Fine Art and Culture Studies

АРХЕТИПОВІ ОБРАЗИ У ЖАНРІ МЮЗИКЛУ: КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА І ТРАНСФОРМАЦІЯ У ДЗЕРКАЛІ ЧАСУ

Наталя АРХІПОВА — 2025-03-06

Мета роботи – аналіз архетипових образів та притаманної їм культурної спадщини у жанрі мюзиклу, а також трансформацій даних образів у контексті соціокультурних змін та вимог глядача. Дослідження спрямоване на виявлення взаємозв’язку ключових юнгіаньских архетипів та персонажів мюзиклу, які впливають на структуру та драматургію сценічних творів, а також трансформації архетипів-персонажів у зв’язку з еволюцією жанру мюзикла в історичній та сучасній перспективі. Акцентовано увагу на ролі мюзиклу як багатошарового мистецького явища, що поєднує в собі традиції міфу, класичної літератури та поп-культури. Методологія дослідження базується на інтердисциплінарному підході, що поєднує елементи психології, культурології та музикознавства. У статті використано загальний аналіз класичних і сучасних мюзиклів, зокрема творів, які базуються на міфологічних і літературних сюжетах, що дозволяє простежити збереження і модифікацію архетипів Героя, Антагоніста, Батька, Тіні, Мудреця та інших. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні процесу адаптації архетипових структур у жанрі мюзиклу з урахуванням впливу соціокультурних змін. У статті виявлені еволюційні шляхи архетипових образів, що пов’язано з запитами аудиторії, технологічного прогресу та тенденцій глобалізації. Уперше досліджено трансформацію архетипів у контексті музичних засобів виразності та сценічної естетики жанру м’юзикла. У висновках наголошується, що архетипові образи виступають стрижнем драматургії жанру мюзиклу, забезпечуючи йому цілісність та багатогранність. Водночас їхня адаптація до сучасних умов демонструє здатність жанру інтегрувати нові соціальні виклики й актуалізувати глибинні культурні пласти. Мюзикл можна вважати важливим інструментом діалогу між минулим і сучасністю, який збагачує культурний ландшафт і сприяє глибшому розумінню архетипів як основи природи людини та мотивації ії вчинків.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Надія ВОРОНОВА — 2025-03-06

Музика – особливий вид мистецтва, цінність якого полягає у процесі виконання творів і слухання, при якому виявляється сукупність феноменів її звучання та їх вплив на сприйняття людини. Пласти таких музичних феноменів у творі здатні відобразити різні смислові грані. Нерідко твір, являючи собою джерело різнопланової інформації, має високий рівень смислової концентрації. Тому вивчення музики з погляду філософії передбачає необхідність феноменологічного підходу, що дозволяє максимально усвідомлено поставитися до питання музичного сприйняття. Метою статті є феноменологічне дослідження музичного мистецтва, що дозволяє: інтерпретувати його сутність; виявити механізми впливу на процеси становлення та розвитку музичної культури; окреслити роль музики у трансляції через час та простір художньо-естетичних і духовних смислів, цінностей культури на прикладі європейської країни. Методологічні підходи та методи дослідження базувалися на сформованих у культурології методах інтерпретації музикальної культури. Новизна та наукова значущість дослідження полягає в тому, що в ньому розкрито сутність феноменології музичної культури та мистецтва в контексті становлення та розвитку культури як: носія смислів та цінностей культури, інструменту самосвідомості та самотворення культури. Висновки. Феноменологія як вчення про феномени – це не тільки теорія, що описує ті чи інші явища (буття, свідомість, витвір мистецтва), скільки метод, що дозволяє виявити і розкрити сутність феноменів, внутрішній зміст. У статті розглядається застосування системного підходу до сучасної музичної культури у поєднанні діяльнісного та аксіологічного розуміння культури. Обґрунтовується концепція системи сучасної музичної культури, ядром якої є цінності. Відмінності між масовою музичною культурою та академічною музичною культурою криються у значущості елементів у системі, які безпосередньо залежать від цінностей, що лежать в основі конкретної музичної культури.

ТРИ ПІСНІ Ґ. ДОНІЦЕТТІ З ЦИКЛУ «NUIT D’ÉTÉ À PAUSILIPPE» В АСПЕКТІ МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНОГО ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

Мирослава ЖИШКОВИЧ — 2025-03-06

Мета роботи. Стаття присвячена музично-теоретичному та інтерпретаційному аналізу трьох пісень з циклу «Літні ночі в Позіліппе» («Nuit d’été à Pausilippe») Ґаетано Доніцетті, видатного представника італійської романтичної оперної школи, який поряд з плідною оперною творчістю звертався і до пісенного жанру. Камерні твори є прикладом яскравого творчого обдарування композитора, що, безумовно, викликає зацікавлення виконавців його вокальної спадщини, а також дослідників діяльності митця у цій сфер композиторських здобутків. Методологія дослідження продиктована характером досліджуваної проблеми і полягає у використанні суми методів – теоретичного, текстологічного, описово-аналітичного та традиційно музикознавчого, які уможливлюють виявлення специфіки пісенного жанру Ґ. Доніцетті. Наукова новизна визначається ракурсом заявленої теми, її актуальністю та місцем в структурі як музично-теоретичного, так і виконавського процесу. Проблема досліджується вперше з позиції інтерпретаційного аналізу заявлених творів. Висновки. Камерні вокальні твори Ґаетано Доніцетті є взірцями яскравого обдарування композитора та викликають зацікавлення дослідників й виконавців його вокальної спадщини. Значною мірою це стосується китайських музикантів та співаків у сенсі пізнання й вивчення європейських культурних традицій, що видається потрібною сферою для розширення мистецьких горизонтів на сучасному етапі творчих контактів між Сходом та Заходом. У пропонованих для розгляду камерних творах Ґ. Доніцетті з вокального циклу «Nuit d’été à Pausilippe» на основі детального музично-теоретичного аналізу спостерігаємо риси яскравого мелодичного обдарування композитора, його глибоко поетичного таланту і відчуття театральності. В кожній з проаналізованих пісень наявні виразові прикмети жанрової диференціації, а також очевидний вплив оперної естетики митця, стилістики bel canto та методів формотворення. Перспективи подальших наукових пошуків полягають у продовженні дослідження багатої пісенної спадщини видатного італійського композитора Ґ. Доніцетті крізь призму музично-теоретичного аналізу та виконавського процесу.

СПЕЦИФІКА ВІДОБРАЖЕННЯ ГЕРОЇКИ В УКРАЇНСЬКІЙ І КИТАЙСЬКІЙ МУЗИЧНО-МЕНТАЛЬНИХ КАРТИНАХ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ КИРИЛА СТЕЦЕНКА І СЯНЬ СІНХАЯ)

Вікторія КАШАЮК — 2024-12-30

У статті здійснено компаративний аналіз відображення героїчного в українській та китайській музично-ментальних картинах на прикладі творів, в яких, на думку авторки, показово втілено специфіку національного мислення вказаних народів. Це кантати «У неділеньку у святую» Кирила Стеценка та «Хуанхе» Сянь Сінхая. Мета статті – виявити специфічні риси відображення героїки в українській і китайській музично-ментальних картинах на прикладі кантат «У неділеньку у святую» Кирила Стеценка та «Хуанхе» Сянь Сінхая. Завдання дослідження: 1) проаналізувати втілення героїчного лицарського архетипу в кантаті «У неділеньку у святую» Кирила Стеценка у контексті української національно-ментальної картини; 2) охарактеризувати кантату «Хуанхе» Сянь Сінхая крізь призму відображення китайської героїчної образності та відповідної музично-ментальної характерності; 3) укласти висновки про специфіку втілення героїки у вказаних творах. Методологія дослідження спирається на поєднання культурологічного, компаративного методів та цілісного музикознавчого аналізу. Наукова новизна. У статті здійснено аналіз відображення героїки крізь призму компаративного підходу, спираючись на українську і китайську ментальну специфіку. Висновок. В українській кантаті Кирила Стеценка «У неділеньку у святую» за віршем Тараса Шевченка, написаним у стилі народної думи, яскраво змальовано громадську єдність козаків, яка відображена у музиці як колективна національна героїка, при цьому братерська велич протрактована як духовна основа козацтва. Проте, цей колективний первінь відтіняється крізь категорію індивідуального – душевного стану героя, сердечних переживань про користь громаді та особистої етики служіння козацькому братству. Це той розвинений індивідуалізм і тонка чуттєвість, які на глибинному софійно-кордоцентричному рівні присутні в картині національної ментальності та проходять крізь усе її музичне відображення, у даному випадку здійснене романтичними виражальними засобами. У китайській кантаті Сянь Сінхая «Хуанхе» національно-героїчне подається як узагальнено-колективне, символом якого є Велика Жовта Ріка, що здійснює постійні руйнування внаслідок виходу води з берегів, але водночас, розливи Хуанхе роблять землі родючими, даруючи таким чином можливість врожаїв. Та понад цим стоїть вища семантика – національного єднання Великою рікою китайських земель від Тибету до Жовтого моря, що відображається у кантаті поєднанням романтичних та виразно-живописних імпресіоністичних засобів, що має витоки у ментально-споглядальній традиції, зумовленій ідеєю Дао.

