Ввічливість. Humanitas

НЕТРАДИЦІЙНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ КАТЕГОРІЙ ДОРОСЛИХ

Світлана АРХИПОВА, Валерій ПЕТРОВИЧ, Наталія ТИМОШЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Соціально незахищені категорії населення (безробітні, люди з інвалідністю, біженці, особи похилого віку, а також інші вразливі групи) потребують особливої уваги та підтримки для забезпечення їхньої інтеграції в суспільство. Освіта є одним з ключових інструментів, що дозволяє цим категоріям громадян здобувати нові навички, підвищувати свою кваліфікацію та адаптуватися до вимог сучасного ринку праці. Впровадження нетрадиційних освітніх технологій дає їм доступ до знань та ресурсів, які були б недоступні за умов традиційного навчання. У статті здійснено комплексний аналіз та систематизацію нетрадиційних освітніх технологій для соціально незахищених категорій дорослих, проведено оцінку їх потенціалу та ефективності у контексті забезпечення доступу до якісної освіти. Представлено основні характеристики та переваги нетрадиційних освітніх технологій для соціально незахищених дорослих.

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

Олена БАЛДИНЮК — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена обґрунтуванню актуальності проблеми працевлаштування як форми соціального захисту внутрішньо переміщених осіб. У процесі дослідження було використано метод аналізу психолого-педагогічних джерел із досліджуваної проблеми, методи порівняння та узагальнення. Проаналізовано ряд нормативно-правових документів: Загальна декларація прав людини, Конституція України, Закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про соціальні послуги»; Кодекс законів про працю України, інші акти законодавства, які закріплюють соціальні гарантії держави щодо реалізації громадянами права на працю, регулюють питання організаційного, інституційного, ресурсного забезпечення реалізації державою заходів сприяння зайнятості населення України та захисту від безробіття. Досліджено різні визначення поняття «безробіття» у нормативно-правових документах та працях дослідників проблеми; виокремлено проблеми, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи при пошуку роботи (відсутні вакансії за спеціальністю та рівнем освіти; низька заробітна плата; небажання роботодавця наймати на роботу ВПО; недостатньо професійних навичок та досвіду роботи для працевлаштування; проблеми з оформленням на роботу через брак документів, в тому числі й нерозірвані трудові відносини з попереднім роботодавцем). Розглянуто основні класифікації безробіття за різними критеріями, а саме: причинами виникнення безробіття (фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, викликане високими витратами на оплату праці); формою прояву безробіття (відкрите, приховане); тривалістю безробіття (короткострокове, середньострокове та тривале безробіття); поширеністю безробіття (загальнодержавне, регіональне, галузеве, міське, сільське); соціально-професійним складом безробітних. Виокремлено напрями роботи в центрах зайнятості з внутрішньо переміщеними особами щодо працевлаштування та пошуку роботи, а саме: професійне інформування, професійне консультування та професійний відбір.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ В НАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ, ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ АБО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Олег БАТЮК, Світлана ЧЕРНЕТА, Олена БЄЛКІНА-КОВАЛЬЧУК — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті досліджуються міжнародні та національні нормативно-правові акти, які регламентують права осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту. Соціально-психологічне консультування визначається як складова соціальної реабілітації осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту та як соціальна послуга. Автори статті визначають, що надання послуг у сфері психічного здоров’я в умовах воєнних дій, збройних конфліктів та надзвичайних ситуацій (у тому числі в умовах одиничних, повторюваних або тривалих конфліктів, насильства й катастроф) повинно стати для Української держави пріоритетним напрямом на етапі відновлення, після завершення активних бойових дій. Автори пропонують власне авторське визначення соціально-психологічним консультування осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту, під яким необхідно розуміти конфіденційний діалог між клієнтом і суб’єктом який надає допомогу, що має на меті допомогти визначити власне рішення клієнта, який вид професійної допомоги має отримати клієнт задля повного чи часткового вирішення проблем. Автори статті приходять до наступних висновків, що доцільно запровадити державну Програму «Послуги у сфері психічного здоров’я», з мотиваційними чинниками, щодо залучення зацікавлених сторін з усіх секторів держави, у тому числі громадські організації, професійні спілок та об’єднань, піклувальників і членів сімей людей із психічними розладами, задля розроблення й подальшої реалізації політики, прийняття підвідомчих нормативних актів щодо надання послуг у сфері психічного здоров’я на державному рівні. Мета та завданнями державної Програми «Послуги у сфері психічного здоров’я» повинні бути реалізовані на рівні громад, з застосуванням орієнтованого підходу на відновлення особи, головна мета якого полягає в допомозі людям із психічними розладами, у тому числі в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту, а також осіб з психосоціальною інвалідністю, задля реалізації власних прагнень і досягненні власних цілей.

АКТУАЛЬНІ НАПРЯМИ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ З ВЕТЕРАНАМИ ВІЙНИ, ЯКІ МАЮТЬ ПТСР ВНАСЛІДОК УЧАСТІ У БОЙОВИХ ДІЯХ

Олена БУТИЛІНА, Дар’я НЕСТЕРЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядаються важливі напрями підготовки соціальних працівників до ефективної взаємодії з ветеранами війни, що мають ПТСР. Крізь призму визначених напрямів роботи з цією категорією клієнтів, проведений аналіз освітнього й організаційного ресурсів підготовки фахівців. Мета роботи. Окреслення актуальних напрямів роботи і професійних ролей соціальних працівників та оцінка наявних освітніх й організаційних ресурсів, які забезпечують формування відповідних компетентностей фахівців, необхідних для ефективної взаємодії з ветеранами, що мають ПТСР внаслідок участі у бойових діях. Методологія. Досягнення поставленої мети забезпечено використанням методів теоретичного аналізу, а також методу аналізу документів, а саме, професійно-освітніх програм підготовки бакалаврів за спеціальністю 231 «Соціальна робота». Наукова новизна. Обґрунтовано і доповнено напрями соціальної роботи із ветеранами війни, з огляду на специфіку стану і потреб військових, що мають ПТСР, визначено й схарактеризовано професійні ролі фахівців у взаємодії з клієнтами – представниками визначеної групи. Висунуто пропозиції щодо удосконалення системи підготовки соціальних працівників на рівні освітніх установ та організацій соціальної сфери. Висновки. Ветерани війни з ПТСР є складною категорією клієнтів. Соціальна робота з цією групою має бути комплексною і містити соціально-психологічну, медико-соціальну, соціально-педагогічну та інформаційну складову. Актуалізувались наступні професійні ролі соціальних працівників: терапевт, фасилітатор, консультант, наставник, координатор (менеджер), вчитель. Загальна підготовка поки що не може в повному обсязі забезпечити формування та розвиток у фахівців актуалізованих навичок, необхідних для роботи з ветеранами із ПТСР. Проте у своїй роботі фахівці відчувають таку потребу. Має відбутись модернізація системи професійної підготовки майбутніх фахівців та підготовки/підвищення кваліфікації вже працюючих соціальних працівників.

