Fine Art and Culture Studies

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ МУЗИЧНИЙ ТЕАТР У КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙ XXI СТОЛІТТЯ

Яніна БЄЛАЙ — 2025-11-07

Мета дослідження полягає у здійсненні аналізу оперних творів композиторів: Романа Григорів, Іллі Разумейко, Коннора Ді’Нетто, Мішеля ван дер Аа та Джона Адамса, створених у напрямі концептуальної музики, з особливою увагою до використання сучасних інформаційних, медійних та інших інноваційних технологій у них. Виявлено, що синтез, раніше окремо використовуваних технологій в межах конкретних видів мистецтв, допомагає втіленню концептуальної ідеї у реаліях сценічного простору. У якості методів дослідження були використані наступні: історичний, філософський, порівняльний методи та метод текстового дослідження. Окрім цього специфіка теми досліджуваного явища, яка проявляється у поєднанні різних видів мистецтв, обумовила залучення міждисциплінарного підходу до об’єктів аналізу, так як в творах гармонійно взаємодіють музичні, кінематографічні, театральні, літературні, інформаційно-медійні та деякі інші структурні елементи. Наукова новизна полягає як у зверненні до теми концептуальної музики, музикознавче дослідження якої почалося у XXI столітті, так і у виборі творів, а саме концептуальних опер, які в контексті їх приналежності до напряму концептуальної музики ще не досліджувались. Опери було проаналізовано з акцентом саме на концептуально- структурну складову, що дало змогу розкрити особливості втілення концептуальної музики в умовах сценічного мистецтва, із застосуванням новітніх цифрових технологій. Висновки. Географічна приналежність композиторів, оперні твори яких проаналізовано у роботі, до трьох континентів, а саме Євразії, Північної Америки та Австралії, характеризує інтернаціональність концептуальної музики та мистецтва, а залучення сучасних технологій у вистави, – відкритість концептуальних ідей до експериментальних втілень.

ПІСНЯ «TAKE ON ME» ГУРТУ «А-HА» В СИСТЕМІ МУЗИЧНОГО ПРОДАКШНУ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ АСПЕКТИ

Віктор БІЛОБЛОВСЬКИЙ — 2025-11-07

Мета дослідження. У роботі здійснено аналіз пісні «Take On Me» норвезького гурту «A-ha» від первісної ідеї до комерційно успішної версії, розкрито особливості пошуку оптимального звучання композиції для максимально позитивного відгуку слухацької аудиторії, зазначено роль музичного продюсера у створенні кінцевої версії пісенного твору. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного методу в музикознавчому аналізі, що дав можливість спостереження динаміки змін у формуванні нового продюсерського бачення пісні «Take On Me». Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі на прикладі пісенної композиції «Take On Me» запропоновано новий тип аналізу музичного твору, в якому висвітлено зміни на всіх етапах музичного продакшну, що дозволило усебічно розкрити інтерпретаційний потенціал пісенного твору. Висновки. На прикладі пісні «Take On Me» та її попередніх версій «Miss Eerie» і «Lesson One» простежено роль музичного продакшну, спрямованого на формування позитивної реакції слухацької аудиторії. Детальний аналіз версій пісенної композиції наглядно демонструє реалізацію її інтерпретаційного потенціалу через характеристику того чи іншого елементу музичного продакшну. Технологія звукозапису та відтворення синтезованих тембрів суттєво вплинула на загальний характер звучання пісні «Take On Me», як і оркестрування, що базується на музичній класиці. Аранжування, тембр голосу та інструментів виводить звучання пісні на новий рівень, визначаючи його ексклюзивність та неповторність, що стало можливим завдяки правильному музичному продакшну пісенної композиції. Ключовим фактором, що вплинув на успішність композиції, стала співпраця з кваліфікованим музичним продюсером А. Тернеєм, який вивів пісню «Take On Me» на новий рівень звучання. У процесі роботи над твором він не заперечив жоден із запропонованих варіантів музичного продакшну, а акумулював їх найсильніші сторони. Доведено, що генерування музичних ідей та пошук найоптимальнішого звучання – це прерогатива музичного продакшну, за який відповідає музичний продюсер.

