Fine Art and Culture Studies

КУЛЬТУРОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Віктор БОНДАРЧУК — 2024-10-25

У нинішній суспільній ситуації, коли зазнали краху принципи соціальної рівності, нового смислу набуває феномен ідентичності, пов'язаний з утвердженням, сутнісних ознак етносу, нації, народу, державності, а поряд з ним – і феномен іншування як нерозуміння, невизнання і несприйняття іншого. Вони потребують всебічного аналізу з погляду їх «приживання», побутування й поширення в соціокультурних реаліях українського суспільства. Мета статті – охарактеризувати культуро-, націє-, державотворчі процеси в сучасній Україні з урахуванням історичного контексту: порушення прав і свобод українців, руйнації світоглядних моделей, анексії території та привласнення національної родової спадщини. Методологічну основу становить культурно-історичний аналіз процесів культуротворення в сучасній Україні, її інтеграції в європейський простір як рівноправного партнера. Наукова новизна полягає в розкритті сутності феноменів іншування й ідентичності, сучасних тенденцій в розвитку національної культури. Висновки. Розглянуто феномен соціальної справедливості, рівності прав та свобод у вимірі культуро-, націє- та державотворення сучасності. Наголошено на необхідності перманентного переосмислення явищ соціокультурного простору з подальшим висвітленням їхньої семантичної сутності. Розкрито зміст феноменів іншування й ідентичності, виявлено їхній вплив на процеси сучасного культуротворення в Україні; підкреслено, що символічне іншування і зневажання інших характеристик, приписування народу, нації та цінностям культури ознак меншовартості й ворожості сприяють формуванню ненависницьких ідей, передумов насильницької боротьби. З’ясовано, що ознаки дискримінації чітко представлені в історії, релігії, культурі будь-якої нації, держави, етнічної групи і мають системний характер як результат політичної, економічної та культурної агресії. Окреслено основні ризики і загрози, що постають перед українським суспільством в умовах воєнної агресії. Зазначено, що ескалацію насилля у ХХІ столітті потрібно розглядати як загальну загрозу людству, що веде до воєн і геноциду. Сутність процесів культуротворення в сучасній Україні становить її інтеграція в європейський простір, а також її визнання у світі як рівноправного партнера. Державна суверенність України, її етнічна самобутність, національна ідентичність і культурна суб’єктність перебувають сьогодні на історичному зламі, захищаючи ціннісні орієнтири майбутнього українського народу. Оптимістичні перспективи для українців полягають у тому, щоб досягти паритетності в геополітичному діалозі, стати рівноправним партнером, повернути втрачену історію українського народу і карбувати нову сторінку в утвердженні національної свідомості. Необхідно зміцнювати в українському суспільстві ідею захисту, збереження і збагачення національної спадщини, осмислювати ключові феномени в політичному, економічному і культурному житті. Завдання подальших наукових досліджень – представити культурну спадщину українців, розкрити її перспективи, що дасть змогу обстоювати суб’єктність України.

ТЕОРІЯ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ

Андрій КОНОНЕНКО — 2024-10-25

Мета статті – виявити сутність поняття «інтермедіальність» та проаналізувати використання означеної дефініції в сучасних закордонних наукових дослідженнях. Методологія. Застосовано аналітичний, системний та типологічний метод для вивчення феномену «інтермедіальність» та його осмислення як унікального явища цифрового суспільства; метод термінологічного аналізу, інтерпретації та операціоналізації понять, для розуміння та осмислення змісту поняття «інтермедіальність»; метод узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто та узагальнено представлені у наукових працях сучасних закордонних дослідників визначення поняття «інтермедіальність», виявлено сутнісні ознаки, типологію та проблематику інтермедіальності відповідно до напряму наукових досліджень; констатовано на доцільності використання теорії інтермедіальності для дослідження художніх продуктів та практик, представлених в сучасній видовищній культурі України. Висновки. Інтермедіальність - явище із глобальним впливом і здатністю створювати нові форми художніх і критичних інновацій, що може знайти способи їх розповсюдження, об’єднати культурні спільноти і використовуватися як засіб для інноваційних культурних практик. Екстраполяція представлених у сучасному науковому вимірі дефініцій поняття «інтермедіальність» на проблематику видовищної культури перших десятиліть ХХІ ст. дозволяє розглядати його як специфічний тип структурних взаємозв’язків у продуктах і практиках видовищної культури, що заснований на взаємодії лексики різних видів мистецтва в системі єдиного художньо-естетичного цілого; наявністю в культурному продукті або практиці таких образних структур, що містять інформацію про різні види мистецтва. Теорія інтермедіальності, що з культурологічних позицій розглядає різноманітні аспекти взаємодії мистецтв, проблеми художнього тексту в тексті, взаємодію різних лексичних систем та ін., відкриває значні перспективи для дослідження художніх продуктів та практик, представлених в сучасній видовищній культурі України.

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ОБ’ЄКТ АНТРОПОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: ГАЛУЗІ, ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ

Тетяна КОРНІШЕВА — 2024-10-25

Стаття присвячена актуальним питанням дослідження музичної культури в антропологічному контексті, що у кінцевому результаті передбачає усвідомлення змісту українського музичного мистецтва загалом та окремих творів зокрема як відображення світоглядних концепцій нації, її уявлення про світомодель та модель людини. Мета статті – здійснити комплексний аналіз підходів до вивчення музичної культури як об’єкту антропологічного дослідження. Методологія. Застосування у дослідженні антропологічного і соціокультурного підходу зумовило використання герменевтичного методу, який окреслює усвідомлення змісту музичних текстів сучасних українських композиторів, що є необхідним для розуміння представленої світомоделі та моделі людини; використання компаративного методу дає змогу встановити риси спільності та відмінності у композиторській й виконавській творчості українських митців, здійснити їх систематизацію і класифікацію у ході порівняльного аналізу окремих творів схожої тематики, виконавських інтерпретацій тощо; семантичний метод дозволяє усвідомити інтонаційний образ світу, зафіксований у музичних текстах; соціокультурний підхід у поєднанні з методом цілісного аналізу дає можливість зрозуміти зміст музичного твору у певному соціокультурному контексті. Наукова новизна. Важливою перевагою антропологічного підходу до вивчення музичної культури є вихід на синергетичний рівень пізнання, що дозволяє усвідомити музичні феномени як складові загальної культурної системи, що постійно еволюціонує. Саме антропологічний підхід до вивчення музичної культури дозволяє усвідомити особливості композиторської та виконавської творчості українських митців у контексті відображення у ній світомоделі та моделі людини, притаманних українській ментальності. Висновки. Погляд на музичну культуру з позицій антропології демонструє її філософське розуміння, коли зміна стильових епох, жанрової системи, виконавських традиції, способів художньої комунікації усвідомлюється наслідком особливостей буття усього суспільства, національних культур та окремих їх представників.