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АЛЬБОМ ЯК ВОКАЛЬНИЙ ЦИКЛ: ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНО-ДРАМАТУРГІЧНОЇ ЦІЛІСНОСТІ

Микита КОНОВАЛОВ — 2025-03-06

Мета дослідження. У роботі розроблено теоретичне підґрунтя вивчення принципів циклізації в концептуальних альбомах, що розширює методологічний інструментарій аналізу музики неакадемічної традиції. Методологія дослідження полягає в застосуванні теоретичного, аналітичного та компаративного методів, які дали можливість окреслити принципи організації циклу в концептуальних альбомах. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі методології, розробленій в академічному музикознавстві, було встановлено принципи циклізації концептуальних альбомів та виокремлено їх ознаки. Висновки. Завдяки розробкам українських дослідниць Н. Говорухіної, Л. Горелік та І. Палкіної, які заклали підвалини вивчення академічних вокальних циклів та концептуальних альбомів з позиції їх музичної цілісності, ми можемо виявити особливості циклізації концептуальних альбомів. Серед екстрамузичних чинників виділимо сюжетний та безсюжетний принципи організації циклу, де перший наближає концептуальний альбом до рок-опери. Проте для концептуальних рок-альбомів більш характерною є відсутність сюжетної лінії, а текстова складова здебільшого є відображенням особистих переживань ліричного героя. Екстрамузичні чинники, такі як сюжетна лінія, змалювання персонажів і використання поетичних текстів, в академічній і рок-музиці мають суттєві відмінності: для останньої характерні менш розвинені сюжети, рок-виконавці доволі рідко звертаються до класичної поезії, оскільки вони одночасно є авторами тексту й музики. Найважливішими серед інтрамузичних чинників циклізації є принцип контрасту між піснями, наскрізний розвиток та композиційні арки, які є спільними для академічних вокальних циклів і концептуальних рок-альбомів та забезпечують їх цілісність у музичному плані. Відзначимо близькість концептуальних альбомів з іншими жанрами академічної музики, зокрема оперою та кантатою, що дозволяє їх розглядати у контексті міжжанрової взаємодії.

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВЕ СПРЯМУВАННЯ ПЕРЕКЛАДЕНЬ ФОРТЕПІАННИХ РОМАНТИЧНИХ П’ЄС У ТВОРЧО-ВИКОНАВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ АКОРДЕОНІСТА

Василь КРАВЧУК — 2025-03-06

У статті досліджується особливості жанрово-стильових перекладень фортепіанних п’єс для акордеона. Мета полягає у виявленні практичної цінності перекладень фортепіанних романтичних п’єс у творчо-виконавській діяльності акордеоніста. Інтерес до творчості композиторів-романтиків, який постійно підтримується виконавською діяльністю піаністів під час відтворення фортепіанних творів композиторів різних національних композиторських шкіл, що написані у різних жанрах цього стилістичного спрямування. Відповідний інтерес розповсюджується і на виконавську діяльність та збагачення концертного та навчального репертуару для інших музичних інструментів, наприклад, акордеона. Методологія дослідження полягає у застосуванні системного підходу до створення виконавського репертуару музикантів, що визначає його професійну цінність. Жанрово-стильовий аналіз та метод творчого переосмислення дозволяють талановитим акордеоністам демонструвати свої творчі здобутки. Наукова новизна полягає у використанні цікавої глибоко чуттєво-емоційної різноманітної фортепіанної музики романтичного стилю для створення власних унікальних неповторних перекладень для свого інструмента, акордеона. Уперше закцентовано, що останнім часом з’являються не лише приклади перекладень, транскрипцій, аранжувань тощо, а й теоретичні викладки їх художньо-естетичної цінності та методико-технологічної доцільності, можливості застосування у навчальній роботі акордеоністів. У статті наголошено на практичній цінності перекладень фортепіанних романтичних п’єс у контексті їх жанрово-стилістичних особливостей у творчо-виконавській діяльності акордеоніста. Було представлено розуміння сутності поняття «творчо-виконавська діяльність» як результату композиторсько-виконавського діалогу під час розкриття жанрово-стильової авторської установки на інтонаційно-слухове сприйняття оригінальних фортепіанних п’єс у процесі персоніфікованого надання власного співавторського феномена, зафіксованого у нотному тексті перекладення фортепіанних п’єс із подальшим публічним авторським їх виконанням на акордеоні.

ФОРТЕПІАННІ ТРАНСКРИПЦІЇ Ф. ШУБЕРТА – Ф. ЛІСТА У ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МУЗИ РУБАЦКИТЕ

Тетяна КРИВИЦЬКА — 2025-03-06

Муза Рубацките – відома литовсько-французька піаністка, педагогиня та культурна діячка, володарка Гран-прі Міжнародного конкурсу імені Ф. Ліста – Б. Бартока, професорка класу фортепіано у Вільнюсі та Парижі, що веде активну міжнародну виконавську та педагогічну діяльність. Особливості інтерпретації фортепіанних транскрипцій Ф. Ліста Музою Рубацките не висвітлені в сучасному музикознавстві, чим зумовлена актуальність запропонованої статті. Мета статті – виявити, простежити та узагальнити основні виконавські та педагогічні поради Музи Рубацките як авторитетної піаністки та педагога, особливо в сфері інтерпретації творів Ф. Ліста, і зокрема, його транскрипцій пісень Ф. Шуберта, на прикладі творів «Ти мій спокій» та «Молода черниця». Методологія. У роботі використано методи інтонаційного, композиційного, інтерпретаційного аналізу, спостереження, порівняння, узагальнення. Наукова новизна дослідження визначається його абсолютно новітньою, хоча й водночас дуже актуальною проблематикою (дослідження зазначеної проблеми ніколи не проводилося, хоча воно має велике значення для фортепіанного виконавства). Висновки. Унікальний виконавсько-педагогічний досвід Музи Рубацките в сфері виконання транскрипцій Ф. Шуберта – Ф. Ліста зводиться до таких основних рекомендацій: розуміти і усвідомлювати нерозривність транскрипції і її оригінального першоджерела; враховувати загальний культурно-історичний контекст творчості Ф. Ліста; співвідносити специфіку власного виконавського досвіду з виконавсько-інтерпретаційною манерою Ф. Ліста; розуміти особливості жанру фортепіанної транскрипції; вивчати поетичне першоджерело пісні Ф. Шуберта; приділяти особливу увагу виконанню мелодії; дбати про власний техніко-виконавський комфорт як піаніста; мислити інтерпретатацію лістівських транскрипцій як своєрідний різновид художнього перекладу.

ВПЛИВ МУЗИЧНО-ОСВІТНІХ ІНСТИТУЦІЙ ДРОГОБИЧА НА ІНТЕНСИФІКАЦІЮ КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ КРАЮ

Тетяна ЛІТЕПЛО — 2025-03-06

Метою статті є аналіз впливу музично-освітніх інституцій міста Дрогобич (Львівщина) на розвиток композиторської творчості в регіоні. Дослідження спрямоване на визначення ролі навчальних закладів у формуванні професійного середовища для композиторів, активізації їхньої творчої діяльності, а також на вивчення їхнього внеску у культурний розвиток краю. Методологія. У статті застосовано міждисциплінарний підхід, що базується на методах культурологічного, історико-аналітичного та музикознавчого аналізу. Використано методи контекстуального аналізу для дослідження історичних обставин становлення музичних інституцій, а також порівняльний метод для виявлення специфіки їхнього впливу на регіональну композиторську творчість. Наукова новизна статті полягає у виявленні взаємозв’язків між розвитком музично-освітніх інституцій у Дрогобичі та активізацією композиторської діяльності в регіоні. Вперше в дослідженні підкреслено роль цих інституцій у формуванні унікального культурного середовища, яке сприяло появі нових музичних творів та зміцненню професійного рівня композиторів. Висновки. Музично-освітні інституції Дрогобича (музично-педагогічний факультет Дрогобицького пелагогічного університету ім. І. Франка та Дрогобицьке музичне училище (коледж) ім. В. Барвінського) відіграли ключову роль у становленні композиторської школи регіону, створивши сприятливі умови для творчої діяльності місцевих композиторів. Їхня діяльність сприяла розвитку професійного музичного середовища, що поєднувало виконавців, педагогів і творців музичних творів. Діяльність означених музичних інституцій значно стимулювала появу нових музичних творів, зокрема камерних, хорових і оркестрових композицій, які стали відображенням локальної культурної ідентичності. Це сприяло утвердженню регіонального музичного стилю у загальноукраїнському та європейському контекстах. Отримані результати дослідження можуть бути корисними для розробки стратегій збереження та розвитку музично-культурного потенціалу регіону.

