Acta Paedagogica Volynienses

СИСТЕМНО-ЦІЛЬОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

Надія АЛЕНДАРЬ — 2025-05-27

У статті розглянуто системно-цільовий підхід до управління педагогічним процесом у позашкільному закладі освіти як ключовий чинник формування особистості школяра. Автори аналізують управлінську структуру закладу з позицій об’єктивного (колегіальні органи управління) та суб’єктивного (конкретні суб’єкти управлінської діяльності) підходів. Визначено функціональні особливості стратегічного, тактичного, технологічного, оперативного та самоуправлінського рівнів, що забезпечують цілісність і результативність управлінського процесу. Особливу увагу приділено ролі загальних зборів, педагогічної ради та методичних рад як інституційних механізмів управління, а також керівнику гуртка як ключовій фігурі оперативного рівня. Обґрунтовано значення діагностичної, аналітичної та проективної діяльності методичних рад у забезпеченні професійного розвитку педагогів, впровадженні інноваційних освітніх практик та формуванні методичної культури. Запропоновано модель організаційної структури системно-цільового управління, що сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу, розвитку управлінської культури, формуванню сприятливого освітнього середовища та забезпеченню стратегічної орієнтації діяльності закладу. Підкреслено, що системно-цільове управління виступає не лише як організаційний механізм, а як інструмент педагогічного впливу, що забезпечує гармонійне поєднання стратегічного бачення, тактичної гнучкості та оперативної ефективності в реалізації завдань особистісного розвитку школярів. Результати дослідження мають практичну цінність для керівників позашкільних закладів освіти, методистів, педагогів, а також можуть бути використані в процесі підготовки управлінських кадрів у сфері освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

Володимир АНТОНЮК — 2025-05-27

Науково-дослідна робота майбутніх педагогів є невід’ємною складовою їх професійної підготовки. Стаття присвячена аналізу ключових понять та етапів здійснення науково-педагогічного дослідження. На основі аналізу наукової літератури подано характеристику сутності методології педагогіки та її розвитку, структури, організації та проведення науково-педагогічного дослідження. Мета статті полягає у висвітленні узагальнених особливостей підготовки майбутніх педагогів до науково-дослідної роботи в педагогічному дискурсі, обґрунтуванні ефективних умов успіху досліджуваного процесу. У статті висвітлено специфіку організації науково-педагогічного дослідження як процесу пізнання об’єкта чи процесу в галузі освіти, що реалізується за допомогою взаємопов’язаних методів. Акцентовано увагу на трьох рівнях науково-педагогічного дослідження: емпіричний, теоретичний, методологічний, детально охарактеризовано їх змістову характеристику. Розкрито особливості розвитку концепції дослідження, що передбачає виявлення суперечностей, визначення проблеми дослідження, визначення його мети і завдань, формування критеріїв достовірності наукового знання, конкретизації наукового апарату (об’єкт дослідження, предмет дослідження, мета, етапи, форми організації, зміст освіти). Подано характеристику різних методів дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, формалізація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання) і практичні (вивчення джерельної бази, спостереження, вимірювання, опитування, тестування, анкетування, експертна оцінка). Запропоновано організаційно-педагогічні умови ефективності успіху досліджуваного процесу, передусім доцільність створення належного, сприятливого освітнього середовища, забезпечення суб’єкт-суб’єктних стосунків між викладачем та здобувачем освіти, мотивація науково-дослідної роботи. Сформульовано висновки, які зводяться до наступної тези: науково-дослідна робота здобувачів освіти важлива складова їх професіоналізму, безперечна умова розкриття їх творчого потенціалу. Окреслено перспективу подальшого наукового пошуку.

ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Оксана БАРТКІВ — 2025-05-27

У статті розкрито питання сутності та структури підприємницької компетентності майбутнього педагога і фандрайзингової діяльності як її складової. Закцентовано увагу на тому, що підприємницька компетентність має бути невід’ємним компонентом педагогічної майстерності сучасного педагога і виступати як його особистісна цінність, без якої повноцінна реалізація в професійній діяльності неможлива. Підприємницьку компетентність майбутнього педагога визначено як набуте, інтегральне новоутворення, яке включає здатність продукувати і реалізовувати нові освітні і економічні ідеї, творчо і критично мислити, шукати нові неординарні підходи до організації освітнього процесу, проявляти підприємливість (здатність приймати відповідальні освітні і економічні рішення, швидко адаптуватися до умов соціального суспільства, співвідносити власні інтереси з інтересами й потребами інших людей); стратегічно планувати освітню й фінансову діяльність, досягати поставлених цілей; володіти лідерськими й комунікативними якостями, ефективно організовувати фандрайзингову діяльність. На формування підприємницької компетентності майбутніх педагогів, поряд з іншими освітніми компонентами (ОК), спрямоване вивчення вибіркового ОК «Фандрайзинг у дошкільній освіті», який розкриває основні вимоги та способи організації фандрайзингової діяльності в закладах освіти з метою реалізації освітніх проєктів із розвитку, навчання і виховання дітей дошкільного віку. Використовуючи елементи проблемно-пошукового, тренінгового, експериментального навчання у майбутніх педагогів формуються компетенції про сутність фандрайзингу, як одного з додаткових джерел фінансування закладів освіти; його види, форми, об’єкти, суб’єкти, етапи реалізації фандрайзингової діяльності та способи залучення донорів до фінансування освітніх програм/проєктів в освіті; роль і значення фандрайзингу в розвитку закладів освіти.

МОНІТОРИНГ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ НАВИЧОК У СФЕРІ ІТ-ТЕХНОЛОГІЙ У ДІТЕЙ 4–5 РОКІВ ЗАСОБАМИ ІГРОВИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ПРОГРАМ

Оксана ДУРМАНЕНКО — 2025-05-27

У статті розглянуто питання формування ІТ-компетентності у дітей старшого дошкільного віку як складової сучасного освітнього процесу. Особливу увагу приділено організації моніторингу цього процесу, визначенню критеріїв та показників сформованості ІТ-навичок у дітей дошкільного віку. Проаналізовано потенціал ігрових комп’ютерних програм як ефективного інструмента розвитку пізнавальних процесів, логічного та алгоритмічного мислення, дрібної моторики, мовлення та просторової уяви. Окреслено психолого-педагогічні умови ефективного використання цифрових ресурсів у роботі з дошкільниками, а також подано приклади програмного забезпечення, яке доцільно застосовувати в освітньому процесі. У сучасному інформаційному суспільстві цифрові технології стрімко інтегруються в усі сфери життєдіяльності, зокрема й в освітній простір. ІТ-компетентність розглядається як сукупність елементарних знань, умінь і навичок, пов’язаних із використанням цифрових технологій у пізнавальній і творчій діяльності. Ігрові комп’ютерні програми, адаптовані до вікових можливостей дітей 4–5 років, виступають ефективним інструментом навчання. Для забезпечення результативності застосування ігрових програм у роботі з дітьми дошкільного віку необхідно дотримуватися низки умов. У статті висвітлено проблему формування елементарних навичок у сфері ІТ-технологій у дітей середнього дошкільного віку. Розглянуто можливості використання ігрових комп’ютерних програм як засобу не лише навчання, а й педагогічного моніторингу сформованості ІТ-компетентностей. Окреслено критерії та показники, за якими здійснюється спостереження за дітьми під час взаємодії з навчальними іграми. Підкреслено дидактичний потенціал цифрових ресурсів у контексті розвитку логічного мислення, дрібної моторики, пізнавальної активності та інформаційної культури дитини. Зроблено висновки щодо доцільності системного впровадження ІКТ у практику дошкільної освіти та перспектив подальших досліджень у цьому напрямі.