АНАЛІЗ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ НА РОЗВИТОК ТЕАТРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

Ігор МАТІЇВ — 2024-10-25

Театральна культура в Україні має давнє коріння. Напрями та характер її розвитку зумовлені багатьма чинниками. Зокрема, значну роль у формуванні сучасного культурного простору відіграє держава. Підтримка державою театрів є вагомим внеском у їх розвиток. Мета статті полягає в з’ясуванні особливостей надання театрам державної підтримки, а також визначенні її впливу на розвиток театрів. Методологія. У статті використаний системний підхід, що дозволив дослідити проблему державної підтримки театрів у різних ракурсах і зробити висновки щодо її ефективності та можливостей впровадження необхідних змін. Наукова новизна полягає в тому, що вперше висвітлено особливості надання театрам державної підтримки, зокрема в період дії режиму воєнного стану. В умовах війни проблеми фінансування культури відійшли на другий план, що відобразилося й на театральній сфері. Також додалися специфічні умови існування театрів, нові потреби й виклики, змінився формат роботи. Особливо це стосується театрів, будівлі яких були зруйновані повністю чи частково, тих, що знаходяться в прифронтовій зоні та не можуть нормально працювати з огляду на умови безпеки. Це зумовило необхідність розв’язання питань фінансування з державного бюджету, що дозволить зберегти творчий потенціал театру та дасть можливість реалізовувати його у відповідних до ситуації форматах. Здійснено порівняння розвитку різних українських театрів в умовах війни з огляду на актуальні потреби та проблеми кожного з них. Крім того, залучено досвід інших країн щодо питань державного фінансування та підтримки. У висновках підсумовано, що державна підтримка повинна здійснюватися в кількох напрямах. Це стосується не тільки державного фінансування театральних закладів, але й забезпечення належної підготовки кадрів, підтримки творчих ініціатив та молоді, організації та проведення різноманітних культурних заходів із театральної тематики (фестивалів, літніх театральних шкіл тощо), розширення інформативного поля з метою популяризації театральної діяльності. Подальші дослідження будуть спрямовані на більш детальний розгляд кожного напряму підтримки, його пріоритетних положень та умов впровадження в Україні, врахування особливостей творчої діяльності різних форм театру.

МУЛЬТИМОДАЛЬНІСТЬ ЯК СПОСІБ АНАЛІЗУ ФІЛЬМОГРАФІЇ ЛУКІНО ВІСКОНТІ

Олександр ОСТРОВСЬКИЙ — 2024-10-25

Мета статті полягає у розгляді загальних положень теорії мультимодальності, окресленні її термінологічного і функційного потенціалів задля розширення методологічного інструментарію аналізу кіно, зокрема, стрічок Лукіно Вісконті. Стимулом до пошуку нових інструментів аналізу стала специфіка творчості режисера, якій притаманні складні нашарування різних культурних пластів. У ретроспективному огляді проявлено передумови виникнення теорії мультимодальності, що бере свій початок з ідей семіотиків-посттруктуралістів. Окреслено визначення тексту та інтертекстуальності та зазначено недоліки їхнього застосування, що полягають у надмірній узагальненості, метафоричності та лінгвоцентричності. Розглянуто ймовірність залучення терміну «інтермедіальність» та визначено різні способи інтермедіальної взаємодії. Сформовано загальну характеристику щодо розуміння мультимодальності та її складових сучасними дослідниками та розкрито можливості залучення цієї методології до досліджень кіно. Проявлено основну термінологію теорії, зокрема, модусів, шарів, що формують комунікацію, перехід від поняття граматики до семіотичних ресурсів, матеріальність та афорданси. Окреслено види трансформацій одних модусів у інші. Продемонстровано вектори залучення теорії мультимодальності до подальшого дослідження фільмографії Лукіно Вісконті. Наукова новизна полягає у розкритті можливостей залучення мультимодальних студій до аналізу стрічок Лукіно Вісконті. Висновки. Теорія мультмодальності видається потужним методологічним інструментарієм, що пропонує концентрацію на модусах комунікації, їхніх семіотичних ресурсах, матеріальності їхніх проявів та афордансах. Це також ймовірний спосіб утворення уніфікованої методології для аналізу мультимодальних текстів. Оскільки фільми Л. Вісконті є складними мультимодальними текстами, що пояснюється багатовекторністю творчої особистості режисера, мультимодальність може стати вдалою методологією для подальших досліджень фільмографії митця у межах заданих актуальних дискурсів.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЕКРЕТАРІАТУ ЦЕНТРАЛЬНОГО ЮВІЛЕЙНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ДЛЯ ВІДЗНАЧЕННЯ ТИСЯЧОЛІТТЯ ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ

Марія ПРОНЮК — 2024-10-25

Подія Тисячоліття Хрещення Руси-України мала неабияке зацікавлення не тільки українського народу, але й великої частини світової спільноти. На жаль, на Батьківщині не можливим було організувати гідне святкування Ювілею, однак в діаспорі ієрархія Української Греко-Католицької Церкви на чолі з Патріархом Йосифом Сліпим розпочали приготування до цієї події за 10 років до її святкування. В цьому дослідженні, завдяки праці в ще не описаному архіві владики Мирослава Степана Марусина Української Папської Колегії Святого Йосафата в Римі, висвітлюється та аналізується діяльність Секретаріату Центрального Ювілейного Комітету УКЦ для відзначення Тисячоліття Хрещення Руси-України впродовж першого п’ятиліття його існування. Метою статті є висвітлення та аналіз періоду приготування ієрархії та вірних Української Греко-Католицької Церкви до величного Ювілею Тисячоліття Хрещення Руси-України. Основну увагу зосереджено на створенні Центрального Ювілейного Комітету УГКЦ, діяльності виконавчого Секретаріату під проводом отця Михайла Гринчишина, ЧНІ. Використання історико-документального аналізу під час праці в архіві та синхронного методів лягли в основу методологічної бази дослідження. Науковою новизною дослідження є опрацювання та аналіз ще не опублікованих документів, комунікатів, обіжників, повідомлень та листів Секретаріату Центрального Ювілейного Комітету з осідком у Вінніпезі впродовж 1978–1982 років. Це дасть можливість науковцям, дослідникам та всім зацікавленим темою святкування Тисячоліття Хрещення України наблизитись до подій приготування до Ювілею, здійснених єпископами, духовенством та вірними УГКЦ під опікою Патріарха Йосифа Сліпого. Висновки. При підготовці цього дослідження, опрацюванні цінних та ще не опублікованих матеріалів, виявлено, що обрана тема потребує глибшого наукового огляду, зокрема другої половини приготування. В архівах осіб, що були причетними до приготування святкувань Ювілею, зберігаються цінні факти та свідчення тієї епохи. Їх аналіз, оцифрування, доступ широкого кола зацікавлених тематикою будуть важливими кроками у цілісному дослідженні питання Тисячоліття Хрещення Руси-України.

МУЗИЧНИЙ ВІДЕОКЛІП ЯК ЯВИЩЕ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В ЛОГІЦІ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Геннадій ПУГАЧОВ — 2024-10-25

