Ввічливість. Humanitas

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА В ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «СОЦІАЛЬНА РОБОТА»

Олена ДЕНИСЮК — 2024-12-27

В сучасних умовах широкомасштабної збройної агресії РФ проти України зростає роль фахівців соціальної сфери. Соціально-педагогічної підтримки потребують різні категорії осіб – це особи з інвалідністю, внутрішньо-переміщені особи, сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставин, сім’ї військовослужбовців тощо. Одним із важливих завдань соціально-педагогічної роботи є пошук ефективних форм і методів профілактичної, просвітницької та корекційної роботи з даною категорією осіб та сімей. Вчасно надана допомога сприяє подоланню стресового стану, соціальній інтеграції особи. Використання засобів театрального мистецтва в підготовці майбутніх фахівців соціальної роботи може стати важливим чинником оптимізації взаємодії особистості та соціуму. Метою статті є схарактеризувати особливості використання засобів театрального мистецтва в підготовці студентів за спеціальністю 231 «Соціальна робота», узагальнити ефективні форми та методи навчання. У статті здійснено аналіз останніх досліджень та публікацій з питань використання засобів театрального мистецтва в підготовці студентської молоді. Схарактеризовано роль театрального мистецтва як ефективного інструмента формування професійних компетентностей майбутніх фахівців соціальної роботи, розвитку їхніх комунікативних, емоційних та креативних навичок, здатності забезпечувати інклюзивні процеси, виявляти особливості та шляхи покращення життєдіяльності дітей та молоді з особливостями психофізичного розвитку й інвалідністю у соціальному середовищі. На думку автора статті, розробка відповідних курсів за вибором студента дозволить поглибити знання студентів щодо можливостей використання засобів театрального мистецтва в соціально-педагогічній роботі, здобути нові перспективи та інструменти для вирішення проблем вразливих груп населення, молоді з інвалідністю. Використання медіа можливостей, інтерактивних форм навчання, залучення провідних фахівців до гостьових лекцій, проведення практичних занять безпосередньо на базах практики, виїзних занять, театралізованих екскурсій, гурткової роботи на базі Центру практичної підготовки, сприятиме підвищенню якості підготовки фахівця, рівня рефлексивності, мотивації для подальшого саморозвитку.

КЛАСИФІКАЦІЯ РІЗНИХ ГРУП ОТРИМУВАЧІВ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ЗА ОЗНАКАМИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ, ВИКЛЮЧЕНОСТІ ТА ВРАЗЛИВОСТІ

Аліна ДУЛЯ — 2024-12-27

Проблема соціальної дезадаптації, вразливості, виключення і дискримінації особистості постає особливо гостро у зв’язку з військовою ситуацією, суспільною та політичною нестабільністю в Україні. Не зважаючи на те, що названі стани особистості або соціальні ситуації взаємопов’язані і витікають одне із одного, представлена в статті класифікація різних груп отримувачів за ознаками дезадаптації, виключеності та вразливості дозволяє систематизувати підходи до соціальної роботи з ними, уточнити критерії та обирати моделі надання їм соціальних послуг, що особливо актуально в умовах війни. В статті отримувачі соціальних послуг об’єднані в три групи (особи, що перебувають в стані соціальної дезадаптації внаслідок ризикованої, деструктивної або девіантної поведінки; особи та групи, що страждають від соціального виключення та дискримінації; особи та сім’ї, що перебувають в особливо вразливому стані, пов’язаному із природними або соціальними катастрофами або виразними індивідуальними особливостями), визначено основні характеристики кожної з них. Здійснено аналіз особливостей соціальної роботи з названими групами отримувачів послуг та обґрунтовано критерії, за якими представникам різних груп можуть бути надані соціальні послуги профілактики, обслуговування і підтримки та здійснено щодо них профілактичні, реабілітаційні та корекційні втручання. Визначено, що фахівець із соціальної роботи повинен бути здатен визначати стан соціальної дезадаптації, вразливості, виключення і дискримінації особистості у конкретному випадку, аналізувати його причини, прогнозувати наслідки, знаходити та застосовувати відповідні моделі соціальної роботи або адаптувати й удосконалювати існуючі практики. У статті акцентується увага на тому, що зміст та методи втручання завжди мають спиратись на оцінку унікальної соціальної ситуації та індивідуальних потреб кожного отримувача.

