Fine Art and Culture Studies

ВИКОНАВСЬКА ЕСТЕТИКА ВОКАЛЬНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ТРИГОЛОССЯ (ІЗ 25-РІЧНОГО ДОСВІДУ ТВОРЧО-ВИКОНАВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРІО БАНДУРИСТОК «ДИВОСТРУНИ»)

Мирослава СТОЧАНСЬКА — 2024-06-12

У дослідженні узагальнено багатогранні напрацювання тріо бандуристок «Дивоструни» Волинського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк) за 25 років мистецької практики. Мета статті полягає в комплексному дослідженні творчо-виконавської діяльності тріо бандуристок «Дивоструни», виявленні специфічних ознак виконавського стилю та особливостей репертуарної політики колективу як самобутнього регіонального представника Волині. Методологія дослідження опирається на застосування загальнонаукових методів: аналітичного, хронологічного, узагальнювального, джерелознавчого, а також методу музикознавчого аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що вперше висвітлено творчо-виконавський досвід одного із самобутніх представників бандурного мистецтва Волині – тріо бандуристок «Дивоструни». Висновки. Отже, у сучасному ансамблевому виконавстві бандуристів серед камерних ансамблів найбільш поширеним і виграшним складом є вокально-інструментальне триголосся (тріо бандуристів), що є самодостатнім у «вокально-ансамблевому та інструментально-оркестровому вираженні» (за Н. Морозевич). За період 25‑тирічної творчо-виконавської діяльності тріо бандуристок «Дивоструни» ВНУ імені Лесі Українки виокремилося як яскравий представник музичної культури Волинського регіону. Колектив досягнув значних мистецьких здобутків і напрацював власний виконавський стиль, який полягає в поєднанні традиційного й сучасного виконавства, вирізняється високим технічним рівнем бандурного та вокального триголосся, що доповнюється нестандартними інтерпретаційно-драматургічними підходами у творчості й переконливими музично-образними втіленнями, а також постійним пошуком нових засобів музичної виразності та застосуванням сміливих колористичних рішень. Різновекторна діяльність «Дивострун», невтомні творчі пошуки керівниці й учасниць тріо, створення значного доробку власних авторських ансамблевих партитур (перекладення, аранжування, обробки), залучення до репертуару високодуховних зразків поетичної та музичної національної й зарубіжної спадщини, творів волинських авторів засвідчують високий патріотизм колективу та усвідомлення потужного впливу національного мистецтва на виховання студентської й учнівської молоді, а також представляють тріо ВНУ імені Лесі Українки як репрезентанта національного мистецтва та носія волинського мелосу в Україні й зарубіжжі.

«КАНТАТА В П’ЯТИ ЧАСТИНАХ ДЛЯ ЗМІШАНОГО ХОРУ A CAPPELLA НА СЛОВА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА» ВАЛЕРІЯ АНТОНЮКА: СИНТЕЗ МУЗИКИ ТА ПОЕЗІЇ

Валентина АНТОНЮК — 2024-06-12

Хорова творчість українських композиторів на вірші Тараса Шевченка – важливий пласт національної культури, що не втрачає своєї актуальності. Створені Великим Кобзарем літературно-художні образи продовжують своє життя в численних музичних опусах різних жанрів і форм, а їхньому аналізу присвячено безліч наукових робіт. Однак глибина смислів та сенсів цих творінь залишає ще багато місця для досліджень, зокрема, в галузі їхнього впливу на розвиток музичної культури України. Мета дослідження: вивчення специфіки синтезу музики й слова у творі Валерія Антонюка «Кантата в п’яти частинах для змішаного хору a cappella на слова Тараса Шевченка» через аналіз структури й образного змісту поетичних текстів Великого Кобзаря; виявлення специфіки фактури, гармонії, інтонації, форми, композиторських і виконавських прийомів. Методологія. У дослідженні застосовано комплекс наукових методів із галузей культурології, мистецтвознавства, філософії, літературознавства. Наукова новизна. Дослідження присвячене проблемам розвитку хорової Шевченкіани в контексті української музичної традиції. Вперше здійснено музикознавчий і виконавський аналіз сучасного українського композитора Валерія Антонюка, який написав твір, емоційно суголосний до ліричного та епічного змісту віршів Великого Кобзаря. Незважаючи на загальновідомий факт музикальності Шевченкової поезії, досі не було вивчено проблему синтезу музики й слова в хорових творах українських композиторів на вірші Т. Шевченка. Майстерне поєднання сучасних тенденцій композиторського письма та власної музичної мови з елементами української народнопісенної культури (без жодних фольклорних цитат) допомогло Валерію Антонюку розкрити в «Кантаті в п’яти частинах для змішаного хору a cappella на слова Тараса Шевченка» філософську глибину переживань ліричного героя та сакральний зміст поетичного тексту Великого Кобзаря. Висновки. У здійсненому дослідженні виявлено особливості композиторських новацій Валерія Антонюка в царині циклічного хорового жанру. Поставлено й розв’язано проблему співвідношення музичного й поетичного тексту в творі Валерія Антонюка «Кантата в п’яти частинах для змішаного хору a cappella на слова Тараса Шевченка» та доведено, що композитору вдалося розкрити сакральний семантичний зміст закладених у поезіях Великого Кобзаря архетипних образів української художньої культури, що рівночасно ототожнюються з реальністю та залишаються певними узагальнюючими символами авторського стилю композитора. Визначено, що твір Валерія Антонюка «Кантата в п’яти частинах для змішаного хору a cappella на слова Тараса Шевченка» є неоціненним внеском у розвиток української музичної, зокрема, хорової культури та неодмінно поповнить фонд музичної Шевченкіани. Коло тем та образів віршів Великого Кобзаря, які композитор обрав для свого циклу, є не просто ретроспективою життя українського народу, напроти, – вони тісно перегукуються з сучасністю, особливо в час нинішньої війни, коли українці укотре виборюють право на існування своєї нації та культури.