Мета статті – дослідити теоретико-методологічні основи та концептуальне підґрунтя музичного відеокліпу як одного з найбільш популярних жанрів аудіовізуальної культури кінця ХХ – перших десятиліть ХХІ ст., а також виявити перспективні підходи до культурологічного аналізу означеного феномену на сучасному етапі. Методологія. Застосовано метод аналітичного аналізу, що посприяв опрацюванню наукової літератури; метод системного аналізу застосовано для розгляду музичного відеокліпу як частини цілісної системи (аудіовізуальної культури); метод типологічного аналізу з метою виявлення особливостей наукових підходів до дослідження музичного відеокліпу як феномену сучасної аудіовізуальної культури; метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто теоретико-методологічні основи та концептуальне підґрунтя музичного відеокліпу як одного з найбільш популярних жанрів аудіовізуальної культури проаналізовано основні напрями дослідження музичного відеокліпу, сформовані в закордонній академічній літературі кінця ХХ – початку ХХІ ст.; введено до наукового обігу маловідомі англомовні праці; виявлено зв’язок між культурними теоріями та розвитком музичних відеокліпів у контексті специфіки сучасного суспільства. Висновки. Протягом останніх тридцяти років в закордонній науковій літературі сформувалися кілька підходів до дослідження проблематики музичних відеокліпів: дослідження в контексті постмодернізму та його впливу на практики споживання культури, дослідження гендерного аспекту музичних кліпів, соціологічні дослідження, семантика і музикологія, семіотика та ін. Специфіка музичного відеокліпу на сучасному етапі розвитку цифрового суспільства передбачає напрацювання підходів до наукового аналізу, що відповідають багатоаспектності аспектів його виробництва, популяризації та рецепції. Зокрема аналіз музичних відеокліпів має відбуватися з урахуванням контексту їх створення та споживання, що посприяє дослідженню ролі музичного відеокліпу у певний історико-культурний період, осмисленню сенсу музики та візуальної концепції як кожного конкретного артиста/гурту, так і жанру. Не ізольований від формального позатекстовий аналіз важливий для розуміння естетичного тла, що впливає на розробку концепції музичного відеокліпу. Отже, на сучасному етапі розвитку культурологічного знання для дослідження музичного відеокліпу як явища аудіовізуальної культури найбільш доцільним вбачається використання методології, що передбачає текстовий семіотичний аналіз музичного відеокліпу, враховує особливості взаємодії аудіовізуальних форматів у процесі виробництва значень та стосунків, що встановлюються між ними і глядачем, а також соціокультурну ситуацію, як тло, що зумовлює специфіку розвитку музичної індустрії та аудіовізуальної культури в широкому розумінні.

КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ ВІННИЦІ СЕРЕДИНИ 50–60-Х РР. XX СТ.: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

Тетяна СІДЛЕЦЬКА — 2024-10-25

У статті визначено тенденції й особливості розвитку культурно-мистецького життя Вінниці середини 50‑60-х рр. XX ст. Мета статті – виявлення основних тенденцій культурно-мистецького життя Вінниці середини 50‑60-х рр. XX ст. Методологія дослідження полягає в застосуванні системного підходу, що дозволяє розглядати культурно- мистецьке життя Вінниці як систему, складовими якої є установи культури і мистецтва, діяльність яких забезпечує функціонування і розвиток останньої. Використання структурно-функціонального підходу дає можливість проаналізувати діяльність установ культури і мистецтва та визначити їхню роль у культурно-мистецькому житті Вінниці середини 50‑60-х рр. XX ст. Застосування культурологічного методу дозволяє осмислити взаємозв’язки між суспільно-політичними і мистецькими процесами у регіоні. При опрацюванні архівних матеріалів використовуються джерелознавчий, історичний та історіографічний методи задля відтворення панорами культурно-мистецького життя Вінниці середини 50‑60 рр. XX ст. Наукова новизна роботи полягає у виявленні провідних тенденцій й особливостей розвитку культурно-мистецького життя Вінниці середини 50‑60 рр. XX ст. Висновки. Провідними тенденціями в культурно-мистецькому житті Вінниці середини 50‑60-х рр. XX ст. були: пожвавлення цього явища під впливом суспільно-політичних і культурних змін в Україні у досліджуваний період; активізація діяльності установ культури і мистецтва, спрямована на задоволення культурно-мистецьких запитів містян; зростання виконавської, акторської, режисерської майстерності і розширення репертуару творчих колективів; намагання художніх колективів установ культури і мистецтва зберегти національну спрямованість у своїй творчості; активна музично-просвітницька діяльність творчих колективів, що, попри її заангажованість, сприяла залученню до музичного мистецтва населення Вінниччини; активізація гастрольної діяльності творчих колективів установ культури і мистецтва. Дослідження не вичерпує усієї проблематики розгляду культурно-мистецького життя Вінниці середини 50‑60-х рр. XX ст. Виявлені в результаті дослідження факти і закономірності можуть стати основою для подальшого вивчення явищ культурно-мистецького життя Вінниці наступних періодів, що має важливе значення для відтворення цілісної картини національної культури у розмаїтті її регіональних аспектів.

«ЕФЕКТ СПОЙЛЕРА» В КОНТЕКСТІ СПЕЦИФІКИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЕКРАННОЇ КУЛЬТУРИ

Тетяна ШАГАН — 2024-10-25

Мета статті – виявити особливості «ефекту спойлера» в контексті специфіки розвитку екранної культури перших десятиліть ХХІ ст. Методологія. Застосовано аналітичний метод, метод термінологічного аналізу, що посприяв уточненню поняття «спойлер»; системний та типологічний метод, завдяки яким розглянуто спойлер як явище сучасної екранної культури з властивою йому своєрідністю; метод компаративного аналізу, метод узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено спойлер як явище сучасної екранної культури; концептуалізовано вплив спойлера на потенційного споживача великої екранної форми (кінофільму, телефільму, телесеріалу) крізь призму проблематики зниження/посилення інтересу до висвітленого наративу (так званого «ефекту спойлера»); розглянуто різноманітні формати спойлерів, представлені в екранній культурі перших десятиліть ХХІ ст., зокрема спойлер як малу екранну форму; введено до наукового обігу маловідомі матеріали, пов’язані з розвитком сучасної екранної культури. Висновки. Дослідження виявило, що «ефект спойлера» є характерним явищем для сучасного цифрового суспільства, що зумовлено властивим йому ставленням до інформації та її сприйняття. Власне, сама поява спойлера є свідченням апробації інноваційних форм взаємодії з глядачем, що сформувалася в сучасній масовій екранній культурі. Спираючись на попередні дослідження ключовими особливостями спойлеру в екранній культурі можна визначити: появу до офіційного оприлюднення екранного твору; наявність кількох форматів спойлерів (сполери у назві кіно- чи телетвору; сполери в текстовому спілкуванні між користувачами соціальних мереж; сполери як мала екранна форма); неоднозначність визначення того, яка інформація про екранний твір є спойлером (залежить від глядацького сприйняття); неоднозначність сприйняття потенційним реципієнтом (можуть викликати низку позитивних і негативних реакцій глядача). Вплив спойлера як малої екранної форми та потенційного реципієнта залежить від його типу, відповідного жанру, характеру і розміщення спойлера, а також індивідуальних рис особистості реципієнтів (включно з потребою в пізнанні та ін.).