ЧАТ-GPT ЯК ІНСТРУМЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ ФАХІВЦЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Олександра ЄМЧИК — 2025-05-27

Статтю присвячено обґрунтувати напрями використання Chat-GPT як засобу для педагогічної творчості фахівця дошкільної освіти. Дослідження спрямоване на розгляд інструментів штучного інтелекту як засобу пошуку та відображення інформації, її впорядкування. У статті проаналізовано небезпеки надмірного використання ШІ та напрями їх подолання. Узагальнюючи підходи науковців визначено, що штучний інтелект може використовуватись також засіб розвитку та формування компетентностей, зокрема цифрової та творчої. Творчу компетентність фахівця дошкільної освіти визначено як здатність генерувати нові підходи, адаптувати матеріали до особливостей дітей, та створювати атмосферу гри й відкриття. Шляхом аналізу наукових джерел та підходів учених виокремлено ключові компоненти, без яких Chat-GPT, як одна з форм штучного інтелекту, не стане ефективним в роботі фахівця дошкільної освіти: цілепокладання; врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей дошкільного віку; «оживлення» згенерованих ідей; педагогічна інтуїція; критичне оцінювання та редагування; міжособистісна взаємодія. Узагальнено, що з аналізу вищезазначених напрямів, котрі потрібно врахувати під час використання Chat-GPT при організації освітнього процесу в закладі дошкільної освіти, саме аспекти, котрі вимагають від фахівця дошкільної освіти творчого підходу зберігаються і в процесі використання штучного інтелекту. Найочевидніше така педагогічна творчість проявляється під час підготовки промпту (запиту) до Chat-GPT. Обґрунтовано вимоги до формулювання ефективних запитів: чітке окреслення педагогічної мети; визначення вікової категорії дітей; конкретизація теми та освітнього напряму; визначення форми бажаного результату; врахування контексту та умов виконання; стилістичні та емоційні параметри.

ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Альона КОРОЛЬ — 2025-05-27

Стаття присвячена дослідженню специфіки мовленнєвого розвитку дітей у віці від народження до трьох років. Авторка висвітлює ключові етапи формування мовлення в ранньому віці, починаючи від довербального періоду (крик, гуління, белькіт) до появи перших слів та фраз. Розглядаються фізіологічні та психологічні передумови мовленнєвого розвитку, зокрема, роль центральної нервової системи, слухового аналізатора, артикуляційного апарату та пізнавальних процесів. Аналізуються фізіологічні (ЦНС, слух, артикуляційний апарат) та психологічні (пізнавальні процеси) передумови мовленнєвого розвитку, а також вплив соціального середовища (комунікація з дорослими, наслідування, ігри). Висвітлюються чинники, що негативно впливають на розвиток мовлення (спадковість, перинатальні ураження, хвороби, несприятливе оточення). Наведено аналіз можливих порушень у мовленнєвому розвитку, методи їх діагностики та корекції. Надаються рекомендації для батьків та педагогів щодо створення оптимальних умов для розвитку мовлення (розвиваючі ігри, вправи, методики). Значна увага приділяється впливу соціального середовища на формування мовленнєвих навичок. Підкреслюється важливість комунікації з дорослими, наслідування, мовленнєвих ігор та інших форм взаємодії для стимулювання розвитку мовлення. Автори аналізують чинники, які можуть негативно впливати на мовленнєвий розвиток, такі як спадковість, перинатальні ураження, соматичні захворювання, несприятливе соціальне оточення. У статті також подається аналіз можливих порушень мовленнєвого розвитку дітей раннього віку та розглянуто методи їх діагностики і корекції. Наводяться рекомендації для батьків та педагогів щодо створення оптимальних умов для мовленнєвого розвитку дітей, включаючи використання спеціальних розвиваючих ігор, вправ та методик. Стаття подає комплексний огляд особливостей мовленнєвого розвитку дітей раннього віку, висвітлюючи як нормативні аспекти, так і можливі порушення. Наведений у статті матеріал буде корисним для фахівців, які працюють з дітьми раннього віку (педіатри, неврологи, логопеди, психологи, педагоги), а також для батьків, які прагнуть краще зрозуміти процес формування мовлення у своїх дітей.

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА У ЗМІСТІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Маріанна МАТІШАК — 2025-05-27

У статті актуалізовано проблему використання потенціалу неформальної освіти у процесі професійної підготовки майбутніх бакалаврів дошкільної освіти. Шляхом аналізу нормативно-правових документів та сучасних наукових публікацій встановлено актуальність і практичну значущість порушеної проблеми, виявлено сутність і зміст ключових понять та дотичних до них. Виокремлено характеристики неформальної освіти: автономність діяльності центрів неформальної освіти; різновіковий склад і різні сфери діяльності здобувачів освіти; гнучкість форм і методів; онлайн-навчання; реалізація індивідуальних потреб і особиста відповідальність здобувачів неформальної освіти. Наведено особливості реалізації неформальної освіти на прикладі психолого-педагогічних дисциплін освітньої програми «Дошкільна освіти» Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Акцентовано на методологічних підходах (аксіологічний, компетентнісний, особистісно орієнтований та діяльнісний) та принципах (варіативність, демократичність, добровільність, доступність, гнучкість) організації неформальної освіти в процесі професійної підготовки бакалаврів дошкільної освіти. Представлено приклади сертифікованих онлайн-курсів, вебінарів та конференцій на освітніх платформах (Дія.Цифрова освіта, Сoursera, Рrometheus, ЕdEra, Всеосвіта, Освіторія), зміст яких дотичний до освітніх компонентів «Психологія загальна» та «Вступ до спеціальності» тощо. Сформульовано організаційно-педагогічні умови впровадження неформальної освіти під час фахової підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти: урахування вимог нормативно-правових документів; орієнтація на зміст і специфіку майбутньої професійної діяльності; забезпечення особистісної орієнтованості та індивідуалізації в процесі вибору форми і методів неформальної освіти.

ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ ВИХОВАТЕЛЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Світлана СМОЛЮК — 2025-05-27

У статті висвітлено актуальні виклики, з якими стикається дошкільна освіта в сучасних умовах, процес професійної адаптації молодих фахівців, зокрема вихователів, до умов педагогічної діяльності в закладі дошкільної освіти (ЗДО). Авторка досліджує поняття «професійна адаптація» через призму сучасної психолого-педагогічної літератури, у якій розкривається його сутність як цілісного процесу входження фахівця в професійне середовище, що супроводжується засвоєнням знань, навичок, норм і цінностей, необхідних для ефективної діяльності. У роботі акцентовано на різноплановості професійної адаптації, яка включає як професійно-технічні, так і соціально-психологічні аспекти. Представлено структурні компоненти адаптації: організаційний, соціально-психологічний, функціонально-професійний, нормативно-правовий, особистісний, психологічний, професійно-компетентнісний та ціннісно-смисловий рівні. Також авторка окреслює етапи професійно-педагогічної адаптації: від допрофесійної підготовки до включення у процес безперервного професійного зростання та творчості. Визначено внутрішні та зовнішні рівні адаптації вихователя, що охоплюють як інтеграцію в професійне середовище, так і глибокі особистісні трансформації, пов’язані з професійною ідентифікацією. Особливу увагу приділено індивідуально-психологічним чинникам, що впливають на процес адаптації, зокрема мотиваційному ядру особистості, типологічним особливостям нервової системи, соціально-демографічним характеристикам. Авторка наголошує на складності та багатофакторності процесу адаптації, її динамічності, тривалості й необхідності для успішного професійного становлення вихователя. Таким чином, професійна адаптація молодого вихователя розглядається як необхідна умова ефективного функціонування в системі дошкільної освіти, а також як процес, що визначає подальший професійний розвиток, стабільність та якість педагогічної діяльності в умовах трансформацій сучасного суспільства.

ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ІГОР ТА ВПРАВ У РОЗПОРЯДКУ ДНЯ (РЕЖИМНИХ МОМЕНТАХ) У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Катерина СУЯТИНОВА — 2025-05-27

Розпорядок дня або режимні моменти в закладі дошкільної освіти часто є джерелом педагогічних викликів (зниження мотивації, негативізм, конфлікти) та потребують науково обґрунтованих методів оптимізації. Дослідження потенціалу психологічних ігор у цьому контексті є актуальним для розробки ефективних стратегій практичного застосування в роботі вихователя, що дозволяють зробити розпорядок дня більш цікавим, змістовним та сприяти всебічному розвитку особистості кожної дитини дошкільного віку. Незважаючи на визнання важливості ігрової діяльності в дошкільному віці, питання цілеспрямованого використання психологічних ігор саме в режимних моментах залишається недостатньо вивченим. Існує потреба в теоретичному обґрунтуванні ефективності таких ігор / вправ у режимних моментах в закладі дошкільної освіти. Сучасна дошкільна освіта орієнтована на гуманізацію та індивідуалізацію освітнього процесу. Психологічні ігри можуть стати інноваційним інструментом, що сприяє реалізації цих принципів у повсякденній практиці ЗДО. Дослідження впливу організації розпорядку дня (режиму дня) на розвиток дітей дошкільного віку показує, що правильний режим сприяє фізичному, емоційному та соціальному благополуччю. Зокрема, він забезпечує гармонійний розвиток нервової системи та покращує загальний стан дитини. Ігрова діяльність, що виникає у процесі ускладнення досвіду людства, виникнення виробничих і культурних відносин і відображає суспільні зміни, є соціальною за своїм походженням і змістом. У цій діяльності діти дошкільного віку опановують інші види діяльності, у психічній та особистісній сферах виникають важливі новоутворення, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується психологічна та педагогічна готовність до навчання у школі. Крім того, в ігровій діяльності розвиваються базові якості особистості дитини, наприклад, самостійність, ініціативність, справедливість, допитливість, чуйність, спостережливість та ін.

КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТ УРА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА В НУШ

Ольга ГОНЧАРУК — 2025-05-27

Нова українська школа забезпечує єдність навчання та виховання шляхом залучення родини до школи й побудову взаємин між дітьми, вчителями й батьками на якісно новому рівні – рівні партнерської суб’єкт-суб’єктної взаємодії, орієнтованої на інтеграцію батьківської спільноти в педагогічний процес школи. Відповідальність за реалізацію педагогіки партнерства покладено на вчителя. Звідси очевидною є актуальність проблеми дослідження. Метою статті є уточнення сутності, структури, функцій та особливостей формування комунікативної культури вчителя в контексті реалізації педагогіки партнерства в умовах нової української школи. Методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення. Уточнено сутність педагогіки партнерства, в основі якої лежить педагогічна взаємодія; проаналізовано ознаки та принципи педагогіки партнерства, а також її функції. Запропоновано структурно-функційну модель педагогіки партнерства в умовах НУШ. Розкрито роль, сутність і структуру комунікативної культури вчителя в контексті реалізації педагогіки партнерства; проаналізовано специфіку формування комунікативної культури майбутніх учителів початкової школи. Наголошено на доцільності партнерства з батьками як важливими суб’єктами освітнього процесу. Охарактеризовано традиційні форми роботи з батьками, адаптовані до сучасних вимог Нової української школи, а також визначено новий формат співпраці з батьками, а саме ─ схарактеризовано такі сучасні інтерактивні форми роботи з ними, як: батьківські зустрічі за кавою; тренінги, ділові ігри, майстер-класи; комунікації через електронні пристрої; проведення уроків батьками; застосування технології «фідбек» з батьками. Доведено провідну сутнісну ознаку педагогіки партнерства якою є співпраця між вчителем, учнями і батьками як рівноправними учасниками освітнього процесу у сучасній школі. Подальшого дослідження потребує визначення шляхів формування комунікативної культури майбутнього вчителя у контексті реалізації педагогіки партнерства засобами використання тренінгів комунікативних навичок у процесі професійної підготовки; інтерактивних методів навчання; залучення студентів до практик педагогічної взаємодії з дітьми, батьками, колегами; рефлексії власного педагогічного спілкування (аналіз відеозаписів, самооцінка).

МЕТОДИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РИТОРИЧНИХ ВПРАВ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Наталія ГУДИМА — 2025-05-27

У статті розкрито методичний потенціал риторичних вправ у процесі професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів. Наголошено, що в сучасній освітній практиці риторична підготовка майбутнього педагога не має цілісної, системно вибудуваної концепції: її елементи часто розпорошені між різними освітніми компонентами та сприймаються як додаткові, а не ключові. Такий підхід знижує ефективність формування професійно значущих комунікативних умінь. Утім, в умовах трансформації ролі вчителя в контексті Нової української школи риторична компетентність набуває статусу невід’ємного складника професійної культури педагога. Окреслено роль і значення риторичних вправ і завдань у процесі формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів. У дослідженні обґрунтовано необхідність системного підходу до риторичної підготовки педагогів, розроблено авторську систему вправ і завдань з риторики української мови, що відповідає потребам здобувачів вищої освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 013 Початкова освіта. Представлена система вправ і завдань інноваційного характеру спрямована на засвоєння базових риторичних компетенцій, розвиток критичного мислення, навичок аргументації, ведення діалогу, публічного виступу, формування мовленнєвої майстерності. Акцентовано увагу на важливості поєднання теоретичних засад риторики з їх практичним застосуванням у професійній діяльності вчителя. Зроблено висновок про доцільність цілеспрямованого впровадження риторичних вправ як ефективного засобу формування комунікативної компетентності, соціально-психологічної адаптивності та педагогічної майстерності майбутніх фахівців у галузі початкової освіти.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СУЧАСНІЙ ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Олена ДОВГАНЬ — 2025-05-27

