Ввічливість. Humanitas

ЛОГОПЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ В СИСТЕМІ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Ірина БРУШНЕВСЬКА — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

В статті обґрунтовано актуальність підтримки сімей з дітьми, у яких діагностовано або які мають ризик виникнення порушень психофізичного розвитку, тобто запровадження раннього втручання на державному рівні. Ненадання послуг раннього втручання сім’ям з дітьми із особливими потребами сприяє появі небажаних соціальних явищ, таких як відмова батьків від дітей і передача їх на виховання в інституції та прийомні сім’ї, руйнування сімей, які не відмовляються від дітей. Звернено увагу, що на сучасному етапі в системі спеціальної освіти України більш коректним та прийнятним є термін «психолого-педагогічний супровід дітей раннього віку та їхніх сімей». На основі аналізу різноманітних наукових підходів сформульовано визначення психолого-педагогічного супроводу розвитку дітей раннього віку як здатності освітнього фахівця до комплексної підтримки фізичного й психічного розвитку дитини на основі фахових знань про фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості розвитку дітей раннього віку; уміння створювати умови для повноцінного розвитку психічних процесів у різних видах активностей дітей раннього віку з урахуванням провідних видів діяльності і законів розвитку з метою прийняття дитиною себе та інших людей. Мета дослідження – аналіз складових логопедичного обстеження дітей раннього віку в системі їхнього психолого-педагогічного супроводу. Дитина від народження до трьох років природно активно засвоює мовлення, оскільки це зумовлено її потребами у пізнанні, комунікації, самореалізації. Мовлення сприяє формуванню її інтелектуального потенціалу, збільшує пізнавальну активність, якісно розширює світогляд, стимулює і збагачує комунікативні навички. На першому році життя пріоритетним для дитини є емоційне спілкування, на другому році важливим показником є предметна діяльність, на третьому році активно розвивається ігрова діяльність. Всі ці процеси опосередковані сприйманням та розумінням зверненого до дитини мовлення, розвитком власного мовлення як чинника пізнання себе як особистості, навколишнього середовища, розвитку пізнавальних можливостей дітей. Головним завданням логопедичного обстеження дітей раннього віку є поглиблений, максимально об’єктивний аналіз розвитку мовлення дитини, визначення факторів, які негативно або позитивно впливають на цей процес, з метою раннього розпізнавання та виявлення порушень мовлення.

СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ ДЛЯ МОНОБАТЬКІВСЬКИХ СІМЕЙ В КОНТЕКСТІ СІМЕЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Світлана ВАКУЛЕНКО, Аміна ОМЕЛЬЧЕНКО — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

В Україні, як і в інших європейських країнах, в останні десятиліття спостерігається плюралізація форм сім’ї та батьківства. Крім того, наслідком повномасштабної війни є загибель багатьох чоловіків і жінок, як тих, що брали участь у бойових діях, так і цивільних, через що багато дітей залишилися без одного з батьків, або ж навіть без обох. Отже, практика утримання та виховання дітей самотніми матерями/батьками поширюватиметься в нашій країні й надалі. Для таких сімей важливою є підримка й допомога з боку суспільства, зокрема, через надання якісних соціальних послуг. Мета статті – теоретично обгрунтувати можливості використання підходу, орієнтованого на сильні сторони клієнта, для надання соціальних послуг монобатьківським сім’ям. З методів наукового дослідження використано методи порівняльного аналізу та узагальнення. Авторки зверталися до інформації з відкритих джерел, експертних оцінок, даних Державної служби статистики України. В результаті проведеного аналізу було з’ясовано, що, станом на зараз, в практиці надання соціальних послуг монобатьківським сім’ям все ще домінує патерналістська модель, що робить акцент на виплатах і пільгах. Натомість більш перспективною авторки вважають модель «участі», в межах якої клієнт співпрацює із фахівцем через спільне формування цілей і завдань, визначення ресурсів і шляхів досягнення поставлених цілей. Така модель ґрунтується на підході, зорієнтованому на сильні сторони клієнта, що останнім часом набуває поширення в роботі вітчизняних соціальних служб. Робота щодо організації системи соціальних послуг для монобатьківських сімей в Україні видається важливою та актуальною в контексті сучасної соціальної практики, особливо в умовах війни. Необхідно постійно оновлювати програми та послуги, підлаштовувати їх під нові реалії та потреби сімей і громад.

ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ

Наталія ГЕВЧУК, Олена ДАНИЛЮК — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті представлено дослідження соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб у територіальні громади. Розглянуто теоретичні аспекти дослідження соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Проаналізовано визначення поняття «соціальна інтеграція» у науковій літературі. Територіальну громаду розглянуто як суб’єкт соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Визначено проблеми внутрішньо переміщених осіб в процесі соціальної інтеграції в територіальну громаду (на прикладі Орининської сільської ради, Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області). Подано аналіз інформації щодо діяльності Орининської сільської ради та аналіз статистичних даних щодо динаміки кількості внутрішньо переміщених осіб. З’ясовано основні мотиви вимушеного переміщення населення України; мотиви вибору місця переміщення. Визначено перешкоди на шляху позитивного ставлення населення громади до внутрішньо переміщених осіб. Виокремлено проблеми і негативні наслідки, обумовлені наявністю внутрішньо переміщених осіб, для приймаючої громади. Досліджено найбільш вагомі позитивні наслідки соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб, що очікуються у територіальній громаді, де вони проживають. Визначено найбільш вагомі переваги для територіальної громади, які є, у зв’язку із залученням працездатних внутрішньо переміщених осіб; найбільш суттєві перешкоди на шляху ефективного залучення внутрішньо переміщених осіб до життя приймаючих громад; проблеми, які, є найбільш актуальними для підприємців із числа внутрішньо переміщених осіб: нестача фінансових ресурсів, низькі можливості отримання кредиту на розвиток бізнесу та невизначеність законодавчих положень щодо надання преференцій внутрішньо переміщеним особам для підвищення підприємницької активності. Виокремлено види соціальних послуг внутрішньо переміщеним особам, які частково може дофінансовувати держава.

