Acta Paedagogica Volynienses

ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Валентина ЛЯПУНОВА — 2025-08-29

Стаття має на меті теоретичний аналіз досліджень з формування ключових компетентностей дитини дошкільного віку з урахуванням принципів сталого розвитку. Наголошується, що фундаментом для розвитку людського капіталу є розвиток свідомої та відповідальної поведінки людини засобами освіти. І починати цю роботу необхідно з першого рівня освіти – дошкільної ланки. Методологія дослідження: для дослідження стану розробленості проблеми було проведено теоретичний аналіз наукової літератури з питань формування предметно-практичної та технологічної компетентності дітей дошкільного віку, що є основою для формування у дітей розуміння взаємозв’язків між людською діяльністю та навколишнім середовищем, а також вміння приймати рішення, що сприяють збереженню ресурсів та екологічній рівновазі. Фундаментом дослідження було обрано наукометричні бази даних ResearchGate та Google Scholar. Дослідженням було охоплено період з 2021 по 2024 роки. Науковою новизною вважаємо той факт, що нами вперше було проаналізовано перелік досліджень з тематики, дотичної до термінологічного поля поняття «предметно-практична та технологічна компетентність дітей дошкільного віку» крізь призму освіти для сталого розвитку. Також, під час дослідження оглянуто історичний аспект досліджень з тематики сталого розвитку в державній політиці та розгляд відповідних питань її імплементації в українській освіті. Об’єктивність дослідження забезпечувалась визначенням критеріїв: визначення понять, види діяльності, шляхи реалізації, результат, дата (термін) дослідження. Під час дослідження, знайдено протиріччя в змістовому наповненні досліджуваних понять різними науковцями. Зроблено висновки щодо стану розробленості питання формування означених компетентностей у вітчизняній науці та окреслено перспективи подальших досліджень.

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДОШКІЛЬНИКА У ПРОЦЕСІ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ольга РЯБОШАПКА — 2025-08-29

Статтю присвячено проблемі розвитку емоційної культури дошкільника у процесі ігрової діяльності. Визначено, що формування та розвиток емоційної культури дітей в умовах сьогодення потребує посиленої уваги з позиції вчених-теоретиків та педагогів-практиків сучасної освіти. Особливої уваги потребують сучасні діти, які формують нове покоління «дітей війни». З’ясовано, що різні аспекти проблеми формування та розвитку емоційної культури дошкільників в процесі ігрової діяльності досліджувалися багатьма вченими та має своє підґрунтя у нормативно-правовій базі системи освіти України. Досліджено, що Базовий компонент дошкільної освіти значної уваги приділяє емоційному розвитку дитини та чільне місце в цьому надає вихователю. Оскільки у дошкільному віці провідним видом діяльності виступає гра, доцільно організовувати роботу з розвитку емоційної культури саме в ігровій діяльності дитини. Так, Базовий компонент дошкільної освіти передбачає реалізацію у закладах дошкільної освіти освітнього компоненту «Гра дитини» та формування у дошкільників ігрової компетентності. Доведено, що найпоширенішим видом ігор у дошкільників є сюжетно-рольові. У процесі ігрової діяльності діти відображають суспільні відносини, оскільки дублюють поведінку дорослих та їх взаємодію з оточуючими. Такими іграми є «Родина», «Лікарня», «Перукарня» тощо. Однак, у контексті воєнного стану, дитячі ігри, на жаль, відтворюють ситуацію, яка панує в країні. The LEGO Foundation провели дослідження тематики ігор українських дітей під час війни. Згідно з їхнім дослідженням, найбільш поширеними сюжетами є: «військовий льотчик», «лікарі на війні», «гра в ППО», «блокпости, перевірка документів» та інші. Визначено, що у процесі гри, дитина захоплюється виконуваною роллю та самим процесом гри і, таким чином виявляє власні емоції. Але, оскільки вихователь здебільшого є учасником таких ігор, таким чином, він має змогу регулювати процес гри та сприяти розвитку емоційної культури дитини у процесі ігрової діяльності.

ІНТЕГРАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У РАННЮ ДВОМОВНУ ОСВІТУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Яна СЕЛІКОВА — 2025-08-29

У статті розглянуто сучасні тенденції дошкільної освіти у країнах ЄС. Зокрема, це соціально-емоційне навчання і двомовна освіта, які успішно інтегруються та мають спільні методи й технології навчання. Дослідження нейронауки беззаперечно доводять необхідність раннього соціально-емоційного навчання дошкільників з метою формування у них соціально-емоційної грамотності, розвитку у майбутньому просоціальної поведінки та вмінь проявляти емпатію і толерантність. Набуття дітьми таких компетентностей має пролонгований вплив і забезпечує емоційне благополуччя та психічне здоров’я у подальшому житті. Водночас із впровадженням соціально-емоційного навчання існує нагальна потреба у двомовній освіті дітей дошкільного віку, коли вони одночасно вивчають рідну і іноземну мову. У країнах ЄС активно просувається предметно-мовне інтегроване навчання іноземної мови у ранній освіті дітей дошкільного віку. Науковцями доведено, що формування соціально-емоційних компетентностей у дошкільників під час впровадження предметно-мовного інтегрованого навчання є досить ефективним за рахунок спільних методів: використання ігрових технологій та візуальних матеріалів, діалогічне навчання, командна взаємодія, емоційна підтримка й мотивація. Результативним інструментом для соціально-емоційного та предметно-мовного інтегрованого навчання є рухові активності дошкільників (заняття з фізичної культури, руханки, танці, драматизації), що сприяють розвитку вольових рис характеру дітей, їх командній взаємодії та покращенню інтерналізації, тобто процесу прийняття цінностей дитячої групи. Євроінтеграційні процеси в Україні вказують на необхідність впровадження двомовної освіти у поєднанні з соціально-емоційним навчанням в освітній процес закладів дошкільної освіти. Подальші наукові розвідки стосуватимуться створенню та впровадженню ефективної моделі формування соціально-емоційної грамотності дітей старшого дошкільного віку у двомовних групах ЗДО України.

ВЗАЄМОДІЇЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ З РОДИНАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Світлана ТІТАРЕНКО — 2025-08-29

У статті розкрито актуальність проблеми взаємодії закладів дошкільної освіти з родинами дітей з особливими освітніми потребами у контексті розбудови інклюзивної освіти. Уточнено, що успішність інклюзивного навчання значною мірою залежить від тісного партнерства між фахівцями закладу та родиною дитини. Визначено основні напрями взаємодії між педагогами та батьками, що спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дитини з особливими освітніми потребами. Схарактеризовано психологічні особливості сімей, у яких виховується дитина з особливими освітніми потребами. Розглянуто потребу батьків у психоемоційній підтримці, інформаційному супроводі та консультуванні з боку педагогів і фахівців команди супроводу. Визначено ефективні форми взаємодії, серед яких – індивідуальні консультації, групові зустрічі, спільне планування освітньої траєкторії, залучення до занять, тренінги для батьків. Наголошено, що ефективна взаємодія закладу дошкільної освіти з батьками дітей з особливими освітніми потребами вимагає системного підходу, що включає емоційну підтримку, розвиток батьківської обізнаності та зміцнення партнерських відносин. Розкрито значення емоційної відкритості, довіри та доброзичливості у комунікації з батьками як передумови налагодження продуктивної взаємодії. Виокремлено основні труднощі такої взаємодії та запропоновано практичні рекомендації щодо ефективної побудови партнерських стосунків між фахівцями дошкільної освіти та родинами дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти. Підкреслено значення родинного середовища для повноцінного розвитку дитини в умовах інклюзії. Окреслено подальші наукові розвідки, що стосуватимуться аналізу специфіки запитів родин, залежно від типу порушення у дитини, соціального статусу сім’ї, рівня освіти та культурного контексту.

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В НАВЧАННІ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ В ТЕХНІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Тетяна ГОЛУБ — 2025-08-29

Сучасний технологічний прогрес суттєво змінює різні аспекти життя людей, зокрема, й освітню галузь. Ця трансформація впливає на способи поширення, отримання та оцінки знань, включаючи швидку інтеграцію штучного інтелекту в традиційні методи навчання. Сучасний штучний інтелект пропонує різноманітні інструменти для персоналізованого навчання, автоматизованого оцінювання та інтерактивної розробки навчального контенту. Це провокує виникнення питання: чи може штучний інтелект справді замінити викладачів англійської мови, особливо в спеціалізованому середовищі технічних університетів? Ця стаття має на меті розглянути це питання шляхом комплексного аналізу. У статті аналізується поточний стан впровадження штучного інтелекту у процес вивчення мов, ілюструючи його найефективніші застосування та функціональні можливості, у огляді актуальних наукових досліджень. Також наголошується на часто недооціненій відповідальності, унікальному внеску та педагогічній цінності, яку викладачі англійської мови привносять у навчальне середовище технічних університетів. Нарешті, дослідження критично оцінює сильні сторони та обмеження штучного інтелекту порівняно з людиною. Результати дослідження засвідчують, що хоча штучний інтелект має значні переваги, такі як цілодобова доступність, миттєвий та персоналізований зворотний зв’язок, збір даних для індивідуального навчання та автоматизація рутинних завдань; він має обмеження, які наразі перешкоджають йому повністю замінити викладачів англійської мови в технічних університетах. Штучний інтелект не забезпечує справжнього розуміння, емпатії та здатності відповідати складному, неструктурованому людському спілкуванню. Крім того, штучний інтелект не може замінити вчителя, який забезпечує мотивацію, соціально-емоційну підтримку та впроваджує культурний контекст, необхідний для ефективної комунікації. ШІ також не може замінити вчителів у розробці навчальних програм, автентичному оцінюванні, наставництві та адаптації до непередбаченого розвитку подій у класі. У статті робиться висновок, що штучний інтелект не може повністю замінити вчителів англійської мови, натомість найбільш реалістичною та продуктивною у майбутньому є співпраця людини та штучного інтелекту.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА

Радислава ГОРБІЛЬ — 2025-08-29

Мета роботи. Метою даної статті є комплексний аналіз етапів формування мовлення у дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей, сенсорних і соціальних бар’єрів, а також розробка уточненої моделі мовленнєвого розвитку, що може бути використана для покращення діагностики і корекційної роботи. Методологія. Методологічною основою дослідження слугує системний аналіз сучасних наукових джерел, нормативних документів ВООЗ, а також емпіричних даних, отриманих у результаті спостережень та практичних корекційних заходів. Застосовано порівняльний аналіз існуючих моделей мовленнєвого розвитку дітей з РАС, враховано психолінгвістичні та нейропсихологічні підходи, що сприяють глибшому розумінню специфіки мовленнєвого розвитку у цій категорії. Наукова новизна. Наукова новизна статті полягає у запропонуванні диференційованого підходу до виділення ключових етапів мовленнєвого розвитку дітей з РАС, зокрема у комплексному врахуванні сенсорних, мотиваційних, когнітивних та прагматичних бар’єрів. Особлива увага приділяється ролі ехолалії як потенційного комунікативного ресурсу, а також специфіці лексичного запасу, фонологічної пам’яті та порушенням соціального використання мовлення, що раніше було недостатньо досліджено. Висновки. Запропонована модель формування мовлення у дітей з РАС є динамічною та варіативною, що дозволяє враховувати індивідуальні особливості розвитку, рівень когнітивного функціонування, емоційно-вольові аспекти та вплив соціального середовища. Такий підхід відкриває нові перспективи для створення диференційованих та ефективних корекційних програм, спрямованих на підвищення якості комунікації та соціальної адаптації дітей з РАС, що є надзвичайно актуальним у сучасній педагогічній та медичній практиці. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку методичних інструментів для ранньої діагностики та підтримки мовленнєвого розвитку у різних типів аутистичних проявів.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРАТИВНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У МЕЖАХ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ (ФОРТЕПІАНО)