АНТИЦИПАЦІЯ В СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА

Наталія ЖУРАВЛЬОВА — 2024-06-12

Стаття присвячена дослідженню явища передбачення в аспекті феномену колективної музичної творчості, проаналізовано його вивчення та використання у практиці колективного виконавства, зокрема в діяльності концертмейстера. Метою роботи стала спроба дослідити та виявити сутність антиципації, її мобільні властивості та місце в структурі художньо-творчої діяльності концертмейстера, обґрунтувати її значущість як найважливішого атрибуту концертмейстерського мистецтва. Методологію дослідження становлять теоретичні положення сучасних науковців, які трактують музично- виконавську діяльність як складний психофізіологічний процес, методи системно-стуктурного та порівняльного аналізу; враховувались також методи спостереження за творчим процесом концертмейстерів, які брали участь у репетиціях та публічних виступах з солістами, ансамблями, також метод самоспостереження, в ході яких аналізувались та фіксувались виконавські відчуття. Наукова новизна обумовлена тим, що проблеми антиципації, які отримали достатньо глибоку розробку в психології, вперше розглянуті в умовах художньої, зокрема, музичної творчості. Висновки. В ході пізнання структури взаємовідносин між концертмейстером та іншими учасниками художньо-творчого процесу антиципація розкривається як атрибут концертмейстерського мистецтва, без якого останнє неможливо в принципі; з’ясовано, що сутністю діяльності концертмейстера у сучасній музичній практиці вважається «супровід» не тільки як художньо-творчий процес музикування (акомпанування), але й «супровід» як спосіб творчості, який себе проявляє в підтримці будь-яких ініціатив в галузі колективного музичного мистецтва. Специфіка процесів антиципації стає зрозумілою саме в контексті особливостей діяльності концертмейстера, діяльності супроводжуючого типу. Адаптуючи сформовану концепцію педагогічного супроводу до умов музично- виконавської діяльності, можна стверджувати, що супровід – це процес взаємодії суб’єктів (у даному випадку концертмейстера та соліста), спрямований на реалізацію художньо-виконавського потенціалу музичного твору.

ФЕРЕНЦ ЛІСТ ЯК УНІВЕРСАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ

Ольга КОМЕНДА — 2024-06-12

У статті розглянуто універсальну творчу особистість Ф. Ліста. Метою дослідження було визначення специфіки універсальної творчої особистості музиканта. Авторка застосувала оригінальний, створений нею, діяльнісно-структурний метод музикознавчого дослідження. У цьому ракурсі нею проаналізовано основні праці про Ф. Ліста та розглянуто основні факти його творчої біографії. У статті розкрито досягнення Ф. Ліста в кожній зі сфер його багатогранної творчої діяльності. Зокрема, авторка порівняла досягнення Ф. Ліста як піаніста, композитора, диригента, музичного діяча, педагога, музичного публіциста тощо. Вона розглянула пріоритетність окремих видів діяльності музиканта на різних етапах його творчої еволюції. У результаті нею було змодельовано структуру універсальної особистості Ф. Ліста та аргументовано рівноправність композиторської та виконавської творчості митця. Зазначено, що ці види творчої діяльності Ф. Ліста були провідними протягом усього його творчого шляху. Крім того, було відзначено факт тісної взаємодії різних видів діяльності Ф. Ліста. Основним результатом дослідження стало твердження про те, що універсальна особистість Ф. Ліста належить до особистостей перехідного типу. Як така вона містить ознаки та функції двох моделей творчої особистості: універсала-майстра та універсала-творця. Новизна цього дослідження – багатоаспектна. Зокрема, у статті використано оригінальний авторський метод дослідження, що дав можливість по-новому поглянути на добре відомі факти біографії Ф. Ліста. З цією працею до українського музикознавства було залучено чимало нових, невідомих раніше українському читачу, іноземних джерел, що розширило можливості для розуміння цінності досягнень музиканта. Результатом дослідження стало нове тлумачення творчої біографії Ф. Ліста, що дало можливість ширше і глибше пізнати творчість митця. У статті було запропоновано нову оцінку діяльності Ф. Ліста як універсальної особистості, що сприяло розширенню та збагаченню знань у цій сфері музикознавства. Крім того, порівняння провідних і допоміжних видів діяльності Ф. Ліста зроблено, описано та подано дуже докладно й коректно, що забезпечило більш ясне розуміння, ким насправді був Ф. Ліст, і що йому вдалося зробити для європейської музичної культури.

ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ МУЗИЧНИХ ТРАДИЦІЙ РІВНЕНЩИНИ

Аліна КУРЯТА — 2024-06-12

Актуальність дослідження полягає в тому, що воно спрямоване на вивчення музичного спадку Рівненщини, який відображає вплив історичних, культурних та соціальних чинників на формування музичної культури регіону в історичній ретроспективі. Результати дослідження можуть допомогти краще зрозуміти розвиток музичної культури не лише Рівненщини, а й України в цілому, а також поглибити знання про взаємодію між різними музичними традиціями та впливом цієї взаємодії на формування музичного мистецтва регіону. Дослідження музичної культури можуть бути корисними для музикознавців, істориків, культурологів, а також для всіх, хто цікавиться українською музичною культурою та її розвитком від давнини до сьогодення. Мета дослідження полягає в розкритті процесів та факторів, які сприяли формуванню та розвитку самобутньої музичної культури цього регіону протягом століть. Дослідження спрямоване на виявлення ключових моментів, які визначили еволюцію музичних традицій Рівненщини, а також на аналіз взаємодії між місцевими, національними та іншими культурними впливами на музичну практику регіону. Методологія дослідження базується на аналітико-концептуальному, структурно-функціональному, історичному, компоративному наукових методах дослідження. Новизна дослідження полягає в комплексному аналізі музичних традицій Рівненщини протягом тривалого історичного періоду. Дослідження враховує вплив різноманітних факторів на формування музичної культури регіону, включаючи історичні події, соціокультурні та етнічні впливи, а також взаємодію з іншими культурами та регіонами. Особлива увага приділяється особливостям музичної спадщини Рівненщини та її вкладу у розвиток української музичної культури загалом. Висновок дослідження може підкреслити важливість збереження та вивчення музичної спадщини Рівненщини як частини загальної української культурної та історичної спадщини. Результати дослідження можуть бути корисними для подальших досліджень у галузі музикознавства, культурології та історії, а також для розробки стратегій збереження та популяризації музичної культури регіону.

