Acta Securitatae Volynienses

НАЦІОНАЛЬНА СТІЙКІСТЬ В УМОВАХ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ: КОГНІТИВНИЙ ВИМІР, БРЕНДУВАННЯ ТА ОБОРОННИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Світлана Олександрівна Вовк — 2025-06-26

Здійснено комплексний аналіз феномена національної стійкості в умовах гібридних загроз, зокрема в контексті російсько-української війни. У центрі дослідження перебуває триопорна концепція національної стійкості: когнітивний вимір, стратегічне брендування держави та оборонний потенціал у його розширеному трактуванні. Підкреслено, що сучасні загрози мають багатовимірний характер й охоплюють військову, інформаційну, політичну, економічну та культурну сфери, що зумовлює потребу в інтегрованому підході до зміцнення національної стійкості.Когнітивний вимір стійкості розглянуто як здатність суспільства протистояти інформаційно-психологічним атакам завдяки розвитку критичного мислення, медіаграмотності, рефлексивного осмислення інформаційних потоків і формування смислової автономії. Проаналізовано український досвід у сфері підвищення когнітивної стійкості. Висвітлено роль стратегічного брендування як засобу конструювання спільної смислової рамки та консолідації суспільства навколо цінностей свободи, гідності та демократичного розвитку. Проаналізовано кампанію Ukraine NOW як приклад успішної інтеграції зовнішнього іміджу та внутрішньої когнітивної мобілізації, що поєднала автентичні наративи української ідентичності з міжнародною комунікацією. Відзначено важливість таких чинників, як автентичність бренду, багаторівнева комунікація з різними аудиторіями та інклюзивність процесу формування національного образу.Третім важливим аспектом дослідження є розширене розуміння оборонного потенціалу. Показано, що в умовах гібридної війни оборонний потенціал охоплює не лише військові можливості, а й інформаційну безпеку, морально-психологічну стійкість населення, збереження безперервності функціонування критичних систем. Наголошено, що когнітивна мобілізація громадян через розвиток критичного мислення, укорінення національної ідентичності та солідаризацію навколо демократичних цінностей є одним із чинників посилення оборонного потенціалу держави.Зроблено висновок, що лише інтегрований підхід, який синергує когнітивний вимір, стратегічне брендування та розширене трактування оборонного потенціалу, забезпечує Україні можливість протистояти гібридним загрозам, зміцнювати політичну суб’єктність і формувати фундамент для сталого демократичного розвитку. Особливий акцент зроблено на тому, що успішна національна стійкість неможлива без участі громадянського суспільства, підтримки незалежних медіа, гнучкої державної політики у сфері комунікацій та системної роботи з формування навичок критичного осмислення реальності серед широких верств населення. Український досвід війни і протидії гібридним загрозам демонструє важливість поєднання когнітивної резистентності, символічної політики брендування та розвитку всебічного оборонного потенціалу як передумов для виживання і розвитку держави в новому безпековому середовищі.

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ УКРАЇНИ

Олег Миколайович Дмитренко — 2025-06-26

Захист державних кордонів є ключовим елементом забезпечення національного суверенітету та безпеки. Останні глобальні зміни в політичній, економічній та військовій ситуаціях підвищують необхідність удосконалення механізмів прикордонної безпеки. Це питання є особливо актуальним для України, особливо після проголошення незалежності, оскільки країна постійно стикається із зовнішніми загрозами. Сучасні виклики, зокрема військові конфлікти, транскордонна злочинність та технологічні загрози, вимагають інтегрованого підходу до управління кордонами, що включає оптимізацію контрольних процедур, боротьбу з транскордонною злочинністю та активну міжнародну співпрацю. У роботі розглядаються питання розвитку системи охорони кордону України, зокрема важливість комплексного підходу до боротьби з традиційними і новими загрозами. Окремо акцентується увага на модернізації прикордонної інфраструктури, упровадженні новітніх технологій та вдосконаленні системи оцінки ризиків. Ці заходи спрямовані на підвищення ефективності контролю за кордонами, запобігання незаконній діяльності, такій як контрабанда, тероризм та торгівля людьми. Дослідження також окреслює стратегічні пріоритети реформування системи охорони державного кордону України, зокрема інтеграцію європейських стандартів безпеки та поліпшення міжвідомчої координації. Інтеграція міжнародних кращих практик управління кордонами є необхідною для ефективного реагування на нові загрози, зокрема у сфері кібербезпеки, нелегальної міграції та потенційних прикордонних конфліктів. Іншим важливим аспектом є розвиток правових рамок та стратегій, спрямованих на посилення охорони кордону України згідно з міжнародним правом. Прийняття європейських стандартів і координація дій різних органів, які займаються охороною кордону, є необхідними для створення сталої та ефективної системи безпеки.Робота підкреслює важливість постійних реформ, упровадження новітніх технологій та активної участі міжнародних партнерів у створенні надійної й адаптивної системи захисту державних кордонів. Для забезпечення стабільності та ефективності системи охорони кордону необхідні значні зусилля на державному рівні, а також тісна співпраця з міжнародними партнерами для збереження безпеки та суверенітету України в умовах швидко змінюваного геополітичного середовища.