СОЦІАЛЬНО-ДЕПРИВОВАНІ ГРУПИ ДІТЕЙ В ДЗЕРКАЛІ СОЦІОЛОГІЇ ДИТИНСТВА

Оксана ДУРМАНЕНКО — 2024-12-27

Стаття присвячена соціологічному аналізу депривованих груп дітей, що зазнають браку основних ресурсів, необхідних для всебічного розвитку, таких як стабільне сімейне середовище, доступ до освіти та медичної допомоги. Дослідження розглядає основні форми депривації – матеріальну, соціальну, емоційну – і їхній вплив на психологічний стан, соціальну адаптацію, успішність у навчанні та майбутні життєві можливості дітей. На основі якісних та кількісних методів аналізу визначаються причини депривації та фактори ризику. Стаття підкреслює необхідність реформ та розробки нових підходів до підтримки дітей з депривованих груп для сприяння їхньому успішному розвитку та соціальній інтеграції. Окремий акцент зроблено на аналізі соціальної підтримки та політики, спрямованих на покращення якості життя цих дітей. Дослідження також має на меті визначити ефективні соціальні практики й програми, які допоможуть зменшити негативні наслідки депривації, забезпечити дітям рівні можливості та підтримати їхній гармонійний розвиток у суспільстві. Соціологія вивчає причини виникнення таких груп, зокрема економічні нерівності, соціальну ізоляцію та дисфункцію сімейних структур. Особлива увага приділяється впливу депривації на соціалізацію дітей, їхню освітню траєкторію та майбутнє працевлаштування. Такі діти часто стикаються з ізоляцією, психологічними труднощами та проблемами в дорослому житті. Аналіз причин і наслідків цього явища дає змогу знаходити шляхи покращення їхнього становища через соціальні взаємодії та підтримку громади. Соціологи наголошують на необхідності системної підтримки, включаючи державні програми, громадські ініціативи та залучення соціальних працівників. Також важливо розробляти стратегії профілактики соціальної депривації, спрямовані на зменшення соціальних ризиків. Увага до цієї проблеми сприяє створенню справедливішого та інклюзивнішого суспільства.

ОПТИМІЗАЦІЯ ВПЛИВУ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ФАКТОРІВ НА АКТИВНУ ЦІННІСНУ ПОВЕДІНКУ ОСОБИСТОСТІ

Андрій КАМБУР — 2024-12-27

У статті розглядаються особливості та значущість соціокультурних факторів, що впливають на формування активної ціннісної поведінки особистості в сучасному суспільстві. Проаналізовано основні підходи до вивчення взаємозв'язку соціокультурного середовища та індивідуальних ціннісних орієнтирів, а також їх вплив на поведінкові моделі особистості. Поставлено акцент на необхідності оптимізації цих впливів задля розвитку активної позиції громадян та збереження культурних і моральних цінностей у процесі соціалізації. У ході дослідження виокремлено ключові соціокультурні чинники (сім’я, освіта, медіа, культурні традиції, суспільні інститути) та їхній вплив на ціннісні установки і мотиви активної поведінки особистості. Автор статті пропонує концептуальні засади для оптимізації цього впливу, орієнтовані на зміцнення позитивних соціальних настанов і стимулювання конструктивної взаємодії особистості з соціумом. Зокрема, розглядаються практичні механізми впровадження ціннісно-орієнтованого підходу в освітню, культурну та громадську діяльність. Автор пропонує розглядати соціальну активність як засіб адаптації і доходить висновку, що залученість індивіда у різні форми взаємодії з соціальним оточенням є важливим компонентом адаптаційного процесу. Завдяки спілкуванню, обміну думками та участі у спільних проєктах особистість інтегрується в суспільство, засвоюючи його цінності та норми. Цей процес взаємодії забезпечує природну адаптацію до нових соціальних умов, а також сприяє формуванню навичок і моделей поведінки, необхідних для ефективного життя у суспільстві. В статті підкреслено, що соціальні інститути є важливими посередниками між соціокультурними факторами та особистістю, сприяючи їх інтеграції та закріпленню в активній ціннісній поведінці людини, що дозволяє досягти гармонійного розвитку як індивіда, так і суспільства в цілому. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення соціальної політики, розробки програм громадської освіти, а також для формування ціннісних орієнтирів серед молоді. Запропонована модель оптимізації впливу соціокультурних факторів сприяє гармонійному розвитку особистості, підвищенню її соціальної відповідальності та готовності до активної участі в житті суспільства.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ПРОФІЛАКТИКИ БУЛІНГУ СЕРЕД МОЛОДІ