У статті розкрито особливості формування екологічної свідомості молодших школярів у процесі ігрової діяльності на уроках інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Проаналізовано зміст поняття «екологічна свідомість» у філософському, педагогічному та психологічному контекстах, визначено її основні компоненти: знання, цінності, переконання, емоційні установки та поведінкові моделі. Автор підкреслює значення ігрових методів як ефективного інструмента розвитку екологічного мислення, що забезпечує залучення учнів до активної пізнавальної діяльності, сприяє формуванню усвідомленої позиції щодо взаємодії людини з природою, розвиває відповідальність та екологічно доцільну поведінку. Окрему увагу приділено аналізу дидактичних умов, що забезпечують ефективність екологічного виховання у початковій школі, зокрема використанню сюжетно-рольових, проблемно-пошукових та творчих ігор. Розкрито можливості використання українських народних ігор та народних ігор європейських країн у формуванні екологічної свідомості молодших школярів на уроках інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Обґрунтовано необхідність інтеграції локальних екологічних проблем у зміст навчання та переорієнтації освітнього процесу на формування цілісного екологічного світогляду. У статті також розглянуто впровадження ідей сталого розвитку в освітній процес початкової школи як важливого компонента екологічного виховання. Підкреслено роль формування підприємливості та фінансової грамотності молодших школярів у контексті екологічної освіти, що сприяє розвитку в них уміння приймати обґрунтовані рішення, оцінювати економічні аспекти сталого розвитку та формувати відповідальне ставлення до використання ресурсів.

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Станіслав КАРАМАН — 2025-05-27

У статті окреслено теоретико-прикладні аспекти формування математичної компетентності суб’єктів освітнього процесу, зокрема старшокласників ліцеїв, а також студентів української філології під час вивчення фонетики української мови як розділу мовознавчої науки. Констатовано, що реалізація компетентнісної парадигми на різних етапах мовної освіти – в ліцеях та педагогічних закладах вищої освіти – у контексті завдань Нової української школи зумовлюють аналіз, узагальнення здобутків сучасної української лінгводидактики, а також пошук продуктивних підходів, принципів, методів і прийомів формування математичної компетентності суб’єктів освітнього процесу під час вивчення фонетики української мови. Докорінне реформування сучасної української освіти як за змістом, так і за лінгводидактичними умовами організації освітнього процесу, відповідно до вимог Нової української школи, визначеної мети в Державному стандарті мовно-літературної освітньої галузі у формулюванні: розвиток компетентних мовців і читачів із гуманістичним світоглядом, які володіють українською мовою, читають інформаційні та художні тексти, зокрема класичної та сучасної художньої літератури (української та зарубіжної), здатність спілкуватися мовами корінних народів і національних меншин, іноземними мовами для духовного, культурного та національного самовираження й міжкультурного діалогу, для збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, творчої самореалізації, формування ціннісних орієнтацій і ставлень, – спонукають науковців до обґрунтування й розроблення теоретичних і прикладних засад формування в суб’єктів освітнього процесу математичної компетентності як однієї з надважливих ключових компетентностей. У статті зазначено, що математичну компетентність суб’єктів освітнього процесу в чинних нормативних документах (Державний стандарт базової середньої освіти, Концепція Нової української школи) схарактеризовано як набуті за допомогою знань у процесі навчання математичні навички та вміння, що надають суб’єктам освітнього процесу унікальної здатності вивчати українську мову засобами логічного, алгоритмічного, критичного мислення задля правильного їх застосування в різних життєвих обставинах. Відповідно до змісту, структури й функцій математичної компетентності як термінного поняття в студії обґрунтовано теоретико-прикладні аспекти навчання фонетики як фундаментального розділу курсу сучасної української літературної мови з урахуванням етапів пізнання, вимог до внутрішньої логіки навчання, встановлення асоціативних зв’язків між фонетичними процесами, явищами, які сприяють міцності знань, проникненню у внутрішню і зовнішню системи мови на рівні здобутків сучасної мовознавчої науки та методики навчання української мови. Опрацювання теоретичного матеріалу передбачено у змісті завдань і вправ, які містять дискусійні питання, тлумачення змістових характеристик лінгвістичних термінів з використанням узагальнювальних таблиць, схем, словесних ключів, а також через проведення мовних експериментів, зорієнтованих на розвиток у студентів критичного мислення, продукування логічних міркувань, суджень, гіпотетичних припущень, відпрацювання індивідуальних комунікативних стратегій задля формування в здобувачів освіти математичної як універсальної загальної компетентності.

ЛІНГВІСТИЧНА І ФІЛОСОФСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Олеся МАРТІНА — 2025-05-27

У статті розглянуто лінгвістичну і філософську інтерпретацію мовних одиниць у контексті професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів. Автор акцентує увагу на значущості формування лінгвістичної компетентності здобувачів педагогічної освіти як ключового компонента фахової майстерності сучасного педагога. У фокусі дослідження – теоретичні підходи до визначення мовної одиниці та її ролі в мовленнєвій діяльності, а також філософський вимір мови як форми мислення, пізнання і конструювання реальності. Здійснено аналіз сутності поняття «лінгвістична компетентність» як здатності до глибокого розуміння мовної системи, її функцій і структурних елементів. Наголошено, що для майбутнього вчителя початкової школи важливо не тільки володіти базовими знаннями з мовознавства, а й уміти інтерпретувати мовні явища з точки зору їх смислового та філософського навантаження, а також ефективно застосовувати ці знання у практиці навчання молодших школярів. Особливу увагу приділено філософії мови як напрямові, що поглиблює розуміння взаємозв’язку мови, мислення й культури. Доведено, що включення філософських підходів до мовної освіти сприяє формуванню в майбутніх педагогів критичного мислення, здатності до рефлексії та інтерпретації мовних явищ у широкому контексті культурної і професійної комунікації. У статті також окреслено основні методичні підходи до викладання мовного матеріалу в курсі «Теоретичні основи початкового курсу української мови», що базуються на поєднанні структурно-функціонального та філософсько-лінгвістичного аналізу. Такий інтегрований підхід дозволяє майбутнім учителям формувати не лише знання про мову як систему, а й розвивати мовленнєве чуття, педагогічну рефлексію та готовність до творчого застосування мовознавчих знань у професійній діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ВЧИТЕЛЯ З БАТЬ КАМИ У РОЗВИТКУ АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНИХ ПРАКТИК В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Аліна ПРЕДИК — 2025-05-27

У публікації розглянуто особливості взаємодії вчителя та батьків у Новій українській школі з урахуванням впровадження арт-терапевтичних практик. Досліджено роль педагогів та батьків у формуванні та розвитку арт-терапевтичного підходу в освітньому середовищі. Мета статті – аналіз та обґрунтування особливостей взаємодії вчителя з батьками у процесі впровадження арт-терапевтичних практик в освітньому середовищі Нової української школи. Дослідження ефективних форм та методів співпраці, які сприяють гармонійному розвитку дитини, її емоційній стійкості та творчій самореалізації, а також визначення ролі батьків у підтримці арт-терапевтичних підходів як засобу емоційного та соціального благополуччя молодших школярів. Стаття акцентує увагу на значущості спільної дії та обміну досвідом між вчителями та батьками для створення оптимальних умов розвитку учнів. Засвідчення конкретних прикладів та стратегій взаємодії надає практичні інсайти щодо ефективного впровадження арт-терапії у сучасну шкільну практику. Це джерело стане важливим для педагогів, батьків та фахівців, які прагнуть вдосконалити взаємодію та сприяти розвитку арт-терапевтичних підходів у шкільному оточенні. Визначено напрями, які мають пріоритет у майбутніх дослідженнях та практичних заходах щодо реалізації психотерапевтичного та психокорекційного потенціалу мистецтва та художньо-творчої діяльності у роботі з дітьми, та активній взаємодії вчителів та батьків в таких заходах. Це сприятиме створенню умов для подолання страху перед майбутнім, розвитку життєвої самореалізації та формуванню відчуття власної цінності через використання світоглядно-ціннісного потенціалу творів мистецтва. Ця стаття стане корисним джерелом для педагогів, батьків та фахівців, які зацікавлені в розвитку арт-терапевтичних підходів у шкільному середовищі.

