Проблеми хімії та сталого розвитку

ФОТОДЕСТРУКЦІЯ ХАРЧОВИХ БАРВНИКІВ З ВОДНИХ РОЗЧИНІВ ПІД ДІЄЮ УФ-ВИПРОМІНЮВАННЯ

Олена ЄВДОЧЕНКО — 2025-06-26

Відповідно до Директиви ЄС «Directive (EU) 2020/2184 of the European Parliament and of the Council of 16 December 2020 on the quality of water intended for human consumption» одним із важливих харчових продуктів визнано питну воду, для якої прийняті стандарти вмісту різноманітних забруднювачів, серед яких барвники.Також слід відмітити, що однією з ключових цілей на 2030 рік країн ЄС є гарантування доступності та довгострокового забезпечення водопостачання та санітарії для всіх (шоста ціль сталого розвитку (ЦСР)).Сучасна промисловість випускає понад 107 тон різноманітних синтетичних барвників, 15–20% яких потрапляють у стічні води. Тому проблема очистки водойм від барвників залишається актуальною.У роботі проведено порівняльний аналіз фотодеструкції харчових барвників, що входять до складу льодяників червоного, зеленого та жовтого кольорів торгових марок «Mintex+», «Bim Bom», «Дюшес», «Citrus Mix» та «Juice Mix».Показано, що ступінь стійкості червоних барвників до ультрафіолетового випромінювання варіюється залежно від зразка. Найвищу стійкість продемонстрував барвник, застосований у льодяниках «Citrus Mix», тоді як найнижчу – у зразку «Juice Mix». Визначено, що червоні барвники загалом характеризуються відносно високою стійкістю до фотодеструкції.Подібна тенденція спостерігається і для зелених барвників, хоча їх стійкість до УФ-випромінювання виявилася меншою. Найбільш стабільним виявився барвник, що використовується в продукті «Дюшес», а найменш стійким – у льодяниках «Bim Bom». Визначено, що зелені барвники є більш вразливими до процесів фотодеструкції у порівнянні з червоними. Визначено варіативність стійкості жовтих барвників до УФ-випромінювання. Встановлено, що найвищу стійкість продемонстрував барвник із льодяників «Bim Bom», найменшу – зразок «Juice Mix». Відповідно до отриманих результатів, за ступенем стійкості до фотодеструкції барвники можна розмістити в такій послідовності: червоні < жовті < зелені. Одержані результати можна пояснити хімічною природою синтетичних барвників та їх здатності до процесів фотодеструкції.

РЕОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КОЛОЇДНИХ СИСТЕМ ПОЛІВІНІЛАЦЕТАЛІВ

Ганна ТКАЧУК — 2025-06-26

У цій праці автори досліджували динамічну в’язкість та тиксотропне відновлення колоїдних систем полівінілацеталів. Для досягнення поставленої мети були застосовані методи ротаційної віскозиметрії, що дозволило визначити залежність динамічної в’язкості (η) від концентрації полімеру та дотичного напруження зсуву (τ). Встановлено, що реологічні властивості досліджуваних полімерів мають схожий характер: в’язкість зростає зі збільшенням концентрації, що є наслідком посилення міжмолекулярної взаємодії.Детальне вивчення кривих течії для розчинів полівінілбутиралю продемонструвало їхню псевдопластичну поведінку при малих напруженнях зсуву. Зі зростанням напруження зсуву спостерігається перехід до ньютонівської течії, коли динамічна в’язкість набуває мінімального і стабільного значення. Цей ефект пояснюється руйнуванням структурних конгломератів макромолекул, які утворюються у стані спокою завдяки водневим зв’язкам з молекулами дисперсійного середовища (води).Ключовим результатом є виявлення здатності гелів полівінілацеталів до швидкого тиксотропного відновлення їхньої структури. Ступінь тиксотропного відновлення (α), розрахований як відношення сум ефективних в’язкостей при зворотному і прямому ходах вимірювання, значно зростає зі збільшенням концентрації полімеру, досягаючи 94,58%. Ця здатність гарантує, що після механічного руйнування структури в процесі нанесення, полімерний шар швидко відновлює свою міцність та адгезійні властивості, що є важливим. Отримані результати підтверджують високу ефективність полівінілацеталів як адгезивів і вказують на перспективи подальших досліджень, спрямованих на оптимізацію їхніх композицій, вивчення впливу зовнішніх факторів та механізмів адгезії на молекулярному рівні для розробки нових, більш досконалих матеріалів для текстильної промисловості.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ УНІВЕРСАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ (SOFT SKILLS) МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Вікторія САВІЦЬКА — 2025-06-26