«ТАНЦІ ДАВИДСБЮНДЛЕРІВ» Р. ШУМАНА: ЗАСОБИ І ПРИЙОМИ КОМПОЗИЦІЙНОЇ ЄДНОСТІ ЦИКЛУ

Наталія ГОРЕЦЬКА — 2024-10-25

«Танці давидсбюндлерів» ор. 6 – один з найбільш складних фортепіанних циклів Р. Шумана. Досліджень, присвячених циклу, – небагато. Частина робіт і дисертацій торкаються зазначених проблем у ході вирішення інших завдань. До них належать роботи Ендрю Фаулера, Крістіни Екерті, Стівена Вайта, Дандана Пауелла. Як частина об’єкту дослідження цикл «Танці давидсбюндлерів» фігурує у дисертації американського музиколога Пітера Камінські, присвяченій вивченню специфіки композиційної організації фортепіанних та вокальних циклів Р. Шумана. Мета статті – узагальнити досвід вивчення «Танців давидсбюндлерів» Р. Шумана, зокрема, з точки зору його композиційної специфіки та композиційної єдності циклу. У роботі використано методи ладогармонічного, ладотонального та композиційного аналізу музичного твору. Наукова новизна. Вперше в українському музикознавстві узагальнено світовий досвід вивчення композиційної специфіки фортепіанного циклу Р. Шумана «Танці давидсбюндлерів», охарактеризовано систему засобів і прийомів його композиційної єдності. У процесі дослідження отримано такі результати і зроблено такі висновки. Цикл «Танці дивидсбюндлерів» ділиться на дві частини, кожна з яких включає вісім пʼєс. Пʼєса № 2 повторюється в №17 (у його другій частині) як підготовка до фіналу. Це важливий композиційний засіб, що підкреслює єдність цього циклу. Ключові тональності цього циклу: G-dur, h-moll, d-moll, D-dur, C-dur. Єдність циклу створюється завдяки різним формам реалізації його основної тонально-гармонічної формули G-dur – H-dur – h-moll або навпаки. Ця формула не є постійним мотивом, її скоріше можна було б описати як варійоване коло мелодичних і ритмічних мотивів й зворотів, які базуються на гармонічному русі від G-dur до H-dur або h-moll вперед або назад. Ця формула проходить через весь цикл і позначає моменти його поділу й доповнюється рухом її основних тонів як мелодичних підведень у різних шарах фактури. Зазначений принцип проходить через весь цикл як засіб звʼязку між його частинами. Динаміка, фактура, регістри, програмові ремарки підсилюють дію вказаного принципу, створюючи драматургічні арки між ключовими ділянками форми та впливаючи на композиційне вирішення цілого. Таким чином, композиційна єдність циклу створюється за допомогою перехресних відсилань, побудованих на основі ладогармонічних та тональних структур. Втілення зазначених композиційних особливостей циклу «Танці Давидсбюндлерів» можна прослідувати у низці виконавських версій твору, серед яких – виконання Вільгельма Кемпфа, Андраша Шиффа, Дасоля Кіма, Аріеля Ланьї, Тіффані Пун та інших.

ОПЕРНА ЕСТЕТИКА Ф. БУЗОНІ: ПОШУК ВЛАСНОЇ МОДЕЛІ МИСТЕЦЬКОГО СИНТЕЗУ

Ольга ЗАТИНАЙКО — 2024-10-25

Мета роботи – дослідження пошуків нової моделі мистецького синтезу в оперній творчості одного з найяскравіших представників європейського музичного театру кінця XIX – початку XX століття Ферруччо Бузоні у процесі формування його музично-естетичної концепції. Методологія дослідження спирається на аналіз контексту творчості митця, історичних умов музичного мистецтва названого періоду, на герменевтичний метод та структурно-семантичний аналіз тексту. Наукова новизна полягає у розгляді опер Ф. Бузоні з точки зору реалізації у художніх текстах його естетичних настанов таких прийомів, як подвійне кодування, паралельна проекція, цитування, іронія, пародія тощо. Висновки. Опери композитора, піаніста, диригента, музичного педагога, лібретиста та есеїста Ферруччо Бузоні займають важливе місце в музичному мистецтві ХХ століття. Його естетичні погляди та творчість вплинули на формування неокласицизму, для якого характерно поєднання класичних норм формотворення з новітніми засобами музичної мови. У своїй виконавській та фортепіанній творчості Ф. Бузоні став одним з найближчих попередників неокласицизму. В статті йдеться про те, що роздуми Ф. Бузоні над ідеальною моделлю опери зафіксовані у таких його теоретичних працях, як «Ескіз нової естетики музичного мистецтва», «Сутність і єдність музики» і втілені в його творчості в таких операх як «Вибір нареченої», «Арлекіно, або Вікна», «Турандот, китайська казка» та в незавершеній опері-містерії «Доктор Фауст». Наголошено, що образи головних героїв його опер можна вважати зразками метафоричного втілення ідей композитора, а їх сюжетний розвиток виявляє риси двошаровості – одночасного існування очевидного і загальнодоступного коду, а також прихованого інтелектуального плану. Осмислено, що модель ідеальної опери Ф. Бузоні включає у себе ряд положень, серед яких найбільш значними є особливе ставлення до ролі і значення театру, тому сюжет опери повинний мати глибокий зміст та високу мораль; сюжет опери має бути незвичним, із сакральним змістом, який здатний підносити суспільство над буденністю життя; номерна структура старої італійської опери є зразком правильного балансу видовищності, поезії та музики. Естетичним ідеалом композитора є «Музична божественна комедія», в якій музика отримує новий простір для власного розвитку, вступаючи у взаємодію з іншими видами мистецтв у такому складному синтетичному жанрі, як опера.

КОМПОЗИТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯНИ ШЛЯБАНСЬКОЇ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО ПЕРФОРМАТИВНОГО МИСТЕЦТВА

Вероніка ЗІНЧЕНКО-ГОЦУЛЯК — 2024-10-25

Стаття присвячена дослідженню композиторської діяльності Яни Шлябанської – представниці молодшої генерації українських композиторів. Осмислення творчості мисткині відбувається у контексті сучасного українського перформативного мистецтва. Метою роботи є осмислення художніх стратегій композиторки у контексті сучасних соціокультурних процесів в Україні. Методологія дослідження включає комплекс методів історичного музикознавства, що включає методи компаративістики, музикознавчого аналізу, міждисциплінарний метод та метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна роботи полягає у першому комплексному аналіз впливу творчості Яни Шлябанської на перформативне мистецтво України, уведення до наукового обігу факти життєтворчості композиторки. Висновки. Проведене дослідження продемонструвало, що композиторська діяльність Яни Шлябанської займає потужне місце у полі українського перформативного мистецтва. Творчі стратегії композиторки, які включають інтеграційний підхід до симбіозу музики/звуку з різними видами мистецтва (танець, кіно, інсталяції тощо), новаторське використання звуку, інтертекстуальні полілоги, що включають звукові переосмислення світової музичної спадщини – сприяють появі інноваційних форм авторського мистецького вираження. Обґрунтовано, що створені мисткинею унікальні художні практики стають віддзеркаленням не лише особистих естетичних та філософських ідеалів, але й демонструють актуальні соціокультурні тенденції сучасного українського музично-театрального мистецтва. Означено сфери діяльності композиторки та її творчі колаборації із представниками українського театрального простору. Продемонстровано, що Яна Шлябанська як представниця композиторів молодшого покоління активно репрезентує київську композиторську школу на міжнародній культурній сцені, стаючи тим самим амбасадоркою української музичної культури в світі.

