Ввічливість. Humanitas

ТРАВМОІНФОРМОВАНА ДОПОМОГА ЯК ВТРУЧАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПІДХІД: АМЕРИКАНСЬКИЙ ДОСВІД

Олена БАРТОШ — 2025-10-15

Метою статті є ознайомлення з травмоінформованою допомогою в американській практиці травмоінформованої інтервенції та лікування. Застосовані методи дослідження: аналіз та синтез наукової літератури (для уточнення ключових концепцій дослідження), систематизація (для визначення існуючих наукових підходів до вирішення проблеми), теоретичне узагальнення (для формулювання заключних положень та висновків). Травмоінформована допомога – це підхід у сфері охорони здоровʼя та надання соціальних послуг, який враховує вплив травми на людину та її поведінку, зосереджуючись на створенні безпечного та сприятливого середовища для подолання наслідків травматичного досвіду. Вона базується на усвідомленні того, що травма впливає на фізичне, емоційне та психічне здоровʼя, а також на поведінку. Травмоінформована допомога передбачає надання клієнтоорієнтованої допомоги, яка враховує індивідуальний досвід та потреби людини, що постраждала від травми. Основні принципи травмоінформованої допомоги: створення безпечного та стабільного середовища для клієнта; побудова довірливих стосунків з пацієнтом, чітке та зрозуміле спілкування; розширення можливостей (еnpowerment); надання клієнтам можливості брати участь у прийнятті рішень щодо їх здоровʼя; співпраця з клієнтами та іншими медико-соціальними фахівцями для надання комплексної допомоги; розуміння та врахування культурних та гендерних відмінностей у наданні допомоги; створення атмосфери, в якій клієнт відчуває себе комфортно та у безпеці, уникає повторного отримання травматичного досвіду. Впровадження травмоінформованої допомоги може значно покращити процеси, пов’язані зі скринінгом, оцінкою, плануванням лікування та розміщенням клієнтів, а також зменшити ризик повторної травматизації. Покращуючи комунікацію між клієнтами та медико-соціальними працівниками, травмоінформована допомога сприяє проясненню непорозумінь щодо реакцій клієнтів.

ІННОВАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ ФАНДРАЙЗИНГУ: КРАУДФАНДИНГ, ОНЛАЙН-ПЛАТФОРМИ, NFT

Юрій БОНДАРЕНКО — 2025-10-15

У період суспільних криз та нестабільності стратегічний фандрайзинг стає важливим практичним інструментом забезпечення фінансової стабільності та соціально-економічного розвитку. Метою роботи є аналіз стратегічних підходів до інноваційного потенціалу фандрайзингу, які можуть бути успішно використані для ефективного залучення фінансування. Методологія. У процесі дослідження було застосовано загальні наукові методи: аналіз і синтез, порівняння, структурно-логічний метод, систематизація, узагальнення та абстракція. Наукова новизна. У дослідженні розглянуто проблематику стратегічного фандрайзингу у контексті інструментарію фінансової підтримки в умовах обмеженого ресурсного забезпечення. Розглянуто різні підходи до фандрайзингу, в тому числі – цифрового, традиційного, інноваційного та партнерського. Проаналізовано особливості конкретних стратегій та інструментів, таких, як краудфандинг, онлайн-платформи, технології non-fungible tokens (NFT). Встановлено, що комплексний підхід до фандрайзингу, який асимілює сучасні та традиційні методи, дозволяє забезпечити максимальну ефективність у досягненні фінансової стабільності. Висновки. У дослідженні обґрунтовано, що краудфандинг, онлайн-платформи та NFT позиціонуються надійними інструментами фандрайзингу, зокрема, на етапі формування стратегії діяльності компанії. Запропоновано ключові підходи до врегулювання ринку краудфандингових інвестицій. Доведено, що розглянуті види альтернативного фінансування та підтримки вбачаються дієвим засобом трансформації підходів до фінансування інноваційних проєктів. Проведена у статті аналітика дозволяє ідентифікувати переваги моделей фандрайзингу, а також виділити дотичні ризики та виклики, що дозволить розробляти та впроваджувати ефективні стратегії їх нівелювання.

НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ

Сергій ГУНЬКО — 2025-10-15

Стаття присвячена аналізу соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю у територіальних громадах із залученням громадських організацій як ключових суб’єктів цього процесу. У контексті повномасштабної війни в Україні саме поєднання статусу внутрішньо переміщеної особи та інвалідності створює унікальні виклики, що потребують комплексних підходів до соціальної інтеграції. Метою статті є окреслення основних напрямів підтримки, які здійснюють громадські організації, а також розкриття їхнього змісту, форм, методів та взаємодії із суб’єктами соціальної політики на рівні громади. У процесі дослідження узагальнено сучасні наукові напрацювання та практичний досвід діяльності неурядових організацій у сфері допомоги ВПО з інвалідністю. Виокремлено шість взаємопов’язаних напрямів підтримки: матеріально-побутовий, психосоціальний, правовий та адвокаційний, освітньо-професійний, культурно-громадянський і цифровий. Кожен із напрямів розкрито з позицій його змісту, конкретних форм і методів роботи, а також визначено коло суб’єктів, залучених до реалізації. Наголошено, що саме інтегроване поєднання цих напрямів забезпечує умови для подолання ізоляції, формування відчуття безпеки та належності до громади, а також сприяє розвитку соціальної згуртованості. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання напрацьованих висновків у проектній діяльності громадських організацій, розробленні програм соціальної інтеграції ВПО з інвалідністю та налагодженні міжсекторальної взаємодії на рівні територіальних громад. Особливий акцент зроблено на цифровізації як інструменті підвищення доступності послуг у сільських громадах. Отримані результати також мають перспективу застосування у формуванні державної політики соціальної підтримки вразливих категорій населення в умовах війни та післявоєнного відновлення. Досвід ініціатив, реалізованих, зокрема, Фондом Східна Європа, підтверджує значення поєднання соціальної підтримки з розвитком організаційної спроможності та цифрових рішень для підсилення інклюзивності громад.