ІНКЛЮЗИВНО-ОСВІТНІ ЦЕНТРИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Віолетта ДУБОСАРУ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто зміст поняття «інклюзивно-освітній центр», яке є важливим елементом сучасної системи освіти, спрямованої на забезпечення рівних можливостей для всіх студентів, незалежно від їхніх індивідуальних потреб та можливостей. Інклюзивно-освітні центри (ІОЦ) створюються на базі закладів вищої освіти (ЗВО) з метою надання підтримки студентам з особливими освітніми потребами (СОП), що сприяє їх успішній інтеграції в освітнє середовище. У статті проаналізовано роботу деяких інклюзивно-освітніх центрів на базі ЗВО в України, виокремлено основі аспекти їхньої діяльності. Для досягнення поставленої мети дослідження використано методи аналізу, синтезу, конкретизації та узагальнення. Вони дозволили комплексно підійти до вивчення діяльності ІОЦ та зробити висновки щодо їхньої ефективності. Зокрема, зазначено, що впровадження ІОЦ на базі ЗВО є важливим кроком у розвитку інклюзивної освіти в Україні, який сприяє створенню доступного та рівноправного освітнього середовища для всіх студентів. Наукова новизна дослідження полягає у систематичному аналізі діяльності інклюзивно-освітніх центрів на базі закладів вищої освіти України та визначенні їхньої ролі у забезпеченні рівних освітніх можливостей для студентів з особливими освітніми потребами. У дослідженні акцентовано увагу на важливості інтеграції таких центрів у загальну освітню систему. Таким чином, стаття висвітлює важливі аспекти діяльності інклюзивно-освітніх центрів та підкреслює їхню роль у забезпеченні рівних освітніх можливостей для студентів з СОП. Представлені в ній дані та висновки можуть бути корисними для освітян, науковців, політиків та всіх, хто займається питаннями інклюзивної освіти.

СОЦІАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В КОНТЕКСТІ РОБОТИ З ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ

Марія ЖІНЧИН — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню сутності понять «консультування» та «соціальне консультування», важливості консультування в соціальній роботі, зокрема при роботі з внутрішньо переміщеними особами. Розглянуто проблеми та потреби цієї вразливої групи: втрата житла, економічні труднощі, втрата роботи та засобів до існування, соціальна ізоляція, втрата соціальних зв’язків і підтримки, що робить людей вразливими до психологічних, соціальних та економічних проблем, відзначено, що в таких обставинах виникає величезна необхідність в консультуванні для підтримки їх соціального та психологічного благополуччя. З’ясовано, що в соціальній роботі застосовуються різні види консультування, кабінетне та вуличне, для різних вікових груп клієнтів. Зазначено, що існують різні моделі консультування, включаючи кризове, інформаційно-мотиваційне, консультування "рівний-рівному", соціально-психологічне та консультування, орієнтоване на вирішення завдань; а також такі форми індивідуального консультування, як "віч-на-віч", онлайн та телефонне консультування, використання яких дає можливість швидко надати консультацію клієнтові та допомогти у вирішенні особистісних проблем, переадресувати до установ чи організацій, де зможуть надати допомогу та підтримку, яка необхідна особі чи сім’ї. Визначено, що консультування є важливим інструментом для підтримки внутрішньо переміщених осіб, допомагаючи їм адаптуватися до нових умов життя та впоратися з труднощами, з якими вони стикаються. В статті розглянуто різні проблеми та потреби, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи. Наголошено, що соціальне консультування є необхідним інструментом у роботі з внутрішньо переміщеними особами, оскільки спрямоване на допомогу особі чи сім’ї у вирішенні проблем та відновлення здатності самостійно дбати про задоволення власних потреб.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Вікторія ІСАЧЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми соціальної адаптація здобувачів вищої освіти до освітнього процесу в умовах воєнного стану (на прикладі факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університеті імені Павла Тичини). Уточнено сучасні підходи до визначення понять соціальна адаптація, адаптаційний потенціал особистості, середовища закладу освіти. Виокремлено труднощі з якими стикаються здобувачі вищої освіти у процесі соціальної адаптація. Здійснено теоретичний аналіз соціально-психологічних чинників адаптації та охарактеризовано основні підходи до трактування понять. Розкрито питання соціально-психологічних стратегій підтримки адаптаційного потенціалу особистості в умовах воєнного конфлікту. Здійснено аналітичний огляд навчального, освітнього, та соціального середовища закладу освіти, та особливості їх впливу на здобувачів вищої освіти. На основі теоретичного аналізу визначено, що соціальне середовище закладу вищої освіти відіграє важливу роль у процесі соціальної адаптації студентів. Це середовище складається з різних аспектів, таких як культура закладу, відносини між студентами та викладачами, а також спеціально створені передумови для соціальної адаптації, зокрема, це можуть бути структурні підрозділи та соціальні інститути. На основі проведеного теоретичного аналізу встановлено, що в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини на факультеті соціальної та психологічної освіти забезпечено ряд умов та можливостей для успішної адаптації першокурсників в умовах війни. В результаті аналізу, з’ясовано, що участь у таких організаціях, як Студентська рада факультету, Студентське наукове товариство та Молодіжний центр «START», надає студентам можливість встановлювати нові контакти, розвивати комунікативні навички та відчувати себе частиною великої спільноти. Це стає передумовою для успішної соціальній адаптації та інтеграції у студентське середовище. З’ясовано, що участь у таких організаціях, як Студентська рада факультету, Студентське наукове товариство та Молодіжний центр «START», надає студентам можливість встановлювати нові контакти, розвивати комунікативні навички та відчувати себе частиною великої спільноти. Розкрито роль волонтерських та наукових організацій, визначено, що студенти мають можливість розвивати важливі навички, такі як лідерство, організаційні здібності, командна робота та науково-дослідницька діяльність. Встановлено, що створення умов усвідомлення своєї ролі у суспільстві та активної участі у громадському житті сприяє Національно-патріотичний табір для студентської молоді «ДІЯ».