ОЛЕКСАНДР КОЗАРЕНКО: ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА

Ольга КОМЕНДА — 2024-10-25

Анотація. Мета статті – збагатити уявлення про творчу особистість видатного українського піаніста, композитора та музикознавця Олександра Козаренка шляхом уведення в науковий обіг невідомих раніше фактів творчої біографії митця, зібраних шляхом особистих спостережень автора статті в процесі спілкування з музикантом. Методологія. Під час дослідження використано методи спостереження, інтерв’ювання, опитування, біографічного опису, аналізу, порівняння, узагальнення. Наукова новизна. Стаття розкриває невідомі раніше деталі творчої біографії Олександра Козаренка, пов’язані із його участю у Конференції, присвяченій 150-річчю з дня народження М. Лисенка (1992, Львів, ЛНМА), постановці балету «Дон Жуан з Коломиї» (1995, Київ, Будинок вчителя), зустрічі автора статті з Олександром Козаренком у Львові (2010, 2012, 2013) в ЛНМА імені М. Лисенка, на факультеті культури і мистецтв ЛНУ імені І. Франка, у Львівському театрі юного глядача, доповідями про творчість О. Козаренка в рамках Конференції «Україна – Стравінський – сучасна музична культура» (2012, Луцьк, Коледж культури і мистецтв), «Антоновичеві читання» (2018, ЛНМА), «Україна. Європа. Світ» (2023, Київ, НМАУ), впродовж спілкування з митцем у процесі роботи над монографією «Олександр Козаренко – піаніст, композитор, музикознавець» та власне безпосередньою участю О. Козаренка спочатку у роботі над книжкою, а пізніше – у процесі її кількаразової презентації впродовж 2018 року – у Львові (ЛНМА), Луцьку (ВФККМ), Івано-Франківську (Філармонія імені Іри Маланюк) та Коломиї (Музей історії міста). Авторка простежує, хоч і дуже пунктирно, спираючись суто на власні спостереження, творчий шлях музиканта, починаючи від його виходу на український музичний Олімп, до передчасного відходу, акцентуючи увагу на творчих інтересах, потребах, рисах характеру, особливостях поведінки, сприйнятті його особистості навколишніми, серед яких – Юрій Чекан, Ганна Карась, Віолетта Дутчак, Любов Серганюк, Лідія Шутко, Софія Майданська, Уляна Мандрусяк, Юрій Ясіновський, Орест Сліпак, Богдан Кіндратюк, Ірина Волицька, Лідія Данилюк, Назар Яцків, Тарас Дубровний та багато інших. Висновки. На основі сказаного автор приходить до висновку, що Олександр Козаренко є масштабною, знаковою фігурою в українській музиці кінця ХХ – початку ХХІ століття. Попри відміряний йому короткий життєвий шлях, Олександру Володимировичу вдалося зробити значно більше, ніж може на те сподіватися не те, що пересічна людина, а й ті, кого Бог наділив значно більшими талантами і відповідальністю. Як людина Олександр Козаренко був далекий від ідеалу, однак його людська неідеальність стократно компенсувалася його винятковою творчою справжністю. Він належав до тих небагатьох, які здатні жертвувати всім заради улюбленої справи. Для нього такою була Музика. Вона Його обрала назавжди.

ЛІБРЕТО ЯК ІНСТРУМЕНТ СТВОРЕННЯ МУЗИЧНИХ ОБРАЗІВ У МЮЗИКЛІ «ЕКВАТОР» ОЛЕКСАНДРА ЗЛОТНИКА

Наталія МАЛЮКОВА — 2024-10-25

Стаття присвячена осмисленню ролі лібрето у процесі створення мюзиклу. Метою статті є визначення специфіки роботи Олександра Злотника із лібрето мюзиклу «Екватор». Визначено, що лібрето є ключовим елементом мюзиклу, оскільки слугує основою для розвитку сюжету, формування персонажів та вираження емоційної атмосфери. Презентовано, що у мюзиклі «Екватор» О. Злотника, лібрето відіграє особливу роль, оскільки воно не лише задає рамки для музичної та сценічної інтерпретації, але й визначає структуру твору та його стилістичну єдність. Методологія дослідження базується на комплексному аналізі тексту лібрето (російського та його українського перекладу) та музичної партитури мюзиклу, що дозволило простежити зв’язок між поетичною та інтонаційною драматургією. Зокрема були використані методи історичного музикознавства, а також текстуальний аналіз для дослідження структури та змісту лібрето. Наукова новизна статті полягає у першому осмисленні ролі лібрето у створенні музичних образів саме у контексті мюзиклу «Екватор» Олександра Злотника. Висновки. Досліджено, як текстові характеристики лібрето впливають на розвиток музичної драматургії твору, формування характерів персонажів та створення емоційного фону. Виявлено, що лібрето «Екватору» є не лише сценарним кістяком, але й активним учасником музично-образного творення, що суттєво збагачує художній зміст мюзиклу. Акцентовано, що український переклад лібрето мюзиклу «Екватор» Олександра Злотника виконує багатоаспектну функцію у зміні музичних образів: визначає тематичні лінії, на яких будується музична драматургія, слугує основою для розвитку персонажів, їхніх внутрішніх конфліктів і взаємодій тощо. Продемонстровано, що лібрето не лише забезпечує текстову основу для музичного твору, але й сприяє поглибленню його художньої цілісності через тісну взаємодію літературний образ-інтонаційний образ.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІДНИХ ДУХОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У СКЛАДІ АНСАМБЛЮ «ТРОЇСТІ МУЗИКИ»

Анатолій МІНЕНКО — 2024-10-25

У дослідженні узагальнено історичний контекст функціонування мідних духових інструментів у складі національного інструментального ансамблю троїстих музик. Мета статті полягає у дослідженні історичного контексту функціонування мідних духових інструментів в сучасному складі «троїстих музик», а також виконавські особливості ансамблю в контексті етномузикологічних досліджень. Методологія дослідження складається з наступних методів: аналітичного, історико-хронологічного, узагальнювального, джерелознавчого та методу дедукції. Наукова новизна полягає у дослідженні функціонування мідних духових інструментів в сучасному складі ансамблю троїстих музик. Висновки. Функціонування мідних духових інструментів в сучасному складі «троїстих музик» пов’язано з розвитком народного ансамблевого виконавства, що від другої третини ХІХ століття усталилось у фольклорно- аматорському середовищі. Відтоді ансамблевий склад змінювався, що заклало основу для наукових спостережень діяльністю «троїстих музик» на тривалому історичному етапі. Від початку цей ансамблевий тип складався із скрипки, басолі та бубна, проте згодом використовувалися і мідні духові інструменти, такі як труба, тромбон, туба тощо. Мобільність конструкції духової групи та акустичні особливості, зокрема, сила звучання чи тембральна яскравість, стала тим чинником, що сприяв їх закріпленню у складі ансамблю. Це також впливало на популяризацію національної пісенно-інструментальної творчості, а також і на подальшу інтеграцію у вже сучасні форми виконання. Всі ці процеси впродовж тривалого часу фіксувалися в формі архівів народної музики, у документальних свідченнях, в аудіозаписах, а також у дослідницьких працях українських науковців-етномузикологів.

ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ЦИКЛУ ТВОРІВ «ДОБРЕ ТЕМПЕРОВАНИЙ КЛАВІР» У КОНТЕКСТІ БАРОКОВОГО МИСТЕЦТВА В ТВОРЧОСТІ ЙОГАННА СЕБАСТЬЯНА БАХА

Віталій ОХМАНЮК — 2024-10-25

Творча спадщина Й. С. Баха надзвичайно велика, охоплює понад 500 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори тощо. Більшість вокальних творів Й. С. Баха написана на релігійні тексти. Музика їх пройнята глибоким релігійним почуттям і, разом з тим, філософською заглибленістю. Зі світських творів особливий інтерес являє собою цикл «Добре темперований клавір». Йоганн Себастьян Бах – представник стилю бароко. Його роботи, відзначені інтелектуальною глибиною, технічною досконалістю, та мистецькою красою, давали натхнення майже кожному композитору Європейської традиції, від Моцарта до Шонберга. Йоганн Себастьян Бах узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму. Й. С. Бах – неперевершений майстер поліфонії. Цикл клавірних творів «Добре темперований клавір» Йоганна Себастьяна Баха – один із знакових шедеврів світової культури, які за кількістю індивідуальних інтерпретацій, легенд, що з ними пов’язані, та пізніших транскрипцій і наслідувань впевнено займають вершину музичного Олімпу. Метою статті є аналіз фaктoрів виникнeння, функціoнувaння тa oсoбливoгo синтeзу пoліфoнічнoгo та гoмoфoннo-гaрмoнічнoгo типів мислeння, що влaстиві стилістиці твoрів музичнoгo бaрoкo нa приклaді циклу творів «Добре темперований клавір». Мeтoдологія роботи полягає у застосуванні таких методів, як: хрoнoлoгiчний, oб'єктивнoicтoричний, пoрiвняльний, cиcтeмний, icтoрикo-культурoлoгiчний, творчо-діяльнісний та типoлoгiчний. Наукова новизна. Визначено основні проблеми та висвітлено новаторські тенденції особливостей створення циклу клавірних творів «Добре темперований клавір» у контексті барокового мистецтва в творчості Йоганна Себастьяна Баха. Як висновок, у статті наголошується, що клавірна музика Й. С. Баха займає одне з провідних місць у виконавському мистецтві. 48 прелюдій і фуг «Добре темперованого клавіру» є школою поліфонічної композиторської виконавської майстерності. Порівняльний аналіз редакцій систематизує методологічну основу виявлення найбільш точного співвідношення авторського задуму та виконавського вирішення проблем створення музичного образу.

