Ввічливість. Humanitas

ВИКЛИКИ СІМЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ СУЧАСНИХ РЕАЛІЙ

Катерина АКСЬОНОВА — 2025-03-31

Мета роботи: виявлення викликів, з якими стикаються сім’ї військовослужбовців в умовах повномасштабної війни в Україні. Особлива увага приділяється аспектам, які впливають на стабільність сімейних стосунків, зокрема психологічному стресу, економічним труднощам, проблемам адаптації після повернення військовослужбовців додому та соціальній підтримці. Методологія. Дані проаналізовано з використанням кількісних (авторська анкета-опитувальник) та якісних методів (бесіда, спостереження), що дозволило виявити основні виклики і тенденції досліджуваної проблеми та запропонувати подальші шляхи її розв’язання. Для збору даних було розроблено авторську анкету-опитувальник яка включає питання щодо соціально-психологічного стану, фінансових труднощів, проблем адаптації та рівня соціальної підтримки. Вибірка склала 22 сімей військовослужбовців з Вінницької та Київської області, з них 13 сімей (подружжя, де чоловік діючий військовослужбовець) та 9 нуклеарних сімей (батьки військовослужбовця/ виці).Наукова новизна роботи полягає в тому, що виявлені виклики сімей військовослужбовців показують потребу в розробці спеціалізованих соціальних програм орієнтованих на локальні умови. Висновки дослідження показали, що сім’ї військовослужбовців стикаються з високим рівнем стресу через тривалу розлуку, невизначеність щодо безпеки та економічні труднощі. Значна частина респондентів повідомила про проблеми з адаптацією військовослужбовців після повернення додому, що включає емоційну відчуженість і конфлікти в сім’ях. Більшість респондентів висловили потребу в покращенні психологічної та соціально-психологічної підтримки. Окреслено важливість розробки і впровадження соціальних програм, спрямованих на підтримку сімей військовослужбовців. Актуалізовано необхідність розширення доступу до соціально-психологічної допомоги, поліпшення фінансової підтримки та подальший розвиток соціальних програм для полегшення адаптації військовослужбовців після повернення додому. Результати дослідження можуть слугувати основою для розробки соціальних програм, які сприятимуть підвищенню стабільності і благополуччя сімей військовослужбовців в умовах сучасних реалій.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВОЄННОМУ КОНТЕКСТІ

Ірина АЛБУЛ — 2025-03-31

У статті представлено актуальний зміст професійної діяльності соціального педагога закладу освіти у захисті прав дітей та молоді у військовий час. На основі аналізу, систематизації та узагальнення науково- практичної інформації щодо напрямів діяльності соціального педагога у закладі освіти у сучасних умовах проти- дії російському вторгненню, особливостей соціально-педагогічної підтримки дітей та батьків встановлено, що зміст соціально-педагогічної діяльності у час війни обумовлюється специфікою соціальних проблем, викликаних наслідками російської агресії; особливими умовам організації освітнього процесу з огляду на необхідність дотри- мання умов безпеки; розширенням спектру вразливих категорій дітей та молоді; а також запитами дітей та батьків щодо соціально-педагогічної підтримки людей, постраждалих внаслідок воєнних дій. Сучасну соціально- педагогічну діяльність варто спрямовувати на формування знань в учнів, батьків і педагогічних працівників про соціально-політичні події та заходи, які вживаються для врегулювання ситуації; готувати до протидії інформа- ційній війні; працювати з вразливими групами населення; сприяти в налагодженні сімейних зв’язків; протидіяти різним проявам насильства та жорстокого поводження, сприяючи збереженню родинної цілісності та посилю- ючи ступінь готовності сімей до розв’язання проблем і подолання труднощів.Розкрито можливості спеціалізованих online платформ у оптимізації соціально-педагогічної діяльності,зокрема «Консультаційний центр Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та платформа «Дітивійни». Доведено, що важливими обов’язками соціального педагога закладу освіти є соціальний та соціально- педагогічний супровід здобувачів освіти, інформаційно-просвітницька, консультативна та профілактична робо- та з учасниками освітнього процесу, аналіз соціальних умов розвитку учнів, налагодження співпраці організацій та установ, дотичних до розв’язання соціальних проблем.

ВПЛИВ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ ХОРТИКУЛЬТУРИ НА СТАБІЛІЗАЦІЮ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ВЕТЕРАНІВ

Олена БАЛДИНЮК — 2025-03-31

Стаття присвячена обґрунтуванню актуальності використанню терапевтичної хортикультури при роботі з ветеранами. У процесі дослідження нами було використано метод аналізу психолого-педагогічних джерел із досліджуваної проблеми, методи порівняння та узагальнення. Мета статті полягає у визначенні впливу терапевтичної хортикультури на психічне здоров’я ветеранів. Науковою новизною статті є те, що в роботі здійснено аналіз терапевтичної хортикультури, яка полягає у застосуванні садівництва та роботи з рослинами в медичних або реабілітаційних цілях для поліпшення фізичного, психічного і емоційного стану людей. Виокремлено терапевтичні цілі, які виконує хортикультура, а саме: емоційні, соціальні, фізичні, когнітивні, професійні та духовні.Визначено, що для ефективної роботи з ветеранами можна використовувати наступні типи терапевтичних садів: 1) сади садівничої терапії, які призначені для створення заспокійливого простору для пацієнтів; 2) відновлювальні, реабілітаційні сади для людей, які проходять терапію або реабілітацію; 3) сенсорні сади, які призначені для сенсорної стимуляції почуттів; 4) сади пам’яті, які допомагають викликати спогади; 5) громадські сади, які заохочують до спілкування та взаємодії між учасниками.Розкритий позитивний аспект використання хортикультури при роботі з ветеранами, а саме: проведення часу на природі зменшує ризик розладу фізичного здоров’я, зокрема відбувається зниження артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, допомагає зміцнити м’язи, посилює витривалість. Виконання садівничих завдань має для ветеранів психотерапевтичну дію. Це проявляється у полегшенні емоційного болю та розгубленості; підвищенні самооцінки та самоцінності; створенні здорових механізмів подолання труднощів тощо. Також за допомогою хортикультури в поєднанні з фізичною терапією у ветеранів після отриманих поранень та ампутацій відбувається посилення координації та рівноваги, покращення дрібної та загальної моторики, підвищення навичок самостійного життя.