Наталія ЗГУРСЬКА — 2025-08-29

У статті висвітлені питання, пов’язані з особливостями формуванням інтегративного мислення майбутнього педагога-музиканта. Специфіка досліджуваного феномену полягає у його особливій цілісній спрямованості на оволодіння сукупними знаннями й уміннями, які розширюють потенціал світовідчуття задля повноцінного розвитку професіонала як особистості. На думку автора, процес формування інтегративного мислення майбутнього вчителя музичного мистецтва має ряд характеристик: комплексні професійні утворення; інтелектуальні особливості творчої музичної діяльності майбутнього фахівця; можливості до створення нового, раніше не відомого, неординарного. Підгрунтям такої діяльності є цілісна світоглядна позиція, багаж знань і вмінь необхідних для здійснення продуктивної роботи, творчі здібності, що передбачають відмову від стереотипів у судженнях та діях. Для забезпечення ефективності означеного процесу автор пропонує педагогічні умови формування інтегративного мислення майбутніх педагогів-музикантів, які розуміються як комплекс фахово-спрямованих чинників, що сприяють цілісному свідовідчуттю, здійсненню інтеграції знань й умінь, посиленню виконавської креативності, активності й самостійності на основі професійного й особистісного зростання. До таких педагогічних умов автором віднесено: забезпечення цілісності мисленнєвих процесів, впровадження проблемних форм навчання, проведення інтеграції мистецьких знань, розвиток креативності, творчої активності й самостійності особистості, створення позитивної атмосфери на заняттях, стимуляцію слухового самоконтролю, рефлексії, застосування сучасних інноваційних технологій. Також, у статті доводиться, що у своїй комплексній взаємодії визначені педагогічні умови забезпечують успішність інструментально-виконавської підготовки студентів вищих мистецьких закладів, адже сприяють цілісному здійсненню інтеграції знань та спеціальних умінь, посиленню виконавської креативності, особистісному й професійному вдосконаленню. Представлені автором педагогічні умови формування інтегративного мислення мають свою дієвість як у межах як усієї інструментально-виконавської підготовки майбутніх педагогів-музикантів, так й у ході занять з фортепіанного мистецтва.

НАВЧАЛЬНІ ІГРИ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ОСВІТІ: ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НА ОСНОВІ ЛІНГВОДИДАКТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ

Олена ЛОБАНЬ — 2025-08-29

У статті обґрунтовується ефективність навчальних ігор у викладанні англійської мови на основі основоположних лінгводидактичних концепцій, що стали фундаментом сучасного викладання. Особливу увагу приділено навчальним іграм як засобу підвищення мотивації та комунікативної активності студентів. Аналізуються основні теоретичні підходи, що обґрунтовують ефективність ігор у мовному навчанні: Гіпотеза взаємодії (M. Long), Теорія конструктивістського навчання (J. Piaget, L. Vygotsky), Теорія засвоєння другої мови (S. Krashen) та Теорія самовизначення (E. Deci, R. Ryan). Підкреслюється, що ігрова форма сприяє створенню низькотривожного, підтримуючого середовища, активному залученню студентів і забезпечує зрозуміле мовне введення відповідно до рівня i+1. Ігри також підтримують внутрішню мотивацію, сприяючи задоволенню базових психологічних потреб: автономії, компетентності та приналежності. Конструктивістські теорії підкреслюють роль активної участі, досвіду та соціальної взаємодії у формуванні знань, що знаходить втілення у співпраці та дослідницькому характері ігор. Наприклад, теорії S. Krashen підкреслюють значення афективного фільтра та зрозумілого мовного впливу, які реалізуються через рольові та контекстуальні ігри. Теорія самовизначення (E. Deci, R. Ryan), Теорія потоку (M. Csikszentmihalyi), Теорія залучення (G. Kearsley, B. Shneiderman) пояснюють, як ігри сприяють внутрішній мотивації, залученості та позитивному емоційному досвіду завдяки автономії, зворотному зв’язку, співпраці й викликам. Біхевіористська теорія (B. F. Skinner) пояснює, як через систему винагород і повторення ігри сприяють формуванню мовних навичок. Теорія інтерактивної гіпотези (M. Long) підкреслює важливість взаємодії та узгодження значення, які часто трапляються в мовленнєвих ігрових ситуаціях. Отже, навчальні ігри поєднують у собі ключові компоненти провідних лінгводидактичних теорій і слугують потужним інструментом розвитку мовних компетентностей. Таким чином, навчальні ігри виступають ефективним засобом формування іншомовної комунікативної компетентності, забезпечуючи не лише пізнавальний, а й емоційно-мотиваційний ефект у процесі навчання.

