацію, зниження бар’єрів входу та доступність нових творчих форматів. Утім, через насиченість ринку митцям-початківцям доволі важко виділитися, тому нові колекціонери почасти купують цифрове мистецтво, щоб підтримати творчих людей.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ДОКУМЕНТУВАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2025-05-14T09:46:58+03:00

Актуальність дослідження зумовлена тим, що під час збройних конфліктів культурна спадщина опиняється під загрозою знищення, що робить цифрові технології необхідним інструментом для її збереження та захисту. Мета дослідження. Аналіз можливостей застосування цифрових технологій у збереженні культурної спадщини під час воєнних дій, з урахуванням технічних, соціокультурних та етичних аспектів їх ефективності. Використано методи системного, описового та порівняльного аналізу для оцінки різних підходів до цифрового збереження. Наукова новизна полягає у систематизації досвіду застосування цифрових технологій для збереження культурної спадщини під час збройних конфліктів, розробці адаптованих методів швидкого реагування на загрози та виявленні ключових прогалин у наявних інструментах. Обґрунтовано потребу у розробці спеціалізованих методологій навчання для фахівців, які працюють у цій сфері. Запропоновано практичні рекомендації для налагодження ефективної міжінституційної співпраці між державними органами, міжнародними організаціями та волонтерськими ініціативами, а також розроблено детальний метод покрокового реагування для збору інформації про стан об’єктів культурної спадщини від місцевого населення. Сформульовано інтегративну концепцію збереження спадщини, що передбачає поєднання різних технологічних підходів для реалізації ефективної загальнодержавної стратегії. Висновки дослідження підтверджують критичну важливість цифрових технологій для захисту культурних цінностей, наголошуючи на необхідності їх своєчасного документування, надійного зберігання та відновлення у разі пошкодження. Ефективність застосування цифрових технологій залежить від адаптації до конкретних умов та активної взаємодії зацікавлених сторін. Висновки дослідження підтверджують критичну важливість цифрових технологій для захисту культурних цінностей, наголошуючи на необхідності їх своєчасного документування, надійного зберігання та відновлення у разі пошкодження. Ефективність застосування цифрових технологій залежить від адаптації до конкретних умов та активної взаємодії зацікавлених сторін.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ДОСВІДУ ПРОФЕСІОНАЛІВ-ПРАКТИКІВ У НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС СТУДЕНТІВ ХУДОЖНІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2025-05-14T10:05:45+03:00

Стаття присвячена та розкриває питання однієї з найважливіших та актуальніших складових сучасної художньої освіти – всебічного залучення в освітній процес досвіду професіоналів, фахівців своєї справи, успішних та відомих практиків образотворчого мистецтва: художників, дизайнерів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва, художньої фотографії, ілюстрування. Досліджуються аспекти особистісного творчого становлення, розвитку та досягнень митців, коло їх інтересів та захоплень, успіхи у реалізації мистецького потенціалу, виняткові авторські техніки. Розглядається можливість творчих колаборацій у спільних проектах та волонтерській діяльності. Мета роботи полягає у демонстрації реального досвіду творчої співпраці професіоналів-практиків високого класу освіти та компетентності, викладачів та здобувачів вищої освіти кафедри як у навчальному процесі (інтерактивні зустрічі, майстер класи, воркшопи під час практичних дисциплін образотворчого циклу), так і у позанавчальній спільній діяльності (проекти, виставки). Стаття репрезентує творчі пошуки й досягнення митців та форми, прийоми і методи імплементації їх досвіду у навчальний процес. Методологія дослідження полягає у вивчені накопиченого досвіду, системному підході та мистецтвознавчому аналізі творчих досягнень митців, їх активної громадської позиції щодо дбайливого збереження традицій українського мистецтва та популяризації своїх професійних надбань у вишивці, лялькарстві, писанкарстві, бісероплетінні, валянні з вовни та інших видах декоративно-прикладного мистецтва, активно використаний метод інтерв’ю. Новизна роботи полягає у практичному розгляді на конкретних прикладах привілей творчої співпраці досвідчених митців із студентською молоддю кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва. У висновку, результати такої діяльності, доводять необхідність впровадження таких форм художньої співпраці та взаємодії на рівні досвідів та синтезу особистих арт систем у творчих колабораціях.

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЕВ’ЯНИХ ВІКОННИЦЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТЬ

2025-05-14T10:11:03+03:00

Віконниці Чернігівщини ХІХ – першої половини ХХ століть є осібним мистецьким явищем на мапі України, що наразі потребує захисту і охорони. Історія мистецтва художнього дереворізьблення краю сягає києворуських часів, коли в однойменному удільному князівстві знаходився ремісничий центр майстрів декоративно-прикладного профілю: ювелірів, склярів, сницарів тощо. Саме в цей же час закладалися підвалини творчого мислення архітекторів і художників-мозаїчистів, іконописців, що поклали початок заснування тут унікальної художньої школи, знаменитої в часи Рюриковичів, Гедиміновичів та пізніше – у добу Гетьманщини. З плином часу ажури дерев’яної різьби невисоких, як правило одноповерхових будиночків означеного регіону, що нагадували про майже заміський спокійний, комфортний ритм життя цієї затишної місцевості, переважно віком 200–100 років, поступово стали приходити до стану, який потребує або реставрації, або заміни. Тож щороку у великих містах області штибу Чернігова, Новгород-Сіверська, Ніжина втрачалося упродовж останніх кількох десятиліть по 5–7 таких мистецьких оздоб вікон. Деякі споруди при цьому оббиваються вагонкою, вкриваються сайдингом, завдяки чому більша частина автентичного фасаду докорінно перероблюється у бік спрощення, уніфікації та позбавлення неповторного різьбленого декору. Розташовані на прикордонних теренах одразу поруч з територіями двох держав, звідки під час повномасштабного вторгнення наявні прильоти та високі ризики подальшого руйнування, вказані елементи різьби фасадів будівель мають все більше загроз і реальних втрат. Тому віконниці, які є окрасою місцевих ажурних ансамблів цілих вулиць і потребують охорони держави, стали частиною спадку області під назвою «Художнє дереворізьблення Чернігівщини» й вже занесені Міністерством культури України до складу Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України за № 510 від 04.07.2019 р. (охоронний номер – 017 нкс), наразі мають досліджуватися ще більш ретельніше, консервуватися, заноситися в банк форм і візерунків.