БЕЗПЕКОВА КОМПОНЕНТА В СУЧАСНИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ

Василь Олегович Садовий — 2025-06-26

У статті досліджується безпекова компонента як ключовий елемент сучасних геополітичних концепцій. Проаналізовано низку геополітичних підходів та визначено безпековий складник у зазначених концепціях, який часто орієнтований на інтереси наддержав, тоді як менші держави, зокрема Україна, сьогодні опиняються у ролі геополітичних об’єктів, а не суб’єктів. Зокрема, автори використали порівняльний метод для дослідження моделей формування світоустрою, що засновані на концепції неоєвразійства. Установлено, що для України неоєвразійська ідеологія несе пряму загрозу національному суверенітету, безпеці та європейському курсу розвитку, адже вона виправдовує експансіонізм та ревізію кордонів, що створює довгострокові ризики для територіальної цілісності України. Також підкреслено необхідність оновлення геополітичної стратегії України в умовах триваючої війни з росією. Автори доводять, що для України важливо враховувати потенційні виклики, пов’язані із занепадом та роз’єднанням існуючих альянсів, наростанням націоналізму в європейському регіоні та потребою у сильних міжнародних механізмах колективної безпеки. Разом із цим дослідники наголошують на важливості формування власної безпеково орієнтованої геополітичної стратегії України, а також окреслюють перспективи подальших досліджень у напрямі прогнозування трансформацій у глобальному безпековому середовищі та ролі України у цьому процесі.

ІНТЕГРАЦІЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ В АРХІТЕКТОНІКУ ОБОРОННОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Віктор Володимирович Сироватко — 2025-06-26

Російсько-українська війна виступила потужним тригером переосмислення стратегічних орієнтирів у сфері національної безпеки та оборони, що, своєю чергою, актуалізувало потребу в багатовимірному підході до аналізу оборонного потенціалу України. Стаття розкриває комплексну природу оборонного потенціалу як інтегрованої системи. що охоплює не лише суто військові ресурси, а й політичні, економічні, соціальні, інформаційні та духовні складники.Особлива увага приділяється дипломатії як інструменту превентивного стримування, формування міжнародної коаліційної підтримки, просування національних інтересів та створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Зокрема, автор доводить, що в умовах війни дипломатія трансформується з інструмента зовнішньої політики в один із базових структуроутворюючих елементів оборонного потенціалу. Наведені кейси дипломатичної активності України у 2022–2024 рр. демонструють її здатність мобілізувати міжнародну підтримку, укладати стратегічні домовленості, залучати ресурси, що сприяє зміцненню обороноздатності держави. Увагу приділено також ролі дипломатії у сучасному інформаційному та гібридному середовищі, де національні інтереси реалізуються в умовах стирання меж між внутрішньою та зовнішньою політикою. Автор обґрунтовує, що ефективна дипломатія забезпечує стійкість держави не лише до воєнних, а й до політичних і економічних викликів, будучи ключовою передумовою досягнення стратегічних цілей у сфері національної безпеки.Підкреслюється необхідність інституційного закріплення взаємодії дипломатичних структур із сектором безпеки й оборони для ефективного формування оборонної політики в умовах затяжного конфлікту. Автором запропоновано концептуальну модель включення дипломатії до оборонного потенціалу як функціональної компоненти, що забезпечує інтеграцію зусиль на національному та міжнародному рівнях. Стаття робить внесок у розвиток наукової дискусії про міждисциплінарний підхід до вивчення обороноздатності в умовах гібридних загроз.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У СЕКТОР БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Анна Вікторівна Хвисюк — 2025-06-26