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВЕКТОРІВ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМЦІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Каріна БОРТУН — 2025-03-31

У сучасних умовах глобалізації соціальні вектори безпеки підприємців набувають особливого значення, оскільки процеси інтеграції, цифровізації та трансформації економіки створюють як нові можливості, так і численні загрози для бізнесу. Стаття досліджує основні аспекти формування соціальних векторів безпеки підприємців, акцентуючи увагу на ключових чинниках, що впливають на стабільність і розвиток підприємництва у процесі формування глобальних викликів. Аналізують поняття «соціальна безпека підприємництва» та її структурні компоненти, зокрема рівні соціальної безпеки, правові механізми захисту, стандарти забезпечення соціального захисту тощо. Автори аналізують вплив глобалізаційних процесів на підприємницьке середовище, зокрема виклики, пов’язані з соціальними ризиками.Окрему увагу приділено питанням розвитку безпекової культури підприємців, визначено роль міжнародних стандартів та інноваційних підходів у зміцненні соціальних векторів безпеки, зокрема для прогнозування кризових ситуацій і прийняття стратегічних рішень. У статті також вивчено рівні соціальної безпеки підприємців, що можуть бути корисними для вдосконалення механізмів забезпечення безпеки бізнесу в Україні. Важливими в цьому контексті є питання правового регулювання та соціального добробуту. Висновки статті спрямовані на обґрунтування необхідності комплексного підходу до формування соціальних векторів безпеки підприємців, який передбачає розвиток соціальних зв’язків, вдосконалення законодавчої бази, цифровізацію процесів безпеки та впровадження інноваційних технологій у систему управління ризиками. Автори наголошують на важливості міждисциплінарного підходу та міжнародної співпраці у створенні ефективної моделі соціальної безпеки підприємництва в еру глобалізації.

ПОВЕРНЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО ЖИТТЯ В СУСПІЛЬСТВІ ЧЕРЕЗ РЕАЛІЗАЦІЮ ІНКЛЮЗИВНИХ ПРОЄКТІВ

Алла ВОЙТОВСЬКА — 2025-03-31

У статті висвітлено важливість повернення військовослужбовців до життя в суспільстві через реалізацію інклюзивних проектів. Метою дослідження є проаналізувати роль інклюзивних проєктів в реінтеграції військовослужбовців. Описано проблеми з якими стикаються військовослужбовці у житті в суспільстві.Інклюзивні проєктні заходи спеціально розроблені для того, щоб усі учасники, включно з ветеранами, відчували себе бажаними, цінними та підготовленими для досягнення успіху в новому середовищі. Ці ініціативи є гнучкими і задовольняють індивідуальні потреби ветеранів, беручи до уваги їхнє різноманітне походження, досвід і проблеми.Проаналізовано види інклюзивних заходів, які допомагають ветеранам у реінтеграції: професійне навчання та програми розвитку кар’єри, підтримка психічного здоров’я та консультування за принципом «рівний-рівному», залучення громади та соціальна інтеграція, програми лідерства та наставництва.Підкреслено, що інклюзивні громадські заходи – від спортивних ліг і художніх виставок до культурних фестивалів і сімейних виїздів – дають ветеранам можливість познайомитися з новими людьми, налагодити стосунки та взяти участь у громадському та соціальному житті своїх громад.Інклюзивна проєктна діяльність відіграє важливу роль у процесі реінтеграції військовослужбовців до цивільного життя. Така діяльність спрямована на подолання фізичних, психологічних, соціальних і економічних бар’єрів, з якими стикаються ветерани.Інклюзивна проєктна діяльність не лише допомагає ветеранам долати виклики, але й сприяє їхній інтеграції в суспільство, зміцнюючи зв’язок між ними та цивільним населенням. Це шлях до гармонійного співіснування, який базується на співпраці, підтримці та розумінні.

ІНКЛЮЗИВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ: ЗМІСТ ПОНЯТТЯ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Інна ГОНЧАР — 2025-03-31

Стаття присвячена дослідженню поняття інклюзивного середовища як комплексного явища, що охоплює різні сфери життєдіяльності людини: освіту, професійну та культурно-дозвіллєву. Мета дослідження – проаналізувати зміст поняття «інклюзивне середовище» в різних сферах діяльності й схарактеризувати нормативно-правове забезпечення. Розглянуто інклюзивне середовище як простір, де створені умови для повноцінної участі всіх людей, незалежно від їхніх фізичних, гендерних, ментальних, соціальних чи культурних особливостей. У статті акцентовано увагу на тому, що інклюзивне освітнє середовище, інклюзивне робоче середовище, інклюзивне культурно-дозвіллєве середовище передбачає створення специфічних умов у певній сфері життєдіяльності людини з інвалідністю з метою повноцінної реалізації прав кожної людини, які закладено у Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.), Цілі сталого розвитку (ООН, 2015 р.), Закон України «Про освіту» (2017 р.), Закон України «Про соціальний захист осіб з інвалідністю в Україні» (1991 р.) та ін. Окреслено роль інклюзивного робочого середовища у забезпеченні рівних можливостей для працевлаштування. Представлено формування інклюзивного середовища у сфері інклюзивного культурно-дозвіллєвого простору, зокрема розвиток доступних культурних програм, інклюзивного туризму та спортивних ініціатив. Окрему увагу приділено трьом аспектам, які необхідно зреалізувати у кожній сфері, щоб вона набула статусу інклюзивності: безбар’єрність, архітектурна доступність, сприятливий психологічний клімат та професійна підготовка фахівців.У висновках наголошено на тому, що створення інклюзивного середовища вимагає системного підходу, який поєднує законодавчі ініціативи, громадську активність та підтримку з боку держави.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ДІАГНОСТИКИ В ПРОЄКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Лідія ГУЦУЛЯК — 2025-03-31

