Ввічливість. Humanitas

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДО НАДАННЯ КОМПЛЕКСНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОСЛУГИ З ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

2026-03-02T09:12:10+02:00

Формування життєстійкості – це пілотний проєкт Міністерства соціальної політики України, який реалізовується у межах Всеукраїнської програми психічного здоров’я «Ти як?». Сьогодні формування життєстійкості – це комплексна соціальна послуга, що забезпечує мультифункціональний, міждисциплінарний підхід у її наданні. Актуальність дослідження зумовлена потребою у підготовці фахівців із соціальної роботи, здатних професійно надавати таку послугу, допомагати громадянам адаптуватися до нових соціальних і життєвих умов у період кризи, здійснювати психосоціальну підтримку населення на рівні громад. Метою статті є визначення та характеристика особливостей підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості. Визначено нормативно-правове підґрунтя надання комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості та підготовки фахівців із соціальної роботи (Закон України «Про соціальні послуги», Постанова КМУ «Про реалізацію експериментального проекту із запровадження комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості», Постанова КМУ «Деякі питання реалізації експериментального проекту з організації надання комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості в територіальних громадах»), її зміст, який має мультикомпонентний характер. Відповідно, фахівець із соціальної роботи має працювати не лише індивідуально з клієнтом, але й як координатор міждисциплінарної команди, що включає психологів, медиків, інших працівників та громадські ресурси. Це потребує формування ряду компетентностей майбутніх фахівців із соціальної роботи щодо надання послуги життєстійкості, зокрема: оцінювальні компетентності, психосоціальні інтервенційні компетентності, міжпрофесійні та командні компетентності, комунікативно-етичні та організаційно-адміністративні компетентності та ін. Визначено, що українські заклади вищої освіти вже впроваджують освітні програми, орієнтовані на підготовку фахівців із соціальної роботи із наголосом на життєстійкість. Це свідчить про поступове реагування системи вищої освіти на нові суспільні виклики, однак така підготовка ще не є цілісною. Важливого значення набуває міждисциплінарний підхід у підготовці майбутніх фахівців із соціальної роботи до її надання.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В СІМ’ЯХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

2026-03-02T09:16:57+02:00

У статті здійснено теоретичне осмислення проблеми домашнього насильства у сім’ях ветеранів війни як складного соціального явища, що загострюється в умовах воєнного та післявоєнного періоду. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості випадків домашнього насильства в Україні на тлі масової демобілізації військовослужбовців, поширення посттравматичних стресових розладів, соціально-економічної нестабільності та трансформації сімейних ролей. Наголошено на тому, що проблема домашнього насильства у родинах ветеранів потребує міждисциплінарного аналізу з урахуванням психологічних, соціальних, економічних і культурно-нормативних чинників. Метою статті є обґрунтування концептуальних підходів до профілактики домашнього насильства у сім’ях ветеранів війни в умовах воєнного та післявоєнного періоду. Виокремлено основні фактори ризику домашнього насильства у ветеранських сім’ях, зокрема посттравматичний стресовий розлад, труднощі реінтеграції до мирного життя, соціально-економічні стресори, вторинну травматизацію членів родини, а також вплив військової соціалізації та толерантності до насильства. У статті запропоновано концепцію профілактики домашнього насильства, що ґрунтується на інтеграції трьох взаємопов’язаних напрямів: психологічної підтримки та терапевтичних втручань, соціально-економічної й реінтеграційної підтримки, а також правових механізмів і міжвідомчої взаємодії. Обґрунтовано, що ефективна профілактика домашнього насильства у сім’ях ветеранів війни можлива лише за умови комплексного підходу, який поєднує захист прав постраждалих осіб із реабілітаційною підтримкою ветеранів та активною участю державних і громадських інституцій. Зроблено висновок про необхідність подальшого розвитку науково обґрунтованих програм профілактики та їх адаптації до українського соціального контексту.

ДЕСТРУКТИВНІ КОНФЛІКТИ ТА ЇХ РОЛЬ У ПОШИРЕННІ БУЛІНГУ СЕРЕД СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

2026-03-02T09:19:55+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз деструктивних конфліктів як провідного чинника поширення булінгу серед студентської молоді в умовах соціальних трансформацій, зумовлених воєнним станом в Україні. Обґрунтовано, що посилення психоемоційного напруження, накопичення травматичного досвіду, соціальна фрустрація, вимушене переміщення населення та розрив стійких соціальних зв’язків суттєво підвищують рівень конфліктності в міжособистісних взаємодіях студентського середовища, сприяючи трансформації деструктивних конфліктів у систематичні форми насильницької поведінки, зокрема булінгу (цькування). Особливу увагу приділено тому, що в умовах поєднання очних, дистанційних та змішаних форматів навчання, деструктивні конфлікти дедалі частіше набувають латентного та цифрового характеру, що ускладнює їх своєчасне виявлення, фіксацію та ефективну профілактику. Проаналізовано соціально-педагогічні ризики ескалації конфліктів у булінг, зокрема вплив групової динаміки, дисбалансу влади, порушення норм комунікації та загального зниження конфліктної культури в студентських колективах. Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі деструктивних конфліктів у механізмах поширення булінгу серед студентської молоді, а також визначення соціально-педагогічних можливостей та стратегій їх профілактики в закладах вищої освіти в умовах воєнного стану. У статті окреслено основні напрями соціально-педагогічної профілактики, спрямовані на запобігання переходу деструктивних конфліктів у булінг: розвиток навичок ненасильницької комунікації та конструктивного розв’язання конфліктів, впровадження відновних практик і травма-інформованих підходів, посилення ролі органів студентського самоврядування, формування культури нульової толерантності до насильства та агресії в університетському середовищі, а також інтеграція психологічної підтримки та резильєнтності в освітній процес.

МОБІЛЬНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДТРИМКИ ГРОМАД

2026-03-02T09:23:10+02:00

Стаття присвячена дослідженню напрямів мобільної соціальної роботи, що здійснюється в Україні. Основу дослідження становить якісний аналіз існуючих проєктів і програм мобільної соціально роботи, що реалізуються державними та недержавними організаціями соціального спрямування. Визначено, що пріоритетними напрямами проєктів по роботі мобільних бригад є надання соціальних послуг та підтримки населенню, забезпечення доступу до медичних послуг та створення умов для безпечного розвитку дітей. Реалізація мобільної соціальної роботи відбувається за рахунок створення спеціальних команд, що включають у себе фахівців різного спрямування, які покликані надавати різносторонню допомогу у наданні соціальної підтримки населення. Встановлено, що державні соціальні служби більшою мірою орієнтовані на впровадження мобільних команд, які надають саме соціальні послуги населенню та реалізують такі форми мобільної соціальної роботи як проведення соціальних рейдів для виявлення безпритульних дітей та дітей, які перебувають на вулиці; організація мобільних бригад, які працюють у сфері запобігання домашньому насильству; організація роботи мобільних бригад із надання соціальних послуг догляду вдома та натуральної допомоги. У той же час недержавний сектор та міжнародні організації, підсилюючи роботу із вразливими категоріями населення та надання їм базових соціальних послуг допомоги та догляду, розробляють проєкти із діяльності мобільних бригад, які працюють у напрямку надання медико-соціальних послуг в громадах, а також створюють простори для проведення соціальної анімації з дітьми. З’ясовано, що із початком повномасштабного вторгнення мобільна соціальна робота стала однією із ключових форм підтримки вразливих груп населення в громадах, які знаходяться поруч із зоною проведення бойових дій, або перебували в окупації і де неможливо налагодити роботу стаціонарних соціальних служб.

КОНСУЛЬТУВАННЯ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

2026-03-02T09:28:25+02:00

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз консультування у соціальній сфері як інструмента соціального проєктування. Актуальність теми зумовлена трансформацією соціальної реальності України в умовах повномасштабної війни, зростанням кількості осіб і сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, а також потребою у системних, планованих і результативних соціальних втручаннях на рівні територіальних громад. Показано, що соціальне проєктування в соціальній роботі виконує функцію раціонального конструювання соціальних змін, поєднуючи аналітико-діагностичний, прогностичний, проєктно-планувальний, регулятивний та оцінювальний компоненти. Обґрунтовано, що консультування, будучи нормативно закріпленою соціальною послугою, має потенціал виходити за межі індивідуального реагування на запит і може забезпечувати емпіричну основу для проєктування соціальних програм і послуг. Висвітлено діагностичний потенціал консультування у виявленні соціальних проблем і бар’єрів доступу до допомоги, а також його роль у конкретизації цілей і завдань соціальних проєктів через узгодження очікувань отримувачів послуг із професійним баченням фахівця. Підкреслено значення результатів консультування для планування соціальних втручань, відбору форм і методів підтримки, прогнозування наслідків, а також для корекції проєктних рішень у процесі реалізації як механізму зворотного зв’язку. Окрему увагу приділено методологічним аспектам інтеграції консультування у проєктний цикл: визначено можливості його включення на етапах аналізу потреб, планування, реалізації та оцінювання, а також окреслено обмеження (ризик надмірної індивідуалізації проєктних рішень, потреба в узагальненні даних, вимоги до професійної підготовки й етичної врівноваженості). Доведено, що системне використання консультування у проєктуванні соціальних послуг на рівні громади сприяє підвищенню методичної вивіреності та соціальної результативності втручань.

ОСНОВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

2026-03-02T09:34:21+02:00

У статті здійснено аналіз основних чинників формування соціокомунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери. Розкрито сутність соціокомунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери та конкретизовано, що вона визначається комплексним впливом різноманітних чинників: мотиваційно-ціннісних, які сприяють усвідомленню професійних і гуманістичних пріоритетів та визначаючи внутрішню готовність студента до активної соціальної взаємодії; емоційно-вольових, які забезпечують стресостійкість, самоконтроль студентів, впевненість у власних силах, цілеспрямованість та здатність до саморегуляції та є важливими для адекватного реагування в складних міжособистісних ситуаціях; соціально-перцептивні, що формують здатність розпізнавати емоційний стан інших людей, проявляти емпатію, тактовність та встановлювати ефективний міжособистісний контакт; комунікативні, що охоплюють невербальні та вербальні навички, ведення діалогу, консультування, аргументацію, управління конфліктами у різних соціальних групах; освітні, що підвищують професійну підготовку студентів через участь у тренінгах, практичних заняттях, інтерактивних вправах та рольових іграх, формуючи у них практичні навички соціальної взаємодії; соціальні, що визначаються досвідом міжособистісної взаємодії та участю у волонтерських, громадських або професійних спільнотах, що дає змогу розвивати соціальні компетенції та розуміння групової динаміки; психологічні, що зосереджуються на особистісних рисах, рівні самосвідомості, рефлексивних здібностях та когнітивних ресурсах, необхідних для аналізу та оцінки соціальних ситуацій. Визначено, що формування комунікативних навичок відбувається в процесі навчання у вищому навчальному закладі через інтегроване поєднання лекцій, практичних занять, рольових ігор, тренінгів, групових обговорень та симуляцій професійних ситуацій.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ТА НАСЛІДКИ ПЕРЕМІЩЕННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

2026-03-02T09:37:36+02:00

Соціально-психологічна підтримка людей похилого віку в умовах вимушеного переміщення є однією з найбільш актуальних проблем сучасної соціальної роботи та психології. Масові внутрішні переміщення населення, спричинені збройною агресією проти України, призвели до істотних змін у життєвому просторі осіб літнього віку, які є особливо вразливою соціальною групою через вікові, фізіологічні, психологічні та соціальні особливості. Втрата звичного середовища проживання, розрив соціальних зв’язків, зміна соціального статусу, обмежений доступ до медичних і соціальних послуг негативно позначаються на психоемоційному стані людей похилого віку та знижують їхню якість життя. У статті здійснено теоретичний аналіз основних соціально-психологічних наслідків вимушеного переміщення людей похилого віку, зокрема зростання рівня тривожності, депресивних проявів, почуття самотності, безпорадності, втрати сенсу життя, а також загострення хронічних психосоматичних станів. Особлива увага приділяється впливу травматичного досвіду війни та вимушеного переселення на емоційну стабільність, самооцінку та здатність до адаптації осіб літнього віку в нових соціальних умовах. Обґрунтовано значення комплексної соціально-психологічної підтримки як важливого ресурсу подолання негативних наслідків переміщення. Розкрито зміст і напрями такої підтримки, що включають індивідуальне психологічне консультування, групову роботу, психоедукацію, соціальний супровід, активізацію внутрішніх ресурсів особистості, відновлення соціальних контактів та формування відчуття безпеки й підтримки. Акцентовано увагу на ролі фахівців соціальної сфери, психологів, громадських та волонтерських організацій у створенні доступного й безпечного середовища для соціальної адаптації людей похилого віку. У висновках підкреслено, що ефективна соціально-психологічна підтримка сприяє зниженню психоемоційного напруження, підвищенню адаптаційного потенціалу та збереженню психологічного благополуччя людей похилого віку в умовах вимушеного переміщення, що є важливою передумовою їхньої успішної інтеграції в нові соціальні спільноти.

САМООСВІТА ФАХІВЦІВ ЦЕНТРІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ З СІМ’ЯМИ ВЕТЕРАНІВ

2026-03-02T09:40:40+02:00

Статтю присвячено визначенню важливості ролі самоосвіти фахівців центрів життєстійкості у процесі надання соціальної підтримки сім’ям ветеранів. Метою дослідження є висвітлення ролі процесу самоосвіти як ключового чинника професійного розвитку фахівців соціальної сфери, зокрема спеціалістів центрів життєстійкості, які працюють із сім’ями ветеранів. Самоосвіта розглядається як безперервний процес професійного вдосконалення, що забезпечує підвищення рівня компетентності, стресостійкості та ефективності діяльності соціальних працівників. Завдання роботи полягають у визначенні сутності поняття «самоосвіта», аналізі наукових підходів до його трактування, окресленні специфіки діяльності центрів життєстійкості та дослідженні значення самоосвіти для роботи з сім’ями ветеранів. Методологічну основу становить теоретичний аналіз та узагальнення наукової літератури для систематизації наукових концепцій самоосвіти, окреслення її сутності як безперервного процесу професійного вдосконалення та демонстрації значення самоосвіти для розвитку професійної рефлексії, стресостійкості та здатності в умовах швидких змін застосовувати новітні методи соціальної роботи. Таким чином, теоретичний аналіз дозволив сформувати узагальнену картину наукових уявлень про самоосвіту, та обґрунтувати її роль як чинника професійного розвитку фахівців центрів життєстійкості. Наукова новизна полягає в тому, що вперше самоосвіта розглядається як системний механізм професійної саморегуляції, що дозволяє соціальному працівнику адаптуватися до змінних умов роботи та потреб клієнтів. Отже, самоосвіта є невід’ємною складовою професійного розвитку фахівців соціальної сфери, особливо тих, хто працює з сім’ями ветеранів у центрах життєстійкості. Вона забезпечує гнучкість, адаптивність та здатність до впровадження нових методів роботи. Самоосвіта сприяє формуванню професійної рефлексії, розвитку психологічної стійкості та поглибленню знань у соціальній сфері. Самоосвіта постає не лише як інструмент зростання, а як ціннісна установка, що визначає якість соціальної роботи та її гуманістичну спрямованість.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ВЗАЄМОДІЯ У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

2026-03-02T09:43:58+02:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження сучасного стану міждисциплінарної взаємодії у соціально-педагогічній роботі з молодшими школярами з особливими освітніми потребами (ООП) в експериментальних закладах загальної середньої освіти України. Актуальність дослідження зумовлена динамічним зростанням кількості інклюзивних класів та потребою в підвищенні ефективності команд психолого- педагогічного супроводу в умовах реалізації інклюзивної освіти. Аналіз наукових джерел засвідчує, що попередні дослідження зосереджені переважно на теоретичних засадах інклюзивної освіти, професійній підготовці фахівців і корекційно-розвитковій роботі, тоді як проблематика міждисциплінарної взаємодії в роботі з молодшими школярами з ООП залишається недостатньо висвітленою. Водночас зарубіжний досвід переконливо доводить, що ефективна діяльність міждисциплінарних команд сприяє підвищенню рівня соціальної інтеграції, навчальної успішності та психологічного благополуччя учнів з особливими освітніми потребами (ООП). Метою дослідження є оцінювання реального стану міждисциплінарної взаємодії у соціально-педагогічній роботі з молодшими школярами з ООП та обґрунтування практичних рекомендацій щодо її вдосконалення. Методологія дослідження базується на поєднанні кількісних і якісних методів, зокрема опитуванні фахівців інклюзивних закладів освіти та батьків дітей з ООП, проведенні глибинних напівструктурованих інтерв’ю та фокус-груп. Результати дослідження свідчать про фрагментарний характер міждисциплінарної взаємодії, наявність труднощів у координації дій фахівців і низький рівень реальної партисипації батьків. Водночас виявлено низку сильних сторін, зокрема високу ефективність очних зустрічей команд супроводу, дотримання етичних принципів професійної діяльності та готовність батьків до активнішої співпраці за умови наявності структурованої та зрозумілої комунікації. Доведено, що результативність міждисциплінарної взаємодії безпосередньо залежить від налагодженого партнерства, чіткого розподілу ролей і системної координації діяльності. Запропоновано практико-орієнтовані рекомендації, зокрема впровадження структурованих шаблонів Індивідуальної програми розвитку з елементами мікро-звітності, протоколів координації та чек-листів для командних зустрічей, а також проведення цільових тренінгів для батьків і фахівців. Перспективи подальших досліджень пов’язані з моніторингом упровадження запропонованих рекомендацій у різних регіонах України та вивченням впливу цифрових технологій на міждисциплінарну взаємодію в умовах воєнного стану. Дослідження підтверджує необхідність системного підходу до організації міждисциплінарної взаємодії як ключової умови підвищення якості інклюзивної освіти в Україні.