У статті досліджено концептуальні підходи та інструменти впровадження гендерної рівності в секторі безпеки та оборони України. Обґрунтовано актуальність теми з огляду на зміни кадрового складу, а саме зростання кількості жінок у Збройних силах України, а також потребу реформування інституцій сектору безпеки та оборони відповідно до сучасних стандартів та вимог ЄС та НАТО. Проаналізовано основні підходи інтеграції гендерної тематики, зокрема концепції gender mainstreaming і empowerment, а також ключові нормативні документи, що регулюють забезпечення гендерної рівності в Україні. Окрему увагу приділено таким практичним інструментам, як гендерна статистика, гендерний аудит та оцінка гендерного впливу. Акцентуємо на необхідності комплексного і системного підходу, оскільки інструменти у разі їх єдиного використання не зможуть надати розуміння тенденцій у секторі та динаміку змін.

СУЧАСНА РОЛЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА У СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Віктор Андрійович Яков’юк — 2025-06-26

Статтю присвячено дослідженню формування та розвитку в Україні системи цивільно-військового співробітництва (ЦВС) у сучасних історичних умовах, його місця і ролі у системі національної безпеки, особливостей завдань і функцій національної системи ЦВС. Проаналізовано історичні передумови створення, становлення та розвитку цивільно-військового співробітництва у Збройних силах України, мету та функції підрозділів ЦВС під час проведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил у районах відсічі збройної агресії проти нашої держави, у ході відбиття збройної агресії РФ проти України в умовах правового режиму воєнного стану. Охарактеризовано нові завдання підрозділам цивільно-військового співробітництва військових формувань, які проявилися в сучасних умовах та спрогнозовано виклики, що постануть перед системою ЦВС у період відновлення країни. Доведено, що існуюче нормативно-правове та організаційне забезпечення процесів цивільно-військової взаємодії створює переважне спрямування для реалізації військового складника цивільно-військового співробітництва. Натомість збереження життя, захист цивільного населення, інфраструктури для міжнародної спільноти є ключовим елементом у ході ведення бойових дій, збройних конфліктів. Для підвищення ефективності функціонування системи цивільно-військового співробітництва як у питаннях вирішення завдань військової операції, так і підтримки цивільного середовища запропоновано залучити до таких процесів на системній основі представників цивільного середовища. Зокрема, доцільним убачається передбачити при військових, військово-цивільних адміністраціях у відповідних кризових регіонах штатні посади співробітників із питань цивільно-військового співробітництва, а також ширше використовувати ініціативу та відданість у таких питаннях представників волонтерських та інших недержавних структур.

КАТЕГОРІАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ БРЕНДИНГУ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

Вадим Юрійович Маркітантов — 2025-06-26

Статтю присвячено дослідженню категоріальних властивостей політичного брендингу як феномену сучасного політичного процесу, який усе більше підпорядковується ринковим законам. Політичні актори вимушені створювати стійкі асоціації у свідомості виборців, застосовуючи інструменти брендингу. Розглянуто політичний брендинг як стратегічний інструмент, спрямований на формування стійкого та впізнаваного образу політичного суб’єкта у суспільній свідомості. Ефективне використання брендингових технологій дає змогу сформувати емоційний та свідомий зв’язок з електоратом, що відіграє важливу роль у боротьбі за довіру та підтримку виборців.Мета статті полягає в аналізі та визначенні категоріальних властивостей брендингу в політичній науці. Аналіз категоріальних характеристик дав змогу виокремити ключові аспекти політичного брендингу: автентичність, емоційний вплив, стійкість у суспільній свідомості та гнучкість щодо змін соціально-політичного контексту. Особливу увагу зосереджено на впливі брендингових стратегій на політичну ідентичність виборців та їхню електоральну поведінку. Доведено, що ефективний політичний бренд не лише забезпечує підтримку громадян, а й сприяє формуванню стійкої лояльності аудиторії.Окремо розглянуто аспекти ризиків, пов’язаних із застосуванням політичного брендингу. Підкреслено, що надмірна комерціалізація політичного процесу та маніпулятивні технології можуть призводити до спрощення політичних дискурсів, підміни змістовного наповнення символічними образами та зниження рівня довіри до політичних інститутів. Політичний брендинг здатен посилити поляризацію суспільства, знижуючи ефективність суспільного діалогу. У зв’язку із цим наголошено на необхідності дотримання принципів етичного політичного брендингу, що передбачає відповідність задекларованих ідей реальним діям політичних акторів.