ТЕХНОЛОГІЇ ФАСИЛІТАЦІЇ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З БАТЬКАМИ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Тетяна ДЕМИДЕНКО — 2025-10-15

Представлено аналіз проблеми соціальної підтримки батьків дітей з інвалідністю як важливої складової сучасної соціальної роботи. Метою даного дослідження стало визначення особливостей застосування технологій фасилітації у роботі з батьками дітей з інвалідністю. Для досягнення поставленої мети було використано теоретичний аналіз наукових джерел з галузей соціальної роботи, психології, педагогіки та практичний досвід застосування технологій фасилітації. Визначено, що впровадженню технологій фасилітації батьків дітей з інвалідністю передує діагностика потреб, труднощів, проблем, психоемоційних станів батьків. Виокремлено та проаналізовано види підтримки батьків: соціальну, соціально-педагогічну, психологічну. Проаналізовано методи, форми, технології соціальної роботи з зазначеною групою батьків. Виокремлено критерії класифікації технологій соціальної роботи з батьками: головна мета технології, клькість учасників, характер їх взаємодії.. Охарактеризовано дві групи технологійу соціальній роботі з батьками, що виховують дітей з інвалідністю: навчання та психолого-педагогічної просвіти, фасилітації та емоційної підтримки батьків. Визначено, що метою першої групи технологій є підвищення рівня батьківської компетентності та залученість у виховання, метою другої групи є – гармонзація психоемоційного стану батьків, розкриття їх особистісного потенціалу.. Встановлено, що технології фасилітації спрямовані на підтрмку індивіда/групи/сімї/громади шляхом створення умов для активізації внутрішніх ресурсів особистості, розвитку, самореалізації, ефективної взаємодії учасників та позитивного мотивування їх до дії. Визначено основні завдання технологій фасилітації батьків дітей з інвалідністю. Обґрунтовано ефективність використання фасилітації як підтримуючої технології в індивідуальній та груповій формах роботи з батьками.

ВИКОРИСТАННЯ СИЛОВИХ ПІДХОДІВ (STRENGTH-BASED) У МЕДІАЦІЇ: ПІДТРИМКА РЕСУРСНОСТІ КЛІЄНТА

Ірина ЄНГАЛИЧЕВА — 2025-10-15

В статті досліджено можливості інтеграції силового (strength-based) підходу в медіаційний процес як інструменту підтримки ресурсності клієнтів у контексті соціальної роботи. Метою є з’ясувати, яким чином зосередження на сильних сторонах особистості сприяє ефективному розв’язанню конфліктів і водночас підтримує особистісний розвиток, автономію та соціальну адаптацію клієнтів. У межах статті розглянуто основні положення теорії, орієнтованої на сильні сторони клієнтів, розкрито суть медіації, її принципи та етичні засади згідно з Державним стандартом соціальної послуги посередництва (медіації). Особлива увага приділена ролі медіатора у виявленні внутрішніх ресурсів клієнта, зокрема через використання відкритих питань, рефлексивного слухання, позитивного підкріплення, технік візуалізації та наративного підходу. Показано, що медіація в такому форматі виходить за межі простої техніки врегулювання спорів і перетворюється на ресурсну практику, що активізує потенціал клієнтів до змін. Обгрунтовано, що підтримка позитивної самооцінки, віри у власні сили та соціальної включеності є важливими результатами застосування даного підходу. У висновку зазначено, що strength-based медіація сприяє підвищенню суб’єктності клієнта та створює умови для прийняття рішень, які відповідають його реальним потребам і цінностям. Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивченні ефективності такого підходу в різних видах медіації та розробці інструментів для практичного втілення.

ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ СУБʼЄКТІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ

Наталія ЖУЛА — 2025-10-15

У статті розглядається теоретико-практичний аспект організаційно-педагічних умов неформальної освіти суб’єктів, які забезпечують соціально-педагогічну підтримку дітей з аутизмом. Обгрунтовано важливість неформальної освіти як гнучкого механізму підвищення кваліфікації педагогів, соціальних працівників, батьків та інших фахівців, які працюють з дітьми з аутизмом. Неформальна освіта сприяє формуванню професійних і особистісних компетентностей, створює умови для обміну досвідом та впровадження інноваційних методик, що є ключовим для ефективної інтеграції дітей у суспільство. У дослідженні визначено та детально проаналізовано три основні організаційно-педагогічні умови, необхідні для ефективної неформальної освіти суб’єктів соціально-педагогічної підтримки. Перша умова полягає у збільшенні доступності та оптимізації мультиформатних освітніх ресурсів, таких як тренінги, семінари, онлайн-курси, конференції тощо. Друга умова стосується стимулювання професійної мотивації та прагнення до навчання через активне залучення до неформальної освіти. Третя умова передбачає збагачення навчально-методичного забезпечення та впровадження інноваційних форм і методів навчання, зокрема з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Підкреслено, що реалізація цих умов сприятиме створенню сприятливого середовища для підготовки фахівців, розвитку їхніх знань, навичок і особистісних якостей, що безпосередньо вплине на якість соціально-педагогічної підтримки дітей з аутизмом. У статті також окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема необхідність порівняльного аналізу ефективності онлайн-, офлайн- та гібридних форм неформальної освіти.

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ (НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Ірина ІВАНОВА — 2025-10-15

У статті висвітлено результати дослідження українських і зарубіжних наукових і практико орієнтованих підходів до класифікації методів соціальної роботи. Виявлено необхідність розробки практико орієнтованої класифікації методів соціальної роботи на основі нормативно-правового забезпечення діяльності організацій соціальної сфери (державних стандартів надання соціальних послуг, Закону України «Про соціальні послуги», професійних стандартів соціальних працівників і фахівців із соціальної роботи). Зазначено, що в еволюції розвитку поняття «метод соціальної роботи» спостерігаються певні закономірності, які відображають зумовленість їх використання. Схарактеризовано основні ознаки, що покладені в основу класифікації відповідно до визначення соціальної роботи як професійної діяльності та її мети. Методи соціальної роботи визначаються як способи упорядкованої діяльності соціальних працівників і фахівців із соціальної роботи на основі особистісно орієнтованого підходу, спрямованого на задоволення особистих потреб вразливих груп населення і осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Зроблено акцент на співвідношенні і узгодженості системи базових соціальних послуг, прикладних технологій соціальної роботи і методів соціальної роботи. Класифікація методів соціальної роботи в рамках нормативно-правового забезпечення діяльності організацій соціальної сфери являє собою дві групи методів: міждисциплінарні (організаційні, організаційно-правові, адміністративні: методи менеджменту персоналу організації соціальної сфери і методи системи клієнтури та отримувачів соціальних послуг; методи дослідження в соціальній роботі; соціально-педагогічні; інформаційно- роз’яснювальні; психологічні методи соціальної роботи); дисциплінарні (фахові) методи соціальної роботи (індивідуальної, групової, колективної, масової соціальної роботи, соціальні методи). Класифікацію методів соціальної роботи можна розглядати як систему елементів, які тісно взаємопов’язані між собою, впливають один на одного, характеризуються цілісністю, упорядкованістю, гнучкістю, відповідністю часу і місця застосування, ієрархічністю. Цілісність системи методів створює умови для стабільності, сталості практико орієнтованої соціальної роботи, включення в неї нових елементів, що відповідають тим чи іншим факторам функціонування соціальних служб, розширення можливостей для прояву креативності, гнучкості професійної діяльності соціальних працівників і фахівців із соціальної роботи у здійсненні особистісно орієнтованого, індивідуального, персоналізованого підходу до особистості клієнта, отримувача соціальних послуг.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА НА ФОРМУВАННЯ У ПІДЛІТКІВ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я