ЗАСОБИ МУЗИЧНОЇ ВИРАЗНОСТІ ЕСТРАДНОЇ ПІСНІ ЯК СКЛАДОВА РЕЖИСУРИ СЦЕНІЧНО-ВОКАЛЬНОГО ТВОРУ

Галина ГАЦЕНКО — 2025-11-07

Мета статті – проаналізувати музичні засоби виразності як складові режисури естрадно-вокальних творів та продемонструвати їхнє застосування на прикладі творчої діяльності відомих українських виконавців. Методологія: засобами порівняльного аналізу досліджено творчість окремих українських виконаців, які демонструють різні моделі використання засобів музичної виразності естрадної пісні, що дозволяє акцентувати на різновекторності драматургічно-сценічного вирішення вокальних творів на українській естраді. Музичні засоби виразності в естрадній пісні виконують ключову функцію – формування емоційного простору твору, що безпосередньо впливає на сенсорному, когнітивному та емоційному рівнях на сприйняття слухачем. Кожен засіб музичної виразності – тембр, ритм, гармонія, динаміка, інтонація, артикуляція тощо – діє як інструмент емоційного моделювання, який дозволяє виконавцю викликати певні почуття в слухача. Наукова новизна: поглиблений порівняльний аналіз виконавської манери сучасних українських поп-виконавців (на прикладі окремих творів О. Пономарьова, Т. Кароль, Джамали, Н. Могилевської, П. Зіброва) дозволяє констатувати різностильове використання засобів музичної виразності естрадної пісні і, відповідно, різноманіття сучасних підходів до режисури сценічно-вокального твору, що є важливим для розуміння сучасних тенденцій у сценічно-вокальному мистецтві. Висновки: режисура сценічно-вокального твору на естраді передбачає синхронне поєднання музичної виразності з акторською та художньою складовою. Основні засоби виразності у поєднанні зі сценічною грою творять єдиний образ номера, в контексті сценічного втілення пісенного твору вони не лише формують художній образ, а й забезпечують глибинний емоційний вплив на слухача, сприяючи розкриттю змісту, драматургічної побудови та авторського задуму.

ЕВОЛЮЦІЯ ЗВУКОРЕЖИСУРИ: ВІД АНАЛОГОВИХ ДО ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Олег ГОНТАР — 2025-11-07

Мета роботи – дослідити еволюційний шлях розвитку звукорежисури від аналогових технологій до сучасних цифрових систем, визначити ключові етапи трансформації звукозапису та проаналізувати вплив технологічних інновацій на професійну діяльність звукорежисерів. Методологія дослідження базується на використанні історико-хронологічного методу для визначення етапів розвитку звукозапису, порівняльного аналізу для виявлення відмінностей між аналоговими та цифровими технологіями, системного підходу для комплексного вивчення трансформації звукорежисури, методу теоретичного узагальнення для систематизації накопиченого досвіду. Наукова новизна полягає у комплексному аналізі еволюції звукорежисури в контексті переходу від аналогових до цифрових технологій, визначенні ключових технологічних проривів, що вплинули на розвиток галузі, систематизації етапів розвитку звукозапису від механічного до цифрового, виявленні особливостей гібридного підходу в сучасній звукорежисурі. Висновки. Дослідження показало, що еволюція звукорежисури пройшла складний шлях від механічного звукозапису кінця XIX століття до сучасних цифрових аудіо робочих станцій. Перехід від аналогових до цифрових технологій кардинально змінив принципи роботи звукорежисерів, розширив творчі можливості та демократизував доступ до професійного звукозапису. Цифрові технології забезпечили вищу якість звуку, необмежені можливості редагування та обробки, інтеграцію з комп’ютерними системами. Водночас, аналогові технології зберігають свою актуальність завдяки унікальним звуковим характеристикам. Сучасна звукорежисура характеризується гібридним підходом, що поєднує переваги обох технологій для досягнення оптимального художнього результату.