ПОСТАТЬ ФЕДОРА ЯКИМЕНКА В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Юлія МОСКВІЧОВА — 2024-06-12

У статті розглянуто основні напрями творчої діяльності видатного українського композитора, піаніста, диригента й педагога першої половини XX століття Федора Степановича Якименка. Мета статті – виявити основні напрямки творчої діяльності та стилістичні ознаки музики видатного композитора. Методологія дослідження. Висвітлення особливостей творчого спадку митця потребує залучення біографічного методу, методів аналізу, синтезу, теоретико-музикознавчого методу тощо. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні творчості Федора Якименка через призму його композиторських пошуків і педагогічної діяльності. В статті наведено відомості про життя композитора в різні періоди, включаючи роки еміграції до Праги, а пізніше до Франції. Розкрито роль митця в організації музичної освіти українців у Празі, де він очолив музично-педагогічний відділ Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова і згуртував навколо себе видатних українських музикантів, які поєднували виконавську майстерність з ґрунтовною музикознавчою науковою підготовкою. Подано відомості про музичні твори композитора різних періодів. Висновки. Федір Якименко зробив значний внесок у розвиток музичної культури й освіти, створивши різноманітний і численний фортепіанний і вокальний репертуар, що став яскравою сторінкою в історії української музичної культури. Стильові особливості музичних творів Федора Якименка охарактеризовано як синтез кількох художніх напрямів, які існували в європейській музиці на межі століть – неоромантизму, імпресіонізму, символізму. Празький період характеризується зверненням до неокласичних і неофольклористичних музичних орієнтацій, широким використанням української народної пісні. В пізній період творчості елементи романтизму поєднуються зі стилістикою французької імпресіоністичної музики.

МІЖНАРОДНА КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ КУЛЬТУРНО-ТВОРЧОГО ПРОЄКТУ ART AXIS: ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ДИНАМІКА КУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ

Сергій ГАВРИЛОВИЧ — 2024-06-13

У статті розглянуто обставини виникнення та процеси розвитку Міжнародного проєкту Art Axis, провадженого Громадською організацією «Центр Культурно-Мистецьких Ініціатив». Звернено увагу на особливості Art Axis, зокрема на його функцію міжнародної комунікативної діяльності та широку інклюзію. Мета роботи – оприлюднення результатів аналізу Міжнародного проєкту Art Axis як одного із унікальних культурних івентів, який став платформою для репрезентації творчості сучасних митців світу. Методологію дослідження становлять збір польового матеріалу, методи спостереження та компаративного аналізу, феноменологічний метод, культурологічний підхід та принцип історизму. Наукова новизна полягає у систематизації виставкових практик міжнародного проєкту Art Axis як однієї із платформ інклюзії творчого потенціалу усіх верств соціуму. Аналіз застосування у проєкті різних видів інклюзій підтвердив їхню ефективність, відповідно доведено практичну цінність праці, яка може бути корисною для розробки методичних рекомендацій, лекційних курсів для студентів, аспірантів зі спеціальності креативних індустрій та суміжних профільних дисциплін, окремі практики можуть бути імплементовані в інші творчі проєкти. Висновки узагальнюють результати емпіричного рівня дослідження та підтверджують припущення, що ключову роль у міжнародному культурному діалозі, як однієї з форм культурної дипломатії, відіграють особистісна діяльність його ініціаторів – культурних еліт. Зауважено, що ідея залучення у проєкт Art Axis художників-професіоналів, митців-аматорів, творців усіх соціальних категорій, вікових груп та інших статусних ознак трансформувалася у ексклюзивну практику виставковій діяльності. Проаналізовано, що однією з оригінальних особливостей цього міжнародного проєкту стало єднання навколо пропонованої творчої теми усіх її учасників з різних країн, віку, досвіду та манер виконання. Окрему увагу звернено ще на одну особливість Art Axis – фонду «Скарб Проєкту», який щорічно збагачується творами учасників. Колекція виконує насамперед мнемонічну функцію для популяризації культури пам’яті. Міжнародний проєкт Art Axis є своєрідним навігатором креативного розвитку та індикатором рефлексій сучасної художньої культури у світі.

КОМУНІКАТИВНА ПРИРОДА ТАНЦЮ: СЕМІОТИЧНИЙ АСПЕКТ

Вікторія ГОЛОВЕЙ — 2024-06-13

У статті досліджується комунікативний потенціал танцю як культурного феномену. Танцювальна лексика експлікується як різновид невербальної мови, здатної виражати людські думки і почуття, символи і коди колективного несвідомого, культурну ідентичність, усі нюанси людських переживань подій навколишнього світу, у тому числі й травматичного досвіду війни. Мета статті – аналіз образно-пластичної комунікації в танці на основі структурно-семіотичного підходу. Методологія. Основним методологічним підходом в дослідженні комунікативної природи танцю став семіотичний аналіз. Також були використані структурний метод, системний підхід, метод термінологічного аналізу. Наукова новизна. Вперше визначені й проаналізовані основні елементи структури комунікативного процесу в танці на основі семіотичного підходу. Поглиблено експлікацію поняття «культурний код», на основі якого відбувається розшифровування значень хореографічного тексту, висвітлені особливості пластичного танцювального коду. Висновки. Невербальна знаково-символічна мова танцю, укорінена в архетипах традиційної культури, розвивалася під впливом світоглядних, соціокультурних, етнонаціональних чинників. Основними елементами знаково- комунікативної системи танцю є жести, міміка та пози тіла, які доповнюються семантикою костюма, танцювальних атрибутів. З певної послідовності жестів складається танцювальна фраза, яка не тільки виражає зміст, але й є основою танцювального художнього образу. Послідовна сукупність фраз складається в цілісний художній текст – хореографічну композицію, в якій репрезентується змістовне наповнення танцю в різноманітті його соціокультурних функцій. Виражальна мова танцю долає вербальні комунікативні бар’єри та сприяє налагодженню міжкультурного діалогу, транслюючи культурні значення і смисли в найбільш виразній і доступній для сприйняття й розуміння формі.