Олена КАРПЕНКО — 2025-10-15

Підлітки, які перебувають на певному етапі соціального й психофізичного розвитку мають різні соціальні ідентичності, що у поєднанні з індивідуальним досвідом впливає на можливості шукати і отримувати доступ до інформації різного контенту. Підлітковий вік є періодом активного формування ціннісних орієнтацій і поведінкових практик. Соціальні медіа мають суттєвий вплив на формування у підлітків відповідального ставлення до власного здоров’я та є потужним інструментом впливу на ставлення підлітків до здоров’я, який може як підтримувати здорову поведінку та здоров’язбереження, так і провокувати деструктивну поведінку. У статті, автори виокремлюють підходи до визначення соціальних медіа (технологічний, соціологічний, комунікаційний, мультимедійний) та визначають вплив соціальних медіа на формування у підлітків відповідального ставлення до власного здоров’я. Також, вони зазначають про важливість запровадження в закладах освіти програм сексуальної освіти, створення просвітницьких проєктів, розвитку здоров’язбережувального освітнього середовища. Авторами визначено компоненти сформованості у підлітків відповідального ставлення до власного здоров’я, з урахуванням присутності соціальних медіа в їхньому житті. Наголошено на особливостях здійснення соціально-педагогічної діяльності соціального працівника в закладі освіти в контексті формування у підлітків відповідального ставлення до власного здоров’я та підвищення позитивного потенціалу соціальних медіа, шляхом розвитку медіаграмотності серед підлітків, проведення активної просвітницької діяльності в соціальних мережах, інтегрування цифрових інновацій у діяльності соціальних працівників, задля створення безпечного інформаційного середовища.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА СОЦІАЛЬНА РОБОТА У СФЕРІ ЗАХИСТУ ТА ПІДТРИМКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Олена КОЛОМІЄЦЬ — 2025-10-15

Захист та підтримка військовослужбовців в умовах збройного конфлікту набувають особливої актуальності як ключовий напрям державної соціальної політики. Забезпечення комплексної соціальної допомоги у військових частинах є необхідною умовою зміцнення обороноздатності країни. У статті проаналізовано особливості реалізації соціальної політики щодо захисту та підтримки військовослужбовців, а також визначено роль соціальної роботи як інструменту її впровадження. Аргументовано необхідність усунення дискримінаційних бар’єрів, завпровадження гендерно-чутливих підходів та забезпечення рівних умов служби для жінок і чоловіків, що сприяє підвищенню рівня соціальної справедливості у Збройних Силах України та утвердження демократичних цінностей в українському суспільстві. Встановлено, що тривалість збройного конфлікту на території України вимагає поєднання стратегічного (політичного) і практичного (соціального) підходів задля забезпечення ефективного реагування на потреби та проблеми військовослужбовців. Наголошено, що ефективна підтримка особового складу у військових частинах можлива лише за умови реалізації взаємодоповнюваних напрямів соціальної роботи. Соціально-психологічний, соціально-педагогічний, соціально-правовий, медико-соціальний, соціально-побутовий, превентивний, організаційно-координаційний та інформаційно-просвітницький напрями формують цілісну систему підтримки, яка охоплює ключові аспекти життєдіяльності військових. Взаємозв’язок і збалансоване впровадження зазначених напрямів підвищує ефективність соціальної роботи, дозволяє своєчасно реагувати на потреби військовослужбовців, створювати сприятливі умов проходження служби та підтримувати їх життєдіяльність в умовах воєнного стану. Акцентовано увагу на доцільності розширення напрямів соціальної роботи з метою охоплення не лише військовослужбовців та членів їх сімей, а й усього контингенту, залученого до сфери військової служби.

КАНІСТЕРАПІЯ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ІННОВАЦІЙНИЙ РЕСУРС ПІДТРИМКИ ВРАЗЛИВИХ ГРУП

Наталія КОЛЯДА — 2025-10-15

У статті розглядається каністерапія як інноваційна форма соціально-психологічної допомоги, яка набуває особливої актуальності в умовах воєнного стану, масової психологічної травматизації населення та зростання психосоціальних викликів в Україні. Зазначений метод терапевтичної взаємодії між людиною та собакою розглядається як ефективний інструмент емоційної підтримки, стабілізації психоемоційного стану та підвищення якості життя уразливих категорій населення. Особливу увагу приділено роботі з дітьми з інвалідністю, особами, які пережили посттравматичні події, мають симптоми ПТСР, людьми похилого віку, а також особами, що перебувають у стані соціальної ізоляції чи мають інші особливі потреби. У статті здійснено аналіз поточного стану впровадження каністерапії у вітчизняну систему соціальної роботи, окреслено ключові бар’єри та перспективи розвитку цього напряму в українському контексті. Розкрито досвід реалізації освітнього проєкту з підготовки фахівців у сфері терапії за участі тварин, що був ініційований та реалізований за підтримки Кінологічної Спілки України у співпраці з громадською організацією «Серце, єдине для двох» та партнерськими структурами. Навчальна програма курсу охоплює як теоретичні основи каністерапії, так і практичну підготовку з урахуванням етичних стандартів, вимог до безпеки взаємодії та специфіки роботи з різними цільовими групами. Програма завершується сертифікацією фахівців, що забезпечує якісну підготовку кадрів для подальшого професійного застосування методу. У підсумку наголошується на важливості міждисциплінарного підходу до організації каністерапевтичної діяльності, необхідності формування науково обґрунтованих методичних засад її впровадження, а також окреслюються напрями подальших досліджень у сфері терапії за участі тварин як перспективного інструменту соціально-психологічної підтримки в умовах кризи.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ КАНІСТЕРАПІЇ ЯК МЕТОДУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Оксана КРАВЧЕНКО — 2025-10-15

