Acta Paedagogica Volynienses

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Світлана ЖЕЙНОВА — 2026-04-23

У статті досліджено педагогічні умови формування української національної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку в закладах дошкільної освіти. Встановлено, що старший дошкільний вік є сенситивним періодом для засвоєння базових уявлень про Батьківщину, рідну мову, традиції, культурну спадщину та державну символіку. Проаналізовано головні законодавчі документи України, зокрема Закони України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», «Про дошкільну освіту» та Базовий компонент дошкільної освіти, які визначають нормативні засади формування української національної ідентичності у дітей та роль дошкільної освіти у цьому процесі. Розкрито сутність педагогічних умов як цілеспрямованої сукупності організаційних, змістових і методичних чинників освітнього процесу, що забезпечують узгодженість виховних впливів, інтеграцію навчального матеріалу з національно-культурним середовищем і застосування діяльнісного підходу. Окреслено роль педагога як носія патріотичних цінностей та моделювача позитивного ставлення дітей до української культури, історії та традицій. Виділено ключові умови ефективного формування національної ідентичності: наповнення освітнього процесу національно зорієнтованим змістом, створення національно-культурного середовища, активізація різних видів діяльності, залучення сімей вихованців і підвищення професійної компетентності педагогів. Проаналізовано практичні форми реалізації зазначених умов, зокрема використання інтегрованих проєктів, ігрових і дослідницьких завдань, театралізованих заходів, мультимедійних технологій і спільних родинних активностей. Реалізація окреслених умов забезпечує цілісність, системність і результативність процесу формування української національної ідентичності, сприяє розвитку патріотичних почуттів, усвідомленню дітьми своєї належності до українського народу та формуванню соціально-громадянської компетентності.

СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА ЗДО: СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЧИННИКІВ

Тетяна ЗАВЯЗУН — 2026-04-23

У сучасних умовах трансформації системи освіти України та тривалих соціальних викликів, зумовлених воєнним станом, істотно зростають вимоги до професійної діяльності та психоемоційних ресурсів педагогів закладів дошкільної освіти (ЗДО). Специфіка роботи педагога ЗДО характеризується високою інтенсивністю міжособистісних контактів, підвищеним рівнем відповідальності за життя, здоров’я та безпеку вихованців, необхідністю постійної емоційної залученості, швидкого реагування на зміни та ефективної саморегуляції в умовах невизначеності. Сукупний вплив зазначених чинників зумовлює значне психоемоційне, когнітивне та сенсорне навантаження, що істотно підвищує ризик розвитку синдрому емоційного вигорання. Синдром емоційного вигорання у педагогів ЗДО розглядається як складний багатокомпонентний психологічний феномен, що формується під впливом тривалого професійного стресу, хронічного емоційного напруження та обмежених ресурсів відновлення. Основними проявами цього синдрому є емоційне та фізичне виснаження, деперсоналізація, зниження професійної мотивації, почуття знецінення власної діяльності, а також зменшення задоволеності працею. Зазначені прояви негативно позначаються на психічному благополуччі педагогів, міжособистісній взаємодії з дітьми та батьками, а також на якості освітнього процесу загалом. У статті здійснено системний аналіз основних чинників емоційного вигорання педагогів ЗДО, зокрема професійних, організаційних та особистісних, з урахуванням сучасних соціально-психологічних умов функціонування дошкільної освіти. Обґрунтовано актуальність упровадження комплексного підходу до профілактики та подолання емоційного вигорання, який передбачає поєднання індивідуальних психологічних ресурсів педагога, організаційної підтримки та цілеспрямованих психопрофілактичних заходів.

ІМІДЖ ОСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ольга КАНАРОВА — 2026-04-23

Метою роботи є теоретичне обґрунтування сутності іміджу освітнього закладу як багатовимірного соціально-педагогічного феномену та визначення його ролі у забезпеченні якості дошкільної освіти в сучасних умовах освітніх трансформацій. У дослідженні акцентовано увагу на взаємозв’язку між позитивним іміджем закладу дошкільної освіти, рівнем довіри з боку батьківської спільноти, професійною репутацією педагогічних працівників і результативністю освітнього процесу. Методологічну основу дослідження становлять системний, компетентнісний та аксіологічний підходи, що дали змогу розглянути імідж освітнього закладу як цілісну систему зовнішніх і внутрішніх характеристик. У роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, зокрема аналіз і синтез наукових джерел, порівняння, узагальнення, структурно-функціональний аналіз, а також методи педагогічного прогнозування. Теоретичний аналіз чинних нормативно-правових документів у сфері дошкільної освіти дозволив визначити місце іміджевої політики у забезпеченні якості освітніх послуг. Наукова новизна полягає в уточненні поняття «імідж закладу дошкільної освіти» як інтегративної характеристики, що поєднує організаційну культуру, професійну компетентність педагогічного колективу, комунікаційну відкритість і соціальну відповідальність закладу. Обґрунтовано структурні компоненти іміджу дошкільного закладу (управлінський, педагогічний, комунікативний, візуально-інформаційний) та доведено їхній вплив на формування позитивного освітнього середовища і підвищення якості дошкільної освіти. У результаті дослідження встановлено, що імідж освітнього закладу виступає важливим інструментом забезпечення якості дошкільної освіти, оскільки сприяє підвищенню конкурентоспроможності закладу, формуванню партнерських відносин з батьками та громадськістю, а також створенню сприятливого психологічного клімату. Зроблено висновок, що цілеспрямоване формування позитивного іміджу має бути складовою стратегічного управління закладом дошкільної освіти та орієнтуватися на довгостроковий розвиток і відповідність сучасним вимогам якості освітніх послуг.

БЕЗПЕЧНЕ ЦИФРОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВИХ ЦИФРОВИХ ЗВИЧОК У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Катерина КУЗНЄЦОВА — 2026-04-23

Мета роботи: обґрунтування необхідності створення безпечного та розвиткового цифрового середовища для дітей дошкільного віку, яке б слугувало платформою для їхнього гармонійного розвитку та захисту від потенційних ризиків. Методологія: у роботі застосовано комплекс теоретичних методів, зокрема ретроспективний та порівняльний аналіз педагогічних джерел і нормативної бази, що дозволило конкретизувати складові безпеки: інформаційну, технологічну та психологічну. Наукова новизна: вперше комплексно теоретично обґрунтувано та систематизовано підхід до створення безпечного цифрового середовища як цілісного педагогічного інструмента для формування здорових цифрових звичок у дітей дошкільного віку. Концептуалізацовано поняття «безпечне цифрове середовище». На відміну від підходів, що зосереджуються лише на обмеженні «екранного часу», у роботі це середовище розглядається як багатофункціональна платформа, що одночасно виконує захисну та стимулювальну функції. Конкретизовано та систематизовано його складники: інформаційний, технологічний та психологічний. Доведено, що безпека цифрового простору залежить не лише від технічних фільтрів, а від активного педагогічного супроводу, вибору якісного контенту та моделювання етичної поведінки дорослими. В межах єдиної концепції систематизовано використання широкого спектру інструментів: від адаптивних платформ (TinyTap, Scratch Junior) та AR-технологій до засобів «навчання без екранів» (Bee-bot, Cubetto) та соціально-орієнтованих роботів (Moxie). Висновки. Створення безпечного цифрового середовища в дошкільній освіті слід розглядати як довготривалий, комплексний і міждисциплінарний процес, що потребує узгоджених зусиль педагогів, батьків, науковців і державних інституцій та є запорукою формування відповідального, здорового й усвідомленого цифрового покоління.

ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ДИЗАЙНЕРСЬКОГО МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ЗАНЯТТЯХ З МАЛЮВАННЯ

Юлія МАЛЕЖИК — 2026-04-23

Стаття присвячена актуальній проблемі формування дизайнерського мислення дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного освітнього закладу. Актуальність дослідження зумовлена сучасними вимогами щодо розвитку креативної, ініціативної особистості дитини, здатної до творчого мислення, самостійного прийняття рішень і елементарного проєктування. Особливу увагу зосереджено на заняттях з малювання, як одному з найбільш доступних і результативних видів зображальної діяльності для розвитку дизайнерського мислення дошкільників. У роботі проаналізовано наукові підходи до трактування поняття «дизайнерське мислення» в психолого-педагогічних дослідженнях та визначено його основні структурні компоненти у дітей старшого дошкільного віку, зокрема: уміння бачити проблему, формувати задум, добирати художні засоби відповідно до поставленої мети, комбінувати форму й колір, а також оцінювати отриманий результат. Обґрунтовано педагогічний потенціал занять з малювання у формуванні зазначених компонентів дизайнерського мислення. Окреслено педагогічні умови ефективного формування елементів дизайнерського мислення дітей старшого дошкільного віку, серед яких: створення творчо-розвивального середовища, використання проблемно-творчих завдань, орієнтація на самостійність і варіативність дитячих рішень, заохочення до словесного обговорення задуму та результатів діяльності. Наведено приклади творчих завдань з малювання, спрямованих на розвиток умінь планування зображення, вибору художніх матеріалів і засобів виразності. Зроблено висновок, що цілеспрямоване та методично обґрунтоване використання занять з малювання сприяє ефективному формуванню елементів дизайнерського мислення дітей старшого дошкільного віку та позитивно впливає на їхній художньо-естетичний і творчий розвиток.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ірина МЕЛЬНИК — 2026-04-23

У статті висвітлено теоретичний аналіз процесу професійної підготовки вихователя ЗДО у світлі сучасних вимог, відображених у державних документах і законодавчих актах. Презентовані позиції сучасних науковців, котрі значно збагатили потенціал дошкільної педагогіки інформаці- єю про ключові аспекти теоретико-практичної підготовки фахівців дошкільної освіти. Акцентовано, що головною постаттю освітнього процесу у ЗДО є вихователь. Відтак високий рівень його професіоналізму педагогічної майстерності, професійної компетентності, особистісні якості та соціальна позиція, які формуються в процесі фахової підготовки у ЗВО, безперечно забезпечуватимуть успішний гармоній- ний розвиток дошкільника. У статті розглянуто сутність педагогічної майстерності вихователя як важливого чинника організації освітнього процесу у закладі дошкільної освіти, що передбачає досягнення найвищих результатів у розвитку дитини за найменших часових затрат. Наголошено на прямій залежності професійної компетентності вихователя, його педагогічної майстерності від правильного добору методів та прийомів його професійного впливу на вихованців, батьків. Зазначено, що процес професійної підготовки вихователя повинен спрямовуватись на пріоритетність фор- мування суб’єктивності дитини як основного здобувача знань, котрій притаманне творче мислення, креатив- ність, самостійність у прийнятті рішень та адаптацію до швидкозмінних умов сучасного життя. На основі узагальнення наукових пошуків виділено функціональну характеристику діяльності вихователя ЗДО як передумову успішної професійної підготовки. У статті зроблені виважені висновки, окреслено перспективи подальших наукових пошуків.

