Ввічливість. Humanitas

СОЦІАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В УМОВАХ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ: ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ПРАКТИКИ

Світлана АРХИПОВА — 2025-09-08

У статті висвітлено сучасний стан та перспективи розвитку соціального консультування в умовах цифрових трансформацій. Розкрито теоретико-методологічні основи соціального консультування, проаналізовано ключові підходи (психодинамічний, когнітивно-поведінковий, гуманістичний, системний, соціально орієнтований, наративний) та охарактеризовано специфіку їх застосування у практиці соціальної роботи. Особливу увагу приділено інноваційним технологіям, що змінюють формат надання соціальних послуг: онлайн-платформи, чат-боти, мобільні додатки, віртуальна реальність, гейміфікація, аналітичні системи.Виокремлено переваги впровадження інновацій у соціальне консультування: персоналізація, доступність, гнучкість, ефективність, інтерактивність. Окреслено також потенційні ризики цифровізації, зокрема питання етики, конфіденційності, цифрового розриву та необхідності підвищення цифрової грамотності як фахівців, так і клієнтів. Підкреслено важливість міждисциплінарного підходу, дотримання професійної етики та збереження гуманістичного змісту взаємодії між консультантом і клієнтом у трансформованому цифровому середовищі. Запропоновано напрями подальших досліджень та практичного впровадження інновацій у сфері соціального консультування.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

Олена БАЛУХТІНА — 2025-09-08

У статті досліджено нормативно-правове забезпечення паліативної допомоги в Україні з акцентом на соціальний компонент та реалізацію послуги «015.4 Паліативний догляд». Розглянуто чинні нормативно-правові акти, що регулюють організацію соціального супроводу осіб із невиліковними захворюваннями, визначають умови, форми, методи надання послуги, а також встановлюють вимоги до результативності. Особлива увага приділена аналізу наказу Мінсоцполітики України № 168 від 29 березня 2024 року, яким затверджено Державний стандарт соціальної послуги паліативного догляду. Окреслено зміст послуги, порядок формування індивідуального плану, роль фахівців із соціальної роботи в складі мультидисциплінарної команди, взаємодію з іншими структурами та підтримку родин пацієнтів. Висвітлено інституційні механізми міжвідомчої координації, залучення недержавних суб’єктів та волонтерів, перспективи розвитку партнерських моделей у сфері соціального догляду. Методологічною основою дослідження є нормативно-правовий аналіз із використанням структурно-функціонального, порівняльного та системного підходів. Обґрунтовано потребу вдосконалення правової бази у частині інтеграції соціальної й медичної складової, підвищення якості моніторингу, розширення регіонального доступу до послуг та запровадження механізмів підтримки волонтерської діяльності. З урахуванням викликів воєнного часу, акцент зроблено на необхідності посилення ролі соціальних служб у забезпеченні неперервності догляду, адаптації правового регулювання до кризових умов, підтримці мобільних форм надання послуг і розвитку інфраструктури паліативної допомоги на рівні територіальних громад. Такий підхід забезпечує системність і гуманітарну чутливість. Результати дослідження сприятимуть удосконаленню соціальної політики у сфері паліативного догляду.

ВЕДЕННЯ ВИПАДКУ ЯК ЕФЕКТИВНА ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНИМИ СІМ'ЯМИ

Галина БАРШАЦЬКА — 2025-09-08

У статті комплексно досліджено технологію ведення випадку як одну з ключових та ефективних форм соціальної роботи з неповними сім’ями – соціально вразливою категорією, кількість якої в Україні постійно зростає в умовах соціально-економічної нестабільності та воєнних викликів. Розглянуто ведення випадку як інструмент, що дозволяє забезпечити індивідуалізований, комплексний та результативний підхід до підтримки неповних сімей. Проаналізовано основні теоретичні засади (теорія систем, екологічна теорія, теорія життєвого циклу сім’ї), на яких базується дана технологія, а також її практичне втілення в українських реаліях.Увага зосереджена на поетапному алгоритмі ведення випадку – від встановлення первинного контакту до завершення співпраці – із детальним описом інструментів, які застосовуються на кожному етапі. Розглянуто специфіку потреб і проблем неповних сімей, зокрема соціально-економічні труднощі, психологічні виклики, проблеми соціальної ізоляції та стигматизації, а також потреби дітей у таких родинах. Акцентовано на важливій ролі соціального працівника як координатора процесу, фасилітатора та посередника між клієнтом і соціальними службами. Особливу увагу приділено міжвідомчій співпраці, яка визначається як критично необхідна умова ефективності ведення випадку. У статті також висвітлено переваги застосування цієї технології (індивідуалізація, комплексність, підвищення автономії клієнтів, координація послуг) і проаналізовано потенційні обмеження (ресурсна залежність, трудомісткість, необхідність високої кваліфікації фахівців тощо). На основі дослідження сформульовано практичні рекомендації щодо оптимізації процесу ведення випадку у сфері соціальної підтримки неповних сімей, зокрема через підвищення кваліфікації кадрів, створення стандартів та забезпечення належного ресурсного підґрунтя.

КОМПОНЕНТИ ФОРМУВАННЯ МЕДІАТОРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Юрій ГНАТИШИН — 2025-09-08

У статті проаналізовано практичні засади медіації як технології розв’язання конфліктних ситуацій з акцентом на важливості формування здатності до медіації у контексті дотримання положень стандартів вищої освіти з підготовки майбутніх соціальних працівників. Метою статті є методичний аналіз рівнів сформованості компонентів медіаторської компетентності майбутніх соціальних працівників як основи їхньої професійної підготовки. Досягнення мети статті уможливило використання таких методів як аналіз, узагальнення, систематизація, а також моделювання рівнів сформованості компонентів медіаторської компетентності для ілюстрації її практичного застосування.Наукова новизна роботи полягає в тому, що формування медіаторської компетентності потребує розробки методики оцінки рівнів сформованості цієї компетентності, враховуючи специфіку підготовки соціальних працівників. Висновки. У статті обґрунтовано модель рівнів сформованості компонентів медіаторської компетентності майбутніх соціальних працівників як основи їх професійної підготовки. З’ясовано, що значної актуальності набирає практичне застосування інструментарію альтернативного вирішення конфліктівта проблем у сфері соціальної роботи, що вимагає нових підходів, технологій та механізмів з метою розв’язання конфліктних ситуацій та пошуку ефективних шляхів їх профілактики. Встановлено, що формування медіаторської компетентності у майбутніх соціальних працівників відбувається в процесі професійної підготовки, яка включає як теоретичне навчання, так і практичні заняття. Включення оцінки формування медіаторської компетентності як важливої складової практичних занять для майбутніх соціальних працівників дозволить здобувачам вищої освіти системно розвивати навички медіації, забезпечить здатність майбутніх фахівців аналізувати практичні кейси, надавати конструктивний зворотний зв’язок, моделювати під час навчального процесі реальні ситуації з професійної практики. програми підготовки мають бути орієнтовані на поступовий розвиток усіх компонентів компетентності, з акцентом на практичне застосування знань. У статті зосереджено увагу на компонентах навчальної програми підготовки майбутніх соціальних працівників, що зорієнтовані на поступовий розвиток усіх компонентів компетентності, з акцентом на практичному застосуванні знань, умінь та навичок.

ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ПРИ РОБОТІ З ПОСТРАЖДАЛИМИ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Руслан ГОРЧИНСЬКИЙ — 2025-09-08

У статті розкрито суть перенаправлення як важливої складової міжвідомчої взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. У центрі уваги – не лише нормативно-правові засади реалізації цього механізму, але й практичні аспекти його застосування фахівцями соціальної роботи в контексті надання комплексної підтримки постраждалим особам. Метою дослідження є визначення змісту, етапів та умов ефективного перенаправлення як інструменту координації зусиль різних суб’єктів на місцевому рівні задля забезпечення доступу постраждалих до якісних послуг із урахуванням їхніх індивідуальних потреб.Актуальність теми зумовлена посиленням ризиків домашнього насильства в умовах повномасштабної війни в Україні, що супроводжується загостренням психологічної напруги в суспільстві, дестабілізацією сімейних систем, зростанням вразливості окремих категорій населення, особливо жінок, дітей, осіб з інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб. У таких обставинах питання налагодження чіткої системи перенаправлення, заснованої на принципах довіри, конфіденційності та професійної відповідальності, набуває виняткового значення.У межах дослідження здійснено поетапний аналіз процедури перенаправлення: від первинного виявлення потреб постраждалої особи – до організації ефективної комунікації між фахівцями різних установ і отримання зворотного зв’язку. Особливу увагу приділено ризикам повторної травматизації, необхідності дотримання конфіденційності, важливості особистого контакту між фахівцями та супровідної підтримки постраждалої особи в процесі переходу до іншого надавача послуг. Наголошено, що перенаправлення не повинно обмежуватись формальним заповненням документа, а має передбачати цілісний супровід і створення атмосфери психологічної безпеки.У статті обґрунтовано, що механізм перенаправлення є не лише технологічним інструментом, але й формою професійної етики у соціальній роботі, що відображає рівень розвиненості міжвідомчої взаємодії, культури комунікації між суб’єктами системи та готовності фахівців відповідально реагувати на виклики часу.

КРИЗОВЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ІНТЕГРАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ЯК ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОЇ ДОПОМОГИ КЛІЄНТАМ

Олександра ГУБАР — 2025-09-08

У статті досліджено специфіку кризового консультування в соціальній роботі в умовах військових дій в Україні, що супроводжується масовою психологічною травматизацією населення. Обґрунтовано потребу інтеграції психологічного підходу, зокрема психоедукації та когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) у професійну діяльність соціальних працівників для ефективної допомоги вразливим категоріям населення. Продемонстровано, що війна як гіперекстремальний чинник призводить до колективної травматизації, тривалого дистресу, дезадаптації та розвитку психологічних і психосоматичних розладів. За таких умов традиційні підходи соціальної роботи є недостатніми. Методологічною основою дослідження є міждисциплінарний аналіз – поєднання знань із кризової психології, нейрофізіології стресу та практики соціального консультування. Виявлено, що ефективне кризове консультування потребує глибокого розуміння природи стресової реакції, динаміки кризового стану та етапів травматизації. У роботі представлено адаптовану модель поетапного кризового втручання, побудовану на основі «Теорії триєдиного мозку» П. Макліна, що включає психоедукацію, емоційну стабілізацію та формування поведінкових стратегій.Наукова новизна полягає в обґрунтуванні ефективності поєднання психоедукації з базовими інструментами КПТ у контексті соціальної роботи без необхідності повноцінної психотерапевтичної підготовки.Доведено, що навіть базові інтервенції, такі, як нормалізація емоційних реакцій, стабілізаційні техніки, робота з автоматичними думками, можуть стабілізувати психоемоційний стан клієнтів. У висновках підкреслено, що в умовах зростання психологічного навантаження на населення України внаслідок війни, кризове консультування має стати обов’язковим компонентом професійної діяльності соціального працівника. Його поєднання з доказовими психотерапевтичними методами, зокрема, КПТ та освітньою складовою (психоедукація) забезпечує комплексну психологічну підтримку, підвищує адаптивність клієнтів і сприяє збереженню психічного здоров’я. Запропоновано шляхи інтеграції таких підходів у систему соціальних послуг через короткотермінові інтервенції, освітні програми та міждисциплінарну підготовку фахівців.

ЗНАЧЕННЯ «ЄВРОПЕЙСЬКОГО СТОВПА СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ» ДЛЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ

Володимир ГУРІЧ — 2025-09-08

Мета роботи. У прагненні України до європейської інтеграції та синхронізації свого законодавства зі стандартами Євросоюзу «Європейський стовп соціальних прав» (European Pillar of Social Rights) є орієнтиром для реформування соціальної політики. Дослідження впливу ЄСПП на практику соціальної роботи в Україні сприятиме як оцінці поточний стану відповідності української соціальної політики європейським стандартам, так і розробці конкретних рекомендацій для її подальшого реформування, що повинно сприяти побудові більш справедливого, стійкого та соціально захищеного суспільства в Україні. У статті здійснена спроба аналізу впливу ЄСПП на соціальну політику України та на практику соціальної роботи, зокрема для реалізації завдань інклюзії.Методологія. Для проведення дослідження використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення та порівняння інформації з відкритих джерел; також здійснений контент-аналіз повнотекстових наукових праць у наукометричній базі Google Scholar, базі законодавства України Наукова новизна роботи. У роботі здійснено аналіз процесу впровадження положень ЕСПП у практику соціальної роботи в Україні. На основі отриманих результатів описані завдання, норми та практичні форми реалізації завдань «Європейського стовпа соціальних прав» з покращення інклюзивності.Висновки дослідження показали, що принципи EPSR можуть стати основою для побудови сучасної, справедливої та інклюзивної соціальної політики. Такий процес матиме трансформаційний вплив, що передбачає, зокрема, переосмислення парадигми соціальних послуг, посилення орієнтації на індивідуальні потреби, розвиток професійних стандартів соціальної роботи, сприяння міжсекторальній співпраці, розширення доступу до якісних соціальних послуг. Подальші дослідження зазначеного документа можуть бути спрямовані на аналіз конкретних механізмів імплементації ЄССП в українських реаліях, оцінку ефективності вже запроваджених реформ та розробку рекомендацій щодо подальшої гармонізації законодавства.

СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНЕ ТА ЕТИЧНЕ НАВЧАННЯ І НЕНАСИЛЬНИЦЬКА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ЧИННИКИ САМОРОЗВИТКУ ТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СОЦІУМУ

Вікторія ІСАЧЕНКО — 2025-09-08

Метою дослідження є наукове обґрунтування значення соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН) і ненасильницької комунікації (ННК) як ключових чинників формування емоційно зрілої, соціально відповідальної та здатної до саморозвитку особистості в умовах сучасного суспільства, що характеризується високою динамікою змін, зростаючими психологічними та соціальними викликами, а також необхідністю розвитку навичок мирного співіснування. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, який поєднує теоретичний аналіз сучасної наукової літератури з психології, педагогіки та соціальної роботи, порівняльний аналіз міжнародного та національного досвіду впровадження СЕЕН і ННК, а також емпіричні дані з пілотних освітніх проєктів, реалізованих в Україні та за кордоном. Автори спираються на результати метааналітичних оглядів, державних освітніх стратегій, міжнародних звітів (UNICEF, Education Endowment Foundation), а також нормативно-правової бази (Закон України «Про освіту», Національна стратегія розвитку освіти на 2021–2031 роки).Наукова новизна дослідження полягає у системному аналізі СЕЕН і ННК як взаємодоповнювальних підходів до формування соціально зрілої особистості в контексті сучасних освітніх і соціальних трансформацій. Уперше в українському академічному дискурсі запропоновано комплексну концептуалізацію СЕЕН і ННК як стратегічних складових не лише освітнього, а й соціального розвитку, з урахуванням потреб посттравматичної адаптації, цифрових викликів та зростаючої емоційної вразливості молоді. Акцентовано на необхідності інтеграції етичних і комунікативних практик в освітнє середовище для формування безпечного простору, здатного підтримувати психоемоційне благополуччя учасників навчального процесу. Висновки. Результати дослідження свідчать, що соціально-емоційне та етичне навчання у поєднанні з ненасильницькою комунікацією відіграють ключову роль у формуванні здатності особистості до рефлексії, емпатії, конструктивного вирішення конфліктів і відповідального прийняття рішень. Емпіричні дані пілотних програм в Україні (проєкт «Школа без конфліктів») та аналіз міжнародного досвіду підтверджують позитивний вплив зазначених підходів на зниження агресії, підвищення академічної мотивації, зміцнення психоемоційного добробуту та соціальної адаптації. ННК, як педагогічна та соціальна практика, створює умови для розвитку навичок мирної взаємодії та ціннісно орієнтованої комунікації, особливо актуальних в умовах війни й повоєнної трансформації українського суспільства.Впровадження соціально-емоційного і етичного навчання (СЕЕН) та ненасильницької комунікації (ННК) у систему освіти й соціальних послуг України слід розглядати як невід’ємний складник стратегічного реформування. Перспективними напрямами подальших досліджень є вивчення механізмів підготовки фахівців (педагогів, соціальних працівників, психологів) до реалізації програм СЕЕН і ННК, розробка індикаторів для моніторингу сформованості соціально-емоційних компетентностей, а також аналіз довгострокового впливу цих програм на громадянську активність і соціальну згуртованість.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ТА КУЛЬТУРНА ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

Андрій КАМБУР — 2025-09-08

Метою статті є комплексний теоретичний аналіз соціальної адаптації та культурної інтеграції як ключових понять соціальної роботи в умовах соціальних трансформацій, міграційних процесів та військових подій в Україні. Дослідження спрямоване на виявлення змістових характеристик, концептуальних підходів і механізмів реалізації цих процесів у практиці соціальної роботи, з урахуванням сучасного соціокультурного контексту. Методологічну основу дослідження становлять міждисциплінарні підходи, що поєднують елементи феноменологічної соціології (А. Шюц), символічного інтеракціонізму (І. Гофман), соціальної психології та теорії акультурації (Дж. Беррі, С. Бочнер). Використано аналітичний, порівняльний та системний методи для узагальнення наукових джерел, класифікації моделей адаптації та визначення чинників інтеграції вразливих категорій населення.Наукова новизна полягає в адаптації класичних теорій міжкультурної взаємодії до завдань соціальної роботи, зокрема – у контексті роботи з внутрішньо переміщеними особами, біженцями, мігрантами та іншими групами, які стикаються з кризами ідентичності. Вперше у вітчизняному дискурсі соціальної роботи здійснено спробу системно інтерпретувати соціокультурну адаптацію як не лише процес входження особистості у нове середовище, а й як інструмент професійної підтримки та формування інтеграційних стратегій. У висновках обґрунтовано доцільність впровадження моделей адаптації, які передбачають збереження індивідуальної культурної ідентичності в умовах інтеграції до приймаючого соціуму. Рекомендовано зосередити подальші дослідження на розробці інструментів моніторингу процесів соціальної інтеграції в громадах та удосконаленні підготовки соціальних працівників до роботи в багатокультурному середовищі.

СОЦІАЛЬНІ ПРАКТИКИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ

Андрій КАРКАЧ — 2025-09-08

У статті представлений аналіз волонтерської діяльності людей літнього віку, особливості та мотиви їхньої участі. Волонтерство у літньому віці обумовлено потенціалом зростаючого соціально активного способу життя людей літнього віку, готових займатися соціальними практиками на благо суспільства.Виявлено основні мотиви волонтерської діяльності серед літніх людей та фактори, що впливають на популяризацію волонтерської роботи. Розкрито значущість зміни ціннісних орієнтацій у процесі волонтерської роботи, а також охарактеризовано зворотний вплив волонтерської діяльності на процес активізації соціальних практик людей літнього віку. Аналіз волонтерських практик, представлених у тексті, ґрунтується на досвіді роботи автора зі клієнтами територіального центру соціального обслуговування та радою ветеранів праці Подільського району м.Полтави.Учасники волонтерських груп літнього віку починають дружити, відвідувати один одного та влаштовувати спільні свята; активно допомагають різним соціальним групам, у тому числі ВПО, маломобільним літнім людям; створюють нові спільноти та взаємодіють із місцевою владою для просування своїх ідей. Подібна активність сприяє подоланню соціальної ексклюзії у таких доменах, як соціальні відносини, місцеві спільноти та місце проживання, громадянська участь, соціально-культурні аспекти. Волонтерська та громадянська активність підвищують соціальну включеність не тільки літніх волонтерів, але й тих, кому вони допомагають.До складнощів розвитку волонтерської та цивільної активности відносяться: відсутність стійких патернів соціально активного життя у літньому віці; неготовність допомагати; страх; відсутність системної підготовки та підтримки волонтерів; негативний досвід участі та подальше розчарування. Водночас, крім економічного, соціального ефекту для суспільства, волонтерство надає цілу низку позитивних впливів на конкретних людей, зокрема на людей літнього віку (через задоволення соціальних потреб, поліпшенням ментального здоров'я тощо). У статті показано можливості залучення людей літнього віку до соціального життя на реальних прикладах.Виявлено, що участь волонтерів літнього віку в Україні дещо ускладнюється існуючими суспільними стереотипами, спрямованістю суспільної політики, але при цьому існують перспективні кейси залучення літніх людей до волонтерської діяльності.

СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В УМОВАХ ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Олена КАРПЕНКО — 2025-09-08

У статті розглядаються особливості розвитку здоров’язбережувального середовища в закладах загальної середньої освіти та наголошено на важливості впровадження сексуальної освіти дітей та підлітків, що, сприятиме формуванню свідомого ставлення до здоров’я й статевих відносин, профілактиці ризикованої поведінки, підвищить фізичне, емоційне та психологічне благополуччя.Метою дослідження є визначення методологічних підходів розвитку здоров’язбережувального середовища в закладах загальної середньої освіти та виокремлення умов, що забезпечать успішне впровадження сексуальної освіти дітей та підлітків в умовах закладу загальної середньої освіти.Завданнями дослідження є виявлення та узагальнення проблем розвитку здоров’язбережувального середовища в соціальному та освітньому середовищі. Крім того, необхідно дослідити необхідність впровадження сексуальної освіти дітей та підлітків в умовах закладу загальної середньої освіти, скільки, у цьому контексті, вони є найбільш вразливими групами населення.У статті визначено методологічні підходи розвитку здоров’язбережувального середовища в закладах загальної середньої освіти (аксіологічний, валеологічний, діяльнісний, особистісно-орієнтований).Наведено важливі аспекти тем з сексуальної освіти дітей та підлітків, які варто охопити батькам в умовах сім’ї та педагогам в умовах закладу загальної середньої освіти відповідно до вікового періоду.До умов, що забезпечують успішне впровадження сексуальної освіти дітей та підлітків в умовах закладу загальної середньої освіти віднесено: спрямованість змісту навчання та навчально-методичного забезпечення на впровадження сексуальної освіти дітей та підлітків в контексті розвитку здоров‘язбережувального середовища; передача знань та вмінь від педагогів до учнів; налагодження партнерської взаємодії педагогів та батьків у процесі впровадження сексуальної освіти дітей та підлітків в закладах загальної середньої освіти; проведення моніторингу впливу сексуальної освіти дітей та підлітків на рівень розвитку здоров‘язбережувального середовища. Результати узагальненого аналізу дають можливість зробити висновки щодо власного бачення досліджуваної проблеми та дозволяє окреслити особливості розвитку здоров’язбережувального середовища в закладах загальної середньої освіти. Зокрема, до методологічних підходів розвитку здоров’язбережувального середовища в закладах загальної середньої освіти віднесено: аксіологічний, валеологічний, діяльнісний, особистісно-орієнтований. На перспективу необхідно спроектувати низку заходів, які б допомогли об’єднати у співпраці педагогів, учнів та батьків щодо забезпечення можливості розвитку здоров’язбережувального середовища в закладах загальної середньої освіти.

ЗМІСТОВІ І ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО НАСИЛЛЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

Віталій КУРИЛО — 2025-09-08

Метою статті є характеристика змістового і процесуального компонентів технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Для досягнення мети статті використано комплекс методів теоретичного дослідження – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення досвіду. Наукова новизна полягає в тому, що вперше з позицій аксіологічного, системного, технологічного, особистісно зорієнтованого, інформаційного, діяльнісного підходів визначено й охарактеризовано змістові і процесуальні аспекти технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Змістовий компонент технології представлено змістом формування критичного мислення військовослужбовців відповідно до структури критичного мислення особистості: мотиваційно-ціннісний (формування ціннісного ставлення до військової служби та критичного мислення як засобу безпеки, уникнення маніпуляцій з боку ворога; усвідомлення цінності інформації та вміння працювати з нею при виконанні завдань за призначення та ін.); когнітивний (формування знань про сутність і потенціал критичного мислення як засобу безпеки; способи перевірки і оцінки достовірності інформації, військової ситуації, аргументованого спростування доказів та ін.); діяльнісний (формування навичок щодо використання раціональних й ефективних способів мислення при виконанні завдань за призначенням; застосовування різних способів перевірки і оцінки достовірності інформації, військової ситуації та ін.); рефлексивний (формування здатностей щодо критичного ставлення до власних думок, дій, можливостей; оцінки власних якостей мислення та якостей мислення інших людей; продукування власних ідей щодо вирішення завдань за призначенням, розробки й адаптації стратегічних планів та ін.).Процесуальний компонент розкрито через характеристику технологій (особистісно зорієнтованих, саморозвитку, евристичних, розвивальних, проблемних, проєктних, тренінгових, діалогових, інформаційно-комунікаційних, дослідницьких, контрольних, прикладних), форм, методів, прийомів, засобів, методичного інструментарію формування критичного мислення військовослужбовців у межах кожного змістового напряму.

АДАПТИВНА МОДЕЛЬ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО КРИЗОВОГО ВТРУЧАННЯ ТА ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ ВЕТЕРАНІВ РІЗНОГО ВІКУ В ГРОМАДІ

Олена МАЛОВІЧКО — 2025-09-08

У статті представлено адаптивну модель професійної підготовки соціальних працівників до кризового втручання та психосоціального супроводу ветеранів у громадах, яка враховує вікові особливості цільової групи та специфіку регіонального контексту. Модель розроблена й апробована у місті Запоріжжі – прифронтовому регіоні, що зазнає постійних гуманітарних викликів в умовах повномасштабної війни. Автори, поєднуючи науковий і практичний досвід, обґрунтовують необхідність переосмислення змісту підготовки фахівців соціальної сфери відповідно до сучасних умов, які вимагають від них здатності працювати в умовах невизначеності, моральної складності та соціальної турбулентності.Запропонована модель базується на поєднанні компетентнісного, партисипативного та суб’єктно-орієнтованого підходів і складається з чотирьох компонентів: концептуально-аналітичного, практико-орієнтованого, етико-особистісного та інституційно-організаційного. Особливу увагу приділено формуванню навичок кризового втручання, первинної психологічної допомоги, розвитку психоемоційної стійкості та здатності до фасилітаційного супроводу ветеранів різного віку з урахуванням їхніх потреб та життєвих ситуацій. Емпіричною основою дослідження є результати реалізації навчального курсу для соціальних працівників у Центрі професійних кваліфікацій Запорізького національного університету. Показано відповідність моделі положенням професійного стандарту фахівця з соціальної роботи у сфері підтримки ветеранів, а також виявлено прогалини в чинному нормативному регулюванні, що потребують оновлення. Представлені результати свідчать про зростання професійної готовності слухачів, посилення їхньої мотивації до соціальних інновацій та налагодження партнерської взаємодії з громадою. Запропоновано напрями подальших досліджень, зокрема у сфері оцінювання ефективності реінтеграції, профілактики професійного вигорання та залучення досвіду самих ветеранів до процесу підготовки фахівців.