ОСОБЛИВОСТІ КЛАРНЕТОВИХ ПАРТІЙ У СИМФОНІЧНІЙ ТВОРЧОСТІ Й. ГАЙДНА

Олександр ТЕРЕМКО — 2024-10-25

Мета роботи присвячена дослідженню ролі та особливостям кларнетових партій у симфонічній творчості видатного австрійського композитора Йозефа Гайдна. У фокусі аналізу знаходяться пізні симфонії композитора, зокрема "Лондонські симфонії", які демонструють інноваційний підхід Гайдна до використання кларнета в оркестрі кінця XVIII століття. Стаття розглядає тембральні характеристики кларнета, його мелодичні та гармонійні функції, а також драматургічну роль у симфонічних структурах Гайдна. Особлива увага приділяється симфоніям № 99 та № 103, де кларнетові партії відіграють значущу роль у створенні музичної драматургії та розкритті художніх задумів композитора. Методологія дослідження спирається на детальний аналіз партитур, а також на контекстуальний підхід до вивчення історичних і музичних джерел. Стаття демонструє, як Гайдн, експериментуючи з новими інструментальними можливостями, сприяв розвитку симфонічної музики та розширенню оркестрової палітри свого часу. Наукова новизна полягає у малій кількості досліджень відчизняними науковцями тематики інтеграції кларнета в оркестр епохи класицизму його розвиток та становлення в ньому. У зв’язку з тим, що композитор доволі мало встиг використати даний інструмент у свої творчості його роль у популяризації інструменту применшується, що я вважаю є не правильно. У статті представлені нові підходи до вивчення інструментовки та музичної драматургії Гайдна через призму використання кларнета. Проведено систематичне дослідження мелодичних і гармонійних функцій кларнетових партій у симфоніях Гайдна. Виявлено, що кларнети не лише доповнюють струнні та інші духові інструменти, але й часто виконують ключові ролі у проведенні тем і створенні гармонічної підтримки. Визначено вплив використання кларнетів у симфоніях Гайдна на подальший розвиток симфонічної музики, зокрема на творчість композиторів наступних поколінь. Окреслено, як експерименти Гайдна з кларнетами сприяли еволюції оркестрової практики. Висновок: дослідження особливостей кларнетових партій у симфонічній творчості Йозефа Гайдна дозволило глибше зрозуміти його новаторський підхід до оркестровки та роль цього інструменту в музичних структурах кінця XVIII століття. Аналіз пізніх симфоній, зокрема "Лондонських симфоній", продемонстрував, як використання кларнетів збагатило темброву палітру оркестру та додало нових виразних можливостей.

РОЛЬ ЛІДЕРСТВА В ПРОЄКТ-МЕНЕДЖМЕНТІ (НА ПРИКЛАДІ КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ)

Наталія ЦЕЙКО — 2024-10-25

Мета статті – дослідити різні типи лідерства в проєктах креативних індустрій у їхній пов’язаності зі ступенем успішності проєкту, визначити та описати умови ефективного управління проєктом в галузі креативних індустрій, що має важливе значення для мотивації команди і служить способом досягнення цілей проєкту. Методологія – збирання, критичний аналіз, осмислення та узагальнення інформації численних зарубіжних наукових джерел, присвячених проблематиці лідерства в проєкт-менеджменті сфери креативних індустрій. Наукова новизна – у зв’язку з відсутністю в українській гуманітаристиці інформації про роль лідерства в проєкт-менеджменті сфери креативних індустрій полягає в уведенні в науковий обіг низки теорій, концепцій зарубіжних вчених, спрямованому на формування системи поглядів щодо лідерства в проєкт-менеджменті сфери креативних індустрій. Висновки. Дослідження ролі лідерства в проєкт-менеджменті останнього часу виявили важливість таких якостей для лідера як довіра, ентузіазм, компетентність, здатність ризикувати і брати на себе відповідальність за прийняті рішення, а також етичність у поведінці з підлеглими. Чинниками, які мотивують команду до успіху, було визнано взаєморозуміння, культуру взаємин, творчу атмосферу. Визначено, що у секторі креативних індустрій увага до індивідуальності кожного з членів команди має бути значно вищою, ніж у інших сферах, і що це є специфікою саме цієї сфери. У зв’язку з цим лідери, які працюють у секторі креативних індустрій, частіше стикаються із невизначеними ситуаціями, а тому мають бути креативними та далекоглядними. Найбільш дискусійною проблемою менеджменту креативних професіоналів залишається проблема пошуку балансу між креативністю та її доцільними межами, оскільки креативні працівники не толерують організаційну та структурну впорядкованість, вони є недисциплінованими за визначенням. Тож лідерство в креативних індустріях означає здатність вибудувати якісну організаційну структуру команди, при цьому не заважаючи підлеглим виявляти їхню креативність уповні.

РИСИ МОДЕРНІЗМУ В КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ ВІКТОРА КОСЕНКА

Цуй ЦЗІН — 2024-10-25

Актуальність дослідження полягає у формуванні нового дискурсу української музичної культури, важливим завданням якого є переосмислення значення творчого доробку композиторів, які вже стали класиками української музики. Творчість В. Косенка, попри популярність та знаковість, у цілому є недооціненою з точки зору масштабності і багатовимірності. Потребують уточнення також стильові домінанти його музики, яка тривалий час розглядалися в контексті романтизму. Мета дослідження полягає в окресленні стильових парадигм камерно-вокальної музики В. Косенка у вимірах музичного модернізму. Методологія дослідження передбачає використання загальнонаукових та спеціальних методів, серед яких системний, компаративний, історико-культурний, музично-аналітичний. Наукова новизна. У дослідженні виокремлено та систематизовано модерністичні риси камерно-вокальної музики В. Косенка, охарактеризовано солоспіви «Вони стояли мовчки», «Мобілізують- ся тополі», «Старовинна пісня» у стильових парадигмах музики модернізму. Висновки. Камерно-вокальна музика В. Косенка раннього періоду, окресленого як постромантично-символістський, відзначається лаконізмом, символістською недомовленістю, посиленим психологізмом, екстатичністю як формою передачі емоційних станів та прийомом побудови драматургії твору, пріоритетністю фортепіанного супроводу як засобу драматургічного розвитку, посиленням декламаційного компоненту та зменшення ваги кантиленності у вокальній партії, орієнтацією на пізньоромантичний стиль, що характеризується ускладненням гармонічної вертикалі. У пізніх солоспівах митця, в яких відбилися неокласичні тенденції, помітна тенденція руху в бік «нової простоти», для якої характерно не лише звертання до старовинних жанрів європейської музики, а й повернення до прозорості і ясності форм та музичної мови, притаманній класичному періоду розвитку європейської музики. Полістилістичність є рисою, що сполучає обидві стильові домінанти у творчості В. Косенка, а єднальним чинником у стильовій еволюції композитора стає музика романтизму, яка не лише формує його індивідуальний стиль, а відбиває специфіку українського модернізму, для якого характерно оновлення в рамках традиції, а не її руйнація.