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ

Артем СМОЛЮК — 2025-05-27

У статті розкриваються основні концептуальні підходи методології дослідження та зміст національної ідентичності, проаналізовано освітній процес педагогічного коледжу, встановлено організаційно-педагогічні умови формування національної ідентичності майбутніх учителів фізичної культури та учителів початкових класів, а саме: підтримку позитивної мотивації досягнень як задоволення внутрішньої потреби особистості у набутті якостей національної ідентичності; використання когнітивно-пізнавальних можливостей інтегрованого змісту нормативних освітніх компонентів, орієнтованих на загальні компетентності для формування національної ідентичності майбутніх учителів; створення насиченого соціально-комунікативного простору через інтерактивну взаємодію суб’єктів навчання для створення у здобувачів освіти «ситуацій успіху» та актуалізації їх у формуванні національної ідентичності. Показано, що в основі формування національної ідентичності майбутніх учителів фізичної культури, учителів початкових класів через інтеграцію нормативних освітніх компонентів, орієнтованих на загальні компетентності лежить її структура, яка представлена взаємопов’язаними компонентами: когнітивним; емоційно-ціннісним; діяльнісним. Розроблена технологія формування національної ідентичності здобувачів вищої освіти через інтеграцію нормативних освітніх компонентів, орієнтованих на загальні компетентності, перевірена її ефективність. Основними складниками технології формування національної ідентичності майбутніх учителів фізичної культури і учителів початкових класів є: педагогічне цілепокладання; відбір і структурування змісту професійно-педагогічної підготовки; інформаційно-предметні та процесуальні компоненти цієї підготовки (форми, методи, прийоми навчання, алгоритм діяльності його суб’єктів); її науково-методичний та навчально-методичний супровід, а також її педагогічний результат, що відповідає цільовому, методологічному, змістовому, організаційному та результативному блокам. Експериментально доведено, що реалізація технології формування національної ідентичності майбутніх учителів Нової української школи в умовах освітнього середовища педагогічного коледжу через зміст нормативних освітніх компонентів, орієнтованих на загальні компетентності, забезпечила високу ефективність процесу.

ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

Ірина ТРУСКАВЕЦЬКА — 2025-05-27

У статті розглянуто інтерактивні освітні технології як ефективний засіб формування професійних компетентностей майбутніх учителів природничої освітньої галузі в контексті вимог Нової української школи. Наголошується на необхідності впровадження інтерактивної технології навчання засобами компетентнісного, діяльнісного та особистісно орієнтованого підходів. Проаналізовано сутність професійної компетентності вчителя природничих дисциплін, яка включає предметну, методичну, педагогічну, інформаційно-цифрову, комунікативну та дослідницьку компоненти. Визначено потенціал інтерактивних технологій, зокрема, проєктної діяльності, кейс-методу, рольових ігор, інтерактивних лекцій, панельних дискусій і тренінгів, з метою розвитку фахових знань, умінь, критичного мислення, креативності, здатності до командної роботи, професійної рефлексії тощо. Розкрито методичні аспекти застосування інтерактивних технологій під час проведення практичних занять і організації самостійної роботи студентів. Продемонстровано їхній потенціал у активізації пізнавальної діяльності, підвищенні мотивації до навчання та сприянні глибшому засвоєнню навчального матеріалу. Доведено ефективність педагогічного експерименту проведеного на базі Університету Григорія Сковороди в Переяславі, що підтвердив позитивну динаміку формування професійних компетентностей у майбутніх фахівців, шляхом застосування інтерактивної технології навчання. Конкретизовано практичні приклади успішного впровадження таких методів в освітніх курсах методики навчання біології, хімії, зоології та STEM-технології у навчанні біології. Стаття спрямована на вдосконалення змісту та технологій професійної підготовки вчителів природничої освітньої галузі в закладах вищої освіти, з урахуванням сучасних викликів та освітніх тенденцій. Запропоновано перспективи подальших досліджень у напрямі розроблення інтегрованих моделей підготовки педагогів із використанням цифрових інструментів в умовах змішаного навчання.

ОСОБЛИВОСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Оксана ЦУРАНОВА — 2025-05-27

У статті розглядаються особливості дистанційної підготовки викладачів музичного мистецтва в умовах цифровізації освіти. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю адаптації традиційних педагогічних методів до умов онлайн-навчання, що стає важливим складником сучасного освітнього процесу. Метою статті є аналіз особливостей дистанційної підготовки педагогічних кадрів у сфері музичного мистецтва та визначення ефективних підходів до формування їхньої професійної та цифрової компетентності в умовах цифровізації освіти. Досліджено основні проблеми, з якими стикаються викладачі та здобувачі вищої освіти музичних дисциплін, зокрема технічні труднощі, обмежену можливість оцінки практичних навичок та відсутність ефективної комунікації в онлайн-середовищі. У статті також обґрунтовано ефективні педагогічні підходи, які сприяють розвитку цифрової компетентності у майбутніх учителів музичного мистецтва, зокрема через використання інтерактивних платформ, онлайн-практикумів та цифрових інструментів. Визначено необхідність удосконалення підготовки викладачів через спеціалізовані тренінги та курси, що орієнтуються на інтерактивність та самостійне навчання. Зроблено висновок про важливість постійної підтримки і розвитку педагогічних навичок викладачів для забезпечення ефективності дистанційного навчання, що дозволяє зберегти високу якість музичної освіти. Основна мета статті – проаналізувати можливості дистанційної освіти для формування професійної та цифрової компетентності викладачів музичного мистецтва, а також запропонувати ефективні інструменти та стратегії для подолання викликів, що виникають в процесі дистанційного навчання. Результати дослідження підкреслюють важливість постійного вдосконалення методичних підходів і технологій у підготовці педагогів у сфері музичного мистецтва. Крім того, висвітлюються перспективи подальшого розвитку дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти, а також акцентується на необхідності інтеграції новітніх технологій у навчальний процес для забезпечення його ефективності.