«GLOBAL STANDARDS FOR SOCIAL WORK EDUCATION AND TRAINING»: АНАЛІЗ ТА ІМПЛІКАЦІЇ ДЛЯ ОБГРУНТУВАННЯ АВТОРСЬКОЇ ІНТЕГРОВАНОЇ МОДЕЛІ

Сергій МАЛОВІЧКО — 2025-09-08

У статті здійснено критичний аналіз оновленого документа Global Standards for Social Work Education and Training (2020) як методологічного орієнтира для модернізації вітчизняної системи підготовки соціальних працівників. На тлі трансформацій соціального простору України, викликаних повномасштабною війною, обґрунтовано необхідність концептуального перегляду освітніх моделей у сфері соціальної роботи з урахуванням міжнародних стандартів. Актуальність дослідження обумовлена як зростанням суспільного запиту на фахівців, здатних діяти в умовах кризи, так і глобальним зрушенням у розумінні ролі соціального працівника як фасилітатора змін, посередника і агента інклюзії.Автором запропоновано інтегровану партисипативну модель, яка синтезує три ключові компоненти: компетентність як інтегральний результат освіти, партисипативність як методологія освітнього процесу, та суб’єктність майбутнього соціального працівника як агента соціального відновлення. У центрі уваги моделі – не лише результативність навчання, а також зміст, методи і логіка взаємодії між усіма стейкхолдерами – студентами, викладачами, роботодавцями, представниками громад. Автор наголошує, що у воєнних і поствоєнних умовах саме така модель може забезпечити релевантність підготовки до практичних викликів.Покроковий аналіз стандарту Global Standards дозволяє виявити змістову відповідність між його положеннями та архітектурою запропонованої моделі. Особливу увагу приділено таким елементам стандарту, як ціннісна основа освіти, позиція викладача, суб’єктність студента, участь роботодавців, роль академічної доброчесності, культура дослідження та локальний контекст. Дослідження доводить, що партисипативний принцип у сфері соціальної роботи виходить за межі інструментальної техніки і має розглядатися як етична та епістемологічна основа фахової підготовки. Практичне значення роботи полягає у створенні концептуальної основи для вдосконалення освітніх програм з урахуванням глобальних стандартів і локальних потреб. Окреслено перспективи розробки партнерських платформ для участі громад і роботодавців у формуванні змісту підготовки. Подальші дослідження мають бути спрямовані на емпіричну перевірку ефективності впровадження моделі в навчальний процес.

ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ

Яна МАРТИНЮК — 2025-09-08

Мета роботи: визначення особливостей організації міждисциплінарної команди в територіальній громаді у процесі подолання наслідків воєнних дій. Загалом приділено увагу специфіці організації міждисциплінарної взаємодії в умовах кризових ситуацій, що виникають унаслідок воєнних дій. Проаналізовано механізми взаємодії між фахівцями різних сфер з метою забезпечення комплексної підтримки постраждалого населення, включно з наданням соціальної, психологічної, інформаційної, матеріальної, нематеріальної та інших видів допомоги.Методологія: стаття написана на основі аналізу відповідної наукової літератури. Для досягнення поставленої мети у дослідженні застосовувались теоретичні методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Наукова новизна: територіальні громада показують потребу в організації міждисциплінарної взаємодії в умовах кризових ситуацій, що виникають унаслідок воєнних дій.Висновки: для повного розуміння особливостей міждисциплінарної взаємодії у територіальній громаді, автором розглянуто підходи до організації міждисциплінарної команди (інтегрований та комплексний підхід); принципи роботи міждисциплінарної команди в територіальній громаді (принцип членства, принцип інтеграції, принцип колективної відповідальності); визначено які фахівці можуть входити до складу міждисциплінарної команди (фахівці соціальної сфери, соціальні працівники, психологи, фахівці закладу освіти, медичні працівники тощо). На основі викладеного матеріалу виокремлено та обґрунтовано особливості організації міждисциплінарної взаємодії в територіальній громаді, яка постраждала від воєнних дій.Загалом приділено увагу специфіці організації міждисциплінарної взаємодії в умовах кризових ситуацій, що виникають унаслідок воєнних дій. Проаналізовано механізми взаємодії між фахівцями різних сфер з метою забезпечення комплексної підтримки постраждалого населення, включно з наданням соціальної, психологічної, інформаційної, матеріальної, нематеріальної та інших видів допомоги.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ В УКРАЇНІ

Олег МАСЮК — 2025-09-08

Представлено аналіз потенціалу залучення учасників громадського сектору до розв’язання молодіжних проблем засобами соціальної роботи в Україні. Метою наших наукових пошуків стало дослідження перспективи використання громадських організацій для соціальної роботи з молоддю в Україні та регіонах.Методологія. Для проведення дослідження використовувався системний підхід, який дав змогу побачити стан розвитку системи молодіжної соціальної роботи у громадському секторі в нашій країні. Для детального занурення у перспективи залучення зазначених організацій у розв’язання молодіжний соціальних проблем були використані порівняльний аналіз, аналіз документів та аналіз баз даних. Розглянута актуальна нормативно-правова база щодо функціонування громадських організацій в нашій країні, а також наявний потенціал покращення життєдіяльності молоді на громадському та освітньому рівнях. Виокремлено два перспективних напрямки соціальної роботи у цій сфері: розповсюдження ідей соціального та фізичного здоров’я у молодіжному середовищі; сприяння адаптації молоді за рахунок самоорганізації, відновлення діалогу поколінь та активної участі молоді у суспільно-політичному житті країни. Співавтори дослідження є противниками сліпого копіювання закордонного досвіду, але якщо він може заповнити прогалини в соціальній сфері, то його варто розглянути. Досвід Німеччини у боротьбі із деструктивними видами залежності молоді вказує на необхідність партисипації скаутських та релігійних організацій для збільшення ефективності соціальної роботи у цій сфері. В Україні є багатий досвід роботи молодіжних скаутських організацій, який варто екстраполювати на кожен регіон нашої країни. Висновки. За результатами дослідження було виявлено розбіжність між видами діяльності громадських організацій та нагальними потребами молоді. Для розв’язання цієї проблеми пропонується створення партисипативних молодіжних центрів, в яких була б ресурсна автономність, діалог поколінь, а також велась би профілактична та інформаційна соціальна робота.