Звернення до універсальних (надпрофесійних) компетентностей майбутніх фахівців соціономічних професій детерміноване стрімкими змінами професійної сфери, виробничих та економічних відносин та соціальними змінами в усьому світі. Професійна реальність XXI століття демонструє необхідність універсальної форми сертифікації майбутніх фахівців соціономічних професій як показника рівня сформованості універсальних компетентностей у процесі вищої освіти. Для майбутніх фахівців соціономічних професій змінюється ставлення до низки важливих загальнопрофесійних навичок (здатність гнучко та адекватно ставитися до соціальної реальності, здатність формувати позитивну модель майбутнього, лідерські якості, вміння працювати в команді, здатність керувати емоційним станом, креативність у вирішенні конкретних професійних та інших завдань, стресостійкість). Важливими міжпрофесійними навичками у соціономічній сфері є вміння вирішувати конфліктні ситуації, ефективне спілкування, медіаграмотність, навички ефективного мислення та загальна комунікативна культура як важлива особистісна характеристика професіонала. Проблема формування soft skills майбутніх фахівців соціономічних професій є найактуальнішою в умовах цифровізації, коли потрібна перебудова мислення для досягнення цілей та завдань освіти. У статті узагальнено, що універсальні компетентності (soft skills) є комплексом умінь загального характеру, тісно пов’язаних з особистісними якостями. На відміну від hard skills, які охоплюють теоретичні знання та практичний досвід, яким майбутніх фахівців можливо навчити, soft skills – це природні, нетехнічні атрибути, що відбивають підхід до роботи. Їхня основа – сама особистість майбутніх фахівців соціономічних професій, те, як вони взаємодіють з іншими людьми.

ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ЕКОЛОГІВ ТА ФАХІВЦІВ ЗІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Ганна ЯКИМЕНКО — 2025-06-26

Мета дослідження: виявити розбіжності між компетенціями, якими володіють випускники-екологи, та потребами стейкхолдерів. За результатами GAP-аналізу сформувати рекомендації з покращення системи підготовки здобувачів екологічних спеціальностей.Методологія. У процесі дослідження використані аналітичні методи (структуризація, дедукція, GAP-аналіз), загальні та прогнозні методи.Наукова новизна. Проведено GAP-аналіз прогалин між компетенціями випускників-екологів, та вимогами, що висуваються до них на ринку праці. Виявлено розбіжності між потребами роботодавців та компетенціями випускників, серед яких ключовими є: несвоєчасне оновлення освітніх компонентів; відсутність знань про екологічні тренди як у здобувачів, так і у викладачів; недостатнє володіння міжнародною фаховою термінологією; недостатнє володіння знаннями з екологічного управління; вузький для сьогодення спектр компетенцій в сфері сталого розвитку та ESG. Сформовано 8 рекомендацій з покращення системи підготовки здобувачів вищої освіти екологічних спеціальностей за трьома напрямами: вдосконалення системи управління вищої освіти, розвиток компетенцій викладачів, розвиток компетенцій здобувачів.Висновки. Впровадження наданих рекомендацій з покращення системи підготовки здобувачів вищої освіти екологічних спеціальностей дозволить підвищити рівень конкурентноздатності випускників на ринку праці та зменшить адаптивний період на першому місці роботи «за фахом». Використання інструментів неформальної освіти допоможе подолати існуючий розрив між компетенціями здобувачів та актуальними потребами бізнесу у найкоротші терміни.