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Лія ЛУКІНА — 2025-08-29

У статті представлено авторську модель формування професійної підготовки майбутніх учителів польської мови засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка включає три блоки: ціле-методологічний (мета, підходи, принципи), змістово-організаційний (етапи, зміст, форми, технології, методи, засоби), оцінно-результативний (критерії, показники, рівні, діагностичний інструментарій, результат). Описано зміст складових моделі. У межах ціле-методологічного блоку визначено основні підходи до реалізації моделі, сформульовано ключові принципи, що забезпечують її цілісність та ефективність. Змістово-організаційний блок моделі розкриває етапи впровадження, а також визначає форми організації освітнього процесу, технології, методи й засоби, які сприяють розвитку професійної підготовки здобувачів вищої освіти. Особливу увагу приділено використанню інформаційно-комунікаційних технологій як чинника модернізації освітнього процесу, що забезпечує поєднання традиційного й цифрового компонентів підготовки. Подано харак- теристику кожного етапу реалізації моделі, окреслено дидактичні засади інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій в освітній простір закладу вищої освіти. У межах оцінно-результативного блоку визначено критерії (мотиваційно-ціннісний, пізнавально-інформаційний, операційно-діяльнісний), показники та рівні сформованості (високий, середній, низький) професійної підготовки майбутніх учителів польської мови. Представлено діагностичний інструментарій, що дозволяє відстежувати динаміку змін та ефективність запропонованої моделі. Результати впровадження моделі в освітній практиці засвідчили її позитивний вплив на якість професійної підготовки здобувачів у контексті цифровізації вищої освіти. Зроблено висновок, що модель є комплексною, цілісною, динамічною системою, спрямованою на підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх учителів-полоністів.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПОРУШЕНЬ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ

Олександр ПАНАСЮК — 2025-08-29

Академічна доброчесність розглядається як визначальний чинник розвитку вищої освіти та довіри до наукових результатів. В Україні її порушення набули масового характеру, що знижує якість освітнього процесу та підриває легітимність академічних досягнень. У статті акцентовано на поєднанні соціальних, інституційних та психологічних факторів, які визначають поведінкові моделі студентів і викладачів. Аналіз показує, що толерантність до правового нігілізму та корупційних практик у суспільстві формує сприятливий ґрунт для поблажливого ставлення до академічних порушень. Недосконалість законодавства й тривала відсутність єдиних процедур перевірки робіт сприяли безкарності та відтворенню недоброчесних практик. Попри нормативне закріплення принципів доброчесності, реальна практика засвідчує збереження проблеми. Водночас дослідження індивідуальних характеристик студентів демонструє, що низька мотивація до навчання, дефіцит академічних навичок, стрес і прокрастинація значно підвищують ризики недотримання етичних норм. Надмірна орієнтація на результат і страх невдачі також стають підґрунтям для раціоналізації обману. Визначено, що соціальне середовище – групові норми, приклад викладачів, родинні установки та культурні традиції – задає рамки, у межах яких формується академічна поведінка. Якщо такі рамки толерують відхилення, порушення набувають масового характеру. Важливим чинником виступає позиція викладачів, оскільки їхній професійний і моральний приклад задає стандарти академічної культури. Додатковим викликом стали цифрові технології, які відкрили можливості для фабрикації результатів і використання генеративного штучного інтелекту. Зроблено висновок, що ефективне подолання кризи можливе лише за умови поєднання заходів на різних рівнях: законодавчому, інституційному та індивідуально-психологічному.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ФІЛОЛОГА-ПОЛОНІСТА

Неля ПОДЛЕВСЬКА — 2025-08-29

У статті досліджено взаємозв’язок між іншомовною компетентністю та здатністю до міжкультурної комунікації в системі підготовки майбутніх філологів-полоністів. Підкреслюється, що іншомовна компетентність – це багатокомпонентне утворення, яке включає мовленнєві вміння, когнітивні знання, соціокультурну обізнаність та професійно спрямовані навички. Вона є не лише інструментом ефективної комунікації, а й важливим чинником професійної самореалізації в глобалізованому середовищі. Успішне засвоєння польської мови як іноземної потребує не лише формального знання граматики чи лексики, а й розуміння ментальних, культурних і поведінкових моделей іншого народу. Міжкультурна комунікація розглядається як здатність до продуктивної взаємодії з представниками інших культур на основі емпатії, відкритості, гнучкого мислення та здатності до критичного осмислення власної культурної ідентичності. У статті проаналізовано сучасні педагогічні стратегії формування згаданих компетентностей, серед яких виокремлюються перекладацька практика, автентичні матеріали, інтерактивні методи навчання (рольові ігри, кейси, дискусії), а також залучення студентів до міждисциплінарних і міжнародних проєктів. Представлено приклади успішного досвіду кафедри слов’янської філології Хмельницького національного університету, зокрема: проєкт «Кодекс перекладача», міжнародна співпраця з освітніми інституціями Польщі, Чехії, участь студентів у створенні онлайн-словника польських ключових слів. Ці ініціативи забезпечують глибоке занурення у реальне міжкультурне середовище, сприяють розвитку мовної чутливості, комунікативної мобільності та критичного мислення. Обґрунтовано, що лише цілісний, інтегрований, міждисциплінарний підхід до філологічної освіти дозволяє сформувати сучасного фахівця, здатного до ефективної діяльності в багатомовному та полікультурному світі.