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ АНАЛІТИЧНИХ МЕТОДИК У ПІДГОТОВЦІ ОФІЦЕРА-РОЗВІДНИКА ДО ПРОВЕДЕННЯ IPOE В ОПЕРАЦІЯХ ССО

Євгенія ІВАНЧЕНКО — 2025-05-27

У статті висвітлено проблему уніфікації підготовки офіцерів-розвідників ССО у сучасній системі військової освіти України, що особливо актуалізується в контексті проведення IPOE (Intelligence Preparation of the Operational Environment). Цей процес ґрунтується як на знаннях з розвідувальних дисциплін, так і на здатності здійснювати аналітичну реконструкцію ситуацій, прогнозувати дії противника та приймати рішення в умовах високої невизначеності. У відповідь на ці виклики запропоновано Концепцію аналітичної переваги як інноваційну педагогічну модель, що поєднує когнітивний, методичний і операційний рівні аналітичної компетентності офіцера. У центрі уваги – формування мислячого суб’єкта, здатного діяти на випередження, адаптуватися до інформаційного тиску та ухвалювати прогностичні рішення проти механічного засвоєння процедур, що передбачає традиційна військова освіта. Концепція реалізується у межах чинних навчальних дисциплін, де вже застосовуються практикоорієнтовані методики аналізу гіпотез, робота з розвідувальними дисциплінами, ментальне картування, побудова аналітичних сценаріїв тощо. Окрема увага приділяється ролі викладача як фасилітатора мислення і критичної взаємодії, здатного створити умови для розвитку аналітичного потенціалу. У результаті реалізації концепції формується офіцер нового покоління ‒ фахівець, який поєднує навички обробки інформації з аналітичним мисленням, здатністю моделювати ситуації, впливати на розвиток обстановки та ініціювати інформаційні дії в умовах гібридної війни. Практичне застосування цієї моделі сприяє оновленню освітніх програм ВВНЗ відповідно до актуальних потреб ССО та розвитку аналітичної культури в системі військової освіти.

МОВНОПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ІНТЕГРАЦІЯ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО, НАУКОВОГО І РОЗМОВНОГО СТИЛІВ

Ганна ДОВГОПОЛОВА — 2025-05-27

У статті досліджується мовнопрофесійна діяльність як складне й багаторівневе соціолінгвістичне явище, що формується на перетині мовної системи та соціальних практик. Розглядається її специфіка у контексті сучасної української літературної мови, а також зв’язок із функціональними стилями, зокрема науковим, офіційно-діловим, публіцистичним і розмовним. Професійна мова постає як самостійна форма мовної практики, що має власну структурну й семантичну організацію, але водночас тісно взаємодіє з нормами літературної мови. Автор виокремлює терміни «професійна мова» та «професійне мовлення» як поняття, що не є тотожними: перше позначає мовну систему, притаманну певній галузі, тоді як друге – це реалізація цієї системи в конкретних ситуаціях спілкування. Увагу зосереджено на основних компонентах професійної мови: термінології, фахових кліше, синтаксичних конструкціях, усталених формах ввічливості, а також на ролі фразеологізмів і метафор, які забезпечують точність і виразність спілкування у фаховому середовищі. Особливий акцент зроблено на метафоризації професійного мовлення як інструменті пізнання, пояснення та структурування складних понять. Метафора в цьому контексті виконує когнітивну, комунікативну та соціокультурну функції, сприяючи ефективному обміну інформацією між представниками професійних спільнот. Окремо підкреслюється динамічний характер професійної мови, яка постійно змінюється під впливом соціальних, культурних і технологічних трансформацій. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу змін, адаптації мовних норм та переосмислення ролі мовної компетентності у професійній діяльності. Таким чином, професійна мова розглядається як важливий інструмент формування й вираження професійної ідентичності, що відображає соціальні, культурні й комунікативні потреби мовної особистості у фаховому середовищі.

ЕТИКА ЛІКАРЯ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ЇЇ ФОРМУВАННЯ В СУЧАСНІЙ МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ

Юлія ЄВТУШЕНКО — 2025-05-27

Стаття присвячена аналізу концептуальних підходів до формування професійно-етичної культури майбутніх медиків в умовах реформування медичної галузі України. Мета статті – огляд, аналіз, порівняння та оцінка потенціалу існуючих сучасних концептуальних підходів до формування професійно-етичної культури майбутніх медиків. У дослідженні наголошується на необхідності відповідності медичної освіти викликам сьогодення, зокрема стрімкому розвитку технологій, глобалізації та зростанню очікувань пацієнтів щодо якості медичної допомоги. Особливу увагу приділено саме інтеграції етичних принципів у практичну підготовку лікарів, що є ключовим для формування їхньої професійної ідентичності та здатності до етичного мислення. Проаналізовано існуючи концептуальні підходи до формування етичної свідомості майбутніх медиків, зокрема такі, як системний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, культурологічний, діяльнісний та аксіологічний, та їхню взаємодоповнювальність у формуванні етичної свідомості медиків. Системний підхід забезпечує цілісність, компетентнісний і діяльнісний акцентують на практичному застосуванні етики, особистісно-орієнтований і культурологічний розвивають емпатію та мультикультурну компетентність, а аксіологічний формує моральну основу професійної діяльності. Дослідження показує, що лише комплексне застосування цих підходів здатне підготувати лікарів до ефективної роботи в умовах етичних дилем, таких як конфлікти інтересів, питання паліативної допомоги та використання новітніх медичних технологій. Висновки підкреслюють важливість інвестування в ресурси медичної освіти та переосмислення навчальних програм для забезпечення балансу між професійними навичками та етичною свідомістю. Перспективи подальших досліджень пов’язані з глибоким аналізом міжнародного досвіду для подальшої адаптації його найкращих практик до української медичної освіти.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК КОПІНГ-РЕСУРС У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УСПІШНОГО САМОПРОЄКТУВАННЯ ІНДИВІДА

Тетяна КОРОІД — 2025-05-27

Стаття присвячена розгляду аспектів розвитку творчого потенціалу особистості, до структури якого входить емоційний інтелект. Його роль в освіті набуває все більшого значення. Структурно він є складним для опрацювання й дослідження. Але взаємовплив раціонального й емоційного, зв’язок мислення й емоцій, взаємодія розуму й почуттів викликають інтерес науковців щодо розгляду різних аспектів емоційного інтелекту. Метою дослідження є аналіз і систематизація підходів зарубіжних і вітчизняних науковців, присвячених проблемі емоційного інтелекту; розкриття змісту, структури, розроблення авторської моделі емоційного інтелекту; висвітлення значення щодо успішного самопроєктування особистості. У роботі подано визначення, запропоновані наступними науковцями, як: Г. Айзенк, Д. Гоулман, Дж.Мейєр, П.Саловей, О. Чебикін й ін. Виокремлено й подано поняття «потенціал», «творчий потенціал», «самоконтроль», «трансформація», «конкуренція», «конкурентна боротьба», «сучасний ринок». Виявлено, що конструктивні стратегії, мобілізація потенційних ресурсів, досвід, рівень усвідомлення й управління власними емоціями тотожні рівню розвитку творчого потенціалу індивіда. Розглянуто розвиток емоційного інтелекту як копінг-ресурсу в забезпеченні успішного самопроєктування й самоконтролю. Доведено закономірність єдності інтелекту й емоцій для успішної організації управлінського функціонування. Визначено, що усвідомлене компетентне управління розвитку творчого потенціалу особистості є основою для прийняття ефективних управлінських рішень, спрямованих на вирішення поточних і тактичних завдань. Детально визначено значення самоконтролю, що впливає на процеси цілепокладання, прийняття рішень, реалізацію задуму. Розроблено авторську модель розвитку емоційного інтелекту. Зокрема, наведено приклади моделей Дж. Гілфорда «структури інтелекту», Р. Бар-Она, К. Спірмена, Р. Кеттела і Л. Терстоуна. Емоційний інтелект розглянуто як компетентність, що скерована на тлумачення емоцій особистісних й інших людей. У статті розглядається кваліметричний підхід до вивчення рівня розвитку творчого потенціалу вчителів. Доведено важливість розроблення менеджерами закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) кваліметричної моделі й інструментарію діагностування цього рівня щодо динаміки трансформації особистості. Підкреслюється важливість подальшого дослідження особливостей розвитку емоційного інтелекту, розроблення діагностичного інструментарію з метою формування лідерських якостей, комунікативних навичок, умінь самоконтролю, покращення загальної якості освіти.

