Acta Paedagogica Volynienses

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО РОБОТИ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Валентина ВІТЮК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлено питання професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до роботи в Новій українській школі. Закцентовано увагу, що діяльність учителя Нової української школи передусім повинна бути спрямована на різнобічний розвиток особистості здобувачів початкової освіти, на допомогу в їх особистісному становленні, на вихованні патріотів, інноваторів, готових до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності. У науковій розвідці розглянуто основні вимоги та особливості підготовки майбутніх вчителів початкових класів до наскрізної педагогічної діяльності в Новій українській школі, уточнено перелік соціально-професійних ролей і завдань учителя НУШ. Наголошено, що сучасний вчитель має поєднувати в собі такі компетентності: тьютора як репетитора, який заповнює прогалини в предметних компетентностях здобувачів освіти, фасилітатора як помічника в процесі групового самостійного навчання, коуча як тренера, який надихає, мотивує до реалізації мети, досягнення бажаних успішних результатів, ментора як партнера, який ставить правильні досяжні цілі, рекомендує оптимальні шляхи їх реалізації, допомагає самостійно досягати позитивних результатів для індивідуального зростання, модератора як лідера групи, організатора умов для успішного навчання, едвайзера як радника, консультанта в процесі опанування освітньої програми, супервізора як професійного консультанта, який допомагає, підтримує, навчає нового та ділиться досвідом у виконанні вимог професійно-освітніх стандартів. Узагальнено, що виконання вчителем різних соціально-професійних ролей залежно від умов і потреб освітнього процесу розширює фахові можливості педагогів та сприяє різнобічному розвитку здобувачів початкової освіти, формує вміння самостійно здобувати знання, прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готовність до свідомого життєвого вибору, самореалізації, майбутньої трудової діяльності та громадянської активності.

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Тетяна ГОЛІНСЬКА, Людмила ВОРОБЙОВА — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлено питання формування естетичної культури в здобувачів початкової освіти Нової української школи, описано пізнання мистецтва через художні образи, закцентовано увагу на розвитку в молодших школярів почуття прекрасного та бажанні творити красу. Метою публікації є розкриття особливостей творчої діяльності здобувачів початкової освіти в Новій українській школі на уроках мистецтва. У науковій розвідці наголошено, що в освітньому процесі методи навчання мистецької освітньої галузі спонукають до активної розумової та практичної діяльності педагогів в процесі оволодіння навичками естетичного спрямування, сприяють розвитку їх творчих здібностей, пізнавальної активності й самостійності, оволодіння навичками професійної майстерності. Практичний досвід роботи вивчення питання формування естетичної культури в молодших школярів засвідчує, що різні види мистецтва впливають на формування естетичного почуття, яке є важливим показником естетичного розвитку дитини молодшого шкільного віку. У практичній діяльності розширюються знання учнів початкової школи про види мистецтва, формується любов до різних видів естетичної діяльності, української культури та їх смаків. На уроках мистецтва здобувачі початкової освіти навчаються сприймати красу навколишньої дійсності, відчувати художні твори, які вибудовуються в певну міжфункціональну систему. Практична діяльність розвиває у дітей молодшого шкільного віку естетичні цінності до української культури, любов до видів мистецтва. У статті визначено естетичну культуру здобувачів початкової освіти як інтегральну особистісну характеристику, яка визначається особливостями естетичної свідомості та естетичної діяльності в момент їх життя, на певному етапі його розвитку на доступному для дитини рівні; як сукупність компонентів естетичної культури особистості, що закріплюється за учнем на певному етапі його розвитку; як естетичну ціннісну орієнтацію дитини, залучення її до діяльності з освоєння і перетворення світу за законами краси. Отже, на уроках мистецтва в Новій українській школі варто враховувати вікові особливості формування естетичної культури молодших школярів.

ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

Любомира ІЛІЙЧУК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено висвітленню питання впровадження інноваційних педагогічних технологій в освітній процес сучасного закладу освіти, що є стратегічно важливим інструментом для досягнення високого рівня якості й ефективності освітніх послуг. Автор підкреслює, що інновації в освіті є одним із пріоритетних напрямів освітньої політики держави й діяльності закладів освіти, які значною мірою визначають модернізацію змісту й ключових підходів до організації освітнього процесу, підвищення якості освіти загалом. Мета статті – узагальнити теоретичні відомості про сутнісний зміст досліджуваного феномену, окреслити шляхи застосування інноваційний педагогічних технологій та визначити їх роль у забезпеченні якості освіти. Дослідження базується на теоретичному аналізі й узагальненні наукових джерел, систематизації отриманої інформації, передбачає комплексний підхід до вивчення проблеми впровадження інноваційних педагогічних технологій в освітній процес як дієвого інструмента забезпечення якості освіти. Наукова новизна полягає в тому, що на основі теоретичного аналізу наукових праць визначено сутнісні характеристики інновацій в освіті, розкрито зміст понять «технологія», «педагогічна технологія», «інновація», «інноваційна педагогічна технологія», здійснено огляд окремих інноваційний педагогічних технологій й обґрунтовано їх вплив на якість освіти. Проведене дослідження дало змогу сформулювати висновки про те, що інновації в освіті тісно пов’язані з процесами створення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей і педагогічних технологій, що спричиняє перехід освітньої системи на якісно новий рівень надання освітніх послуг. Впровадження інноваційних технологій тісно пов’язане зі створенням у закладах освіти інноваційного інструментарію для продуктивної діяльності усіх учасників освітнього процесу, а також їх поєднання із традиційним навчанням, що в сукупності призводить до підвищення якості освіти.