ДЕПРЕСИВНІ ПРОЯВИ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЧИСЛА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ЯК ЧИННИК РИЗИКУ У ФОРМУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Ірина НЕГРІЙ — 2026-04-23

У статті досліджено психоемоційні особливості дітей старшого дошкільного віку з числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які постраждали в Україні під час воєнних дій. Розглядаються основні чинники виникнення депресивних проявів у дітей зазначеної категорії: втрата дому, порушення звичного способу життя, труднощі мовної адаптації, емоційна нестабільність батьків. Акцентується увага на тому, що депресивні стани значно ускладнюють процес формування української національної ідентичності в старшому дошкільному віці, який є критично важливим для становлення громадянської свідомості та національної ідентичності в майбутньому. Показано, що в умовах психоемоційної травматизації діти старшого дошкільного віку серед ВПО можуть втрачати інтерес до національних символів, свят та культурного контексту, що ускладнює формування в них відчуття приналежності до української нації. Окрему увагу приділено аналізу головних законодавчих документів України, зокрема: Законів України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Базового компоненту дошкільної освіти. У тексті підкреслено, що вище зазначені державні документи регламентують не лише значущість формування української ідентичності в дітей дошкільного віку, але й забезпечення захисту прав дитини, збереження і підтримки здоров’я, у тому числі психічного. Автор підкреслює важливість створення безпечного емоційного середовища, застосування методів патріотичного виховання з урахуванням травматичного досвіду, а також надання своєчасної психолого-педагогічної підтримки. У статті запропоновані методичні рекомендації для педагогів, психологів і батьків щодо подолання депресивних проявів у дітей старшого дошкільного віку серед категорії ВПО шляхом інтеграції українських національних образів у виховний процес. Зроблено висновок про необхідність міждисциплінарного підходу до підтримки дітей старшого дошкільного віку серед ВПО як важливої умови формування в них стійкої української ідентичності.

«УКРАЇНСЬКИЙ РЮКЗАЧОК ПІДТРИМКИ» ЯК ЗАСІБ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ (НА ОСНОВІ ДОСВІДУ ФІЛІППІН «BIG BLUE BAG»)

Ольга НЕГРІЙ — 2026-04-23

У статті обґрунтовано актуальність проблеми педагогічної підтримки дітей раннього віку, постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій воєнного та природного характеру. Проаналізовано міжнародний і вітчизняний досвід організації раннього догляду та розвитку дітей (Early Childhood Care and Development, ECCD) у кризових умовах, зокрема філіппінську модель використання мобільного навчально-розвивального набору «Big Blue Bag», розробленого за підтримки Plan International та UNICEF. Визначено ключові переваги зазначеного підходу, серед яких мобільність, автономність, доступність та можливість забезпечення безперервності освітньо-розвивального процесу за відсутності сталої освітньої інфраструктури. На основі аналізу міжнародного досвіду та власного професійного досвіду участі в реалізації міжнародного проєкту «Emergency Early Childhood Development Support for Ukrainian Refugees» (2022–2023 рр., Польща, Румунія) розроблено та науково обґрунтовано зміст і структуру мобільного «Українського рюкзачка підтримки» як засобу педагогічної підтримки дітей раннього віку в умовах надзвичайних ситуацій. Представлено авторську модель наповнення рюкзачка, що включає освітній, емоційно-психологічний, інструктивно-методичний, гігієнічний та інклюзивний блоки, спрямовані на забезпечення безперервності розвитку дитини, стабілізацію її психоемоційного стану та формування навичок саморегуляції. Доведено, що «Український рюкзачок підтримки» може виконувати функцію індивідуалізованого, мобільного та універсального ресурсу педагогічної та емоційної підтримки дітей раннього віку в кризових умовах. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з масштабною апробацією запропонованого засобу, розробленням механізмів моніторингу його ефективності та інтеграцією мобільних педагогічних інструментів у національну систему дошкільної освіти в умовах надзвичайних ситуацій.

ВПЛИВ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХОВИХ МОЛОДШИХ БАКАЛАВРІВ З КОМП’ЮТЕРНОЇ ІНЖЕНЕРІЇ В УКРАЇНІ

Захар БАБІЙ — 2026-04-23

У статті здійснено комплексний аналіз впливу сучасних цифрових технологій на формування професійних компетентностей фахових молодших бакалаврів з комп’ютерної інженерії в Україні в умовах цифрової трансформації освіти. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі цифрових інструментів у підготовці конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно діяти в динамічному інформаційно-технологічному середовищі. У роботі розглянуто теоретичні підходи до визначення професійних та цифрових компетентностей, а також проаналізовано сучасні тенденції їх формування у процесі фахової підготовки студентів комп’ютерної інженерії. Особливу увагу приділено практичним механізмам упровадження цифрових технологій у навчальний процес, зокрема використанню хмарних сервісів, онлайн-платформ для навчання, систем управління навчальним контентом, віртуальних і віддалених лабораторій, електронних освітніх ресурсів та спеціалізованого програмного забезпечення. Досліджено їхній вплив на розвиток технічних, аналітичних, комунікативних і трансверсальних навичок здобувачів освіти, а також на підвищення мотивації до навчання та рівня практичної підготовки студентів. У статті визначено ключові цифрові компетентності, необхідні для майбутніх фахівців з комп’ютерної інженерії, зокрема здатність працювати з цифровими даними, використовувати сучасні інформаційні системи, забезпечувати кібербезпеку, застосовувати інструменти програмування та автоматизації. Окреслено проблемні аспекти використання цифрових технологій у фаховій передвищій освіті, серед яких технічні обмеження, нерівний доступ до цифрових ресурсів та потреба у підвищенні цифрової компетентності викладачів. Запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності освітнього процесу шляхом системного та педагогічно обґрунтованого використання цифрових технологій. Результати дослідження підтверджують значущість цифрових технологій для формування професійних компетентностей і підготовки конкурентоспроможних фахівців на сучасному ринку праці.

ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНИХ ПРЕЗЕНТАЦІЙНИХ УМІНЬ У МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ

Катерина ГАЛАЦИН — 2026-04-23

Важливою складовою професійної компетентності сучасного фахівця технічних спеціальностей є англомовна комунікативна компетентність. Визначником сформованості цієї компетентності є здатність у здобувачів вищої технічної освіти презентувати наукові, професійні досягнення англійською мовою. Звідси актуальність досліджуваної проблеми є очевидною. Метою статті є висвітлення особливостей формування презентаційних умінь англійською мовою у здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності «Прикладна механіка» під час вивчення практичного курсу іноземної мови для наукової комунікації. Методологія дослідження включає аналіз наукової літератури, синтез, узагальнення, систематизацію та абстрагування. Наукова новизна статті полягає у визначенні англомовного презентаційного уміння як особистісне інтегроване утворення, що охоплює мовленнєві, дискурсивні, соціокультурні та риторичні навички, необхідні для створення та виголошення усного повідомлення англійською мовою перед аудиторією; як сформована інтегративна здатність здобувача вищої технічної освіти продукувати, структурувати й виголошувати усне повідомлення англійською мовою у науково-професійному контексті з використанням сучасних цифрових інструментів. Проаналізовано структуру презентаційних умінь: мовний, комунікативний, риторичний, техніко-візуальний компоненти. Охарактеризовано функції презентаційних умінь англійською мовою в контексті професійної підготовки майбутніх інженерів: інформаційну, переконувальну, репрезентативну, інтерактивну та освітньо-розвивальну. Визначено педагогічні умови формування англомовних презентаційних умінь у магістрів: 1) професійна спрямованість навчання англійської мови – добір тематичного матеріалу, що відповідає майбутній спеціальності студентів; 2) модульно-компетентнісний підхід; 3) використання проєктних технологій – підготовка й захист англомовних мініпроєктів, стартапів, наукових постерів; 4) інтерактивні методи навчання – рольові ігри, тренінги з публічних виступів, дебати, peer-review презентацій; 5) цифрове освітнє середовище – використання платформ (Canva, Slidego, Zoom, Flipgrid) для створення та оцінювання презентацій. Виділено три основні етапи формування презентаційних умінь: мотиваційно-підготовчий; практично-комунікативний, творчо-продуктивний. Висновки: встановлено, що формування англомовних презентаційних умінь є ключовим результатом курсу «Практичний курс іноземної мови для наукової комунікації». Презентаційні уміння забезпечують здатність майбутніх інженерів ефективно презентувати науково-технічний матеріал у міжнародному середовищі, враховуючи академічні та професійні стандарти (CEFR, ABET). Подальшого дослідження потребує розробка інструментарію (операціоналізації) діагностування актуального стану сформованості презентаційних англомовних умінь магістрів у процесі вивчення ОК «Практичний курс іноземної мови для наукової комунікації. Частина 1».

