Acta Paedagogica Volynienses

ГЕНЕРАТИВНИЙ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ СТВОРЕННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО КАЗКОВОГО КОНТЕНТУ В ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

2026-02-23T11:32:51+02:00

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз та представлено практичні перспективи впровадження технологій генеративного штучного інтелекту в освітній простір закладів дошкільної освіти, які працюють в кризових умовах. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровізацією суспільства та необхідністю модернізації традиційних педагогічних методів відповідно до запитів «цифрового покоління» дітей. Казка розглядається не лише як засіб компетентнісного становлення, а як фундаментальний інструмент розвитку емоційного інтелекту, критичного мислення та соціалізації дошкільників. Розкрито можливості мультимодальної моделі Gemini від Google, а саме його Gem-бот Storybook, який дозволяє створювати персоналізований казковий контент, що враховує індивідуальні потреби, психологічні особливості та поточні інтереси кожної дитини. Особливу увагу приділено механізмам генерації сюжетних ліній, які дозволяють адаптувати складність мови та повчальний зміст відповідно до вікової групи. Метою статті є визначення сучасного підходу до використання казки в умовах цифровізації освітнього середовища. Представлено методику реалізації інтерактивних авторських казок шляхом інтеграції згенерованого тексту в освітній зміст закладу дошкільної освіти, наведено приклади впливу дітей на вибір героїв та розвиток сюжету в реальному часі. У дослідженні також проаналізовано етичні та психолого-педагогічні ризики, пов’язані з використанням штучного інтелекту в роботі з дошкільниками, зокрема питання переваг та недоліків Storybook у збереження автентичності літературних авторських казок. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні моделі поєднання класичної казки з імерсивними технологіями штучного інтелекту. Результати дослідження можуть бути використані вихователями ЗДО та методистами для створення інноваційних програм розвитку, спрямованих на формування когнітивної гнучкості та творчої уяви вихованців.

ІГРОВА ВЗАЄМОДІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2026-02-23T11:35:56+02:00

У статті проаналізовано еволюцію гри як провідної форми активності дитини та розкрито динаміку розвитку гри: від елементарних маніпуляцій з предметами в ранньому віці до складних сюжетно-рольових, а також ігор із правилами в дошкільному віці. Розглянуто роль ігрової взаємодії як ключового чинника соціально-емоційного розвитку дітей дошкільного віку. Авторами було з’ясовано, що формування ігрової компетентності, яка спрямована на здатність дитини до вільної, емоційно насиченої, спонтанної активності з власної ініціативи сприяє реалізується можливість застосування наявних і освоєння нових знань та особистісного розвитку через прагнення дитини до участі в житті дорослих шляхом реалізації інтересів в ігрових та рольових діях в узагальненій формі. Доведено вплив різних видів ігор (сюжетно-рольових, дидактичних, рухливих) на формування навичок комунікації, емпатії, саморегуляції та вміння працювати в команді. У роботі обґрунтовано, що гра є природним середовищем для засвоєння моральних норм та соціальних ролей. Розкрито механізми впливу спільних ігор на зниження рівня тривожності та агресивності у дітей. Визначено психолого-педагогічні умови, за яких ігрова діяльність стає ефективним інструментом соціалізації дитини. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між ігровим досвідом та здатністю дошкільників розпізнавати власні емоції та почуття оточуючи та проблемам формування соціально-емоційної компетентності дошкільників через систему ігрової взаємодії.

ОСВІТНІ СТРАТЕГІЇ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2026-02-23T11:46:26+02:00

Дошкільна освіта є основоположною для загального розвитку дитини. У цей фундаментальний період, який охоплює вік від народження до шести років, закладаються когнітивні, емоційні, соціальні та фізичні основи особистості. Розвиток когнітивних навичок є особливо важливим, оскільки ці навички необхідні для майбутнього навчання та послідовного розвитку критичного мислення у людини, здатності до вирішення проблем та творчості. Метою дослідження було проаналізувати основні теорії, що лежать в основі освітніх стратегій формування когнітивних навичок у дітей дошкільного віку, використовуючи комплексний підхід, їхні перспективи, а також виклики та контраргументи, що виникають в освітній, соціальній та культурній сферах у зв’язку з їх застосуванням. Для проведення дослідження використовувалися емпіричні (документальний аналіз) та теоретичні (аналітико-синтетичний, індуктивно-дедуктивний, історико-логічний аналіз, системний підхід) методи. Наразі у статті розглядаються такі освітні стратегії розвитку когнітивних навичок у дошкільнят, що включають такі практики, як навчання через гру, рання стимуляція, теорія множинного інтелекту, зосередження на емоційному інтелекті, структуровані навчальні програми та комплексний підхід. Окрему увагу у статті приділено комплексній освітній стратегії розвитку когнітивних навичок у дітей дошкільного віку. Адже комплексний підхід – це шлях до більш змістовного та трансформаційного навчання. Попри те що вихователі моделюють і заохочують дошкільнят до пізнання, саме вони обирають стратегії когнітивного розвитку кожного з вихованців. Універсальних, прямих інструкцій не існує як і не існує універсальної освітньої стратегії. Кожна з них має свої переваги і недоліки, Кожна з них більшою чи меншою мірою може підходити тій чи іншій дитині, залежно від рівня її розвитку та стилю навчання.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗВО

2026-02-23T11:49:57+02:00

У статті розкрито питання формування педагогічної майстерності у майбутніх викладачів закладів вищої освіти. Мета статті полягає обґрунтуванні змістового потенціалу нормативних освітніх компонентів у формуванні педагогічної майстерності в майбутніх викладачів. Для реалізації мети необхідним є розв’язання таких завдань: 1) уточнити сутність та структуру педагогічної майстерності майбутніх викладачів; 2) виявити змістовий потенціал освітніх компонентів «Сучасні методики навчання у ЗВО» та «Освітній менеджмент» у формуванні педагогічної майстерності викладачів. Педагогічну майстерність викладача закладу вищої освіти розглянуто як набуту здатність особистості на основі сформованих професійних компетентностей ефективно виконувати педагогічну діяльність, інтегруючи педагогічні здібності, професійну спрямованість, особистісні і професійно значимі якості, рефлексію з повагою до здобувачів освіти. У структурі педагогічної майстерності викладача виявлено наскрізно взаємопов’язані особистісну і діяльнісну складові. Наголошено, що ефективність підготовки майбутніх викладачів залежить від методів, змісту, засобів та форм організації пізнавальної діяльності, які будуть задовольняти їх професійні інтереси, потреби, мотивувати до оволодіння педагогічною майстерністю як особистісною цінністю. Інноваційні методи визначено як способи цілеспрямованої, суб’єкт-суб’єктної, динамічної, діалектичної взаємодії викладача і студентів, які засновані на новизні, оригінальності, творчості, та які сприяють ефективному формуванню педагогічної майстерності викладача. Визначено змістовий потенціал нормативних ОК «Сучасні методики навчання у ЗВО» та «Освітній менеджмент» у формуванні педагогічної майстерності викладачів закладів вищої освіти. Використовуючи методи проєктного, проблемно-пошукового, мікронавчання, гейміфікації, мікровикладання у майбутніх викладачів розвиваються педагогічні здібності, формується педагогічна спрямованість; виховуються особистісні і професійно важливі якості.

ВИХОВАТЕЛЬ ЯК СУБ’ЄКТ КОРЕКЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ПМР В МАЛОКОМПЛЕКТНОМУ ЗДО

2026-02-23T11:53:52+02:00

Стаття присвячена обґрунтуванню ключової ролі вихователя закладу дошкільної освіти (ЗДО) як основного суб'єкта корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми, що мають порушення мовлення (ПМР), особливо в умовах малокомплектного ЗДО, де він компенсує відсутність вузьких спеціалістів. Встановлено, що ефективність корекційного процесу залежить від цілісної системи компетентностей вихователя, об’єднаних у сім основних груп. Це дозволяє вихователю реалізувати низку функцій: діагностично-спостережну, організаційно-координаційну, корекційно-розвиткову та комунікативно-просвітницьку. Відповідно до Професійного стандарту «Вихователь закладу дошкільної освіти», у статті було здійснено системний аналіз трудових функцій та професійних компетентностей вихователя в контексті корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми з порушеннями мовлення (ПМР) в умовах малокомплектного ЗДО. Особлива увага приділена психо-емоційній компетентності (емпатія, терпіння, доброзичливість), яка створює довірливу атмосферу, мотивує дитину до співпраці та є фундаментом для комунікативно-просвітницької функції та партнерства з родинами. Предметно-методична компетентність охоплює спеціальні знання причин і видів порушень мовлення (дислалія, дизартрія, ЗНМ), володіння методами корекційної роботи та розуміння особливостей психічних процесів дітей із ПМР; оцінювально-аналітична (аналіз спостережень, розробка та адаптація ІПР, моніторинг ефективності) та організаційно-управлінська (планування інтегрованого освітнього процесу, координація з ІРЦ). Виділено організаційну та інформаційно-комунікаційну компетентності, що дозволяють вихователю долати обмеження, пов’язані з віддаленістю та ресурсами, шляхом творчої адаптації методик, розробки дидактичних посібників, використання сучасних цифрових засобів (спеціалізованих додатків, відеозв’язку) для навчання, комунікації та ведення електронної документації. Узагальнення підтверджує, що сучасний вихователь у малокомплектному ЗДО є багатофункціональним фахівцем, чия комплексна компетентність є необхідною умовою для забезпечення якісної, системної та науково обґрунтованої корекційно-реабілітаційної роботи та повноцінного розвитку дитини з ПМР.