ВЗАЄМОДІЯ ЛОГОПЕДА З БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

Лариса СТАХОВА — 2025-08-29

Проблема взаємодії логопеда з батьками дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку є надзвичайно актуальною і однією з ключових у системі надання корекційних послуг. Успіх корекційно-розвиткової роботи значною мірою залежить не лише від професіоналізму фахівця (логопеда), а й від активної та ефективної участі родини. Батьки відіграють вирішальну роль у забезпеченні наступності та систематичності, дотримуючись рекомендацій логопеда та формуючи відповідне мовленнєве середовище, логопед отримує важливу інформацію про дитину (її розвиток, інтереси, повсякденні звички), що дає змогу ефективніше адаптувати корекційну програму. Стаття присвячена ключовим аспектам та значенню співпраці логопеда з батьками дітей, які мають порушення мовленнєвого розвитку. Автори аналізують такі основні складові логопедичного супроводу сім’ї як інформування (систематичне та доступне донесення всієї необхідної інформації до батьків), консультування (обговорення та спільний пошук рішень щодо подальшого мовленнєвого розвитку дитини) та логопедична допомога (набуття батьками знань щодо мовленнєвих порушень та їх корекції, формування необхідних навичок та ознайомлення з певними засобами подолання порушень мовленнєвого розвитку), визначають їх сутність. Описано зміст етапів у системі взаємодії педагогів і батьків: етапу знайомства, етапу спільної діяльності та етапу співпраці. Особлива увага приділяється формуванню партнерських стосунків між логопедом та батьками, а також важливості емоційної підтримки та формування батьківських компетенцій, які можна розділити на групи: інформаційні та пізнавальні, практичні та методичні, комунікативні, емоційно-вольові та мотиваційні. Підкреслюється, що налагоджена взаємодія фахівця та батьків є базою для успішної корекції мовленнєвих порушень та гармонійного розвитку дитини в цілому.

ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ В МЕДІАПРОСТОРІ: ТИПОЛОГІЯ І МЕХАНІЗМИ РЕПРОДУКЦІЇ

Тетяна СУКАЛЕНКО — 2025-08-29

У статті здійснено комплексне дослідження феномену гендерних стереотипів, які функціонують у сучасному медіапросторі як соціально конструйовані уявлення про риси, ролі та поведінкові моделі чоловіків і жінок. Визначено, що реклама та інші канали масової культури не лише транслюють, а й активно закріплюють стереотипні образи, які впливають на процеси соціалізації, формування ідентичності та уявлень про «нормативну» фемінність і маскулінність. Спираючись на підходи провідних дослідників і конкретні приклади медіаконтенту окреслено типологію гендерних стереотипів (традиційні, нові, сучасні) та механізми їх репродукції: візуальний і мовний кодинг, наративні структури, селективність образів, дитяча соціалізація тощо, що виявляються в рекламному дискурсі. Наведено приклади українських медіа, де жіночі образи часто пов’язуються з турботою, зовнішністю, емоційністю, а чоловічі – з раціональністю, силою та домінуванням. Розглянуто також зразки реклам, які намагаються долати або переосмислювати стереотипи, просуваючи ідеї партнерства, рівності, інклюзії. У дослідженні виокремлено низку негативних наслідків гендерної стереотипізації: обмеження особистісного вибору, закріплення професійної сегрегації, підсилення патріархальних норм, формування комплексів та криз ідентичності. Особливо небезпечною є рання соціалізація дітей через рекламу, що впроваджує гендерно марковані сценарії поведінки з дошкільного віку. Автори наголошують на необхідності критичного підходу до споживання медіаконтенту, розвитку медіаграмотності та формування гендерно-чутливого мислення. Зроблено висновок, що ефективна протидія стереотипам передбачає активізацію освітніх стратегій, спрямованих на розвиток критичного мислення, підтримку культурного плюралізму та створення інклюзивного медіаполя. Перспективи подальших досліджень окреслюються у вивченні впливу альтернативних наративів на зміну гендерних уявлень у масовій свідомості.

МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ МОВИ ТА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Наталія СУХОВІЄНКО — 2025-08-29

У положеннях наукової статті наведено теоретичні та практичні аспекти проблеми методики початкового навчання мови та розвитку мовлення дітей, як мають особливі освітні потреби. Окреслено про зв'язок мови і мовлення, і значення здатності до мовленнєвої діяльності як ознаки стану розвитку психічних процесів. Систематизовано наукові підходи до побудови методики навчання мови і мовлення. Сформульовано основні завдання спеціальної методик навчання. Наведено принципи побудови методики початкового навчання мови і мовлення, серед яких принципи індивідуалізації, корекційної спрямованості, поетапності, усестороннього аналізаторного впливу, наочності. Перераховано різноманіття засобів навчання; прийоми спеціальної методики навчання мови і мовлення, до яких відносяться словесні, ігрові, прийоми із жестовою та візуальною підтримкою, моторні, мовленнєве моделювання. Визначено загальнопедагогічні методи (словесні, наочні, практичні, стимулювання навчальної діяльності) і специфічні логопедичні прийоми (індивідуальні інструкції, картки-підказки, синтез вербального і невербального супроводу, альтернативна комунікація, компенсаторні стратегії), що застосовуються при навчанні дітей з особливими потребами. Наведено показники якості навички читання дітей з особливими освітніми потребами: свідомість, правильність, швидкість, виразність, спосіб читання. Зібрано і представлено перелік найбільш поширених класичних і сучасних методик навчання читанню дітей з особливими освітніми потребами. Наголошено по важливість поєднання загальнопедагогічних методів із логопедичними та психолого-педагогічними прийомами, що сприяють подоланню індивідуальних труднощів у засвоєнні мови. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці диференційованих програм навчання мови для різних категорій дітей з особливими освітніми потребами, а також у вивченні впливу інноваційних освітніх технологій на динаміку мовленнєвого розвитку у початковій ланці освіти.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЄКТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИКЛАДАННІ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Наталія ТОРЧИНСЬКА — 2025-08-29