ПОСЛУГА РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ АЛАЛІЄЮ

Катерина ЗЕЛІНСЬКА-ЛЮБЧЕНКО — 2026-04-23

У статті здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних та практичних аспектів логопедичної корекції алалії в межах сучасної системи раннього втручання. Авторами розкрито особливості переходу від діагнозу «затримка мовленнєвого розвитку» до верифікації алалії як системного недорозвинення мовлення органічного генезу. Особливу увагу приділено нейропластичності дитячого мозку в період до чотирьох років, що визначає цей віковий етап як найбільш сенситивний для компенсації мовленнєвого порушення та запобігання вторинним когнітивним і соціальним труднощами. У дослідженні деталізовано стратегію мультидисциплінарного підходу, де логопедична робота інтегрується в загальний план підтримки родини. Розглянуто специфіку корекційного впливу при моторних та сенсорних проявах мовленнєвого порушення, адаптовану до умов природного середовища дитини. Висвітлено методи стимуляції експресивного мовлення, формування предикативної функції та розвитку слухомовленнєвої уваги через активне залучення батьків. Акцентовано на важливості використання щоденних вправ як основного ресурсу для створення тисяч навчальних можливостей, що є фундаментальною відмінністю раннього втручання від традиційних логопедичних занять. Авторами здійснено аналіз нормативно-правового забезпечення та організаційних бар’єрів на шляху впровадження послуги раннього втручання в Україні. Виявлено низку проблем, таких як недостатня міжвідомча координація, кадровий дефіцит та обмеженість доступу до послуг у територіальних громадах. Автори роблять висновок, що розбудова системи раннього втручання є стратегічним напрямом реформування соціальної та освітньої політики держави, оскільки вона забезпечує не лише реабілітацію дитини, а й соціальну стабілізацію сім’ї, мінімізацію ризиків інвалідизації та успішну інклюзію дитини в суспільство. Доведено, що вчасне залучення фахівців та використання скринінгових інструментів самооцінки дозволяють розпочати допомогу ще до офіційного встановлення клінічного діагнозу, що є вирішальним фактором у прогнозі розвитку дитини з алалією.

ЗАСТОСУВАННЯ МОДЕЛІ 5E У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕТАПІВ

Марина КИРИЛЛОВА — 2026-04-23

Метою статті є обґрунтування більш практичного й «класно-реалістичного» тлумачення моделі 5E у викладанні англійської мови, з акцентом на те, як навчальний досвід учнів перетворюється на чітке розуміння й переносні мовленнєві вміння. Особливу увагу приділено трактуванню етапів Engage як індуктивного входження в тему, Explore як дослідницько-орієнтованого вивчення, а також ролі пари Explain–Elaborate як «інструкційного двигуна» уроку. Дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі наукових і методичних джерел щодо індуктивного навчання, inquiry-based teaching та моделі 5E; застосовано методи аналізу, синтезу, узагальнення та структурно-логічного моделювання. Здійснено педагогічну інтерпретацію функцій етапів 5E для контексту ELT і запропоновано приклад уроку, побудований на принципах «індукція → дослідження → формалізація → перенесення → доказ». Результати. Уточнено функціональну роль кожного етапу 5E в ELT: Engage забезпечує індуктивне висування гіпотез на основі мовного матеріалу в контексті; Explore організує кероване дослідження мовних закономірностей із педагогічним скелетуванням; Explain систематизує учнівські спостереження у спільні поняття (form–meaning–use) з використанням think-aloud та концептуальних перевірочних запитань; Elaborate забезпечує перенос через завдання зі зміною контексту, адресата й комунікативних обмежень; Evaluate розглядається як збирання доказів навчальних досягнень (формувальне й підсумкове), що створює зворотний зв’язок для наступного планування. Висновки. Функціонально орієнтоване впровадження 5E запобігає перетворенню моделі на формальну «послідовність етапів» і підвищує якість навчальних результатів у ELT. Найбільший вплив на формування компетентності має узгоджена робота Explain–Elaborate, тоді як Evaluate має виконувати роль системного доказового контролю й корекції навчання, а не лише фінального тестування. Запропонована інтерпретація та дидактичні прийоми можуть бути використані для проєктування уроків, орієнтованих на знання, контекст і перенос мовних умінь.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З ФОРМУВАННЯ ОБІЗНАНОСТІ АВІАЦІЙНИХ ФАХІВЦІВ РІЗНОМАНІТНИМ АКЦЕНТАМ АВІАЦІЙНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Світлана КУЗЬМЕНКО — 2026-04-23

Акценти в авіаційній англійській мові можуть варіюватися в залежності від регіону й національності пілотів та диспетчерів повітряного руху. Варто зазначити, що кожен акцент має свої особливості вимови, інтонації, лексичних виразів та граматики. Розуміння різних акцентів є важливим аспектом для ефективного спілкування в авіаційній галузі, тому, потрібно проаналізувати всі аспекти організації освітнього процесу з вивчення авіаційної англійської мови задля формування обізнаності авіаційних фахівців різноманітним акцентам. Під час організації освітнього процесу з формування обізнаності авіаційних фахівців різноманітним акцентам було створено науково-методичні рекомендації щодо організації викладання авіаційної англійської мови в університеті Повітряних Сил з урахуванням педагогічних технологій, спрямованих на формування обізнаності курсантів щодо різноманітних акцентів англійської мови при веденні радіообміну. Науково-методичні рекомендації допоможуть у створенні й налагодженні ефективного процесу викладання авіаційної англійської мови в аудиторії з урахуванням технологій, спрямованих на формування обізнаності майбутніх офіцерів Повітряних Сил щодо різноманітних акцентів англійської мови при веденні радіообміну. Зокрема головний акцент у навчанні потрібно зробити на мотивацію майбутніх фахівців авіаційної галузі до сталого професійного самовдосконалення, прослуховування радіостанцій радіообміну з різних країн, перегляду вебінарів, читання спеціалізованих статей та спілкування з реальними практикуючими спеціалістами авіаційної галузі. Справедливе й адекватне оцінювання опанованих навичок і знань курсантів також є суттєвим елементом й стимулом в освітньому процесі. Важливо враховувати потреби й рівень кожного майбутнього фахівця та, в разі потреби, застосовувати індивідуальний підхід.

ВПЛИВ МІЖНАРОДНОЇ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ІЗ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ

Тетяна МАРТИНЮК — 2026-04-23

Метою статті є обґрунтування впливу міжнародної проєктної діяльності на формування трансдисциплінарної компетентності фахівців із раннього втручання, уточнення її змістової структури та розроблення інструментарію оцінювання професійних змін у практиці роботи з дитиною й родиною. Дослідження ґрунтується на системному, компетентнісному та сімейно-центрованому підходах. У роботі застосовано методи теоретичного аналізу наукових джерел, узагальнення досвіду реалізації міжнародних освітніх проєктів, моделювання структури академічної письмової компетентності, а також проєктування індикаторів і інструментів її оцінювання. Для концептуалізації механізмів впливу проєктів застосовано метод побудови матриці відповідності між активностями, каналами впливу та очікуваними професійними результатами. У процесі дослідження уточнено поняття трансдисциплінарної компетентності фахівця з раннього втручання як інтегрованої здатності діяти в команді на засадах партнерства з родиною в природному життєвому контексті дитини. Запропоновано авторську модель компетентності, що поєднує кооперативний, комунікативний, контекстуальний, корекційно-педагогічний та критично-рефлексивний компоненти. Розроблено матрицю впливу міжнародних проєктних активностей на знання, уміння, установки й поведінкові прояви фахівців. Уперше запропоновано комплексний інструментарій оцінювання, який містить анкету самооцінювання, карту спостереження та чек-лист змін у професійній практиці. Доведено, що міжнародна проєктна діяльність має багаторівневий вплив на становлення трансдисциплінарної компетентності, сприяючи переходу від директивної моделі допомоги до партнерської взаємодії з родиною, інтеграції функціональних цілей у повсякденне життя дитини та посиленню командної відповідальності. Запропонована модель та інструментарій можуть використовуватися для моніторингу якості підготовки кадрів, супервізії та розвитку служб раннього втручання.

MIND MAPS ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ НАВИЧОК АУДІЮВАННЯ У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ

Наталія НАЗАРЕНКО — 2026-04-23

У статті розглядається використання Mind Maps як одного з ефективних прийомів для удосконалення навичок аудіювання на заняттях з іноземної мови професійного спрямування. Аудіювання автентичних текстів є невід’ємною складовою опанування іноземної мови, а також найскладнішим видом мовленнєвої діяльності. Тому, для якісної професійної підготовки, необхідно розробляти та впроваджувати новітні техніки і прийоми, які сприятимуть розвитку комунікативних здібностей необхідних у майбутній професійній діяльності. Проаналізувавши наукові роботи присвячені Mind Maps, автор дослідження приходить до висновку, що їх використання може бути досить ефективним на заняттях з іноземної мови для організації мовленнєвої діяльності, що розглядалося в попередній роботі, а також під час відпрацювання навичок аудіювання. Mind Maps як графічний спосіб представлення інформації допомагає студентам підготуватися до прослуховування; логічно організувавати отриману інформацію під час прослуховування; а також, використовувати Mind Maps як опору під час перевірки і обговорення прослуханого. Це сприяє впевненості і підвищує мотивацію студентів на занятті. Завдяки своїм характеристикам Mind Maps дають викладачу безліч можливостей для організації роботи під час заняття: для зняття трудноців, роботи в малих групах, індивідуальної роботи, що дозволяє враховувати навчальні потреби студентів, залучати всіх до спілкування незалежно від рівня володіння мовою, а також виконувати завдання в інтерактивній і цікавій формі. У статті запропоновано декілька способів використання Mind Maps на всіх етапах виконання завдань з аудіювання, а також практичні поради застосування Mind Maps відповідно до мети практичного заняття; як організувати роботу під час виконання завдання, особливо в групах студентів з різним рівнем володіння іноземною мовою і комунікативних навичок. Також, окреслено перспективи подальшого вивчення і впровадження Mind Maps у процес навчання іноземної мови професійного спрямування в закладах вищої освіти.