ГОТОВНІСТЬ СІМЕЙ ДО ПОВЕРНЕННЯ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ ДОДОМУ

Аліна ДУЛЯ, Тетяна ЛЯХ, Тетяна СПІРІНА — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Складнощі психосоціального характеру, з якими стикаються учасники та учасниці бойових дій після повернення до умов мирного цивільного життя, впливають на специфіку взаємостосунків у сім’ї, з друзями, найближчим оточенням, соціальною комунікацією. У Єдиному державному реєстрі зазначається, що на січень 2023 року в Україні майже 800 000 осіб мають статус учасника бойових дій. Наразі, проблема готовності сім’ї до повернення учасника бойових дій додому потребує суттєвого вивчення та дослідження, адже від того як сім’я та учасник бойових дій переживуть період адаптації, залежатимуть їхні взаємостосунки. У статті розглянуто проблему готовності сім’ї до повернення учасника бойових дій додому, зазначені особливості повернення до умов цивільного життя учасниць бойових дій. Окреслено стратегії подолання проблем адаптаційного періоду: допомога зовні (характер професійної допомоги), допомога сім’ї, яка надає підтримку учаснику бойових дій в адаптації до мирного життя. Визначено рекомендації членам сім’ї, дотримання яких сприятиме покращенню взаємовідносин із учасником бойових дій: важливо прийняти зміни, які відбулися у нього, усвідомити зміну системи цінностей, не прискорювати події, поважати особистий простір людини, навчитися окреслювати власні межі, проявляти терпіння тощо. Через воєнні дії в нашій країні підвищується увага до чинників сімейної адаптації учасників бойових дій після повернення до умов цивільного життя. Саме сім’я може стати дієвим та реальним ресурсом підтримки учасників бойових дій.

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ РИЗИКУ

Наталя КАБУСЬ, Лілія КЛОС — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано вплив інформаційного суспільства на соціалізацію особистості, визначено основні ризики та виклики сучасного світу, серед яких – масове маніпулювання свідомістю, що зумовлює інтелектуальний та світоглядний хаос і стає причиною абераційної соціалізації. Обґрунтовано стратегічні орієнтири соціального виховання зростаючого покоління в інформаційному суспільстві ризику, що сприятиме досягненню провідної мети системи освіти – становленню особистості – громадянина, патріота, інноватора, майбутнього лідера сучасного світу, здатного ефективно працювати для власного блага й добробуту своєї країни. Схарактеризовано завдання соціального виховання, реалізація яких сприятиме формуванню у зростаючого покоління стійкої системи цінностей та переконань, чіткої громадянської позиції, психологічної стійкості, вміння ефективно реагувати на виклики й долати труднощі на шляху до значущої мети, здатності до свідомого особистісного й соціального самовизначення, самоконтролю, самоорганізації й управління власною життєдіяльністю; розвитку лідерських якостей дітей та молоді, вихованню лідерів, здатних приймати відповідальні рішення й будувати міцну державу свідомих соціально активних громадян, готових наполегливо працювати й об’єднувати зусилля для загального добробуту й сталого розвитку держави. Закцентовано увагу на важливості підвищення рівня готовності суб’єктів соціально-педагогічної діяльності до проєктування й реалізації системи соціально-виховної роботи в оновленому контексті, що сприятиме формуванню здатності молодого покоління бути ефективним в сучасному світі, протидіяти деструктивному впливу медіасередовища, управляти власною взаємодією з медіа, уникати медіазалежності, використовувати інформацію як ресурс досягнення життєвого успіху, формуванню в дітей та молоді здатності до самоорганізації й свідомого управління власним і суспільним розвитком.