ДОСЛІДЖЕННЯ СПОСОБУ ТЕРМІЧНОГО ЗНЕШКОДЖЕННЯ ВИСОКОМІНЕРАЛІЗОВАНИХ СТІЧНИХ ВОД ПРОМИСЛОВИХ ВИРОБНИЦТВ

Каріна БЄЛОКОНЬ — 2025-06-26

Одними з основних забруднювачів навколишнього природного середовища є високомінералізовані стічні води промислових підприємств. Цей вид рідких відходів забруднений такими мінеральними речовинами, як солі кальцію, натрію, магнію тощо. Попри широке впровадження оборотного водопостачання та нових маловідходних технологій, обсяг забруднених стічних вод залишається значним. Тому важливою проблемою є очищення рідких відходів від мінеральних забруднень. Запропоновано спосіб термічного знешкодження високомінералізованих рідких відходів промислових виробництв на проміжному твердому теплонасії, який є перспективним для застосування в металургійній, хімічній, вугільній, енергетичній та інших промислових галузях. Було створено лабораторну установку, що складається з електропідігрівача і випарної колони, в якій знаходиться інертний теплоносій у вигляді металевих куль. У роботі було досліджено гідродинамічний режим випарного апарату при знешкодженні високомінералізованих стічних вод на проміжному твердому теплоносії. Досліди були проведені на зернистій насадці з різними діаметрами куль 10 та 15 мм. У процесі випарювання вода подавалася циклічно зі швидкістю 2, 2,5 та 3 м/с. Внаслідок чого було виявлено, що гідравлічний опір випарного апарату залежить від швидкості гарячого теплоносія та типу насадки (суха або мокра). Проведені лабораторні дослідження показали, що циклічне випарювання високомінералізованих стічних вод з використанням проміжного твердого теплоносія (металевих куль) дозволяє знижувати енергетичні витрати та ефективно вилучати мінеральні забруднення з води. Однак, утворення плівки солей на елементах завантаження знижує порізність шару і підвищує гідравлічний опір. Для забезпечення ефективної роботи випарного апарату необхідно підтримувати оптимальний рівень порізності.

ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ПІДЗЕМНИХ ВОД КРИВООЗЕРСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗА ВПЛИВУ ТОКСИКАНТІВ

Наталія ГНАТЮК — 2025-06-26

У статті представлені результати комплексного дослідження підземних вод артезіанської свердловини № 104-Е, розташованої в смт Криве Озеро Кривоозерського району, Миколаївської області. Дослідження проводилося з метою оцінки якості води для господарсько-питного використання та визначення впливу токсикантів на водоносний горизонт у межах тріщинуватих гранітів докембрію. У статті детально описано географічне розташування свердловини, її технічні характеристики, конструкцію стовбура та устя, а також геологічний розріз, який включає п’ять основних літологічних шарів: суглинки, піски, щільну глину, водоносний тріщинуватий граніт і нижні слабко тріщинуваті граніти, що не мають суттєвого водоносного значення. Абсолютна відмітка гирла свердловини становить 87,0 м, статичний рівень води – 5,5 м, а динамічний рівень під час відкачки – 69,0 м, що свідчить про високий потенціал водоносного горизонту та його придатність для господарсько-питного водопостачання.Проведено детальні фізико-хімічні, мікробіологічні та радіологічні дослідження води за 2021–2023 роки, які показали стабільну високу якість води та відповідність усіх показників ДСанПіН 2.2.4-171-10. Перевищень гранично допустимих концентрацій (ГДК) токсикантів та шкідливих речовин не виявлено. Рівні нітратів, нітритів, амонію, а також радіонуклідів (^226Ra, ^222Rn, ^137Cs, ^90Sr) перебувають у межах природного фону або нормативних значень, що свідчить про відсутність суттєвого антропогенного забруднення водоносного горизонту. Мікробіологічні показники демонструють відсутність загальних коліформ, E. coli та патогенних ентеробактерій, при цьому загальна мікробна чисельність не перевищує гранично допустимі значення, що підтверджує безпечність води для споживання населення.Особлива увага приділена експлуатаційним аспектам свердловини, включаючи оптимальні режими роботи насосного обладнання, профілактичне очищення та промивки насосів, а також створення зони санітарного захисту навколо свердловини. Ці заходи дозволяють забезпечити тривалу стабільність якості води та захистити водоносний горизонт від потенційного забруднення.Перспективними напрямами подальших досліджень визначено регулярний моніторинг підземних вод для своєчасного виявлення змін у складі, зокрема динаміки накопичення токсикантів, впливу сезонних та кліматичних факторів на якість води, а також застосування біотестування для оцінки фітотоксичності та комплексної безпечності водних ресурсів. Реалізація цих заходів дозволить підтвердити безпечність води для господарськопитного використання, оптимізувати режими експлуатації свердловини та розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо охорони водоносних горизонтів Кривоозерського району, Миколаївської області.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО ПРИРОДООХОРОННОГО ІНСПЕКТУВАННЯ ДЛЯ ЗАХИСТУ ПРИРОДНИХ ЛАНДШАФТІВ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Владислав ПАРАХНЕНКО — 2025-06-26