МОВЛЕННЄВА АКТИВНІСТЬ ДИТИНИ ЯК АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ЛОГОПЕДІЇ ТА ЛОГОПСИХОЛОГІЇ

Наталія САВІНОВА — 2026-04-23

Стаття присвячена комплексному аналізу проблеми мовленнєвої активності дітей як актуального напряму сучасної логопедії та логопсихології. У роботі розглядається функціонування системи безперервної мовної освіти в умовах Нової української школи, що актуалізує потребу у формуванні комунікативних умінь, навичок та нормативного мовлення. Автори підкреслюють значення диференційованого логопедичного супроводу, який вимагає узагальнення теоретичних положень та вивчення практичного досвіду роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Особливу увагу приділено рушійним силам мовленнєвого розвитку, серед яких ключову роль відіграє мовленнєва активність, що реалізується у процесах говоріння, слухання, читання та письма. У статті систематизовано підходи психолінгвістики, дошкільної лінгводидактики та логопсихології до розуміння мовленнєвої активності як взаємозалежного з мовною компетенцією явища. Окреслено чинники, що визначають її рівень: мотиваційні, когнітивні, змістові, вольові та комунікативні. Наведено результати досліджень українських учених щодо мовленнєвої активності дітей із загальним недорозвитком мовлення та розладами аутистичного спектра, визначено критерії оцінки сформованості мовленнєвої активності та її компонентів. Автори акцентують на діалектичному взаємозв’язку понять «мовлення», «спілкування» та «активність», підкреслюючи, що мовленнєва активність є показником сформованості комунікативної практики та життєвої позиції особистості. Визначено психологічні моделі чинників мовленнєвої активності, закономірності ефективної мовленнєвої поведінки та прояви активності у дітей дошкільного віку. У статті окреслено умови розвитку мовленнєвої активності, серед яких загальна активність дитини, комунікабельність, ініціативність, здатність до співпраці та культура спілкування. Мовленнєва активність розглядається як складний процес сприйняття, розуміння та самостійного використання мовлення у практиці комунікації, що має вирішальне значення для соціалізації та розвитку дітей з особливими освітніми потребами. Отримані результати підкреслюють необхідність подальших досліджень і розробки ефективних методик розвитку мовленнєвої активності у дітей дошкільного віку, що сприятиме їх успішній інтеграції у суспільство.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ПРИРОДНИЧИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ПРИРОДНИЧИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ НА ПРИКЛАДІ ВИКОРИСТАННЯ ПРАЛІСІВ ЯК ОСВІТНЬОГО РЕСУРСУ

Ірина ФЕКЕТА — 2026-04-23

У роботі обґрунтовано актуальність переорієнтації української освіти на компетентнісний підхід, за якого провідним результатом навчання стає сформованість ключових життєвих компетентностей. Показано, що для природничої освіти така трансформація є особливо значущою, оскільки передбачає розвиток цілісного наукового уявлення про довкілля, уміння діяти в проблемних ситуаціях і формування стійкого ціннісного ставлення до природи. У нормативно-методичному контексті акцентовано, що сучасні освітні реформи, зокрема орієнтація на STEM-підходи та інтеграцію змісту в межах освітніх галузей, актуалізують пошук автентичних освітніх середовищ, здатних забезпечити досвідне й дослідницьке навчання. Визначено, що праліси Карпатського регіону як малопорушені екосистеми зі статусом об’єктів Світової природної спадщини ЮНЕСКО характеризуються винятковим дидактичним і аксіологічним потенціалом. Доведено, що використання пралісів у навчанні забезпечує комплексне формування структурних компонентів природничої компетентності: когнітивного (засвоєння понять біогеоценозу, ландшафтної організації, біогеохімічних циклів), операційно-діяльнісного (польові вимірювання, геоботанічні описи, картографування, застосування GPS-технологій) та ціннісно-мотиваційного (становлення екологічної свідомості, відповідального природокористування, громадянської причетності до збереження спадщини). Праліс інтерпретовано як «живу лабораторію» і «природний підручник», у межах яких абстрактні поняття набувають наочності через безпосередні спостереження взаємодії біотичних і абіотичних компонентів, процесів розкладання деревини, конкуренції та природного добору. Обґрунтовано доцільність упровадження дослідницького навчання (Inquiry-Based Learning) у пралісовому середовищі: постановка проблемних запитань, висування гіпотез, збір і аналіз емпіричних даних, інтерпретація та обговорення результатів переводять здобувача освіти в позицію активного суб’єкта пізнання, розвивають критичне мислення й комунікативні вміння. Підкреслено можливості пралісів як природного STEM-простору для міжпредметної інтеграції біології, географії, хімії, фізики та математики. Зроблено висновок, що залучення пралісів до освітнього процесу є ефективним шляхом модернізації природничої освіти та формування екологічно відповідальної поведінки.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПЕРСОНАЛІЗОВАНОМУ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ

Світлана ХАРИЦЬКА — 2026-04-23

У статті розглядаються сучасні можливості використання засобів штучного інтелекту (ШІ) для реалізації персоналізованого навчання англійської мови у вищій освіті на прикладі студентів ІТ-спеціальностей. Авторами досліджено теоретичні засади персоналізації, визначено її основні принципи та підходи, а також охарактеризовано сучасні інструменти ШІ, які застосовуються для адаптації навчального процесу до індивідуальних потреб студентів технічних спеціальностей. Зокрема, авторами проаналізовано роль інтелектуальних мовних моделей, адаптивних тестових систем, інтерактивних платформ та чат-ботів у створенні персоналізованих освітніх траєкторій. У статті розглянуто переваги персоналізованого навчання за допомогою ШІ, серед яких підвищення мотивації студентів ІТ-спеціальностей, розвиток їх автономності, оптимізація навчального часу та забезпечення індивідуального темпу засвоєння матеріалу. Водночас автори виділяють основні обмеження та ризики, пов’язані з надмірною технологізацією, етичними аспектами використання даних, а також рівнем цифрової компетентності викладачів. Окрему увагу приділено педагогічним умовам ефективного впровадження ШІ у навчальний процес, включаючи інтеграцію персоналізованих методів із комунікативними, розвиток цифрових компетенцій педагогів та дотримання етичних стандартів. Показано, що використання ШІ у вивченні англійської мови дозволяє формувати адаптивні освітні траєкторії, підвищує залученість студентів у навчальний процес та сприяє досягненню кращих навчальних результатів. Висвітлено перспективи подальших наукових досліджень у сфері цифрової трансформації мовної освіти, зокрема емпіричну оцінку ефективності конкретних платформ і моделей ШІ, а також оптимізацію поєднання технологій із традиційними методами навчання.

МЕТОДОЛОГІЯ ДІАГНОСТИКИ СТУПЕНЯ РЕЛЕВАНТНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПІДКРІПЛЕННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ НОСІЯ БРЕНДУ ПОЗА МЕЖАМИ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Іван ЮНИК — 2026-04-23

У статті доведено доцільність визнання іміджу фахівця-практика, здобутого поза сферою вищої освіти, одним із провідних структурних елементів бренду науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти. Проаналізовано основні форми вторинної зайнятості науково-педагогічного працівника ЗВО та причини упереджено негативного або принаймні скептичного ставлення до неї з боку керівництва означеного роду установ. Аргументовано недоцільність ототожнення академічної свободи з проявами «вимушеної лояльності» ЗВО до власного працівника та «вимушеної лояльності» науково-педагогічного працівника до ЗВО. Визначено параметри релевантності практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти, а саме: коефіцієнт досвіду роботи носія бренду за фахом (спорідненим фахом) поза межами системи вищої освіти; коефіцієнт обізнаності студентської аудиторії у здобутках практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти; коефіцієнт задіяності у навчальному процесі досвіду практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти; коефіцієнт відповідності інформації, яка здобута шляхом практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти, вимогам сучасності. Запропоновано авторські методи обчислення показників за визначеними параметрами, визначено інтервальні величини рівнів сформованості іміджу фахівця як практика. Наголошено на доцільності подальшого дослідження поставленої проблеми шляхом розробки й експериментальної апробації алгоритмів цілеспрямованого формування іміджу науково-педагогічного працівника ЗВО як фахівця-практика з використанням розробленого параметрично-методологічного базису.

РОЛЬ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА В ПЕДАГОГІЧНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

Олександр АНТОНЧУК — 2026-04-23

Стаття присвячена дослідженню ролі і місця ораторської вправності у системі професійних компетенцій учителя, аналізові використання елементів риторики під час викладання методики навчання української мови здобувачів вищої освіти спеціальності А 4 «Середня освіта (Українська мова і література)». Методика навчання української мови покликана ознайомити студентів із уроком як основною формою організації навчально-виховного процесу та його типами; методикою вивчення основних питань шкільного курсу мови (фонетики, лексики, будови слова і словотвору, морфології, синтаксису, культури мовлення); із позакласною роботою. Основні завдання вивчення дисципліни є підготовка майбутніх вчителів до педагогічної діяльності в умовах реформування сучасної школи, реалізації концепцій мовної освіти в Україні; формування у майбутніх вчителів національно свідомого ставлення до української мови як рідної і державної, розуміння її значення як предмета шкільного навчання та засобу вивчення інших предметів; забезпечення засвоєння студентами системи теоретичних знань і професійних умінь, які допоможуть їм формувати в учнів мовну та мовленнєву компетенції. Метою нашої статті є визначення особливостей використання елементів та потенціалу ораторського мистецтва вчителя в освітньому процесі нової української школи. Для вирішення поставлених завдань у процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, психологічної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; емпіричні: аналіз уроків практикантів. Ораторська майстерність – важлива умова професійного зростання філолога. У сучасному глобалізованому просторі вчитель-словесник має швидко обирати відповідну форму мовлення, сприймати різнорівневу інформацію, вести діалоги, оперувати системою мовленнєвих комунікацій у педагогічному процесі.

ЕВОЛЮЦІЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ У ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ТРАДИЦІЇ

Лілія ВІННІКОВА — 2026-04-23

У статті здійснено аналіз еволюції гуманістичної парадигми освіти у філософсько-педагогічній традиції та окреслено її значення для осмислення ціннісних засад сучасної освітньої політики і практики. Актуальність дослідження зумовлена трансформаціями системи вищої освіти в умовах глобалізації, стандартизації та посилення управлінського підходу до навчання, що актуалізує проблему збереження людського виміру освіти. Метою статті є простежити основні етапи формування гуманістичної парадигми освіти у педагогічній думці та виявити її концептуальне значення для розуміння ролі особистості в освітньому процесі. Методологічну основу дослідження становлять історико-філософський та історико-педагогічний підходи, що забезпечують аналіз еволюції гуманістичних ідей у різних культурно-освітніх контекстах. У роботі застосовано методи теоретичного аналізу, інтерпретації та систематизації наукових джерел. У результаті дослідження показано, що гуманістична парадигма формується як послідовна традиція, яка зміщує акцент від освіти як механізму дисциплінарного впливу до розуміння навчання як простору становлення суб’єктності, автономії та моральної відповідальності. Виявлено, що у ХХ столітті ця парадигма зазнає суттєвого оновлення під впливом прагматичної педагогіки, гуманістичної психології та критичної педагогіки, а в сучасному європейському дискурсі інтерпретується як методологічна альтернатива редукції освіти до вимірюваних результатів. З’ясовано, що українська педагогічна традиція формує власну модель гуманістичної парадигми, засновану на принципах людиноцентризму, аксіологічної спрямованості та особистісно орієнтованого навчання. Теоретичне значення статті полягає в систематизації ключових етапів розвитку гуманістичної парадигми та обґрунтуванні її ролі як ціннісної рамки сучасної професійної підготовки.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ СТУПЕНЯ ДОКТОРА ФІЛОСОФІЇ

Наталія ВІННІКОВА — 2026-04-23

У статті розкрито продуктивні підходи до формування джерельної бази педагогічного дослідження на сучасному етапі розвитку цифрового суспільства. З’ясовано, що термінне міжгалузеве поняття «підхід» сучасні науковці тлумачать й почасти ототожнюють означений термін з такими поняттями, як «технологія», «принцип», «метод», «парадигма», «тип навчання», що спричиняє виникненню двозначності, термінологічної неузгодженості у терміносистемі. У педагогічній галузі утрадиційнено поняття «підхід» розглядають як методологічну категорія, що позначає складне багатовимірне явище, системну сукупність якого становлять принципи, технології, методи, прийоми, засоби й форми навчання. У межах нашої розвідки поняття «підхід» потлумачено як спосіб організації дій, спрямований на розв’язання конкретних завдань, досягнення цілей, основними характеристиками якого є концептуальність, методологічність, цільова спрямованість. Аналіз і синтез напрацювань науковців педагогічної галузі з означеної проблеми дають змогу констатувати, що сучасна джерелознавча база педагогічного дослідження трансформувалася з пасивного накопичення різногалузевої літератури в динамічну інтелектуальну систему, яка віддзеркалює інноваційність наукового мислення, ерудицію, стратегію авторського пошуку, способи опрацювання наукової інформації, інтерпретування процесів, позицій з проблем освітньої галузі, що водночас вплинуло на зміну підходів до формування джерельної бази педагогічного дослідження. Синтез результатів наукових розвідок сучасних дослідників педагогічної галузі дав змогу виокремити пріоритетні підходи до формування джерельної бази педагогічного дослідження, зокрема: 1)мережевий підхід; 2) міждисциплінарний підхід; 3)автоматичне управління джерелами; 4) герменевтичний підхід; 5) компаративістський підхід, що дають змогу динамічно генерувати покликання згідно з вимогами ДСТУ або APA. Констатовано, що кожен із описаних підходів до формування джерельної бази педагогічного дослідження постійно зазнає доповнень і змін з урахуванням тенденцій у цифровізації усіх сфер функціонування сучасного суспільства, процесів глобалізації й інтеграції в міжнародній співпраці, адже в умовах домінування цифрової парадигми традиційні архіви поступаються електронним ресурсам, відтак надважливим для дослідника-початківця стає вміння працювати з наукометричними базами, такими, як: Google Scholar та Web of Science. Акцентовано, що важливим складником наукової діяльності дослідника є використання відкритих освітніх ресурсів (OER) та цифрових репозиторіїв закладів вищої освіти, що уможливлює швидкий доступ до необхідних джерел інформації, своєчасне опрацювання, аналіз та синтез наявних джерел інформації у відкритому доступі, а також здійснення теоретичних узагальнень і формулювання висновків. Окреслені й проаналізовані в статті підходи до формування джерельної бази педагогічного дослідження здобувачів ступеня доктора філософії розглянуто як тривимірний феномен, що поєднує технологічний вимір (автоматизація й використання бібліографічних менеджерів (Zotero, Mendeley); методологічний вимір (інтегрування герменевтичної інтерпретації з компаративістським аналізом міжнародного досвіду); етичний вимір (безкомпромісне дотримання академічної доброчесності й критичний відбір наукових джерел).

ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ З ВИКОРИСТАННЯМ ВЕЛИКИХ МОВНИХ МОДЕЛЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ МОВОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН

Тетяна ГОРОХОВА — 2026-04-23

У статті описано потенціал великих мовних моделей (ВММ), використовуваних на заняттях мовознавчих дисциплін задля формування граматичної компетентності майбутніх учителів української мови і літератури. Акцентовано, що стрімке поширення технологій штучного інтелекту в освітньому середовищі зумовлює необхідність наукового обґрунтування теоретичних засад формування граматичної компетентності майбутніх учителів української мови і літератури з використанням великих мовних моделей у процесі вивчення мовознавчих дисциплін. Проаналізовано сучасні дослідження науковців із методики формування граматичної компетентності майбутніх учителів-словесників та використання цифрових технологій в освітньому процесі. Розроблено типологію навчальних завдань із використанням ВММ, зорієнтованих на формування різних компонентів граматичної компетентності: завдання на діагностування граматичних помилок, критичний аналіз відповідей ВММ, виправлення помилок у згенерованих текстах, лінгвістичний експеримент, виявлення типових синтаксичних особливостей текстів штучного інтелекту тощо. Особливу увагу приділено дослідницьким завданням, що передбачають поетапний синтаксичний аналіз текстів, згенерованих ВММ, задля виявлення характерних структурних моделей та їх порівняння з автентичними текстами української мови. У статті обґрунтовано необхідність формування у студентів критичного мислення та цифрової грамотності, здатності виявляти обмеження технологій штучного інтелекту. Наголошено, що ВММ, діапазон яких охоплює переважно англомовні дані, демонструють нижчу точність роботи з українською мовою, що й зумовлює обов'язкову верифікацію згенерованого контенту за авторитетними джерелами – академічними граматиками та нормативними словниками. Констатовано, що ефективність використання великих мовних моделей залежить від здатності викладачів методично грамотно інтегрувати технології штучного інтелекту в освітній процес, забезпечуючи баланс між інноваційністю та збереженням фундаментальності філологічної освіти.

НАВЧАННЯ ТЕХНІКИ ЧИТАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ПОРІВНЯЛЬНОМУ АСПЕКТІ З ВИВЧЕННЯМ РІДНОМОВНОЇ ОСВІТИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Софія ГУЦУК — 2026-04-23

У статті розглядаються питання формування англомовної компетентності у техніці читання молодших школярів. Розглянуто специфіку застосування методу «цілих слів» та методу фоніксів в умовах української початкової освіти, де в учнів уже формуються навички аналітико-синтетичного читання рідною мовою. Проведено порівняння з англомовною практикою навчання читання. Визначено доцільність адаптації системи автентичних фоніксів до умов української початкової освіти та перспективою поєднання з методом цілих слів. Теоретичне підґрунтя дослідження базується на аналізі фонемно-графемних відповідностей, якими підтверджено регулярність понад 80 % англійського лексичного складу. Наведено статистичні дані та результати впровадження системи «Synthetic Phonics» у Великій Британії, які засвідчують стабільне зростання показників читацької грамотності учнів початкової школи в Англії. Подібність графем українського та англійського алфавітів за умови їхньої різної фонемної реалізації створює специфічні когнітивні перешкоди, які часто ігноруються в автентичних закордонних методиках. Запропонована оптимізація навчання техніки читання полягає в упорядкуванні послідовності формування графіко-фонемних відповідностей: від системного введення літер з урахуванням їх інтерференційного потенціалу до поступового переходу до складніших орфографічних моделей. Перспективним напрямом подальших досліджень визначено розроблення авторської методики формування графічної та читацької іншомовної компетентності в учнів початкової школи, адаптованої до лінгвопсихологічних особливостей українських учнів, та створення дидактичного інструментарію. Подальшого наукового пошуку потребує експериментальна перевірка ефективності запропонованих змін з метою верифікації їхнього впливу на якість формування англомовної техніки читання в умовах реального навчального процесу.

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ЯК СКЛАДОВА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ганна ДОВГОПОЛОВА — 2026-04-23

У статті обґрунтовано теоретико-методологічні засади організації самостійної роботи студентів з іноземної мови у закладі вищої освіти. Самостійну роботу розглянуто як цілісну систему організаційно-психологічних і дидактичних компонентів навчальної діяльності, спрямованих на формування особистісної та професійної самостійності майбутнього фахівця. Проаналізовано структуру самостійної роботи як діяльності, зокрема її суб’єкт, предмет, мотиви, цілі, умови, процес, продукт і результат навчання. Особливу увагу приділено внутрішнім і зовнішнім умовам діяльності здобувача вищої освіти, ролі мотивації, пізнавального інтересу та професійної спрямованості у процесі опанування іноземної мови. Розкрито систему загальнодидактичних, фахових і лінгводидактичних принципів організації самостійної роботи, серед яких провідними визначено принципи активності, свідомості, систематичності, доступності, професійної спрямованості та комунікативно-функціональної орієнтації навчання. Доведено, що головною метою самостійної роботи з іноземної мови у виші є формування іншомовної комунікативної компетенції, інформаційної культури та готовності до професійної самоосвіти. Визначено основні завдання самостійної роботи: розвиток самостійності як особистісної якості, формування мовленнєвих умінь, професійно орієнтованих знань і навичок ділового спілкування. Окреслено моделі взаємодії викладача, здобувача й навчального матеріалу та форми організації самостійної роботи (індивідуальна, парна, групова, колективна). Запропоновано поділ методів організації самостійної роботи на тренувальні та пошукові залежно від характеру діяльності й рівня самостійності студентів. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення змісту й організації самостійної роботи студентів у процесі вивчення іноземної мови.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

Вікторія ІМБЕР — 2026-04-23

Екологічна компетентність – це необхідний атрибут громадянина, здатного жити в умовах концепції сталого розвитку, приймати виважені рішення щодо використання природних ресурсів і нести відповідальність за наслідки своєї діяльності. Її формування починається саме в початковій школі, де закладаються основи ціннісного ставлення до природи та елементарні практичні навички екологічно доцільної поведінки. Екологічна компетентність є однією з ключових, що передбачає усвідомлення основи екологічної культури; виявлення інтересу до природи, активне ставлення до проблем довкілля; здатність до розумного та ощадливого природокористування. Встановлено, що екологічна компетентність трактується як інтегративна якість особистості, що охоплює сукупність екологічних знань, умінь, практичного досвіду, ціннісних орієнтацій та мотивації, необхідних для ефективної, екологічно безпечної та відповідальної діяльності в довкіллі. З’ясовано, що до структури екологічної компетентності входять такі компоненти: когнітивний (знаннєвий) компонент; ціннісно-мотиваційний (емоційно-ціннісний) компонент; діяльнісно-поведінковий (практичний) компонент; рефлексивно-оцінювальний компонент (додатковий). Визначено педагогічні умови формування екологічної компетентності учнів в початковій школі: інтегрування змісту екологічної освіти в інші дисципліни початкової школи; реалізація діяльнісного підходу до формування екологічної компетентності учнів початкових класів; створення фізичного та інформаційного середовища, яке стимулює екологічну активність; формування ціннісно-мотиваційного компонента – екологічної свідомості та відповідальності учнів. Здійснено добірку практичних завдань, екологічних акцій, ігор, квестів, вікторин тощо, які можна реалізовувати у межах кожної педагогічної умови.