Ірина КАРПИЧ — 2024-12-27

У статті проаналізовано діяльність соціального працівника щодо профілактики булінгу серед молоді. Метою статті є висвітлення особливостей соціальної роботи з профілактики булінгу серед молоді. Методами дослідження є моніторинг, аналіз, систематизація, узагальнення та синтез. Науковою новизною статті є те, що в роботі здійснено аналіз соціальної роботи з профілактики булінгу та виокремлено основні аспекти в діяльності соціального працівника щодо профілактики означеного явища, зокрема: виконання функції з ідентифікації проблемних ситуацій, підтримка жертв та винуватців, проведення профілактичних заходів, навчання молоді навичкам вирішення конфліктних ситуацій та взаємодії, сприяння створенню безпечного та доброзичливого середовища в закладах освіти тощо. Розкрито сутність поняття «булінг», який передбачає процес свідомого жорстокого відношення, агресивної поведінки стосовно іншої людини, з метою заподіяння шкоди, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини. З’ясовано, що профілактика булінгу є одним із важливих напрямків соціальної роботи, яка спрямована на створення безпечного та підтримуючого середовища для усіх учасників освітнього процесу. Встановлено, що вперше в країні поняття булінг було закріплено у 2018 році, коли Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу», який юридично визнав означене поняття та передбачив відповідальність за вчинення та приховування його випадків. Визначено, що для успішної профілактики булінгу серед молоді актуальним є розробка комплексної системи профілактичних та виховних заходів, зокрема: тренінги, тематичні зустрічі та заняття, круглі столи, бесіди, консультації, спільні перегляди та обговорення тематичних відеороликів усіма учасниками освітнього процесу щодо ненасильницьких методів поведінки та виховання, вирішення конфліктних ситуацій, управління власними емоціями та подолання стресу тощо.

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ЛЮДЯМ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Людмила МЕЛЬНИК — 2024-12-27

У статті розглядаються різні історичні аспекти надання соціально-педагогічної допомоги людям, зокрема дітям з особливостями психофізичного розвитку. Розглянуті питання вивчення милосердя та благодійсності як культурно-історичних передумов соціальної педагогіки і соціальної роботи в історико-соціальних та історико- педагогічних дослідженнях сучасних вітчизняних науковців протягом чотирьох основних етапів історії розвитку соціальної допомоги людям з відхиленнями у розвитку. Визначені основні проблеми, пов’язані з інтеграцією дітей з особливими потребами у суспільство. Діти з обмеженими функціональними можливостями є однією з найуразливіших категорій суспільства. Метою соціальної політики уряду України щодо дітей з обмеженими функціональними можливостями є створення умов, за яких вони могли б користуватися тими самими правами й виконувати ті самі обов`язки, що й інші члени суспільства. Нагляд за динамікою дитячої інвалідності та пошук шляхів впливу на неї, удосконалення чинного законодавства щодо соціального захисту дітей з інвалідністю – одне з найважливіших завдань сучасної правової держави. Питання соціальної підтримки дітей з обмеженими фізичними можливостями не втрачає своє актуальності, незважаючи на те, що цьому питанню постійно приділяється увага як на законодавчому рівні шляхом закріплення прав, пільг та компенсацій дітям-інвалідам, так і на суспільному рівні шляхом передбачення державних гарантій їх економічної та моральної підтримки. Головною проблемою дітей з інвалідністю та сімей, в яких виховуються такі діти, є те, що на рівні органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій ці нормативно-правові акти не завжди виконуються, а відтак на практиці діти з інвалідністю нерідко позбавлені прав та гарантій, передбачених чинним законодавством. В Україні відсутня єдина система обліку дитячої інвалідності, що викликає складності у вивченні цієї проблеми та необхідність прийняття заходів щодо її вирішення. У зв’язку з цим у статті сучасний стан регулювання соціального захисту дітей з особливими потребами розглядається як результат розвитку національного законодавства, простежується розвиток понять «особа з інвалідністю», «соціальне забезпечення», «соціальний захист»; здійснюється порівняльний, формально-логічний і системно-структурний аналізи всієї системи соціального захисту дітей з інвалідністю і визначаються загальні ознаки та специфічні риси різних видів соціального захисту.