ЛІБЕРАЛЬНА ПЕРЕБУДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ: НОВИЙ КОНТЕКСТ ДЛЯ РОЗВИТКУ НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Андрій КАМБУР — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті досліджується процес ліберальної перебудови соціальної держави та її вплив на функціонування неприбуткових організацій у сфері надання соціальних послуг. Автор аналізує зміни в політиці соціального забезпечення та перетворення системи соціальних послуг у контексті ліберальних ідеологій і ставить собі за мету визначити, які виклики та можливості виникають для неприбуткових організацій у зв’язку з цими трансформаціями. У дослідженні використано історико-порівняльний, гіпотетико-дедуктивний, логічні методи. Основними результатами дослідження є положення про те, що в контексті ліберальної розбудови соціальної держави, неприбуткові організації у сфері надання соціальних послуг стають ключовими учасниками в розвитку соціального сектору. Розвиток неприбуткових організацій у цьому новому контексті відображає зміни у способах забезпечення соціального захисту та підтримки населення, що сприяє поліпшенню якості життя. Автор докладає зусиль для розкриття ключових аспектів взаємодії між державним сектором і неприбутковими організаціями, наголошуючи на важливості такої співпраці для поліпшення якості та доступності соціальних послуг для населення. Крім того, у статті проводиться аналіз впливу ліберальних реформ на фінансування, управління та стратегічне планування неприбуткових організацій у сфері надання соціальних послуг. Автор доходить висновку про те, що неоліберальні тренди впливають на якісні зміни взаємовідносин між державою, ринком і неприбутковим сектором. В останні десятиліття вони породжують попит на недержавні інститути та механізми, здатні зняти з держави частину зобов’язань. Теоретично це означає перегляд зобов’язань із забезпечення соціального добробуту громадян між ринком, суспільними інститутами (сім’я та об’єднання громадян) і державою в бік скорочення ролі останньої.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ірина КАРПИЧ — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто питання щодо організації надання соціальних послуг особам, які опинилися у складних життєвих обставинах в умовах воєнного стану. Метою статті є висвітлення державної політики України щодо організації надання соціальних послуг в умовах воєнного стану. Методами дослідження є моніторинг, аналіз, систематизація, узагальнення та синтез. Науковою новизною статті є те, що в роботі висвітлено сучасну державну політику України щодо організації надання соціальних послуг в умовах воєнного стану та виокремлено пріоритетні напрямки соціальної політики у розвитку системи надання соціальних послуг. Вважаємо, що організація надання соціальних послуг є важливою складовою реалізації соціальної політики країни на сучасному етапі. Виокремлено основні напрями державної політики щодо надання соціальних послуг: визначення правових засад профілактики потрапляння осіб та/або сімей у складні життєві обставини, подолання або мінімізації негативних наслідків таких обставин; управління системою надання соціальних послуг; створення умов для формування та розвитку ринку соціальних послуг; розроблення та виконання державних та місцевих цільових програм; визначення переліку соціальних послуг; організація надання соціальних послуг; здійснення науково-методичного, інформаційного, кадрового забезпечення системи надання соціальних послуг; забезпечення дотримання державних стандартів соціальних послуг. Встановлено, що виклики, які постали перед соціальною сферою потребують системних змін у розвитку системи соціальних послуг. Пріоритетними напрямками у розвитку системи надання соціальних послуг є: цифровізація соціальної сфери; робота над посиленням спроможностей громад та розвитку у них необхідних соціальних послуг. Реалізація поставлених завдань в країні відбувається шляхом запровадження окремих експериментальних проєктів у відібраних громадах.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-СИРОТАМИ ТА ДІТЬМИ, ПОЗБАВЛЕНИМИ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ В УКРАЇНІ

Альона СТАДНИК, Віктор КУЗЬМІН, Марія КУЗЬМІНА, Ігор МЕЩАН — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Проблема забезпечення соціальних гарантій дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Актуальність дослідження полягає в тому, що в Україні зареєстровано понад 100 тисяч дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах та не мають батьківського піклування. Діти, з тих чи тих причин позбавлені опіки батьків, потрапляють до дитячих будинків або установ інтернатного типу і найчастіше опиняються у виключно несприятливих для повноцінного розвитку і успішної соціалізації умовах та перебувають у вразливому становищі, яке може негативно вплинути на їхній фізичний, емоційний та соціальний розвиток. Все це позначається на сучасному поколінні дітей у цілому і, безумовно, відіб’ється на майбутніх поколіннях, що набуває сьогодні виняткової важливості. Ця категорія дітей потребує особливої уваги соціальних служб та органів влади, адже їхнє майбутнє залежить від того, наскільки ефективно будуть забезпечені їхні соціальні гарантії. Забезпечення соціальних гарантій вимагає комплексного підходу до системи підтримки, який би забезпечив їм право на гідне життя та розвиток. За результатами аналізу сучасного стану організації соціального захисту та забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в розвинутих країнах можливо зробити висновок про те, що в Україні існує низка проблемних питань, що потребують уваги та розв’язання. Серед проблем слід виділити: недосконале законодавство, недостатню фінансову підтримку, неефективну систему установ дитячого перебування та системи опіки, недостатню увагу до індивідуальних потреб кожної дитини. Необхідно посилити координацію між органами влади та громадськими організаціями, забезпечити достатню кількість кваліфікованих працівників у сфері соціального захисту, а також створити належну інфраструктуру для утримання дітей. Однак є перспективи для поліпшення правових засад соціальної роботи з дітьми-сиротами та позбавленими батьківського піклування в Україні: реформа законодавства, покращення умов життєдіяльності дітей в установах та розвиток програм соціальної підтримки. Важливо розвивати програми психологічної та соціальної підтримки для дітей, а також надавати різнобічну підтримку прийомним сім’ям. Також необхідно спрощувати процедури усиновлення та опіки для забезпечення швидшого знаходження нових сімей для дітей. Аналіз правових засад соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування в Україні потребує комплексного погляду на проблему та системних змін. Важливо поєднувати зусилля надавачів правової допомоги, громадських організацій, урядових структур та міжнародних організацій для забезпечення ефективної системи соціального захисту цих дітей. Це вимагає удосконалення законодавства, розвитку соціальних послуг та залучення громадськості до питань захисту прав дитини.