ІНТЕГРАЦІЯ НАРОДНОПІСЕННОЇ СПАДЩИНИ У МУЗИЧНУ ОСВІТУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Аліна КОВАЛЕНКО — 2026-04-23

У статті постає проблема інтеграції української народної пісні у процес музичної освіти учнів початкових класів у контексті реалізації компетентнісного підходу у сучасній початковій школі. Актуальність даного дослідження постає з необхідності зберегти та передати народні цінності, підвищити ефективність формування вокальних навичок та вокальної компетентності молодших школярів засобами української народної пісні. Здійснено аналіз наукових підходів до проблеми вокального виховання дітей на основі вітчизняних та зарубіжних наукових робіт в галузі музичної педагогіки, мистецької освіти, фольклористики. Конкретизовано поняття «вокальна компетентність», «вокальна освіта молодших школярів» та «народнопісенна спадщина» в змісті початкової мистецької освіти. Аргументовано педагогічний потенціал української народної пісні як засобу формування вокальної компетентності дітей, розвитку вокально-інтонаційних навичок, почуття національної самосвідомості. У статті з’ясовано головні напрями інтеграції народнопісенного матеріалу у зміст вокального навчання молодших школярів через основні види музичної діяльності на уроках музичного мистецтва: вокально-хорову роботу, слухання, пофразне розучування пісень, ігрову та творчу діяльність, гру на дитячих музичних інструментах. Сформульовано методичні прийоми та засоби використання української народної пісні в позакласній діяльності для забезпечення формування інтересу до вокальної роботи та розвитку вокальних навичок. Підкреслено важливість цілеспрямованого та системного застосування народнопісенної спадщини у вокальній діяльності молодших школярів. Реалізовано висновок, що інтеграція української народної пісні у вокальну діяльність молодших школярів є ефективним прийомом формування вокальної компетентності, а також творчого розвитку особистості дітей.

ТЕХНОЛОГІЇ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ В НАВЧАННІ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ: ШЛЯХ ДО ГЛИБОКОГО РОЗУМІННЯ

Леся КОЛТОК — 2026-04-23

У статті досліджено проблему інтеграції технологій критичного мислення у природничу освітню галузь початкової школи в умовах глибинних трансформацій сучасної системи освіти. Автори наголошують, що нова освітня парадигма спрямована на всебічний інтелектуальний і моральний розвиток особистості, формування самостійного, творчого й критичного мислення, що є ключовою метою багатьох міжнародних програм. Підкреслюється, що стрімке зростання інформаційних потоків вимагає від учнів уміння аналізувати, оцінювати й застосовувати знання у практичній діяльності, а не лише запам’ятовувати факти. Особливу увагу приділено курсу «Я досліджую світ», який інтегрує природничі, суспільствознавчі та історичні знання, формуючи цілісне бачення світу й науковий світогляд молодших школярів. У статті окреслено три ключові характеристики критичного мислення – організованість, логічність і рефлексивність – та показано їхній потенціал у розвитку допитливості, відповідальності, системності й толерантності учнів. Розглянуто диференційовані завдання (відтворювальні, реконструктивно-варіативні, частково-пошукові, творчі), що сприяють формуванню навичок аналізу, класифікації, синтезу й узагальнення. Окремо висвітлено технологію розвитку критичного мислення, яка реалізується через три етапи – виклик, осмислення та рефлексію – із застосуванням сучасних методик («Ромашка питань», ІНСЕРТ, «Фішбон», «Шість капелюхів» Е. де Боно, стратегія «тонких» і «товстих» запитань тощо). Зроблено висновок, що використання цих технологій у природничій освіті не лише поглиблює розуміння навчального матеріалу, а й забезпечує формування наукового світогляду, громадянської свідомості та готовності учнів до сталого розвитку.

ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Інна КОНОВАЛЬЧУК — 2026-04-23

Стаття має на меті аналіз і конкретизацію сутності, структури та особливостей педагогічного спілкування як ключової складової професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів. Актуальність дослідження зумовлена потребою у формуванні в майбутніх учителів початкових класів умінь педагогічного спілкування, необхідних для ефективної взаємодії з учнями, батьками та колегами. Методологія дослідження передбачала використання методів аналізу й синтезу, індукції та дедукції, узагальнення і конкретизації для уточнення сутності, функцій і структурних компонентів педагогічного спілкування, визначення типових комунікативних труднощів у реальних ситуаціях взаємодії вчителів початкових класів. Вивчення документації та результатів педагогічних практик, спостереження дозволило виявити недоліки в підготовці здобувачів освіти до педагогічного спілкування. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі феномену педагогічного спілкування учителів початкових класів. Розкрито сутність, структуру та функції педагогічного спілкування в контексті професійної діяльності майбутніх учителів початкових класів. Конкретизовано технологію педагогічного спілкування, яка передбачає послідовність етапів прогнозування, встановлення контакту, керування взаємодією, аналізу й оцінки її результатів. Розкрито функції педагогічного спілкування в аспекті відповідних способів взаємодії учителя з учнями. Проаналізовано труднощі педагогічного спілкування студентів під час педагогічних практик. Запропоновано умови та засоби підготовки здобувачів освіти до педагогічного спілкування. У висновках окреслено перспективи подальших досліджень, які полягають в аналізі, розробленні та апробації умов і технологій формування в майбутніх учителів початкових класів умінь педагогічного спілкування на засадах педагогіки партнерства.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ЗАНЯТТЯХ ІЗ МОВОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН

Наталія ЛАДИНЯК — 2026-04-23

У статті обґрунтовано методичний потенціал й етичні виклики застосування технологій штучного інтелекту (ШІ) в освітньому процесі ЗВО як інструменту підвищення ефективності навчальних і науково-дослідних завдань на заняттях із мовознавчих дисциплін. Огляд наукових праць виявив багатовимірність поняття «штучний інтелект»: його тлумачать як загальну назву сукупності інформаційних технологій, які створюють і розвивають інтелектуальні системи, здатні виконувати притаманні людському інтелекту завдання, а також як інструмент обробки інформації, згенерованої нейромережею або отриманої самостійно користувачем. Автори розглядають штучний інтелект в освіті як особливе мультимедійне навчальне середовище з різноманітними інструментами, сервісами, алгоритмами, у якому викладач виконує функції ментора, а не транслятора інформації; як інструмент ШІ забезпечує генерування, моделювання, обробку різноманітної за формою і змістом інформації, яка може бути застосована з навчальною й дослідницькою метою (із дотриманням принципів академічної доброчесності). На основі аналізу наукових джерел, проведеного опитування здобувачів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та Державного податкового університету окреслено переваги використання технологій штучного інтелекту в освітньому процесі: ШІ вдосконалює роботу з навчальним матеріалом, формує інноваційне середовище для поглибленого засвоєння знань, удосконалення навичок наукового пошуку, розвитку критичного мислення. Етичними викликами застосування нейромереж є захист персональних даних, дотримання принципів академічної доброчесності, упередженість. Наголошено на необхідності усвідомленого поєднання новітніх інструментів ШІ і традиційних методів навчання, дотримання принципів відповідальності, доступності й етичності. У статті запропоновано проблемні та практико-зорієнтовані завдання, що ґрунтуються на взаємодії із штучним інтелектом. Матеріали призначені для використання на заняттях з навчальних дисциплін: «Ділова українська мова», «Українська мова (за професійним спрямуванням)», «Основи наукових досліджень», «Методика наукових досліджень», «Інформаційно-цифрові технології в галузі філології», «Журналістські жанри», «Комунікативна діяльність та PR-технології в органах публічної влади». Перспективи подальших наукових студій убачаємо в розробленні методології безпечного впровадження технологій штучного інтелекту в освітній простір ЗВО, дослідження їхнього дидактичного потенціалу для створення індивідуальних освітніх траєкторій здобувачів.