У статті досліджуються сучасні механізми державного природоохоронного інспектування як важливого інструменту забезпечення захисту природних ландшафтів та підтримання екологічної безпеки в Україні. Підкреслено, що екологічні загрози, зумовлені інтенсивною господарською діяльністю, урбанізацією, воєнними діями та наслідками глобальних кліматичних змін, зумовлюють потребу у вдосконаленні системи контролю за дотриманням природоохоронного законодавства. Розкрито сутність державного природоохоронного інспектування як інституційно-правового механізму, що поєднує правові, адміністративні, організаційні та екологічні інструменти впливу на суб’єктів господарювання й органи місцевого самоврядування. Звертається увага на роль Державної екологічної інспекції України у запобіганні порушенням у сфері охорони довкілля, своєчасному виявленні негативних екологічних процесів, а також у контролі за станом земельних, водних, лісових і заповідних ресурсів. Проаналізовано сучасні проблеми ефективності інспектування, серед яких: недостатність фінансування та технічного забезпечення, кадрові труднощі, фрагментарність законодавства, а також недосконалість механізмів взаємодії з іншими органами державної влади. Окремо наголошено на необхідності впровадження європейських стандартів екологічного контролю та моніторингу, цифровізації процесів перевірки й автоматизації збору екологічних даних.Особлива увага приділяється питанню збереження та відновлення природних ландшафтів як базової складової національної екологічної політики. Визначено, що природоохоронне інспектування має виконувати не лише каральну функцію, але й превентивну та просвітницьку, формуючи у суспільства та суб’єктів господарювання усвідомлене ставлення до збереження довкілля. Показано, що вдосконалення інспекційної діяльності сприятиме підвищенню рівня екологічної безпеки, раціональному використанню природних ресурсів та формуванню екологічно відповідальної моделі державного управління.Таким чином, державне природоохоронне інспектування розглядається як комплексний механізм, здатний забезпечити інтеграцію інтересів держави, суспільства та бізнесу у сфері охорони довкілля. Подальший розвиток цієї системи передбачає зміцнення правової бази, впровадження інноваційних підходів до екологічного моніторингу, а також активізацію міжнародного співробітництва для наближення України до європейських екологічних стандартів.

РОЛЬ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗЕРНОСУШИЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ У ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ АГРОСФЕРИ