РОЗВИТОК ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ В ХХ СТОЛІТТІ

Анатолій ОРОНОВСЬКИЙ — 2025-03-06

Статтю присвячено дослідженню розвитку хорового мистецтва в Україні у ХХ столітті, яке відіграло ключову роль у формуванні національної музичної культури. Увагу приділено етапам становлення та еволюції хорового співу, зокрема професійного та аматорського напрямів, а також розкрито вплив суспільно-політичних змін на цей процес. Хорове мистецтво цього періоду відзначається жанровим розмаїттям, інноваційними підходами до виконавства та популяризацією української музики на міжнародній арені. Дослідження висвітлює вплив історико-культурного контексту на формування хорових традицій, що позначалося на тематиці та ідеологічній спрямованості творів. У статті розглянуто, як політичні події, такі як встановлення радянської влади, Друга світова війна та доба відлиги, вплинули на специфіку розвитку хорового мистецтва. Водночас аналізується роль хорового співу у збереженні національної ідентичності та спротиві асиміляції. Особлива увага приділяється діяльності провідних українських композиторів, диригентів і педагогів, які зробили вагомий внесок у розвиток хорового мистецтва. Розглядаються творчі досягнення Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Левка Ревуцького, Григорія Верьовки та інших митців, які збагатили український хоровий репертуар. Аналізуються новаторські методики викладання хорового співу та організація діяльності провідних хорових колективів, зокрема Державної заслуженої капели України «Думка» та хору імені Григорія Верьовки. Окремо досліджується регіональний аспект хорового мистецтва. Розглянуто специфіку розвитку хорових традицій у різних частинах України, зокрема у західних, центральних та південних регіонах. Наголошено на унікальній взаємодії професійного та народного співу, що сприяло гармонійному розвитку хорового репертуару й виконавських практик. У висновках підкреслюється значення хорового мистецтва для збереження української культурної спадщини, його вплив на формування національної свідомості та ролі у зміцненні культурних зв’язків України з іншими країнами. Стаття також акцентує на важливості подальшого вивчення цього феномену в контексті сучасних викликів.

КОНЦЕРТНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОК-МУЗИКИ У ДИНАМІЦІ ВІЗУАЛЬНИХ ПРОЯВІВ: МУЗИКАНТИ НА СЦЕНІ

Майя РЖЕВСЬКА — 2025-03-06

Актуальність теми. Поміж каналів розповсюдження рок-музики особливе місце продовжує належати концертам, що увібрали в себе всю різноманітність існуючих нині сценічних практик. Представляє значний інтерес аналіз художнього синтезу, утвореного з поєднання музичного та візуального складників. Мета статті – окреслити деякі механізми формування візуальних образів у процесі функціонування музикантів у специфічній мистецькій та комунікативній ситуації рок-концерту. Методологія дослідження. Використано міждисциплінарний підхід у висвітленні концертної презентації рок-музики, що зумовлено синтетичною природою цього мистецького явища. Застосовуються методи рефлексії, якісного аналізу, узагальнення, а також компаративний метод. Висновки. Констатовано складність феномена рок-концерту в його творчих, організаційних, комунікативних проявах. Стверджується, що концертну презентацію від студійного запису відрізняє в першу чергу наявність візуального складника. Підкреслено його значущість з огляду на домінування видовищності в сучасній культурі. Визначено компоненти формування візуального образу концерту. Поставлено проблему «музикант на сцені» в контексті особливих вимог до виконавців, необхідності поєднувати виконання музики зі сценічним рухом та різнонаправленими комунікативними діями. Висвітлено роль костюму в створенні сценічного образу рок-музикантів, залежність сценічного вбрання від їхніх стильових уподобань. Проаналізовано приклади театралізації концертних виступів, спрямованої на більш глибоке розкриття музичних образів. Через посилання на міркування музикантів та науковців показано потенційні негативні наслідки, що може мати переважання в концерті візуального над музичним. Зазначено, що видовищність рок-концерту мала проекції у формування інтермедіальних зв’язків рок-музики, реалізованих у телевізійних розважальних програмах та відеокліпах.

ГРА НАПАМ’ЯТЬ У ФОРТЕПІАННОМУ МИСТЕЦТВІ ВИКОНАВСТВА: ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Олександра САПСОВИЧ — 2025-03-06

Професійна пам’ять музиканта-виконавця є «поняттєвим айсбергом», який бентежить митців та науковців від тієї точки історії, коли розвиток музичної фактури, жанру та стилю, композиторської та, безпосередньо, виконавської майстерності спровокували необхідність відмови від друкованих нот в умовах акту концертного виступу. З огляду на те, що вивчення творчого феномену гри напамʼять неможливе без долучання історичного контексту розвитку цього явища, вбачаємо за необхідне представити науковій спільноті панорамний огляд розвитку взаємин музикантів з цією галуззю майстерності. Мета роботи: дослідити історичний шлях еволюційного розвитку поглядів на памʼять музиканта, надати всеосяжний та вивірений зріз наявних відомостей стосовно трансформації проблематики виконання без нот представників фортепіанного мистецтва у площині від практики та до теорії. Методологія дослідження обумовлена метою роботи та передбачає історичний, системний та онтологічний підхід. Наукова новизна: вперше в Українському науковому дискурсі простежено, як у виконавській спільноті з плином часу змінювались погляди на зажадану епохою та обставинами гру напам’ять. Висновки. Роздивившись, як протягом 200 років змінювались погляди виконавців на загальну майстерність артиста сцени, як уособлювалась навичка гри напам’ять, ми можемо стверджувати, що, знаходячись у стильових межах барокової та класико-романтичної музики, прихильність до свободи, подарованої артистичною грою напам’ять не залишає нам альтернатив. Дане питання не втрачає своєї актуальності навіть і у XXI столітті, а можливо й особливо у XXI столітті, коли сучасність музичної мови подекуди унеможливлює відмову артиста від нот, що стоять на пюпітрі. Разом з тим, з огляду на те, що, як показує практика, дійсна професійна пам’ять музиканта-виконавця значно виходить за межі суто утилітарної необхідності грати без нот, вбачаємо доречним ототожнювати ступінь глибини зрощування з музичним текстом та рівень професійності артиста як такий.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ АКВАРЕЛЬНОГО ЖИВОПИСУ НА БЛАГОДІЙНИХ АУКЦІОНАХ НА ПРИКЛАДІ ПРОЄКТУ «МАЮ ЧЕСТЬ!»

Світлана ДОЛЕСКО — 2025-03-06

У статті досліджуються твори акварельного живопису сучасних українських художників, представлені під час Благодійного аукціону «Маю честь!», проведеного Аукціонним домом «Дукат» у 2023 р. на підтримку 23 окремого стрілецького батальйону ЗСУ у боротьбі проти російських загарбників. Твори акварельного живопису є вагомою складовою сучасного українського образотворчого мистецтва. Проте очевидним є факт недостатньої уваги до акварелі артдилерів, колекціонерів та науковців мистецтвознавчої галузі. Дану проблему доцільно актуалізувати та окреслити подальші перспективи творчості вітчизняних акварелістів на прикладі обраного для дослідження аукціону. Мета статті – засобом аналізу благодійного аукціону «Маю честь!» охарактеризувати стан і перспективи популяризації сучасного акварельного живопису в Україні. Висновки. Описано, що благодійний аукціон «Маю честь!» на підтримку 23 окремого стрілецького батальйону ЗСУ, проведений в листопаді 2023 р., з-поміж 127 лотів (творів живопису, графіки, антикварної книги й артоб’єктів), представив лише 5 акварелей авторства Ірини Гресик, Наталії Кохаль, Віктора Сидоренка, Петра Старуха та Наталії Студенкової. Засобом аналізу цих творів резюмовано, що сучасна українська акварель має потужну академічну базу, зв’язок з акварельною традицією попередніх поколінь і здатність розвиватись в контексті сучасних світових мистецьких тенденцій. Проте натепер є недостатньо популярною на артринку, про що свідчить незначний відсоток творів акварельного живопису, представлених в межах досліджуваного аукціону як одного з найбільших благодійних проєктів часів російсько-української війни. Цей факт підтверджено й тим, що на момент написання статті в Україні не проведено жодного аукціону акварельного живопису, попри потужну вітчизняну акварельну школу й широке коло поціновувачів. А, отже, у реалізації такого аукціону вбачається значний потенціал.

«ПАДАЮЧА ТІНЬ «МРІЇ» НА САДИ ДЖАРДІНІ»: МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ ПРОЄКТУ У ПЕРІОД РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Світлана ДОЛЕСКО — 2023-12-28

Дослідження є ретроспективою представлення кураторського проєкту «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні» під час 58-ї Венеційської бієнале (Італія). Згідно з концепцією, над павільйонами найвідомішої виставки сучасного мистецтва як втілення зазначеного проєкту, мав пролетіти найбільший у світі літак Ан-225 «Мрія» та кинути тінь на учасників бієнале. Проте цей задум, який набув статусу міфу, не був втілений в життя: алегорична «тінь» «Мрії» та самого проєкту навіть по завершенню 58-ї Венеційської бієнале ще довго жила у мистецькому середовищі України та викликала дискусії щодо того, чи заслуговує на статус національного проєкт, який був не матеріалізований, а міфологізований. Оскільки ще на етапі його підготовки під егідою комісара Венеційської бієнале – Міністерства культури України – проєкт спричинив резонанс серед митців-потенційних учасників творчої групи «Вільні люди», яка його представила та в суспільстві загалом. А після відкриття Національного павільйону України та після завершення 59-ї Венеційської бієнале проєкт зазнав нищівної критики як такий, який не виправдав очікувань з різних суб’єктивних міркувань. Проте з позиції п’ятирічної відстані між проєктом та сьогоденням, він вартий дещо іншого трактування. Після знищення у 2022 р. російськими військами «Мрії», продукт творчої групи «Вільні люди» постає вже не як суперечливий арт-проєкт, а як історичний проєкт, в якому фігурує образ знищеного символу сили української нації. Таким чином, мета статті полягає в аналізі кураторського проєкту «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні», який представив Україну на 58-й Венеційській бієнале в контексті його актуальності в період російсько-української війни. Методологія дослідження базується на аналітичному та історико-хронологічному методах. Наукова новизна полягає у тому, що в українському мистецькому середовищі відбулося переосмислення значення кураторського проєкта з негативного на позитивний після знищення Ан-225 «Мрія». Висновки. У статті встановлено факт резонансу в мистецькому середовищі, викликаного реалізацією досліджуваного проєкту та актуальності цього проєкту на сьогодні як такого, який ввів в історію Венеційської бієнале образ знищеного нині літака-рекордсмена – «Мрії». Акцентовано, що проєкт підняв на широкий загал ряд питань, серед яких: проблема комунікації держави та митців; взаємовплив влади й мистецтва; готовність/неготовність суспільства до мистецьких експериментів засобом породження й розповсюдження свідомо неправдивих фактів; використання символу сили української нації для промоції сучасного українського мистецтва на міжнародний загал.

ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІННОСТІ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА НА АРТ-РИНКУ ТА НАСЛІДКИ ВІДСУТНОСТІ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Володимир ЗАБОЦЬКИЙ — 2025-03-06

Метою роботи є дослідження ролі мистецтвознавчої експертизи у встановленні цінності предметів мистецтва на сучасному арт-ринку. У статті розглянуто наслідки відсутності мистецтвознавчої експертизи, вплив ринкового середовища на експертну думку, а також проблема недостатньої інтеграції практики знавецтва із сучасними методами технологічного аналізу. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення, а також на порівняльному, структурно-функціональному та соціологічному методах, які дозволяють розглядати мистецтвознавчу експертизу як соціальне явище у її взаємодії із соціокультурним та економічним середовищем. У роботі застосовано соціологічні напрацювання П. Бурдьє та положення соціального конструкціонізму П. Бергера і Т. Лукмана. Наукова новизна роботи полягає у підході до мистецтвознавчої експертизи як до соціального інституту, який відіграє значну роль у формуванні уявлення про цінність творів мистецтва. Проблеми мистецтвознавчої експертизи та її взаємодію з ринковим середовищем вперше розглянуто із точки зору соціології знання. Висновки. Методи мистецтвознавчої експертизи виступають провідним інструментом, який формує знання про предмети мистецтва та створює у суспільній свідомості уявлення про ступінь їхньої цінності. На сучасному арт-ринку, зокрема у секторі вторинного перепродажу предметів мистецтва, досі спостерігається неналежна увага до комплексного дослідження творів сумнівного походження, а також використання думки окремих експертів для створення завищеної цінності подібних предметів. Наслідком можуть стати вагомі фінансові та репутаційні втрати як для учасників арт-ринку, так і окремих експертів, які схильні покладатися винятково на інтуїцію та авторитет, не приділяючи належної уваги застосуванню методів технологічного аналізу у випадках, які цього потребують.

РЕЛІГІЙНА ТЕМАТИКА В САТИРИЧНІЙ ГРАФІЦІ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (З 2014 РОКУ)

Олег КРЕМІНСЬКИЙ — 2025-03-06

Стаття присвячена дослідженню релігійної тематики в українській сатиричній графіці в контексті суспільно-політичних процесів періоду російсько-української війни (з 2014 року). Метою роботи є виявлення художніх, символічних та ідеологічних особливостей сатиричних зображень на релігійну тематику, створених українськими карикатуристами. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано культурно-антропологічний підхід та комплексний міждисциплінарний підхід, що включає аналітично-синтетичний метод, метод мистецтвознавчого аналізу, порівняльний метод, інтерпретаційний метод та метод соціологічного аналізу. Наукова новизна. Дослідження є першим комплексним аналізом релігійної тематики у сатиричній графіці України періоду сучасної російсько-української війни. Висновки. Виявлено, що сатиричні зображення поєднують художню виразність, символізм та ідеологічну гостроту. Встановлено, що митці активно використовують стилізацію та гротеск, перебільшують риси персонажів або змальовують релігійних лідерів у незвичних контекстах, щоб підкреслити їхню суперечливість. Визначено, що символіка карикатур трансформує традиційні релігійні елементи, надає їм нових значень, таких як агресія чи лицемірство. Ідеологічний аспект зосереджений на критиці використання релігії у політичних цілях та віддаленості релігійних лідерів від моральних принципів, які вони проповідують. Акцентовано на тому, що роботи здебільшого уникають критики релігії як такої, що відрізняє їх від радянської антирелігійної графіки та сучасних західних карикатур, зосереджених на соціокультурних викликах. Виявлено, що інтегровані у композиції чи розміщені на зображеннях авторські підписи не лише підтверджують авторське право та допомагають ідентифікувати роботи в історичному контексті, але й відображають стиль і унікальність кожного художника, що додає роботам персоналізованого характеру. Результати дослідження свідчать про універсальність використаних художніх прийомів, адже їхній зміст, особливо в контексті російсько-української війни, залишається зрозумілим і для іноземних глядачів з іншим культурним бекграундом.

СИМВОЛІКА ТА ОРНАМЕНТИКА В САКРАЛЬНОМУ РІЗЬБЛЕННІ ЗАКАРПАТТЯ 19 СТОЛІТТЯ

Максим МАЛИЛЬО — 2025-03-06

Мета роботи – Стаття присвячена дослідженню символіки та орнаментальних мотивів у сакральному різьбленні Закарпаття XIX століття. У статті розглянуто теоретико-методологічні засади аналізу сакральної символіки та орнаментики, їх культурне значення та естетичну цінність. Окрема увага приділяється регіональним особливостям різьблення, технікам виконання, а також історико-культурному контексту розвитку сакрального мистецтва. Матеріал дослідження ґрунтується на аналізі стилістичних і технічних прийомів, характерних для різних регіонів Закарпаття, а також на зіставленні традиційного та інноваційного підходів у художній практиці. Методологія та методи. У роботі було використано такі методи дослідження: Теоретичні методи: аналіз історичних джерел і культурологічних праць для визначення символічного значення орнаментів; синтез отриманих даних для створення цілісного уявлення про техніки та стилі сакрального різьблення; побудова гіпотез щодо еволюції символіки в сакральному мистецтві. Завдання дослідження. Дослідити символіку у сакральному мистецтві Закарпаття, її зміст та значення. Охарактеризувати орнаментальні мотиви у сакральному різьбленні XIX століття. Висновки. У статті висвітлено культурне, естетичне та історичне значення сакрального різьблення Закарпаття XIX століття, підкреслюючи унікальність регіональної орнаментики та символіки. Аналіз методів, технік і стилістичних прийомів дозволяє глибше зрозуміти зв’язок між традиціями сакрального мистецтва та історико-культурними процесами регіону. Результати дослідження підтверджують важливість збереження цієї культурної спадщини для сучасності, а також можливості її адаптації та переосмислення в контексті новітніх художніх практик.

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ ТА СИНТЕТИЧНИХ ПОЛІМЕРІВ ПРИ ДУБЛЮВАННІ ЖИВОПИСУ. ІСТОРІЯ ТА РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА МЕТОДИК

Ірина МАРЧЕНКО — 2025-03-06

Метою статті є дослідження історії використання різних адгезивів для дублювання живопису на полотні протягом XX ст. в Європі та Україні, порівняння досвіду вітчизняної та європейських шкіл реставрації. Методи дослідження. Дослідження побудоване на використанні історико-генетичного та мистецтвознавчого аналізу. У досягненні поставленої мети застосовано такі методи дослідження: порівняння, систематизації, аналізу, узагальнення досліджуваної проблеми які дозволили забезпечили комплексний підхід до вивчення історії розвитку методик реставрації. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше зроблено спробу розглянути розвиток та еволюцію методик дублювання в хронологічній послідовності та з урахуванням змін етичних засад консервації-реставрації як галузі та регіональних особливостей. Висновки. Дослідження історичної еволюції адгезивів у реставрації живопису виявляє чіткі регіональні відмінності та технологічні тенденції. До 1970-х років у реставраційній практиці існували природні адгезиви, при цьому спостерігалась виразна регіональна специфіка: для пострадянського простору характерне використання тваринних клеїв (особливо осетрового), тоді як у Західній та Центральній Європі переважали рослинні клеї та воскосмоляні мастики. В рамках дослідження встановлено що значний технологічний прорив відбувся у 1970-х роках, коли з’явились перші синтетичні адгезиви. Цей період характеризувався експериментами з різними вініловими полімерами. У США та Західній Європі було розроблено низку синтетичних матеріалів, серед яких найбільшого поширення набули BEVA та Plextol B-360 (Lascaux HV-360). Ці розробки супроводжувались створенням спеціального обладнання – вакуумних столів та систем низькотемпературного дублювання. Для радянської школи в цей період найбільш типовим став полівініловий спирт. 1980–1990 рр. ознаменувалися технологічним удосконаленням методик нанесення синтетичних адгезивів на Заході та повною зупинкою розробок у радянській та пострадянській реставрації. Що призвело до технологічного відставання вітчизняної школи у порівнянні з Заходом. Тому найбільш перспективними роботами у майбутньому в царині дублювання живопису є розробки по пластифікації та підвищенню пастозності натуральних білкових клеїв з одного боку та подальші розробки з галузі синтетичних вінілів з іншого боку.