ТЕХНІКА АНАЛІТИКО-КРЕАТИВНОГО ПИСЬМА У ФОРМАТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Галина МЕЛЬНИЧЕНКО — 2026-04-23

Інтеграція творчого та аналітичного аспектів стає необхідною передумовою розвитку навичок писемної діяльності та успішної професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови. Метою дослідження є обґрунтування доцільності впровадження техніки аналітико-креативного письма як засобу активізації писемної й когнітивної діяльності майбутнього вчителя англійської мови та літератури в контексті удосконалення його професійної компетентності. Визначено, що аналітико-творче письмо це складний вид мовленнєво-мисленнєвої діяльності, що поєднує аналітичні та креативні компоненти в результаті взаємодії мисленнєвих, процесуальних і міждисциплінарних чинників за умови цілеспрямованої підготовки та інтеграції всіх видів мовленнєвої діяльності. Розроблено модель розвитку навичок аналітико-креативного письма майбутнього вчителя англійської мови та літератури в контексті удосконалення його професійної компетентності, яка охоплює чотири етапи: (1) передписьмової когнітивної напруги; (2) міждисциплінарного занурення; (3) моделювання письмових текстів; (4) продукування письмових текстів. Особлива увага приділяється аналізу зразків: ідеалізованих моделей, робіт студентів попередніх років та згенерованих засобами штучного інтелекту текстів, що створює умови для комплексного розвитку навичок аналітико-креативного письма. Модель спирається на принципи взаємопов’язаного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності, міждисциплінарного навчання, серендипного навчання та імітаційного навчання. Запропонована модель орієнтована на студентів з достатнім рівнем мовної та когнітивної підготовки, необхідної для виконання аналітико-творчих письмових завдань, у нашому випадку – здобувачів вищої освіти ОС «Магістр» спеціальності Середня освіта (Англійська мова і зарубіжна література). Запропонована модель розвитку аналітико-креативного письма майбутнього вчителя англійської мови та літератури дозволяє сформувати ключові складові його професійної компетентності за рахунок її універсальності й гнучкості. Водночас виведення письмової діяльності на інтегративний загальнокомунікативний рівень сприяє вирішенню низки проблем – від подолання когнітивного бар’єру до об’єктивного оцінювання робіт студентів в умовах академічної недоброчесності.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ПЕРЕВЕРНУТОГО КЛАСУ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Тетяна ОЛИНЕЦЬ — 2026-04-23

У статті висвітлено проблему використання технології перевернутого класу у процесі навчання іноземної мови майбутніх учителів початкової школи, що зумовлена потребою оновлення підходів до професійної підготовки педагогів та підвищення ефективності формування їх іншомовної комунікативної компетентності в умовах сучасного освітнього середовища. З’ясовано, що використання цієї технології створює сприятливі умови для активізації пізнавальної діяльності студентів, підвищення мотивації до вивчення іноземної мови та розвитку навичок самостійної роботи. Визначено, що перевернуте навчання – це форма активного навчання, суть якої полягає в засвоєнні нового матеріалу студентами вдома, тобто ознайомлення з навчальним матеріалом до наступного уроку відбувається самостійно, а час аудиторної роботи використовується на осмислення і застосування знань, умінь і навичок, тобто для практичних завдань. Виокремлено та схарактеризовано такі типи перевернутого класу: типовий перевернутий клас; перевернутий клас, орієнтований на дискусію; перевернутий клас, сфокусований на демонстрації; псевдоперевернутий клас; груповий перевернутий клас; віртуальний перевернутий клас; перевернутий викладач. Окреслено етапи ефективної реалізації технології перевернутого навчання на заняттях з іноземної мови у закладі вищої освіти: підготовка викладачем електронного освітнього середовища; організація навчального процесу з визначенням ключових компетенцій і форм взаємодії зі студентами; поточне та підсумкове оцінювання рівня сформованості іншомовних компетенцій. Встановлено, що технологія перевернутого навчання може бути ефективною для студентів спеціальності «Початкова освіта», які вивчають іноземну мову, адже наочні відеоматеріали, інтерактивні презентації та приклади, створені на основі реальних педагогічних ситуацій, сприяють кращому розумінню навчального матеріалу та його подальшому застосуванню у професійній діяльності майбутніх учителів. Представлено зразок практичного завдання з використанням відеоматеріалів у форматі discussion-oriented flipped classroom для здобувачів спеціальності «Початкова освіта», що забезпечує автономію та самостійну роботу студентів, активізує лексичну компетентність і посилює комунікативну взаємодію під час аудиторної діяльності відповідно до технології перевернутого класу.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Наталія ОЛІЙНИК — 2026-04-23

У статті досліджено педагогічний феномен професійної суб’єктності майбутніх учителів, що є важливою умовою формування конкурентоспроможного фахівця у сучасному освітньому середовищі. Актуальність проблеми обумовлена інтенсивними процесами модернізації, цифровізації та інформатизації освіти, що підвищують вимоги до професійної компетентності педагогів та потребують здатності до безперервного професійного розвитку, інноваційної діяльності та відповідальності за результати освітнього процесу. Проаналізовано психолого-педагогічні аспекти професійної суб’єктності, визначено її структурні компоненти, критерії та показники, зокрема особистісний, професійно-діяльнісний та прогностичний. На основі вивчення наукових джерел українських і зарубіжних авторів (О. Мешко, О. Кобець, Ю. Кузьменко, О. Капінус та ін.) розкрито зміст професійної суб’єктності як інтегративної якості особистості, що проявляється у самовизначенні, самодетермінації, саморегуляції, творчій активності та рефлексії в педагогічній діяльності. Проведено педагогічний експеримент за участю 62 здобувачів освіти, спеціальності 013 Початкова освіта Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, що дозволив визначити ефективність реалізації психолого-педагогічних умов, які сприяють формуванню професійної суб’єктності: застосування методів рефлексії та мотивації, впровадження продуктивних педагогічних технологій і активних методів навчання, використання практико-орієнтованих завдань, формування відповідальності за результати власної діяльності. Результати експерименту підтвердили статистично значущу динаміку підвищення рівня професійної суб’єктності у здобувачів експериментальної групи, що свідчить про ефективність запропонованого комплексу психолого-педагогічних умов. Стаття має практичне значення для вдосконалення професійної підготовки майбутніх педагогів початкових класів та розвитку їх активної, самостійної і відповідальної професійної позиції.

ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ДЕРЖАВНОМУ СТАНДАРТІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕДАКЦІЙ 2018 І 2025 РОКІВ

Оксана ОНОПРІЄНКО — 2026-04-23

У статті здійснено порівняльний аналіз Державного стандарту початкової освіти редакцій 2018 і 2025 років у контексті їх спрямованості на формування дослідницької діяльності молодших школярів як передумови розвитку дослідницької компетентності. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю з’ясувати, якою мірою державні стандарти початкової освіти створюють нормативні умови для переходу від репродуктивних моделей навчання до організації освітнього процесу, зорієнтованого на пізнавальний пошук, самостійність і рефлексію учнів. Аналіз проведено на концептуальному, змістово-результативному, процесуальному та оцінювально-рефлексивному рівнях, що дало змогу простежити еволюцію підходів до розуміння ролі дослідницької діяльності в початковій школі. Встановлено, що у редакції Стандарту 2018 року дослідницька діяльність представлена переважно опосередковано через загальні формулювання діяльнісного та компетентнісного підходів, без чіткої нормативної конкретизації дослідницьких дій учнів. Натомість редакція Стандарту 2025 року демонструє посилення нормативного статусу дослідницької діяльності, її системнішу інтеграцію в очікувані результати навчання, організацію освітнього процесу та підходи до оцінювання. Особливу увагу приділено аналізу міжгалузевого аспекту, який засвідчує, що дослідницькі дії найбільш виразно й послідовно закріплені в математичній і природничій освітніх галузях, тоді як в інших галузях вони мають переважно інтегрований або потенційний характер. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі державних стандартів початкової освіти з позицій формування дослідницької діяльності як системного чинника розвитку дослідницької компетентності учнів. Отримані результати можуть бути використані як теоретичне підґрунтя для подальших досліджень і вдосконалення дидактико-методичних засад реалізації дослідницького підходу в початковій школі.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В НУШ

Наталія ОПАНАСЕНКО — 2026-04-23

У статті обґрунтовано та практично розкрито особливості професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи нової генерації до педагогічної діяльності в умовах НУШ. Теоретично обґрунтовано та здійснено практичний аналіз змісту та форм підготовки здобувачів вищої освіти, визначено компоненти їхньої професійної готовності. Проаналізовано ключові вимоги Професійного стандарту вчителя початкових класів. Визначено та обґрунтовано компетентності майбутнього вчителя початкової школи: професійно-педагогічна, психологічна, інформаційно-цифрова, інклюзивна, емоційно-етична, здоров’язбережувальна, оцінювально-аналітична, соціальна. Особливу увагу приділено опануванню здобувачами вищої освіти практичних методик НУШ: технології ранкових зустрічей, стратегії інтегрованого навчання, ігрові технології (зокрема методика «Шість цеглинок» LEGO) та система формувального оцінювання. Розглянуто роль цифрової компетентності (створення інтерактивного контента, керування цифровим класом, гейміфікація навчання) у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи. Доведено необхідність готовності майбутніх фахівців до роботи в інклюзивному середовищі як стратегічного складника сучасної педагогічної освіти. Визначено знання та навички здобувачів освіти до здійснення інклюзивного навчання (диференціація та адаптація матеріалу, універсальний дизайн у навчанні, командна робота). Обґрунтовано підходи та методи формувального оцінювання учнів (опанування технік зворотного зв’язку, інструментарій самооцінювання та взаємооцінювання, портфоліо учня, методика збору та аналізу робіт дитини). Визначено, що поєднання дуальної форми навчання з тренінговими методами у закладах вищої освіти забезпечує формування професійно мобільного та конкурентоспроможного фахівця. Доведено, що успіх реформи в освіті безпосередньо залежить від готовності педагогічних кадрів до роботи в нових реаліях.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Наталія ПАВЛЮК — 2026-04-23