МІСЦЯ ТИМЧАСОВОГО ПЕРЕБУВАННЯ ВНУТРІШНЬО-ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВИКЛИКИ

Валентина НИКОЛАЄВА — 2024-12-27

У статті розкрито питання внутрішньо переміщених осіб в Україні, зокрема нормативно-правові, соціальні аспекти їхньої підтримки, облаштування місця тимчасового перебування ВПО. Відзначено, що Україна вперше зіткнулася з проблемою переміщення населення після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Надана динаміка кількості внутрішньо-переміщених осіб у 2014-2023 рр. Саме через збройні конфлікти в Україні проблема ВПО набула системного характеру. Розглянуто організацію місць для проживання ВПО, що передбачає як короткострокові рішення (розміщення у гуртожитках, санаторіях, таборах), так і довгострокові варіанти, зокрема, соціальне житло та будівництво тимчасових модульних містечок. Автором порушуються ключові проблеми та сучасні виклики, з якими стикаються переселенці: психологічні труднощі, невизначеність житлових питань, безробіття, юридичні виклики, а також обмежені ресурси місцевих громад для їх інтеграції. Значну увагу приділено ролі міжнародної співпраці у подоланні цих викликів, зокрема через надання фінансової допомоги та реалізацію проектів з будівництва тимчасових містечок. Визначено головні виклики у наданні тимчасового житла ВПО: недостатня кількість доступних місць проживання, особливо у великих містах, брак фінансових ресурсів для їх облаштування, адаптація та інтеграція ВПО у приймаючі громади, будівництво постійного житла або надання субсидій на купівлю житла, невизначеність терміну перебування ВПО та ін. Розкрито 3 підходи для подолання викликів в організації місць тимчасового перебування ВПО та надано детальна характеристика. Доведено, що для реалізації програм соціальної адаптації та інтеграції ВПО в нові громади, важливу роль відіграють як державні, так і місцеві ініціативи із залученням міжнародної підтримки. Зроблено висновок, що проблема тимчасового житла для ВПО вимагає комплексного підходу, що включає як забезпечення нових місць проживання, так і покращення умов у вже існуючих місцях тимчасового розміщення.

СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ'Я У СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ

Галина ОЛІЙНИК — 2024-12-27

У статті розкрито поняття «ціннісне ставлення до здоров’я» та «ціннісні орієнтації на здоровий спосіб життя». Визначено мету дослідження, яка полягає в обґрунтуванні соціальних чинників формування ціннісного ставлення до здоров’я у старших підлітків. Обґрунтовано, що однією з важливих характеристик ставлення до здоров'я у підлітків є моральний розвиток, який набуває особливої значущості та сенсу з розвитком формального мислення у означеному віці. Досліджено, що важливим засобом формування ціннісного ставлення до здоров’я у старших підлітків може стати туристсько-краєзнавча робота, насамперед за рахунок реалізації навчально-пізнавальної, розвивальної, фізкультурно- оздоровчої, соціалізуючої та педагогічно орієнтованої функцій. Проаналізовано цінну роль театральних засобів у корекції, профілактиці соціальних відхилень (порушень поведінки, тютюнокуріння, суїцидальних проявів), забезпечуючи зміцнення життєвих сил учнів і формування ціннісного ставлення до здоров'я. А також важливим засобом формування ціннісного ставлення до здоров’я у старших підлітків є залучення їх до різних видів трудової діяльності, виховання у них ставлення до праці як цінності, без чого життя є збідненим і беззмістовним. Здійснено аналіз дієвих методів формування позитивно-дієвого ставлення до здоров’я, а саме метод тренінгу дозволяє вдало вирішувати завдання, пов'язані з розвитком навичок самоконтролю і самопізнання, активізацією творчого потенціалу, профілактики адиктивної поведінки. Висвітлено, що серед соціально-педагогічних умов формування у старших підлітків ціннісного ставлення до власного здоров’я є: забезпечення вільного вибору й доступності змісту, форм, методів роботи; трансляція взірців особистісно значущих вчинків, поведінки і діяльності, що спрямовуються на збереження і покращення підлітками власного здоров’я; формування системи знань, що створює передумови для формування у них ціннісного ставлення до здоров'я.

УЗМІСТОВЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ПРОЦЕСІ МОТИВАЦІЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ

Людмила ПЕТРИШИН — 2024-12-27

Зміни в освітній та суспільній парадигмі передбачають визначення узмістовленості та системності основних процесів навчально-виховної, соціальної та педагогічної діяльності. У статті розглянуто питання про актуальність проблеми педагогічної толерантності та системи ціннісних орієнтацій особистості в процесі мотиваційного консультування. Висвітлено категорію «педагогічна толерантність» як багатогранну якість, що формується в процесі навчання та самоосвіти, яка передбачає: повагу до різноманіття знань, поглядів та цінностей інших людей; розвинені комунікативні навички ефективно взаємодіяти і спілкуватися з різними людьми; емоційну готовність до конструктивного діалогу; компромісність, як готовність йти на поступки для досягнення взаєморозуміння; самокритичність та здатність до самоаналізу і самовдосконалення. Зазначено, що педагогічна толерантність регламентується дотриманням у процесі педагогічної та соціально-педагогічної діяльності основних її принципів, що в свою чергу допомагають формувати толерантну атмосферу і в процесі мотиваційного консультування. Визначено основні принципи мотиваційного консультування. Виокремлено, змістові складові педагогічної толерантності: когнітивну, афективну, комунікативну, вольову. У статті також констатовано, що толерантне педагогічне спілкування є фундаментом успішного мотиваційного консультування. Конкретизовано, елементи толерантного педагогічного спілкування та прийоми і методи які необхідно використовувати в процесі мотиваційного консультування. Підкреслюється, що розуміння механізмів толерантності дозволить фахівцям створювати більш ефективні програми мотиваційного консультування в складних умовах суспільних змін. Констатовано, що педагогічна толерантність є критично важливою для процесуального успіху мотиваційного консультування, оскільки вона створює середовище, в якому особистість зможе творити, розвиватися та удосконалюватись, досягаючи своїх цілей.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Світлана РОЄНКО — 2024-12-27

У статті на основі теоретичного аналізу проблеми та вивчення сучасної практики підготовки майбутніх соціальних працівників обґрунтовано важливість формування їхньої професійно-етичної культури. Визначено, що освітні компоненти відіграють ключову роль у розвитку професіоналізму соціальних працівників. У статті розкрито потенціал навчальної дисципліни «Етика соціальної роботи» як важливого інструменту для формування професійно-етичної культури майбутніх фахівців. Показано, що ця дисципліна сприяє розвитку моральних цінностей, етичних принципів та компетентностей, необхідних для ефективної та відповідальної роботи у соціальній сфері. Акцентовано увагу на меті вивчення дисципліни та завданнях, спрямваних на її досягнення. Зазначено, що вивчення дисципліни сприяє формуванню інтегральної та фахових компетентностей, а також навичок soft skills, зокрема таких як комунікабельність, вміння працювати в команді, комплексне розв’язання проблем, орієнтація на клієнтів, вміння попереджати, а в разі необхідності вирішувати конфлікті ситуації, володіння тайм- менеджментом. У дослідженні проаналізовано освітньо-професійну програму «Соціальна робота (Соціально-психологічне консультування)» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 231 Соціальна робота галузі знань 23 Соціальна робота, а також робочу програму навчальної дисципліни «Етика соціальної роботи». Описано зміст, форми та методи теоретичної та практичної підготовки майбутніх соціальних працівників. У процесі дослідження було використано метод аналізу психолого-педагогічних джерел, метод спостереження, а також аналіз освітньо-професійної програми, робочої програми та навчально-методичного забезпечення дисципліни.

ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕВІТАЛІЗАЦІЇ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

Інна РОМАНОВА — 2024-12-27

У статті розглядається соціальна ревіталізація як ключовий елемент програм комплексного відновлення територіальних громадах. На основі аналізу поняття «ревіталізація» соціальну ревіталізацію визначено як процес соціального відродження територіальної громади через відновлення соціальних зв’язків, соціальну згуртованість, розв’язання соціальних проблем населення. Визначено, що в процесі соціальної ревіталізації необхідно забезпечити створення та розбудову в громаді власної системи надання соціальних послуг вразливим групам населення, відповідно до їхніх потреб та державних стандартів. Для цього необхідно широко застосовувати соціальне замовлення та міжсекторальну взаємодію між місцевою владою та приватним бізнесом і громадськими організаціями. Для ефективності проєктного менеджменту в соціальній ревіталізації визначено, що ініціатива має йти від громади, що дозволить створити життєздатні продукти. Особливу увагу необхідно приділити застосування проєктного менеджменту в роботі з молоддю. У контексті необхідності соціальної згуртованості, як рушійного чинника соціального відновлення, тільки завдяки забезпеченню соціальної інклюзії кожного члена громади можна досягнути соціального благополуччя. Наголошено, що створення соціальних підприємств – це шлях до розв’язання соціальних проблем громади. До ефективних інструментів, використання яких уможливлює і пришвидшує процес відновлення стабільного функціонування та подальшого розвитку територіальних громад (у тому числі тих, які постраждали внаслідок війни) віднесено соціальну роботу; міжсекторальну співпрацю; соціальне замовлення; проєктний менеджмент; соціальне підприємництво та інструменти, що сприяють підвищенню народжуваності.

ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ «БЕЗПЕЧНЕ МІСЦЕ» ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО, МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Наталія СУШИК — 2024-12-27

У статті визначені особливості технології соціального виховання «Безпечне місце» дітей дошкільного, молодшого шкільного віку: 1) багатофункціональна; 2) цілеспрямована; 3) групова; 4) інтерактивна. Мета дослідження – обґрунтувати об’єкт, суб’єкт, мету, завдання, структуру, зміст, форми, методи, умови реалізації технології соціального виховання «Безпечне місце» дітей дошкільного, молодшого шкільного віку на основі компетентнісного підходу. Об’єктом технології є діти дошкільного, молодшого шкільного віку. Суб’єктами реалізації технології є соціальні педагоги, психологи, вихователі закладів дошкільної освіти, вчителі початкових класів закладів загальної середньої освіти. Мета та завдання технології: 1) розвиток, формування компетентностей (життєвої, комунікативної, соціальної) дітей дошкільного, молодшого шкільного віку; 2) розвиток, формування стресостійкості дітей дошкільного, молодшого шкільного віку; 3) первинна соціальна профілактика агресивної поведінки дітей дошкільного, молодшого шкільного віку. Структура та зміст технології складається з дванадцяти сесій. Форма реалізації технології – тренінгові заняття в закладі освіти та на природі біля закладу освіти. Методи реалізації технології: бесіда, інформаційне повідомлення, метод вправ, робота в групах, програвання рухливих, рольових ігор, виконання творчих завдань. Тривалість реалізації технології передбачає проведення дванадцяти тренінгових занять по дві години щотижня: 1) два перших заняття потрібно провести в навчальній кімнаті в закладі освіти; 2) десять занять – на природі біля закладу освіти. У статті визначено дванадцять умов ефективної реалізації технології соціального виховання «Безпечне місце» дітей дошкільного, молодшого шкільного віку.