У статті основна увага зосереджена на значущості проєктних технологій в освітньому процесі закладів вищої освіти, зокрема при викладанні студентам-філологам дисциплін лінгвістичного спрямування. Оскільки одним із ключових завдань вищої освіти є підготовка висококваліфікованих фахівців, здатних до критичного мислення, інноваційної діяльності та ефективної комунікації, то особливого значення набуває формування креативних здобувачів освіти, які можуть не лише засвоювати знання, а й активно їх застосовувати, генерувати нові ідеї та знаходити нестандартні рішення. У цьому на допомогу приходять проєктні технології, які сьогодні є особливо популярними, бо створення проєктів дозволяє студентам не лише поглиблювати теоретичні знання, а й розвивати практичні навички, такі як планування, співпраця, розв’язання проблем, ухвалення рішень та презентація результатів. Мета статті – визначити місце проєктної діяльності при вивченні освітніх компонентів лінгвістичного спрямування в закладах вищої освіти і на конкретних прикладах вказати на ефективність проєктних технологій у формуванні відповідних компетентностей у майбутніх учителів-філологів. Технології значно розширюють спектр освітніх методів, що допомагає говорити зі студентами однією мовою, робить навчання більш зрозумілим, динамічним та цікавим. Водночас технології надають унікальну можливість поєднати вивчення мови з її практичним застосуванням, що не тільки сприяє засвоєнню складних граматичних конструкцій чи лексичних одиниць, але й розвиває комунікативні здібності, міжкультурну компетенцію і творчий потенціал майбутніх філологів, перекладачів, викладачів та інших фахівців у галузі лінгвістики. Важливе місце в освітньому процесі посідає оцінювання знань студентів, зокрема і якості виконаних проєктів, до чого необхідно залучати усіх здобувачів освіти, що сприяє активізації уваги, виробляє уміння аналізувати, порівнювати, уникати суб’єктивності тощо, а отже, буде незамінним у майбутній професійній діяльності учителів-філологів.

АДАПТАЦІЯ НАУКОВОГО ТЕКСТУ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ СПОСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Наталія ШУЛЬЖУК — 2025-08-29

У статті відзначено, що процес формування професійного мовлення перебуває у фокусі дослідницької уваги науковців, оскільки його ефективність визначає кар’єрне зростання фахівця. Автор зауважує, що основою наукового дискурсу фаху є передусім науково-навчальні тексти як жанровий різновид наукового викладу, мовний стандарт яких формують такі ознаки, як точність, логічність, послідовність, інформативність, композиційна чіткість, емоційна і суб’єктивно-оцінна нейтральність, однозначність, експліцитність, парафрастичність, діалогічність та ін. Предметом дослідницької уваги авторки стали два останні, у зв’язку з чим мета наукової розвідки – схарактеризувати парафрастичність та діалогічність наукового тексту як ефективний спосіб його адаптації з метою формування професійної комунікації здобувачів вищої освіти. Складність сприйняття, розуміння, інтерпретації та відтворення науково-навчальних текстів авторка пов’язує із такими стильовими домінантами, як-от: високий ступінь абстрактності, концентрація термінологічної лексики, що нерідко має неоднозначну інтерпретацію, складність індивідуально-авторського викладу. Це визначає завдання викладача-мовника – адаптувати зміст і структуру таких текстів відповідно до потреб здобувачів вищої освіти з урахуванням рівня їх мовної та професійної підготовки. Оптимізувати цей процес авторка пропонує шляхом інтерпретації складних понять через посередництво їх лексико-семантичного перекладу, коментування на основі словотвірної мотивації, етимологічної або історико-хронологічної довідок. Активізацію ж мисленнєвої діяльності здобувачів освіти авторка пов’язує із використанням словесно-образних унаочнень, які уможливлюють представлення виучуваного матеріалу в асоціативній формі, що увиразнює його прагматичну спрямованість на здобувача освіти як споживача наукової інформації. Доступності науково-навчальних текстів сприяють і прийоми їх діалогізації, з-поміж яких авторка виокремлює запитання, що привертають увагу до ключових компонентів, які визначають перспективу наукового викладу, покликання на думку авторитетних науковців та повтори мовленнєвого відрізка, що увиразнюють суть повідомлення і визначають його комунікативну спрямованість, сприяючи формуванню текстотвірної компетентності здобувачів освіти й активізуючи їх пізнавальні інтереси.

ДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ РЕФОРМ

Петро БОЙЧУК — 2025-08-29

У статті висвітлено дидактичний аспект професійно-практичної підготовки майбутніх учителів початкової школи в умовах сучасних освітніх реформ. Розглянуто актуальні питання реформування вищої педагогічної освіти, нормативно-правового врегулювання професійно-практичної підготовки майбутніх педагогів, збалансованості теоретичної та практично-прикладної її складових, професійної мобільності випускників, врахування перспектив їх працевлаштування. Визначено, що поняття професійно-практичної підготовки вчителя трактується вченими з позицій інтегративної здатності фахівця виконувати свої трудові функції. Професійно-практичну підготовку вчителя початкової школи розглянуто з одного боку як цілісний процес, що характеризується динамічністю, планомірністю, спеціальною організацією та безперервністю, з іншого – як систему організаційно-педагогічних заходів, що визначають траєкторію розвитку і результативність функціонування закладу освіти. Закцентвано увагу на співвіднесенні ключових компетентностей здобувача початкової освіти та вчителя закладу загальної середньої освіти. Визначено, що ключові компетентності вчителя передбачають інтеграцію загальних та професійних складників, деталізуються у Професійному стандарті «Вчитель закладу загальної середньої освіти», транслюються через знання, уміння, навички, комунікацію, відповідальність і автономію. Виявлено закономірність – сформованість компетентностей у вчителя є визначальною для формування компетентностей здобувача початкової освіти. Наголошено, що підвищенню ефективності реалізації фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи сприяє адаптація її змісту до умов роботи в НУШ, використання актуального навчально-методичного інструментарію, пріоритетність практичної складової та перспектив кар’єрного зростання.