ПЕДАЛІЗАЦІЯ В РОБОТІ ПІАНІСТА: СТИЛЬОВИЙ ПІДХІД

Алла ГРІНЧЕНКО — 2025-11-07

Стаття присвячена проблемі застосування педалізації відповідно стильовому напряму. Мета роботи – визначити і теоретично обґрунтувати особливості застосування педалізації у творах композиторів різних стильових напрямів. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний та компаративний методи. Наукова новизна полягає у визначенні специфіки педалізації через порівняння щодо її застосування у різних стильових напрямах з урахуванням еволюції музичного інструментарію. Висновки. Педалізація відіграє суттєву роль у забезпеченні взаємодії провідних компонентів музичної фактури. Функція педалі залежить як від фактури, стиля так і художнього образу музичного твору. Педалізація є творчою й обов’язковою складовою виконавського процесу піаніста. В межах дослідження розглянуто специфіку педалізації у інтерпретації творів епохи бароко (І. С. Бах), віденських класиків (Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен), композиторів-романтиків (Ф. Шопен, Ф. Ліст). Визначено функції правої і лівої педалі у фортепіанному виконавстві та фактори комплексного її застосування (авторські вказівки, стиль й жанр твору, елементи музичної мови – темп, агогіка, динаміка, штрихи, артикуляція, регістр, характеру пауз, специфіка звучання інструмента та акустика приміщення). Уміння педалізувати залежить переважним чином від розуміння доцільності застосування педалізації у творі того чи іншого стилю та здатності здобувача до слухового контролю. Педалізація має тонко диференціюватися слухом і почуттям виконавця, оскільки є тонка межа градацій між «так» і «ні» (точно – неточно, вірно – невірно, стильно – нестильно тощо). Дія майстерності педалізації повинна бути вихована, у всьому піаністичному комплексі, і спрямовуватися на художню ціль. Уміння педалізувати відпрацьовується в процесі опанування творів різних жанрів і стилів.

ГЛИБОКЕ НАВЧАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ АЛГОРИТМІЧНОГО АНАЛІЗУ В СУЧАСНІЙ КОМП’ЮТЕРНІЙ МУЗИКОЛОГІЇ

Володимир ДЬЯЧЕНКО — 2025-11-07

У статті розглянуто роль систем глибокого навчання (deep learning) у формуванні гіпотези про нову методологію комп’ютерної музикології. Об’єктом дослідження є музикознавчі практики аналізу та інтерпретації музики та комп’ютерна музикологія. Предметом статті є нові технології штучного інтелекту, що можуть бути застосовані в межах музикознавчого аналізу та інтерпретації як інструментарій для об’єктивації естетичного сприйняття, алгоритмічного аналізу акустичних параметрів та використання в музичній освіті. Мета роботи – обґрунтування гіпотези, згідно з якою технології штучного інтелекту можуть виступати як інструментарій для об’єктивації естетичного сприйняття та алгоритмічного аналізу акустичних параметрів музичного звуку. Особливий акцент зроблено на інтеграції технологій глибокого навчання у професійну діяльність музикантів, звукорежисерів та дослідників. Методологія. В роботі застосовано систематизацію, а також інтегративний, індуктивний, дедуктивний і порівняльний аналіз концепцій. Теоретичну базу складають наукові джерела з технологій штучного інтелекту в межах досліджень музикознавства та комп’ютерної музикології. Аналіз здійснюється в контексті Music Information Retrieval (MIR) та Music Generation (MG) із застосуванням SWOT-аналізу на прикладі ШІ-системи Suno AI. Наукова новизна. Полягає в подальшій розробці авторської концепції творчо-технологічного аналізу. У рамках цього підходу музикознавчий і творчо-технологічний аналіз інтегруються з генеративними та освітніми практиками. Висновки. В умовах розвитку сучасних цифрових технологій комп’ютерна музикологія виходить за межі своєї традиційної парадигми, оскільки глибоке навчання забезпечує виконання таких завдань, як класифікація жанрів, визначення засобів музичної виразності, розпізнавання емоцій та генерація музики, використовуючи об’єктивні акустичні параметри. На основі цього узагальнення висувається гіпотеза, що технології глибокого навчання ШІ можуть виступати як інструмент об’єктивації когнітивних процесів слухового сприйняття, що дозволяє доповнити інструментарій музикознавства та сприяти універсалізації музичного пізнання. Проте, цей процес трансформації та оптимізації вимагає врахування ризиків, пов’язаних зі стандартизацією (формалізацією якості) музичного продукту та потенційним плагіатом.