ФOРМУВАННЯ ПРOФЕCІЙНOЇ CТІЙКOCТІ COЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПРOФІЛАКТИКА ЕМOЦІЙНOГO ВИГOРАННЯ

2026-03-02T10:04:49+02:00

Актуальніcть дocлідження зумoвлена зрocтанням емoційнoгo навантаження у cфері coціальнoї рoбoти та пoширенням емoційнoгo вигoрання як cиcтемнoї прoфеcійнoї прoблеми, щo безпocередньo впливає на якіcть coціальних пocлуг і cтабільніcть кадрoвoгo пoтенціалу. Метoю cтатті є наукoве ocмиcлення прoфеcійнoї cтійкocті coціальних працівників як ключoвoгo реcурcу прoфілактики емoційнoгo вигoрання та визначення її cтруктурних кoмпoнентів і механізмів фoрмування на різних етапах прoфеcійнoгo рoзвитку. Метoдoлoгічну ocнoву дocлідження cтанoвить кoмплекcний теoретикo-аналітичний підхід, щo пoєднує аналіз і cинтез наукoвих джерел, пoрівняльний аналіз cучаcних кoнцепцій емoційнoгo вигoрання та прoфеcійнoї cтійкocті, а такoж cтруктурнo-функціoнальний метoд для виoкремлення взаємoпoв’язаних кoмпoнентів cтійкocті у прoфеcійній діяльнocті coціальних працівників. У результаті дocлідження вcтанoвленo, щo емoційне вигoрання у coціальній рoбoті має багатoфактoрну та динамічну прирoду, прoявляючиcь пo-різнoму залежнo від етапу прoфеcійнoгo cтанoвлення. Виявленo, щo прoфеcійна cтійкіcть не є фікcoванoю ocoбиcтіcнoю риcoю, а фoрмуєтьcя як інтегрoвана cиcтема пcихoемoційних, кoгнітивнo-рефлекcивних, цінніcнo-мoтиваційних, пoведінкoвo-реcурcних та oрганізаційнocередoвищних кoмпoнентів. Пoказанo, щo кoжен із цих кoмпoнентів викoнує cпецифічну прoфілактичну функцію, знижуючи ризик хрoнічнoгo емoційнoгo виcнаження. Oбґрунтoванo, щo дoмінування індивідуальних cтратегій пoдoлання cтреcу без належнoї oрганізаційнoї підтримки є недocтатнім для дoвгoтривалoї прoфілактики вигoрання. Дoведенo дoцільніcть перехoду від реактивних підхoдів дo cиcтемнoгo фoрмування прoфеcійнoї cтійкocті як cтратегічнoгo реcурcу coціальнoї рoбoти. Практична значиміcть результатів пoлягає у мoжливocті викoриcтання oтриманих виcнoвків для рoзрoблення прoграм прoфілактики емoційнoгo вигoрання, удocкoналення cиcтеми cупервізії та прoфеcійнoї підтримки coціальних працівників, а такoж для підвищення ефективнocті управлінcьких рішень у діяльнocті coціальних cлужб.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ ЯК ОСОБЛИВОЇ ГРУПИ КЛІЄНТІВ

2026-03-02T10:09:13+02:00

У статті розглянуто теоретичні аспекти соціальної підтримки дітей з інвалідністю, які становлять особливу групу клієнтів у сфері соціальних послуг. Досліджено специфіка соціальної підтримки, враховуючи унікальні потреби та виклики, з якими стикаються ці діти та їх сім’ї; проаналізовано, як соціальні, економічні та культурні фактори впливають на доступність та якість соціальних послуг для дітей з інвалідністю. Важливу роль відіграє аналіз основних понять та визначень соціальної підтримки, зокрема, її сутності, функцій та видів. Соціальна підтримка розглядається не лише як набір послуг, а як комплексний процес, що включає в себе емоційну, інформаційну та матеріальну допомогу. Визначено як ці елементи сприяють забезпеченню благополуччя дітей з інвалідністю та їхніх сімей, підвищуючи їхню якість життя і знижуючи рівень стресу, пов’язаного з соціальною ізоляцією, фінансовими труднощами та іншими викликами. Особлива увага приділяється різноманітним формам соціальної допомоги, які включають психологічну підтримку, соціально-медичну реабілітацію, освітні програми та фінансову допомогу; розглянуто ефективні моделі соціальної підтримки, які можуть бути адаптовані до індивідуальних потреб дітей з різними видами інвалідності. виокремлено методи та стратегії, які використовуються для покращення якості життя дітей з інвалідністю, а також, їхній вплив на соціальну інтеграцію, адаптацію до навчання та розвиток особистісних навичок. Підкреслено важливість міждисциплінарного підходу в роботі з дітьми з інвалідністю, акцентуючи на необхідності тісної співпраці між соціальними службами, медичними установами, освітніми закладами та громадами. Авторами оцінено методи та стратегії, які використовуються для покращення якості життя дітей з інвалідністю, а також, виявлено їхній вплив на соціальну інтеграцію та розвиток особистості дитини; підкреслено важливість міждисциплінарного підходу в роботі з цією категорією клієнтів, акцентуючи на необхідності співпраці між соціальними службами, медичними установами та освітніми закладами. Висновки дослідження можуть слугувати основою для подальших практичних розробок у сфері соціальної підтримки дітей з інвалідністю, а також, сприяти формуванню ефективних програм допомоги та інтеграції, що відповідають сучасним вимогам і потребам суспільства.

САМООЦІНКА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДДЮ ЧЕРНІГІВСЬКОГО РЕГІОНУ

2026-03-02T10:12:36+02:00

Мета дослідження: на основі проведення опитування різних вікових груп молоді Чернігівського регіону з’ясувати ставлення молоді до здорового способу життя та здійснити порівняльний аналіз відповідей кожної вікової групи, виокремити складові здорового способу життя, що за результатами оцінювання потребують особливої уваги педагогів, психологів, соціальних педагогів та соціальних працівників. Методологія. Методологія нашого дослідження передбачала проведення опитування молоді трьох вікових груп молоді – учнів старших класів (14–16 років), студентів (17–22 років), працюючої молоді різних професійних груп (23–35 років). В опитуванні взяло участь 209 респондентів. При розробці закритих питань анкети «Здоровий спосіб життя української молоді» (на прикладі Чернігівського регіону), що передбачали поліваріантні відповіді, ми виходили із рекомендацій «Української тарілки здорового харчування», рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України, положень науковців про те, що здоровий спосіб життя – це гармонійне поєднання фізичного, фізіологічного, духовного, психологічного і соціального способу життя і включає різноманітні чинники. Репрезентативність вибірки дещо ускладнювалась високою міграцією, мобільністю молоді в сучасних умовах війни і російської агресії. Опитування тривало протягом жовтня-грудня 2025 року, до організації якого в якості волонтерів були залучені здобувачі І–ІІІ курсів спеціальностей «Cоціальна робота та консультування», «Cоціальна робота» Навчально-наукового інституту психології та соціальної роботи Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (всього 23 особи). Опитування та обробка даних (збір, аналіз, візуалізація) проводилось на Google платформі. Наукова новизна. Результати опитування засвідчили розбіжність у знаннях, прагненнях молоді до здорового способу життя, що підтверджує дані загальноукраїнських досліджень щодо труднощів молоді дотримуватись практики здорового харчування. Висновки. Результати опитування трьох вікових груп молоді Чернігівського регіону засвідчили в цілому позитивні тенденції щодо розуміння цінності здоров’я і здорового способу життя, його окремих складових, але разом із тим виявили проблеми у всіх вікових групах щодо теоретичного розуміння та практичного втілення поведінкових стратегій життя за окремими показниками, особливо у групі працюючої молоді, що висуває необхідність посилення просвітницької, профілактичної роботи ще на етапі шкільного навчання, а також розробки та впровадження соціальних технологій щодо здорового способу життя, збереження і зміцнення здоров’я з метою мінімізації його ризиків.