ОБҐРУНТУВАННЯ ФУНКЦІЙ ПЕДАГОГІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ СТУДЕНТІВ СОЦІОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Олена КУПЕНКО — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Соціальна зрілість людини розглядається як здатність бути щасливою і в добробуті – з одного боку, як здатність справлятися зі складністю та надзвичайними подіями – з іншого. Акцент також зроблено на соціальній зрілості людини як її позитивному внеску у добробут спільноти в цілому. Надзвичайна ситуація розглянута як ситуація прояву, розвитку або зміни «вектору» соціальної зрілості людини. При цьому схарактеризовано ймовірнісний характер розвитку соціальної зрілості людини. Його результат залежить від стійкості, вразливості, рівня морального розвитку людини та докладених вольових зусиль, але не обмежується цим. Завдання розвитку соціальної зрілості пропонується вирішувати в рамці педагогічного середовища, що передбачає свободу індивідуальної освітньої траєкторії студентів і свободу людини в широкому розумінні. Для обґрунтування функцій педагогічного середовища розвитку соціальної зрілості застосовано ряд теоретичних положень К. Роджерса («хороше життя», «свобода»), Л. Кольберга («рівні морального розвитку»), К. Гіліган («мораль турботи»), Т. Кеннона («компоненти вразливості»). Обґрунтовано такі функції: 1) надання зразків й організація обговорень моральних дилем на порозі складності; 2) організації реальних практик турботи про інших людей; 3) забезпечення інклюзивної підтримки за запитом із врахуванням вразливості; 4) створення умов для взаємин людини з людиною та свободи стати самим собою. Соціальну зрілість розглянуто як мета-якість відносно загальних і фахових компетентностей, програмних результатів навчання. Обґрунтовано, що педагогічне середовище є надмірним відносно змісту освітніх компонентів освітньої програми соціономічних спеціальностей. Однак така надмірність потрібна. Вона розширює можливості індивідуальної освітньої траєкторії студентів не лише до заданих компетентностей та програмних результатів навчання, але й до самовизначення та соціальної зрілості. Орієнтуємося на студентоцентроване педагогічне середовище, в якому людина все більше становиться сама собою; тим самим робить більший позитивний внесок у колективний добробут спільноти в цілому.

ДОБРОДІЙНІ ПРАКТИКИ СІЛЬСЬКИХ «ПРОСВІТ» ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1917-1919 РР.)

Геннадій КУЧЕРОВ, Анатолій СКРИПНИК — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

На основі аналізу архівних матеріалів та публікацій регіонального періодичного друку характеризується благодійна діяльність сільських «Просвіт» Правобережної України у 1917-1919 рр., що є метою статті. Незважаючи на велику увагу наукового співтовариства до феномену філантропії, остання не стала предметом міждисциплінарних спеціальних досліджень (у нашому випадку соціальної роботи та історії України). З’ясовано, що сільські «Просвіти» регіону здійснювали благодійну діяльність на постійній основі. Вони, перебуваючи ближче до народу, як правило, якісніше, ніж державні та військові органи, справлялися з вирішенням багатьох соціальних проблем на місцях. Визначено та охарактеризовано основні напрями, форми, мотиви благодійності просвітницьких товариств. Зокрема, пріоритетною для благодійних намірів сільських «Просвіт» була сфера освіти, а серед різноманітних форм роботи, за рахунок яких здобувалися кошти нужденним, помітне місце посідали театральні заходи. Показано внесок сільських просвітян у становлення і розвиток системи дошкільного виховання. Встановлено активну участь «Просвіт» у фінансовій підтримці учнів та студентів через призначення стипендій. У дослідженні наголошується, що діяльність сільських «Просвіт» регіону на терені благодійності була активною, різноманітною, в ній переважали безоплатна праця і велика організаторська робота, що привертало увагу громадськості до актуальних соціальних проблем різних категорій населення. Просвітяни активно залучалися до громадської діяльності, набували навичок плідного співробітництва як з органами державної влади, так і місцевим населенням. На основі проведеного дослідження автори пропонують дослідити благодійну роботу сільських просвітян у контексті одного з найважливіших елементів розвитку громадянського суспільства того часу.

ПІДХОДИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЄКТІВ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Віктор ЛЯХ — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Громадські організації України є повноправними суб’єктами соціальної роботи, що доведено їх колосальним внеском в її розвиток до воєнного часу і особливо – у цей непростий період, який переживає зараз наша держава. Їхня роль буде провідною і у повоєнний час, коли перед громадянським суспільством постане завдання відновлення України, вирішення численних викликів та завдань, що постануть у всіх площинах і векторах функціонування і відновлення держави. Тому, не можна недооцінювати ролі громадських організацій, які мають унікальну особливість – швидко реагувати на ці виклики, оцінюючи проблеми українського суспільства, виявляти актуальні потреби членів громад, розробляти та реалізовувати потужні національні, регіональні і локальні соціальні проєкти, спрямовані на вирішення визначених проблем і задоволення діагностованих ними потреб населення. Встановлено, що громадські організації використовують соціальне проєктування як інноваційну соціальну технологію, спрямовану на прогнозування та програмно-цільову реалізацію соціальних нововведень. Розробляючи та реалізуючи соціальні проєкти, громадські організації мають можливість вирішувати соціальні проблеми територіальних громад, окремих вразливих категорій отримувачів соціальних послуг, сприяти покращенню якості життя людей, розвивати волонтерську діяльність та підвищувати соціальну активність осіб, які реалізують соціальні проєкти, або є їх стейкхолдерами. У статті автором на основі досвіду Фонду Східна Європа виокоремлено підходи до класифікації соціальних проєктів. Визначено і проаналізовано шість класифікаційних ознак, за якими групуються проєкти, а саме: за розміром проєкту (монопроєкти; мультипроєкти; мегапроєкти); за обсягом фінансування проєкту (малі; середні; великі); за призначенням проєкту (інвестиційні; інноваційні; науково-дослідницькі; соціально-едукаційні; змішані); за тривалістю (короткострокові; середньострокові; довгострокові); за географічною ознакою (у межах певного населеного пункту; регіональні; міжнародні); за рівнем організованості зсередини організації (локальні; корпоративні). Фонд Східна Європа – українська благодійна неприбуткова організація, історія якої бере початок ще від 1992 року. Сьогодні Фонд Східна Європа є одним із лідерів громадського сектору в Україні, реалізувавши понад 100 соціальних програм різного масштабу, тривалості та складності. Серед напрямків проєктної діяльності – розвиток демократії та громадянського суспільства, впровадження електронного урядування, розвиток малого та середнього бізнесу і соціального підприємництва, енергоефективні проєкти, соціальна підтримка вразливих категорій населення та ін. У своїй роботі фахівці фонду спираються на широку мережу партнерів: державні та місцеві органи влади, громадських лідерів, НДО, асоціації, університети, дослідні інституції та організації, що надають технічну допомогу. Фонд Східна Європа є членом Мережі Фонду Євразія (Eurasia Partnership Network), тож має доступ до досвіду організацій Фонду Євразія у пострадянських країнах.