ОБОРОННА ПОЛІТИКА ТА ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ: ШЛЯХИ ОНОВЛЕННЯ ЕЛІТ ПІСЛЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Тетяна Михайлівна Ляшенко — 2025-06-26

У статті досліджуються трансформації політичних еліт України в умовах повоєнного відновлення після російсько-української війни. Акцент зроблено на взаємозв’язок між оборонною політикою, національною безпекою та процесами оновлення владних структур. Авторка аналізує ключові чинники, що впливають на формування нової еліти, зокрема роль військових, міжнародну підтримку, виклики деолігархізації та інтеграції до європейських структур. Зазначається, що, розглядаючи перспективу повоєнного оновлення еліт в Україні, необхідно враховувати як внутрішні, так і зовнішні чинники, зокрема оборонний потенціал держави та її здатність протистояти новим загрозам. Необхідно враховувати як геополітичне становище України, так і її вплив на світову політику та відносини з міжнародними партнерами в широкому сенсі. Насамперед, міжнародні партнери можуть надавати експертну підтримку, фінансувати програми навчання нових лідерів. У статті підкреслюється, що в ситуаціях, коли війна триває довго, часто формується окрема військова еліта, яка після війни може або взяти владу, або здійснювати значний вплив на політику. Концепція військової еліти характерна для країн, де військові сили мали вирішальне значення для перемоги. Стверджується, що війна та повоєнний період створюють особливий контекст для трансформації політичного ландшафту, зокрема у сфері оборонного потенціалу та національної безпеки. Після війни виникає потреба у відбудові інфраструктури, оновленні політичних еліт і реформуванні державних інститутів, що безпосередньо впливає на обороноздатність країни. Важливим аспектом є оборонна політика, яка має забезпечити стабільність та захист від зовнішніх загроз. Авторка доходить висновку, що післявоєнний період вимагає глибоких змін у політичній системі, включаючи деолігархізацію, боротьбу з корупцією та створення прозорих механізмів управління. Ці заходи сприятимуть зміцненню оборонного потенціалу та довіри громадян до держави. Ключову роль у цьому процесі відіграють громадянське суспільство, міжнародна підтримка та модернізація державних інституцій.

АКТИВІЗАЦІЯ СКЛАДНИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ У ФУНКЦІОНУВАННІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Галина Тарасівна Панишко — 2025-06-26

Державна політика з питань національної безпеки забезпечується шляхом проведення виваженої політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій та програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Конкретні засоби і спроби забезпечення національної безпеки вибирають відповідно до характеру та масштабів загроз національним інтересам. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, що належать, згідно із законодавством, до їхньої компетенції. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що обираються громадянами України через їхню участь у виборах, референдумах чи інших формах демократії, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов’язків здійснюють заходи, визначені законодавством України, щодо забезпечення її національної безпеки. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти забезпечення національної безпеки України залучені до процесу регулювання викликів та загроз, що є актуальними у сьогоденні, для забезпечення функціонування держави, її суверенітету та територіальної цілісності. Проблеми національної безпеки стоять сьогодні у центрі уваги більшості цивілізованих країн демократії. Органи місцевого самоврядування діють разом із військовими адміністраціями, що їх утворює Президент України в умовах воєнного стану для забезпечення дії Конституції та законів України.