ПОШИРЕННЯ КІБЕРГРУМІНГУ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ ТА ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ

2026-03-02T11:01:42+02:00

У статті розкрито актуальну проблему поширення кібергрумінгу як негативного чинника сучасної цифровізації серед підлітків та молоді. Зазначено, що проблема загострилася під час повномасштабної війни в Україні через перехід на дистанційне навчання, посилення соціальної ізоляції та збільшення часу перебування в інтернеті. Авторами здійснено аналіз емпіричної частини дослідження, яке розкриває рівень персональної обізнаності підлітків та молоді щодо сутності кібергрумінгу, існуючих ризиків, наслідків та шляхів протидії. Визначено, що більше половини опитаних знайомі з поняттям «кібергрумінг» та можливими негативними наслідками. Однак, вказані відповіді не охоплюють усі прояви кібергрумінгу, що можуть виникати у процесі спілкування з кіберзлочинцями та провокувати складні ситуації, які пов’язані з подальшою онлайн експлантацією. Вивчення популярності соціальних мереж серед підлітків й молоді свідчить, що значне перебування у соціальних мережах призводить до зростання кількості випадкових знайомств та неприємних ситуацій через власну неуважність й довірливе ставлення до незнайомців. Визначено, що понад третина опитаних не усвідомлюють існуючі ризики. Обґрунтовано необхідність підвищення рівня знань з протидії кібергрумінгу серед підлітків та молоді, включно з офлайн заходами (тематичними інтерактивними тренінгами та різноманітними ігровими методиками з формування навичок безпечної поведінки в соціальних мережах). Зроблено висновки, що запобігання кібергрумінгу потребує посилення самоконтролю молоді, незалежно від віку; підвищення рівня цифрової грамотності та розміщення тематичних банерів й креативної реклами з протидії на популярних молодіжних сайтах; а також проведення окремих занять з батьками в навчальних закладах з метою інформування про сутність кібергрумінгу та його наслідки для дітей.

КАР’ЄРНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ КАР’ЄРНИХ РАДНИКІВ У ПІДТРИМЦІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

2026-03-02T11:12:06+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу сучасного стану, змісту та основних напрямів розвитку кар’єрного консультування й діяльності кар’єрних радників в Україні. Актуальність дослідження зумовлена соціально-економічними викликами воєнного стану, трансформацією ринку праці, високим рівнем безробіття серед молоді, внутрішньо переміщених осіб та ветеранів, що актуалізує потребу в ефективних механізмах професійного самовизначення і працевлаштування. У статті проаналізовано становлення інституту кар’єрних радників, в системі державної служби зайнятості, та окреслено його функціонал відповідно до чинної нормативно-правової бази. Розглянуто основні напрями діяльності кар’єрних радників, зокрема надання соціальних послуг, здійснення профорієнтаційної роботи, підготовку клієнтів до працевлаштування, підтримку осіб із низьким рівнем конкурентоспроможності на ринку праці. Визначено, що кар’єрне консультування виступає важливим інструментом формування кар’єрної компетентності, самореалізації та мобільності молоді в сучасних умовах. Особливу увагу приділено аналізу форм і суб’єктів надання кар’єрних послуг – державних центрів зайнятості, закладів освіти, громадських організацій та міжнародних партнерів. Визначено пріоритетні напрями їхньої діяльності в умовах війни: підтримка внутрішньо переміщених осіб, сприяння професійній реінтеграції ветеранів, розвиток молодіжного потенціалу та підвищення конкурентоспроможності національної робочої сили. Окремо підкреслено значення міжнародного співробітництва (зокрема, участь у програмах МОП, USAID, UNDP) для удосконалення системи кар’єрних послуг в Україні.

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ: РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

2026-03-02T11:17:58+02:00

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти розвитку соціального підприємництва у сфері соціальної реабілітації, підкреслено його роль як інноваційного та стійкого механізму підтримки вразливих груп населення. Проаналізовано сучасні підходи до інтеграції соціальних підприємств у процеси реабілітації, зокрема створення робочих місць для осіб з інвалідністю, впровадження інклюзивних бізнес-моделей, організацію навчальних програм, майстерень, соціальних хабів і digital-платформ. Досліджено вплив участі соціальних підприємств на розвиток професійних, соціальних і психологічних компетенцій бенефіціарів, формування їх автономності та впевненості у власних силах, підвищення якості життя та соціальної інтеграції. На основі даного аналізу міжнародних публікацій і наукових досліджень виявлено ключові переваги включення соціального підприємництва до системи соціальної реабілітації, зокрема економічну стійкість програм, зменшення залежності від бюджетного фінансування, оптимізацію витрат і можливість масштабування послуг. Окрім того, також висвітлено основні бар’єри розвитку соціального підприємництва, такі як недосконалість законодавчої бази, обмежені фінансові ресурси та інвестиційні інструменти, проблеми комунікації між державними структурами, підприємцями та реабілітаційними інституціями, а також стереотипи щодо здатностей осіб з інвалідністю. Узагальнено наукові докази того, що соціальне підприємництво сприяє підвищенню ефективності реабілітаційних процесів, стимулює інновації у сфері надання соціальних послуг, забезпечує комплексну підтримку вразливих категорій населення та створює передумови для інклюзивного розвитку, підвищення рівня соціальної інтеграції, зміцнення соціальної згуртованості, активізації громадянської участі та покращення загальної якості життя суспільства.

МОДЕЛЬ ЗМІСТОВО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ В УКРАЇНІ

2026-03-02T11:20:42+02:00

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та практичній розробці моделі змістовно-методичного забезпечення впровадження штучного інтелекту (ШІ) у соціальну роботу України. В умовах воєнного стану, масового переміщення населення та різкого зростання навантаження на систему соціальних послуг запропонована модель трансформує традиційні підходи в гібридні системи «людина – ШІ», поєднуючи автоматизацію рутинних завдань, персоналізацію допомоги, прогнозування ризиків та профілактику вигоряння фахівців. Методологія дослідження ґрунтується на системному аналізі та поєднанні якісних підходів. Використано аналіз відкритих джерел для оцінки стану соціальної сфери та визначення ключових бар’єрів впровадження ШІ. На цій основі розроблено цілісну чотириблокову модель (концептуальний, організаційний, методичний, оціночний блоки) з акцентом на етичні принципи, гібридний підхід «людина-машина» та адаптацію до українських реалій. Працездатність моделі та її логіка підтверджені через аналіз відповідності її компонентів міжнародним стандартам та очікуваного впливу на ключові показники ефективності. Наукова новизна статті визначається тим, що уперше в українському контексті запропоновано цілісну модель змістово-методичного забезпечення впровадження ШІ в соціальній роботі, адаптовану до воєнних умов. Вона системно поєднує етичну рамку, інструменти практичної реалізації (чат-боти, Retrieval Augmented Generation – алгоритми, навчальні модулі) та механізми оцінки ефективності, спрямовані на підвищення якості та доступності соціальних послуг. Гібридна модель «людина – ШІ» є ефективним інструментом зміцнення соціальної сфери України, здатним знизити адміністративне навантаження, підвищити якість та доступність послуг, підтримати кадровий потенціал і забезпечити етичну відповідальність. Подальші дослідження мають зосередитися на пілотних впровадженнях, аналізі етичних ризиків та гармонізації з європейськими стандартами.

