СТРАТЕГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ УКРАЇНИ

Анотація

Інформація у сучасному світі перетворилася на ключовий стратегічний ресурс, що визначає динаміку міжнародних відносин і змінює уявлення про силу, безпеку та управління. Гібридна агресія Російської Федерації проти України, розпочата у 2014 р., продемонструвала, що деструктивні інформаційні впливи використовується як інструмент підриву демократичного врядування, руйнування національної єдності та послаблення підтримки міжнародних союзів. У цих умовах стратегічні комунікації набули значення ключового інструмента демократичної оборони, покликаного забезпечувати захист інформаційного суверенітету, стійкість громадян і результативність кризового управління. У статті проаналізовано еволюцію системи стратегічних комунікацій України у 2014– 2025 рр., виявлено трансформації в інституційній координації, публічних повідомленнях, програмах медіаграмотності та міжнародному партнерстві. Окрему увагу приділено теоретичній дискусії між підходами «інформаційної війни» та «публічної дипломатії», що дає змогу окреслити ризики редукції комунікації до мілітаризованих повідомлень, у яких громадяни розглядаються як об’єкти впливу, а не як суб’єкти взаємодії. Результати дослідження свідчать, що Україна формує нову модель комунікацій демократичної держави в умовах агресії, поєднуючи безпекові заходи з відкритістю, діалогом та участю громадськості. Методологічну основу дослідження становлять контент-аналіз офіційних стратегій комунікації, міжнародних звітів і наукового дискурсу, а також аналіз практичних ініціатив, реалізованих у період воєнного стану. Такий підхід забезпечує комплексну оцінку ролі стратегічних комунікацій у зміцненні національної стійкості, протидії дезінформації та підвищенні довіри до державних інституцій. У роботі також визначено ключові виклики наступного етапу відновлення України: необхідність поєднання оперативної секретності з публічною підзвітністю, удосконалення координації між державними й громадянськими акторами та інтеграція стратегічних комунікацій у довгострокову політику демократичного розвитку. Зроблено висновок, що український досвід формує цінний орієнтир для посилення стратегічних комунікацій держав, які протидіють зовнішній агресії та гібридним загрозам.