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ

Олена КАРПЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається зміст понять «соціальне середовище», «соціальна активність студентів» в закладах вищої освіти. Виявлено сучасний рівень соціальної активності в закладі вищої освіти. Проаналізовано та обґрунтовано форми і методи роботи для формування соціальної активності із студентами – майбутніми фахівцями соціальної сфери. Наведено перелік необхідних умов для формування у студентів, майбутніх соціальних працівників, системи теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для реалізації активної поведінки та поетапне формування професійної активності; розвиток і формування теоретичних знань, які сприятимуть становленню студента як активної соціальної одиниці. Метою статті є виявлення особливостей середовища закладу вищої освіти у процесі професійної підготовки студентів, які у фаховій діяльності здатні вирішувати соціальні проблеми. Значна увага приділена проблемам педагогічної взаємодії викладача і студента, на основі проведеного аналізу виокремлено та з’ясовано зміст соціальної активності студентів у процесі теоретичної та практичної підготовки. Ключовими завданнями виокремлено наступне: виявити та узагальнити складові соціальної активності як однієї із складних форм перетворення внурішнього світу студента, яке відбувається у процесі саморуху людини своїм життєвим шляхом, на якому особистість пізнає себе, будує себе, осмислює суть свого функціонування; дослідити особливості соціальної активності розвитку особистості студента, його професійну самовизначеність. Розкрито складові розвитку соціальної активності студентів можуть бути використані в університетах, де готуються майбутніх фахівці соціальної сфери, а також, на курсах підвищення кваліфікації з метою посилення готовності до взаємодії з клієнтами на основі оволодіння комплексом знань та умінь, спрямованих на трансформування технологій активного навчання в реальних умовах середовища закладу вищої освіти. За результатами узагальненого аналізу зроблено висновки, що ефективність і доцільність розвитку соціальної активності у студентів має не лише загальні принципи впровадження, але й специфіку конкретної майбутньої фахової діяльності. Висновки підтвердили обґрунтування створення необхідних соціальних умов в середовищі закладу вищої освіти.

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ірина СИДОРУК, Надія КОРПАЧ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті схарактеризовано сутність та визначено структурно-компонентний склад самоосвітньої компетентності здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано необхідність формування самоосвітньої компетентності у студентів закладів вищої освіти. Здійснено категоріально-дефініційний аналіз феномена «самоосвітня компетентність здобувачів вищої освіти», проаналізовано та потрактовано поняття «самоосвіта», «компетентність», «самоосвітня компетентність». Подано розуміння дефініції «самоосвітня компетентність здобувачів вищої освіти», установлено її компонентний склад. Поділяючи погляди І. Мосі самоосвітню компетентність здобувачів вищої освіти визначено як інтегровану якість особистості, сукупність пізнавальних мотивів та намірів, ефективних самоосвітніх знань та умінь, досвіду самоосвітньої роботи, цінностей, що формують готовність і здатність особистості до ефективної самоосвітньої діяльності. У структурі досліджуваного конструкта виокремлено такі складові частини (компоненти), як мотиваційно-ціннісний, організаційно-процесуальний, рефлексивний. Визначено відповідні критерії (особистісний, діяльнісний та рефлексивний) та показники сформованості самоосвітньої компетентності здобувачів вищої освіти. Для забезпечення вірогідності положень та висновків, досягнення мети використано теоретичні методи дослідження, такі як вивчення, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення інформації з публікацій в електронній базі даних Google Scholar та ін., нормативної бази вищої освіти України. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у процесі дослідження уточнено й конкретизовано структуру та зміст самоосвітньої компетентності здобувачів вищої освіти, визначено критерії та показники її сформованості.

ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ЯК ШЛЯХ ДО ЇХНЬОЇ АКТИВНОЇ УЧАСТІ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ ГРОМАДИ

Тетяна ЛЯХ, Вадим ЛЮТИЙ, Віктор ЖУКОВ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Волонтерська діяльність може бути неймовірно корисною для студентів, оскільки, долучаючись до неї, вони стають провайдерами позитивних соціальних змін у громаді, а це надає студентам цінний досвід громадянського служіння людині, громаді, суспільству. Участь у волонтерських програмах надає студентам можливість розвивати різні навички, такі як комунікація, лідерство, управління часом і робота в команді, які можуть бути корисними не лише в їхньому професійному житті, але й у повсякденних ситуаціях. Волонтерство дозволяє студентам познайомитися з новими людьми, що може розширити їхнє коло спілкування і допомогти знайти нових друзів, або навіть наставників. Допомагаючи іншим, студенти можуть отримувати емоційне задоволення від усвідомлення, що їхня діяльність має позитивний вплив. Це може покращити їхнє самопочуття і підвищити рівень їхньої мотивації до участі у суспільно значущих справах, що особливо важливо в умовах воєнного часу. Досвід волонтерства може бути важливим доповненням до резюме, показуючи потенційним роботодавцям, що студент є активним, соціально відповідальним і має важливі практичні навички. Волонтерська діяльність часто вимагає креативного підходу та ініціативності, що може допомогти студентам бути готовими до вирішення складних задач в майбутньому. Волонтерство може стати важливим шляхом і дійсно потужним інструментом для різнобічного розвитку студентів як особистостей і робити їх активними учасниками суспільного життя. Авторами статті актуалізовано роль волонтерської діяльності у розвитку соціальної активності студентів, формуванню у них важливих особистісних, громадянських та професійних якостей, визначено роль університетів у залученні студентів до волонтерської діяльності та методи й індикатори вимірювання зростання соціальної активності студентів через їхню участь у волонтерській діяльності, а також підходи до оцінювання її результативності.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА БЛАГОДІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ З ОСОБАМИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Олена МАРТИНЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

В умовах сьогодення соціальна робота благодійних фондів в Україні з особами, які перебувають на деокупованих територіях, є важливою для забезпечення їхніх базових потреб і відновлення нормального життя. Мета статті полягає у висвітленні ключових особливостей соціальної роботи благодійних фондів з особами, які перебувають на деокупованих територіях України та визначення проблем, які їй перешкоджають. Методологія дослідження включає описові методи, спостереження, аналіз, синтез. Наукова новизна полягає у вивченні роботи вітчизняних благодійних фондів на деокупованих територіях в умовах російсько-української війни. Висновки. З’ясовано, що соціальна робота благодійних фондів в Україні реалізується через різні форми й інструменти (надання матеріальної допомоги, медичного забезпечення, психологічної підтримки, освітні програми, тимчасове проживання та реінтеграційні програми для внутрішньо переміщених осіб і постраждалих від конфлікту тощо). В ході дослідження автором систематизовано інформацію про основні благодійні фонди, які займаються соціальною діяльністю з особами на деокупованих територіях (благодійний фонд «Let’s help», громадське об’єднання «Крізь війну», Центр Волонтерства та Захисту, благодійний фонд Віктора Лещинського, громадська організація «Звичайні люди», громадська організація «Всеукраїнський молодіжний рух Let’s do it Ukraine», національна скаутська організація України «Пласт»). Також за результатами дослідження сформована низка проблем, які перешкоджають подальшому розвитку благодійних фондів. З’ясовано, що благодійні фонди, які працюють на деокупованих територіях, стикаються з обмеженим доступом до цих територій через складні умови й необхідність отримання спеціальних дозволів, а також із зруйнованою інфраструктурою, що ускладнює реалізацію соціальної роботи. Обмеженість фінансових і людських ресурсів разом із бюрократичними перешкодами додатково ускладнюють реалізацію програм допомоги.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО СТАРІННЯ