МОНІТОРИНГ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЦИФРОВІЗАЦІЇ В ГАЛУЗЯХ ОСВІТИ ТА КУЛЬТУРИ

Петро БОЙЧУК — 2025-08-29

У статті здійснено аналіз сучасних тенденцій цифровізації в освітньо-культурному просторі, що формують нові вектори розвитку педагогічної та мистецької діяльності. Акцентовано увагу на важливості формування цифрових компетентностей учасників освітнього процесу, що актуалізує потребу системного моніторингу процесів цифрової трансформації. Визначено основні виклики інтеграції інформаційних технологій, серед яких – створення безпечного електронного освітнього середовища, підвищення рівня професійної кваліфікації педагогів та забезпечення доступу до якісного навчального контенту. Окреслено значення онлайн-платформ, чат-ботів і цифрових сервісів у забезпеченні гнучкості освітнього процесу, зокрема в умовах дистанційного навчання, на прикладі Національної платформи цифрової освіти, Всеукраїнської школи онлайн, е-Позашкілля, Е-звітності, Е діловодства, Автоматизованого інформаційного комплексу освітнього менеджменту, Державного е-журналу для ЗЗСО, SELFIE тощо. Аргументовано, що створення інтерактивного та імерсійного освітнього середовища є дієвим засобом підвищення мотивації здобувачів освіти, що сприяє ефективному засвоєнню знань. Особливу увагу приділено музичному мистецтву, де впровадження ІТ-технологій забезпечує розвиток творчих здібностей, сценічної майстерності й музичної культури молоді. Сформульовано передумови професійної спроможності майбутніх педагогів, серед яких – здатність відповідати викликам цифрового суспільства, володіння інноваційними освітніми практиками, розвиток критичного й адаптивного мислення, а також високий рівень цифрових компетентностей. Обґрунтовано необхідність урахування переваг і ризиків цифровізації в освітній діяльності, зважаючи на специфіку музично-педагогічної підготовки та потреб здобувачів освіти. Показано, що інтеграція інструментів штучного інтелекту у вищу освіту стає важливою складовою цифрової трансформації, що вимагає системного формування цифрових компетентностей здобувачів. Особливий акцент зроблено на етичному та правовому регулюванні застосування ШІ, що забезпечує відповідальне та ефективне впровадження технологій у сучасне освітнє середовище. Результати проведеного аналізу засвідчують доцільність комплексного підходу до впровадження цифрових технологій у підготовці майбутніх учителів закладів загальної середньої освіти, що сприяє формуванню їхньої професійної готовності до викликів сучасності.

ФОРМУВАННЯ МOТИВAЦIЇ ДO ВИВЧEННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Оксана ДАНИЛЮК — 2025-08-29

У статті розглядаються важливі проблеми формування мотивації до вивчення української мови у здобувачів початкової освіти нової української школи у процесі реалізації мовно-літературної освітньої галузі, розкрито психолого-педагогічні передумови мoтивaцiї дo вивчeння української мови у здобувачів початкової освіти нової української школи. Актуальність обраної теми обумовлені змінами, що відбуваються у процесі становлення нової української школи. Вивчeння piднoї мoви учнями початкової школи є вaжливим eтaпoм фopмувaння мoвлeннєвих нaвичoк тa нaцioнaльнoї iдeнтичнocтi учнiв. Caмe в цeй пepioд дiти aктивнo зacвoюють ocнoви гpaмaтики, poзшиpюють cвiй cлoвникoвий зaпac тa нaвчaютьcя пpaвильнo виpaжaти cвoї думки. Пpoтe, cучacнi ocвiтнi тeндeнцiї cвiдчaть пpo знижeння piвня мoтивaцiї дo вивчeння piднoї мoви cepeд здобувачів початкової освіти. Цeй пpoцec чacтo cупpoвoджуєтьcя пoявoю тpуднoщiв у нaвчaннi, якi мoжуть впливaти нa пoдaльший poзвитoк ocoбиcтocтi тa фopмувaння cвiтoгляду учнiв. Пepeд учитeлeм cтoїть зaвдaння cфopмувaти в учнiв мoтивaцiю дo нaвчaння, умiння, навички oтpимувaти зaдoвoлeння вiд уcпiхiв у навчанні, opгaнiзoвувати навчальну діяльність, що давало б змогу проявити винaхiдливість, кмiтливiсть, швидкiсть peaгувaння. Для підвищення зaцiкaвлeнocтi шкoляpiв XXI cтoлiття вaжливим є викopиcтaння у cвoїй пeдaгoгiчнiй дiяльнocтi cучacних інтерактивних, інноваційних зacoбiв, ІКТ. На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури, практичного досвіду висвітлено показники сформованості мотивації до вивчення української мови у здобувачів початкової освіти нової української школи У результаті проведеного дослідження підтверджено необхідність пошуку нових шляхів для мoтивaцiї дo вивчeння української мови у здобувачів початкової освіти нової української школи та доцільність впровадження системи вправ і завдань мoтивaцiї дo вивчeння української мови у здобувачів учнів початкової школи у процесі реалізації мовно-літературної освітньої галузі Нової української школи.