ФОРТЕПІАННІ ЦИКЛІЧНІ ФОРМИ ДЛЯ ДІТЕЙ В ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

Наталія ЦЮЛЮПА — 2024-10-25

Стаття присвячена дослідженню фортепіанних циклічних форм для дітей у творчості сучасних українських композиторів. У роботі розглядаються основні тенденції та особливості розвитку цього жанру в сучасній укра- їнській музиці, аналізуються стилістичні та жанрові підходи, що використовуються композиторами. Окрема увага приділяється педагогічним аспектам творів, їх впливу на музичний розвиток і виховання дітей. Мета статті – виявити та проаналізувати жанрові і стилістичні особливості дитячих циклів для фортепі- ано; розкрити їх педагогічну цінність та вплив на музичний розвиток дітей; визначити основні тенденції у ство- ренні дитячих фортепіанних циклів, а також розглянути їх роль у формуванні сучасного українського музичного репертуару для дітей. Наукова новизна полягає в детальному дослідженні фортепіанних циклів для дітей, створених сучасними українськими композиторами з акцентом на жанрові та стилістичні особливості. Стаття надає комплексний аналіз композиційних технік, використаних у цих творах, досліджує їх тематичну структуру, гармонічні рішення та ритмічні особливості. Також розглядаються унікальні риси, які відрізняють твори окремих композиторів, їх інноваційні підходи та внесок у розвиток дитячої фортепіанної музики. Стаття пропонує нові перспективи щодо інтерпретації цих творів, зокрема через розгляд їх у контексті сучасних педагогічних методик. Вона виявляє педагогічну цінність даних циклів, підкреслюючи їх потенціал у роз- витку технічних навичок та музичних здібностей у дітей. Особлива увага приділяється аналізу того, як ці твори сприяють емоційному та художньому вихованню, розвитку музичного мислення та уяви. Як висновок, дослідження підтверджує, що фортепіанні циклічні форми для дітей, створені сучасними укра- їнськими композиторами, є важливим аспектом розвитку музичного репертуару для молодших виконавців. Аналіз жанрових та стилістичних особливостей цих творів дозволяє краще зрозуміти їх роль у музичному вихованні дітей, а також підкреслює їх внесок у збагачення сучасної української музичної культури. Оцінка педагогічного потенціалу цих циклів відкриває нові перспективи для їх застосування в навчальному процесі, а також сприяє подальшому розвитку музичних традицій і творчих підходів у вітчизняній музиці. Стаття не лише поглиблює знання про сучасний український дитячий музичний репертуар, але й пропонує практичні рекомендації для педагогів щодо використання цих творів у навчанні, сприяючи підвищенню інтересу дітей до музичного мистецтва та розвитку їхніх творчих здібностей.

ПОЕТИКА «ВІЙСЬКОВОГО РЕКВІЄМУ» Б. БРІТТЕНА: МІЖ ПАЦИФІЗМОМ ТА ДУХОВНИМИ ТРАДИЦІЯМИ АНГЛІКАНСТВА

Чжу СЮАНЬЯН — 2024-10-25

У дослідженні узагальнено релігійно-змістовну та поетико-інтонаційну специфіку «Військового реквієму» Б. Бріттена в річищі духовних шукань англійської культури і музики ХХ століття. Мета роботи – виявлення духовно-змістовної, жанрово-стильової та поетико-інтонаційної унікальності «Військового реквієму» Б. Бріттена в річищі релігійно-етичних настанов англіканства та пацифістських переконань композитора. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад міждисциплінарного, історико-типологічного, герменевтичного та жанрово-стилістичного методів дослідження. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що враховує не тільки новаційність підходу Б. Бріттена до відтворення типології реквієму, а й його англіканську ґенезу, доповнену пацифістськими переконаннями композитора. Висновки. Б. Бріттен – видатний англійський композитор ХХ століття, якому вдалося в своїй багатогранній спадщині, з одного боку, відродити духовні традиції вітчизняної музичної культури, з іншого – вписати їх в контекст різнобарвного музичного модерну, зберігаючи при цьому свій авторський неповторний стиль та глибинне розуміння духовної сутності історичних процесів свого часу. Пацифістський світогляд Б. Бріттена, сконцентрований на негативному відношенні до будь-якої війни, також укорінений в релігійних настановах англіканства, у поєднанні з духовно-просвітницькою спрямованістю концепцій більшості творів композитора, визначив й задум «Військового реквієму», його поетико-інтонаційну та жанрову своєрідність. З одного боку, твір, структурно вибудуваний на основі органічного поєднання латинського реквієму та поезії В. Овена, генетично сходить до традицій «англіканського реквієму». З іншого боку, широкий образно-символічний спектр змістовного наповнення композиції Б. Бріттена виявляє її контактність з пасіоном та містерією, сконцентрованих не тільки на темі жертовності, але й духовного Преображення та їх відповідного музично-риторичного відтворення. Виявлення такого роду жанрового синтезу в музиці XX – початку XXI століть дозволить поглибити дослідження англійської хорової музики та її духовно-етичних настанов.

БЛЮЗОВЕ ГІТАРНЕ ВИКОНАВСТВО В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ВПЛИВІВ

Шенян ЦІНЬ — 2024-10-25

В статті розглянута специфіка національних впливів на формування блюзового гітарного виконавства у його функціональному, конструктивному та виражальному аспектах. Мета дослідження – прослідкувати розвиток наукової думки щодо впливів різноманітних національних традицій на формування блюзового гітарного виконавства. Методологія дослідження спирається на історіографічний аналіз. Він забезпечив виокремлення кола актуальної наукової літератури, присвяченої блюзовому мистецтву, пошук відомостей щодо впливів національних гітарних шкіл та традицій на формування блюзового гітарного виконавства. За допомогою контекстного аналізу були встановлені механізми взаємовпливу різних традицій, компаративний аналіз дозволив встановити певні національні та расові відмінності у гітарному виконавстві, інтонаційно-стильовий аналіз – специфіку музичного висловлювання. Наукова новизна дослідження забезпечена введенням в науковий обіг українського мистецтвознавства значного кола новітніх наукових джерел (2007 – 2020), уточненням характеру процесів, що відбувалися протягом усієї історії розвитку блюзового гітарного виконавства. Висновки. Аналіз наукових досліджень блюзового гітарного виконавства демонструє наявність різноманітних національних впливів на нього, серед яких особливо яскраво виявилися гавайські традицій, пов’язані з конструктивними особливостями «горизонтальної» гітари та слайдовим способом звуковидобування. Іспанські та латиноамериканські виконавські впливи прослідковуються у наслідуванні деяких пальцевих прийомів гри на гітарі та специфічної танцювально-жанрової ритміки. Дещо окремо дослідники розглядають внутрішню регіональну та міжрасову специфіку, що також відбивалося на блюзовому гітарному виконавстві, бо «білі» блюзмени приносили в свою творчість більш розвинуту техніку гри та збагачене музичною освітою розуміння гармонії, в той час як афроамериканці забезпечили властиве їхній музичній культурі мікроінтонування і те, що вважається «блюзовим тоном». Особливий вплив на розвиток блюзового гітарного виконавства здійснила індустрія вироблення електрогітар у США, яка назавжди змінила роль гітари в блюзовій музиці.