ІНТЕРВЕНЦІЇ АДАПТИВНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В КОРЕКЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СТУДЕНТІВ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

2026-02-23T12:41:56+02:00

У статті висвітлено сучасні уявлення про вплив адаптивного фізичного виховання на функціональний стан осіб із цукровим діабетом. Висвітлено поняття та класифікація цукрового діабету, роль фізичних вправ у корекції цієї хвороби, види фізичних вправ, що рекомендовані при діабеті; правила безпечного виконання цих вправ; а також практичні рекомендації щодо складання індивідуальної програми заняття спеціальної медичної групи здобувачів освіти хворих на цукровий діабет. Показано, що регулярні адаптовані фізичні навантаження з урахуванням віку, типу діабету, супутніх захворювань і фізичної підготовленості сприяють та підвищують толерантність до фізичних навантажень. Встановлено, що аеробні вправи становлять основу фізичної активності для більшості осіб із цукровим діабетом, оскільки вони забезпечують помірне, тривале навантаження, що сприяє підвищенню чутливості до інсуліну, покращенню діяльності серцево-судинної системи та нормалізації метаболічних процесів. При цьому, силові вправи, або тренування з опором, є не менш важливими для людей з діабетом, ніж аеробна активність. Вправи на гнучкість і рівновагу не впливають безпосередньо на рівень глюкози, проте вони є важливими компонентами загальної програми фізичної активності при діабеті. Доведено, що фізичні вправи мають бути адаптовані до фізичного стану та рівня підготовленості зазначеної категорії осіб. Висновки підтверджують, що регулярна рухова активність позитивно впливає на обмін речовин, підвищує чутливість тканин до інсуліну, сприяє зниженню глікемії та покращує загальний метаболічний стан організму. Вправи різного характеру – аеробні, силові, на гнучкість та рівновагу – забезпечують багатовекторний вплив на фізичну працездатність та стан здоров’я, а їх поєднання в заняттях спеціальних медичних груп дозволяє досягти найкращих результатів для здобувачів освіти.

ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ВИЩУ ОСВІТУ

2026-02-23T12:45:45+02:00

Швидка інтеграція технологій штучного інтелекту у вищу освіту створила безпрецедентні етичні виклики, які вимагають негайної уваги науковців та інституційного реагування. У цій статті розглянуто чотири фундаментальні етичні суперечності, що виникають внаслідок впровадження штучного інтелекту в академічному контексті: конфлікт між академічною доброчесністю та педагогічними інноваціями, баланс між студентською автономією та інституційним наглядом, імператив освітньої рівності в умовах нерівного доступу до ресурсів штучного інтелекту та компроміс між операційною ефективністю та захистом конфіденційності студентів. Дослідження демонструє, що традиційні концепції академічної доброчесності, розроблені для освітніх середовищ до появи штучного інтелекту, виявляються непридатними, коли інструменти ШІ пропонують допомогу, починаючи від явно доцільної та закінчуючи явно проблематичною. Аналогічно, можливості спостереження на основі штучного інтелекту створюють суперечності між інституційними обов’язками щодо якості освіти та правами студентів на конфіденційність та автономне навчання. У дослідженні також досліджено, як інтеграція ШІ загрожує поширити існуючу нерівність в освіті через диференційований доступ до преміальних інструментів, нерівномірний розподіл грамотності в галузі штучного інтелекту та алгоритмічне упередження, вбудоване в освітні системи. Зрештою, дослідження показує, як підвищення ефективності від автоматизованого оцінювання та аналітики навчання залежить від масштабних практик збору даних, що викликає серйозні проблеми з конфіденційністю, особливо коли студенти не мають вибору опцій згоди або прозорості щодо використання даних. У статті стверджується, що ефективна етична інтеграція штучного інтелекту вимагає переходу від заборонних або дозвільних крайнощів до принципових рамок, що підкреслюють прозорість, пропорційність, рівність і участь студентів в управлінні. Ці висновки сприяють розвитку наукових досліджень з етики освітніх технологій, водночас надаючи практичні рекомендації для установ, які функціонують у складному ландшафті навчальних середовищ, доповнених штучним інтелектом. Дослідження підкреслює, що вирішення питань етики штучного інтелекту у вищій освіті – це не просто технічний чи політичний виклик, він фундаментально включає переосмислення освітніх цінностей, відносин та цілей навчання у світі, в якому інтегровано штучний інтелект.

САМООЦІНЮВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ АВТОНОМІЇ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

2026-02-23T13:52:28+02:00

Статтю присвячено теоретико-методичному осмисленню самооцінювання як інструмента формування навчальної автономії студентів у процесі вивчення іноземної мови. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі формувального оцінювання в умовах компетентнісно орієнтованої освіти та необхідністю переосмислення традиційних моделей контролю навчальних досягнень. Метою статті є обґрунтування дидактичного потенціалу самооцінювання у розвитку здатності здобувачів освіти до усвідомленого планування, моніторингу та корекції власної навчальної діяльності. Теоретичну основу дослідження становлять концепції навчальної автономії, саморегульованого навчання та формувального оцінювання в іншомовній освіті. У роботі застосовано теоретико-аналітичний, концептуальний, порівняльно-зіставний і логіко-структурний методи, що дало змогу уточнити зміст поняття самооцінювання та визначити його функції в системі навчання іноземної мови. Показано, що самооцінювання виконує передусім навчальну та рефлексивну функції, сприяючи поступовому переходу від зовнішнього педагогічного контролю до внутрішньої саморегуляції навчальної діяльності. Обґрунтовано зв’язок самооцінювання з ключовими компонентами навчальної автономії та визначено методичні умови його ефективного впровадження. Систематизовано основні форми самооцінювання, зокрема чек-листи, аналітичні рубрики, дескриптори типу can-do statements і інструменти Європейського мовного портфоліо. Систематичне використання самооцінювання за наявності чітких критеріїв і педагогічного супроводу сприяє формуванню відповідального ставлення до навчання та розвитку навчальної автономії студентів. Практичну цінність результатів визначено через можливість їх використання у проєктуванні занять, доборі критеріїв оцінювання та організації рефлексивної роботи студентів.

МОДЕЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-02-23T14:01:33+02:00

У статті представлено модель інноваційного розвитку емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти в умовах цифрової трансформації. Обгрунтовано актуальність проблеми розвитку емоційного інтелекту й емоційної компетентності майбутніх фахівців у контексті європейської освітньої політики та стратегій UNESCO щодо формування «soft skills» XXІ століття. Подано наукові підходи щодо трактування сутності емоційного інтелекту та його ролі у професійному становленні здобувачів вищої освіти. Запропоновано авторську модель інноваційного розвитку емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти, що базується на шістьох взаємопов’язаних складниках – мотиваційно-ціннісному, когнітивно-інформаційному, рефлексивно-аналітичному, емоційно-поведінковому, які забезпечують цілісний розвиток емоційного інтелекту індивіда. Два останніх – п’ятий і шостий – соціально-комунікативний і результативно-конативний – відповідають за практику емоційного лідерства й розвиток етичної взаємодії, саморегуляцію та результат. Зазначено принципи моделі розвитку емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти. Описано інноваційні освітні практики реалізації моделі: інтерактивні методи, використання цифрових освітніх платформ тощо. Дано пояснення поняттям «емоційна зрілість», «емоційна культура», «цифрова емпатія». Термін «емоційно-цифрове освітнє середовище» подано як авторська дефініція. Визначено педагогічні умови, необхідні для реалізації моделі розвитку емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти. Увагу приділено створенню емоційно безпечного, гуманного й технологічно розумного середовища не тільки для здобуття знань студентами, а й для здатності розуміння й управління власними емоціями. Матеріали статті можуть бути використані для інтерактивних курсів, тренінгів із розвитку емоційного інтелекту в системі вищої освіти.

КЕЙС-ТЕХНОЛОГІЇ У СИСТЕМІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ ІСТОРИКІВ: ДЕКОНСТРУКЦІЯ ІСТОРИЧНИХ НАРАТИВІВ ТА РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

2026-02-23T14:06:20+02:00

У статті висвітлено теоретичні та методичні засади застосування кейс-технологій у системі фахової підготовки майбутніх учителів історії. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі історичного знання в умовах інформаційної війни та посиленням викликів, пов’язаних з політизованими інтерпретаціями минулого. Зазначено, що формування критичного мислення та здатності до деконструкції історичних наративів набуває особливого значення в контексті оновлення змісту історичної освіти відповідно до положень Нової української школи. У центрі уваги – кейс-метод як інтерактивна технологія, що передбачає моделювання професійно значущих ситуацій і активну залученість студентів до аналізу джерел, порівняння альтернативних поглядів, пошуку обґрунтованих рішень. У статті уточнено відмінності між поняттями «кейс-метод» і «кейс-технологія», окреслено їх місце в освітньому процесі та потенціал щодо формування ключових компетентностей. Розглянуто можливості кей- сів у розвитку критичної історичної грамотності, медіааналітичних навичок, здатності до рефлексії й роботи з суперечливими джерелами. Продемонстровано, як кейс-завдання можуть бути спрямовані на деконструкцію «майстер-наративів» та виявлення ідеологічно зумовлених репрезентацій історичного минулого. Зосереджено увагу на педагогічних умовах ефективного застосування кейсів: рівні підготовки викладача, мотивації студентів, дидактичному та технічному забезпеченні. Підкреслено роль викладача як фасилітатора критичного діалогу у процесі осмислення суперечливих історичних явищ. Особливої ваги набуває формування у студентів здатності до аргументованої позиції щодо складних історичних питань у ситуаціях наявності протилежних поглядів. Показано, що застосування кейс-методу змінює позицію студента в навчальному процесі: з пасивного слухача він переходить у статус активного дослідника. Обґрунтовано, що кейс-технологія може бути ефективним інструментом для формування педагогічної готовності до роботи в умовах суспільних і політичних трансформацій. Вона дозволяє майбутньому вчителю історії усвідомлювати відповідальність за формування критично мислячих громадян, здатних самостійно аналізувати інформацію, протистояти маніпуляціям і формувати власне уявлення про минуле.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ З ООП В ІНКЛЮЗИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ

2026-02-23T14:11:44+02:00

Мета роботи: проаналізувати сучасні підходи до психолого-педагогічного супроводу дітей з ООП в інклюзивному освітньому середовищі.Дослідження спрямоване на виявлення ключових чинників, що забезпечують ефективність інтеграції дитини у соціокультурний простір закладу освіти та сприяють її гармонійному розвитку. Методологія: у роботі використано комплекс наукових методів: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури для з’ясування стану розробленості проблеми; системний підхід для визначення структурних компонентів супроводу; моделювання для розробки узагальненої схеми взаємодії фахівців; аналіз вітчизняного досвіду реформування інклюзивної освіти в Україні. Наукова новизна: узагальнено та систематизовано ключові підходи до супроводу дітей з ООП (гуманістичний, діяльнісний, індивідуалізований), що базуються на засадах партнерської взаємодії. Визначено роль команди психолого-педагогічного супроводу не лише як контролюючого органу, а як динамічної системи підтримки, що орієнтована на досягнення автономності учня. Запропоновано авторську узагальнену модель супроводу, яка інтегрує діагностичний, прогностичний, корекційно-розвитковий та моніторинговий етапи. Доведено, що ефективність інклюзії прямо залежить від міждисциплінарної узгодженості дій вчителів, асистентів, психологів та батьків, що дозволяє враховувати специфіку емоційно-вольової сфери дитини. Висновки: встановлено, що психолого-педагогічний супровід є фундаментом успішної інклюзії, який забезпечує не лише академічну успішність, а й соціальну адаптацію та емоційне благополуччя дитини. Доведено, що впровадження індивідуальної програми розвитку (ІПР) має ґрунтуватися на систематичному моніторингу досягнень та гнучкому коригуванні освітніх траєкторій. Результати дослідження підтверджують, що створення безбар’єрного освітнього середовища можливе лише за умови формування інклюзивної компетентності всіх учасників освітнього процесу та переходу до командної стратегії роботи. Практична значущість роботи полягає у можливості використання запропонованої моделі для підвищення ефективності діяльності інклюзивних класів у закладах загальної середньої освіти.

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ЯК ОСНОВА ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗАХИСТУ БАТЬКІВЩИНИ: КОЗАЦЬКИЙ КОНТЕКСТ

2026-02-23T14:17:39+02:00

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та дослідженні шляхів формування у майбутніх учителів фізичної культури готовності до захисту Батьківщини в процесі професійної підготовки засобами провідних ідей козацької педагогіки. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному поєднанні загальнонаукових та спеціальних методів. Системний підхід дозволив розглянути процес військово-патріотичного виховання як цілісну структуру взаємодії освітніх інституцій та громадськості. Культурологічний та аксіологічний підходи використано для аналізу ролі національних традицій та козацьких бойових мистецтв у формуванні ціннісного ставлення до власного «Я» та держави. Метод дедукції використано для виокремлення специфічних засобів козацької педагогіки, придатних для впровадження в освітній процес закладів вищої педагогічної освіти. Наукова новизна роботи полягає у поглибленні наукових уявлень про структуру готовності майбутнього вчителя фізичної культури до захисту Батьківщини через призму козацької педагогіки. Уперше комплексно розглянуто вплив традиційних українських бойових мистецтв (Спас, Бойовий гопак, Хортінг) не лише як засобів фізичного вдосконалення, а як інструментів психоемоційного гартування та формування національної ідентичності в умовах воєнного стану. Доведено, що інтеграція козацьких виховних ідеалів у зміст фізичного виховання дозволяє сформувати у студента не лише інструкторські навички, а й активну громадянську позицію та жертовну готовність до виконання військового обов’язку. Дістало подальшого розвитку обґрунтування ролі інституційної синергії (взаємодії держави, сім’ї та закладів вищої освіти) у створенні цілісного виховного простору. Проведене дослідження підтверджує, що ціннісні орієнтації, сформовані на основі козацького контексту, є наріжним каменем готовності майбутніх фахівців до захисту держави. Встановлено, що використання потенціалу козацької педагогіки, зокрема через популяризацію національних видів спорту та залучення до історико-культурної спадщини, забезпечує високу ефективність військово-патріотичного виховання. Виявлено, що готовність до захисту Батьківщини є інтегральною якістю особистості, яка поєднує фізичну витривалість, професійну майстерність педагога та глибоку внутрішню переконаність у цінності національної свободи. Практична значущість результатів полягає у можливості їх впровадження при розробці робочих програм із фізичного виховання та планів виховної роботи у педагогічних закладах вищої освіти з метою підготовки вчителя-патріота нової генерації.

ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ПРАВОВИХОВНОЇ РОБОТИ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ

2026-02-23T12:00:22+02:00

Сучасні процеси, які відбуваються в Україні та тлі воєнної агресії, світових тенденцій інтеграції та глобалізації, актуалізують необхідність правової освіти, правового виховання, правовиховної роботи зі школярами. А відтак і актуалізують і проблему якісної правової підготовки майбутнього вчителя. Метою статті є окреслення та аналіз основних принципів організації професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до правовиховної діяльності в умовах НУШ. Для реалізації мети розв’язано завдання: 1) охарактеризувати основні принципи професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи до правовиховної діяльності в умовах НУШ; 2) уточнити сутність досліджуваного поняття з урахуванням досвіду професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів у ВНУ імені Лесі Українки. Методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизації, порівняння. У статті професійна підготовка майбутніх учителів початкової школи до правовиховної роботи розглядається як один із важливих напрямів модернізації педагогічної освіти. Як складний, системний, цілеспрямований процес професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до правовиховної діяльності молодших школярів реалізується на основі принципів: гуманістичного, правового, науковості, інтеграції теорії та практики, діяльнісного, аксіологічного, особистісно орієнтованого, рефлексивного та компетентнісного. Ефективність професійної підготовки майбутніх педагогів до правовиховної роботи в умовах НУШ забезпечується інтеграцією правових знань в освітній процес, використанням інтерактивних інноваційних методів, організацією рефлексивної діяльності та створенням сприятливого розвивального педагогічного середовища, орієнтованого на формування правової компетентності. Доведено, що у процесі вивчення освітнього компонента «Загальна педагогіка та історія педагогічної думки» формуються всі компоненти готовності майбутнього вчителя до правовиховної діяльності: когнітивний (право- ві знання); мотиваційно-ціннісний (усвідомлення значення правовиховної діяльності); практичний (уміння реалізовувати правовиховні завдання у практичній роботі); формуються Soft skills майбутнього вчителя. Подальшого дослідження потребує розробка інструментарію та методики діагностування стану готовності майбутніх педагогів до правовиховної роботи зі школярами в умовах НУШ.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗМІСТОВОЇ ЛІНІЇ «РОБОТА З ДАНИМИ» НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ НА ЗАСАДАХ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ

2026-02-23T12:03:10+02:00

У статті розглянуто проблему застосування діяльнісного підходу у системі початкової освіти. Особливу увагу приділено ролі діяльнісного навчання на уроках математики, а саме специфіці реалізації змістової лінії «Робота з даними» через діяльнісний підхід. Авторка аналізує досвід учених і методистів щодо проблеми реалізації змістової лінії «Робота з даними» математичної освітньої галузі початкової освіти. На основі аналізу вимог Державного стандарту початкової освіти, Типових освітніх програм початкової освіти охарактеризовано змістову лінію «Робота з даними», визначено очікувані результати навчання здобувачів освіти в межах цієї змістової лінії для першого і другого циклів початкової освіти. Підкреслено, що в очікуваних результатах навчання здобувачів освіти враховано вікові особливості молодших школярів, простежується поступове нарощення складності виконання навчальних дій. Проаналізовано чинні підручники та навчальні посібники з математики для початкових класів на наявність завдань щодо формування вмінь роботи з даними. Наголошено, що такі завдання не виокремлено в розділ, а подано в межах вивчення програмового матеріалу інших змістових ліній. Визначено, що в підручниках з математики представлено рисунки, піктограми, схеми, лінійні, стовпчикові та кругові діаграмами, а також такі види таблиць: довідкові, обчислювальні, таблиці для вивчення алгебраїчного матеріалу, таблиці для короткого запису простих і складених задач, логічні таблиці. Запропоновано для учнів 3 класу гру «Математика для мандрівників», яка має практико-орієнтовану спрямованість, формує вміння роботи з інформацією, сприяє реалізації міжпредметних та внутрішньопредметних зв’язків. Авторка доводить, що застосування діяльнісного підходу на уроках математики в початкових класах є не лише сучасною освітньою тенденцією, а й передумовою досягнення обов’язкових та очікуваних результатів навчання здобувачів початкової освіти.

ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧИХ ПОНЯТЬ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2026-02-23T12:16:42+02:00

У статті розглядається актуальна проблема формування природничих понять у молодших школярів як основи екологічної культури та відповідального ставлення до навколишнього світу. Сучасні екологічні виклики, спричинені індустріалізацією та урбанізацією, потребують нового підходу до виховання й освіти, що передбачає інтеграцію традиційних і інноваційних освітніх технологій. Автор підкреслює, що екологічна освіта має стати ключовим елементом сучасної освітньої системи, адже саме в молодшому шкільному віці поєднання знань та емоційних переживань створює міцний фундамент для формування екологічної свідомості. У роботі проаналізовано традиційні методи навчання: розповідь, бесіда, робота з підручником і книгою, спостереження, екскурсії та практичні заняття з використанням натуральних об’єктів і приладів. Визначено їхню роль у розвитку пізнавальної активності, мислення, уяви та навичок роботи з інформацією. Окрему увагу приділено інноваційним освітнім технологіям, зокрема теорії розв’язання винахідницьких завдань (ТРВЗ), технології розвитку критичного мислення, проєктній технології та використання STEM у процесі формування природничих понять в учнів початкових класів. Вони розглядаються як ефективні інструменти для формування усвідомлених і системних природничих понять, розвитку творчості, комунікативних умінь та навичок аналізу. Наведено приклади застосування інноваційних методів: «дивовижне читання», «упорядкування питань», «створи свій паспорт», кластер, синквейн, «вірні та невірні твердження», метод «Кубик». Показано їхній потенціал у створенні комфортного освітнього середовища, що знижує психологічне напруження та мотивує учнів до активної участі у навчанні. Зроблено висновок, що поєднання традиційних і сучасних освітніх технологій забезпечує системне формування природничих понять у молодших школярів, сприяє розвитку екологічної свідомості та формуванню відповідального ставлення до природи.