Ольга КАРАЇМ — 2025-06-26

Метою статті є аналіз техноекологічних аспектів функціонування зерносушильних комплексів в агросфері в контексті формування вуглецевого сліду та шляхів зниження викидів в атмосферне повітря як складової переходу до низьковуглецевої економіки.Методи. У дослідженні застосовано міждисциплінарний оглядовий підхід із використанням аналітичних матеріалів наукових публікацій із баз Scopus і Web of Science, методичних рекомендацій, принципів оцінки життєвого циклу та енергетичного аналізу. Проведено порівняння традиційних та альтернативних технологій сушіння зерна з урахуванням енергоспоживання, рівня викидів та потенціалу декарбонізації.За результатами дослідження підтверджено, що процес сушіння зерна є одним із найбільш енергоємних етапів післязбиральної обробки зернових культур, зумовлюючи значне споживання викопного палива та формування відповідного вуглецевого сліду, що супроводжується значними обсягами CO₂, CO та твердих частинок PM₁₀ і PM₂,₅. Установлено, що переважна частина традиційних зерносушильних комплексів не має ефективних систем очищення викидних газів і характеризується надмірним енергоспоживанням, що суперечить цілям декарбонізації. Обґрунтовано перспективність впровадження альтернативних енергетичних рішень – біомаси, теплових насосів, сонячної енергії – а також сучасних технологій фільтрації та каталітичного допалювання газів. Зазначено важливість оцінки життєвого циклу як інструменту виявлення «вуглецево вразливих» етапів та формування стратегій переходу до низьковуглецевої економіки в агросфері. Висновки. Ефективне зменшення впливу сушильних процесів на довкілля є важливою умовою екологізації агропромислового виробництва. Впровадження енергоощадних та низьковуглецевих технологій, зокрема через модернізацію сушильного обладнання й перехід на відновлювані джерела енергії, є стратегічно важливим для формування сталого та кліматично нейтрального сільського господарства.

АКТИВОВАНЕ ЛУГОМ ДОВГОПОЛУМЕНЕВЕ ВУГІЛЛЯ. НАНОПОРИСТА СТРУКТУРА ТА ЗДАТНІСТЬ АДСОРБУВАТИ ВАЖКІ МЕТАЛИ

Володимир КУЧЕРЕНКО — 2025-06-26

Мета. Дослідження реорганізації супрамолекулярної та пористої структури довгополуменевого вугілля з підвищенням температури лужної активації, та оцінка її впливу на адсорбційну активність по відношенню до катіонів свинцю. Методологія. Отримання вуглецевих матеріалів (ВМ) виконували нагріванням імпрегнованого лугом (KOH) вугілля до однієї з температур у межах 350–825°С з ізотермічною витримкою 1 год, охолодженням, відмиванням від лугу та сушінням. Елементний склад визначено аналізатором Carlo Erba 1106. Вміст кислотних функційних груп (КФГ) визначено титруванням по Бему. Просторову структуру ВМ вивчено методом РФА. Характеристики пористості ВМ розраховано за ізотермами низькотемпературної (77 К) адсорбції – десорбції азоту (метод 2D-NLDFT-НS). Адсорбцію катіонів Pb(II) виміряно при 25°С та постійному вмісті ВМ (1 г/л) у водних розчинах.Кінетику адсорбції розраховано моделями псевдо-першого та псевдо-другого порядку. Ізотерми адсорбції апроксимовано моделями Ленгмюра та Фрейндліха.Наукова новизна. Вперше досліджено адсорбційну активність по відношенню до Pb(II) вуглецевих матеріалів, отриманих лужною активацією довгополуменевого вугілля за різних температур при невеликому співвідношенні КОН/вугілля (1 г/г). Знайдено, що адсорбційна рівновага досягається за 2 год, кінетика адсорбції підпорядковується моделі псевдо-другого порядку, а ізотерми адсорбції краще апроксимуються моделлю Ленгмюра. Швидкість адсорбції лімітується взаємодією катіонів з поверхневими адсорбційними центрами, а не дифузією в пористу систему. Визначено, що температура активації є ключовим фактором формування нанопористості ВМ та його здатності адсорбувати катіони Pb(II). З підвищенням температури адсорбційні ємності моношару катіонів, розрахованих з рівняння Ленгмюра, зростають з 0,143 ммоль/г до 0,981 ммоль/г. Встановлено, що основними процесами адсорбції Pb(II) зразками ВМ з довгополуменевого вугілля є реакції іонного обміну (обмін протонів КФГ на Pb(II)) та π-сорбція (взаємодія Pb(II) з π-системою вугільних поліаренів). Показано, що внесок π – сорбції зростає з температурою активації та є домінуючим (87–91%) у матеріалів, отриманих при 800–825°С. Досить висока ємність за Pb(II) цих ВМ дозволяє прогнозувати їх ефективність при очищенні води від інших важких металів.