СЕМАНТИКА ДИРИГЕНТСЬКОГО ЖЕСТУ У ТВОРЧОСТІ РЕГЕНТА ТА ХОРМЕЙСТЕРА

Галина ШПАК — 2024-10-25

У дослідженні узагальнено змістовно-виконавські принципи розрізнення диригентського та регентського жестів та їх ролі у формуванні провідних духовно-естетичних настанов хорового мистецтва України, в тому числі й Одеської хорової школи. Мета роботи – виявлення змістовно-семантичних чинників творчо-виконавської діяльності регента і хор- мейстера та їх впливу на формування духовно-етичних та жанрово-стильових настанов хорових шкіл України, зокрема, Одеської в особі К. Пігрова та його послідовників. Методологічна основа. Істотними для цієї роботи виявилися міждисциплінарний, жанрово-стильовий, історико-культурологічний підходи, що дозволяють досліджувати фактори, які сприяють виявленню духовно-смислової специфіки диригентського і регентського жесту та їх ролі в хоровому мистецтві різних епох. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше узагальнено семантику диригентського жесту регента та хормейстера, їх диференціацію, а також вплив на формування національних хорових шкіл України, в тому числі й Одеської. Висновки. Підводячи підсумок, відзначимо, що диригентський жест керівника світського хору, хормейстера фактично зосереджений на донесенні до слухача насамперед інтонаційно-ритмічної складової авторського твору та його емоційно-смислової складової, що охоплює широке коло явищ внутрішнього життя людини, навколишнього світу і т.д. Регентський жест, на відміну від попереднього, характеризується, так само як і співочий обиход, виразним мінімалізмом, оскільки більшою мірою зосереджений на донесенні-осмисленні Слова як головного носія духовної Істини, що перетворює духовне єство людини. Органічне поєднання названих традицій хорового диригування, показове для хорового мистецтва України, в тому числі й для Одеської хорової школи та діяльності її фундатора – К. Пігрова. Його методика роботи з хором увібрала в себе найкращі традиції української духовної хорової культури, що генетично сходили до традицій «ангелогласся» та їх релігійно-культових настанов.

ЕСТЕТИКО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИВОПИСУ МИКОЛИ ГЛУЩЕНКА КІНЦЯ 1940–1950-Х РОКІВ

Олена КАПШУКОВА — 2024-10-25

Мета роботи – проаналізувати образотворчі та естетико-стильові засоби живописної манери Миколи Петровича Глущенка (1901–1977) кінця 1940–1950-х років, ґрунтуючись на дослідженні мистецької спадщини художника з колекцій Дніпровського художнього музею, Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, Національного художнього музею України (м. Київ). Методологія дослідження базується на компаративному, іконографічному й формально-стилістичному методах для здійснення комплексної мистецтвознавчої розвідки; залучено низку загальнонаукових методів, таких як аналіз, синтез та узагальнення. Наукова новизна. У дослідженні вперше розглянуто живописні твори М. П. Глущенка «радянського» періоду з погляду сучасного українського мистецтвознавчого дискурсу, презентовано загальні риси художньої мови митця кінця 1940–1950-х років, означено риси естетичної еволюції пейзажного жанру у творчості художника. Уточнено раніше окреслені хронологічні межі творчості й позначено подальші напрями досліджень. Висновки. Спираючись на дослідженні колекцій, що належать до державної частини Музейного фонду України з художніх музеїв Києва, Львова та Дніпра, проаналізовано вибрані твори Миколи Глущенка й визначено період кінця 1940–1950-х років як один з переламних у творчості художника. Протягом цього періоду стилістика й естетика живопису митця зазнали вагомих метаморфоз. За результатами наукової розвідки виокремлено такі ключові етапи: 1) кінець 1940-х – початок 1950-х років – намагання реалізуватися як майстер соцреалістичного напряму в галузі пейзажного жанру, створення низки пейзажів-картини – узагальнених образів країни; 2) друга половина 1950-х років – відмова від створення «програмних» краєвидів і зосередження на пейзажі-етюді як провідному жанрі у творчості М. П. Глущенка. У межах цього етапу, протягом 1950-х років, зафіксовано зміну в естетиці мистецтва художника, а саме перехід від скрупульозної фіксації мотиву до його суб’єктивного втілення.

ТРАДИЦІЙНІ ТЕКСТИЛЬНІ ПРАКТИКИ РІВНЕНСЬКОГО ПОЛІССЯ В КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Ірина ЛОКШУК — 2024-10-25

Лісистість, заболоченість та низька калорійність ґрунтів, наявність надрових родовищ на рівненському Поліссі визначили особливість побуту місцевого населення, зокрема, спрямованість на захоплення ремеслами і промислами. Художнє ткацтво – найпопулярніший та найрозвинутіший вид декоративно-прикладного мистецтва. Сировиною для створення тканин поліщукам слугували льон, вовна, рідше коноплі, знаряддям для ткання є верстат на дві та більше підніжок. Виконання текстильного виробу поєднувало підготовку сировини, оброблення волокна, прядення ниток, ткання полотна, «відшліфування» створеного. До появи анілінових барвників майстри користувалися фарбами місцевого рослинного та тваринного походження. Мета наукової розвідки полягає у дослідженні традиційних текстильних практик рівненського Полісся як предмету наукового пошуку у спеціальній літературі. Методологія дослідження: історичний метод, мистецтвознавчого аналізу та синтезу, індукції і дедукції. Для з’ясування процесів еволюції від ремесла до творчості використано історичний метод. Підхід мистецтвознавчого аналізу і синтезу необхідний при оцінці текстильних виробів досліджуваного регіону. Використання методів індукції і дедукції дає можливість визначити загальні регіональні особливості поліських тканин. Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні друкованих розвідок традиційних текстильних практик рівненського Полісся. Висновки. У статті згуртовано та представлено вітчизняні наукові дослідження середини ХХ – початку ХХІ ст., які можуть слугувати джерелом для подальших розвідок науковців, аспірантів, студентів. Стан питання текстильної практики в контексті наукових досліджень піднімається у монографіях, колективних працях, періодичних виданнях, наукових публікаціях. Розгляд проблематики подається в хронологічному порядку щодо пам’яток художніх тканин з урахуванням різних наукових поглядів і концепцій.

ТЕНДЕНЦІЇЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ВОЛИНСЬКОГО ЖИВОПИСУ: СЕМАНТИКО-КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Тарас СТЕПАНЧУК — 2024-10-25

У статті на прикладі творчості молодих митців проаналізовано семантико-комунікативну характерність у сучасному живопису Волині. Висвітлено загальну соціокультурну панораму формування волинських художників. Охарактеризовано семантико-комуніктивну характерність їх творчості на прикладі доробку окремих митців. Мета статті – виявити основні семантичні та комунікативні особливості у творчості молодих волинських художників. Методологія дослідження ґрунтується на принципах та інструментах аналізу і синтезу, системного, типологічного, історичного, логічного, мистецтвознавчого та культурологічного аналізу. Наукова новизна. дослідження полягає у створенні концепції розвитку мистецтва на Волині як соціокультурного та комунікативного явища. Проаналізовано численні мистецькі твори, що становлять культурні фонди сучасної Волині. Висновки. Соціокультурна ситуація в Україні у 1990–2000-х рр. створила нові семантико-комунікативні характеристики у сфері мистецтва, що сповна проявилося у творчості митців, процес становлення особистості яких співпав з новими тенденціями в житті суспільства. У сучасному живопису Волині, як це показово представлено на прикладі молодих митців, домінують духовно-релігійна, пейзажна та абстрактна семантичні сфери, а духовно-релігійні принципи та відгук на реалії сьогодення є стрижнями комунікативного процесу. При цьому семантико-комунікативний сенс індивідуальної творчості та образотворчого мистецтва в цілому є не окресленим, а має множинні перспективи у соціокультурному часо-просторі.