З огляду на те, що в Україні розвивається новий напрям комплексної реабілітації – каністерапія, як метод людинно-тваринної взаємодії, під час якої відбувається позитивний вплив на психологічний стан людини та покращуються її процеси соціалізації, у статті здійснено аналіз нормативно-правових документів у цій сфері (Кодекс цивільного захисту населення України, Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», наказ МОЗ № 2118 «Про організацію надання психосоціальної допомоги населенню», «Порядок та умови надання психологічної допомоги ветеранам війни, членам їх сімей та деяким іншим категоріям осіб», Стратегія формування системи повернення з військової служби до цивільного життя на період до 2033 року, Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні»). Здійснений аналіз нормативно-правових документів України у сфері підтримки психічного здоров’я, реабілітації, охорони здоров’я дає змогу встановити, що визначені гарантії та умови для збереження ментального здоров’я громадян, шляхи екстреного реагування в кризових умовах, соціального обслуговування у формі психосоціальної підтримки різним категоріям громадян (діти і молодь, люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, люди похилого віку, ветерани та члени їхніх родин тощо), здійснення комплексної реабілітації за видами, в тому числі постраждалих від наслідків війни. Вивчено законодавство, що унормовує питання захисту тварин, санітарно-гігієнічних умов комунікації з ними, запобігання поширенню інфекційних захворювань тощо (Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», Закон України «Про систему громадського здоров’я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Вивчення законодавства України дозволило з’ясувати, що спеціальних законодавчих актів, що регулюють взаємовідносини під час терапевтичних та реабілітаційних заходів за принципом «людина-тварина» немає, в тому числі використання каністерапії у закладах соціальної сфери, освіти чи охорони здоров’я.

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ПРАЦІВНИКІВ В УСТАНОВАХ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Олена КУПЕНКО — 2025-10-15

Стаття присвячена проблематиці розвитку емоційного інтелекту соціальних працівників. Наголошується на тому, що на фоні великих можливостей підвищення кваліфікації від різних суб’єктів, потрібна внутрішня організаційна робота в установі надання соціальних послуг. Представлено відповідну пілотну програму, що включає діагностичну, трансформуючу та середовищну складові. Діагностична складова запропонованої пілотної програми реалізує управлінський підхід, оснований на даних. У статті представлено результати відповідної діагностики із використанням методики Н. Холла, що була реалізована в пілотній установі. Трансформуюча складова розроблена на основі моделі соціально-емоційного навчання. Представлено практику застосування штучного інтелекту Gemini для генерування стандартного змісту тренінгу емоційного інтелекту й подальшого його доопрацювання відповідно до даних діагностики в пілотній установі. Тренінг сфокусовано на поглибленні емоційної обізнаності, управлінні емоціями, вдосконаленні навичок розпізнавання емоцій інших, а також розвитку самомотивації та емпатії. Також представлено досвід застосування штучного інтелекту для генерування варіативного набору кейсів, що відображають різні емоції клієнтів. Застосування штучного інтелекту для адаптації навчальних матеріалів до конкретних потреб установи надання соціальних послуг розглядається як підхід, що дозволяє підвищити продуктивність тренінгу та досягти максимальної користі для професійної діяльності соціальних працівників установи. Обґрунтовано, що ефективність програми розвитку емоційного інтелекту соціальних працівників залежить не лише від тренінгу, а й від організаційного середовища установи в цілому. Тому середовищна складова пілотної програма, представленої в статті, передбачає аналіз формальних і неформальних відносин, вдосконалення внутрішніх алгоритмів комунікації, формування етичної політики та створення загального середовища емоційної стійкості.

ЕВОЛЮЦІЯ ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПРОГРАМИ «СОЦІАЛЬНА РОБОТА» У ВСП «ЕКОНОМІКО-ПРАВНИЧИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ЗНУ»: ПЕРЕДУМОВИ ПАРТИСИПАТИВНОГО ОНОВЛЕННЯ

Сергій МАЛОВІЧКО — 2025-10-15

У статті представлено комплексне дослідження еволюції освітньо-професійної програми з підготовки фахівців спеціальності 231 «Соціальна робота» у ВСП «Економіко-правничий фаховий коледж ЗНУ» в період з 2010 до 2024 року. Автором проаналізовано змістові, структурні та методологічні зміни освітньої програми, що відображають поступовий перехід від нормативно заданої моделі до адаптивної інтегрованої системи підготовки, заснованої на компетентнісному та партисипативному підходах. Дослідження ґрунтується на ретроспективному аналізі навчальних планів, результатів ліцензування та акредитації, положень галузевого стандарту фахової передвищої освіти 2021 року, а також на матеріалах щорічного моніторингу освітнього процесу за участю стейкхолдерів. Особливу увагу приділено визначенню механізмів залучення здобувачів освіти, роботодавців, випускників та викладачів до процесу оновлення змісту програми. У тексті висвітлено ключові трансформації навчального плану, зокрема посилення міждисциплінарної інтеграції, введення нових освітніх компонентів відповідно до сучасних викликів соціальної роботи (війна, ВПО, зростання потреб у кризовому втручанні), розширення варіативної частини програми та реальне забезпечення студентського вибору. Запропоновано авторське бачення програми як прикладу реалізації інтегрованої моделі, в основі якої – концепти поступовості, професійної релевантності та партисипативного управління освітнім процесом. Висновки дослідження підтверджують, що оновлена програма 2024 року демонструє якісно новий рівень змістовного наповнення та логіки побудови освітньої траєкторії, відповідаючи як вимогам професійного стандарту, так і очікуванням громади. Стаття репрезентує не лише хронологію змін, а й засвідчує здатність локального освітнього середовища до критичного переосмислення, нормативного впровадження та системного оновлення програми фахової підготовки соціального працівника в умовах воєнного часу та соціальної турбулентності.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОМУНІКАЦІЇ УЧАСНИКІВ МІЖСЕКТОРНОГО ПАРТНЕРСТВА В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ ІЗ ЗАЛЕЖНИМИ ПІДЛІТКАМИ В УКРАЇНІ