ЯКІСТЬ ВОДИ В Р. ІРПІНЬ В ПОСТМІЛІТАРНИЙ ПЕРІОД

Марина ЛАДИКА — 2025-06-26

Воєнні дій спричиняють значні зміни у функціонуванні водних екосистем, що проявляються як прямими, так і опосередкованими наслідками для екологічної, соціальної та економічної сфер. Оцінка сучасного стану водних ресурсів у районах, де тривали бойові дій, є необхідною для вивчення масштабів і специфіки їх забруднення та прогнозування довгострокових наслідків.Метою нашого дослідження було проаналізувати зміни якості води р. Ірпінь в постмілітарний період. Здійснено порівняльну характеристику відібраних у 2024 р. проб води з середньорічними даними державного моніторингу якості поверхневих вод р. Ірпінь (гідрохімічний пост у с. Гостомель) за період 2020–2023 рр. Пункти спостережень обрано в межах Київської області (м. Ірпінь, с. Демидів, с. Козаровичі) з урахуванням просторової різниці впливу воєнних дій та інтенсивності антропогенного навантаження на екосистему річки.На основі порівняльного аналізу значень екологічних індексів (ІЕ) якості вод р. Ірпінь довоєнного та постмілітарного періодів встановлено погіршання її якості. Зокрема, за даними пункту державного моніторингу поверхневих вод на р. Ірпінь (с. Гостомель), у довоєнний період (2020–2021 рр.) за найгіршими значеннями (ІЕ = 3,98) вона відносилася до ІІІ класу, 4 категорії якості («задовільні», «слабко забруднені» води), а у постмілітарний період (2022–2023 рр.) (ІЕ = 4,83) – до ІІІ класу, 5 категорії якості («посередні», «помірно забруднені» з тенденцією до «задовільних», «слабко забруднених»).Зниження якості води передусім відобразилося у зростанні рівня органічного забруднення та погіршанні трофо-сапробіологічних характеристик. Основними джерелами надходження органічних речовин (переважно сполук азоту і фосфору) є неочищені комунально-побутові стоки (м. Ірпінь, с. Гостомель), а також змиви із сільськогосподарських угідь та приватних домогосподарств (с. Демидів, с. Козаровичі). Це в поєднанні з літнім підвищенням температури води призводить до дефіциту розчиненого кисню (≤ 4 мгО2/дм3) та порушення природного екологічного балансу в річці.На затоплених ділянках долини сформувалися лімніофільні (озерні) умови з уповільненим водообміном, що спричиняє погіршення кисневого режиму та сприяє накопиченню органічних сполук у воді. Ступінь антропогенного навантаження на прилеглі території визначає динаміку процесів самоочищення та швидкість відновлення гідроекосистеми.

ПІСЛЯПРОЄКТНИЙ МОНІТОРИНГ ЯК ОСНОВА ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ В ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМАХ

Вікторія МЕЛЬНИК-ШАМРАЙ — 2025-06-26

У статті досліджено роль післяпроєктного моніторингу як ключового інструмента оцінки впливу на довкілля в контексті збереження біологічного різноманіття лісових екосистем. Висвітлено правові та організаційні основи запровадження механізмів оцінки впливу на довкілля в Україні, що стали результатом адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу та міжнародних екологічних угод та розглянуто особливості її застосування у сфері лісового господарства. У статті наведено результати аналізу матеріалів післяпроєктного моніторингу лісових екосистем, які демонструють комплексний характер впливів на компоненти довкілля – атмосферне повітря, водні ресурси, ґрунти, рослинний і тваринний світ. Встановлено, що найбільш вразливим елементом є біологічне різноманіття, оскільки порушення природних трофічних зв’язків, скорочення чисельності рідкісних і зникаючих видів, деградація оселищ і фрагментація біотопів призводять до зниження екологічної стійкості лісів. На прикладі діяльності ДП «Словечанський лісгосп АПК» проведено SWOT-аналіз, що дозволив виявити сильні та слабкі сторони, можливості й загрози ведення лісогосподарської діяльності з урахуванням необхідності збереження біологічного різноманіття. Особлива увага приділена інтеграції результатів післяпроєктного моніторингу у систему екологічного управління, що сприяє прийняттю науково обґрунтованих рішень для збереження екосистем. Практичне значення роботи полягає у виробленні рекомендацій для органів влади, лісогосподарських підприємств і природоохоронних організацій щодо вдосконалення системи післяпроєктного моніторингу, оптимізації лісокористування, розширення природоохоронних територій та посилення взаємодії з місцевими громадами. Перспективи подальших досліджень свідчать про необхідність впровадження геоінформаційних технологій і дистанційного моніторингу для аналізу просторової динаміки біорізноманіття.Таким чином, післяпроєктний моніторинг визначено як ключовий механізм екологічного супроводу лісогосподарської діяльності, що забезпечує не лише контроль, а й адаптивне управління природними ресурсами у відповідності до екологічних вимог ЄС.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТАНУ ЛІСОВОГО ФОНДУ КІВЕРЦІВСЬКОГО НАДЛІСНИЦТВА

Богдан ФЕНЬ — 2025-06-26

Сучасний стан екологічної безпеки в Україні та світі вимагає переосмислення підходів щодо використання природних ресурсів, зокрема, лісових. Ліси відіграють надзвичайно важливу роль у стабілізації клімату, збереженні біорізноманіття, водоохороні, рекреації а також у підтриманні сталого розвитку економіки. В умовах глобального потепління, посилення антропогенного тиску на довкілля та збільшення частоти природних катастроф особливого значення набуває проблема ефективного управління лісовими ресурсами, збереження та відновлення лісових екосистем. Актуальність теми дослідження зумовлена низкою суперечностей: з одного боку, економічна вигода від лісокористування стимулює інтенсивну експлуатацію деревини, з іншого – екологічні наслідки надмірного вирубування спричиняють деградацію лісів, ерозію ґрунтів, зменшення запасів вологи тощо. Незважаючи на розробку багатьох нормативних документів, питання екологічної збалансованості лісокористування залишаються недостатньо вивченими в прикладному контексті окремих підприємств. Локальний аналіз лісового фонду з урахуванням динаміки рубок, лісовідновлення й зонування за функціональним призначенням висвітлений у науковій літературі недостатньо.У роботі проведено дослідження структури та екологічних параметрів лісових ресурсів Ківерцівського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», здійснено аналіз ведення лісового господарства на території досліджуваного регіону.Структуровані дані щодо динаміки лісового фонду за категоріями лісових ділянок, поділу площ та запасів насаджень панівної породи сосни звичайної та дуба звичайного за класами віку.