Юліана МАЦКЕВІЧ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

За останні роки тривалість життя населення на планеті зросла. Це призвело до підвищення рівня глобального старіння. Така проблема формує перед суспільством нові виклики, пов’язані з підтримкою та соціальним забезпеченням людей похилого віку. У зв’язку з цим, постає необхідність у пошуку нових ефективних методів взаємодії з цією віковою групою населення. Мета дослідження полягає в комплексному і всебічному опрацюванні питання соціальної роботи з людьми похилого віку в умовах глобального старіння. Для досягнення мети були використані загальнонаукові методи пізнання. На основі аналізу наукової літератури досліджено вплив демографічних та соціокультурних процесів на необхідність адаптації соціальних програм та послуг для людей похилого віку відповідно до їх потреб та можливостей. Розглянуто інноваційні підходи, впроваджені у сфері соціальної роботи з цільовою аудиторією, що дозволяють вдосконалити процес надання допомоги та підтримки вразливої категорії населення. З’ясовано перспективи розвитку соціальної роботи з людьми похилого віку в умовах загострення демографічної проблеми старіння населення, які потребують впровадження інноваційних методів підтримки. Використання новітніх технологій і методів у соціальній роботі може значно покращити якість життя літніх людей. Сюди варто віднести розробку програм, орієнтованих на індивідуальні потреби, а також застосування цифровізованих рішень для забезпечення ефективної підтримки та догляду. Соціальна робота з людьми похилого віку є актуальною та важливою складовою сучасного соціального середовища. Глобальне старіння населення ставить перед суспільством нові виклики та завдання, в тому числі щодо розробки та впровадження ефективних програм та послуг для осіб похилого віку. Дослідження підтвердило необхідність постійного вдосконалення соціальних умов та їх адаптації до змін у демографічному та соціокультурному просторі. Напрацьовані результати можуть стати основою для подальших наукових досліджень та розвитку практичних рекомендацій з покращення якості життя людей похилого віку в умовах глобального старіння.

АКТИВНА ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ СТУДЕНТІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ

Євгеній НЕДОШОВЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Ще 17 листопада 1939 року чехословацькі студенти в Празі показали свою громадянську позицію, протестуючи проти гніту німецьких загарбників та їх окупаційної політики. Сьогодні саме на цю дату припадає свято міжнародного Дня студента, що не випадково, оскільки, як буде показано далі, саме студентство, як соціальна група, має надзвичайно високий протестний потенціал. У поточній статті розглянуто основні теоретичні та практичні підходи до питання розуміння і переосмислення витоків і напрямів активної громадянської позиції студентів. Було описано діяльність вітчизняних студентських спілок і організації під час революційних подій в Україні та визначено їх вплив на постмайданні процеси. Основний акцент статті зроблено на виявленні можливостей для суспільства та держави, які створює активність студентської молоді. Також, в ході дослідження, було висвітлено питання викликів та перспектив, які стоять перед студентами під час повномасштабної війни рф проти України, в контексті залучення їх до несення військової служби та допомоги фронту і волонтерства. Дослідження сприяє кращому розумінню мотивації студентів до прояву їх активної громадянської позиції. Теоретичним результатом цієї статті стало виявлення закономірностей взаємодії українських студентів та інших соціальних груп під час революційних подій в Україні та повномасштабної агресії рф після 24 лютого 2022 року. Саме розгляд прояву активності українських студентів з позиції інших жителів України є елементом наукової новизни роботи. Практичним результатом дослідження є ряд рекомендацій для ефективнішого використання активної громадянської позиції студентів на користь українському суспільству, що дозволить мінімізувати деструктивний вплив, змінивши відношення громадськості до цієї соціальної групи на більш прихильне та лояльне. Отримані практичні результати можуть бути використані як державними, так і приватними освітніми структурами.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТЬ «УСПІХ» ТА «УСПІШНІСТЬ» ОСОБИСТОСТІ

Ірина НОХРІНА — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядаються різні наукові підходи та систематизуються наукові положення щодо понять «успіх» та «успішність» у сучасному суспільстві, а також визначається важливість підтримки молоді в їх прагненні досягнути успіх. Для реалізації поставленої мети використано методи теоретичного аналізу наукової літератури, що охоплює праці психологів, соціологів, педагогів, філософів та економістів. Розглянуто різні підходи до визначення та аналізу понять «успіх» і «успішність», включаючи філософські, соціологічні, економічні та психологічні аспекти. Новизна дослідження полягає у використанні комплексного підходу до вивчення феноменів успіху та успішності, що дозволяє розкрити їх різнобічність та значущість у різних сферах життя. Дослідження показало, що успіх і успішність – це складні, багатогранні поняття, які включають як досягнення поставлених цілей, так і відчуття задоволення від процесу. Зазначається, що успіх є одноразовим досягненням поставленої мети, тоді як успішність являє собою постійний процес досягнення довгострокових життєвих цілей та отримання результатів від витрачених зусиль, які складаються з постійних досягнень окремих цілей. Успіх особистості визначається не тільки її зусиллями, а й соціальними умовами, які сприяють або перешкоджають її розвитку. Досягнення успіху створює стійке відчуття задоволення, сприяє появі нових мотивів для подальшої діяльності, підвищує самооцінку та самоповагу. Систематичні успіхи здатні позитивно впливати на всі сфери життя молодої людини, постійно надихаючи її на нові досягнення. Для досягнення успіху необхідні чітко поставлені цілі та план дій щодо їх реалізації, висока самооцінка, внутрішня мотивація та ефективне використання наявних ресурсів. Подальші дослідження мають бути спрямовані на поглиблене вивчення механізмів досягнення успіху та умов, що сприяють становленню успішної особистості в сучасному суспільстві.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ СТІЙКОСТІ У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ОСНОВИ ЇХ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ

Наталія ОЛЕКСЮК — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто проблему формування емоційно-вольової стійкості в майбутніх офіцерів. Розкрито сутність поняття «емоційно-вольова стійкість офіцера» як його здатності швидко орієнтуватися в умовах постійних змін обставин професійної діяльності, знаходити оптимальне рішення у складних нестандартних ситуаціях і зберігати при цьому витримку та самоконтроль. Обґрунтовано роль емоційно-вольової стійкості у майбутній професійній діяльності офіцера, перелічено її основні складові. Вказано, що емоційно-вольова стійкість військовослужбовця є основою його професіоналізму та професійної компетентності, а, отже, від рівня її сформованості значною мірою залежить не лише результативність діяльності ввіреного офіцеру військового підрозділу, ефективність його керівництва цим формуванням, а, в умовах повномасштабної російської агресії в Україні – й збереження життя та здоров’я особового складу. Зазначено, що недостатній рівень емоційно-вольової стійкості майбутнього офіцера супроводжується суттєвими психоемоційними навантаженнями, що, як правило, призводить до прийняття ним помилкових рішень, а у крайніх випадках – паніки, неякісної реалізації завдань. Увагу приділено теоретичним і практичним засадам означеного процесу. Обґрунтовано ідею про те, що формування емоційно-вольової стійкості у майбутніх офіцерів має проводитися під керівництвом психолога/ соціального педагога закладу вищої військової освіти як в ході їх професійної підготовки, так і у процесі саморозвитку й у вільний від служби/навчання час. Автором запропоновано рекомендації щодо формування емоційновольової стійкості у майбутніх офіцерів. Зазначено, що перспективним напрямом подальших досліджень в означеній сфері є вивчення закордонного досвіду професійної підготовки майбутніх офіцерів у цілому та формування їх емоційно-вольової стійкості зокрема.

РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СОЦІАЛЬНІЙ РЕІНТЕГРАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ/ВЕТЕРАНОК ВІЙНИ

Віктор ОРДИНОВИЧ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Відкрите повномасштабне вторгнення росії в Україну загострило ряд соціальних проблем, які потребують негайного вирішення. Одна з них – соціальна реінтеграція ветеранів / ветеранок війни до цивільного соціуму. Процес адаптації ветеранів / ветеранок війни до мирного середовища та повернення їх до більш-менш повноцінного життя є складним, вимагає багато часу та зусиль і потребує застосування відповідних механізмів, засобів і технологій, серед яких важливе місце займають інформаційні технології. Дослідження зосереджено на аналізі та оцінці ролі інформаційних технологій, що можуть бути використані для соціальної реінтеграції ветеранів / ветеранок війни, зокрема, інформаційні ресурси з надання соціальних пільг та допомог, інтерактивні платформи для професійної орієнтації та навчання, он лайн-спільноти для соціальної підтримки особи та ін. Дослідженням виявлено, що використання інформаційних технологій може значно полегшити доступ ветеранів / ветеранок війни до різних соціальних послуг, а також сприяти їх ефективній соціальній реінтеграції. Результати дослідження підкреслюють необхідність розробки нових інформаційних технологій та упровадження вже існуючих з тих, які були апробовані та схвалені ветеранами / ветеранками війни, у програми допомоги, що їм надається, з метою забезпечення їх належної підтримки та сприяння їх швидкому та якісному поверненню до цивільного життя. У статті підкреслено також важливість створення єдиного інформаційного простору для соціальної роботи з особами, які опинились в складних життєвих обставинах, у тому числі – з ветеранами / ветеранками, що суттєво полегшить оформлення для них всіх видів соціальної допомоги і пільг. У перспективі необхідно дослідити закордонний досвід використання інформаційних технологій у реінтеграції учасників бойових дій в цивільний соціум з метою імплементації кращих його зразків в Україні.

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ВИКЛИКИ

Ольга ПАЛАМАРЧУК, Інесса ВІЗНЮК, Ірина ГАБА, Сергій ДОЛИННИЙ, Марина СОРОЧАН — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається поняття соціального партнерства як системи взаємодії між роботодавцями, робітниками та державою, спрямованої на створення соціально прийнятної та мотиваційної системи, що компенсує соціальні нерівності в суспільному виробництві. Основні аспекти включають забезпечення безпеки й умов праці, справедливу оплату та захист прав працівників через колективні договори і тримісцеві комісії. Важливими напрямками є управління зайнятістю, розробка соціальних програм та узгодження інтересів різних сторін у розв'язанні трудових спорів. Система соціального партнерства відіграє ключову роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку і підтримки працевлаштування, адаптуючись до змінюваних умов та вимог соціально-економічного середовища. На основі аналізу різноманітних аспектів соціального партнерства можна визначити, що його ефективність залежить від численних чинників. Один із найважливіших – це здатність до адаптації та відповідності до змінюваних умов і вимог соціально-економічного середовища. Сучасний світ постійно змінюється, і відповідно до цього модифікуються і вимоги до соціального партнерства. Воно має включати в себе не лише класичні елементи управління трудовими відносинами та соціально-економічними процесами, а й бути гнучким для врахування нових викликів та тенденцій, таких як цифрова трансформація, зелена економіка та зміни в структурі зайнятості. Значення соціального партнерства для місцевого розвитку в Україні підсилюється за рахунок проведення децентралізаційної реформи, яка дозволяє місцевим громадам самостійно вирішувати територіальні питання. Ця реформа відкриває перспективи для збільшення впливу громадян на процеси управління та розвитку їхніх територій. При цьому враховано відповідальність муніципального управління, якість управління територією, що залежить від здатності місцевої влади враховувати інтереси громади, постійно покращувати управлінську практику і розвивати партнерські відносини з місцевим бізнесом і громадою.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА В ГРОМАДІ ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ РЕВІТАЛІЗАЦІЇ ЗАНЕДБАНИХ ТЕРИТОРІЙ У ПОЛЬЩІ