У статті охарактеризовано сутність соціальної діагностики, її структуру, принципи, методи та особливості реалізації в соціальній роботі. Зазначено, що соціальна діагностика як етап проєктної діяльності передбачає процес збору, аналізу та інтерпретації даних, спрямований на виявлення соціальних проблем, визначення потреб цільової аудиторії, а також прогнозування можливих наслідків реалізації проєкту. Визначено та охарактеризовано основні характеристики соціальної діагностики у контексті проєктної діяльності, а саме: інтеграція з метою проєкту, орієнтація на обмежені ресурси, оцінка ризиків і впливу, гнучкість і адаптивність, участь цільової групи, врахування комплексності соціальної ситуації.Означено етапи соціальної діагностики у проєктній діяльності, які включають підготовку, збір, аналіз та обробку даних, формулювання діагнозу, розробку рекомендацій, а також моніторинг і оцінку реалізації заходів, спрямованих на вирішення соціальних проблем та досягнення цілей проєкту. Кожен етап спрямований на глибоке розуміння ситуації, прогнозування наслідків і оптимізацію реалізації проєктних рішень.Авторкою наголошено, що якісна соціальна діагностика є ключовою умовою успіху соціальних проєктів, оскільки вона дозволяє детально дослідити соціальну ситуацію, виявити як явні, так і приховані проблеми, адаптувати ідеї до реальних умов і розробити ефективні стратегії їх реалізації. Вона забезпечує надійну основу для прийняття рішень, спрямованих на досягнення цілей проєкту, та враховує потреби цільових груп, соціокультурні, економічні й психологічні чинники, які впливають на успішність заходів. Завдяки соціальній діагностиці можна не лише прогнозувати потенційні виклики, але й своєчасно планувати способи їх вирішення, що мінімізує ризики невдачі.

АРТ-ТЕРАПІЯ У ПРОФІЛАКТИЦІ СОЦІАЛЬНОЇ ІЗОЛЬОВАНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ ВІЙНИ

Тетяна ДЕМИДЕНКО — 2025-03-31

Представлено аналіз проблеми соціальної ізольованості людей похилого віку як однієї з ключових проблем сучасного суспільства. Метою даного дослідження стало визначення особливостей профілактики соціальної ізольованості людей похилого віку засобами арт-терапії. Мета досягається шляхом аналізу та узагальнення наукових доробок у галузі соціології, психології, соціальної роботи щодо феномену соціальної ізольованості людей похилого віку, причин, наслідків та факторів, які спричиняють та посилюють соціальну ізольованість і відчуженість сучасного покоління літніх людей в умовах війни в Україні. Виокремлено два напрями профілактичної роботи з попередження соціальної ізольованості: 1) відновлення/побудова нових соціальних зв’язків (кола оточення); 2) відновлення соціаль- ної активності людей похилого віку, які враховано у побудові профілактичної програми арт-терапевтичних занять.Обґрунтовано роль арт-терапії у профілактиці соціальної ізольованості людей похилого віку та необхідність застосування в арт-терапевтичній роботі з ними різноманітних художніх засобів та матеріалів, що сприяють розкриттю творчого потенціалу, усвідомленню своїх можливостей. Охарактеризовані соціально-психологічні особливості людей похилого віку, що враховуються під час проведення арт-терапевтичних занять. Визначені завдання у соціальній роботі з людьми похилого віку засобами арт-терапії: 1) посилення мотивації до життєвої активності, взаємодії з іншими людьми; 2) руйнування соціальної ізольованості через відновлення або побудову нових соціальних зв’язків; 3) зміцнення ефективних соціальних зв’язків, які мають ресурс взаємодії і підтримки людей похилого віку;4) виявлення сфер діяльності, в яких люди похилого віку можуть бути активними; 5) заохочення побудови планів на майбутнє; 6) надихання клієнтів. Акцентовано увагу на арт-терапевтичних діагностичних та корекційних методиках щодо профілактики соціальної ізольованості літніх людей. Запропоновано практичні поради щодо створення програм профілактики соціальної ізольованості людей похилого віку засобами арт-терапії.

ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ ПОХИЛОГО ВІКУ: ПРИКЛАДИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ

Марія ЖІНЧИН — 2025-03-31

Стаття присвячена аналізу організаційної підтримки внутрішньо переміщених осіб похилого віку в Україні, висвітлюючи приклади допомоги, яку надають державні, благодійні та громадські організації. З огляду на складні умови, спричинені війною та кризовими ситуаціями, люди похилого віку є однією з найбільш уразливих соціальних груп, що потребують комплексної допомоги. У статті висвітлюються основні труднощі, з якими вони стикаються, зокрема фізичні обмеження, погіршення здоров’я, психологічні травми, ізоляція та фінансові проблеми. У статті описано діяльність деяких організацій, зокрема, таких як «Карітас України», Український Червоний Хрест, благодійні ініціативи «Старість на радість» та «Starenki». Особливу увагу приділено їхнім програмам, спрямованим на забезпечення медичної допомоги, організацію дозвілля, надання соціально-побутових послуг. Проаналізовано законодавчі ініціативи, зокрема Закон України «Про соціальні послуги» та положення про будинки-інтернати, які регламентують надання допомоги людям похилого віку.Наукова новизна матеріалів полягає у висвітленні актуального досвіду підтримки осіб похилого віку в умовах внутрішнього переміщення та пропозиціях щодо адаптації таких підходів у діяльність геріатричних закладів і територіальних громад. Запропоновано, зокрема, організацію мобільних медичних бригад, впровадження програм цікавого дозвілля, а також надання продуктових наборів і засобів гігієни для людей похилого віку в територіальних громадах і геріатричних закладах, оскільки інтеграція зазначених заходів у діяльність державних і громадських установ сприятиме підвищенню якості життя людей похилого віку, їхній соціальній активності та психологічному благополуччю. Перспективи подальших досліджень включають аналіз ефективності існуючих програм підтримки, адаптацію міжнародного досвіду до українських умов та розробку нових підходів для полегшення доступу до соціальних і медичних послуг.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДО ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ

Олена КАРПЕНКО — 2025-03-31

У статті розглядається зміст професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи через організацію волонтерської діяльності в середовищі територіальної громади. Виявлено сучасний рівень готовності майбутніх фахівців із соціальної роботи до практичного навчання; проаналізовано та обґрунтовано форми та методи професійної підготовки до волонтерської діяльності майбутніх соціальних працівників. Наведено перелік необхідних умов для формування у студентів системи теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для ефективної реалізації себе як соціального працівника до практичної діяльності в умовах територіальної громади.Метою статті є виявлення проблем з практичної підготовки до професійної діяльності; розгляд змісту і особливостей волонтерської діяльності, зокрема навчальної практики як складової професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи в умовах закладу вищої освіти. Завданнями дослідження є виявлення та узагальнити елементів професійної підготовки до волонтерської діяльності, яка є важливою складовою практичного навчання під час здобуття освітнього ступеня «бакалавр соціальної роботи». Це дозволить здобувачам краще зрозуміти себе, сформувати свої цінності та усвідомити суть волонтерської діяльності. Крім того, необхідно дослідити особливості волонтерської діяльності в контексті територіальної громади, з акцентом на професійну самовизначеність. Запропонована модель організації волонтерської діяльності може бути реалізована в університетах, на факультетах та відділеннях, які готують майбутніх спеціалістів у соціальній сфері. Крім того, її можна впроваджувати на курсах підвищення кваліфікації для підвищення готовності до взаємодії з клієнтами, основаної на здобутті комплексних теоретичних знань та практичних навичок у реальних умовах вищого навчального закладу. За результатами узагальненого аналізу зроблено висновки, що волонтерська діяльність як складова практичної підготовки, є для студента – майбутнього фахівця із соціальної роботи – широким полем перевірки всіх творчих здобутків, набутих у ЗВО, а з другого – практична підготовка створює умови для більш глибокого осмислення змісту і функцій професії, перевіряє адекватність власних професійних уявлень і своїх можливостей, та найголовніше – оптимізує процес формування професійних умінь і навичок, необхідних для самостійної професійної діяльності.На перспективу необхідно спроектувати низку заходів, які б допомогли об’єднати у співпраці педагогів і студентів та забезпечити останнім всі можливості для професійного зростання впродовж всіх років практичного навчання.

ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ПАТРОНАТУ НАД ДІТЬМИ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Олена КАРЧОВА — 2025-03-31

Війна спричинила кардинальні зміни в соціальній політиці та системі захисту дітей в Україні, що вимагає комплексного наукового аналізу. Мета дослідження. Дослідження має на меті виявлення та аналіз проблем, пов’язаних із здійсненням патронату над дітьми в Харківській області в умовах війни. Особлива увага приділяється оцінці ефективності надання патронатних послуг, бар’єрам у їх реалізації, ролі державних і громадських організацій, а також потребам патронатних вихователів та дітей.Методологія. Дослідження ґрунтується на використанні кількісних та якісних методів. Основним методом збору даних стало анкетне опитування, проведене серед 27 спеціалістів служб у справах дітей та 30 патронатних вихователів Харківської області. Додатково використано метод аналізу документів, включаючи нормативно-правові акти, звіти державних та громадських організацій, що регулюють патронатне виховання в умовах воєнного часу. Наукова новизна. Стаття є одним із перших досліджень проблематики патронату над дітьми в Харківській області під час війни. Висновки. У роботі ідентифіковано основні перешкоди реалізації патронату в умовах воєнного стану, серед яких: складна безпекова ситуація у громадах Харківщини; недостатня кількість патронатних вихователів та труднощі їхнього залучення; та ін. Результати дослідження свідчать про те, що система патронатного виховання в Україні, зокрема в Харківській області, потребує удосконалення, враховуючи виклики воєнного часу. Основні напрями покращення патронатної системи включають: розширення обізнаності населення про патронатне виховання та його значення; уникнення затримок у виплатах та розширення механізмів стимулювання; створення програм допомоги як дітям, так і патронатним вихователям; та ін.

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРАНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «СОЦІАЛЬНА РОБОТА»

Сергій КОСТЮЧКОВ — 2025-03-31

У статті досліджуються особливості філософсько-антропологічного підходу в процесі професійної підготовки магістрантів спеціальності «Соціальна робота». Освіта в умовах сьогодення має орієнтуватися на пристосування особистості до життя в нових цивілізаційних умовах та накопичення соціально значущого особистісного знання. Рефлексія щодо різних форм і методів освіти є однією з визначальних особливостей сучасної філософської антропології. Актуалізовано потребу розв’язання гострих соціальних проблем в сучасній Україні, що висуває закладам вищої освіти вимогу щодо підвищення якості професійної підготовки фахівців соціальної роботи рівня «магістр». Встановлено, що філософсько-антропологічний підхід в педагогіці має стійку, давню традицію, конвергенція філософської антропології утворює продуктивний комплекс зі специфічним завданням щодо наближення до суб’єктності людини. Показано, що філософсько-антропологічний підхід, здійснюваний у площині концепції антропоцентризму, фокусує увагу на людській індивідуальності та на свідомому розвиткові раціонального, аналітичного, критичного мислення. Обґрунтовано необхідність аналізу різних аспектів філософсько-антропологічного підходу в процесі професійної підготовки магістрантів спеціальності «Соціальна робота», зважаючи на її гуманістичну спрямованість. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні доцільності філософсько-антропологічного підходу в процесі професійної підготовки магістрантів спеціальності «Соціальна робота». Зроблено висновок про те, що проблематика філософської антропології цілком закономірно поєднується з процесом професійної підготовки магістрантів, майбутніх фахівців у галузі соціальної роботи.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ СУПРОВОДУ ДІТЕЙ З ООП ПІД ЧАС ВІЙНИ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Тетяна МАРТИНЮК — 2025-03-31

Стаття спрямована на дослідження психолого-педагогічних технологій підтримки дітей з особливими освітніми потребами (ООП) в умовах воєнного стану. Метою роботи є виявлення основних труднощів, з якими зіштовхуються педагоги, психологи та батьки під час супроводу таких дітей, аналіз сучасних адаптивних технологій для забезпечення їхнього навчання та психологічного благополуччя, а також розробка рекомендацій для оптимізації цього процесу.У дослідженні використано аналіз наукової літератури, нормативно-правової бази, а також емпіричні методи, зокрема спостереження. Було проаналізовано практичний досвід українських і зарубіжних педагогів, психологів та волонтерів, які працюють із дітьми з ООП в умовах війни. Особлива увага приділена використанню інноваційних методик, таких як арт-терапія, інтерактивні ігри, сенсорні вправи та технології дистанційного навчання. Дослідження виявило, що ключовими труднощами є емоційне вигорання педагогів і психологів, відсутність адаптованих навчальних матеріалів та обмеження у доступі до ресурсів у зоні конфлікту. Розроблені рекомендації включають застосування індивідуалізованих методів підтримки, створення безпечного освітнього середовища та використання цифрових технологій. Показано ефективність впровадження дихальних і арт-терапевтичних технік для стабілізації емоційного стану дітей. Також розроблено стратегії співпраці з родинами, що дозволяють залучати батьків до навчального процесу та психологічної підтримки дитини.У результаті роботи визначено, що впровадження сучасних психолого-педагогічних технологій, адаптованих до умов воєнного стану, може суттєво покращити якість супроводу дітей з ООП. Важливим є розширення доступу до інтерактивних ресурсів та навчальних матеріалів, що враховують індивідуальні потреби дітей. Подальші дослідження мають бути спрямовані на вдосконалення методик дистанційного навчання та реабілітації, а також на розробку системи довготривалої підтримки для педагогів і сімей, які працюють із дітьми в умовах кризових ситуацій.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Людмила МЕЛЬНИК — 2025-03-31