ГРАФІЧНИЙ ДИЗАЙН ТА УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ: ВПЛИВ ІНКЛЮЗИВНИХ ПІДХОДІВ НА СПРИЙНЯТТЯ ВІЗУАЛЬНОГО КОНТЕНТУ

2025-05-14T10:50:04+03:00

Графічний дизайн служить потужним засобом спілкування тому дуже важливим є дослідження, як люди інтерпретують візуальний контент і взаємодіють із ним. У цій статті розглядається роль універсальності в графічному дизайні, наголошено на тому, як інклюзивні підходи впливають на сприйняття контенту аудиторією. Використовуючи поняття доступності у дизайні, орієнтованого на користувача, можливо створювати візуальні ефекти, які є більш зрозумілими та привабливими для широкого кола людей, у тому числі людей з обмеженими можливостями та різними культурними поглядами. Завдяки аналізу стратегій дизайну, тематичних досліджень і нових тенденцій це дослідження підкреслює важливість інклюзивності для покращення візуальної комунікації. Зрештою, це підкреслює необхідність універсальних принципів дизайну для сприяння інформації, її доступності та значущих зв’язків у дедалі більш різноманітному та глобалізованому суспільстві. Завдяки використанню форм, зображень, кольорів, шрифтів графічний дизайн безпосередньо впливає на те, як інформація інтерпретується різними демографічними групами. Ця стаття розповідає про універсальність графічного дизайну та про те, як інклюзія дозволяє побачити та почути ідеї дизайну більш широкій аудиторії. Використання концепцій універсального дизайну, культурної обізнаності та адаптивних технологій може допомогти дизайнерам створювати графіку, яка буде доступною для більшої кількості споживачів, включаючи людей з обмеженими можливостями або представників інших культурних точок зору. Було проаналізовано тематичні дослідження стратегій інклюзивного дизайну, які покращують залучення користувачів, розуміння та емоційний зв’язок. Графічний дизайн є життєво важливим інструментом для комунікації, формуючи основні поняття про те, як інформація сприймається та розуміється різними аудиторіями. У статті досліджується концепція універсальності в графічному дизайні, наголошується на впливі інклюзивних підходів на візуальне сприйняття. Інтегруючи доступність, культурну чутливість і принципи, орієнтовані на користувача, дизайнери можуть створювати контент, який буде більш привабливим і зрозумілим для людей з різними здібностями, освітою та досвідом. Завдяки аналізу методологій дизайну, тематичних досліджень і нових тенденцій це дослідження допомагає зрозуміти, як інклюзивність покращує спілкування, сприяє емоційному зв’язку та розширює охоплення аудиторії.

АКАДЕМІЧНЕ ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ВОЛИНІ ВІД ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ ДО СУЧАСНОСТІ: ОГЛЯД ПЕРСОНАЛІЙ

2025-05-14T11:00:20+03:00

Огляд персоналій академічного образотворчого мистецтва Волині від другої половини ХХ століття до сучасності зосереджений на дослідженні ключових постатей, які визначили розвиток художньої культури регіону. У дослідженні розглядаються художники, чия творчість відображала основні етапи естетичних змін та культурних трансформацій на Волині, починаючи з другої половини ХХ століття і до сучасних течій. Окрему увагу приділено впливу політичних, соціальних та культурних змін на формування мистецьких напрямів, а також на взаємодію волинських художників з загальноукраїнськими та міжнародними тенденціями. Мета статті – аналіз розвитку академічного образотворчого мистецтва Волині від другої половини ХХ століття до сучасності через огляд творчості провідних художників регіону. Методологія дослідження ґрунтується на принципах та інструментах аналізу і синтезу, системного, типологічного, історичного, логічного, мистецтвознавчого та культурологічного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає в систематичному аналізі академічного образотворчого мистецтва Волині від другої половини ХХ століття до сучасності через огляд творчості конкретних художників, що дозволяє вперше окреслити повний спектр естетичних змін, що відбувалися в цьому регіоні. Проаналізовано взаємозв’язок між соціально-політичними процесами та художніми пошуками митців Волині, що дало змогу визначити специфіку розвитку мистецьких напрямів у контексті локальних і загальноукраїнських тенденцій. Висновки. Академічне образотворче мистецтво Волині від другої половини ХХ століття до сучасності пройшло через кілька ключових етапів, що відображають загальні культурні та соціальні трансформації в Україні. Творчість волинських художників чітко відображала основні соціально-політичні зміни в Україні. Під впливом радянської ідеології багато митців обирали традиційні академічні форми, однак з часом вони поступово почали інтегрувати новітні мистецькі течії, включаючи модернізм та постмодернізм, що стало важливим кроком у розвитку мистецтва Волині. Волинські художники стали активними учасниками процесу формування української культурної ідентичності. Вони не лише зберігали академічні традиції, але й адаптували їх до сучасних умов, відповідаючи на виклики часу та сприяючи розвитку українського образотворчого мистецтва в цілому.