КОНТРАБАСОВИЙ КОНЦЕРТ ДЖ. БОТТЕЗІНІ У ПРЕДСТАВНИЦТВІ БАРОККОВОЇ ОБЛІГАТНОСТІ, АКТУАЛЬНОЇ ДЛЯ ПОСТАВАНГАРДНОГО СЬОГОДЕННЯ

Сергій ЖЕЛЕЗНЯК — 2025-11-07

Мета дослідження полягає у розпізнаванні у творчому методі Беттезіні, представника епохи романтизму, рис бароковї облігатності у тлумаченні концертної жанрової типології для контрабасу. Методологічна база – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, з вираженим герметичним і компаративним спрямуванням як то маємо у працях Д. Андросової, О. Козаренка, Т. Левицької, О. Маркової, О. Рощенко, А. Соколової, В. Шульгіної, інших провідних музикознавців і культурологів. Наукова новизна полягає у виявленні долученості до пробарокових засад творчого методу Дж. Боттезіні, звично визначаного у зв’язку з романтичним мисленням, хоча в межах названого напряму і у постромантичній творчості 1850-х – 1880-х років протонеобарокові стильові позиції виявилися надзвичайно затребуваними, живлячи очевидні нахили до відновлення музики бароко у поставангардному сьогоденні. Вказана стильова тенденція а-симфонічного тлумачення концертного жанру складає очевидну паралель до творчості Р. Шумана, у якого теж маємо «стиснення» оркестрової участі у жанрі концерта (див. його твори цього типу в ор.92 і 134). Висновки. Видатна творча особистість Дж. Боттезіні, «Паганіні контрабаса» у виконавстві, а також яскравого композитора і диригента, заслуговує на спеціальну увагу до його спадщини у сучасному поставангардному установленні, в якому здобутки бароко, що минали театрально-драматичні тяжіння віденського і поствіденського інструменталізму, отримали спеціальне визнання як спосіб представлення «чистої концертності», жанру славильно-врочистого за його духовною генезою. Знайдена в роботі паралель тлумачення Боттезіні контрабасового Концерту до аналогічного жанрового різновиду у Р. Шумана вказує на втілення антисимфонічних тенденцій мислення у постаромантичний історичний період, що складає відверту паралель до сучасних шанувань барокової спадщини в межах поставангардного творчого простору.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ ДО САМОРЕГУЛЯЦІЇ, САМООРГАНІЗАЦІЇ ТА САМОУПРАВЛІННЯ У МАЙБУТНЬОГО МУЗИКАНТА-ВИКОНАВЦЯ

Наталія ЖУРАВЛЬОВА — 2025-11-07

У статті здійснено психолого-педагогічний аналіз формування здатності до саморегуляції, самоорганізації та самоуправління як ключових складових професійного становлення майбутніх музикантів-виконавців. Визначено психологічні механізми розвитку означених якостей, розглянуто чинники й умови, що сприяють формуванню суб’єктної позиції у студентів мистецьких ЗВО. Метою дослідження стала сроба дослідити та з’ясувати психологічні засади розвитку здатності до внутрішньої регуляції та самоуправління у майбутніх музикантів у процесі професійної підготовки. Методологія дослідження спирається на системний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний та культурологічний підходи та теоретичні положення сучасних науковців, які трактують музично-виконавську діяльність як складний психофізіологічний процес. Наукова новизна полягає в уточненні структури здатності до саморегуляції у професійній діяльності музиканта-виконавця. Завдяки аналізу концепцій складного й суперечливого процесу саморегуляції у психолого-педагогічному аспекті розмежовано окремі компоненти цього феномену та розглянуто його у контексті музично-виконавської діяльності, оскільки саморегуляція є інтегративним, динамічним процесом, спрямованим на оптимізацію діяльності. Висновки: Саморегуляція як психолого-педагогічний феномен становить одну з ключових інтегративних властивостей особистості, від рівня сформованості яких безпосередньо залежить результативність професійної діяльності. Здатність до саморегуляції постає як провідна психологічна умова ефективної професійної самореалізації музиканта-виконавця. Саме вона інтегрує в собі розвиток рефлексивного мислення, формування мотиваційної самостійності, досягнення емоційної стабільності та вироблення вольового самоконтролю. Завдяки такому комплексному поєднанню саморегуляція забезпечує внутрішню узгодженість психічних процесів, оптимізує творчу діяльність і сприяє подоланню труднощів, пов’язаних з інтенсивним навчально-виконавським процесом та сценічною практикою. У цьому контексті вона є фундаментальною передумовою досягнення високого рівня професійної майстерності й творчої самореалізації.