Олександр ПОПОВ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено розкриттю сутності соціальної ревіталізації занедбаних територій та здійсненню аналізу специфіки використання методу cоціальної роботи у громаді в якості її інструменту в Польщі. Методологічна побудова дослідження передбачала збір, аналіз, систематизацію та узагальнення інформації, яка міститься у наукових публікаціях українською та польською мовами, нормативно-правових актах, тощо. Зафіксовано новизну підходів із здійснення соціальної ревіталізації для української соціальної роботи. Наведено визначення поняття «ревіталізації» відповідно до польського законодавства. З’ясовано, що воно зазвичай є вихідним для тлумачення більш вузького поняття «соціальної ревіталізації». Встановлено неоднорідність трактування польськими дослідниками поняття «соціальна ревіталізація», уточнено його зміст. На підставі аналізу публікацій у польських наукових виданнях обґрунтовано доцільність застосування методу соціальної роботи у громаді в процесі здійснення соціальної ревіталізації занедбаних територій із опорою на функціональні обов’язки середовищних соціальних працівників. Встановлено, що вперше можливості для повноцінної імплементації середовищної соціальної роботи як складової частини соціальної ревіталізації занедбаних територій з’явились в Польщі у 2007–2013 роках, а новий етап для такої діяльності настав із прийняттям у 2015 році Закону про ревіталізацію. Засвідчено наявність наукових досліджень, що мають на меті розробку нових підходів чи моделей щодо інтеграції методу організації місцевих громад у діяльність із соціальної ревіталізації, наведено приклад таких досліджень. Констатовано відсутність системного характеру у впровадженні середовищної соціальної роботи в межах заходів із соціальної ревіталізації в Польщі, визначено можливі причини такого стану речей. Обґрунтовано доцільність подальшого вивчення теоретико-методологічних засад соціальної ревіталізації та її взаємозв’язків із соціальною роботою.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОСТІ СУСПІЛЬСТВА: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Оксана ПРИШЛЯК, Володимир ПРИШЛЯК, Микола СУБТЕЛЬНИЙ, Володимир ЯНЧИШИН — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано важливість і необхідність розробки і впровадження в сучасних умовах концепції формування інклюзивності суспільства, що зумовлюється не тільки зростанням чисельності людей з інвалідністю, але й прагненням міжнародної спільноти забезпечити їм гідні умови життєдіяльності і самореалізації через створення оптимально сприятливих умов соціальної інклюзії в систему суспільних відносин. Проаналізовано історичний контекст формування концепції інклюзивності суспільства від ідеї архітектурної доступності і безбар’єрності простору до сучасного її трактування у контексті інклюзивного урядування, інклюзивної інфраструктури (архітектурної доступності будівель, безбар’єрності простору і універсальності дизайну), інклюзивної економіки, інклюзивної освіти, інклюзивної медицини й інклюзивної культури. Розкрито концептуальні підходи зарубіжних країн до формування соціальної інклюзивності соціуму та способи її реалізації. Охарактеризовано надбання України щодо формування інклюзивності суспільства та доцільність і необхідність творчого використання прогресивних ідей і практик зарубіжного досвіду. Мета статті полягає в аналізі зарубіжного досвіду формування інклюзивності суспільства з метою запозичення прогресивних ідей задля їх реалізації в Україні. У процесі дослідження застосовано методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення інформації на українських і зарубіжних веб-сайтах, а також дослідження публікацій в електронній базі даних Google Scholar. Здійснено аналіз змісту наукових дефініцій: інклюзивність суспільства, соціальна інклюзія, концептуальні засади та практики побудови інклюзивного суспільства, способи їх реалізації.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ У ДІЯЛЬНОСТІ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ

Володимир СЕМЕНОВ, Сергій КОРОЛЬ, Олександр КОТЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Модернізація систем соціальної політики та соціального захисту в складних умовах реформування країни та повномасштабної війни з країною-агресором є актуальним завданням. Вирішення цього завдання практично неможливе без дослідження зарубіжного досвіду цих питань. І в першу чергу досвіду країн, які перебували в схожих умовах. Однією з таких країн є Велика Британія, яка протягом двадцятого століття пройшла через декілька економічних криз і вийшла переможницею у двох світових війнах. Практично протягом значної частин цього періоду на різних державних посадах цієї країни перебував видатний політик і державний менеджер Вінстон Черчилль. Вінстону Черчиллю особисто та його державній діяльності присвячена значна кількість різного роду публікацій від вкрай негативних до вкрай позитивних. У той же час в більшості з них увага приділяється політичному та військовому напряму його діяльності а питання соціальних ініціатив практично залишаються поза увагою. Так, у вітчизняних навчальних посібниках та підручних з історії соціальної роботи його ім’я взагалі не згадується. У той же час В. Черчилль був ініціатором значної кількості рішень, що виводили на новий рівень системи соціальної політики та соціального захисту, як у самій Британії так і у світі в цілому. Серед них можна відзначити: восьмигодинний робочий день, соціальне страхування, забезпечення гендерної рівності, покращення умов утримання в місцях виконання покарань, допомога особам, що перебувають у скрутних життєвих обставинах, охорона дитинства, започаткування соціального партнерства, обідні перерви, встановлення мінімальної заробітної платні, повоєнна відбудова тощо. З огляду на зазначене вище, у статті проаналізовано окремі аспекти діяльності В. Черчилля на різних посадах протягом двадцятого століття що стосуються розбудови системи соціальної політики та системи соціального захисту Великої Британії у зазначений період. Джерелами дослідження стали публікації як вітчизняних так і закордонних авторів, що вийшли друком протягом останнього десятиріччя.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Тетяна СЕМИГІНА, Ольга СТОЛЯРИК — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У міжнародному досвіді соціальна робота давно є частиною медико-соціального інтегрованого догляду, впровадженого в закладах охорони здоров’я. Ця стаття має на меті осмислення українських реалій соціальної роботи в охороні здоров'я, аналіз наявних викликів, а також розробка рекомендацій щодо адаптації світового досвіду в українських умовах. Методологія дослідження спирається на критичну парадигму досліджень, має рефлексивний характер і представляє авторське бачення щодо того, як соціальна робота в охороні здоров'я має інтегруватися в українську систему охорони здоров’я. Виявлено, що наразі соціальна робота в охороні здоров'я України стикається з численними викликами, такими як недостатня правова база для її розвитку, нестача кваліфікованих кадрів, неоднаковий доступ до соціальних послуг у різних регіонах країни, а також відсутність інтегрованих підходів у медичних установах. На основі проведеного аналізу розроблено низку рекомендацій щодо подальшого розвитку соціальної роботи в Україні, зокрема зміцнення правової бази, впровадження стандартів та протоколів клінічної соціальної роботи, розвиток програм підготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників, а також створення умов для інтеграції соціальних послуг у загальний медичний процес. Наукова новизна роботи полягає у глибшому розумінні специфіки українського контексту і впливі цього на впровадження інтегрованих соціальних послуг у сферу охорони здоров’я. Висновки статті підкреслюють необхідність комплексного підходу до впровадження соціальної роботи в українські медичні заклади, який включає правове забезпечення, підготовку кадрів, інтеграцію в медичну практику та підвищення суспільної свідомості. Це сприятиме забезпеченню якісного доступу до медичних послуг та підтримки для всіх пацієнтів у системі охорони здоров’я України.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВИХ ПОСЛУГ ДІТЯМ З ІНВАЛІДНІСТЮ У ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Максим СКОЧКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано виклики, що постають перед закладами освіти під час здійснення інклюзивного навчання. Розкрити особливості організації надання освітніх послуг дітям з інвалідністю. За останні роки в освітньому середовищі Україні відбувся значний прогрес щодо реалізації права на освіту дітей з інвалідністю, яким гарантовано доступ до освіти на всіх освітніх етапах нарівні з іншими дітьми. Розробляються систематичні кроки для створення належних умов доступності, забезпечення необхідними засобами для навчання, введення окремих посад у закладах освіти тощо. Потреба глибинної перебудови системи освіти в Україні наразі зумовлена об’єктивними процесами трансформації нашого суспільства. З огляду на те, що сучасна система освіти має відповідати соціальним запитам як сьогодення, так і забезпечити якісно нове майбуття, доцільно розглянути ті процеси, які відбуваються тепер в нашому житті, а також що їх зумовило в минулому і як вони розгортатимуться надалі. Відповіді на ці запитання можуть стати підґрунтям до визначення прийнятних і раціональних кроків у розбудові нової системи освіти, що плекатиме молоде покоління для гідного життя у прийдешньому. Щорічне збільшення кількості дітей з інвалідністю, які охоплені інклюзивним навчанням, свідчить про те, що держава на правильному шляху. Отже, впровадження інклюзивної освіти складна, неоднозначна, багатоаспектна проблема, об’єднує у собі цілий ряд відносно самостійних наукових та прикладних напрямів, потребує розгляду та розробки нормативно-правових, психолого-педагогічних, програмно-змістових, соціально-психологічних засад. Перспективи подальших досліджень зазначеної проблеми вбачаємо у розробці навчальних програм, форм, методів навчання відповідно до потреб інклюзивної освіти.