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА В КОНТЕКСТІ ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ

Олеся ЛЛОИД-МАИЕР — 2024-06-13

Сучасна наука все частіше оперує поняттями «цифрова культура», «людина цифрової культури», «цифрове мистецтво» в різноманітних контекстах, водночас залишається недостатньо розробленим концептуальний методологічний аспект дослідження трансформацій сучасного мистецтва під впливом новітніх медіатехнологій. Потребують переосмислення проблеми віртуалізації мистецтва, взаємодії митця і технічного знаряддя, а також нових можливостей і небезпек використання цифрових технологій у творчому процесі. Мета статті – концептуалізація теоретико-методологічних основ дослідження трансформацій сучасного мистецтва в контексті цифрової культури. Методологія дослідження ґрунтується на теоріях філософії техніки, антропології медіа і культурної аналітики, також були використані метод герменевтичної інтерпретації текстів та загальнонаукові методи аналізу, порівняння й синтезу. Наукова новизна. У статті визначено, систематизовано й проаналізовано теоретичні концепти, які в сукупності формують міждисциплінарну основу методологічної стратегії дослідження трансформацій мистецтва в цифрову епоху. У висновку зазначається, що методологічним підґрунтям теоретичного аналізу інтеграції мистецтва і цифрових технологій є міждисциплінарний синтез концептів культурології, філософії техніки, антропології медіа і культурної аналітики. Передусім, це медіакультурна антропологія М. Маклюена, концепт мистецтва в епоху технічного репродукування В. Беньяміна, теорія взаємодії мистецтва і техніки в філософії М. Гайдеггера, концепт зображального (іконічного) повороту, розроблений В.Дж.Т. Мітчелом і Г. Бьомом. На наш погляд, перспективним науковим підходом до дослідження цієї проблематики є інтердисциплінарний метод культурної аналітики, розроблений Л. Мановичем на основі синтезу методів цифрових гуманітарних наук (digital humanities), візуальних досліджень (visual studies) і аналізу великих даних (big data). Цей метод дозволяє вивчати, аналізувати і систематизувати значні масиви цифрових зображень і на цій основі – виявляти основні тенденції в розвитку медіамистецтва, аналізувати його специфіку в контексті цифрової культури.

ПРОСВІТНИЦЬКА ФУНКЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ ОРКЕСТРІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КУЛЬТУРНОМУ ПОСТУПІ XIX СТОЛІТТЯ

Ірина МАРТИНОВА — 2024-06-13

Мета статті – визначити характерні риси соціокультурної модифікації, конструкту, що виник наслідком дифузії давніх традицій з еволюційними трансформаціями військової музики Методологія дослідження. Культурологічна спрямованість змісту вимагала поєднання наративного з кволітативним, також оптимізуючи міждисциплінарний метод. Наукова новизна. Оскільки і по сьогоднішній день не існує в Україні цілісного культурологічного дослідження не тільки західноєвропейського військового музикування, але й вітчизняного, представлений нарис є новим у такому жанрі і сподіваємося, що він до певної міри заповнить одну з численних лакун у цій галузі. Практична значимість цієї статті полягає в тому, що її положення та висновки можуть бути корисними і залучені при розробці навчальних програм, посібників, лекційних курсів, семінарів з проблем музичної культурології, історії культури, музикознавства, а також у спецкурсах, присвячених музичному мистецтву України та Європи та у спецкурсах військової логістики, в системі середньої, спеціальної та вищої освіти, в музейно-пошуковій роботі. Висновки. На цей час становлення військової музики як самостійної суспільно-музичної формації стало наслідком реорганізації, інструментальних інновацій, естетичних напрацювань та музичної професіоналізації європейських армійських структур. У означений період діяльність європейських військових оркестрів сформувала позитивну архітектуру культуртрегерських стосунків, яка об’єктивно стала політичним інструментом розповсюдження європейської соціогуманітарної культури. Культурні амбасадори в уніформі військових музикантів сприяли поширенню надбань європейської музики, стимулювали загальні, глобалістично-локальні процеси культурного обміну. У контексті сьогодення особливо активізується парадиґматика функційності військово- музичного мистецтва як культурного універсуму, у який відновленням історичної справедливості органічною складовою інтеґрується українська військово-музична культура.

ОСОБИСТІСТЬ НЕСТОРА НИЖАНКІВСЬКОГО КРІЗЬ СПОГАДОВІ ПРЕСОДРУКИ ЧАСОПИСУ «КРАКІВСЬКІ ВІСТІ»