СУЧАСНІ МОДИФІКАЦІЇ РЕГІОНАЛІЗМУ

Анастасія Олександрівна Перфільєва — 2025-06-26

У статті розглядаються новітні практики регіоналізації, які потрапляють до предметного поля проблематики неорегіоналізму. Подане дослідження спирається на комплексний підхід до розуміння природи неорегіоналізму як складного комплексу взаємодій на рівні між регіональним та глобальним. Робиться висновок, що розвиток неорегіональних практик тягне за собою важливі структурні та змістовні наслідки для системи міжнародних відносин. Наголошується, що сутність міжрегіоналізму/інтеррегіоналізму та трансрегіоналізму формується комплексом об’єктивних та суб’єктивних чинників, які залежать від загальних трендів світового політичного процесу. Трансрегіоналізм уможливлюється досвідом демократизації, потенціалом просторової диференціації та перспективами занепаду американоцентризму і формуванням багатополярного світу. Поглиблення глобалізації у частині посилення транспарентності національних кордонів забезпечило можливості інтенсивної взаємодії державних та недержавних акторів різних континентів, що створило середовище транснаціональних зв’язків і відтворило підґрунтя для формування трансрегіональних об’єднань. Поточні практики неорегіоналізму, які проявляють себе у становленні певних модифікацій регіоналізму, сприяють формуванню у сучасному світі відносно стійких функціональних макрорегіонів, що передбачає взаємодію регіональних об’єднань, окремих держав із різних географічних регіонів, недержавних акторів. Традиційна міжрегіональна взаємодія відбувалася на основі інституціоналізації відносин за допомогою угод між державами різних міжнародних регіонів, які зосереджувалися на можливостях отримання економічних зисків від налагодженої співпраці. Практики ж неорегіоналізму зосереджуються на прагненні врахувати наявність та залучити різні типи міжнародних акторів і налагодити співпрацю з метою отримання консолідованої позиції зі спільним досягненням цілей та реалізацією інтересів за максимально широким колом питань.

ДЕМОКРАТІЯ ОНЛАЙН: ВИКЛИКИ І МОЖЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ДЕРЖАВИ

Павло Григорович Петров — 2025-06-26

У статті проаналізовано трансформацію політичної участі громадян у добу цифровізації державного управління. Розглядається феномен цифрової держави як нова форма функціонування демократичних інституцій, в основі якої лежить активне використання інформаційно-комунікаційних технологій для забезпечення прозорості, підзвітності та залучення громадян до процесу прийняття рішень. Дослідження зосереджене на концептах електронного урядування та цифрової демократії як складників сучасного демократичного процесу, а також на їхньому впливі на механізми політичної участі. Методологічну основу статті становить міждисциплінарний підхід, що поєднує політичну теорію, аналіз цифрових практик, емпіричні дані та порівняльний аналіз моделей електронної участі в окремих країнах. Виокремлюються ключові інструменти цифрової участі, зокрема електронне голосування (e-voting), онлайн-петиції, електронні консультації, бюджети участі та використання соціальних мереж для мобілізації громадян. Здійснено порівняльний аналіз практик цифрової демократії, що дає змогу виявити унікальні підходи та ефективність реалізації електронної участі в різних політичних і техніко-адміністративних умовах. Особливу увагу приділено виявленню ризиків та викликів, пов’язаних із цифровізацією демократії. Аргументовано, що для забезпечення сталого розвитку цифрової демократії необхідна поєднана дія технологічних інновацій, правового регулювання та підвищення цифрової культури громадян. Зроблено висновок про необхідність комплексного переосмислення ролі громадян в умовах цифрової держави, що має ґрунтуватися на етичних, інклюзивних і правових засадах. Подальші дослідження мають зосередитися на емпіричному вивченні ефективності цифрових інструментів участі та оцінці впливу цифровізації на політичну свідомість і залучення громадян.

ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ ЯК ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

Владислав Володимирович Пустовар — 2025-06-26

У статті проаналізовано роль політичних інститутів у забезпеченні економічної безпеки держави в умовах глобалізації. Здійснено аналіз механізмів, через які політичні інститути впливають на економічну стабільність, забезпечуючи правове регулювання, підтримку демократичних принципів, верховенство права та ефективне реагування на економічні кризи. Досліджено особливості класифікації політичних інститутів за функціональними, організаційними, територіальними та історичними критеріями. Виокремлено основні функції політичних інститутів у формуванні сприятливого інвестиційного клімату та підтримці стабільних економічних відносин, що сприяє забезпеченню економічної стійкості держави.Доведено, що ефективні політичні інститути є ключовими факторами адаптації національної економіки до внутрішніх і зовнішніх економічних викликів. У статті здійснено оцінку здатності політичних інститутів оперативно реагувати на економічні потрясіння, включаючи глобальні фінансові кризи, торговельні війни та санкційні обмеження. Зроблено висновок про критичну значущість інституційної якості державних органів у забезпеченні економічної безпеки. Наголошено, що прозорість, підзвітність і демократичність політичних інститутів забезпечують стабільність і сприяють довготривалому економічному зростанню, тоді як централізовані авторитарні інститути можуть демонструвати ефективність лише у короткостроковій перспективі. Виокремлено ключові характеристики політичних інститутів, які впливають на їхню здатність забезпечувати економічну безпеку: ефективне управління ресурсами, забезпечення прав власності, стримування корупції, підтримка соціальної стабільності та формування умов для розвитку міжнародної торгівлі. Визначено, що політичні інститути повинні бути гнучкими та адаптивними до змін зовнішнього середовища для ефективного управління економічними процесами. Запропоновано напрями подальших досліджень взаємозв'язку політичних інститутів та економічної безпеки з урахуванням різних політичних режимів.