ПОХИЛИЙ ВІК ЯК ФАКТОР ВРАЗЛИВОСТІ У ПЕРІОД ВОЄННОГО ЧАСУ

Тетяна ЛЯХ, Максим КУЗНЄЦОВ — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Люди похилого віку є вразливою категорією населення і, саме тому, у практиці соціальної роботи вони розглядаються як специфічна, особлива група, яка потребує задоволення спеціалізованих індивідуальних потреб. Наразі, їх реалізація забезпечується шляхом соціальних гарантій, соціального страхування; надання соціальної допомоги, соціальної підтримки, соціальних послуг; впровадженням соціальних проєктів і програм, спрямованих на розвиток життєстійкості людей похилого віку. Автори статті зазначають, що повномасштабне вторгнення росії на територію нашої держави 24 лютого 2022 року, мало негативний вплив на життя та здоров’я людей похилого віку, загрожуючи їхній життєстійкості загалом. Наразі, перед суспільством постають виняткові, незвичні й надзвичайні проблеми: зміна пріоритетів, створення нових форм допомоги й соціальної підтримки людей похилого віку, надання притулків, шелтерів для тимчасового проживання, пошук шляхів їхньої інтеграції та соціальної адаптації у середовище приймаючих громад, навчання фахівців для роботи у надзвичайних умовах. Враховуючи воєнний стан в Україні, для аналізу потреб людей похилого віку варто зосередитися на їхніх ключових труднощах (самообслуговування, втрата соціальних зв’язків, віддалення від дорослих дітей та друзів, психосоціальна, морально-ціннісна дезадаптація у суспільстві, самотність, самоізоляція, низька якість життя). У статті зазначається, що у перші дні повномасштабної російської агресії, під загрозою перебували базові потреби людини, як от: потреба у воді, захисті, здоров’ї, харчуванні. Через війну, люди похилого віку постійно переживають загрозу щодо власного життя, здоров’я, втрачають відчуття безпеки, захищеності й захисту рідних, можливості проживання у комфортних умовах. Наразі, актуальним й нагальним є питання безпеки конкретної людини та, загалом, національної безпеки. Водночас, не контрольованість зазначеного питання, призводить до розгубленості, тривоги, хвилювання, занепокоєння, стресу, дезорієнтації тощо. Це призводять до зміни поведінки, людина починає демонструвати злість, агресію, роздратування, низький рівень самоконтролю, посилюються панічні настрої.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДИК ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ З ДІТЬМИ-АУТИСТАМИ ТА ЇХ РОДИНАМИ

Тетяна МАРТИНЮК, Євгенія ЄМЕЛЬЯНЕНКО, Юрій ГРИНЕВИЧ — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Визначено, що аутизм або розлад спектру аутизму (PCA) – це неврологічний розлад, що характеризується низкою симптомів, зокрема дефіцитом соціальної взаємодії, повторюваною поведінкою та стереотипним мисленням, когнітивними інтересами, руховою активністю, наслідуванням. Складність діагностики та труднощі соціальної адаптації дітей з РСА стають важким тягарем для оточення дитини, особливо членів родини. Таку ситуацію можна пояснити соціальним середовищем і власними реакціями членів родини на ритуальну поведінку, специфікою психологічних процесів, соціальною ізоляцією дитини, яка може проявлятися в негативних директивах (осуд, презирство, уникнення) та нейтральні або позитивні реакції (співчуття, жалість). У багатьох випадках через ланцюги асоціацій соціальні інструкції передаються від дитини до її найближчого оточення, особливо до батьків, як людей, які тісно взаємодіють з носієм розладу, в даному випадку – дітьми-аутистами («асоційована стигма»). Або отримувати інструкції від членів родини щодо своїх стосунків із соціальним оточенням («самостигматизація»). Такий хід подій визначає якість життя родини та ступінь її соціалізації, що виражається в рухливості та мобільності членів родини, їх участі в суспільному житті, специфіці стосунків усередині родини, статусів батьків та соціуму, психологічне, емоційне здоров'я та родинне щастя. В українському науковому дискурсі про соціальну роботу є лише поодинокі дослідження, в яких висвітлюються специфічні проблеми хворих на РСА та потреби родин, які їх підтримують. Вітчизняна наукова спілка розглядає це питання більше в дискурсі психології, психіатрії та педагогіки, ніж у контексті соціальних інтервенцій, які передбачають акцентування уваги дослідників на особливостях психічної діяльності людей з аутизмом, міжособистісних стосунків у родині, деталі процесу навчання дітей з аутизмом, але ігнорування соціального та родинного благополуччя. Аналіз методик психотерапевтичної взаємодії з дітьми-аутистами та їх сім’ями показав, що особливу увагу слід приділяти збалансованості адаптаційних потреб сім’ї з її можливостями і ресурсами. У контексті адаптивної соціалізації роль соціальної роботи зосереджена на забезпеченні соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з аутизмом, на мікрорівні (індивід і сім’я) і макрорівні (суспільство). Вона зосереджена на підтримці стійкості сім’ї шляхом розширення можливостей кожного члена та сім’ї для включення в соціальний процес.