ПРОФІЛАКТИЧНІ ПРОГРАМИ ЯК ЗАСІБ СЕКСУАЛЬНОЇ ОСВІТИ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-02T11:24:41+02:00

Стаття присвячена проблемам сексуальної освіти та профілактики ризикованої сексуальної поведінки підлітків в умовах війни. Постійне перебування під впливом пов’язаних із війною загроз знижує чутливість людей до ризиків, пов’язаних із сексуальним життям. Підлітки внаслідок вікових особливостей є однією із найуразливіших груп щодо цієї проблеми. Якісна сексуальна освіта стає малодоступною в умовах воєнного стану, проте її функції можуть відігравати профілактичні програми. Метою представленого дослідження є аналіз спроможності профілактичної програми виконувати завдання сексуальної освіти підлітків в умовах воєнного стану в Україні. В статті представлено результати оцінювання комплексної профілактичної програми «Кроки по життю» з точки зору виконання нею функцій сексуальної освіти підлітків. В ході дослідження було проаналізовано зміст програми в контексті охоплення нею різних компонентів сексуальної освіти та дані оцінювання результатів її впровадження в умовах закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) різних регіонів України під час війни. Показано, що програма передбачає розкриття ключових тем сексуальної освіти, таких як цінності, статевий розвиток та репродуктивне здоров’я, ризикована та безпечна сексуальна поведінка, взаємовідносини в сексуальній сфері, гендерні стереотипи, любов та відповідальність, прийняття рішень. На основі аналізу даних оцінювання впровадження програми в ЗЗСО в умовах воєнного стану підтверджено її високі можливості для виконання основних завдань сексуальної освіти підлітків – формування у них коректних уявлень про статеве життя та взаємовідносини, розуміння ризиків та здатності ним протидіяти, готовності до безпечної сексуальної поведінки. Обґрунтовано, що основною цільовою групою програми мають бути учні 10–11 класів.

РОЛЬ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ-ДЕФЕКТОЛОГА У СИСТЕМІ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

2026-03-02T11:28:45+02:00

Мета роботи. У статті досліджуються стратегії та підходи, що використовуються в системній діяльності вчителя-дефектолога для ранньго розвитку та виховання дітей з порушеннями розвитку. Особлива увага приділена проєктній методології як ключовому рішенню у корекційній роботі із системними інтелектуальними порушеннями. Методологія. У роботі над статтею були застосовані низка наукових методів, зокрема – структурно-логічний метод, порівняння і узагальнення, метод експертної оцінки. Наукова новизна. У дослідженні проаналізовано потенціал проєктної діяльності у роботі вчителя-дефектолога у системі раннього втручання, виділено сильні сторони пропонованого підходу. Репрезентовано практичні перспективи вдосконалення програм раннього втручання, індивідуалізованих планів підтримки та інтегрованого підходу до розвитку та виховання дітей раннього віку. Виділено основні передумови забезпечення ефективності корекційно-розвивальної діяльності вчителя-дефектолога на основі проєктної діяльності: активна діяльність дитини, активізація її внутрішнього потенціалу; позиціонування як рівноцінного учасника процесу супроводу; персоналізація супроводу з урахуванням унікальних потреб та рівня розвитку для адаптації завдань та вправ до індивідуальних особливостей дитини; системність та послідовність; асиміляція зусиль усіх учасників навчально-виховного процесу. Висновки. Досліджено низку інтерпретацій ролі проєктної діяльності у корекційній роботі вчителя-дефектолога з дітьми раннього віку. Доведено, що за умови ефективного корекційно-розвивального процесу на основі проєктної методології можна досягнути підвищення рівня сформованості у дітей комунікативних навичок, умінь соціальної поведінки, що є показником і результатом загального психічно-інтелектуального розвитку. У статті закцентовано на необхідності впровадження інклюзивних навчальних програм та створенні сприятливого психологічного середовища, що дозволить покращити сучасну українську практику раннього догляду за дітьми з вадами розвитку.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНІЦІАТИВ У ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

2026-03-02T11:31:41+02:00

У статті здійснено аналіз теоретичних основ впровадження соціальних ініціатив у діяльність об’єднаних територіальних громад України. Розкрито сутність соціальної ініціативи як багатогранного явища, що перебуває на перетині соціології, економіки, психології та публічного управління. Доведено, що в умовах воєнного стану соціальна ініціатива трансформувалася зі стихійної активності у системний інструмент забезпечення життєстійкості територій. Обґрунтовується перехід від вертикальних бюрократичних процедур до горизонтальних мережевих зв’язків, де мешканці стають активними суб’єктами співтворення публічних благ. У роботі представлено типологізацію соціальних ініціатив за змістовим спрямуванням (соціально-захисні, освітні та культурні, екологічні, молодіжні та волонтерські) та масштабом їх реалізації (локальні, міжгромадські, регіональні). Визначено, що структура соціальної ініціативи базується на єдності ціннісно-мотиваційного, організаційно-правового та ресурсного компонентів. Окреслено етапи впровадження ініціатив та ідентифіковано інституційні бар’єри, що стримують їх розвиток у сучасному правовому полі України. Аргументовано, що перехід до оновлених принципів управління – самостійності громад, міжсекторальної взаємодії та формування інституційної стійкості – дозволяє розглядати соціальну ініціативу як один із ключових чинників національної безпеки на місцевому рівні. У дослідженні наголошено на міждисциплінарному підході до розуміння соціальних ініціатив. Обґрунтовано їх роль як механізму внутрішнього розвитку, що дозволяє громадам компенсувати дефіцит ресурсів через мобілізацію власного потенціалу та волонтерства. Обґрунтовано застосування суб’єктно-вчинкового підходу, згідно з яким залучення мешканців до розв’язання місцевих проблем виступає дієвим засобом подолання соціальної безпорадності.

АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРЕВЕНТИВНОЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У ЗЗСО В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-02T11:35:31+02:00

Зміни в освітній та суспільній парадигмі передбачають визначення узмістовленості та системності основних процесів навчально-виховної, соціальної та педагогічної діяльності. У статті розглянуто питання про актуальність проблеми превентивної роботи соціального педагога у закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану. Встановлено, що, попри наявність позитивного досвіду організації превентивної діяльності, її ефективність у більшій мірі має середній рівень і характеризується фрагментарністю, нерівномірністю реалізації та залежністю від організаційних і ресурсних чинників. Констатовано, що у науковому дискурсі фіксується дефіцит систематизованих емпіричних даних щодо ефективних моделей превентивної роботи соціального педагога саме в умовах воєнного конфлікту. Визначено проблеми превентивної роботи соціального педагога в умовах ведення воєнних дій. Узагальнено результати теоретичного аналізу, яке вказує на те, що превентивна робота соціального педагога у ЗЗСО є важливою складовою забезпечення психологічної безпеки, соціального благополуччя та гармонійного розвитку здобувачів освіти, особливо в умовах сучасних суспільних викликів і воєнних дій. Зазначено, що на сьогодні є необхідність перегляду теоретичних підходів до превентивної роботи соціального педагога у ЗЗСО, зокрема: розширення поняття превенції від суто профілактики девіантної поведінки до комплексного психосоціального захисту дитини; інтеграції знань із психології травми, кризової інтервенції, педагогіки безпеки, соціальної роботи в умовах надзвичайних ситуацій; переходу від реактивних до проактивних і випереджувальних моделей превентивної діяльності, зорієнтованих на зниження впливу травматичних чинників війни та збереження ментального здоров’я здобувачів освіти.

ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У СЛУЖБІ ПРОБАЦІЇ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДІВ

2026-03-02T11:39:03+02:00

У статті розкрито технологію соціальної роботи у службі пробації з акцентом на застосуванні сучасних інформаційно-комунікативних технологій та науково обґрунтованих діагностичних методів. Обґрунтовано актуальність проблеми в контексті трансформації системи кримінально-виконавчої політики України, орієнтованої на ресоціалізацію та реінтеграцію осіб, які перебувають у конфлікті із законом, а також на зниження рівня повторної злочинності. Наголошено, що сучасна модель пробації передбачає індивідуалізацію соціально-виховних втручань, що зумовлює потребу в технологізації соціальної роботи та використанні інноваційних інструментів професійної діяльності. У статті проаналізовано наукові підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників до проблем соціальної роботи у сфері кримінальної юстиції, десистенції, соціального супроводу клієнтів пробації та застосування діагностичних інструментів оцінювання ризиків і потреб. Визначено, що ефективність соціальної роботи у службі пробації значною мірою залежить від системного поєднання індивідуалізованого підходу, стандартизованих діагностичних методів і сучасних інформаційно-комунікативних технологій. Розкрито структурні етапи технології соціальної роботи у пробації, зокрема первинне соціально-психологічне оцінювання, визначення криміногенних ризиків і соціальних потреб клієнтів, розроблення та реалізацію індивідуальних планів соціального супроводу, а також моніторинг і оцінювання результативності соціально-виховних втручань. Обґрунтовано потенціал використання сучасних інформаційно-комунікативних технологій у пробаційній практиці, зокрема онлайн-консультування, цифрових платформ моніторингу та звітності, електронних баз даних і мобільних застосунків, які сприяють підвищенню адресності, безперервності та результативності соціальної роботи. Особливу увагу приділено ролі діагностичних методів як основи науково обґрунтованого прийняття професійних рішень, диференціації клієнтів пробації та корекції індивідуальних програм соціального супроводу. Водночас визначено ключові виклики інтеграції сучасних інформаційно-комунікативних технологій і діагностичних інструментів у практику служби пробації, зокрема проблеми цифрової компетентності фахівців, захисту персональних даних та нормативно-методичного забезпечення.