КОМПЕТЕНТІСНИЙ ПІДХІД У ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ДО РОБОТИ В УМОВАХ ЛІТНЬОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ

2026-02-23T12:19:42+02:00

Необхідність зміни системи підготовки майбутніх учителів та її адаптації до вимог ринку праці зумовила значущість дослідження компетентнісного підходу у вищій освіті. Метою цього підходу є інтеграція теоретичної та практичної підготовки фахівців. У статті обґрунтовується актуальність наукового підходу до підготовки майбутніх педагогів в умовах вищої освіти, що відповідає сучасним суспільним очікуванням і вимогам Нової української школи. Підкреслюється, що сучасний фахівець має виступати не лише транслятором знань, а й наставником, фасилітатором і свідомим громадянином, володіючи базовими та гнучкими компетентностями. Актуальність проблеми посилюється зауваженнями до змістового наповнення та якості організації виховного процесу в закладах літнього оздоровлення та відпочинку. Тому компетентнісний підхід є критично важливим для модернізації цієї системи, оскільки він забезпечує трансформацію теоретичних знань у конкретні практичні компетентності (організаційні, комунікативно-емоційні, здоров’язбережувальні, креативні). Метою дослідження є наукове обґрунтування та визначення змісту компетентнісного підходу у підготовці майбутніх педагогів до успішної виховної роботи в специфічних умовах літнього оздоровлення. У статті проаналізовано теоретичні основи компетентнісного підходу та доведено, що він є ключовим механізмом інтеграції теорії та практики, що дозволяє студентам досягати високого рівня готовності (готовність до високопродуктивної, креативної діяльності). Визначено ключові групи компетентностей (організаційна, психолого-педагогічна, особистісно-професійна), які формуються під час практики. Підготовка студентів до роботи в умовах літнього оздоровлення та відпочинку заснована на практико-орієнтованому навчанні та компетентнісно-орієнтованих завданнях, забезпечує формування у майбутніх вчителів здатності самостійно, творчо та відповідально працювати з тимчасовим дитячим колективом, вирішувати комплексні проблеми функціонування закладу та нести повну відповідальність за безпеку та розвиток дітей. Самостійна педагогічна діяльність (педагогічна практика) в реальних умовах літнього оздоровлення та відпочинку слугує каталізатором професійного та особистісного розвитку студентів. Вона не лише зміцнює їхню любов до обраної професії, але й виховує відповідальність за доручені завдання, а також сприяє формуванню ключових якостей: почуття обов’язку, самовимогливості та наполегливості. Літня педагогічна практика визнана інтегративним компонентом освітнього процесу, що консолідує знання і формує професійно значущий потенціал фахівця.

РІВНІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2026-02-23T12:24:35+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу структури готовності майбутніх учителів початкової школи до впровадження ігрових технологій. Актуальність теми зумовлена трансформацією освітнього середовища згідно з вимогами «Нової української школи» та потребою у фахівцях, здатних ефективно поєднувати навчання з ігровою діяльністю. Мета роботи. Визначення та теоретичне обґрунтування компонентного складу та рівнів готовності майбутніх педагогів до застосування ігрових технологій у професійній діяльності. Дослідження спрямоване на розробку теоретичного підґрунтя для створення структурно-функціональної моделі підготовки студентів у закладах вищої освіти. Методологія. У роботі використано теоретичний аналіз наукових джерел для уточнення сутності професійної готовності. Здійснено системний аналіз нормативної бази, зокрема Державного стандарту початкової освіти та Концепції «НУШ», що дозволило визначити зміст когнітивного компонента. Узагальнення наукових позицій дало змогу синтезувати авторську структуру готовності через єдність трьох складників. Наукова новизна. Обґрунтовано трикомпонентну структуру готовності: мотиваційний, когнітивний та операційний компоненти. Мотиваційний компонент охоплює професійні та пізнавальні мотиви, любов до дітей та прагнення до самореалізації. Когнітивний компонент включає не лише систему знань, а й ціннісні орієнтації, які базуються на гуманістичних ідеалах та визнанні гри як пріоритетного засобу розвитку дитини. Операційний компонент представлено як комплекс практичних умінь щодо проектування, адаптації та рефлексії ігрової діяльності учнів. Доведено, що ціннісні орієнтації виступають «смисловим ядром», яке забезпечує внутрішню мотивацію до інновацій. Висновки. Встановлено, що готовність є цілісною системою, де мотивація стимулює пізнання, а операційні вміння забезпечують практичну реалізацію ігор. Ефективність підготовки залежить від інтеграції цих компонентів, що дозволяє педагогу результативно застосовувати ігрові форми відповідно до вікових потреб молодших школярів.