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКІ КАМПАНІЇ ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Ярослав МУДРИЙ, Марія ГУЛЯЄВА — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Мета статті – розкрито суть та висвітлено можливості інформаційно-просвітницьких кампаній у профілактиці домашнього насильства. Аналіз наукових, публіцистичних, довідкових джерел, Інтернет-ресурсів, узагальнення, систематизація матеріалу дозволила зробити висновок, що такі кампанії мають важливе значення у приверненні уваги громадськості до теми, яка часто страждає від замовчування та стигматизації. Змістом і метою інформаційно-просвітницьких кампаній є підвищення обізнаності, що включає в себе зусилля, спрямовані на підвищення рівня знань про причини та наслідки різних видів насильства, боротьбу зі ставленням, переконаннями та нормами, які потурають домашньому насильству, а також інформування людей про відповідні закони, політику, послуги та права. Ключовими моментами інформаційних заходів є наступні: підвищення обізнаності, як обов’язкова умова та фундамент для запобігання насильству; врахування можливостей інформаційно-просвітницького підходу; розуміння обмежень такої діяльності; розробка ефективних заходів з підвищення обізнаності. Встановлено, що найпотужніші міжнародні та національні кампанії – це інтерактивні кампанії. Саме вони привертають увагу глядачів і змушують їх замислитися над серйозністю проблеми. Такі кампанії можуть варіюватися від проникнення у сферу маркетингу та розміщення актуальної інформації на товарах і продуктах до встановлення рекламних та довідкових щитів, автоматів з інформацією про боротьбу з насильством. Інші кампанії проти домашнього насильства намагаються привернути увагу громадськості, використовуючи впізнавану іконографію. Коли глядач стикається з чимось знайомим, проблема здається набагато реальнішою. Наведено приклади таких кампаній, які включають зображення відомих персонажів, наприклад, принцес, які зазнали насильства, ляльок Барбі з синцями та закривавлених героїв мультфільмів або ж фото реальних чи відомих людей тощо.

ЕВОЛЮЦІЯ ФАНДРАЙЗИНГУ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ВІД ТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ ДО СУЧАСНИХ СТРАТЕГІЙ

Олена ОМЕЛЬЧЕНКО — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Ця стаття присвячена всебічному аналізу еволюції фандрайзингу в контексті соціальної роботи, досліджуючи його перехід від традиційних практик збору коштів до сучасних стратегій, адаптованих до цифрової доби. Вона відображає історичний розвиток фандрайзингу, виокремлюючи ключові моменти трансформації, що включають зміни у методах, стратегіях, та використанні технологій, що значно розширили можливості залучення ресурсів. Стаття описує етапи розвитку фандрайзингу, від ранніх форм філантропії до професійного і стратегічного підходу в сучасних умовах, з акцентом на вплив цифровізації та глобалізації. Мета роботи полягає в детальному розгляді еволюції фандрайзингу, аналізі його ролі в соціальній роботі та вивченні впливу сучасних цифрових технологій на стратегії залучення ресурсів. Особлива увага приділяється порівняльному аналізу різних визначень фандрайзингу, які демонструють його еволюцію від простого збору коштів до комплексної стратегічної діяльності. Через це дослідження виявляються основні тенденції, які формують сучасний ландшафт фандрайзингу, та оцінюється їхній потенційний вплив на майбутнє соціальної роботи. Стаття покликана забезпечити фахівців у галузі соціальної роботи, фандрайзингу, а також інших зацікавлених осіб глибоким розумінням розвитку та сучасного стану фандрайзингу, надаючи інсайти щодо використання інноваційних підходів для ефективного залучення ресурсів. Методологія дослідження базується на аналізі наукової літератури, історичних даних, а також сучасних практик фандрайзингу. В статті використані порівняльний аналіз, систематизація та узагальнення існуючих підходів до фандрайзингу з акцентом на їх еволюцію та інноваційні аспекти. Наукова новизна виявляється в комплексному підході до аналізу історії та розвитку фандрайзингу, виявленні ключових тенденцій та змін у методах залучення ресурсів, особливо в контексті використання цифрових технологій. Автор вносить вклад у розуміння того, як цифровізація та глобалізація впливають на сучасні стратегії фандрайзингу, збагачуючи теоретичну базу в цій галузі. Висновки. Фандрайзинг як елемент соціальної роботи пройшов значну еволюцію, від простих форм філантропії до складних стратегій, що включають сучасні технології. Це розвиток відображає зміни в суспільних потребах та можливостях, пропонуючи нові шляхи для підвищення ефективності та результативності соціальної роботи. Адаптація до швидко змінюваних умов, інтеграція новітніх технологій і стратегічний підхід до залучення коштів визначатимуть майбутнє фандрайзингу, сприяючи стійкості та інноваційному розвитку соціальних програм.

ВЗАЄМОДІЯ КОМУНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ З ОРГАНІЗАЦІЯМИ «ТРЕТЬОГО СЕКТОРУ» ЯК МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ МЕШКАНЦІВ МЕГАПОЛІСА В УМОВАХ ВІЙНИ