ПЕРВИННА ПРОФІЛАКТИКА ЯК СТРАТЕГІЯ ЗМІЦНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ НАСЕЛЕННЯ У ВОЄННИЙ ЧАС

2026-03-02T11:43:10+02:00

Стаття присвячена аналізу первинної соціальної профілактики як стратегічного інструменту зміцнення соціальної стійкості населення України в умовах воєнного стану. Авторки розглядають первинну профілактику як інтегровану систему превентивних, психоосвітніх та комунікаційних заходів, спрямованих на попередження соціальних ризиків, розвиток культури взаємопідтримки та підвищення рівня соціального капіталу. Методологічну основу становлять міждисциплінарні підходи соціології, психології, соціальної роботи та публічного управління. У статті систематизовано міжнародний досвід (ВООЗ, ЮНІСЕФ, UNDP, OECD), визначено ключові виклики для українського суспільства, зумовлені війною, такі як масові переміщення населення, зростання тривожності, руйнування соціальних зв’язків та зниження довіри. Особливу увагу приділено концепції «брендування соціальної поведінки», що передбачає формування позитивних моделей солідарної, відповідальної та емоційно стійкої поведінки як суспільної норми. Розкрито багаторівневу структуру профілактики (індивідуальний, груповий і громадський рівні) та представлено інструменти її реалізації: соціальні кампанії, освітні програми з розвитку стійкості, арт-терапевтичні практики, цифрові рішення та локальні ініціативи громад. Проаналізовано приклади українських практик, зокрема діяльність освітніх інституцій, ветеранських хабів та громадських організацій. У висновках обґрунтовано, що первинна соціальна профілактика має трансформуватися у ключовий напрям соціальної політики воєнного та післявоєнного періоду, забезпечуючи не лише попередження ризиків, а й відновлення довіри, солідарності та психологічної стійкості суспільства.

ІНТЕРНЕТ ЯК ІНСТРУМЕНТ БУЛІНГУ – НАУКОВИЙ ПОГЛЯД: ПРИЧИНИ Й ФАКТОРИ

2026-03-02T11:51:30+02:00

У статті акцентується увага на проблемі кібербулінгу серед підлітків, оскільки саме в цей віковий період міжособистісні контакти набувають суттєвого значення та стають ключовим ресурсом емоційної підтримки й формування соціальних компетентностей. Метою статті є визначення основних причин та факторів, що сприяють виникненню кібербулінгу серед підлітків. Відзначено, що підлітковий вік характеризується інтенсивним пошуком себе та потребою у самореалізації в середовищі ровесників. Саме тому інтернет-простір стає для підлітків привабливою соціальною платформою, де вони можуть випробовувати власні комунікативні можливості та формувати соціальну ідентичність. Водночас, у цифровому середовищі виникають небезпеки, такі як кібербулінг — умисні, повторювані дії агресивного характеру з боку однієї особи або групи, спрямовані на нанесення емоційної чи психологічної шкоди. Такі прояви можуть відбуватися через соціальні мережі, сервіси миттєвих повідомлень, електронну пошту чи інші онлайн-платформи. Відмічено, що інтернет виступає інструментом булінгу через низку характерних особливостей: невимушеність при встановленні контакту, анонімність, невидимість, створення «віртуального Я», складність у прояві емоцій, вітсутність невербального компоненту, особливості мовлення. Зазначено, що булінг в інтернеті може бути потужнішим за звичайний й впливає на власний образ «Я» підлітків, заниження самооцінка, втрати довіри, мотивації для досягнення особистих цілей. Розкрито зміст поняття кібербулінг та докладно розглянуто причини й фактори, що підвищують ризик виникнення та поширення кібербулінгу. Серед них — ефект розгальмування поведінки підлітків в онлайн-просторі, що виявляється у зниженні внутрішньої цензури під час спілкування, психологічна невпевненість кривдників і їхнє бажання контролювати інших, а також сприйняття кібербулінгу як розваги. Представлено результати дослідження поширеності булінгу в інтернеті серед підлітків. З’ясовано, що опитані підлітки найчастіше стикаються з обзиваннями через SMS та онлайн-повідомлення, образливими коментарями, поширенням чуток і пліток, ігноруванням у соціальних мережах та публікацією незручного фото- чи відеоконтенту. Визначено фактори, які впливають на виникнення кібербулінгу в підлітків, а саме – індивідуальні, шкільні, соціальні та технологічні фактори. Акцентовано увагу на необхідності комплексного підходу до протидії кібербулінгу та розроблення програми профілактичної роботи зі стратегічними напрямами.

ЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ІНТЕРВЕНЦІЙ І СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЬ

2026-03-02T11:55:56+02:00

Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності психологічних інтервенцій та аналіз їх ролі й ефективності у процесі соціально-психологічної реабілітації дітей з інвалідністю. Методологія. Методологічною основою дослідження виступає міждисциплінарний підхід, що поєднує положення соціальної роботи, психології, педагогіки та реабілітаційних наук. У роботі використано методи аналізу, порівняння, систематизації та узагальнення результатів вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень. У статті розкрито зміст і класифікацію психологічних інтервенцій, обґрунтовано їх системний, індивідуалізований та доказовий характер. Проаналізовано когнітивно-поведінкові, гуманістичні, ігрові, арттерапевтичні, сенсорні та інтегровані підходи як ефективні засоби психосоціальної корекції та підтримки дітей з інвалідністю. Особливу увагу приділено ролі сім’ї та значенню залучення батьків до реабілітаційного процесу як важливого ресурсу підвищення результативності втручань. Наукова новизна. Наукова новизна полягає у системному узагальненні психологічних інтервенцій як ключового елементу соціально-психологічної реабілітації дітей з інвалідністю та обґрунтуванні доцільності інтеграції традиційних психокорекційних методів із сучасними цифровими технологіями, зокрема VR/AR. Показано, що комплексне поєднання різних форм інтервенцій сприяє розвитку когнітивних, емоційних і соціальних навичок дитини, підвищенню її адаптаційного потенціалу та якості життя. Висновки. Зроблено висновок, що психологічні інтервенції є необхідною складовою інклюзивної соціально-психологічної практики, оскільки забезпечують гуманістично орієнтовану підтримку дитини, сприяють її соціальному включенню та психологічному благополуччю. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з емпіричною оцінкою ефективності комплексних програм психологічної реабілітації та вивченням їх довготривалого впливу на розвиток і соціалізацію дітей з інвалідністю.

СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО В УКРАЇНІ ЯК ІНСТРУМЕНТ АДАПТАЦІЇ ОСІБ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

2026-03-02T12:04:01+02:00

У статті проведено дослідження еволюції та перспектив сучасної динаміки розвитку соціального підприємства в Україні як новаторського механізму, що суттєво модернізує процес соціально-трудової адаптації осіб з інтелектуальними порушеннями. Проаналізовано зміни нормативно-правового поля у період 2019–2025 років, зокрема вплив Проєкту Закону України №14156 та деяких змін до урядових постанов щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Проведено аналіз актуального стану соціального підприємства в Україні, вивчення його еволюційних тенденцій та виявлення можливостей для впровадження нових моделей, які можуть сприяти покращенню умов життя осіб з інтелектуальними порушеннями. Дослідження фокусується на вивченні успішних практик, які вже існують в Україні та за її межами, а також на розробці рекомендацій щодо розвитку соціальних підприємств, що спеціалізуються на працевлаштуванні цієї категорії громадян. Відповідно до завдань дослідження встановлено основні бар’єри (високий рівень стигматизації осіб з інтелектуальними порушеннями, фіктивне працевлаштування осіб з інвалідністю, енергетична нестабільність) та обґрунтовано переваги (WISEs) – моделі підприємств трудової інтеграції, що сприяють у включенні осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень в економічне життя країни. Завданнями дослідження є виявлення та узагальнення, що соціальне підприємство в Україні може стати важливим інструментом для реалізації соціальної справедливості та розвитку інклюзивного суспільства, в якому кожен має можливість реалізувати свій потенціал. Визначено, що соціальне підприємство часто виступає в ролі не лише економічного рушія, а й простором для формування соціальної приналежності («belonging») та психосоціальної абілітації/реабілітації, що є критично важливим з урахування майбутньої відбудови соціального капіталу у повоєнні роки. Перспективи соціального підприємства в Україні, зокрема в контексті соціально-трудової адаптації, виглядають обнадійливо. Зростаюча підтримка з боку держави, міжнародних організацій та суспільства в цілому сприяє створенню сприятливих умов для розвитку інклюзивних бізнес-моделей. Це не лише допоможе зменшити соціальну ізоляцію осіб з інтелектуальними порушеннями, а й підвищить їхню економічну самостійність та якість життя.