ПУБЛІЧНЕ МОВЛЕННЯ ТА ДИЗАЙН АУДИТОРІЇ

Оксана РОГАЧ — 2025-09-08

Стаття присвячена актуальній проблемі публічних виступів та мовлення, мистецтву переконання в демократичних суспільствах. Публічне мовлення є невід’ємною частиною життя людей. Мистецтво переконливого виступу вимагає від публічних спікерів певних навичок та знань, оскільки світ постійно змінюється та ставить нові виклики для комунікаторів у різних риторичних ситуаціях. Так само й аудиторії стають більш вимогливими, складними, обізнаними та цифровими. Особлива увага приділяється співпраці спікера та його адиторії, шляхам вивчення аудиторії, їх демографії та культури, їх моделюванню і дизайну в різних типах контекстів. Усі ці фактори визначають актуальність нашого дослідження та його значення для сучасних тенденцій у гуманітарних науках. Новизна дослідження полягає в тому, що ми застосували теоретичні та практичні підходи до вивчення теми і зосередилися на дизайні кооперативної аудиторії, проаналізували очікування та уподобання молодих слухачів. Метою нашого дослідження було визначення аудиторії та її дизайну, з’ясування способів її формування, окреслення того, що робить промовців успішними, кооперативними і добре сприйнятими у публічному мовленні загалом та освіті зокрема. Тема та мета визначили методи нашого дослідження: опитування та анкети, опис, аналіз і узагальнення. Було виявлено, що успішні спікери, зазвичай, залучають аудторію до участі (питання, опитування, волонтери), звертаються до спільного досвіду або знань, говорять мовою, зосередженою на слухачах, і спілкуються безпосередньо про потреби та бажання аудиторії, а також використовують метафори чи приклади, які їм зрозумілі. Було показано, що за допомогою проаналізованих технік і підходів можна формувати нашу аудиторію, перетворювати її на друге «я», робити її не тільки активними слухачами, а й тими, хто відчуває та проживає промову. Емпіричне дослідження довело, що найважливішими якостями хорошого публічного спікера є їхня впевненість та надійність, яскравість, співпраця з аудиторією, позитивне ставлення та пристрасть, здатність залучати аудиторію та розповідати захоплюючі історії, кайрос та гарне почуття гумору.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ПРАЦІВНИКІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Юрій СЕРБАЛЮК — 2025-09-08

У статті розглянуто питання формування правової складової професійної підготовки здобувачів вищої освіти із спеціальностей соціономічного напряму. Мета статті – окреслити актуальність і важливість знання нормативно-правових актів для успішної практичної діяльності у сфері соціального захисту населення, визначити основні механізми роботи з пошуку та застосування правових документів в освоєнні змістових складових освітніх компонентів, написання наукових робіт у практичній професійній діяльності.Актуальність проблеми визначена особливістю практичної діяльності соціального працівника щодо соціального захисту, яка будується за чітко визначеними нормативами, стандартами, алгоритмами, щo закріплено у відповідних нормативно-правових актах. Аналіз Державних соціальних стандартів спеціальностей Соціальна робота та Соціальне забезпечення першого (бакалаврського) рівня вищої освіти виявив значну частину компетентностей, які мають у своїй основі правову складову.Відзначено важливість побудови освітнього процесу таким чином, щоб студент не лише отримував правові знання з різних питань соціального захисту, а й набував навичок їх самостійного пошуку, здатності відстежувати зміни у правовому полі соціального захисту, вміння на їх основі аналізувати і прогнозувати розвиток соціальної політики.Запропоновано класифікацію нормативно-правових актів у сфері соціального захисту, виділено групи їх основних видавників, розглянуто джерела в мережі Інтернет, де розміщені правові документи соціального спрямування у загальному доступі, а також електронні ресурси офіційних видань, бібліотек правової літератури та ресурси з надання консультацій з юридичних питань.Зазначено важливість засвоєння алгоритму пошуку правових актів, використання діючих документів у сфері соціального захисту у розв’язанні професійних завдань.

ОСОБЛИВОСТІ ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ УСТАНОВОК МОЛОДІ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

Тетяна СЕРГА — 2025-09-08

Мета роботи полягає у виявленні особливостей шлюбно-сімейних установок молоді в умовах воєнного стану в Україні. Методологія. Методи теоретичного аналізу (аналіз та синтез, абстрагування та ідеалізація, узагальнення та систематизація, індукція та дедукція), емпіричні методи (опитування за допомогою методик: Тест-карта оцінки готовності до сімейного життя (І. Юнда), Опитувальник «Рольові очікування і домагання у шлюбі» (РОП) А. Волкова).Наукова новизна. Визначено основні вектори змін і трансформації шлюбно-сімейних відносин: відсутність єдиної нормативної моделі структурної і функціональної організації сім’ї і легітимація альтернативних плюралістичних форм шлюбу; зниження впливу соціальної і релігійної регламентації щодо шлюбно-сімейних відносин; гендерна емансипація і деформація рольової структури сучасної сім’ї; вплив західних моделей шлюбно-сімейних відносин; зміщення системи цінностей шлюбу і сім’ї в бік індивідуалізму і приватності; зміна ставлення до сексуальності та сексу; неправильні репродуктивні установки молоді (бездітність, чайлдфрі). Серед викликів і загроз в формуванні шлюбно-сімейних установок молоді виділено: деформація статево-вікової структури населення; вимушена міграція і переселення за кордон; зміна репродуктивних планів; руйнація подружніх зв’язків; зростання бідності серед сімей з дітьми; зміна сімейних ролей та відповідальності. За результатами психодіагностичного дослідження виявлено: серед молоді переважає тенденція до високих показників готовність до сімейного життя, причому серед дівчат ця тенденція набуває ознак стійкої мотивації; найбільш значимими шлюбно сімейними установками є: особистісна ідентифікація з партнером, емоційно-терапевтичні стосунки, очікування від партнера соціальної активності. Висновки. Війна та вимушена масова міграція населення загострила проблеми української родини, спровокувала нові ризики через деформацію статево-вікової та шлюбно-сімейної структури населення і позначилася на уявленнях та установках молоді щодо сімейних відносин, змінила мотиваційну структуру особистості щодо вступу в шлюб і створення сім’ї як базового інституту суспільства.

ДОКУМЕНТАЦІЯ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОСЛУГИ МЕДІАЦІЇ У ПРОФІЛАКТИЦІ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД ВРАЗЛИВИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

Вікторія СТЕПАНЕНКО — 2025-09-08

У статті визначено особливості ведення документації для організації процесу надання соціальної послуги медіації у профілактиці конфліктів серед вразливих груп населення. Медіацію представлено як базову соціальну послугу, що надається вразливим категоріям населення. Зазначено, що процедура медіації є позасудовою, добровільною, конфіденційною і структурованою. Вона передбачає запобігання виникнення або врегулювання конфлікту та складається з підготовки до проведення медіації, безпосереднього проведення медіації і фіксування домовленостей сторін за результатами медіації. Акцентовано, що в умовах війни змінюється фокус і напрям роботи в медіації, підвищується вразливість учасників у процесі надання соціальної послуги медіації. Відповідно, це зумовлює потребу наявності в медіатора додаткових знань і навичок, необхідних для здійснення кризової медіації, яка базується на травма-інформованому підході.Звернено увагу, що існують особливості ведення документації для повнолітніх осіб і дітей щодо організації процесу надання соціальної послуги медіації. Це передбачає врахування специфіки підготовки медіатора, умов надання та випадків, які зумовлюють припинення надання відповідної послуги. Наголошено, що у документації щодо проведення і результатів інформаційно-оціночних зустрічей з медіатором враховуються згода і потреби сторін конфлікту, його сутність і медіабельність, тип складності випадку, показники вразливості учасника і перешкоди. Під час проведення медіації у документації акцентується увага на датах і тривалості проведення заходів, ресурсах, правах, обов’язках та відповідальності медіатора (медіаторів) і сторін медіації. Зазначено, що документація за результатами медіації містить інформацію про домовленості сторін щодо способів розв’язання конфлікту, їх зобов’язання та наслідки у разі порушення відповідних домовленостей. Також наголошено, що після завершення надання соціальної послуги медіації важливою є документація, яка надає інформацію щодо думок, оцінки та реакцій отримувачів відповідної послуги, її кількісних і якісних показників.

АРТТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Ірина ЦИБУЛІНА — 2025-09-08

У статті здійснено комплексний аналіз можливостей арттерапії як ефективного інструменту соціально- педагогічної реабілітації дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. З огляду на зростання кількос- ті дітей, що пережили психотравмуючі події, зазнали насильства, соціального відторгнення, втрати значущих дорослих або були вимушено переміщеними через війну чи інші катастрофічні події, актуалізується потреба у пошуку нових форм гуманістично орієнтованої допомоги, яка виходить за межі традиційного педагогічного чи психологічного супроводу. У цьому контексті арттерапія постає як засіб, що поєднує елементи творчості, психоемоційного розвантаження, самопізнання й відновлення внутрішнього ресурсу дитини. Метою статті є наукове обґрунтування арттерапії як універсального і гнучкого методу соціально-педагогічної реабілітації, що здатен забезпечити не лише емоційне відновлення дитини, а й сприяти її соціалізації, розвитку адаптивних нави- чок, формуванню стійкого позитивного образу «Я» та підвищенню якості життя в умовах кризи. Системати- зовано ключові підходи до трактування поняття «соціально-педагогічна реабілітація», здійснено огляд наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів, а також охарактеризовано сучасні тенденції впровадження арт- терапії в освітню та соціальну практику. Особлива увага приділена аналізу таких можливостей арттерапії, як: створення безпечного простору для емоційного самовираження; корекція поведінкових і комунікативних трудно- щів; розвиток творчого потенціалу; формування адаптивних стратегій у стресових ситуаціях; зниження рівня тривожності та агресивності; покращення сенсомоторної координації; а також загальна стабілізація психо- фізіологічного стану. Продемонстровано, що арттерапевтичні методики можуть бути ефективно адаптовані до вікових, когнітивних, психоемоційних та культурних особливостей дитини, що дозволяє використовувати їх у найрізноманітніших реабілітаційних контекстах – від шкільного середовища до центрів соціальної підтримки.У дослідженні порушено проблему недостатньої систематизації арттерапевтичного досвіду в Україні, а також брак уніфікованих програм, орієнтованих на дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. У висно- вках обґрунтовано необхідність подальших наукових досліджень, спрямованих на розробку структурованих моде- лей соціально-педагогічної реабілітації із застосуванням арттерапії, створення мультидисциплінарних команд фахівців та підвищення кваліфікації педагогів і соціальних працівників у сфері арттерапевтичної практики.

СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ ДОСТУПНОСТІ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДБОРУ У НАЦІОНАЛЬНИХ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ КОНКУРСАХ ПРОЄКТІВ

Ірина ЧАЙКА — 2025-09-08

Стаття присвячена аналізу технології соціального аудиту доступності у процесі відбору проєктів, фінансованих за рахунок державного та місцевих бюджетів. Метою дослідження є аналіз можливостей використання технології соціального аудиту доступності як чинника підвищення ефективності відбору у національних та регіональних конкурсах проєктів. Методологія дослідження включає комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових (зокрема, проєктний метод) методів. Наукова новизна роботи визначається обґрунтуванням застосовності соціального аудиту доступності (як технології, що дозволяє оцінити дотримання принципу інклюзивності в функціонуванні будь-якого соціально-економічного суб’єкта) для оптимізації відбору у конкурсах проєктів, що претендують на бюджетне фінансування. Висновки. Проведення національних та регіональних конкурсів сприяє підвищенню спроможності громадянського суспільства. Використання цієї інноваційної технології є фактором збільшення рівня довіри та покращення комунікації в системі «громада – органи місцевого самоврядування – держава», долучення представників та організацій громадянського суспільства до процесів ухвалення рішень, а також сприяє захисту прав уразливих категорій населення. Попри очевидну потребу у проведенні соціального аудиту доступності під час проведення таких відборів проєктів в Україні, на сьогодні, положення цих конкурсів такої процедури не передбачає. Однак, аналіз вимог до оформлення конкурсних проєктів, описаних у Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, дозволяє зробити пропозиції щодо розширеного тлумачення певних складових таких вимог, що дозволить проводити базову процедуру соціального аудиту доступності і сприятиме підвищення ефективності відбору у національних та регіональних конкурсах проєктів. Важливим в контексті соціального аудиту доступності тут буде аналіз доступності сайту, який використовується для інформування всіх зацікавлених сторін проєкту, в тому числі осіб, які мають вади зору та слуху. А також отримання авторами проєктів Висновку про інклюзивність будівель і приміщень, в яких буде реалізовуватися проєкт (якщо там передбачено перебування бенефіціарів проєкту), який на підставі аналізу дотримання ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд» надають сертифіковані експерти.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В СІМ’ЯХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

Світлана ЧЕРНЕТА — 2025-09-08

Метою статті є теоретичне обґрунтування підходів до дослідження проблеми домашнього насильства у сім’ях ветеранів війни та визначення концептуальних засад аналізу цього явища. Основний акцент зроблено на комплексному розгляді психологічних, соціально-економічних та правових чинників, що впливають на виникнення і розвиток насильства у родинах ветеранів війни. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, який поєднує соціологічний, психологічний і правовий аналіз. Використано методи теоретичного узагаль- нення, порівняльного аналізу наукових джерел, контент-аналізу законодавчих актів та міжнародних документів.Застосування структурно-системного підходу дало можливість виокремити ключові чинники ризику домаш- нього насильства у сім’ях ветеранів, серед яких посттравматичний стресовий розлад, проблеми адаптації до мирного життя та доступ до зброї. Наукова новизна роботи полягає у запропонованому системному огляді теоретичних підходів до вивчення домашнього насильства з урахуванням бойового досвіду та його наслідків.Обґрунтовано необхідність адаптації класичних моделей насильства (соціокультурної, психологічної, циклічної) до специфіки військової травми. Запропоновано концептуальні засади, що поєднують правові механізми захис- ту постраждалих із соціально-психологічними програмами підтримки ветеранів і членів їхніх родин. Зроблені висновки свідчать, що домашнє насильство у сім’ях ветеранів війни є комплексним феноменом, який формується на перетині індивідуальних психотравм, соціально-економічних проблем та культурних чинників. Подолання цієї проблеми можливе лише за умов поєднання психологічної допомоги (лікування ПТСР, навчання навичкам управ- ління емоціями), соціальної підтримки (реабілітація, консультування родин, інтеграція у громаду) та правових заходів (невідворотність покарання, розвиток кризових служб). Подальші дослідження варто зосередити на емпіричному аналізі поширеності насильства у ветеранських сім’ях України, вивченні гендерних аспектів про- блеми та вивченні міжнародного досвіду профілактики.