ГЛОБАЛЬНІ СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Вікторія СТЕПАНЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті глобальні соціальні технології розглянуто як знання, методи і способи, які сприяють з’ясуванню глобальних тенденцій розвитку, прогнозуванню, запобіганню та вирішенню соціальних проблем глобального масштабу, створюють умови для взаємозв’язку глобального і локального, стосуються життєдіяльності та соціальної захищеності людей і можуть викликати радикальні соціальні зміни. Зазначено, що за характером розв’язання завдань вони є універсальними, мають високу наукомісткість, передбачають прогнозування кінцевого результату і є пріоритетними в період оновлення соціальних систем. Звернено увагу, що глобальні соціальні технології виконують роль каталізатора солідарності і прогресу на планетарному рівні та в сучасних умовах орієнтовані на такі новітні глобальні тенденції, як інклюзивність, інформатизація, інтелектуалізація, інноватизація, діджиталізація та екологізація. Наведено приклади глобальних соціальних технологій: глобальне моделювання, глобальне прогнозування, блокчейн-технології, «розумні» міста і підприємства, соціальні технології стабілізації системи, глобальні технології модернізації, соціальні технології для глобального старіння, платформи краудсорсингу, глобальні онлайн-спільноти, віртуальні робочі місця та ін. В контексті використання цифрових технологій і соціальних медіа в умовах глобалізації окреслено важливість питання розуміння соціальними працівниками можливості загрози дотримання багатьох етичних стандартів під час їх використання, про що наголошено в Глобальній декларації етичних принципів соціальної роботи. Зазначено, що потенціал глобальних соціальних технологій полягає у поглибленні міжнародного соціального співробітництва, посиленні консультативної та експертної діяльності у соціальній сфері, задіянні пріоритетних ресурсів, їх збалансованості, сприянні більшій соціальній справедливості в глобальному масштабі.

СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПОСЛУГИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ ТА ЇХ СІМЕЙ: ДОСВІД ХОРВАТІЇ, ЛИТВИ ТА ЛАТВІЇ

Ольга СТОЛЯРИК, Жанна ПЕТРОЧКО, Ірина КРИНИЦЬКА — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У публікації розкривається досвід системи підтримки дітей з інвалідністю та їхніх сімей шляхом аналізу наявних соціально-реабілітаційних послуг у Хорватії, Литві та Латвії. Ця розвідка здійснена у рамках дослідження розвитку соціально-реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю та їх сімей на рівні територіальних громад у воєнний та повоєнний періоди, що фінансується Національним фондом досліджень України, реєстраційний номер №2022.01/0166). Аналіз міжнародного досвіду дозволяє відстежити сімейно-орієнтовану соціальну політику та інтегрований міждисциплінарний підхід до розвитку та надання соціально-реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю. Визначено, що у Хорватії відсутня послуга «соціальна реабілітація», однак наявні послуги з експертної оцінки потреб дитини з інвалідністю та послуга з раннього втручання. Натомість, у Литві та Латвії наявні послуги соціальної реабілітації, проте адмініструються вони в межах міжвідомчої співпраці декількох міністерств, а основний акцент у соціальній реабілітації відводиться психосоціальній підтримці сім’ї та дитини. Серед спільних ознак, притаманних досліджуваним країнам, можна відстежити: сімейно-орієнтований підхід до надання послуг, перехід від інституційних форм підтримки до розвитку реабілітаційних послуг у громаді. Соціальна реабілітація закордоном включає в себе експертну професійну оцінку потреб дитини та сім’ї і послуги раннього втручання як комплексну форму підтримки сім’ї та дитини з інвалідністю. Також у Латвії виявлено унікальні соціальні послуги з підтримки сімей, які виховують дитину, що потребує регулярного паліативного догляду.