РОЛЬ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ У СЕКСУАЛЬНІЙ ОСВІТІ ПІДЛІТКІВ

2026-03-02T10:44:17+02:00

Відсутність ефективних програм сексуальної освіти підлітків призводить до формування у них спотворених уявлень про статево-рольову поведінку, а також є одним із чинників зниження віку початку статевого життя. Через брак змістовної інформації про наслідки інтимних стосунків між чоловіком та жінкою, підлітки опановують специфіку таких взаємостосунків через власний, не завжди вдалий досвід, отримують необхідну інформацію у друзів, через інтернет-ресурси. У статті досліджується значення та вплив виховання батьків у процесі статевої соціалізації підлітків. Аналізуються дослідження, які дають зрозуміти необхідність впровадження сексуальної освіти, що буде підґрунтям безпечного майбутнього підлітків. А саме: роль батьків у сексуальній освіті підлітків та стилі їхніх взаємостосунків; проблеми партнерської співпраці сім’ї та школи у сексуальній соціалізації учнівської молоді; розвиток соціальних навичок підлітків у контексті сексуальної освіти; основні типи взаємин, які тим, чи іншим чином впливають на спілкування батьків та підлітків; суперечливі думки батьків щодо впровадження сексуальної освіти для дітей та підлітків. Як приклад відкритих та довірливих стосунків між батьками та підлітками описується теорія прив’язаності Джона Боулбі. Розглядаються напрямки побудови ефективного діалогу між батьками та підлітками щодо питань сексуальності, що відповідають принципам комплексної сексуальної освіти, підтримані Всесвітньою організацією охорони здоров’я та ЮНЕСКО. Аналізуються бар’єри, які заважають відкритій комунікації, культурні та соціальні стереотипи і упередження, релігійні та моральні переконання та пропонуються стратегії формування довірливих стосунків у сім’ї, які ґрунтуються на послідовному поєднанні емоційної підтримки, відкритої комунікації та поваги до автономії дитини. Визначено, що довірливі, відкриті й партнерські стосунки між батьками та підлітками сприяють формуванню відповідального ставлення до власної сексуальності, особистих меж і здорових міжособистісних взаємин та є необхідною умовою підвищення ефективності сексуальної освіти в сімейному середовищі.

ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ БУЛІНГУ СЕРЕД ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-02T10:50:05+02:00

У статті актуалізовано проблему соціально-педагогічної профілактики булінгу серед здобувачів вищої освіти в умовах воєнного стану як одного з ключових викликів для сучасних закладів вищої освіти. Повномасштабна війна істотно трансформувала освітнє середовище, посиливши психоемоційне напруження студентської молоді, актуалізувавши травматичний досвід, втрати, вимушене переміщення, соціальну фрустрацію та зростання конфліктності міжособистісних взаємодій. У таких умовах ризики проявів булінгу, зокрема його латентних та онлайн-форм, набувають нових змістових і організаційних характеристик, що потребує переосмислення підходів до профілактичної діяльності у закладах вищої освіти. Метою статті є теоретичне обґрунтування та аналітичний розгляд викликів і можливостей соціально-педагогічної профілактики булінгу серед здобувачів вищої освіти в умовах воєнного стану. У процесі дослідження використано методи теоретичного аналізу і синтезу, узагальнення та систематизації наукових джерел, порівняння, а також аналіз нормативно-правових документів у сфері протидії булінгу та забезпечення безпечного освітнього середовища. У статті окреслено ключові виклики соціально-педагогічної профілактики булінгу в умовах війни, серед яких: зростання психосоціальних ризиків у студентському середовищі; стигматизація окремих категорій здобувачів освіти; обмеженість ресурсів служб підтримки; фрагментація комунікацій у дистанційному та змішаному форматах навчання; поширення латентних форм булінгу та кібербулінгу. Водночас визначено можливості закладів вищої освіти щодо посилення профілактичної діяльності через розвиток системи соціально-психологічного супроводу, міждисциплінарну взаємодію фахівців, упровадження травма-інформованого підходу, формування культури нульової толерантності до насильства, залучення студентського самоврядування та використання волонтерських і менторських практик. Зроблено висновок, що соціально-педагогічна профілактика булінгу в умовах воєнного стану має розглядатися як системний, багаторівневий процес, спрямований на формування безпечного освітнього середовища, підтримку психосоціального благополуччя здобувачів вищої освіти, зміцнення резильєнтності університетської спільноти та утвердження цінностей поваги, гідності і солідарності.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РЕФЛЕКСИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2026-03-02T12:10:32+02:00

У статті визначено сутність, зміст та особливості формування рефлексивної компетентності у професійній підготовці майбутніх фахівців соціономічного профілю. Рефлексивну компетентність як складову їх професійної підготовки розкрито в контексті процесів соціалізації особистості, професійної й соціальної ідентичності. Звернено увагу, що сутність рефлексивної компетентності з одного боку, характеризується певною поліваріативністю, яка окреслює деякі відмінності у поглядах вчених і практиків на її формування і розвиток, а з іншого – загальним характером та універсальністю, які дають змогу виокремити спільні особливості, характерні представникам різних професійних сфер, зокрема соціономічного профілю. Рефлексивну компетентність представлено як інтегративну професійну якість, що формується в процесі рефлексивного досвіду, де висока продуктивність реалізації рефлективності забезпечується за рахунок переведення потенційних форм в актуальні результати та досягнення. Зазначено, що зміст рефлексивної компетентності складає сукупність особистісної, інтелектуальної, комунікативної й кооперативної складових, характер зв’язків між якими визначає рівень сформованості й особливості її розвитку. Зроблено акцент, що незалежно від наявності різних варіацій розуміння сутності рефлексивної компетентності, ці складові в тих чи інших інтерпретаціях є основоположними при виокремленні її структурних компонентів. Виокремлено етапи й психолого-педагогічні умови стимулювання рефлексії у навчанні здобувачів вищої освіти соціономічного профілю, стратегії її формування та розвитку.

ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ «ВИХОВАННЯ БЕЗ СТРЕСУ» БАТЬКІВ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО, МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО, ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2026-03-02T12:13:56+02:00

У статті визначені особливості технології соціального виховання «Виховання без стресу» батьків дітей дошкільного, молодшого шкільного, підліткового віку: 1) цілеспрямована; 2) модульна; 3) групова; 4) інтерактивна; 5) багатофункціональна. Мета дослідження – обґрунтувати об’єкт, суб’єкт, мету, завдання, структуру, зміст, форми, методи, умови реалізації технології соціального виховання «Виховання без стресу» батьків дітей дошкільного, молодшого шкільного, підліткового віку. Об’єктом технології є батьки дітей дошкільного, молодшого шкільного, підліткового віку. Суб’єктами реалізації технології є фахівці із соціальної роботи, соціальні педагоги, педагогічні працівники закладів дошкільної, загальної середньої освіти. Мета та завдання технології, спрямовані на розвиток, формування інтегрованої сукупності компетентностей (здоров’язбережувальної, комунікативної, соціальної) батьків дітей дошкільного, молодшого шкільного, підліткового віку. Структура та зміст технології складається з трьох модулів: 1) «Для батьків та осіб, які їх замінюють, що виховують дітей різного віку» (вісім занять); 2) «Для батьків та осіб, які їх замінюють, що виховують дітей дошкільного та молодшого шкільного віку» (чотири заняття); 3) «Для батьків та осіб, які їх замінюють, що виховують дітей підліткового віку» (три заняття). Форма реалізації технології – тренінгові заняття. Методи реалізації технології: бесіда, інформаційне повідомлення, дискусія, метод вправ, робота в групах, кейс-метод, виконання творчих завдань. Тривалість реалізації технології передбачає проведення п’ятнадцяти тренінгових занять для батьків дітей дошкільного, молодшого шкільного, підліткового віку тривалістю 120 хвилин один раз на тиждень У статті визначені умови ефективної реалізації технології соціального виховання «Виховання без стресу» батьків дітей дошкільного, молодшого шкільного, підліткового віку.