Світлана САДРИЦЬКА, Інна ВІТКОВСЬКА — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню продовольчої безпеки мешканців мегаполіса в умовах війни в рамках реалізації міжнародного науково-дослідного проєкту «FUSILLI» (Fostering the Urban Food System Transformation through Innovative Living Labs Implementation), який фінансується за програмою досліджень та інновацій Європейського Союзу «Горизонт 2020» H2020-CE-FNR-07-2020 відповідно до грантової угоди № 101000717. Військова агресія Росії проти України негативно вплинула на рівень та якість життя населення й загострила проблему продовольчої безпеки населення. Третій рік поспіль ворог руйнує нашу енергетичну інфраструктуру, зерносховища, спалює та заміновує поля з врожаєм, викрадає та знищує сільськогосподарську техніку та постійно створює загрози, спрямовані на підрив продовольчої безпеки населення. Тому зараз головним питанням постає протидія загрозам спричинених війною, усунення наслідків за зменшення ризиків у найближчому майбутньому. Це актуалізує дослідження механізмів взаємодії комунальних соціальних служб з організаціями «третього сектору» задля забезпечення продовольчої безпеки мешканців мегаполіса в умовах війни. Мета статті: розкрити можливості ефективної взаємодії комунальних соціальних служб з організаціями «третього сектору» як механізму соціального захисту мешканців мегаполіса у сфері продовольчої безпеки (на прикладі м. Харкова). За результатами он-лайн опитування експертів комунальних соціальних служб м. Харкова, проведеного за участі авторок статті, було визначено, що ефективна взаємодія комунальних соціальних служб з організаціями «третього сектору» як механізму соціального захисту мешканців мегаполіса у сфері продовольчої безпеки полягає у регулярній видачі продуктових наборів, гарячого харчування та інших видів допомоги вразливим верствам населення, що перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги.

ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Наталія ГЕВЧУК, Тетяна ОПАЛЮК — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз понять «волонтер», «волонтерство», «волонтерська діяльність» як форми соціальної активності молоді. Визначено, що волонтерство – це форма благодійності, яку людина здійснює добровільно, безкорисливо та усвідомлено, що виражається через особисте надання різних соціальних послуг та ґрунтується на принципах законності, гласності, гуманності, рівності та здійснюється для досягнення суспільно-значущих цілей. Подано класифікацію видів студентської волонтерської діяльності, а саме: формальне, неформальне волонтерство, державне, соціальне, проектне та медіа волонтерство. Визначено, що такий різновид громадської активності як залучення студентів до волонтерської роботи має переваги порівняно з навчально-професійною діяльністю. Проведено аналіз освітньо-професійної програми «Соціальна допомога» першого (бакалаврського) рівня освіти за спеціальністю 232 Соціальне забезпечення, що дозволив визначити дисципліни, що включають вивчення особливостей здійснення волонтерської діяльності у соціальній роботі. Визначено ставлення майбутніх фахівців соціальної сфери до волонтерства. За результатами опитування, встановлено, що метою волонтерської діяльності майбутні соціальні працівники вважають «надання допомоги особам з інвалідністю, хворим, одиноким, людям похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги»; «підтримку малозабезпечених, безробітних, багатодітних, безпритульних осіб, що потребують соціальної допомоги»; «надання допомоги особам, які через свої психофізичні порушення обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів»; «проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища»; «організація активності спрямованої на допомогу та підтримку тих, хто цього дуже потребує», «надання різних видів допомоги, тим хто цього потребує» тощо. Визначено мотивацію студентів до реалізації волонтерської діяльності, а також особистісні риси, якими повинен володіти волонтер.

МОДЕЛЮВАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ФАХОВОЇ АКТИВНОСТІ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Олена КАРПЕНКО — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається зміст педагогічного моніторингу електронного навчання студентів в середовищі закладів вищої освіти. Виявлено сучасний рівень електронного навчання в закладі вищої освіти. Проаналізовано та обґрунтовано особливі форми і методи роботи із студентами – майбутніми фахівцями соціальної сфери. Наведено перелік необхідних умов для формування у претендентів вищої освіти системи теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для ефективної реалізації себе як соціального працівника професіонала та поетапне формування фахової активності; розвиток і формування теоретичних знань, які сприятимуть становленню студента як активної соціальної одиниці. Метою статті є виявлення проблем професійної підготовки та вивчення особливих вимог до розробки та впровадження електронних навчальних курсів у процесі професійної підготовки фахівців соціальної сфери, здатних вирішувати соціальні проблеми. Значна увага приділена проблемам педагогічної взаємодії викладача і студента, на основі проведеного аналізу виокремлено сильні сторони електронного навчання, з’ясовано доцільність його застосування.. Основними завданнями визначено наступне: виявити та узагальнити складові фахової активності як однієї із складних форм перетворення внурішнього світу, яке відбувається у процесі саморуху людини своїм життєвим шляхом, на якому особистість пізнає себе, будує себе, осмислює суть свого функціонування; дослідити особливості фахової фахової активності щодо спрямованості для розвитку особистості на самопобудову, професійну самовизначеність для успішного зростання професіоналів соціальної сфери. Запропоновані технології електронного навчання можуть бути використані в університетах, на факультетах і відділеннях, де готуються майбутні фахівці соціальної сфер, а також на курсах підвищення кваліфікації з метою посилення готовності до взаємодії з клієнтами на основі оволодіння комплексом знань та умінь, спрямованих на трансформування інформаційно-рефлексивних, професійно-практичних та професійно-розвивальних технологій в реальних умовах середовища закладу вищої освіти. За результатами узагальненого аналізу зроблено висновки, що ефективність і доцільність електронного навчання враховує не лише загальні принципи навчання, але й специфіку конкретної галузі чи предмету. Ці технології дозволяють студентам самостійно організувати свій навчальний процес, оволодівати фаховими компетентностями, розвивати навички фахової активності та вдосконалювати свої знання. Висновки підтвердили обґрунтування необхідних педагогічних умов підвищення фахової активності студентів в середовищі закладів вищої освіти в умовах глобалізації.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПІДОПІЧНИХ ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИХ ІНТЕРНАТІВ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Сергій КАРМАЛЮК, Юрій ОЛАР — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