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО НА ЗАХИСТІ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ

Андрій МАТІОС — 2025-03-06

Актуальність теми дослідження. Стрімке зростання збройних конфліктів у двадцять першому столітті становить все більшу та багатогранну загрозу для збереження світової культурної спадщини. Міжнародне гуманітарне право (МГП), ретельно розроблена система для пом’якшення людських втрат під час війни, відіграє ключову роль у захисті культурних цінностей. Попри це, практичне застосування та неухильне дотримання цих ретельно прописаних захисних норм постійно стикаються зі значними, багатовимірними викликами. Скрупульозне дослідження поширеного, систематичного знищення, що включає навмисне стирання з лиця землі та масове розграбування безцінних культурних об’єктів, артефактів та архівних сховищ, виявляє не лише забруднення матеріальних літописів людської діяльності. Ці кричущі порушення завдають нематеріальної, але глибоко руйнівної шкоди, фрагментуючи колективну ідентичність та безповоротно роз’їдаючи історичну пам’ять постраждалих громад. Такі руйнування неминуче гальмують зусилля, спрямовані на примирення та встановлення міцного миру. Отже, це наукове дослідження є глибоко актуальним для вирішення нагальних завдань, що постають перед міжнародною спільнотою: посилення механізмів захисту культурної власності, залученої у вир збройних конфліктів; беззастережне забезпечення відповідальності за всі правопорушення; та послідовне плекання непохитної глобальної культури, що ґрунтується на непохитній повазі до культурної гетерогенності та неподільної спадщини людства. Мета дослідження. Центральною метою цього дослідження є ґрунтовний аналіз правових рамок у рамках міжнародного гуманітарного права (МГП), розроблених для захисту культурної власності під час збройних конфліктів. Цей аналіз не лише висвітлить сильні та слабкі сторони чинного режиму МГП, але й дослідить практичні проблеми, що виникають при його застосуванні, як свідчать сучасні випадки знищення та розкрадання культурної спадщини. Важливою метою є оцінка ефективності встановлених механізмів моніторингу, дотримання та правозастосування, з особливим акцентом на ролі державних суб’єктів та міжнародних органів. Більше того, на основі представленого аналізу, ця стаття має на меті запропонувати дієві рекомендації для вдосконалення системи захисту, посилення дотримання положень МГП та забезпечення більш рішучої та ефективної міжнародної стратегії протидії загрозам культурним цінностям під час воєнних дій. Методологія. У цьому дослідженні застосовується багатогранний методологічний підхід, що поєднує доктринальний правовий аналіз, якісне дослідження конкретних випадків та емпіричні дослідження в зонах, уражених конфліктами. Доктринальне дослідження використовується для визначення нормативних параметрів та обсягу захисту культурної власності, як це визначено у відповідних міжнародних договорах (наприклад, Гаазька конвенція 1954 року), звичаєвому міжнародному праві та відповідних судових рішеннях. Якісний аналіз конкретних випадків вивчає різноманітні збройні конфлікти, щоб отримати уявлення про практичне застосування та недоліки у захисті культурних ресурсів. Особлива увага буде приділена конфліктам в Україні, Сирії, Малі та Афганістані для порівняльного аналізу умов. Джерела для аналізу конкретних випадків включають звіти, створені ООН, документацію державних органів, звіти про розслідування, підготовлені неурядовими організаціями (НУО), а також свідчення. Дані синтезуються та обробляються з використанням емпіричних методологій. Такі підходи включають оцінку за допомогою супутникових знімків та археологічних досліджень з паралельним акцентом на інтеграції даних інтерв’ю, отриманих від тих зацікавлених сторін та фахівців зі спадщини, які найбільше постраждали в оспорюваних географічних регіонах. У сукупності ці методи забезпечують міцну основу для встановлення закономірностей як у захисті, так і у знищенні. Результати. Дослідження виявляє складну та часто суперечливу картину ефективності МГП у захисті культурної власності. Хоча нормативно-правова база є добре встановленою, з надійним набором правил, закріплених у таких договорах, як Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року та два протоколи до неї, практичне застосування та дотримання цих норм залишаються непослідовними та неадекватними. Аналіз прикладів демонструє, що культурна спадщина продовжує бути навмисною ціллю та зазнавати побічних збитків під час збройних конфліктів, а винуватці рідко притягуються до відповідальності. Наукова новизна. Це дослідження вносить новий внесок у міжнародне гуманітарне право (МГП) та захист культурної спадщини. Поєднуючи доктринальний аналіз та аналіз конкретних випадків, воно пропонує зважену оцінку забезпечення безпеки культурної власності під час збройного конфлікту. Дослідження пропонує концептуальну основу, досліджуючи взаємозв’язок між захистом культурної спадщини, міжнародним кримінальним правосуддям та миробудуванням, та наголошує на цілісному, інтегрованому підході. Практична значимість. Результати дослідження мають суттєве практичне значення для політиків, міжнародних організацій та фахівців зі спадщини. Дослідження надає конкретні рекомендації щодо посилення правової бази МГП та вдосконалення механізмів дотримання. Ці рекомендації включають сприяння загальній ратифікації та імплементації Гаазької конвенції 1954 року та протоколів до неї, посилення ролі міжнародних кримінальних трибуналів у переслідуванні злочинів проти культурної спадщини, а також інвестування в ініціативи зі збереження спадщини на рівні громад. На практиці отримані моделі можуть бути інтегровані з механізмом швидкого реагування ЮНЕСКО для захисту культурної спадщини, що перебуває під загрозою. Висновки. Міжнародне гуманітарне право відіграє важливу роль у захисті культурної власності під час збройних конфліктів, проте його ефективність обмежена проблемами імплементації та забезпечення дотримання. Посилення режиму захисту вимагає багатостороннього підходу, який охоплює як нормативні, так і практичні аспекти МГП, сприяє розширенню співпраці між державами та міжнародними організаціями. Зрештою, захист культурної власності полягає в забезпеченні збереження спільної історії, пам’яті та ідентичності людства, сприяючи побудові сталого миру.

СУЧАСНІ ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ У ВИКЛАДАННІ ПЛАСТИЧНОЇ АНАТОМІЇ В НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО ЇЇ РОЗВИТКУ

Анастасія МЕЛЬНИЧУК — 2025-03-06

Дослідження зосереджене на модернізації викладання пластичної анатомії в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури в умовах соціально-економічних викликів та інформаційних трансформацій. Мета роботи полягає у визначенні інноваційних підходів до викладання пластичної анатомії, які гармонійно поєднують традиційні академічні методи з сучасними технологіями та відповідають вимогам підготовки митців постіндустріального суспільства. Методологія дослідження базується на комплексному підході, який включає аналіз сучасних наукових джерел, спостереження за навчальним процесом, порівняльний аналіз українських та зарубіжних практик, а також моделювання навчальних ситуацій з використанням інтерактивних технологій. Наукова новизна роботи полягає у розробці підходів до інтеграції мультимедійних технологій, цифрових ресурсів та інтерактивних платформ у навчальний процес пластичної анатомії в НАОМА, що сприяють підвищенню зацікавленості студентів, розширенню доступу до навчальних матеріалів та вдосконаленню їхніх професійних компетенцій. Особлива увага приділена значенню пластичної анатомії як базової дисципліни, що формує розуміння тілесності та сприяє створенню художніх образів. Виявлено, що інтерактивні методи, які базуються на діалогічній взаємодії між викладачем і студентом, сприяють активному залученню до творчого процесу. Підкреслено важливість впровадження віртуальних моделей, оцифрованих музейних архівів і мультимедійних лекцій у навчальну практику, що дозволяє переосмислити традиційні підходи. Висновки. У статті обґрунтовано необхідність гармонійного поєднання академічних традицій із сучасними інноваціями у викладанні пластичної анатомії в НАОМА. Запропоновані методи викладання орієнтовані на адаптацію освітнього процесу до європейських стандартів, зокрема через використання відкритих ресурсів і впровадження інноваційних технологій. Практичне значення дослідження полягає у розробці рекомендацій для підвищення якості мистецької освіти, що сприятиме вдосконаленню професійної підготовки художників і дизайнерів в умовах сучасних викликів.

КОМПОЗИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ІЛЮСТРАЦІЙ ТЕОДОРА КІТТЕЛЬСЕНА ДО ЗБІРКИ «НОРВЕЗЬКІ ЧАРІВНІ КАЗКИ» (2018)

Інна ПЕТРОВА — 2025-03-06

У статті презентовано композиційний аналіз ілюстрацій Теодора Кіттельсена до книги «Норвезькі чарівні казки» (2018). Зосереджено увагу на ілюстраціях «Морський троль» (1881), «Відьма» (1892), «Дух водоспаду» (1892), «Водоспад Рюкан у своїй первісній величі» (1904), «Водяник» (1904), «По дорозі до Гільдії в Тролдслотте» (1904), «Лісовий троль» (1905), «Гірський троль» (1905), «Троль, який розмірковує, скільки йому років» (1911), «Пер Гюнт у Доврського діда» (1913). У статті запропоновано мистецтвознавчий аналіз основних творів Т. Кіттельсена; досліджені фактори, що вплинули на формування митця (домінування фольклорних мотивів у зображальній традиції країн Північної Європи, олюднення природного середовища, поетизація повсякденної культури, засвоєння засад скандинавського декоративно-прикладного мистецтва). Практична значущість дослідження полягає в тому, що його фактичні матеріали, теоретичні положення та висновки можуть бути використані під час підготовки узагальнюючих праць і навчальних посібників з історії дизайну країн Північної Європи, а також відповідних лекційних курсів, спецкурсів та практичних занять з дисципліни «Історія дизайну». Метою статті є аналіз композиційної побудови ілюстрацій Т. Кіттельсена до книги «Норвезькі чарівні казки». Методологія. Під час дослідження були використані методологічні принципи системності, комплексності, об’єктивності й історизму. З метою збирання, систематизації та вивчення інформації автор застосував такі методи: історико-порівняльний, монографічний, а також метод мистецтвознавчого аналізу. Наукова новизна. У вітчизняній історіографії відсутні розвідки, присвячені мистецтвознавчому аналізу творів Т. Кіттельсена, їх формально-стилістичним особливостям, композиційній побудові творів. Ця стаття надає можливість заповнити цю інформаційну прогалину. Висновки. Рисунки Теодора Кіттельсена настільки композиційно довершені, що кожен з них може існувати як самостійний твір, а всі разом вони складаються в цілісну, складну образну книжкову композицію.