Олег МАСЮК — 2025-10-15

Автори дослідження представили у статті оригінальну концепцію організації соціальної роботи із адиктивними патернами української молоді та підлітків в інформаційному суспільстві за допомогою налагодження комунікацій на всіх рівнях суспільних відносин. Метою даних наукових пошуків стало дослідження організаційно-правових засад комунікації учасників міжсекторного партнерства в соціальній роботі із залежними підлітками в Україні. Методологія. Так як соціальна робота з людьми з адиктивною поведінкою є складною та багатошаровою системою, автори дослідження запропонували системний підхід для пошукової та організаційної роботи у цій сфері. Для заглиблення у правове поле соціальної роботи в статті використовувався метод аналізу документів, який дав змогу визначити стан системи регулювання соціальної роботи в Україні із алко -, наркозалежними людьми та лудоманами. Також дослідникам вдалось визначити правовий вакуум у соціальній роботі із інтернет-залежними людьми всіх вікових категорій та запропонувати свій варіант його заповнення. Крім того, під час дослідження використовувався понятійний аналіз та аналіз статистичних даних, що дало змогу створити цілісну картину організації соціальної роботи з залежними підлітками в Україні. Автори статті наполягають на необхідності доопрацювання системи соціальної роботи із залежними людьми всіх вікових категорій у нових умовах. Висновки. За результатами дослідження було виявлено, що в основі формування адиктивної поведінки молоді та підлітків лежить криза соціальних комунікацій, утворена під впливом соціальних травм та компенсована психоактивними чи аудіовізуальними стимуляторами. Якщо за провідну причину адикції взяти порушення соціальних комунікацій, то замість концентрації на одному надавачі соціальних послуг необхідно використовувати партнерство громадських, державних та комунальних організацій як комплексний засіб розв’язання даної соціальних проблеми. Аналіз форм подібного партнерства може стати перспективним напрямком дослідницької роботи.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ФАСИЛІТАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

Артур МОЛДОВАНОВ — 2025-10-15

Актуальність проблеми поданої статті зумовлена об’єктивними викликами сьогодення, пов’язаними з кризовими ситуаціями сучасного стресогенного життя, які зумовлюють тривожний стан, фрустрацію, депривацію населення, що потребує його соціальної реадаптації, допомоги та супроводу, що входять в професійний функціонал сучасного соціального працівника з розвинутою фасилітаційною компетентністю. Доведено необхідність і доцільність розробки технології формування фасилітаційної компетентності майбутнього соціального працівника як єдності концептуальних основ та змістового й процесуального компонентів. Визначено технологію формування фасилітаційної компетентності майбутнього соціального працівника як цілісну сукупність всіх її компонентів, а також поетапну, алгоритмізовану послідовність певних дій, спрямованих на її ефективне впровадження. Проаналізовано концептуальну основу поданої технології, яка є поліпідхідним синтезом аксіологічного, системного, фасилітаційного, діяльнісного, суб’єктного, середовищного, технологічного наукових підходів, що представлені суголосно усталеній схемі методологічного аналізу, а саме її філософському, загально-науковому, конкретно-науковому, технологічно-методичному рівням. Наукові підходи конкретизуються в стратегічних та тактичних принципах технології формування фасилітаційної компетентності майбутнього соціального працівника, що набувають практичної реалізації в обґрунтуванні її змістовно-процесуальних складників у подальших працях. Доведено відповідність запропонованої технології критеріям технологічності, якими вважаємо: концептуальність, системність, керованість, відтворюваність, алгоритмізованість, ефективність, діагностичність.

ТЕХНОЛОГІЇ ВІРТУАЛЬНОЇ ТА ДОПОВНЕНОЇ РЕАЛЬНОСТІ В ІНКЛЮЗИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ПСИХОСОЦІАЛЬНА КОРЕКЦІЙНА ПРАКТИКА У РОБОТІ З ДІТЬМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Наталія РОСОХА — 2025-10-15

Метою статті полягає у комплексному дослідженні переваг застосування технологій віртуальної (VR) та доповненої (AR) реальності в інклюзивному освітньому та соціальному середовищі як ефективного інструменту психосоціальної корекційної практики у роботі з дітьми з інвалідністю. Особлива увага приділяється визначенню ролі VR/AR у порівнянні з традиційними методами соціальної роботи, психокорекції та реабілітації, а також у формуванні комунікативних, соціальних та життєвих навичок, розвитку мотивації і забезпеченні емоційної підтримки дітей з особливими освітніми потребами. Методологія. Дослідження базується на міждисциплінарному підході, що поєднує теоретичний аналіз наукових джерел із галузей соціальної роботи, педагогіки, психології та медичних наук. Використано методи порівняльного аналізу, систематизації та узагальнення результатів сучасних емпіричних досліджень, присвячених застосуванню VR/AR у соціальній практиці. Розглянуто приклади використання VR/AR у міжнародному досвіді соціальної та освітньої інтеграції дітей з інвалідністю. Наукова новизна. Вперше системно обґрунтовано доцільність використання VR/AR-технологій у напрямку психосоціальної корекційної практики в інклюзивному середовищі. Показано, що VR/AR створюють безпечний та контрольований простір, де можливо моделювати реальні життєві ситуації, забезпечуючи активне залучення дитини до процесу навчання й соціалізації. Обґрунтовано міждисциплінарний характер VR/AR-технологій, які поєднують педагогічні, психологічні та соціальні інструменти, формуючи нові можливості для розвитку особистості. Висновки. Зроблено висновок, що VR/AR-технології не можуть повністю замінити традиційні методи соціальної роботи та реабілітації, проте вони значно розширюють інструментарій інклюзивної практики. Використання імерсивних технологій сприяє підвищенню мотивації, розвитку адаптаційних і соціалізаційних навичок дітей з особливими освітніми потребами, а також зміцнює їхню психологічну стійкість. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з розробкою критеріїв ефективності VR/AR-втручань та вивченням їхнього впливу на різні категорії цільових груп.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖУ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ «СОЦІАЛЬНА РОБОТА»