Уляна МОЛЧКО — 2024-06-13

Мета дослідження – проаналізувати публікації, присвячені українському композитору Нестору Нижанківському на сторінках краківсько-львівського часопису «Краківські Вісті», охарактеризувати тематико-змістове наповнення спогадових газетних матеріалів українських культурно-мистецьких діячів Східної Галичини: Василя Барвінського, Володимира Балтаровича, Романа Купчинського та увести в український науковий культурологічно-музикознавчий обіг. У дослідженні застосовані такі методи: історизму – для визначення об’єктивності, достовірності та всебічності опублікованого мемуарного друкованого слова; аналітичний – для розгляду джерелознавчої цінності тематико-змістового контенту спогадових пресодруків зазначених авторів; біографічний – для аналізу маловідомих сторінок життєтворчості Нестора Нижанківського; контент-аналізу – для розгляду інформаційного персоніфікованого наративу; метод систематизації – використано для підсумування проведеного аналітичного аналізу, окреслення висновків. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше розглядаються мемуарні публікації про Н. Нижанківського авторів В. Барвінського, В. Балтаровича, Р. Купчинського, вперше визначається жанровий різновид пресодруків як взірців спогадової публіцистики, а також характеризуються маловідомі біографічні сторінки життєтворчості композитора. На основі наукового аналізу зроблено такі висновки: газетні дописи сучасників Н. Нижанківського на сторінках щоденника «Краківські Вісті» містять багатий персоніфікований історіографічний та джерелознавчий матеріал, який поглиблює мистецький портрет видатного українського композитора; соціокультурологічне інформаційне наповнення пресодруків засвідчує їх наукову вартість як документів, котрі відтворюють та констатують багату духовну сферу життя суспільно-громадського середовища Східної Галичини ХХ століття; мемуарні газетні публікації особового походження, зокрема про фундатора національного мистецтва Н. Нижанківського, є історичною літературною пам’яткою суспільного розвитку України.

ДЖАЗ І МІСТО: МУЗИЧНА УРБАНІСТИКА

Таміла ПРИГОДА-ДОНЕЦЬ — 2024-06-13

Стаття присвячена ролі джазу у становлення сучасного міського середовища, його креативній природі, здатності стимулювати творчі та інноваційні процеси, свободу, альтернативні моделі мислення. Мета статті – дослідити особливості музичної урбаністики на прикладі джазу як креативного ресурсу сучасного міста. Методологія. Методологічні ідеї статті засновуються ідеях сучасної урбаністики, зокрема на концепції креативного міста Ч. Лендрі і теорії креативного класу Р. Флориди. Джазове середовище розглядається як креативний ресурс міста, що сприяє творчому різноманіттю, свободі самовираження і самореалізації в сучасному мегаполісі. Джаз постає важливим фоном формування субкультурних цінностей, протестних настроїв, інноваційних проєктів. Наукова новизна. Джаз презентується як креативний ресурс сучасного міста, як невід’ємна частина його акустичного дизайну, як важливий фактор музичної урбаністики, що передбачає світоглядне та естетичне сприйняття різних культурних традицій, їх творче і вільне переосмислення, альтернативну інтерпретацію. Висновки. Джаз – маркер креативного та інноваційного ресурсу і креативного класу міста. Джазова культура завдяки своїм адаптивним рисам, відкритості, вітальності, толерантності, здатності творити динамічний баланс традицій і новаторства, свободі мислення сприяє становленню прогресивної міської громади. Містотворча роль джазу вбачається у його здатності активувати суттєві трансформації міської повсякденності, креативних індустрій, івент-сфери, культури життя, естетичних смаків, субкультурних рухів. Зазу, едельвейси, бітники, хіпі, вітчизняні стиляги, що сповідували джазову естетику, дали імпульс плюралістичній моделі міста, змінивши традиційну ідеологію, розширивши культурний простір, сприяючи новому культурному синтезу.

МУЗЕЙ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА КОРСАКІВ ЯК ПРОСТІР ДЛЯ МЕДІАРЕПРЕЗЕНТАЦІЇ МИТЦІВ

Світлана ФЕДОНЮК — 2024-06-13

Матеріал статті відібрано в процесі соціокультурного дослідження стану артринку в сучасній Україні. Це спроба здійснити культурологічний аналіз комунікації вітчизняного митця з глядачем за посередництва медіарепрезентацій, а саме, в локаціях Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК), на базі аудіовізуального продукту «Розмова в музеї Корсаків». Мета статті – здійснити аналіз діяльності МСУМК у розрізі інформаційно-комунікативної функції, розкрити значущість використання взаємодії мистецтв та масмедіа у процесі художнього пізнання. Методологія. Мета нашого дослідження зумовила застосування методів аналізу відкритих джерел, біографічного методу, аналізу відеоконтенту, спостереження, синергетичного та семіотичного підходів. Наукова новизна. Вперше здійснено культурологічне вивчення діяльності приватного Музею сучасного українського мистецтва Корсаків як розробника новаторських підходів у комунікації з митцями, глядачами та місцевою громадою. Висновки. Сучасне мистецтво є дотичним до науки, філософії, естетики, політики, соціології, психології, це візитівка держави на міжнародній культурній мапі. Роль митця щодо творення нових сенсів у процесі становлення модерної української нації на її шляху до пізнання власної ідентичності та пошуку свого місця у сучасному світі наразі є ще недостатньо вивченою науковцями-культурологами, тому й недооціненою на державному рівні. З 24 лютого 2022 року держава Україна, українське суспільство за кілька місяців зробили вагомі ментальні та законодавчі кроки проти русифікації освіти й культури, на які не спромоглися протягом трьох десятків років незалежності. У час збройного спротиву російській агресії Україна гостро потребує розробки не лише оборонної доктрини, а й власної культурної стратегії, що довзволить назавжди позбутись впливу культури “руского міра”, радянських наративів. Вочевидь, сучасний український митець стає провідником щодо зміни парадигми мислення суспільства, цікавим об’єктом культурологічних спостережень та досліджень.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФІТОМОТИВІВ У ДИЗАЙНІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ

Олександра БАБКІНА — 2024-06-12

У статті розглянуто дизайн соціального плаката як дієвий засіб соціальної реклами, жанр візуальної комунікації, спосіб впливу, форма передачі інформації, індикатор актуальних проблем, носій культурних трендів, синтез візуального та вербального наповнення із застосуванням художніх метафор та різноманітних символічних образів, зокрема рослинних. Мета роботи: виявити особливості використання елементів фітодизайну в соціальній рекламі в контексті їх символіки, зображальних, формотворчих засобів у графічному дизайні, зокрема в соціальних плакатах. Методологія. На емпіричному рівні дослідження використано методи спостереження та опису для збору первинної інформації. На теоретичному рівні дослідження використано методи аналізу, систематизації, узагальнення теоретичних даних. Виокремлено методи стилізації природних форм у соціальній рекламі (аналогія, трансформація, асоціація, комбінування, формалізація). Наукова новизна. Виявлено особливості використання фітомотивів у дизайні соціальної реклами, зокрема у соціальних плакатах, в контексті художніх засобів, символіки та їх впливу на сприйняття. Визначено, що фітомотиви мають вплив на формотворення, стилізацію образів, символьно-знакове наповнення у соціальній рекламі. Обґрунтовано, що флористична символіка створює гармонію, чуттєвість у образах, підсилюючи зміст повідомлення та його емоційне сприйняття, тому елементи фітодизайну часто застосовують у соціальній рекламі. Виокремлено перспективну тенденцію, а саме комбінаторику різних засобів стилізації природних мотивів, синтез художніх засобів та символів (споріднених або антиподів), що має емоційний вплив і дієвість передачі соціального повідомлення. Висновки: 1. Зазначено ключові принципи проєктування соціального плаката (графічна виразність, зрозумілість образів, лаконізм, відповідність тематиці). 2. Враховано семантику та комбінаторику кольорів у соціальній рекламі, які є засобом розкриття змісту форми природних мотивів. 3. Виявлено особливості використання елементів фітодизайну у аналогах соціальної реклами в контексті художніх засобів, символіки та їх впливу на сприйняття. Виокремлено концептуальні, художньо-образні, символічні особливості: висвітлення через образи фітомотивів символів Міст-героїв України, метафори страждання та надії, метафори української культури, національної ідентичності, символіки, емоційних станів; використання символічних фітомотивів з української вишивки; комбінування антиподової символіки рослинних мотивів; доповнення до жіночих образів-символів. 4. Виокремлено стилістичні, формотворчі та технічні особливості: комп’ютерна графіка; фотографіка; використання рослин у композиціях; декоративізація та формалізація природних форм; графічна стилізація або колажування фітомотивів з української вишивки; вирізання з паперу; комбінування живих та паперових елементів фітодизайну.

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПОЧАТКУ 20 СТ. ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

Тетяна БІЛАН — 2024-06-12

Мета статті – аналіз українського мистецтва початку 20 ст. як чинника формування етнокультурного простору. Методологія дослідження базується на основних положеннях загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення. Культурологічний підхід дає можливість трактувати мистецтво як феномен культури. Аксіологічний підхід ґрунтується на розумінні мистецтва як феномену культури, що має ціннісний статус. Наукова новизна. Вперше показано, що українське мистецтво початку 20 ст. було вагомим фактором формування та збереження етнічної ідентичності, впливало на формування національної свідомості, сприяло формуванню етнокультурного простору України. Висновки. Етнокультурний простір як вияв унікальної культурної спадщини народу, що включає мову, мистецтво, традиції, звичаї, релігію, освіту, науку тощо, допомагає людині розуміти своє походження, ідентичність, історію, цінності. Етнокультурний простір забезпечує розвиток спільних цінностей, які об’єднують членів національної спільноти, сприяє формуванню національної свідомості, історичної пам’яті, патріотизму, національної гордості. Початок 20 століття був періодом значних соціально-політичних змін в Україні, які суттєво впливали на розвиток культури. Мистецтво за цих обставин виконувало особливу етноформувальну роль та сприяло формуванню етнокультурного простору України. Показано, що мистецтво є вагомим фактором формування та збереження етнічної ідентичності, має значний вплив на формування національної свідомості, оскільки воно акумулює національні цінності, ідеали, уявлення про історичне минуле і цим сприяє утвердженню культурної самобутності. Українське мистецтво початку 20 ст. є важливим здобутком національної культури, воно сприяло відродженню та утвердженню української культури, значною мірою впливало на формування національної свідомості та ідентичності, формуючи український етнокультурний простір.

ФОРМУВАННЯ МОДЕРНІСТИЧНОГО ОБЛИЧЧЯ ЖІНОЧОГО ЖИВОПИСУ В РЕСПУБЛІКАНСЬКОМУ КИТАЮ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.: ТЕМАТИЧНИЙ ТА ЖАНРОВИЙ РЕПЕРТУАР

Шутін ВАН — 2024-06-12

Мета роботи: проблематика тематичного та жанрового репертуару в живописі жінок-художниць у контексті формування модерністичного обличчя китайського образотворчого мистецтва першої половини ХХ ст. Методологія. У дослідження застосовані методи історико-хронологічного та компаративного аналізу. Для інтерпретації творів мистецтва використано метод образно-стилістичного аналізу. Наукова новизна. Дослідження дозволило виявити та показати особливу роль своєрідної жанрової форми «прихованого» автопортретування (Панг Юліан, Сун Дуочі). Уточнено та розширено значення жанру натюрморту, який використовувався жінками-художницями не тільки як певний засіб демонстрації майстерності роботи в олійній техніці, але як простір експериментування із західними стилістичними художніми мовами: передусім, фовізму, постімпресіонізму та експресіонізму. Висновки. На основі вивчення живописних творів китайських мисткинь показано формування модерністичного обличчя жіночого живопису в Республіканському Китаю першої половини ХХ ст. Виявлено, що процеси становлення модернізму відбувалися на ґрунті своєрідності тематичного та жанрового репертуару. Особлива роль образної репрезентації мисткинь спонукала до більш активної роботи в жанрі автопортрету. Важливою темою у творчості китайських художниць стала жіноча тілесність, репрезентована як в манері написання оголеної натури (наприклад, у жанрі ню в роботах Фан Цзюньбі), так і в формі представлення жіночої образності в жанровій картині та портреті. Практичне значення. Введені до наукового обігу дослідження китайських вчених можуть бути використані для подальшого дослідження проблематики жіночого живопису і мистецтва наступних часів, науково-практичної підтримки широких гендерних досліджень.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ДЕКОРАТИВНА КЕРАМІКА, ЇЇ ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