СТВОРЕННЯ ТОЛЕРАНТНОГО ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА У ЗАКЛАДІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Анастасія ЛАХТЮК — 2025-05-27

У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу стосовно ролі поняття «толерантність» у інклюзивному середовищі. Розкрито суть поняття «толерантність» та його основні психологічні та педагогічні аспекти ( структура, функції та етапи формування). На основі аналізу наукових статей та власних досліджень розглянуто теоретичні та практичні аспекти створення толерантного інклюзивного середовища у закладі загальної середньої освіти. Проаналізовано ключові педагогічні умови, необхідні для ефективної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в учнівський колектив. Окреслено основні напрямки діяльності педагогів щодо створення толерантного інклюзивного середовища для всіх учасників освітнього процесу. Окреслено роль батьків у налагодження толерантних відносин учнів у класному колективі. Науковці розглядають доречність розмежування прояву толерантності до будь-якої людини (до Іншого), яка відрізняється зовнішністю, психологічними особливостями, способом життя, національністю, расою, віросповіданням, ін., та інтолерантності – до її аморальних вчинків. Зазначено, що межею толерантності є порушення людиною норм загальнолюдської та суспільної моралі. Результати дослідження узагальнено у висновку, що оскільки феномен толерантності аналізується в різних науках, й існує досить значна кількість тлумачень цього поняття, варто визнати його складний, комплексний характер і залежність не лише від конкретної науки та соціальної ситуації її розвитку, а також розуміння науковцями важливості цього феномену для існування і розвитку суспільства і цивілізації в цілому. Зроблено висновок, що толерантність – це властивість особистості, що проявляється у доброзичливонеупередженому ставленні до інших людей, які можуть відрізнятися за будь-якими ознаками, як до рівних у всьому, які мають право на власну систему життєвих цінностей, принципів і світогляд та свободу обирати свій спосіб життя та досягнення щастя і не чинять моральне зло іншій людині.

ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНОЇ СОЦІОКУЛЬТ УРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Олена ЛОБАНЬ — 2025-05-27

У статті представлено ґрунтовний аналіз наукових досліджень, присвячених формуванню англомовної соціокультурної компетентності військовослужбовців. Актуальність теми зумовлена вимогами стандартів НАТО, які визначають потребу у високому рівні володіння іноземною мовою, що передбачає не лише знання лексики та граматики, а й уміння ефективно функціонувати в іншомовному соціокультурному середовищі. Метою статті є огляд і аналіз провідних наукових джерел, присвячених дослідженню формування іншомовної соціокультурної компетентності військовослужбовців. У статті розглянуто підходи до навчання іноземних мов, де поєднується мовна підготовка з оволодінням культурними кодами, традиціями та нормами поведінки іншомовних спільнот. Висвітлено ключові аспекти соціокультурної компетентності, її структуру та роль у формуванні комунікативної здатності військовослужбовців. Особливу увагу приділено аналізу наукових позицій українських і зарубіжних дослідників, зокрема М. Байрама, К. Кремш, Дж. Каммінса, Д. Гаймса, Ю. Безвін, С. Ніколаєвої, Н. Бориско, які досліджували соціокультурний вимір іншомовної освіти. Увагу акцентовано на педагогічних умовах формування СКК, таких як використання автентичних матеріалів, інтерактивних методів, цифрових технологій, а також на методичних моделях, що сприяють ефективному засвоєнню культурно зумовлених мовних норм. Проілюстровано доцільність цілісного підходу до мовної підготовки військовослужбовців, орієнтованого на формування соціокультурної компетентності як необхідної умови професійної мобільності та ефективної міжкультурної взаємодії. Хоча проблематика соціокультурної компетентності, її структура та особливості формування привертали увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців, у сучасній науковій літературі дана тема залишається недостатньо розробленою. Зокрема, питання формування соціокультурної компетентності під час занять з іноземної мови у вищих військових навчальних закладах досліджено ще недостатньо.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У ПРОЦЕСІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ: РОЛЬ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ КОМАНДИ

Тетяна МАРТИНЮК — 2025-05-27

Стаття присвячена дослідженню психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання в сучасній українській школі. Зростаюча актуальність цього питання пояснюється низьким рівнем готовності педагогічних колективів, обмеженими ресурсами та недостатньою поінформованістю громадськості про основи інклюзії. Проблема розглядається як важливе соціальне завдання, що відображає процес гуманізації освіти та сприяє інтеграції учнів. У центрі уваги – необхідність міждисциплінарного підходу, який об’єднує зусилля різних фахівців для створення комфортного освітнього середовища. Обґрунтовано важливість нового педагогічного мислення, орієнтованого на індивідуальні потреби учнів і толерантну взаємодію всіх учасників процесу. Проаналізовано ключові аспекти організації супроводу: діагностику потреб дитини, розробку індивідуальних програм розвитку, координацію роботи міждисциплінарної команди та залучення сімей. Висвітлено принципи ефективної командної взаємодії: партнерство, чітке визначення цілей, регулярний зворотний зв’язок. Окремо розглянуто перешкоди впровадження інклюзії в Україні. Практичний досвід шкіл показує, що успіх залежить від методичного забезпечення, професійної підготовки команди та розподілу обов’язків. У висновках підкреслено необхідність системного вдосконалення інклюзивної освіти через розробку методичних рекомендацій, підвищення кваліфікації фахівців і залучення місцевих громад. Такий підхід сприяє соціалізації учнів з особливими потребами та формуванню інклюзивного суспільства, де кожна дитина має умови для розвитку й самореалізації. Перспективним напрямом є дослідження впливу підготовки вчителів на успіх інклюзії. Оцінка програм підготовки вчителів, а також тренінгів для професіоналів, що працюють з такими дітьми, може допомогти покращити освітній процес.

ПЕРЕКЛАДАЦЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ ПРОФЕСІЙНИХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ У ЗВО

Oксана РАНЮК — 2025-05-27

Актуальність проблеми зумовлена потребою у висококваліфікованих фахівцях, здатних здійснювати ефективну міжмовну та міжкультурну комунікацію в умовах глобалізації та євроінтеграції України. У статті розглядається сутність перекладацької компетентності як ключового компоненту професійної підготовки майбутніх перекладачів польської мови в умовах закладів вищої освіти. Авторками уточнено зміст поняття «перекладацька компетентність» і визначено вимоги до підготовки фахівців з урахуванням сучасних освітніх стандартів. Методологічним підґрунтям дослідження стали теоретико-методичні напрацювання лінгводидактів, психолінгвістів, філологів, які акцентують увагу на формуванні, розвитку перекладацької компетентності та розробці сучасних методичних підходів. Їхні дослідження підтверджують, що перекладацька компетентність є невід’ємною частиною підготовки майбутніх перекладачів. У дослідженні презентовано типологію навчальних завдань, що сприяють розвитку перекладацької компетентності, зокрема: письмовий переклад текстів різних стилів, рольові ігри з елементами усного перекладу, переклад із коментарем мовних рішень, терміноцентричні вправи, робота з культурно маркованими елементами та аудіовізуальний переклад. Окреслено дидактичну цінність таких завдань. Зроблено висновок про необхідність впровадження системного та цілеспрямованого підходу до організації перекладацької підготовки студентів-полоністів. Перспективи подальших досліджень вбачаються у створенні інноваційних моделей навчання з використанням цифрових технологій та міждисциплінарної інтеграції.

ТЕРМІНОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ А6 СПЕЦІАЛЬНА ОСВІТА

Ірина СИДОРУК — 2025-05-27

У статті актуалізовано проблему формування термінологічної компетентності як складової частини професійної підготовки майбутніх фахівців у галузі спеціальної та інклюзивної освіти. Обґрунтовано необхідність формування термінологічної компетентності у магістрів зі спеціальності А6 Спеціальна освіта. Визначено змістову сутність таких понять, як «термін», «термінологія», «терміносистема», «професіоналізми», «компетентність», «термінологічна компетентність» та ін. Поняття «термінологічна компетентність» потрактовано як складник професійної компетентності; здатність майбутнього фахівця зі спеціальності А 6 Спеціальна освіта послуговуватися спеціальними термінами в процесі наукової та професійної діяльності (усному та писемному мовленні), що визначається наявністю в нього функціональної системи спеціальних знань, когнітивних умінь і практичних навичок та спеціальних здібностей, що ґрунтуються на власній внутрішній мотивації та досвіді, ураховують лінгвістичні та соціальні правила; «вміння добирати терміни згідно з темою, застосовувати їх відповідно до дефініції, розрізняти терміни та професіоналізми». Схарактеризовано термінологічне поле спеціальної та інклюзивної освіти. Визначено джерела труднощів, що виникають на шляху формування термінологічної компетентності у здобувачів вищої освіти. Для забезпечення вірогідності положень та висновків, досягнення мети використано теоретичні методи дослідження, такі як вивчення, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення інформації з публікацій в електронній базі даних Google Scholar та ін., нормативної бази вищої освіти України. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у процесі дослідження розкрито зміст термінологічної компетентності та її роль у підготовці майбутніх фахівців спеціальної та інклюзивної освіти в умовах закладу вищої освіти.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖАНРУ РЕПОРТАЖУ В ЦИФРОВОМУ МЕДІАПРОСТОРІ

Тетяна СУКАЛЕНКО — 2025-05-27

У статті розглядаються трансформаційні процеси, що відбуваються в інформаційних жанрах журналістики в умовах цифровізації українського медіапростору, зокрема акцент зроблено на репортажі як динамічному, гнучкому та адаптивному жанрі. Зосереджено увагу на зміні жанрової структури інформаційної журналістики під впливом нових форматів – мультимедійних репортажів, лонгрідів, подкастів, інтерактивних інтерв’ю, відеорепортажів та елементів віртуальної реальності, що збагачують комунікативний потенціал журналістських текстів і змінюють підходи до їх сприйняття. Метою дослідження є виявлення особливостей розвитку репортажу в цифровому середовищі, його жанрових модифікацій, а також аналіз впливу технологічних змін на зміст, форму та функції жанру. Зазначено, що відмінності між класичним і мультимедійним репортажем виявляються у формах подачі матеріалу, використанні візуальних і аудіоелементів, рівні емоційного впливу, інтерактивності та ступені залучення аудиторії. Підкреслюється, що попри динамічні зміни в медіа, репортаж зберігає свою функціональну значущість завдяки здатності поєднувати інформативність, художність, образність та емоційну експресію. Окрему увагу приділено мультимедійному репортажу як новітньому синтетичному формату, що активно адаптується до потреб цифрової аудиторії. Такий формат передбачає залучення тексту, відео, аудіо, графіки, візуалізацій даних, гіперпосилань, що дозволяє журналісту створювати ефект присутності, занурення в події та формувати новий рівень взаємодії з читачем. Інтерактивні елементи, можливість вибору темпів споживання інформації, персоналізація контенту забезпечують активну участь аудиторії в комунікаційному процесі. Дослідження підкреслює, що цифрові трансформації не лише змінюють технічні засоби та форму подачі журналістського матеріалу, а й актуалізують потребу в гнучких, креативних підходах до інформаційної журналістики. Формується нова парадигма журналістської практики, що вимагає від фахівців високого рівня цифрової грамотності, вміння працювати з візуальним контентом, аудіоформатами, аналітичними інструментами, а також здатності ефективно поєднувати журналістські стандарти з мультимедійними технологіями. Узагальнено, що розвиток цифрового репортажу як складника сучасної інформаційної журналістики є невід’ємною частиною глобальних змін у сфері масової комунікації, що відкривають нові горизонти для реалізації творчого потенціалу журналіста й поглиблення зв’язку з аудиторією в умовах нової медіареальності.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ БІБЛІОТЕЧНОЇ, ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА АРХІВНОЇ СПРАВИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

Марина ШЛЕНЬОВА — 2025-05-27

У статті досліджуються ключові виклики та перспективи розвитку підготовки майбутніх фахівців з бібліотечної, інформаційної та архівної справи у закладах вищої технічної освіти на тлі цифрової трансформації та еволюції вимог інформаційного суспільства. Висвітлено зростаючу роль інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), штучного інтелекту, великих даних та цифрової безпеки у формуванні професійних компетентностей, необхідних у цій галузі. Дослідження показує, що чинні освітні програми часто не відповідають очікуванням ринку праці через застарілі навчальні плани, недостатню інтеграцію цифрових інструментів, слабку матеріально-технічну базу та відсутність координації між вищими навчальними закладами та роботодавцями. На основі всебічного огляду вітчизняної та міжнародної наукової літератури у статті проаналізовано ефективні педагогічні стратегії та підкреслено важливість міждисциплінарної інтеграції, розвитку м'яких навичок та застосування практико-орієнтованих методів навчання, таких як проєктне навчання, кейс-стаді та дуальна освіта. Підкреслюється необхідність залучення студентів до наукових досліджень, сприяння академічній мобільності та приведення професійної освіти у відповідність до європейських стандартів. У дослідженні також визначено системні проблеми, серед яких недостатній професійний розвиток викладацького складу, брак структурованих можливостей для стажування та низька мотивація студентів через обмежену кар'єрну видимість та підтримку. Значну увагу приділено нагальній потребі у створенні національної системи моніторингу працевлаштування випускників для забезпечення актуальності та якості освітніх результатів. Авторка доходить висновку, що вирішення цих викликів потребує збалансованого синтезу національних освітніх традицій з інноваційними світовими практиками для забезпечення ефективної підготовки компетентних, мобільних і цифрово грамотних фахівців у галузі бібліотекознавства, інформології та архівознавства.