Стаття має на меті здійснити теоретичний аналіз поняття та особливостей аспектів соціально-психологічної реабілітації. Також проаналізувати теоретичні та практичні напрацювання українських та закордонних дослідників із обраної теми.У роботі було використано наступні методи: аналіз наукової літератури, здійснений з метою визначення стану розробленості досліджуваної проблеми; узагальнення, абстрагування і систематизація, принципи системно-діяльнісного підходу в загальній психології та соціології, загально-соціологічні уявлення про соціально-психологічну реабілітацію, її напрями, принципи, особливості, компоненти, технології, етапи, аспекти.Дослідження сучасних теоретичних аспектів соціальної роботи полягає в ретельному аналізі досліджень і публікацій українських науковців із заданої тематики. Було визначено та систематизовано термін «соціально-психологічна реабілітація». Розкрито психологічні та соціологічні передумови, напрямів, принципів, особливостей, компонентів, технологій, етапів та аспектів соціально-психологічної реабілітації.Детально розкрито явище соціально-психологічної реабілітації, акцентуючи увагу на відмінностях між реабілітаційними технологіями, методами, напрямами та підходами. Соціально-психологічні технології розглядаються як перспективний інструмент для систематизації процесу реабілітації, що дозволяє структурувати дії психолога у досягненні конкретних реабілітаційних результатів. У статті запропоновано власне визначення соціально-психологічної реабілітації як комплексу міждисциплінарних послуг, що переважно використовують психологічну допомогу та підтримку для відновлення психологічного благополуччя та суб’єктності особи. Окрім того, сформульовано перелік сучасних соціально психологічних технологій реабілітації особистості та наведено пропозиції щодо їх систематизації та впорядкування.На підставі наукового дослідження було встановлено, що соціально-психологічною реабілітацією є процес відновлення та адаптації особистості, який включає використання психологічних і соціальних методів для подолання наслідків травматичних подій, стресу або психологічних розладів. Ця реабілітація спрямована на відновлення соціальної функції особистості, поліпшення психоемоційного стану та покращення якості життя. Її основною метою є допомога індивідам у відновленні соціальних зв’язків, покращенні психоемоційного стану та адаптації до змін у житті. Важливу роль у цьому процесі відіграє соціальна робота, яка забезпечує цілісний підхід до реабілітації, поєднуючи психологічну підтримку, соціальні послуги та сприяння соціальній інтеграції особистості.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ УСПІШНОСТІ У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ірина НОХРІНА — 2025-03-31

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз феномену соціальної успішності студентської молоді, розглянутий через призму різних наукових дисциплін. Проведено систематизацію основних теоретико-методологічних засад дослідження соціальної успішності у філософському, соціологічному, психологічному, педагогічному та економічному аспектах. На основі ґрунтовного аналізу наукових праць провідних дослідників висвітлено багатогранність концепції соціальної успішності та її фундаментальне значення для розвитку студентської молоді в умовах сучасного суспільства. Детально розглянуто ключові фактори впливу на формування соціальної успішності, серед яких виділено зовнішні (соціальне визнання, досягнення, професійний розвиток, економічний чинник) та внутрішні аспекти (особистісні ресурси, мотивація, самостійність, адаптивність). Значну увагу приділено міждисциплінарній природі досліджуваного феномену та його визначальній ролі у формуванні майбутнього соціального становища студентів.У результаті дослідження встановлено, що соціальна успішність виступає не лише важливим чинником стабільного розвитку суспільства, але й ключовим аспектом життя студентської молоді, який визначає як їхні академічні досягнення, так і подальшу соціальну реалізацію в професійній сфері. Виявлено, що формування соціальної успішності потребує комплексного підходу, який враховує взаємодію особистісних характеристик студентів із соціальним середовищем та освітнім простором. Особливий акцент зроблено на значенні соціальної успішності для розвитку професійних компетенцій та адаптивних здібностей студентів в умовах динамічних соціальних змін.

ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ОБІЗНАНОСТІ ПРО ІНСТРУМЕНТИ ФАНДРАЙЗИНГУ У ГРОМАДСЬКОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Олена ОМЕЛЬЧЕНКО — 2025-03-31

У статті досліджено рівень обізнаності представників громадських організацій України про фандрайзинг, зокрема про інструменти та практики залучення фінансових ресурсів. Основну увагу зосереджено на аналізі рівня знань, використання інструментів фандрайзингу та проблем, які виникають у цій сфері. Дослідження охопило 25 громадських організацій Вінниччини, діяльність яких зосереджена в соціальній допомозі, освіті, охороні здоров’я, культурі та інших сферах. Було вивчено розподіл обізнаності залежно від сфери діяльності, тривалості існування організацій та участі їхніх представників у навчальних заходах з фандрайзингу. Також проаналізовано найпоширеніші методи залучення ресурсів, основні труднощі, з якими стикаються організації, та їхні запити на освітні програми для підвищення кваліфікації у цій сфері.Мета роботи полягає у вивченні рівня обізнаності та використання інструментів фандрайзингу серед громадських організацій в Україні. Дослідження передбачає аналіз знань та практичного досвіду представників громадських організацій щодо залучення фінансових ресурсів через різні канали, включаючи гранти, пожертвування, краудфандинг, спонсорство та інші методи.Особлива увага приділяється аналізу рівня обізнаності представників громадських організацій про різні інструменти фандрайзингу, а також залежності цього рівня від сфери діяльності організацій, їхнього досвіду та участі у навчальних заходах. Розглянуто найпоширеніші методи залучення ресурсів, такі як грантові програми, благодійні заходи, донорська підтримка, а також менш поширені, як-от краудфандинг і корпоративне спонсорство. Окремо проаналізовано труднощі, з якими стикаються організації, включаючи брак знань, ресурсів і контактів із донорами, що дозволило визначити напрями для підвищення кваліфікації та розробки стратегій ефективного фандрайзингу.Для досягнення поставленої мети та виконання завдань дослідження було використано метод анкетування, зокрема представників громадських організацій з метою збору даних про їхню обізнаність та використання інструментів фандрайзингу.Наукова новизна. Результати дослідження надають цінну інформацію про поточний рівень обізнаності про інструменти фандрайзингу серед громадських організацій України. Це допоможе визначити, які з інструментів є найбільш популярними та ефективними, а також виявити прогалини у знаннях та навичках, які необхідно заповнити для підвищення ефективності фандрайзингової діяльності. На основі отриманих даних можна буде розробити рекомендації для покращення підготовки та підтримки громадських організацій у сфері фандрайзингу.Висновки. Загальний аналіз обізнаності та використання фандрайзингу серед досліджуваних організацій свідчить про наявність різних рівнів знань і практик у цій сфері. Більшість організацій мають часткове уявлення про фандрайзинг (48%), тоді як лише незначна частка добре або дуже добре обізнана з цим процесом. Така ситуація свідчить про потребу в більш активному навчанні та підвищенні кваліфікації, що підтверджується значною зацікавленістю в участі у тренінгах і семінарах (90% респондентів).