Інна ГУРЖІЙ — 2024-06-12

Мета дослідження визначити та класифікувати основні види сучасної української декоративної кераміки за різними призначеннями та напрямами. Методологія. У дослідженні застосовані різні методи дослідження. А саме, метод теоретичного узагальнення дозволяє в даному дослідженні класифікувати та визначити основні види та напрями української декоративної кераміки, сформулювати висновки та перспективи розвитку даного дослідження. Також, були використані методи аналізу, класифікації та систематизації для поглибленого вивчення теми та узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше було класифіковано сучасну українську декоративну кераміку та сформовано чотири основні групи за критеріями: функціональну, естетичну, технологічну, експлуатаційну. Сформульовані критерії по кожній з груп. Функціональну декоративну кераміку можна розділити на: функціонально-ужиткову, функціонально-естетичну, функціонально-композиційну. У статті зазначено, що за естетичним критерієм декоративну кераміку можна розділити на такі класифікації: за кольором, за композицією, за стилістикою. Розглянуті технологічні прийоми створення елементів декоративної кераміки, та зазначено, що за методом формотворення можна виділити такі види, як площинний, фактурний, рельєфний та об’ємний. Що стосується експлуатаційних характеристик кераміки, в статті визначено основні критерії, до яких відносяться: рівень комфортності середовища та ряд інших задач, які вирішуються шляхом використання керамічних матеріалів, що створюють оптимальний мікроклімат приміщення, їх безпека і зручність в експлуатації. Наголошено, що надійність керамічних виробів визначають зміни їх фізичних характеристик і моральне старіння. А саме, зміна фізичних характеристик відбувається під впливом зовнішнього середовища, як кліматичної (фізико-хімічні фактори), так і предметної (механічні і фізичні фактори). Вирішальним критерієм якості керамічних матеріалів для використання в інтер’єрах є експлуатаційні характеристики, що сформовані в схему та наведені в статті. У дослідженні виділені три основні групи декоративної кераміки за середовищем використання. А саме, в залежності від простору застосування декоративної кераміки різних видів, її можна поділити на: інтер’єрну, екстер’єрну і садово-паркову, що може мати різне функціональне призначення та відповідає таким призначенням: функціонально-ужитковим, функціонально-естетичним та функціонально-композиційним. Висновки. Як галузь декоративного мистецтва, українська кераміка постійно розвивається та завжди залишається сучасною, вона набуває нових функцій та потребує постійного вивчення.

ПРОБЛЕМА ОСВІТЛЕННЯ ПРИ СТВОРЕННІ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ В СЮЖЕТНІЙ КОМПОЗИЦІЇ В УМОВАХ ПЛЕНЕРУ

Стелла МУНТЯН — 2024-06-12

Пленерне освітлення для художника має велике значення. Саме на пленері художник збагачує свою палітру, роблячи її більш чистою й різноманітною. Розвиток просторового мислення, передача світло- сприйняття повітряного середовища, цілісності та узагальненості, що переходить в умовність, – основні завдання роботи над сюжетною композицією в умовах пленеру. Специфіка пленерного живопису потребує переосмислення основ зображення з урахуванням світлоповітряного середовища. Основою професійного становлення митця є розвинене творче мислення, вміння цілісно сприймати та зіставляти побачене з образами, що формуються в уяві, а також співвідносити цей умоглядний образ із композиційною побудовою на площині. Важливе значення в цьому процесі приділяється пленеру. У реальному світі художник знаходить не лише образи своїх картин, а й основу для композиційної побудови. Упевнений та виразний малюнок, звучний колорит, вільне володіння технікою – це основа на шляху до мистецтва живопису. Мета статті полягає у виявленні основних питань, які виникають під час створення сюжетної композиції при пленерному освітленні. Методологія. Використано історико-хронологічний та формально- стилістичний методи, які передбачають системне опрацювання матеріалу, його порівняння та синтез. Наукова новизна. Було проведено аналіз історії, теорії та методики створення художнього образу в сюжетній композиції в умовах пленеру, вивчено досягнення українських та зарубіжних художників у цій галузі. Висновки. Хоч би які зовнішні чинники впливали на зображуваний образ, загальний тон освітлення поєднує все різноманіття фарб пленерного живопису в загальну колористичну єдність. Знання всіх особливостей пленерного живопису допомагає збагатити та розширити практичні вміння та навички при створенні сюжетної композиції, зібрати творчий матеріал з новими образами та ідеями для майбутніх мистецьких робіт.

ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МИСТКИНІ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ КАТЕРИНИ КРИВОЛАП У КАНАДІ