Олександра СОРОКІНА — 2025-10-15

У статті проаналізовані соціальні передумови підвищення рівня конфліктогенності в українському суспільстві, викликані повномасштабним вторгненням. Метою статті є виділення особливостей формування фахової компетентності до передбачення, управління та розв’язання конфліктів студентами освітньої програми «Соціальна робота» рівня фаховий молодший бакалавр Економіко-правничого фахового коледжу Запорізького національного університету. Методологія дослідження представлена контент-аналізом робіт студентів, присвячених розв’язанню різного типу конфліктних ситуацій та їх бачення стратегій профілактики, управління конфліктом та конструктивного його розв’язання. Наукова новизна полягає у виділенні проблемами, з якими стикаються студенти коледжу в процесі формування конфліктологічної компетентності, серед яких труднощі з ідентифікацією певних типів конфлікту або їх передумов; «ефект посилання на себе»; опора на інтуїтивне бачення при аналізі конфліктної ситуації в цілому; «перенос» та яскраво виражені особисті вподобання до однієї зі сторін конфлікту; дихотомічне сприйняття причин та дій, що базується на рамці «правильно-неправильно», опора на стратегію «переможець»-«переможений» складнощі з опануванням технік колаборації та колективної діяльності. Запропоновано систему заходів, спрямованих на покращення якості формування конфліктологічної компетентності: якісне засвоєння академічних знань; науковий аналіз реальних конфліктів різних типів; проведення дискусій та дебатів, тренінгів та ділових ігор; усвідомлення та розуміння конфлікту як явища, яке іманентно присутнє в соціальному житті, а також цінність конструктивного розв’язання конфліктів та розбудову взаємодії при його виникненні; розширення рольового набору студента; аналіз всієї конфліктної ситуації в цілому, включаючи аналіз власної поведінки, думок та емоцій.

SOFT SKILLS ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕННИХ ОСІБ ТА ЕМІГРАНТІВ

Ірина ЦИРКОВНИКОВА — 2025-10-15

Мета дослідження – проаналізувати роль м’яких навичок (soft skills) у процесі соціально-психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та українських емігрантів. Сучасний світ позначений глобальними кризами, війнами та масовими міграційними процесами. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році мільйони українців стали внутрішньо переміщеними особами (ВПО), а значна частина була змушена покинути країну. Ситуація з переселенням супроводжується не лише матеріальними, а й серйозними психологічними труднощами: втратою соціальних ролей, звичного оточення, роботи, професійної ідентичності. У таких умовах вирішальним фактором адаптації стають м’які навички – вміння спілкуватися, керувати емоціями, працювати в команді, бути гнучким та відкритим до змін. Якщо «тверді навички» (професійні компетенції) можуть втратити свою актуальність через відмінності в законодавстві чи сертифікації, то «м’які навички» залишаються універсальними інструментами для інтеграції в нове середовище. Аналіз показує, що серед усіх м’яких навичок найбільш значущими для українських мігрантів є емоційний інтелект, адаптивність, міжкультурна компетентність та здатність до навчання. Саме ці навички мають найбільший вплив на швидкість інтеграції, рівень психологічного благополуччя та можливість відновлення професійної діяльності. - М’які навички є ключовим фактором успішної соціально-психологічної адаптації ВПО та емігрантів. - Найбільший вплив мають емоційний інтелект, адаптивність, міжкультурна компетентність та здатність до навчання. - Розвиток гнучких навичок має стати складовою інтеграційних програм для українських мігрантів. - Перспективою подальших досліджень є вивчення ролі м’яких навичок у професійній самореалізації українців за кордоном, а також розробка освітніх курсів для їх розвитку.

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ І РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Ірина ЧАЙКА — 2025-10-15

Стаття присвячена розгляду особливостей розвитку цифрових компетенцій в системі професійної компетентності соціального працівника в сучасній Україні. Метою дослідження є аналіз розвитку професійної компетентності соціальних працівників в сучасній Україні шляхом формування цифрових компетенцій, і оволодіння новітніми цифровими технологіями, зокрема, штучним інтелектом. Методологія дослідження включає комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових (зокрема, метод аналізу сильних і слабких сторін, можливостей і загроз у використанні штучного інтелекту в діяльності фахівця соціальної сфери) методів. Наукова новизна роботи визначається обґрунтуванням того, що цифрова компетентність має властивість надбудови над іншими структурними елементами професійної компетентності соціального працівника. Тобто, розвиток компетентності, яка необхідна для здійснення професійної діяльності, професійно-комунікаційної компетентності, особистісної компетентності не може бути реалізований у сучасному інформаційно-мережевому суспільстві без набуття компетентності цифрової. Висновки. Розвиток компетентності, яка необхідна для здійснення професійної діяльності соціального працівника, передбачає набуття ним навичок використання сучасної електронної техніки і відповідного програмного забезпечення. Розвиток професійно-комунікаційної компетентності фахівця соціальної сфери в сучасному світі також пов’язаний із сформованими цифровими компетенціями. Зокрема, такі фахівці можуть взаємодіяти з клієнтами дистанційно, використовуючи платформи Zoom, Microsoft Teams, Google Meet. Цифрова компетентність також відіграє допоміжну, інструментальну роль у процесах розвитку особистісної компетентності соціального працівника, дозволяючи йому здійснювати ефективний пошук інформації, в тому числі цифровізованої, яка є ґрунтом для осмислення життєвого та професійного досвіду. Сьогодні існують можливості застосування програм на основі штучного інтелекту в діяльності фахівців сфери соціальної роботи. Штучний інтелект може стати потужним інструментом спеціаліста соціальної роботи для зменшення бюрократії, оптимізації робочого часу та підвищення якості надання соціальних послуг. Проте штучний інтелект несе свої небезпеки: за результатами новітніх досліджень Лондонської школи економіки було встановлено, що більшість моделей ШІ, задіяних у аналізі справ клієнтів задля призначення медико-соціальних послуг, продемонстрували гендерну упередженість, неадекватно оцінюючи (применшуючи значимість, а іноді видаляючи) потреби жінок, що могло стати причиною ненадання їм необхідних послуг.