РОЛЬ НЕВЕРБАЛЬНИХ СИГНАЛІВ У ФОРМУВАННІ ДОВІРИ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

2026-02-23T12:27:49+02:00

У статті досліджено роль невербальних сигналів у формуванні довіри, професійного іміджу та комунікативної компетентності фахівця в умовах інформаційного суспільства. Невербальна поведінка розглядається як складова професійної культури, що визначає ефективність взаємодії, рівень авторитету та сприйняття особистості. Проаналізовано основні підходи до класифікації невербальних засобів – кінесики, проксеміки, окулесики, гаптики та паралінгвістики – з урахуванням сучасних досліджень (Ф. Азхар, В. Воронкова, В. Дено, М. Монтойя, Т. Осіпова, Портер, І. Путра). Розкрито психологічні механізми впливу невербальних сигналів на довіру: ефект першого враження, швидкість когнітивно-перцептивної оцінки та емоційна узгодженість комунікативних проявів. Окреслено специфіку невербальної комунікації в освіті, менеджменті, ІТ та сервісних послугах. Доведено, що невербальні прояви педагога впливають на комфорт та мотивацію студентів, а поведінка менеджера чи маркетолога – на довіру клієнтів і корпоративну репутацію. Особливу увагу приділено цифровізації: у відеокомунікації значущими стають ракурс камери, освітлення, стабільність погляду, інтонація, фон та контроль міміки. Запропоновано поняття «цифрової невербальної грамотності» як нової компетенції XXI століття. Надано практичні рекомендації: підтримання відкритої пози, зорового контакту (40–60 % часу), регуляція темпу й гучності голосу, робота над мімікою, використання відеотренінгів. Зроблено висновок, що розвиток невербальної компетентності є передумовою професійного успіху та конкурентоспроможності; перспективні дослідження мають аналізувати адаптацію невербальної поведінки у віртуальному просторі, міжкультурні відмінності та створення тренінгових програм для нової генерації фахівців.

КРОССЕНС ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ НА УРОКАХ ІНТЕГРОВАНОГО КУРСУ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ» У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2026-02-23T12:31:05+02:00

Стаття присвячена методиці створення та використання в освітньому процесі здобувачів освіти початкової школи кроссенсу – асоціативної візуалізованої головоломки, яка може бути засобом розвитку критичного мислення. Авторка статті звертає увагу, що серед пріоритетних завдань сучасної освіти є формування в здобувачів стійкої мотивації до отримання нових знань, розвиток пізнавального інтересу як рушійної сили процесу пізнання та вироблення системи компетенцій. Все це можливо, якщо навчання буде цікавим, вмотивованим і розвиваючим. Молодший шкільний вік найкраще підходить для реалізації поставлених завдань. Така позиція обґрунтовується не лише віковими особливостями здобувачів початкової школи. Доведено, що від рівня розвитку гнучких умінь, зокрема критичного мислення, залежить саморозвиток і самовдосконалення особи, що дозволяє з дитячого віку свідомо й активно освоювати новий соціальний досвід, навчатися аналізувати, порівнювати, співставляти тощо, накопичуючи власний соціокультурний капітал. Серед особливих педагогічних переваг кроссенсу авторка називає його універсальність, адже можна використовувати під час викладання будь-якої теми й на будь-якому етапі уроку; креативність, так як його застосування передбачає розвиток критичного чи/ та креативного мислення й гуманність, що проявляється в полегшенні процесу навчання та покращенні якості освіти. У статті наведені практичні кейси як можна використовувати кроссенс на уроках інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Враховуючи інтеграцію освітніх ліній, під час обговорення тем здобувачі навчаються знаходити зв’язки між поняттями та явищами, розвивають уміння аргументувати та пояснювати власну думку, заохочується креативність та самостійність. Авторка приходить до висновку, що використання кроссенсу в освітній діяльності молодших школярів допомагає їм виробити вміння вчитися, тобто формується сукупність універсальних навчальних дій, від характеру та виду яких залежатиме якість освоєння знань, умінь, навичок, ставлень та цінностей, й що важливо, при цьому розвивається критичне мислення кожного здобувача. А ще кроссенс – це поєднання гри, мислення та навчання, яке робить уроки цікавими й ефективними.

ІНТЕГРАЦІЯ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ТА ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ ПРИРОДНИЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

2026-02-23T12:34:38+02:00

У статті представлена модель успішної інтеграції шкільної та позашкільної освіти, реалізована у роботі гуртка наукової студії «Природознавство», який працює на базі Волинської обласної Малої академії наук України за авторською програмою, завданнями якої є формування цілісної системи природничих знань, залучення учнів до активної науково-дослідницької діяльності, розвиток здатності розв’язувати комплексні проблеми шляхом інтеграції знань, опрацювання методик проведення експериментів. Інтеграція шкільної та позашкільної освіти є визначальним чинником формування ключових компетентностей та успішної соціалізації здобувачів освіти. Функціональний потенціал закладів позашкільної освіти дозволяє нівелювати обмеження індивідуалізації навчання, зумовлені високою наповнюваністю класів у загальноосвітніх школах. Трансформація освітньої парадигми передбачає перехід від репродуктивної моделі засвоєння знань до праксеологічного підходу, що найбільш ефективно реалізується в позашкільному просторі. Інтеграція цих ланок забезпечує синергетичний ефект у розвитку адаптивних навичок особистості та подоланні когнітивного дисонансу між теоретичною підготовкою та практичними вимогами соціуму. Навчальна програма базується на модульному принципі та об’єднує фундаментальні основи біології, хімії, географії, фізики й астрономії. Реалізація інтегративного підходу до освітнього процесу в гуртку дозволяє трансформувати накопичений під час уроків «Пізнаємо природу» фактологічний матеріал через призму практико-орієнтованих завдань, експериментів, проектів, створення моделей процесів та явищ, проведення спостережень та досліджень тощо у системні знання, що забезпечує глибоке розуміння взаємозумовленості природних явищ та становлення світоглядної цілісності учнів. Досвід синергії різних освітніх просторів може бути використаний вчителями для адаптації освітнього процесу під індивідуальні потреби та інтереси кожного учня, мотивації до навчання шляхом використання нестандартних локацій та інструментів, розвитку «м’яких навичок».