СУЧАСНІ МАНІПУЛЯЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ

Леся Андріївна Руда — 2025-06-26

В епоху інформаційного протистояння та розвитку інформаційного суспільства дослідження маніпуляційних технологій впливу на громадську думку займає особливе місце в наукових дослідженнях політологів, соціологів, психологів, журналістів, фахівців з інформаційної безпеки, цифрових технологій тощо. Вербальні та невербальні технології впливу на людську свідомість та несвідомість досліджуються останніх півтора століття, проте наслідки цих комунікаційних процесів ще й досі залишаються малодослідженими, а тому потребують ґрунтовного теоретичного та практичного аналізу, що особливо актуально з поширенням маніпуляційних технологій у класичних ЗМІ та соціальних мережах. Проблема ролі та значення інформаційного впливу, який здійснюють ЗМІ на формування громадської думки, перебуває у постійному полі зору як українських, так і закордонних дослідників. ЗМІ все частіше реалізують не завдання інформування аудиторії, а транслюють для широкої громадськості думки політиків, державних діячів, представників громадських організацій чи опозиції, що фактично перетворюється з інформування на маніпулювання.В умовах ведення інформаційного протистояння, моніторинг засобів масової інформації на рівень маніпуляційних матеріалів дає змогу проаналізувати ступінь впливу на свідомість громадян. Технології впливу на громадську думку з кожним роком розвиваються та стають більш доступними, а тому визначаються як один із пріоритетів внутрішньої інформаційної політики більшості держав світу, зокрема й України. Використовуючи емпіричні та теоретичні методи, автори не лише описали та проаналізували найпоширеніші технології впливу на громадську думку, а й визначили, що вплив на свідомість здійснюється на основі ієрархічної моделі. Використання маніпуляційних технологій передбачає не лише формування ставлення до певної ідеї, події чи індивіда в конкретній ситуації, а й вплив на систему цінностей та переконань, що використовується не лише з метою дискредитації суспільно-політичних інституцій, а й для підтримання порядку всередині держави.

ВПЛИВ ТЕХНОГЕННИХ КАТАСТРОФ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОЇ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

Володимир Миколайович Лісовський — 2025-08-11

У представленій статті автори висвітлюють одну з найгостріших проблем сьогодення – вплив техногенних катастроф, спричинених війною, на соціально-економічні процеси в Україні. У роботі детально проаналізовано наслідки збройної російської агресії, зокрема руйнування критично важливої інфраструктури, об’єктів промисловості, енергетики, транспорту та систем життєзабезпечення, що зумовило виникнення нових масштабних техногенних ризиків. Автори аргументовано демонструють, що ці ризики мають довгостроковий і системний вплив на стан довкілля, здоров’я населення, економічну стійкість держави та її здатність до відновлення. У роботі акцентується увага на важливості переосмислення державної політики у сфері техногенної та екологічної безпеки, потребі в інтеграції інноваційних технологій для реагування на надзвичайні ситуації, а також у формуванні дієвих інструментів зниження вразливості регіонів до катастрофічних наслідків. Значущим є також розгляд питань стратегічного планування та підвищення резилієнтності економіки, адаптації соціальної сфери та систем охорони здоров’я до умов постійної загрози. Автори пропонують міждисциплінарний підхід до аналізу ситуації, поєднуючи елементи економіки, безпеки, управління ризиками та екологічного прогнозування.Окрему увагу приділено питанню міжнародної співпраці, зокрема ролі іноземної технічної та фінансової допомоги у процесі відбудови, а також необхідності залучення глобального досвіду в системне оновлення інфраструктури та посилення захисних механізмів у разі майбутніх загроз. Автори підкреслюють важливість формування обґрунтованої державної політики, яка ґрунтуватиметься на доказовому аналізі та комплексній оцінці завданих збитків. Стаття характеризується актуальністю порушеної проблематики, логічною побудовою змісту та дотриманням норм наукового викладу. У роботі зроблено обґрунтовані висновки, котрі можуть бути корисними для подальших досліджень та потенційно враховані під час розроблення управлінських рішень у сфері відновлення та розвитку.