СИМВОЛІКА ТА ІКОНОГРАФІЯ ЛОТОСА В САКРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ КИТАЮ

Марина ПОНОМАРЕНКО — 2025-03-06

У статті розглянуто твори сакрального мистецтва Китаю (скульптура та розписи), що відносяться до династичних періодів: Династія Північна Вей (386–534 рр.), Західна Вей (535–557 рр.), Суй (581–618 рр.), Тан (618– 907 рр.), Юань (1271–1368 рр.), у композиції яких є зображення квітки лотоса. З огляду на буддійську символіку проаналізовано зображення лотосу в скульптурних рельєфах печери Лотосової квітки у гротах Луньмень та фрески в печерних храмах Моґао. Особлива увага акцентується на іконографії та буддійських конотаціях лотоса, як складової образа Чистої землі – метафізичного простору, з яким пов’язана концепція лотосового Раю на західному небі за традицією Махаяни та вченням про Будду Амітабху. Мета статті – дослідження особливостей символіки та іконографії квітки лотоса в сакральному мистецтві Китаю на прикладах релігійної скульптури і розписів з зображеннями Будди й ритуальних сцен підношення дарів божеству. Мета та завдання дослідження обумовили застосування компаративістики, герменевтики, іконографічного та іконологічного і порівняльного аналізу як основних методів дослідження. Наукова новизна даного дослідження полягає в комплексному вивченні символіки та іконографії лотоса в китайському сакральному мистецтві в контексті особливостей його ритуальної спрямованості та релігійно-філософського змісту. В результаті дослідження були зроблені наступні висновки. Встановлено, що лотос в китайському сакральному мистецтві має складну багатошарову символіку, пов’язану з його унікальними природними здібностями: квітка росте у мутних болотяних водах, але виринає на поверхню, залишаючись чистою, незаплямованою багном. З’ясовано, що ці природні якості лотоса використані в сакральному китайському мистецтві як метафора найвищої трансцендентності духа; квітка лотоса є символом вічного безперервного часу, в якому темпоральні межі минулого, дійсності та майбутнього не визначаються.

ПРИНЦИПИ ІНТЕГРАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ Й ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Віктор СМІРНОВ — 2025-03-06

У статті досліджуються принципи інтеграції сучасних технологій в образотворче мистецтво та їхній вплив на творчий процес і художні підходи. Метою роботи є визначення основних принципів, що забезпечують ефективну взаємодію традиційного мистецтва з інноваційними цифровими засобами. Інтеграція технологій у мистецьку діяльність є не лише процесом впровадження нових інструментів, але й переосмисленням естетичних і концептуальних засад, що формують художню практику. Серед ключових принципів виокремлюються адаптація традиційних технік до цифрових форматів, створення інтерактивних елементів у творах, а також урахування культурних і етичних аспектів застосування технологій. Одним із важливих аспектів інтеграції є можливість художникам зберігати класичні методи, наприклад, у цифровому живописі та 3D-моделюванні, з одночасним використанням нових інструментів, що розширює можливості для експериментів. Також цифрове мистецтво дозволяє значно скоротити витрати часу на підготовку матеріалів та забезпечує швидке виправлення неточностей, що сприяє гнучкості та свободі творчого процесу. Цифрові технології також відкривають нові можливості в освітньому процесі, де застосування доповненої та віртуальної реальності дає змогу студентам взаємодіяти з мистецькими об’єктами, що посилює їхнє сприйняття і розуміння художніх концептів. Завдяки імерсивним методам навчання студенти отримують практичні навички, які відповідають сучасним вимогам у сферах дизайну, ілюстрації та цифрового мистецтва. У роботі розглянуто й інноваційні мобільні застосунки, що дозволяють художникам створювати та поширювати свої твори будь-де, що надає нові можливості для взаємодії з аудиторією в режимі реального часу. Інтерактивність і багатовимірність сучасного цифрового мистецтва також дозволяють художникам досягати унікальних естетичних рішень, використовуючи віртуальне і доповнене середовище для створення композицій, що поєднують реальні та цифрові елементи. У статті підкреслюється важливість збереження культурної автентичності та ідентичності при використанні цифрових технологій, оскільки глобалізація мистецтва через цифрові платформи вимагає етичного підходу та поваги до культурних кодів. Крім того, зазначено, що цифрові технології значно трансформують художній текстиль, надаючи митцям нові інструменти для створення складних візуальних ефектів та інтерактивних композицій. Зокрема, використання програмного забезпечення для дизайну та цифрових пристроїв дозволяє створювати унікальні текстильні роботи, що поєднують традиційні техніки з інноваційними можливостями сучасних технологій.

НИТКОВИЙ ДИЗАЙН МИСТКИНІ РАДИ ВРОНСЬКОЇ ЯК ЗАСІБ САМОВИРАЖЕННЯ Й ЗАДОВОЛЕННЯ ДУХОВНИХ ПОТРЕБ У ГАРМОНІЇ ТА КРАСІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Інна ЧЕРКЕСОВА — 2025-03-06

У статті розкривається та осмислюється творчість мисткині Ради Вронської у техніці ниткового дизайну й тематичного формування, що є метою представленого дослідження. Художні роботи розглядаються в аспекті історичного виникнення та розвитку техніки ниткового дизайну (ізонитки) у європейських країнах. Наводиться термінологія визначень. Художнє втілення ідеї відбувається у технологіях ручної роботи.. У наступних дослідженнях передбачається аналізувати твори художниці у порівнянні з творчими роботами, що виконані засобами генеративних технологій. Задіяння лічильно-творчих систем формує досвід споживання згенерованого мистецтва за наданими людині відчуттями гармонії та краси. У аналізі творів мисткині використані методи візуального порівняння, опрацювання історичної інформації, окреслення художнього значення такого творчого масиву у культурі України та прогностичні передбачення подальшого розвитку творчої діяльності мисткині Вронської. Акцент дослідження робиться на особливостях сприйняття та відображення змін кольорових відтінків засобами техніки ізонитки. Визначається, що витончене колористичне відчуття мисткині допомагає викликати позитивні емоційні настрої у глядачів – любителів художньої творчості та задовольняє їх естетичні переваги. Також означено визнання творчості Ради Вронської участю у престижних виставкових заходах як в Україні так і закордоном, що підтверджується дипломами переможця та учасника. Демонстрація творчих робіт у техніці ниткового дизайну у міжнародних виставках-конкурсах, наприклад «Покоління війни», (Краків, Польща), робить відомим ім’я мисткині на європейських теренах і розкриває незламність народу України. Наукова новизна полягає у презентації творчості мисткині Ради Вронської у складній та малопоширеній техніці ізонитки в мистецтвознавчому аспекті. Спільнота імен, неординарних за вираженням у формі, колористиці, техніках виконання, збагатилася на ім’я талановитої творчої особистості у галузі образотворчого, декоративно-прикладного мистецтв та дизайну Ради Вронської. Потрібно зауважити, що мистецтвознавчих матеріалів щодо аналізу творчості Вронської раніше не проводилося, тому це дослідження набуває значення першовідкривача неординарного таланту і стає підґрунтям для подальших досліджень з мистецтвознавчого та культурологічного досліджень.

АРХІТЕКТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ В ЖИВОПИСІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Євгеній ШИШЛЮК — 2025-03-06

Мета роботи – дослідити особливості відображення архітектури Стародавнього Риму в живописі доби Відродження, простежити еволюцію інтерпретації античних архітектурних форм від раннього до пізнього Ренесансу, виявити специфіку трактування римської архітектури в італійському та північному Відродженні. Методологія дослідження базується на комплексному мистецтвознавчому аналізі, що включає формально-стилістичний, іконографічний та порівняльно-історичний методи. Застосовано системний підхід до вивчення живописних творів різних періодів та шкіл Відродження. Наукова новизна полягає у систематизації та узагальненні підходів до відтворення римської архітектури в живописі Ренесансу, виявленні закономірностей її трансформації від раннього до пізнього періоду, а також у визначенні особливостей інтерпретації античних архітектурних форм у різних національних школах. Вперше проведено комплексний аналіз еволюції архітектурних мотивів у контексті загального розвитку ренесансного живопису. Висновки. Аналіз творчого доробку таких митців як Джотто ді Бондоне, Мазаччо, Фра Анджеліко, Рафаеля, Джованні Белліні, Яна ван Ейка, Паоло Веронезе та інших, встановив, що звернення до римської архітектури в живописі Відродження мало системний характер і проявлялося на композиційному, технічному, символічному та естетичному рівнях. Виявлено, що в ранньому Відродженні домінував пошук нових просторових рішень на основі античних архітектурних форм, у високому Відродженні досягнуто синтезу християнської образності з римською архітектурною традицією, а в пізньому періоді спостерігається вільна інтерпретація античних мотивів. Визначено специфіку північного Відродження, де римська архітектура органічно поєднувалася з готичними формами. Простежено вплив теоретичних трактатів на розвиток архітектурних мотивів у живописі.

ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА МЕРКУРІЙ

Євгеній ШИШЛЮК — 2025-03-06

Активізація та переформатування українського артринку протягом 2022–2024 рр. пов’язана з пошуками шляхів подолання викликів для суспільства внаслідок війни росії проти України. Цьому процесу притаманна поява нових функціонерів – галерей, артцентрів, артдилерів, аукціонів тощо – та локалізація. Оскільки Львів став одним із центрів прихистку для внутрішньо переміщених осіб, цілком логічною стала й релокація митців, колекцій мистецтва та представників артбізнесу саме сюди. Виникла потреба в активізації промоції класичного й сучасного українського мистецтва, зріс попит на твори живопису, графіки, скульптури та фотографії серед містян і туристів. У 2024 р. у Львові розпочав роботу Центр інтелектуального мистецтва Меркурій. Мета статті полягає в дослідженні діяльності Центру інтелектуального мистецтва Меркурій в умовах російсько-української війни як нового представника артринку України. Методологія роботи полягає у застосуванні хронологічного, порівняльного, творчо-діяльнісного методів. Наукова новизна статті полягає в осмисленні концепції його заснування як інституції, яка виставками, аукціонами, промоцією художньої колекції, діяльністю альтернативної художньої школи й іншими проєктами робить вклад у трансформуванні артринку України в напрямку його прозорості та консолідації з глобальними процесами в цій сфері. Висновки: аргументовано започаткування інституції на основі теорії інтелектуального мистецтва Богдана Мисюри, видатного мистецтвознавця та дослідника львівського модернізму. Предметно схарактеризовано напрямки діяльності, де пріоритетними є експозиційний, виставковий, аукціонний, просвітницький, освітній. З цією метою описано виставкові проєкти («Ретроспектива інтелектуального мистецтва України», «Блукання в собі», «Моя територія»), діяльність Аукціонного дому Меркурій (передаукціонна виставка та аукціон «Українське мистецтво XX–XXI століття»), продажу творів мистецтва через сайт мистецького простору та інформування громадськості про покупку чи продаж колекцій або їхніх частин, діяльність Альтернативної художньої школи Меркурій. Що, в комплексі, дало змогу утвердитись в переконанні, що Центр інтелектуального мистецтва Меркурій, який гучно заявив про себе у 2024 р., є авторитетним функціонером українського артринку та фахово пропагує мистецькі цінності XX – початку XXI ст.

КРОС-КУЛЬТУРНА КОМПОНЕНТА ЯК УМОВА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНЦІВ В ЄВРОПІ

Олена БЕРЕЗІНСЬКА — 2025-03-06

Епоха видатних наукових і технічних досягнень потребує відкритого суспільства та відповідного йому алгоритму міжкультурної взаємодії. Радикальні зміни в житті сучасної України, процеси інтеграції, постійне розширення сфер міжнародного, міжнаціонального спілкування показують, що розвиток можливий тільки в умовах діалогу представників різних національно-культурних спільнот, здатних зрозуміти та прийняти іншу культуру як рівноцінну власній. Наукові розробки досліджень міграційних потоків вказують на властивості мігрантів, які тим чи іншим чином сприяють їх включенню в нове культурне середовище. Мета статті – висвітлити фактори приймаючого середовища та характеристики домінуючої етнічної групи для того, щоб визначити успіх взаємодії, а також виявити стратегії їх сольватації. Доведено, що конфлікти між акультурантами та приймаючим співтовариством відбуваються найчастіше через національне, етнічне непорозуміння корінних жителів міста, регіону, країни. Методологію вивчення проблематики визначили наступні підходи: культурологічний – осягаючи взаємозв’язки між суспільними та духовними явищами конкретного періоду; компаративного – порівнюючи історичні події різних століть; аналітичного – при опануванні літератури за темою дослідження; теоретичного узагальнення – підбиття підсумків роботи. Наукова новизна – на перше місце поставлена крос-культурна компонента як умова реалізації українців у Європі. Висновки. Виходячи з наукового положення про те, що в ситуації міжкультурної взаємодії відбуваються зміни в психології індивідів, пов’язані з соціально-культурною адаптацією представників однієї етнічної спільності до традицій, звичок і способу життя іншого народу, розглянуто акультурацію як форму культурної зміни. Доведено, що вона відбувається в результаті контакту з іншими культурами. Проаналізовано процеси та результати включення в інше культурне середовище, а також фактори, які характеризують стан приймаючого суспільства.

АРХЕТИПНІ ОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ФАКТОР МІФОДИЗАЙНУ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХІ СТОЛІТТЯ

Ганна БОРИШПОЛЬ — 2025-03-06

Метою дослідження є виявити особливості архетипних образів української традиційної культури та простежити тенденцію їх впливу на конструювання та світопроєктування соціокультурного простору України першої чверті ХХІ століття. Методологією дослідження передбачено використання теоретичного аналізу та узагальнення, а також архетипно-аксіологічного, семіотичного, феноменологічного, інтерпретативного та герменевтичного підходів. Наукова новизна. Вперше у сфері культорологічних досліджень застосовано поєднання архетипно-аксіологічного підходу та проєктивної технології міфодизайну з метою визначення структури концептосфери феномену «суспільний ідеал соціокультурного простору України першої чверті ХХІ століття». Висновки. Пошуковим дослідженням підтверджено, що присутні в глибинному контексті української традиційної культури, обрядовості, міфології архетипи актуалізуються, адаптуються та трансформуються відповідно до контекста соціокультурного простору. В дослідженні підкреслено взаємозв’язок менталітету та культурного архетипу як базового елементу культурного коду соціокультурного міфодизайну – специфічної творчої проєктивної технології, орієнтованої на суспільство і дотичної ірраціональності та інтуїтивності людини в її буттєвому міфологічному типі мислення. Зазначено, що міфодизайн активно застосовується в сучасних управлінських, освітніх, маркетингових та культурно-мистецьких практиках. Народження та імплантація соціального міфу в оптиці основного концепту міфодизайну «використання–задоволення» та творчого проєктування соціокультурного простору передбачає задоволення тих потреб – спонукальних мотивів дії та «ідеальних» спонукань (бажань, інтересів, цілей) – які людина свідомо не осмислює, проте активно реагує із-за можливості їх задоволення. Здійснено стислий огляд основних підходів та класифікацій в дослідженнях архетипів: за К. Юнгом, за типологією Майєрс– Бріґґс тощо. Зауважено, що архетипні образи є типовими, єдиними та повторюваними, видами розуміння незалежно від того, чи є впізнаваним їхній міфологічний характер. Запропоновано авторську морфологічну модель структури архетипного образу та здійснено аналіз особливих характеристик архетипних образів, які створюють необхідний контент для ребрендингу образу України, що є актуальним викликом першої чверті ХХІ століття. Також запропоновано критичний погляд на існуючий підхід в аналізі української ментальності та моделей національної ідентичності в розрізі теорії архетипів як актуальної проблематики українського культурфілософського деколонізаційного дискурсу першої чверті ХХІ століття. Визначені ключові аспекти визначення треків соціокультурної дії: конструювання основних наративів та створення універсальних художніх образів, які постають способом пізнання та відображення («подвійного кодування») навколишньої дійсності та механізмом імплементації в соціокультурний простір як універсальних загально людських так і автентичних смислів, спільних суспільних цінностей. Зроблено висновок, що міфодизайн соціокультурного простору – це технологія міфотворення, творчого світопроєктування, а також збереження і трансляції власних ідеалів, смислів, ідей, яка сприяє освоєнню та прийняттю культури Іншого, міжкультурній комунікації на тлі світових глобалізаційних процесів першої чверті ХХІ століття. Практичне значення дослідження полягає в застосуванні адаптивних та кодових параметрів української ментальності в соціокультурних, мистецьких практиках, стратегуванні соціокультурної діяльності, формуванні світоглядних орієнтирів та суспільного ідеалу України першої чверті ХХІ століття як соціокультурного феномену.

ГІТАРНІ ДУЕТИ ЯК ПРИКЛАД АНСАМБЛІВ МАЛИХ ФОРМ У КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ ТА ДІАСПОРИ

Богдан БУРЛАЧЕНКО — 2024-12-30

У статті розглядається феномен дуету як однієї з найпопулярніших видів ансамблевого музикування малих форм у сфері гітарного виконавства України та української діаспори. Метою роботи є дослідження гітарного дуету як один із прикладів ансамблів малих форм України та української діаспори. Методологія дослідження включає описово-аналітичний та теоретичний методи, які застосовувались під час опрацювання літератури, яка дотична до тематики обраного дослідження, а також методи синтезу та теоретичного узагальнення. Наукова новизна праці полягає у першому комплексному дослідженні, предметом якого є гітарні дуети України та дуети діаспори, уведення до наукового обігу фактів творчої та виконавської діяльності гітарних дуетів української діаспори, узагальненням наявної бази репертуару українських композиторів для гітарних дуетів. Висновки. Проведена робота продемонструвала, що виконавська діяльність українських гітарних дуетів займає вагоме місце в контексті світового культурно-мистецького простору. Творча спадщина українських композиторів, які пишуть для дуетів та активна виконавська діяльність колективів сприяють поширенню українського музичного мистецтва у маси та розвитку гітарного ансамблевого виконавства. У розвідці охоплено історичний розвиток гітарних дуетів, проаналізовано їх роль та значення в музичній культурі України та діаспори, висвітлено основні тенденції та стилістичні особливості виконання, підкреслено важливість збереження та популяризації гітарного мистецтва через ансамблеве музикування як у рідній країні, так і за її межами. Також продемонстровано наявний репертуар для гітарних дуетів, представлено українські гітарні дуети та дуети української діаспори, які демонструють відданість українській державі. Доведено, що інструментальні дуети, зокрема гітарні, популяризуючи українські мотиви, є амбасадорами українського гітарного музикування у світі.