ПРОБЛЕМИ ЛОКАЛЬНИХ ПАРТНЕРІВ У МІЖНАРОДНІЙ ГУМАНІТАРНІЙ ВІДПОВІДІ НА КРИЗУ В УКРАЇНІ

Олена ШЕВЧЕНКО — 2025-09-08

У статті актуалізовано проблему взаємодії між локальними та міжнародними партнерами в аспекті надання гуманітарної допомоги постраждалому населенню України внаслідок збройної агресії російської федерації.Визначено, що локальні партнери в аспекті надання гуманітарної допомоги – це місцеві чи національні організації, спільноти чи установи, що діють безпосередньо в самій зоні виникнення та розповсюдження гуманітарної кризи, володіють знанням місцевого контексту, мають довірою від громад та беруть активну участь у здійсненні планування, реалізації, а також оцінюванні різних гуманітарних заходів, співпрацюючи із міжнародними організаціями, НУО або структурами урядовими на засадах взаємної відповідальності та партнерства.Також було проведено комплексний аналіз основних факторів, які чинять негативний вплив в цілому, на ефективність надання гуманітарної допомоги в Україні через проблеми співпраці між локальними та міжнародними гуманітарними організаціями. Встановлено, що хоча місцеві неурядові та громадські організації володіють достатньо глибоким знанням місцевого контексту, довірою громад, а також високим рівнем адаптивності, однак їх роль переважно є обмеженою функціями імплементуючими, що спричиняє до зниження гнучкості та актуальності гуманітарних програм, незбалансованого покриття потреб та дублювання зусиль. Окремо було розглянуто відтік кваліфікованих працівників до міжнародних гуманітарних організацій, жорсткі комплаєнс-вимоги та значний брак інституційного фінансування («core funding»), що підривають мотивацію, стійкість та «інституційну пам’ять» локальних партнерів. У результаті було обґрунтовано потребу переходу від моделі субпідряду до дійсного партнерства, розширення довгострокового фінансування локальних організацій та адаптації процедур враховуючи соціокультурні особливості регіонів, які потребують гуманітарної допомоги.

ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ БІЖЕНЦІВ В ЄВРОПІ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Володимир ТАРАН — 2025-09-08

В статті досліджено особливості етнічної толерантності українських біженців в країнах Європейського Союзу в умовах російсько-української війни. Доведено, що актуальною і значимою проблемою українських біженців за кордоном є адаптація та інтеграція до нового соціокультурного середовища, яка залежить від прийняття цінностей, норм і моделей поведінки в приймаючих європейських громадах, а умовою яка забезпечує цей процес є рівень етнічної толерантності. Проблема впливу негативних психосоціальних і психоемоційних наслідків війни в Україні на збільшення вимушено переміщених осіб відображена у працях вітчизняних та іноземних дослідників, але в науковому просторі недостатньо праць, присвячених дослідженню етнічної толерантності українців, які були вимушені виїхати за кордон у зв’язку із розпочатою повномасштабною російською агресією. Визначено, що етнічна толерантність розглядається: як властивість і риса особистості; форма толерантності до звичаїв, способу життя і традицій представників інших культур та етносів; як передумова міжособистісної взаємодії в різних етнічних групах суспільства; як терпиме ставлення представників однієї етнічної спільноти до представників іншої спільноти. За результатами емпіричного дослідження виявлено: актуальними проблемами українських біженців у Європі є фінансові і мовні проблеми, працевлаштування і пошук житла, проблеми адаптації до нового соціального середовища; показники різних видів толерантності мають середній рівень вираженості, а третина опитаних виявили високий рівень етнічної толерантності; більшість біженців виявили позитивну етнічну ідентичність, хоча існує деяке збільшення таких її типів як індиферентність та етноегоїзм як протилежні тенденції; найбільші показники негативної (зворотної) кореляції виявлено за показниками толерантності та показниками «етнонігілізм» і «етноізоляція».

МІСЦЕВІ СОЦІАЛЬНІ ПРОГРАМИ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Андрій КОЛОСОК — 2025-09-08

В статті розкрито актуальність розробки та впровадження соціальних програм на рівні територіальних громад, обґрунтовано їхню роль у задоволенні соціальних потреб населення в умовах децентралізації, доведено ефективність локального підходу до надання соціальних послуг та зазначено ключові чинники, що впливають на результативність їх реалізації. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії програма соціального захисту населення ‒ це системно організований комплекс заходів, спрямованих на розв’язання конкретних соціальних проблем вразливих категорій населення, що реалізується у визначений термін з використанням відповідних фінансових, матеріальних, трудових та організаційних ресурсів в межах певної території. Вивчено правове забезпечення формування та реалізації соціальних програм, як на держаному так і місцевому ріні. Досліджено стан виконання державних цільових програм, відмічено затримки в їх реалізації через брак фінансування, за винятком окремих програм спрямованих на підтримку осіб з інвалідністю, дітей-сиріт, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб. Досліджено наявні соціальні програми Луцької міської територіальної громади, зокрема проаналізовано: Комплексну програму соціальної підтримки ветеранів війни та членів їх сімей на 2024–2026 роки; Програму соціального захисту населення на 2023–2025 роки; Програму соціальних виплат дітям на 2024–2026 роки; Програма розвитку надання соціальних послуг на 2021–2025 роки; Програму «Громада без Бар’єрів» на 2024–2026 роки; Програму соціальної адаптації осіб з інвалідністю на 2024–2026 роки; Програму забезпечення виконання рішень суду та виконавчих документів на 2024–2026 роки; Програму забезпечення житлом на умовах співфінансування учасників АТО/ООС та членів їх сімей на 2021–2025 роки, визначено особливості їх формування та впровадження.Запропоновано напрями підвищення ефективності цільових програм соціального захисту населення: посилення адресності соціальної допомоги, цифровізація та автоматизація процесів розробки та реалізації соціальних програм, орієнтування програм на профілактику соціальних ризиків, децентралізація управління соціальними програмами, удосконалення нормативно-правової бази, здійснення постійного моніторингу та оцінки ефективності соціальних програм, забезпечення міжсекторальної взаємодії та партнерства, дотримання гендерно-чутливого підходу у формуванні соціальних програм, залучення громадськості до формування соціальних програм, забезпечення гнучкість соціальних програм до кризових ситуацій. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності місцевих соціальних програм в післявоєнний період.