У статті здійснено комплексне теоретико-методологічне осмислення академічної доброчесності як базової основи професійної етики майбутнього вчителя в умовах трансформації сучасної педагогічної освіти. Визначено актуальність проблеми, що зумовлена зростанням ролі етичних цінностей в забезпеченні якості освіти, посиленням вимог до професійної відповідальності педагогів, а також новими викликами, пов’язаними з цифровізацією освітнього середовища та використанням генеративних технологій та штучного інтелекту. Об’єктом дослідження виступає академічна доброчесність як міждисциплінарне явище, що поєднує правовий, етичний, педагогічний та соціокультурний виміри. Мета роботи полягає в теоретичному аналізі академічної доброчесності як ціннісно-етичної основи професійної етики майбутнього педагога та в обґрунтуванні сучасних тенденцій та викликів формування культури доброчесності в системі педагогічної освіти. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методологічних підходів: аналітико-теоретичний, емпіричний, соціально-психологічний, інституційний та практико-орієнтований, що дозволяє розглядати академічну доброчесність як системне явище на індивідуальному, інституційному та суспільному рівнях. У результаті дослідження доведено, що академічна доброчесність у педагогічній освіті має формуватися не фрагментарно, а як цілісний процес, інтегрований у зміст освітніх програм, педагогічну практику, систему оцінювання та інституційні політики закладів вищої освіти. Показано, що порушення принципів доброчесності (плагіат, списування, фальсифікація результатів) негативно впливають на якість освітнього процесу, підривають довіру до результатів навчання та послаблюють морально-етичні засади професійної діяльності педагога. Особливу увагу приділено практичним аспектам впровадження академічної доброчесності: ролі освітніх політик та стандартів, інституційних заходів, навчальних модулів, тренінгів та міжнародної співпраці. Наукова новизна статті полягає в розкритті академічної доброчесності як інтегративної характеристики професійної культури майбутнього вчителя, що поєднує нормативний, ціннісний та методичний виміри. Обґрунтовано необхідність розглядати академічну доброчесність не лише як регулятивний механізм освітньої діяльності, а й як ціннісну основу професійної ідентичності педагога, здатного транслювати принципи доброчесності в педагогічному середовищі. Доведено, що формування культури академічної доброчесності є передумовою розвитку критичного мислення, культури академічного письма та відповідального ставлення до результатів навчання в здобувачів закладів вищої освіти. Зазначено, що академічна доброчесність виступає ключовим чинником забезпечення якості педагогічної освіти, визначає етичну позицію майбутнього вчителя та його готовність до професійної діяльності в умовах цифровізації й глобальних освітніх трансформацій. Окреслено перспективи подальших досліджень у напрямі цифрової педагогіки, міжкультурних студій та розроблення інструментів оцінювання академічної доброчесності як складника професійних компетентностей педагога.

ЯВИЩА КРОС-ЛІНГВІСТИЧНИХ ПОМИЛОК У АНГЛОМОВНОМУ НАУКОВОМУ ПИСЬМІ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ: ЛЕКСИЧНИЙ ТА ОРФОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТИ

Ольга ПАТІЄВИЧ — 2026-04-23

Зростаюче домінування англійської мови як найбільш універсального засобу міжнародної наукової комунікації зумовлює низку системних викликів для авторів, чиєю рідною мовою не є англійська. Академічне письмо характеризується високим рівнем складності, що пояснюється взаємодією лінгвістичних, когнітивних та дисциплінарно-специфічних чинників. У цьому контексті особливої актуальності набуває урахування так званого явища коду-перемикання, що у свій спосіб символізує перехресну інтерференцію однієї мовної системи в іншу, зокрема рідної мови в цільову (іноземну). У запропонованому дослідженні здійснено аналіз мовних відхилень в англомовних академічних текстах українських авторів, з особливим акцентом на лексичній та орфографічній точності як найбільш піддатливим до інтерференції рідної мови сферам наукового письма. Методологічну основу дослідження становить підхід до аналізу потенційних помилок міжмовного та внутрішньомовного походження, що передбачає урахування відхилень від норм стандартної англійської мови в наукових текстах українських авторів у сферах біологічних, екологічних та медичних наук. У статті наводяться приклади та класифікуються помилки за відповідними мовними категоріями. Лексичні помилки аналізуються з огляду на неналежний добір одиниць вокабуляру, семантичне перенесення та помилкове розуміння колокаційних моделей. Орфографічний аналіз зосереджено на виявленні непослідовностей у написанні, порушень пунктуаційних норм і специфіці передачі власних назв, зокрема українських топонімів. Окрему увагу приділено впливу третьої мови – російської, – який додатково ускладнює дотримання орфографічної норми через брак уніфікованого стандарту англомовної транслітерації значної кількості українських власних назв. Отримані результати свідчать, що зафіксовані відхилення від норм стандартної англійської мови мають не випадковий, а системний характер і відображають структурно-функційні розбіжності між рідною (українською), проміжною (російською) та цільовою (англійською) мовами. Лексичні та орфографічні помилки виявляються найбільш стійкими категоріями відхилень, що свідчить про глибинні міжмовні впливи. Дослідження підтверджує доцільність застосування цілеспрямованого аналізу помилок як ефективного діагностичного й педагогічного інструменту. Детальне осмислення механізмів виникнення лексичних та орфографічних помилок сприяє підвищенню мовної рефлексії академічних авторів і викладачів, оптимізації навчання академічного письма та, зрештою, забезпечує кращу відповідність наукових публікацій українських дослідників вимогам міжнародного академічного дискурсу.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВЦІВ ПРО ТЕХНОЛОГІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ У ШКОЛАХ З МОВАМИ НАВЧАННЯ НАЦМЕНШИН

Світлана РОМАНЮК — 2026-04-23

Актуальність теми наукової статті зумовлюється потребою якісного прогнозування певних нововведень у теорію і практику реалізації мовно-літературної освітньої галузі, яке враховувало б творчі здобутки сучасного дослідницького поля. Наголошено на потребі оновлення джерельної бази досліджень щодо напрямів і тенденцій у галузі мовно-літературної освіти. Мета наукової розвідки полягає в здійсненні системного аналізу навчально-методичних праць у контексті технологій реалізації мовно-літературної освітньої галузі, які були підготовлені науковцями Інституту педагогіки НАПН України. Актуалізовано інформацію про кілька ракурсів здійсненого наукового пошуку (змістовий, часовий і функціональний), а також про принцип системного аналізу джерельної бази ‒ предметно-хронологічний. Аналіз доступних праць, які побачили світ впродовж 2019‒2024 рр., представлено за такими змістовими профілями: збірники; методичні посібники; методичні рекомендації; монографії; бібліографічні покажчики; практичні посібники. Зроблено узагальнення про ті проблеми, навколо яких сучасні дослідники сконцентрували свій науковий пошук, а саме: мовно-літературна освіта корінних народів і національних меншин України; формування комунікативної компетентності учнів; читання в сучасному інформаційному суспільстві; формування читацької грамотності учнів; завдання для розвитку читацької грамотності здобувачів освіти; міжпредметні завдання для уроків літературного читання; формування у здобувачів освіти навичок створювати власні висловлювання; усне мовлення; продуктивне мовленнєве спілкування; методи компетентнісного навчання української мови; збагачення в учнів словникового запасу з української мови; мовленнєві жанри на уроках української мови; алгоритми подолання освітніх втрат. Зазначено, що подальші напрями наукових пошуків у вимірі технологій мовно-літературної освітньої галузі варто спрямувати на ґрунтовне дослідження персоналістичного складника означеної проблеми.

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

Неля РУДНИЦЬКА — 2026-04-23

Стаття має на меті теоретичне обґрунтування та практичне розкриття процесу розвитку творчих здібностей учнів початкової школи на уроках математики в контексті сучасних вимог до організації освітнього процесу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування в молодших школярів здатності до нестандартного мислення, самостійного пошуку рішень і творчого застосування знань у навчальній діяльності. Творчі здібності розглядаються як складний психолого-педагогічний феномен, що поєднує когнітивний, емоційний і мотиваційний компоненти особистості учня. Уточнено сутність поняття «творчі здібності», проаналізовано їх зміст і основні характеристики в умовах навчання математики в початковій школі. Методологія дослідження ґрунтується на аналізі наукових джерел із проблеми розвитку творчих здібностей учнів початкової школи, вивченні сучасних педагогічних підходів до їх формування, а також визначенні ефективних методів і прийомів організації навчальної діяльності, спрямованих на активізацію творчих пізнавальних процесів молодших школярів. У межах дослідження розроблено програму педагогічного експерименту та проведено констатувальний, формувальний і контрольний етапи. Наукова новизна роботи полягає в розробленні й апробації експериментальної програми розвитку творчих здібностей учнів початкової школи на уроках математики, уточненні критеріїв і рівнів їх сформованості та обґрунтуванні ефективних методів активізації творчої діяльності молодших школярів. Виокремлено критерії оцінювання рівня розвитку творчих здібностей учнів (когнітивний, емоційний і мотиваційний) та визначено три рівні їх сформованості: низький, середній і високий. Результати експериментального дослідження засвідчили позитивну динаміку розвитку творчих здібностей учнів початкової школи та ефективність упровадженої програми «Зростаю творчим». У висновках окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язаних з упровадженням інноваційних технологій у процес розвитку творчих здібностей молодших школярів.

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ДІАЛОГІЗАЦІЇ МОВОЗНАВЧОГО НАУКОВО-НАВЧАЛЬНОГО ТЕКСТУ

Наталія ШУЛЬЖУК — 2026-04-23

У статті на засадах антропоцентризму представлена інтерпретація тексту як прагматичного посередника комунікації, що фіксує, зберігає і передає інформацію у просторі й часі. Такий підхід уможливлює активізацію дослідницького зацікавлення не лише структурно-семантичними категоріями тексту, а й комунікативними. У фокусі дослідницької уваги авторки – науково-навчальний текст у складі українського мовознавчого дискурсу, з-поміж системоутворювальних ознак якого вона виокремлює такі, як високий ступінь інтертекстуальності, прецедентність, парафрастичність, діалогічність. Авторка переконливо доводить, що науково-навчальний текст має бути не лише чітким і логічним, а й адресно спрямованим, у зв’язку з чим докладно характеризує стилістичні засоби його діалогізації. Продуктивність діалогу між авторами науково-навчальних текстів, представлених у підручниках і навчальних посібниках для майбутніх філологів, і споживачами наукової інформації вона пов’язує із засобами суб’єктивної оцінки цитованих фрагментів, прагматично орієнтованими конструкціями, які активізують увагу здобувачів освіти, заохочуючи їх до спільних роздумів. Доступний виклад забезпечують вставлені конструкції, які дають побіжні зауваження й коментарі до наукових понять і явищ, та вставні, що забезпечують логічність і послідовність наукового викладу. Діалогічність як визначальна ознака науково-навчального тексту уможливлює його сприйняття та адекватну інтерпретацію. Проаналізовані ж стилістичні засоби діалогізації й елементи образності тексту у складі українського мовознавчого дискурсу внаслідок інтелектуального впливу посилюють його аргументацію, увиразнюючи роль здобувача освіти, заохочуючи його до ефективного текстотворення як результату розуміння лінгвістичної інформації.