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ СЕРЕД ПРАВООХОРОНЦІВ: ПСИХОЕМОЦІЙНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ

Вадим ГРАЧУК — 2025-10-15

Стаття присвячена дослідженню чинників, наслідків та профілактичних стратегій професійного вигорання серед працівників правоохоронних органів. Мета дослідження – виявити ключові психоемоційні, організаційні та соціальні детермінанти розвитку вигорання у правоохоронців в умовах підвищеного стресового навантаження. У ході наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, інтерпретація, узагальнення. Результати дослідження показують, що провідними причинами розвитку синдрому є надмірне регламентування діяльності, високі або нечіткі вимоги, нестабільність робочого середовища та постійні психотравмуючі події. Доведено, що вразливість до вигорання зростає у співробітників із низьким рівнем соціальної підтримки, схильністю до самоаналізу, інтровертованим типом темпераменту або страхом втрати професійного статусу. Вигорання розгортається поетапно – через фази напруження, резистенції та виснаження – і супроводжується редукцією особистих досягнень, когнітивними розладами, деперсоналізацією, психосоматичними порушеннями. Показано, що наслідки вигорання охоплюють психологічний, фізіологічний, соціальний та організаційний рівні. Зокрема, виявлено апатію, тривожність, втрату емпатії, розлади сну, серцево-судинні симптоми, відчуження, конфліктність, кадрові втрати, зниження згуртованості підрозділів. Наголошено на важливості системної профілактики, яка включає індивідуальне консультування, реабілітаційні програми, розвиток особистісних ресурсів і підтримуюче керівництво. Окрему увагу приділено позитивному міжнародному досвіду, де впроваджуються трирівневі моделі втручання і законодавче визнання вигорання як професійного ризику. Практичне значення дослідження полягає у створенні цілісної багаторівневої системи профілактики вигорання, релевантної до умов діяльності українських правоохоронців.

КОМПЛЕКСНА СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СЕКСУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Жанна ПЕТРОЧКО — 2025-10-15

У підлітковому віці, який супроводжується інтенсивними фізіологічними, психологічними та соціальними змінами, важливим чинником безпечного дорослішання є наявність науково обґрунтованої, всебічної та доступної сексуальної освіти. Формування сексуальної культури в підлітковому віці є важливою умовою соціалізації молодої людини та її готовності до здорових, відповідальних стосунків. У статті розглядається комплексна сексуальна освіта як ефективний інструмент формування сексуальної культури серед підлітків. Проаналізовано зміст та принципи комплексної сексуальної освіти, її роль у розвитку знань, ставлень і поведінки молоді щодо сексуального і репродуктивного здоров’я, гендерної рівності та прав людини. Визначено, що ключовими принципами комплексної сексуальної освіти є: науковість та достовірність інформації, адаптація до психосоціального розвитку підлітків, гендерна чутливість, права людини та інклюзія, партнерський підхід (взаємодія з батьками, вчителями, медичними працівниками, неурядовими організаціями). Сексуальна освіта є ключовим чинником формування сексуальної культури молоді, яка включає не лише знання, а й моральні цінності, установки, ризиковану поведінку та соціальні орієнтири. Завдяки цьому підлітки отримують можливість будувати здорові, відповідальні та етичні стосунки, що позитивно впливає на їхній добробут і розвиток суспільства загалом. Автори наголошують, що успішне впровадження комплексної сексуальної освіти вимагає міждисциплінарної взаємодії: освітній компонент, медичний компонент, соціальний компонент та співпраця з неурядовими організаціями. Як приклад впровадження сексуальної освіти у закладах загальної середньої освіти та у діяльності неурядових організацій, розглянуто вплив комплексної профілактичної «Програми 15» на формування в учасників коректних уявлень щодо соціально-небезпечних явищ і захворювань, що передаються статевим шляхом, розвиток навичок безпечної поведінки, подолання критичних ситуацій і прийняття відповідальних рішень, формування цінностей здоров’я та особистої гідності.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ЕЛЕМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Ольга БОЙКО — 2025-10-15

У статті досліджено сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку державної політики зайнятості в Україні в контексті її соціального призначення. Обґрунтовано роль політики зайнятості як ключового інструменту системи соціального захисту населення, що сприяє запобіганню бідності, соціальній ізоляції та економічній маргіналізації вразливих категорій громадян. Наголошено, що ефективна державна політика у сфері зайнятості є одним із визначальних чинників забезпечення соціальної стабільності, підвищення якості життя населення та сталого економічного розвитку. Розкрито зміст активних і пасивних заходів державного регулювання у сфері зайнятості, таких як програми професійного навчання та перекваліфікації, субсидування створення нових робочих місць, виплата допомоги по безробіттю тощо. Здійснено аналіз їх ефективності та окреслено наявні обмеження, зокрема низький рівень охоплення цільових груп, недостатню адресність допомоги та фрагментарність реалізації програм. Особливу увагу приділено ідентифікації основних викликів вітчизняної моделі зайнятості, серед яких: структурні дисбаланси на ринку праці, зростання масштабів неформальної зайнятості, трудова міграція, обмежене фінансування програм зайнятості та інституційна неефективність органів, відповідальних за реалізацію політики у цій сфері. Запропоновано напрями вдосконалення державної політики зайнятості, що передбачають посилення міжвідомчої координації, оновлення нормативно-правової бази, залучення соціальних партнерів, а також розширення фінансових інструментів підтримки зайнятості. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок, зокрема щодо інтеграції політики зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики держави та адаптації до сучасних викликів цифрової трансформації та змін на глобальному ринку праці.

СТВОРЕННЯ UX-ОРІЄНТОВАНОЇ МОДЕЛІ INSTAGRAM АКАУНТУ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Юрій ЛИННИК — 2025-10-15

У статті розглядається проблема використання соціальної мережі Instagram як інноваційного освітнього інструменту для вивчення англійської мови. Соціальні платформи дедалі частіше стають середовищем не лише для комунікації, а й для навчання, що зумовлює необхідність розроблення педагогічно доцільних та UX-орієнтованих моделей контенту. У межах дослідження проведено аналіз шести освітніх акаунтів (@bbclearningenglish, @ cambridgeenglish, @ewa.english, @annavelychko_english, @englishwithlucy, @learnenglishwithmusicsg), що дало змогу виявити ефективні стратегії подачі навчального матеріалу та типові помилки у побудові взаємодії з користувачами. Серед переваг зазначених акаунтів визначено системність, інтерактивність, візуальну привабливість і мотиваційний потенціал. До недоліків віднесено фрагментарність контенту, відсутність структурованості за рівнями згідно з Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти (CEFR), нестачу двомовності та обмежену адаптацію для україномовної аудиторії. На основі результатів аналізу запропоновано UX-орієнтовану модель Instagram-акаунту для щоденного вивчення англійської мови, що інтегрує академічну системність ресурсів BBC та Cambridge, інтерактивність мобільних застосунків (EWA) і креативність освітніх блогів. Контент моделі структуровано за рівнями від A1 для початківців до C1 для осіб, які володіють мовою на просунутому рівні і представлено у форматах Reels, каруселей, Stories, Highlights, мотиваційних постів і live-ефірів. Передбачено двомовність (UA+EN), серійність постів, чітку навігацію та елементи гейміфікації. Такий підхід забезпечує користувачам зручність, мобільність і системність навчання, сприяє формуванню стійких навичок володіння англійською мовою, підвищує мотивацію та залученість аудиторії. У підсумку запропонована модель демонструє, що грамотно спроєктований Instagram-акаунт може стати повноцінним освітнім середовищем нового типу, орієнтованим на потреби сучасного українського користувача.