ЦІЛЕ-РЕЗУЛЬТАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ДО РОБОТИ З ВЕТЕРАНАМИ ТА ЧЛЕНАМИ ЇХ СІМЕЙ

2026-03-02T12:17:04+02:00

У статті здійснено теоретичне осмислення ціле-результативного компонента системи професійної підготовки фахівців соціальної сфери до роботи з ветеранами війни та членами їх сімей у контексті системного підходу. Актуальність дослідження зумовлена зростанням соціального запиту на підготовку фахівців, здатних ефективно реагувати на наслідки бойового досвіду, соціальної дезадаптації, психологічної травматизації, порушення сімейного функціонування ветеранів війни, а також на потреби їхньої соціальної, професійної та психоемоційної реінтеграції в умовах воєнного й післявоєнного розвитку українського суспільства. Проаналізовано наукові підходи до розуміння мети професійної підготовки у педагогіці, психології та соціальній роботі. Обґрунтовано доцільність розгляду цілей підготовки як системоутворювального чинника, що визначає логіку побудови всієї системи професійної підготовки. Визначено ієрархію цілей системи професійної підготовки фахівців соціальної сфери на рівнях соціального замовлення (мегамета), регіону (макромета) та закладу вищої освіти (мікромета) з урахуванням специфіки регіональних, воєнних і поствоєнних соціальних викликів. Обґрунтовано мікромету системи професійної підготовки як формування готовності фахівців соціальної сфери до роботи з ветеранами війни та членами їх сімей. Конкретизовано завдання ціле-результативного компонента через п’ять взаємопов’язаних напрямів: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, операційно-діяльнісний, індивідуально-особистісний та оцінно-рефлексивний. Визначено результат системи як професійну готовність майбутніх фахівців до здійснення соціальної роботи з ветеранами війни та членами їхніх сімей у складних, невизначених і кризових умовах професійної діяльності.

ПРОФІЛАКТИКА БУЛІНГУ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН

2026-03-02T10:34:24+02:00

У статті проаналізовано проблему профілактики булінгу в освітньому середовищі в контексті ключових законодавчих змін, запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми», який набрав чинності 06.10.2024. Цей закон переорієнтовує підходи до протидії булінгу (цькуванню), інтегруючи його в ширшу категорію насильства та жорстокого поводження з дітьми, та встановлює комплексні механізми запобігання й реагування в закладах освіти та інших установах, де перебувають діти. Підкреслено, що оновлення нормативно-правової бази, зокрема уточнене визначення булінгу як психологічного, фізичного, економічного чи сексуального насильства (включаючи дії або бездіяльність із застосуванням засобів електронних комунікацій), яке систематично вчиняється учасниками одного колективу та порушує права, свободи чи законні інтереси потерпілої особи, актуалізує необхідність перегляду змісту, форм і механізмів профілактичної роботи з дітьми та молоддю. Закон посилює відповідальність керівників закладів освіти за створення безпечного середовища, вільного від насильства, дискримінації та приниження гідності, а також зобов’язує розробляти та затверджувати в кожному закладі Положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми на основі Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на такі випадки, затверджених Кабінетом Міністрів України. Зазначено, що законодавчі новації сприяють розширенню розуміння булінгу як комплексного соціально-педагогічного феномену, який охоплює явні, латентні, психологічні та цифрові (кібер-) форми агресії в організованих дитячих колективах. Це набуває особливої актуальності в освітньому середовищі з його різноманітністю вікових груп, соціальних ролей та інтенсивністю офлайн- і онлайн-комунікацій. Акцентовано, що формальне виконання нормативних вимог без системного соціально-педагогічного супроводу, раннього виявлення ризиків, оцінки ситуації та впровадження корекційних програм (для осіб, які вчинили булінг, постраждали від нього чи стали свідками) не забезпечує ефективної профілактики та вимагає інтеграції правових, виховних, превентивних і реабілітаційних підходів. Метою статті є теоретичне обґрунтування профілактики булінгу в освітньому середовищі в контексті положень чинних нормативно-правових актів, а також визначення їхнього впливу на організацію та реалізацію профілактичної діяльності в закладах освіти. Окреслено основні виклики впровадження профілактики булінгу в умовах законодавчих змін, зокрема: недостатній рівень правової грамотності дітей, батьків, педагогів та інших працівників закладів освіти; ризик формалізації превентивних заходів; труднощі виявлення та доведення латентних і цифрових форм булінгу; обмеженість ресурсів для проведення профілактичних та корекційних програм; розбіжність між нормативними вимогами та реальними практиками освітнього процесу. Водночас визначено перспективні напрями посилення профілактичної роботи: інституціоналізація антибулінгових політик через обов’язкове затвердження внутрішніх положень на основі Типової програми; розвиток міждисциплінарної співпраці між освітою, соціальними службами, правоохоронними органами; впровадження систем раннього виявлення ризиків, анонімного реагування та оцінки ситуації; активне залучення органів учнівського самоврядування, батьківської громади; організація тренінгів, просвітницьких заходів і формування культури нульової толерантності до насильства та відповідального громадянства серед здобувачів освіти. Зроблено висновок, що профілактика булінгу в освітньому середовищі в умовах законодавчих трансформацій, запроваджених нормативно-правовими документами, повинна розглядатися як цілісний соціально-педагогічний процес, який органічно поєднує правове регулювання, системне виховний вплив, психологічну підтримку та реабілітацію, спрямований на утвердження цінностей безпеки, рівності, поваги до гідності, нульової толерантності до будь-яких проявів насильства та академічної доброчесності в закладах освіти.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПОСЛУГИ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ, СТАНДАРТИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

2026-03-02T12:21:25+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу теоретико-методологічних засад, сучасних нормативно-правових підходів та стратегій розвитку послуги раннього втручання в Україні в умовах воєнних і соціально-економічних викликів. Обґрунтовується зростання актуальності раннього втручання у зв’язку з істотним збільшенням кількості дітей з порушеннями розвитку, підвищенням ризиків, пов’язаних із передчасними пологами, травматичним досвідом, вимушеним переміщенням, стресом та зниженням доступності медичних і соціальних послуг. Проаналізовано еволюцію впровадження раннього втручання – від локальних громадських ініціатив до формування державної політики, пілотних проєктів та національної системи міжвідомчої підтримки. У центрі уваги – ключові принципи надання послуги, зокрема сімейно-центрований підхід, природовідповідність, між- і трансдисциплінарна взаємодія, інклюзивність, етичність, превентивність та орієнтація на розвиток потенціалу дитини. Розкрито особливості алгоритму організації послуги, який охоплює раннє виявлення ризиків, комплексну оцінку потреб дитини й сім’ї, розробку індивідуальної програми підтримки, реалізацію та моніторинг ефективності. Показано гармонізацію українського підходу до раннього втручання з європейською моделлю Early Childhood Intervention (ECI) та міжнародними стандартами, що охоплюють розширення вікових груп, участь широкого кола суб’єктів-ініціаторів і впровадження доказових практик. Наголошено на визначальній ролі кадрового забезпечення, необхідності професійної підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, а також розвитку сталої мережі послуг на рівні громад. Окреслено перспективні напрями зміцнення системи раннього втручання в Україні, зокрема в умовах війни, коли підтримка дітей та їхніх сімей набуває стратегічного значення для збереження здоров’я та соціальної стійкості суспільства.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ РОЗЛАДАМИ

2026-03-02T10:40:05+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз нормативно-правового забезпечення у сфері соціального обслуговування осіб з психічними та інтелектуальними розладами в Україні в контексті сучасних трансформацій соціальної політики держави. Розкрито зміст і значення основних міжнародних та національних нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального захисту, соціального обслуговування, реабілітації та соціальної інтеграції осіб зазначеної категорії, зокрема положення Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та документів Ради Європи. Проаналізовано особливості імплементації європейських стандартів у вітчизняне законодавство, а також ступінь їх практичної реалізації в системі соціальних послуг. Особливу увагу приділено процесам деінституціоналізації, реформуванню мережі психоневрологічних та інших інтернатних закладів, а також переходу від інституційного догляду до моделей підтриманого проживання та громадоорієнтованих послуг. Виявлено основні проблеми реалізації законодавчо визначених прав осіб з психічними та інтелектуальними розладами, пов’язані з фрагментарністю нормативно-правового регулювання, недостатнім ресурсним забезпеченням, обмеженою міжвідомчою взаємодією та збереженням патерналістських підходів у системі соціального обслуговування. На основі проведеного аналізу визначено пріоритетні напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення, спрямовані на забезпечення прав людини, розвиток соціальної реабілітації, розширення доступу до якісних соціальних послуг у громаді та створення умов для незалежного життя осіб з психічними та інтелектуальними розладами.