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ РИЗИКОВАНОЇ ТА ДЕСТРУКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ігор ПЕТРОВИЧ — 2025-03-31

У статті актуалізовано проблему зростання ризикованої та деструктивної поведінки в підлітковому середовищі, визначено ключові характеристики, атрибути та особливості ризикованої поведінки підлітків та чинники, які можуть її зумовлювати чи провокувати. Визначені поняття «ризикована поведінка», «деструктивна поведінка», описані їх найбільш типові прояви у підлітків, зумовлені збройною агресією рф та соціальними процесами, які зазнали змін унаслідок військового стану. Ризикована й деструктивна поведінка стають нормою у досягненні підлітками свої цілей, а вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин, прояви насилля стають певною цінністю та невід’ємною складовою життєдіяльності для частини сучасних підлітків. З’ясовано, що ризикована поведінка взаємопов’язана з особливостями підліткового віку, когнітивними настановами щодо ризикованої поведінки та особливостями оточення. Проаналізовано випадки вербування підлітків, використання грумінгу з боку спецслужб рф.Визначено напрями та дієві інструменти соціальної профілактики ризикованої поведінки підлітків, розглянуто та охарактеризовано різні підходи до вибору профілактичних технологій. Доцільним є впровадження ефективних пролонгованих у часі програм профілактики ризикованої поведінки у середовищі підлітків, адже вони забезпечують отримання необхідних знань та набуття практичних життєвих навичок щодо безпечної поведінки.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ СТВОРЕННЯ СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЙКРАЩИХ ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ

Жанна ПЕТРОЧКО — 2025-03-31

Забезпечення права дитини зростати в сімейному оточенні передбачає комплексне вивчення проблеми сімейних форм альтернативного догляду, готовності осіб/сімей до влаштування у свої родини дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зокрема, у статті розкрито проблему дослідження процесу створення сімейних форм виховання (СФВ – прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів/піклувальників). Метою статті є представлення методології, методики та інструментарію дослідження процесу створення СФВ (від наміру прийняти в своїй сім’ї дитину до факту влаштування та адаптації дитини) для з’ясування причин та труднощів, які уповільнюють розвиток сімейних форм виховання, впливають на якість догляду та виховання, для забезпечення найкращих інтересів дитини, яка залишилась без батьківського піклування. Представлено досвід розроблення та апробації методології, методики та інструментарію дослідження СФВ на шляху від намірів до прийому у своїй сім’ї дитини. Окреслено алгоритм дослідження (аналітико-концептуальний, підготовчо-інструментальний, організаційно-прогностичний, етап опитування респондентів за базовим діагностичним інструментарієм, узагальнювально-підсумковий етапи). Охарактеризовано методи дослідження процесу створення СФВ (кабінетний аналіз документів (законодавчої бази) щодо процесу створення та забезпечення функціонування СФВ; анкетування, інтерв’ювання кандидатів, опис кейс-стаді). На основі аналізу чинного законодавства визначено етапи створення СФВ. Детально представлено ключові запитання для комплексної анкети для кандидатів в СФВ відповідно до кожного етапу.

МОЛОДЬ НА РИНКУ ПРАЦІ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: ПОТРЕБИ, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Вікторія ПОЛЄХІНА — 2025-03-31

У статті розглянуто сучасний ринок праці у соціальній сфері, що зазнає динамічних змін, зумовлених соціально-економічними та демографічними факторами. Особливу увагу привертає проблема працевлаштування молодих спеціалістів, оскільки роботодавці висувають нові вимоги до компетентностей випускників. У статті проаналізовано основні виклики, з якими стикається молодь при пошуку роботи, зокрема нестачу практичного досвіду, недостатній розвиток soft skills та низьку заробітну плату. Метою статті є аналіз чинників, що впливають на працевлаштування молодих спеціалістів соціальної сфери, визначення основних потреб роботодавців та розробка рекомендацій для підвищення конкурентоспроможності випускників.Дослідження, проведене на основі опитування роботодавців, дозволяє окреслити актуальні запити ринку, визначити найбільш затребувані спеціальності та виявити основні бар’єри для працевлаштування. Особливу увагу приділено ролі стажувань та виробничих практик у професійному становленні молоді, а також необхідності інтеграції програм розвитку м’яких навичок у систему професійної освіти. Недостатній рівень розвитку soft skills, зокрема комунікаційних та аналітичних навичок. З’ясовано,що молоді спеціалісти, які нещодавно завершили навчання, вважають своїми сильними сторонами вміння навчатися, працювати в команді, ефективно взаємодіяти з колегами, слухати та комунікувати. Водночас визнають, що їм бракує досвіду у сфері публічних виступів, ухвалення рішень, IT-грамотності та стресостійкості. Результати роботи можуть бути корисними для вдосконалення освітніх програм та сприяння підвищенню конкурентоспроможності випускників на ринку праці.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИВ У ЗВО