ТОКСИКОЛОГІЧНІ РИЗИКИ ЛІСОВІДНОВЛЕННЯ НА ТЕРИТОРІЯХ З БОЄПРИПАСНИМ ЗАБРУДНЕННЯМ

Ілля ЦИГАНЕНКО-ДЗЮБЕНКО — 2025-06-26

Оглядове дослідження токсикологічних ризиків лісовідновлення на територіях з боєприпасним забрудненням систематизує сучасні наукові знання про комплексні взаємодії між військовими забруднювачами та лісовими екосистемами в контексті російсько-української війни та міжнародного досвіду. Проаналізовано понад 160 публікацій з токсикології вибухових речовин, накопичення важких металів та екологічних бар'єрів відновлення лісів після військових дій. Систематизовано фітотоксичні ефекти основних вибухових речовин: тринітротолуол (ТНТ) демонструє найвищу фітотоксичність з LC50 для проростків сосни звичайної 45 мг/л та спричиняє деградацію рослинних тканин на 26,8%, гексоген (RDX) та октоген (HMX) характеризуються зниженням життєздатності на 20,4% і 18,4% відповідно при вищій персистентності у ґрунтовому середовищі. Узагальнено дані про накопичення важких металів від військової діяльності з критичними концентраціями свинцю до 1067 мг/кг у ґрунтах та 1495 мкг/л у підземних водах, що у 53 рази перевищує фонові значення та створює довгострокові геохімічні бар'єри для лісової регенерації протягом десятиліть. Розглянуто специфічні екологічні перешкоди відновлення лісів після російсько-української війни, включаючи 38589 гектарів пошкоджених лісових покривів у трьох регіонах протягом 2022 року, забруднення нерозірваними боєприпасами, каскадні порушення біогеохімічних циклів азоту та фосфору, деградацію мікоризних симбіозів та структурну вразливість монокультурних насаджень.Систематизовано міжнародний досвід біоремедіації з польовими випробуваннями генетично модифікованої просяної трави для деградації гексогену (швидкість очищення 27 кг/га протягом трьох років) та постконфліктними дослідженнями в Колумбії після мирної угоди ФАРК 2016 року, що виявили парадоксальне збільшення швидкості знеліснення на 177% після припинення військових дій. Розроблено концептуальну класифікацію військових забруднювачів за фітотоксичністю та персистентністю, матричну модель оцінки ризиків для різних типів лісових біогеоценозів та ієрархічну схему екологічних бар'єрів лісової сукцесії. Представлено комплексний алгоритм оцінювання біобезпеки лісовідновлювальних заходів за критеріями ризик-аналізу, що включає шість послідовних етапів від ідентифікації контамінантів до формування технічних рекомендацій щодо ремедіаційних заходів. Результати огляду демонструють критичну необхідність інтеграції токсикологічного аналізу з сучасними ремедіаційними технологіями та розвитку міждисциплінарних підходів військової екології для ефективного відновлення військово порушених лісових ландшафтів у післявоєнний період.

ОЦІНКА СТАНУ ПОВІТРЯНОГО БАСЕЙНУ РЕГІОНІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ЗА ПОКАЗНИКАМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Ангеліна ЧУГАЙ — 2025-06-26

Оцінка техногенного навантаження на повітряний басейн є важливою задачею, яка набула ще більшої актуальності з початком повномасштабних військових дій на території України. Внаслідок цього за останні 3 роки в атмосферне повітря надійшла значна кількість шкідливих речовин і заподіяні значні збитки довкіллю. Територія Західної України порівняно з іншими регіонами України не характеризується високими показниками техногенного впливу на повітряний басейн. Більшість наукових публікацій присвячено оцінці транспортного навантаження на атмосферне повітря у західних областях. Метою роботи є оцінка стану повітряного басейну із застосуванням параметрів сталого розвитку. Для оцінки було використано параметри розрахунку індексу екологічного виміру метрики для вимірювання процесів сталого розвитку. Розрахунки виконані для двох категорій екологічної політики – Екологічні системи і Екологічне навантаження. Отримано, що територія Західної України у 2019–2023 рр. характеризувалась помірними показниками навантаження на повітряний басейн. У категорії «Екологічні системи» найгірші показники з позицій сталого розвитку відзначаються за вмістом діоксиду сірки.Найбільш напруженими областями за рівнем забруднення є Тернопільська і Хмельницька області. У категорії «Екологічне навантаження» найгірша ситуація відзначалась у Львівській, Рівненській і Тернопільській областях.Найкращі показники відзначались у Волинській і Чернівецькій областях. Висловлено припущення, що до областей з гіршими умовами можна віднести Івано-Франківську область. З урахуванням параметрів викидів від транспортних засобів, щільності викидів найгірші показники відзначаються у Рівненській, Тернопільській і Львівській областях, найкращі – у Чернівецькій. По параметрах викидів окремих забруднюючих речовин найгірші умови відзначались у Львівській області, найкращі – у Закарпатській. Параметри категорії «Екологічні системи» характеризуються гіршими показниками з позицій сталого розвитку.