ПРОБЛЕМИ КООРДИНАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ПРОГРАМ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

Олена ШЕВЧЕНКО — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

У 2023 році відсутність безпеки, спричинена постійним потоком бомбардувань по всій країні, важкими боями та військовими діями на лінії фронту, продовжувала перешкоджати здатності гуманітарних організацій надавати допомогу та послуги людям, які постраждали від війни в Україні. Бюрократичні перешкоди також вплинули на гуманітарну допомогу. Гуманітарна криза в Україні, яка була спровокована повномасштабним вторгненням росії на територію України, призвела до необхідності залучення значної міжнародної гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало. Враховуючи значну кількість гуманітарних організацій та програм, що існують на території України, з’являється гостра необхідність у ефективній координації їхніх зусиль. В статті наголошується, що координація є життєво важливою в гуманітарній допомозі. Її використання призводить до зменшення прогалин і дублювання під час надання гуманітарної допомоги. Визначено, що координація відіграє важливу роль в забезпеченні готовності та реагуванні на гуманітарні виклики. Встановлено, що координація має бути інклюзивною, а організаціям, відповідальним за координацію, потрібен достатній потенціал, включаючи персонал, фінансування, комунікаційну інфраструктуру та інші ресурси. Ефективна координація має підтримуватися політичним керівництвом високого рівня та стимулами для співпраці. Гуманітарна координація міжнародних програм спрямована на підвищення ефективності гуманітарного реагування шляхом забезпечення більшої передбачуваності, підзвітності та партнерства. Були виділені та проаналізовані такі основні проблеми координації міжнародних програм гуманітарної допомоги в Україні, як централізованої координації, проблеми різноманітності підходів і стандартів, часто виникаючі бюрократичні перепони, конкуренція за ресурси та витіснення місцевих організацій, недостатнє врахування місцевого контексту та негнучкі структури управління. На основі проведеного аналізу було надано рекомендацій для підвищення ефективності співпраці між різними учасниками гуманітарної відповіді на кризу в Україні. Важливими рекомендаціями є забезпечення більш справедливого розподілу фінансових та матеріальних ресурсів між міжнародними та місцевими організаціями та залучення місцевих громадських організацій до процесу планування та прийняття рішень на всіх етапах гуманітарного реагування.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

Андрій КОЛОСОК, Ірина ЦИМБАЛЮК — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності соціального захисту ветеранів війни шляхом їх соціально-економічної реінтеграції у цивільне суспільство. В статті обґрунтовано актуальність проблеми соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, необхідність пошуку нових шляхів ефективної соціально-економічної реінтеграції даної категорії населення у післявоєнне суспільство. Досліджено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальний захист ветеранів війни – це система заходів та програм, спрямованих на забезпечення прав та гарантій, створення належних умов життя, підтримку соціального та матеріального добробуту осіб, які брали участь у військових діях, їхніх сімей та інших пов’язаних з ними осіб. Досліджено нормативно-правову базу соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, визначено значну громіздкість, суперечливість та необхідність вдосконалення законодавства в аспектах практичної реалізації соціальних гарантій даній категорії населення. Вивчено зарубіжний досвід соціального захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей, визначено низький рівень соціальної підтримки ветеранів у порівнянні із аналогічними системами країн, що входять до НАТО. Проаналізовано комплексну програму соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей на 2024–2026 роки в Луцькій міській територіальній громаді, визначено наявні проблеми та тенденції. Запропоновано напрями вдосконалення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей: створення єдиного реєстру всіх категорій ветеранів; розвиток регіональних мереж соціальних центрів для ветеранів; розроблення інклюзивних програм соціальної підтримки для кожного ветерана; надання комплексної соціальної підтримки (фінансової, матеріальної, психологічної, медичної, тощо); забезпечення повної соціально-економічної реінтеграції ветеранів; здійснення постійного моніторингу та корекції програм соціальної підтримки ветеранів. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні інклюзивних програм соціально-економічної реінтеграції ветеранів війни та членів їх сімей в умовах територіальної громади.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Ольга МАТРОС — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу міжнародних гарантій запобігання корупції в системі соціального забезпечення. Вона розглядає основні міжнародні правові акти, спрямовані на боротьбу з корупцією, такі як Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції та інші регіональні угоди. Досліджено механізми, що застосовуються для забезпечення прозорості та підзвітності в управлінні соціальними програмами, а також вплив цих заходів на ефективність соціального забезпечення. Особлива увага приділяється найкращим практикам, що можуть бути адаптовані до національних контекстів для зниження ризиків корупції. Стаття підкреслює важливість міжнародного співробітництва та обміну досвідом для вдосконалення національних антикорупційних стратегій у сфері соціального забезпечення. Крім того, розглядається значення глобальних ініціатив та партнерств у боротьбі з корупцією, включаючи спільні програми технічної допомоги та навчання для урядових та громадських організацій. Висновки підкреслюють важливість комплексного підходу до запобігання корупції, що включає правові, інституційні та технологічні аспекти, а також значення міжнародної співпраці для досягнення сталого розвитку систем соціального забезпечення у глобальному контексті. Мета дослідження полягає у висвітленні та аналізі основних проблеми імплементації міжнародних стандартів у національне законодавство та практику, зокрема, виклики, з якими стикаються держави при адаптації міжнародних норм до своїх правових систем. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів міжнародного значення, встановлено, що важливим завданням на шляху запобігання та протидії корупції в Україні виступає формування та посилення інституційної спроможності органів, що відповідають за запобігання та боротьбу з корупцією, а також на ролі громадянського суспільства та засобів масової інформації в забезпеченні контролю та прозорості. Для вирішення цього завдання необхідною є системна діяльність за низкою основних напрямів. Результати і практичне значення. Аналізуються кейси успішної реалізації антикорупційних заходів у різних країнах, які можуть служити прикладами для інших держав. На основі проведеного аналізу робляться висновки щодо ефективності існуючих міжнародних гарантій та пропонуються рекомендації для їх вдосконалення з метою підвищення стійкості систем соціального забезпечення до корупційних загроз.

ПОТЕНЦІАЛ ВОЛОНТЕРСТВА ДЛЯ РОЗВИТКУ ДЕОКУПОВАНИХ ГРОМАД

Жанна ПЕТРОЧКО, Тетяна ЛЯХ — Wed, 04 Sep 2024 00:00:00 +0300

Волонтерська діяльність є критично важливою для забезпечення сталого розвитку деокупованих громад і подолання наслідків окупації. Метою статті є обґрунтування важливості волонтерства на деокупованих територіях для розвитку територіальних громад. Автори статті наводять результати фокус-групи, учасниками якої стали мешканці деокупованих громад Миколаївської (міста Баштанка, Новий Буг і Казанка) й Херсонської (Великоолександрівська ОТГ (села Велика Олександрівка, Мала Олександрівка, Новодмитрівка, Старосілля, Тифонівка, Брускинське); Калинівська ОТГ (село Калинівське)) областей. Її проведення стало можливим завдяки проєкту «Чисті та вмотивовані» Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», що був підтриманий Програмою «Спроможні та сильні» Фонду Східна Європа. Учасники фокус-групи визначили ряд проблем, з якими зіштовхнулися мешканці деокупованих громад, а саме: відновлення інфраструктури територіальної громади; розмінування територій та об’єктів інфраструктури; надання психосоціальної підтримки; економічне відновлення; низький рівень лідерства мешканців; необхідність підвищення соціальної активності та соціальної згуртованості. Також учасники фокус-груп запропонували своє бачення вирішення цих проблем і роль волонтерів у цьому.