Оксана ПРИШЛЯК — 2025-03-31

У статті здійснено загальнонаукову характеристику педагогічних технологій як сукупності послідовно здійснюваних дій, операцій з використанням відповідного змістового забезпечення, форм, методів, засобів, ресурсів і людського потенціалу. Проаналізовано суть міжкультурної компетентності як інтегративної професійно зумовленої якості здобувачів освіти, що формується у них в процесі професійної підготовки у ЗВО і базується на знаннях міжкультурного характеру, уміннях і навичках, необхідних для життя й успішної професійної діяльності у міжкультурному середовищі. Охарактеризовано особливості реалізації основних етапів реалізації технології формування міжкультурної компетентності: концептуально-цільового, структурно-змістового, процесуального і результативно-оцінювального; розкрито їх навчально-методичне забезпечення. Обґрунтовано організаційно-педагогічні умови ефективного вибору технологій формування міжкультурної компетентності майбутніх фахівців у ЗВО: формування умотивованості суб’єктів освітнього процесу до навчання і професійної діяльності у міжкультурному середовищі; активне їх залучення до створення толерантного міжкультурного освітнього середовища у ЗВО та соціумі; забезпечення активного саморозвитку і самовдосконалення здобувачів освіти через використання та інтеграцію інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій; створення цільової установки на активне засвоєння міжкультурних знань і формування міжкультурних навичок та їх застосування у процесі професійної діяльності у міжкультурному середовищі. Мета статті полягає в аналізі суті і структурних компонентів технології формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у процесі їх професійної підготовки у ЗВО.У процесі дослідження застосовано методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення інформації на українських і зарубіжних веб-сайтах, а також дослідження публікацій в електронній базі даних Google Scholar.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД

Тетяна СПІРІНА — 2025-03-31

Соціально-психологічна підтримка військовослужбовців та їхня інтеграція в цивільне життя після повернення із зони бойових дій дуже важлива. Адже, за даними світової статистики, у кожного п’ятого учасника бойових дій, за відсутності будь-яких фізичних ушкоджень, можуть спостерігатися симптоми депресії, тривоги, гострої реакції на бойову травму, генералізовані тривожні розлади. Різноманітні емоційні та поведінкові розлади (спалахи гніву; схильність до суїциду; страх нападу ззаду; відчуття провини за те, що лишився живим; поява шкідливих звичок; ідентифікація себе із вбитими; конфлікти з оточуючими та сім’єю) можуть проявлятися у військовослужбовців, як відразу так і через кілька місяців після повернення із зони бойових дій. Статтю присвячено надзвичайно важливій темі для сучасного українського суспільства, а саме соціально-психологічній адаптації військовослужбовців у післявоєнний період. Відсутність належної підтримки військовослужбовців після повернення із зони бойових дій додому може негативно вплинути на їхнє психосоціальне та фізичне здоров’я й призвести до соціальної ізоляції.Однією із умов успішної соціально-психологічної адаптації є інтеграція військовослужбовців у суспільство. Наразі, прогнозується, що після перемоги, близько півтора мільйона військовослужбовців повернувшись до цивільного життя можуть відчувати складнощі у працевлаштуванні, відновленні соціальної комунікації, налагодженні стосунків у сім’ї та мати проблеми з фізичним та психічним здоров’ям. Авторами визначено, що соціально-психологічна адаптація військовослужбовців у післявоєнний період повинна ґрунтуватись на комплексному підході (фізична та психологічна реабілітація, правова та економічна підтримка, допомога в працевлаштуванні, інтеграція у суспільство) це допоможе знизити рівень соціальної напруженості та забезпечити стабільний розвиток суспільства.

ІНТЕГРАЦІЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Світлана АРХИПОВА — 2025-03-31

У статті комплексно досліджено проблему інтеграції теорії та практики в процесі професійної підготовки фахівців соціального забезпечення. Обґрунтовано актуальність такої інтеграції через динамічність соціальної сфери, зростаючу потребу у практико-орієнтованих фахівцях та важливість розвитку м’яких навичок (soft skills). Проаналізовано існуючі підходи до інтеграції теорії та практики в Україні (дуальна освіта, практико-орієнтоване навчання) та за кордоном (модель «сендвіч-курсів», навчання через служіння громаді, проблемно-орієнтоване навчання, рефлексивна практика). Визначено основні проблеми та суперечності у процесі інтеграції, зокрема розрив між теорією та реальною практикою, недостатню гнучкість освітніх програм, обмеженість ресурсів для практичної підготовки. Запропоновано теоретичну модель інтеграції теорії та практики, яка включає фундаментальні компоненти (теоретичний, практичний, інтеграційний), враховує сучасні проблеми та підходи до їх вирішення. Розроблено етапи реалізації моделі та надано практичні рекомендації щодо її впровадження, з акцентом на розширення практичної складової, створення системи дуальної освіти, залучення професіоналів-практиків, використання інтерактивних методів навчання та цифрових технологій. Особливу увагу приділено розвитку soft skills та міждисциплінарному підходу в підготовці фахівців соціального забезпечення.

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ У ПРИФРОНТОВИХ РАЙОНАХ

Світлана БОРИСЮК — 2025-03-31

Метою статті є аналіз сучасного стану соціальної роботи на підприємствах прифронтових районів, виявлення ключових потреб працівників і їхніх сімей та розробка інноваційних підходів до організації соціальної підтримки в умовах близькості до зони конфлікту. Автори прагнуть запропонувати практичні рекомендації, які допоможуть підприємствам забезпечити соціальний захист своїх співробітників і підвищити ефективність їхньої роботи. Методи дослідження базувалися на комплексному підході, що включає аналіз наукових публікацій, експертні інтерв’ю та вивчення реального досвіду підприємств, які функціонують у прифронтових зонах. Використано методи якісного аналізу для виявлення потреб працівників та кількісного оцінювання ефективності соціальних ініціатив. Результати дослідження свідчать, що основними потребами працівників у прифронтових регіонах є психологічна підтримка, забезпечення безпеки на робочому місці, допомога в адаптації до складних умов життя, а також матеріальна допомога для їхніх сімей. Виявлено, що традиційні підходи до соціальної роботи не завжди відповідають викликам, що постають у таких умовах. Тому запропоновано інноваційні методи, серед яких створення центрів підтримки на базі підприємств, розвиток програм психологічної реабілітації, а також активне залучення місцевих громад і органів самоврядування до реалізації спільних проєктів. У висновках наголошено, що соціальна робота в умовах прифронтових регіонів має бути інтегрованою частиною корпоративної стратегії підприємств. Запропоновані інноваційні підходи дозволяють не лише покращити умови життя працівників, але й сприяти стабільності роботи підприємств і розвитку регіону. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці детальних інструкцій для підприємств, адаптованих до конкретних викликів у кожному регіоні, а також у моніторингу довгострокового впливу впроваджених програм на добробут працівників і ефективність підприємств.