СОЦІАЛЬНА РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ПРИНЦИП ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Владислава ЛЮБАРЕЦЬ — 2025-10-15

У статті проаналізовано розвиток концепції життєстійкості від індивідуальних характеристик до мультисистемного підходу, що охоплює особистісний, сімейний, громадський та інституційний рівні. Досліджено практичну реалізацію резильєнтного підходу через створення мережі Центрів життєстійкості як інноваційної організаційної моделі. Метою статті є аналіз реформаторських підходів у соціальній сфері України крізь призму принципу резильєнтності з фокусом на нові інституційні моделі та зміну управлінської логіки соціальних послуг в умовах воєнного часу. Проаналізовано фундаментальну трансформацію управлінської парадигми соціальних послуг, а саме перехід від патерналістської моделі радянського типу до партнерської системи, впровадження людиноцентричного підходу. Досліджено соціальну резильєнтність як детермінуючий принцип системного реформування національної системи соціальних послуг України в умовах збройного конфлікту. Концептуалізовано Центри життєстійкості як інституційну операціоналізацію резильєнтного підходу в соціальній політиці. Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення стратегії розвитку соціальної сфери України, розробки критеріїв оцінки ефективності соціальних реформ та адаптації міжнародного досвіду побудови резильєнтних систем соціального захисту. Соціальна резильєнтність функціонує як інтегральна концептуальна рамка, що визначає перехід до проактивного превентивного підходу, зорієнтованого на розвиток людського та соціального капіталу. Мережа Центрів життєстійкості демонструє парадигматичний перехід до інтегрованої мультисистемної підтримки, що синтезує психосоціальні інтервенції та процеси громадської мобілізації.

СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА СТАРОСТІ ТА МІЖПОКОЛІННА СОЛІДАРНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ДЕМОГРАФІЧНОГО СТАРІННЯ: ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Людмила ГУСАК — 2025-10-15

Актуальність дослідження зумовлена стрімким зростанням частки осіб похилого віку в демографічній структурі суспільства та комплексом викликів, що виникають у зв’язку з цим процесом. У фокусі наукового аналізу перебувають історично сформовані підходи до міжпоколінної взаємодії, зокрема: трансформація ролі державних інститутів, сімейних моделей та соціальних практик у забезпеченні підтримки й опіки над людьми старшого віку. Мета статті – здійснення ретроспективного аналізу практик соціальної підтримки людей похилого віку як механізму міжпоколінної взаємодії в традиціях західноєвропейської цивілізації. Особливу увагу зосереджено на з’ясуванні їх ролі у формуванні адаптаційного потенціалу суспільства до сучасних демографічних викликів, пов’язаних зі старінням населення. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід із залученням історико-порівняльного, структурно-функціонального та герменевтичного методів. Використано ретроспективний аналіз західноєвропейських практик соціальної підтримки літніх людей у контексті зміни соціальних інститутів. Оригінальність цього підходу полягає в інтерпретації інститутів соціальної підтримки людей похилого віку не лише як механізмів захисту, а як чинників, що реконфігурують (а подекуди й послаблюють) природну основу міжпоколінної взаємодії. Доведено, що інституційна підтримка як вид «формалізованої солідарності» співіснує з «емоційною солідарністю», закоріненою у родинному досвіді. У випадках, коли перша починає домінувати над другою, відбувається функціональне заміщення, яке в довгостроковій перспективі призводить до ерозії міжпоколінного контракту. У ході ретроспективного аналізу встановлено, що міжпоколінна солідарність та різноманітні соціальні практики підтримка старості мають глибокі історичні корені у європейській традиції і виступають не лише як гуманітарна норма, а й як важливий соціальний механізм адаптації суспільства до демографічних змін. Еволюція цих практик засвідчує необхідність збереження ключових принципів міжпоколінної взаємодії, таких як відповідальність та солідарність, що сприяють інтеграції літніх людей у суспільне життя і підтримують міжпоколінний баланс. Отримані результати можуть бути використані для осмислення концептуальних основ формування стратегії активного довголіття, яка базується на історичному досвіді й відповідає викликам XXI століття.

ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ЯК РЕСУРС СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

Світлана ЧЕРНЕТА — 2025-10-15

У статті розглядається освітній простір як багатовимірне середовище, що поєднує навчальні, соціальні, психологічні та інтеграційні функції у процесі підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб в умовах децентралізації та воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена потребою формування ефективної системи соціальної допомоги дітям, які зазнали травматичного досвіду, у межах освітнього та громаданського середовищ. Метою статті є обґрунтування теоретичних і практичних засад використання освітнього простору як ресурсу соціальної підтримки дітей ВПО та визначення напрямів його удосконалення у територіальних громадах України. Освітній простір громади виконує роль стратегічного ресурсу соціальної політики, спрямованого на відновлення психоемоційного стану, формування соціальних зв’язків і забезпечення рівного доступу до освіти. Визначено, що навчальна, соціалізаційна, інклюзивна та терапевтична функції освітнього середовища сприяють адаптації дітей внутрішньо переміщених осіб, розвитку їхніх когнітивних і комунікативних компетентностей, зменшенню рівня тривожності та ізоляції. Важливою складовою забезпечення ефективної соціальної підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб у закладах освіти визначена злагоджена взаємодія всіх учасників освітнього середовищ. Де кожна професійна група – педагоги, соціальні педагоги та адміністрація – виконує свою унікальну роль у створенні системи безпеки, довіри та розвитку дитини. Розкрито сутність партнерської взаємодії громади й закладів освіти як умови забезпечення комплексної підтримки дітей і сімей переселенців. Обгрунтовані напрями удосконалення освітнього простору: інституційне зміцнення партнерств, цифровізація освіти, розвиток інклюзивного середовища, запровадження супервізійної підтримки педагогів і системний моніторинг ефективності соціально-освітніх програм.