В статті розкрито особливості соціального захисту підопічних психоневрологічних закладів під час військових дій, забезпечення їх життєдіяльності, надання соціальних послуг й реалізації прав на соціальну реабілітацію та адаптацію. Авторами підтверджено, що в умовах повномасштабної війни, через незавершеність реформи, ситуація з соціальним захистом та гарантуванням дотримання прав осіб з психічними порушеннями та інтелектуальними розладами в психоневрологічних соціальних закладах України є досить складною. Зазначено, що не дивлячись на те що війна триває десятий рік, переважна більшість соціальних установ психоневрологічного типу, станом на сьогодні, не мають належно облаштованого укриття, яке могло б вмістити усіх підопічних, чітких планів евакуації, та пристосованого транспорту. Акцентовано увагу на причинах такої ситуації, зокрема й на відсутності достатньої кількості кваліфікованого персоналу. Розкрито проблеми соціального захисту підопічних психоневрологічних інтернатів які опинились в зоні тимчасової окупації. Досить часто через колабораціонізм представників місцевої адміністрації будь-який контакт зі згаданими установами втрачено і подальша доля їх підопічних невідома. Авторами наголошено, що ситуація з соціальною захищеністю підопічних психоневрологічних інтернатів в умовах військових дій є неоднозначною. Потребують соціального захисту та державної підтримки підопічні психоневрологічних інтернатів, які набули порушень здоров’я та зазнали дискримінації перебуваючи на тимчасово окупованих територіях. Неврегульованим є питання отримання соціальних послуг з реабілітації та адаптації ветеранами, стан інвалідності яких поки що не встановлено. Також, на думку авторів, варто розробити та затвердити державні стандарти соціальних послуг «підтримане проживання» та «представництво інтересів» спеціально для цільової групи «особи з інвалідністю внаслідок розумової відсталості та психічних розладів».

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ РЕІНТЕГРАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ У ЦИВІЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО

Ірина ЦИМБАЛЮК, Андрій КОЛОСОК — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню соціально-економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці рекомендацій для ефективної соціально-економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство, зокрема шляхом визначення ключових понять, аналізу факторів та бар’єрів, а також розробки основних засад формування інклюзивних програм. Методологія цієї статті ґрунтується на комплексному підході до вивчення теоретичних основ соціально-економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство. Використано аналіз нормативно-правових актів України, зокрема Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для визначення правового статусу ветеранів та ключових понять, пов’язаних із реінтеграцією. Огляд наукової літератури та публікацій дав можливість сформувати понятійний апарат та визначити основні підходи до реінтеграції. Використання даних соціологічних опитувань та досліджень, таких як аналітичний звіт SCORE та опитування Українського ветеранського фонду, допомогло ідентифікувати основні проблеми та виклики, з якими стикаються ветерани при поверненні до цивільного життя. На основі порівняльного аналізу різних підходів до реінтеграції ветеранів, визначено фактори, що впливають на її успішність, та розроблено рекомендації для забезпечення її ефективності. Запропоновано створення спеціальних програм, спрямованих на організацію туристичних подорожей і рекреаційних заходів для ветеранів, що сприятиме їхньому психологічному відновленню та зміцненню соціальних зв’язків. Синтез та узагальнення результатів аналізу сприяли виробленню науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження інклюзивних підходів до соціально-економічної реінтеграції ветеранів. Новизна полягає у систематизації та узагальненні інформації з цього питання та розробці конкретних рекомендацій для покращення ефективності реінтеграційних програм для ветеранів. У статті вперше систематизовано та обґрунтовано принципи та критерії формування інклюзивних програм для соціально-економічної реінтеграції ветеранів. Загальні висновки статті підкреслюють важливість впровадження інклюзивних підходів у реінтеграційні програми для забезпечення успішної адаптації ветеранів у цивільне суспільство. Дослідження також вказує на потребу в подальших дослідженнях для вдосконалення підходів до реінтеграції ветеранів та підтримки їхнього соціально-економічного відновлення.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЩОДО ПІДТРИМКИ ЗОВНІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ З УКРАЇНИ ОСІБ ЖИТЛОМ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Роман ПАНЧЕНКО — Fri, 28 Jun 2024 00:00:00 +0300

Соціальна політика забезпечення житлом зовнішньо переміщених осіб стала важливою частиною реакції Європейського Союзу на міграційну кризу, викликану війною в Україні. За кількістю програм підтримки зовнішньо переміщених з України осіб у країнах ЄС, група програм, спрямованих на забезпечення безпечним житлом, є найбільшою. Мета статті полягає в аналізі соціальної політики щодо забезпечення житлом зовнішньо переміщених осіб з України у країнах Європейського Союзу. Стаття спрямована на дослідження основних механізмів забезпечення житлом та соціальної підтримки цих осіб. Дослідження базується на аналізі офіційних документів ЄС, директив, а також наукових джерел і публікацій, що висвітлюють наукову і соціальну проблематику забезпечення житлом переміщених осіб. Автором використано дані різних міжнародних баз та аналітичні звіти щодо реагування на міграційну кризу. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному підході до аналізу впливу міграційної кризи на систему соціального забезпечення країн ЄС, виявленні позитивних чинників і недоліків чинних програм. У висновках до статті вказано на значне розмаїття підходів до забезпечення житлом в різних країнах ЄС і визначено такі позитивні чинники залучення приватних домогосподарств: простота процедури подання заявок, що дало змогу швидко їх обробляти; невелике коло обов’язків приймаючої сторони; залучення нових партнерів з громадянського суспільства; якісна і швидка робота залучених агенцій у справах біженців; використання цифрових технологій для прискорення розміщення та полегшення перевірки і подальшого супроводу. Зазначено, що деякі програми мають проблеми з моніторингом і контролем, тривалістю перебування, та забезпеченням безпеки переміщених осіб. Рекомендується активізувати співпрацю між державними установами, міжнародними організаціями та громадськими ініціативами для створення більш гнучких та безпечних програм забезпечення житлом.