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ЯК СТРАТЕГІЯ ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ БАРЄ’РІВ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Вікторія ЗВЄКОВА — 2025-08-29

У статті здійснено теоретичний огляд впровадження та розвитку системи інклюзивної освіти в Україні. В освітній моделі, орієнтованій на дитину, основний акцент робиться на задоволенні її інтересів і потреб. Визначено умови та забезпечено можливість вибору навчального закладу й освітньої програми з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, стимулювання її діяльності у різних сферах, а також надання соціально-педагогічного захисту. З огляду на зростання кількості дітей з особливими освітніми потребами в Україні виникає нагальна проблема, що потребує вирішення. Пропонуються нові підходи до організації навчання дітей із порушеннями розвитку: створення окремих навчальних груп або навчання за індивідуальними планами в межах загального класу. Водночас наголошується на праві кожної дитини на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання у загальноосвітніх закладах. Сучасна практика навчання дітей із вадами вимагає активного розв’язання як теоретичних, так і практичних завдань, що стосуються не лише організації освітнього процесу та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Авторами досліджено й теоретичне обґрунтувано розвиток інклюзивної освіти як ефективної стратегії подолання освітніх бар’єрів у молодшому шкільному віці, а також визначено педагогічні умови, впровадження освітніх підходів, які сприяють успішній соціалізації та навчальній адаптації учнів з особливими освітніми потребами. Методологічну основу дослідження становлять положення особистісно орієнтованого, компетентнісного та діяльнісного підходів. Використано такі методи: аналіз науково-педагогічної літератури, порівняльний аналіз практик інклюзивного навчання, узагальнення досвіду закладів освіти, аналіз нормативно-правових документів, які регулюють інклюзію в системі початкової освіти. Також застосовано емпіричні методи дослідження для виявлення бар’єрів у навчанні молодших школярів.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРМЕДІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИВЧЕННІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Аліна ПРЕДИК — 2025-08-29

У статті теоретично обґрунтовано та проаналізовано педагогічні умови використання інтермедіальних технологій у процесі вивчення мистецької освітньої галузі в початковій школі. Особливу увагу зосереджено на окресленні можливостей інтеграції різних видів мистецтв за допомогою цифрових та мультимедійних засобів, що сприяє формуванню художньо-естетичних, креативних і цифрових компетентностей молодших школярів. У статті висвітлено поняття «інтермедіальні технології» в контексті мистецької освітньої галузі та виокремлено їхню роль як інноваційного засобу розвитку особистості молодшого школяра. Узагальнено переваги застосування інтермедіального підходу в умовах Нової української школи, зокрема в аспекті мотивації до навчання, розвитку творчого мислення, формування міжпредметних зв’язків. Обґрунтовано необхідність підготовки вчителя до роботи з інтермедіальними ресурсами та створення відповідного методичного забезпечення. Використання інтермедіальних технологій при вивченні мистецької галузі в початковій школі є важливим чинником модернізації освітнього процесу відповідно до концептуальних засад НУШ. Інтермедіальність як засіб інтеграції різних видів мистецтв дозволяє створювати більш варіативне, мотиваційне та креативне навчальне середовище. Результати дослідження підтверджують, що за умови педагогічно доцільного впровадження інтермедіальні технології сприяють індивідуалізації навчання, активному залученню учнів до мистецької діяльності та розвитку ключових компетентностей. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою методичних моделей інтеграції інтермедіального підходу в освітню практику початкової школи та вивченням ефективності цифрових інструментів у мистецькому навчанні.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Світлана РОМАНЮК — 2025-08-29

У статті розглянуто сучасні підходи до формування мовленнєво-комунікативної компетентності учнів початкової школи в процесі вивчення української мови. З урахуванням того, що ця якість особистості виконує надзвичайно важливу функцію в життєдіяльності людини, її основи потрібно закладати уже в молодшому шкільному віці. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення рівня і поліпшення якості мовної освіти учнів, її провідною роллю у формуванні комунікативної компетентності молодшого школяра. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні ефективних форм і засобів розвитку мовленнєво-комунікативно-мовленнєвої компетентності учнів на уроках української мови в початковій школі. В основу дослідження покладено використання комплексу загальнонаукових методів: теоретичних (аналізу, синтезу, абстрагування) та емпіричних: педагогічного спостереження, моделювання, інтенсивного впровадження в процес навчання української мови задля його модернізації. Обґрунтовано, що у формуванні умінь і навичок усного та писемного, діалогічного і монологічного мовлення молодших школярів, їх здатності до спілкування в різних життєвих ситуаціях найбільш ефективним є поєднання функціонально-стилістичного, культурологічного, текстоцентричного, системно-мовного підходів, застосування системи ситуативних (мовленнєво-комунікативних) завдань, широке використання інтерактивних технологій, застосування мультимедійного супроводу. Акцентовано, що особливої уваги у формуванні комунікативної компетентності учнів першого класу заслуговує період навчання грамоти як найбільш складний і відповідальний у становленні мовної особистості молодшого школяра. З метою реалізації окресленої мети на даному етапі варто надавати перевагу розвитку мовного апарату першокласника, його дикції та виразності мовлення, крім того, організувати інтенсивне формування вимовних вмінь, збагачення словникового запасу, оволодіння на практичному рівні граматичним ладом української мови, що є основою формування культури усного українського мовлення зростаючої особистості. Перспективами подальших досліджень заслуговує проблема використання у формуванні мовленнєво-комунікативних умінь і навичок учнів початкової школи уроків зв’язного мовлення, різних форм самостійної і позаурочної роботи.