Таміла ПЕДАН — 2024-06-12

У статті досліджується творчість Катерини Криволап, яка проживає в Канаді і спеціалізується на петриківському розписі. У статті розглянуто її техніку виконання, стиль, основні сюжети робіт, описано її діяльність в контексті української діаспори. Мета статті – проаналізувати творчість Катерини Криволап в контексті українського декоративного розпису, яким вона займається проживаючи в українській діаспорі, в Канаді. Методологія дослідження. Мета нашого дослідження зумовила застосування комплексу теоретичних і емпіричних методів. Зокрема, було залучено метод системного аналізу, структурно-функційний метод, історичний, інтерв’ю, методи дедукції та індукції. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні творчості мисткині Катерини Криволап в контексті українського мистецтва діаспори. Висновки дослідження підсумовують аналіз творчості мисткині. Зокрема серед улюблених сюжетів в творчості Катерини Криволап можна побачити традиційні, для петриківського розпису, образи квітів троянд, мальв, казкових квітів, стилізованих Дерев життя, птахів, жар-птиць та півників та ін. У статті зазначено, що улюблені кольори мисткині в творчості – традиційні для петриківки жовтогарячі відтінки: червоний, жовтий та помаранчевий, а також поєднання синьо- блакитно-фіолетових відтінків, рожево-фіолетових, бежево-коричневих, червоно-чорних та зелено- коричневих. Мисткиня любить експериментувати з кольором і формами, тому у своїй творчості звертається до нетипових для петриківки сюжетів, підлаштовуючи її під контекст морського оточення Атлантики та тропічного колориту Філіппін, які гостинно приймали новостворені художницею роботи в своїх галереях. Катерина Криволап стала однією з перших українських мисткинь, яка перенесла петриківку з кераміки та декоративної пластики на полотно й таким чином зробила її доступною для експонування в багатьох відомих галереях світу, зокрема її виставки проходили в галереї Grand Manan в Канаді, в галереях Італії Bottega d’Arte Merlino та Merlino Firenze, на ярмарку сучасного мистецтва International Contemporary Art Fair у Португалії, у торговому центрі Парижа Carrousel du Louvre у Франції, на Мангеттені в США, в галереї Artienda на Філіппінах, в CICA Museum, в Кореї та в Альбертській раді українського мистецтва в Едмонтоні, в Канаді. Зазначається про важливість дослідження митців діаспори, зокрема Катерини Криволап, оскільки говорячи про українське мистецтво і його впізнаваність у світі, ми привертаємо увагу всесвітнього суспільства до України і до подій які в ній відбуваються.

АБСТРАКТНЕ В ОБРАЗОТВОРЧОСТІ СЬОГОДЕННЯ: ОБУМОВЛЕНА АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ГОНИТВА ЗА «СУЧАСНИМ»

Михайло СИДОР — 2024-06-13

У статті висвітлено авторську позицію щодо визначення сучасних наративів дієвості абстрактного в системі функціонування образотворчого мистецтва сьогодення, представлено на суспільний огляд ключові аспекти аналізу причин і принципів звернення нинішніх вітчизняних митців (живописців, графіків, скульпторів) до абстрактної виражальності як такої. Спонукальним чинником до проведення такого дослідження послужило бажання з’ясувати, що є найбільш вагомим і значимим для повноти вираження у цій сфері. Мета статті – дати оцінку абстрактного, як чинника і виразника сучасних поступів вітчизняних митців, визначити співвідношення в ньому обумовленої актуальності та «гоніння за сучасним». Методологія. Механізм розгляду піднятих питань побудований на основі комплексного аналізу природи абстрактного, його актуальності в процесах пошуків нинішніми митцями інноваційних форм творчого вираження. Основні методи роботи – пошуково-бібліографічний, мистецтвознавчий, діахронно-синхронний, спостереження, аналітичний, компаративний, інтеграційний, абстрагування, диференціювання, систематизації. Наукова новизна. Вперше робиться спроба об’єктивно вивести алгоритм продуктивної реалізації художника через призму абстрактного, апелюючи безпосередньо до спонук, принципів і механізмів послуговування засобами абстрактної виражальності. Означено два ключові аспекти, якими в принципі контитуються сучасні вітчизняні абстракціоністи: суть одного розкривається через формулу дій «від об’єктивно затребуваного і актуального до суб’єктивного вираження опрацьовуваного», а другого – у радикально протилежному русі – «від суб’єктивного, індивідуального до виходу на загал». Висновки. Підкреслено, що мистецький твір з’являється як результат зародження і реалізації творчої ідеї. Тому безпосередньо судити про ступінь досягнення наміченої мети у роботі може лиш сам її автор. Однак у цьому дослідженні «під оцінку» ставилася не стільки якість абстрактних творів, виконаних сучасними українськими митцями, як самі принципи провадження роботи у цій сфері, механізми добору авторами алгоритмів виконання творінь такого штибу, пошуку їх контенту, манер стилістично-образної подачі та прийомів технічного втілення унаочнюваного.

АНАЛІЗ СВІТУ МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ВИРАЗНОСТІ. ДОСВІД НАПРЯМКУ «ІНСТИТУЦІЙНОЇ КРИТИКИ»

Борис СОРОКІН — 2024-06-13

Метою статті є вказати особливості мистецького напрямку «інституційної критики», а також встановити головно особливості творчості митців, які працювали в даному напрямку. Термін «інституційна критика» використовується як загальне поняття для напрямку художників, які в своїх творах аналізують роботу музеїв, галерей та інших інституцій з метою дослідження та висвітлення внутрішніх механізмів роботи світу мистецтва, кураторства та виставкової діяльності. Історики мистецтва визначили дві основні хвилі або покоління «інституційної критики», які виникли в Західній Європі та США. Перша припадає на 1960-1970-ті роки. Вона акцентувалася на музеї та галереї, як інституції. Друга хвиля – починаючи з другої половини 1980-х років і далі. Напрямком її критики та досліджень був не тільки інституція музею чи галереї яка така, але й низка інших інституцій, від політичних до фінансових, і зрештою – художник як «інституція», коли він діє в рамках музею або галереї. Новизна дослідження пов’язана з тим фактором, що сучасне українське мистецтво все ще знаходиться в процесі своєї інституалізації. Розуміння того, що таке художні інституції для митців, проблеми співіснування артринок, артінституцій, кураторів, артменеджерів, директорів художніх галерей і музеїв та художників, залишаються і довго ще будуть залишатися актуальними. Методологічно автор спирався на праці дослідників та теоретиків напрямку «інституційної критики» Бенджаміна Бухло, Александера Альберро, Фрейзера Ворда, Хела Фостера, Андреа Фрейзер та інших. У висновках автор вказує на необхідність більш ґрунтовного дослідження творчості представників напрямку «інституційної критики» і зокрема виокремленню українських митців, які використовують техніки та надбання митців першої та другої хвиль «інституційної критики» для роботи в українському мистецькому середовищі.