ОСОБЛИВОСТІ СЮЖЕТНО-ТЕМАТИЧНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В СУЧАСНОМУ ІСТОРИЧНОМУ ІГРОВОМУ КІНО УКРАЇНИ

Максим ДЕМИДЕНКО — 2025-03-06

Метою статті є аналіз сюжетно-тематичної репрезентації проблеми національної ідентичності в сучасному історичному ігровому кіно України. Методологія ґрунтується на принципах історизму та об’єктивності. Використані спеціальні методи аналізу: історико-хронологічний, метод періодизації, метод семіотичного аналізу. Наукова новизна. У статті запропоновано актуальний погляд на сюжетно-тематичний репертуар сучасного українського історичного ігрового кіно. Проведено періодизацію за критеріями звернення до історичного часу та способу репрезентації історичного змісту художніми засобами кінематографічної мови. Висновки. Історичний час в екранних наративах та репрезентація історії в ігровому кінематографі має різні типологічні моделі втілення на рівні сюжетно-тематичного репертуару. В ігровому кінорепертуарі України у контексті розглянутих нами кінострічок слід визначити типові жанрові ситуації, які є більш репрезентативними, ніж конкретні типи в традиційному таксономічному значенні. Серед них ключовими є наступні жанрові ситуації: 1) коли між історією і кіно є посередник (передусім, літературний твір), що регламентує моделі взаємодії екранного та літературного контекстів; 2) коли історія в кіно (у персонологічній або узагальненій формі) присутня як самостійний та визначений «герой», що має усі належні ознаки дієвого персонажу; 3) коли минуле категоризоване за історичним масштабом та ракурсом; за допомогою відповідних прийомів репрезентації узгоджені дві форми часу: (а) історичного часу кіно-наративу та (б) екранного часу кіно-оповіді; 4) коли історія має власну форму існування, яка від самого початку визначає норми взаємодії між історичним фоном, ігровою риторикою та виражальними засобами репрезентації минулого.

СЕМІОТИКА ТЕАТРАЛЬНОГО І КІНОТЕКСТУ В МЕДІАЛЬНИХ ПРОЄКЦІЯХ ДИГІТАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Анастасія КРАВЧЕНКО — 2025-03-06

Актуальність. Дослідження театральних та кінематографічних текстів культури у контексті осмислення семіотичної природи крипто-арту, що виник на стику мистецтва і технологій, традиційних і цифрових кодів культури у процесах їх медіа-конвергенції, становить актуальний дискурс культурологічних студій. Мета статті полягає у аналізі медіальних проєкцій як способів семіотичної репрезентації й трансляції змістів театральних текстів та кінотекстів у дигітальному просторі культури. Методологія роботи ґрунтується на використанні структурно-функціонального, інтермедіального, культурологічного аналізу. Наукова новизна пов’язана із осмисленням інтермедіальності текстів кінострічок та театральних вистав як якості їх семіотичної природи у нових ракурсах синтаксичного і прагматичного вимірів організації полікодової цілісності (від «старих» до «нових» інтермедіумів) та комунікативної специфіки трансляції змістових наративів медіальними каналами сприйняття. Висновки. Дослідження семіотики театральних текстів та кінотекстів у медіальних проєкціях арт-блокчейну виявляє інтенсифікацію процесів інтеграції мовних кодів традиційної академічної культури та дигітального середовища. Простежена еволюція рецептивного досвіду – від колективного до персоналізованого на основі інтерактивної взаємодії глядачів з контентом. Висвітлено еволюцію мистецього досвіду, що в цифрову епоху проявляється у створенні нових інтермедіальних форматів, які інтегрують художні елементи та технології арт-блокчейну, віртуальну, доповнену реальність, штучний інтелект, соціальні медіа, інтерактивні платформи та інші цифрові інструменти. Спостережено формування нових типів креативного самовираження на стику інтерсеміотичних проєкцій художніх і технічних мовно-знакових кодів культури, що впливають на моделювання нової комунікативної парадигми у дигітальному просторі культури ХХІ століття.

ІКОНОДУЛІЗМ, ІДОЛАТРІЯ ТА ІКОНОКЛАЗМ: РІЗНИЦЯ МІЖ ІКОНОЮ, ІДОЛОМ ТА ЇХ АНТРОПОЛОГІЧНІ ЕКСПЛІКАЦІЇ

Тіна МОСЯКІНА — 2025-03-06

Стаття зосереджена на переосмисленні понять «ідола» та «ікони», а також «іконоклазму», базуючись на сучасній теологічній думці Ж.-Л. Маріона. Мета статті – диференціювати поняття «ідола» та «ікони», а також «іконоклазму», знайти нові точки розуміння понять, виходячи із сучасних феноменологічних досліджень. Методологія дослідження. Основою дослідження є аналітичний та феноменологічний методи для оприявнення сенсу понять. Також використовуються історико-компаративістський метод, метод інтерпретації та узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто та проаналізовано основне термінологічне наповнення понять «ікона», «ідол» та «іконоборництво» у зв’язку з їх переосмисленням у новітніх дослідженнях. Виявлено сутнісні ознаки понять, їх відмінність та спільні точки. Також й поглиблено розуміння та наповнення понять, виходячи із статичної та динамічної частин теорії ікони. Висновки. Ікона та ідол є способами бачення та мають різне відношення до поняття трансцендентного. Тоді як ідол зосереджує погляд на самому собі та намагається дати вичерпну відповідь на наші прагнення та уявлення, ікона залишає відкритий горизонт до непізнаваного та нескінченного, залишаючись «прозорою» для людського погляду. Зв’язок ікони із трансцендентністю полягає у тому, що ікона не дає доступ до чогось остаточного і зрозумілого як фіксованого «образу уявлень» чи «образу думки», а відсилає до того, що не можна привласнити та завершити у межах остаточного («ідола»). Завдяки перенесенню поняття трансцендентності на антропологію та використовуючи святоотцівське розділення на «образ» та «подобу» Божу, маємо дві частини теорії ікони: статичну та динамічну. Образ Божий у людині як образ трансцендентності та невичерпності відсилає нас до статичної частини, в якій таїна людського існування та людської особистості ніколи не може бути зрозуміла повністю. Подоба Божа як постійне самотрансцендування відсилає нас до динамічної частини, де людина покликана постійно вдосконалюватись на своєму шляху та уподібнюватися Христу. Таким чином, поєднання теорії Маріона із класичною теорією ікони дає нам антропологічні експлікації. За допомогою них ми можемо побачити зв’язок теорії ікони та цінності кожної людини для світу.

ТРАНСФОРМАЦІЙНА ПРИРОДА ІКОНОЛОГІЇ ПІДПІЛЬНОЇ ЦЕРКВИ (ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ 1946–1990 РОКІВ): СТИЛЬОВА ПЛОЩИНА

Дмитро ТОПОРКОВ — 2025-03-06

У статті викладена сутнісна природа іконографічних та стильових особливостей мистецької діяльності Української греко-католицької церкви в умовах її підпільного існування за часів домінації тоталітарного режиму у другій половині ХХ століття. Розглянуті світоглядні причини і художньо-образні наслідки формування особливого трансформованого канону сакрального зображення, визначена його роль у смисловому та символьному ряді церковної іконографічної атрибутики. Запропоновані нові теоретичні підходи щодо визначення місця культурологічних вимірів метаморфоз зображального та символьного канону в сучасній мистецтвознавчій системі координат. Мета дослідження – максимально чітко, детально та об’єктивно окреслити природу іконографічної трансформації сакрального мистецтва Української греко-католицької церкви в підпіллі. Віднайти підстави для застосування запропонованих теоретичних підходів щодо широкого кола метаморфоз художнього зображального канону. Методологія. Для визначення стильових ознак трансформованої іконографії застосовано комбінований синергетично-семіотичний метод. Для окреслення природи та характеру змін зображального канону іконографії використано методи візуальної антропології у поєднанні з порівняльно-історичним та герменевтичним методами. Для узагальнення теоретичних положень застосовано індуктивно-дедуктивний метод у контексті художньо-образної парадигми сакрального церковного живопису. Наукова новизна. Вперше іконографічні зміни аналізуються у співставленні з теоретичними моделями, які розкривають історично-світоглядні фактори; переосмислюється роль та значення мистецьких метаморфоз; висвітлюються деякі аспекти національної ідентичності та їх інтерпретаційний потенціал. Висновки. сутнісна природа трансформованої іконографії, в умовах нелегітимного інституційного існування (на прикладі тимчасової заборони тоталітарним режимом Української греко-католицької церкви у 1946–1990 роках), є догматично-естетичною із соціально-національними атрибутами й наднаціональним характером.