АДРЕСНА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Інна ГОНЧАР — 2025-03-31

У статті висвітлено питання адресної соціальної допомоги як важливого інструменту соціального забезпечення населення. Акцентовано увагу на важливості надання адресної соціальної допомоги найбільш уразливим верствам населення, особливо внутрішньо переміщеним особам (ВПО), малозабезпеченим сім’ям та особам із інвалідністю в умовах сучасних криз. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі адресної соціальної допомоги як інструменту соціальної політики. Особлива увага приділяється проблемам доступності соціальних послуг для окремих категорій громадян, зокрема тим, хто опинився за межами системи державної підтримки через недосконалість критеріїв визначення права на допомогу.Проаналізовано сучасний стан фінансування соціальної сфери, розподіл видів соціальної допомоги та специфіку їх надання у 2024 році. Визначено основні ознаки адресності: спрямованість допомоги на найбільш нужденних, індивідуальний підхід, ефективне використання бюджетних коштів, а також забезпечення цільового характеру соціальних виплат. Представлено практичний аспект використання методів для спрямування соціальної допомоги: оцінювання ступеню нужденності особи/домогосподарства (прямий та бальний методи); надання допомоги цільовим категоріям населення; самовідбір одержувачів адресної допомоги; призначення допомоги за географічною ознакою; призначення допомоги членам певних територіальних громад. У статті також зазначено ключові недоліки адресної допомоги: ризик залежності від держави і знижена мотивація до саморозвитку; високі адміністративні витрати, які потрібні для визначення правомірності отримання допомоги; недостатня гнучкість у кризових ситуаціях, в разі раптових змін, коли потрібна швидка допомога широкому колу людей.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЯННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ОСНОВІ МІЖНАРОДНИХ ГАРАНТІЙ

Ольга МАТРОС — 2025-03-31

Стаття присвячена аналізу відповідальності за корупційні дії в системі соціального забезпечення з урахуванням міжнародних стандартів та гарантій. У роботі розглядаються ключові аспекти правового регулювання боротьби з корупцією на міжнародному рівні, включаючи принципи, закріплені в конвенціях ООН, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій. Також, досліджено специфіку корупційних правопорушень у сфері соціального забезпечення, їхні наслідки для держави, суспільства та окремих громадян. Особливу увагу приділено проблемам імплементації міжнародних норм у національне законодавство, а також механізмам забезпечення підзвітності та прозорості в діяльності органів, відповідальних за соціальне забезпечення. У статті пропонуються шляхи вдосконалення правових механізмів боротьби з корупцією в соціальній сфері, зокрема через посилення міжнародного співробітництва, впровадження інноваційних технологій для запобігання корупційним проявам, а також підвищення рівня правової свідомості населення. Метою дослідження є визначення правових механізмів та інструментів відповідальності за корупційні дії в системі соціального забезпечення, з урахуванням міжнародних стандартів і гарантій, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства та практики у цій сфері. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів міжнародного значення, встановлено, що важливим завданням на шляху запобігання та протидії корупції в Україні виступає виявлення ключових проблем і недоліків правового регулювання та формулювання пропозицій для їхнього усунення, оцінка громадської думки щодо ефективності антикорупційних заходів у сфері соціального забезпечення. Для вирішення цього завдання необхідною є системна діяльність за низкою основних напрямів. Результати і практичне значення. Встановлено, що ефективна боротьба з корупцією в системі соціального забезпечення можлива за умови впровадження міжнародних стандартів і практик. Виявлено основні прогалини та недоліки в національному законодавстві, які перешкоджають ефективному запобіганню та притягненню до відповідальності за корупційні дії. Розроблено рекомендації щодо удосконалення механізмів моніторингу, підзвітності та прозорості у сфері соціального забезпечення.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТА ЙОГО РОЛЬ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Юлія ПІДВАЛЬНА — 2025-03-31

Україна переживає один з найскладніших етапів своєї історії, на якому вирішуються ключові питання її подальшого розвитку і становлення. У цей період соціальний захист стає невід’ємним елементом державної політики, необхідним інструментом підтримки населення, яке зазнає значних втрат через бойові дії, втрату працездатності та матеріальні й моральні збитки. Стаття зосереджується на важливих аспектах соціальної підтримки, таких як виплати для постраждалих, допомога родинам військових, переселенцям, інвалідам війни та іншим вразливим категоріям. Окрема увага приділяється аналізу механізмів адаптації існуючих соціальних програм до умов воєнного стану, а також викликам і проблемам, які постають перед державними органами. У роботі також розглядається роль міжнародної допомоги та волонтерських організацій, що активно підтримують систему соціального захисту в умовах кризи. Дослідження показує, що ефективний соціальний захист у кризовий період не тільки сприяє стабільності суспільства, а й підтримує моральний дух громадян, що є важливим чинником у боротьбі за національну безпеку та відновлення країни після війни. Крім того, стаття охоплює організаційні та правові аспекти соціального захисту, зокрема зміни в законодавстві, що регулюють права громадян на соціальні виплати та допомогу в період воєнного стану. Важливою частиною дослідження є фінансування соціальних програм, доступ до медичних послуг, психологічна підтримка та реабілітація постраждалих. У контексті війни розглядається специфіка підтримки малозабезпечених верств населення, внутрішньо переміщених осіб і дітей, які опинилися в складних життєвих умовах. Особливу увагу приділено питанням мобілізації ресурсів держави та благодійних організацій для підтримки військових і цивільних осіб, а також активної участі громадянського суспільства в наданні допомоги тим, хто найбільше потребує підтримки. Аналіз досвіду інших країн, які пережили воєнні конфлікти, дозволяє визначити найефективніші моделі соціального захисту в умовах війни. Узагальнюючи, робота показує важливість правильно організованої системи соціального захисту в умовах воєнного стану для забезпечення нормального функціонування держави та суспільства в цілому. Вона також підкреслює необхідність розвитку соціальної підтримки для постраждалих осіб, що є важливим фактором у відновленні стабільності та примиренні після завершення конфлікту.