ЕСТРАДНЕ ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ДУБЛЯЖУ

Світлана ЗАРЯ — 2025-11-07

Мета дослідження – визначити особливості та роль українських естрадних вокалістів у процесі озвучення і дублювання фільмів та анімаційних стрічок, проаналізувавши їх внесок у розвиток мультимедійного мистецтва в Україні. Методологія дослідження базується на комплексному підході, що включає метод аналізу та синтезу для вивчення наявних наукових джерел та медіаматеріалів. Порівняльно-історичний метод використаний для простеження еволюції процесу задіяння естрадних вокалістів в український дубляж. Застосування системного та структурно-функціонального підходів дозволило розглянути це явище як невід’ємну частину сучасної медіаіндустрії. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше в українському науковому дискурсі системно розглянуто феномен залучення естрадних вокалістів до українського дубляжу як окремий напрям для їх творчої діяльності. Висновки. Участь естрадних вокалістів у дублюванні фільмів, анімаційних стрічок стало важливим феноменом, який розширює межі творчої взаємодії між музичним мистецтвом та кіноіндустрією. Ця співпраця є взаємовигідною, вона надає нові можливості для професійної реалізації, зростання популярності артистів та підвищує художню та комерційну цінність дубльованих аудіовізуальних продуктів. Голоси відомих виконавців підтверджують високий рівень українського дубляжу та сприяють його подальшому підтвердженню як значущого культурного явища. У статті охарактеризовано специфіку вокальних і акторських навичок, що застосовуються під час озвучення, та розглянуто трансформацію в сучасних умовах, коли від естрадного вокаліста вимагається не лише вокально-технічна досконалість, а й уміння передавати характер запропонованого персонажа.

ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО У МАТЕРІАЛАХ ЖУРНАЛУ «МУЗИКА» 1991–1999-Х РОКІВ

Юрій ЗУБАЙ — 2025-11-07

У статті здійснено аналіз публікацій, присвячених фортепіанному мистецтву, що публікувалися на сторінках журналу «Музика» упродовж 1991–1999 років. Систематизовано відповідні матеріали, введено до наукового обігу малодосліджені або призабуті факти з історії українського фортепіанного мистецтва зазначеного періоду, а також простежено їхній зв’язок із сучасними тенденціями розвитку національної музичної культури. Метою статті є комплексний аналіз матеріалів, присвячених фортепіанному мистецтву, що були опубліковані на сторінках українського журналу «Музика» у 1991–1999 роках. Дослідження спрямоване на виявлення основних тематичних напрямів фортепіанної проблематики, оцінку значущості окремих публікацій для українського музикознавства та визначення ролі журналу як джерела збереження і популяризації національного фортепіанного спадку в умовах соціально-культурних трансформацій перших років незалежності України. Методологія дослідження полягає у використанні міждисциплінарного підходу, що поєднує історико-культурний, джерелознавчий та контент-аналіз. Опрацьовано повний корпус фортепіанних публікацій журналу «Музика» за означений період із залученням біографічного методу, порівняльного аналізу, а також елементів наративного підходу. Виокремлено кілька основних тематичних блоків: публікації біографічного характеру, рецензії на концерти, огляди конкурсів. Наукова новизна. Уперше здійснено систематизацію та аналітичне осмислення публікацій фортепіанної тематики в журналі «Музика» у 1991-1999-х роках як єдиного цілісного феномену. Виявлено маловідомі факти щодо творчості окремих знакових українських піаністів, а також осмислено вплив тогочасних конкурсів на розвиток української фортепіанної школи. Аргументовано роль журналу як потужного комунікативного ресурсу фахової спільноти, що не лише фіксував події, але й формував оцінки та виконавські орієнтири. Висновки. Фортепіанна тематика у журналі «Музика» 1991–1999 років охоплює широкий спектр проблем: від вшанування пам’яті видатних митців до тогочасного конкурсного руху. Видання слугувало платформою для наукового дискурсу, збереження музичної спадщини та підтримки молодих талантів. Узагальнені матеріали підтверджують високий рівень інтелектуального й мистецького потенціалу української піаністичної школи, актуальність досліджуваної проблематики для сучасної науки та культурної політики. Проведене дослідження може бути корисним як для музикознавців, так і для виконавців-піаністів, педагогів, культурологів і дослідників української музичної періодики.