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ПОЧАТКОВІЙ ОСВІТІ

Ірина ОСТАПЙОВСЬКА, Вікторія КАРПІК, Аліна ОРИЩУК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано актуальність теми публікації та її своєчасність і практичне значення, проведено аналіз наукових праць із теми дослідження. Її мета передбачає актуалізацію функцій інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у початковій освіті з урахуванням сучасних вітчизняних реалій, основних тенденцій розвитку програмно-технічного забезпечення інформаційно-комунікаційних технологій та освітніх завдань, які потрібно вирішити у процесі навчання здобувачів початкової освіти. Методологію статті складають: аналіз, синтез, порівняння, спостереження. У процесі наукового дослідження було актуалізовано функції ІКТ у вітчизняній початковій освіті, зокрема авторами виділено такі функції, як: засоби діяльності (власне освітньої (педагогічної), науково-методичної і методичної роботи освітян, засоби управління освітою (освітньому менеджменті)); об’єкт дослідження і вивчення (проаналізовано можливості типових освітніх програм для початкової школи та наведено можливі напрямки актуалізації їх змісту); засоби комунікації та інтеграції (увагу зосереджено на комунікації та представленні серед позаосвітнього загалу); засоби самоосвітньої, дослідницької та наукової діяльності (увагу зосереджено як на формі їх проведення (дистанційній із використанням мережевих засобів ІКТ), так і на власне програмно-технічних засобах проведення), – коротко описано їх значення, інструментарій, специфіку використання у сучасній вітчизняній освіті та наведено актуальні приклади. При цьому акцентовано увагу на найбільш сучасних напрямках ІКТ (зокрема – на імерсивних технологіях, штучному інтелекті тощо). Автори також розглянули актуальні приклади використання ІКТ. Також було окреслено проблематику подальших досліджень у контексті теми публікації як вивчення можливостей використання останніх досягнень ІКТ при вивченні окремих освітніх галузей у початкових класах.

МЕДІАКОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ЗАСІБ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ МОЛОДОГО НАУКОВЦЯ

Світлана РОМАНЮК, Марина ВАСИЛИК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

На основі системного аналізу нормативно-правової бази з питань медіаосвіти та вдосконалення інфомедійної грамотності молодого науковця висвітлено роль і значення медікомпетентності у практичній діяльності молодого науковця в контексті глобальної цифровізації та інформатизації суспільства. Доведено, що в умовах бурхливого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій вкрай важливим є вміння критично сприймати, аналізувати й оцінювати інформацію для здійснення наукових досліджень та власного саморозвитку. Встановлено, що медіакомпетентність дозволяє сучасній людині приймати обґрунтовані рішення, менше залежати від деструктивних впливів, краще розуміти межу між реальністю та медійною картиною світу, між фактом та маніпуляцією, тобто залишатися собою і змагатися за власні цінності. З’ясовано, що для успішної діяльності у молодих дослідників мають бути сформовані навички цифрової грамотності: технічні, керування інформацією, комунікативні та професійна етика. Саме комплекс таких навичок сприятиме професійному розвитку молодих науковців, забезпечить ефективність їх наукового пошуку. Крім того, медіакомпетентний науковець повинен уміти ефективно виражати свої ідеї через різні медіаформи, включаючи наукові статті, презентації, відео та соціальні медіа. У процесі дослідження встановлено, що професійне зростання молодого науковця неможливе без таких якостей, як: структурованість, вибірковість, відносність дуальність синергійність, акумулятивність, мультифункціональність. Комплекс умінь і навичок з онлайн-інструментами формує особистий імідж молодого науковця у науковому світі, який реалізується через публікаційну активність, кількість цитувань, комунікацію та співпрацю з вітчизняними й зарубіжними колегами, державну підтримка та грантове забезпечення наукових досліджень тощо. Метою публікації є аргументування важливості розвитку медіакомпетентності у становленні молодого науковця. Перспективами подальшого дослідження є розробка й впровадження навчальних програм у сфері медіаосвіти; методичних аспектів формування і розвитку медіакомпетентності зростаючої особистості.

РОЗВИТОК ДУХОВНОСТІ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

Галина РУСИН, Роксоляна ЗОЗУЛЯК-СЛУЧИК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовується необхідність навчання сучасної молоді людинознавству, акцентуючи на тому, що знання набувають справжньої цінності лише тоді, коли сприяють підвищенню людяності. Обговорюються такі моральні принципи, як гуманність, милосердя, взаємодопомога, віра та любов до людей, які були закладені християнством і стали основою нової культури. Висвітлено важливість інтеграції цих цінностей у систему освіти з метою формування гармонійної та морально зрілої особистості. Подано, що реформування національної системи освіти в контексті культурного, соціального, інтелектуального, духовного та економічного розвитку суспільства зумовлює необхідність підготовки нової генерації фахівців. Такі фахівці повинні бути здатні осмислювати педагогічні реалії, враховувати досвід минулого та ефективно функціонувати в умовах полікультурного освітнього середовища. Ця ідея знайшла своє відображення в нормативно-правових документах, які визначають сучасну європейську гуманітарну політику з урахуванням національних особливостей та духовних цінностей. З’ясовано, що у контексті інтеграції України до міжнародної освітньої спільноти, однією з ключових ідей виховання є принцип культуровідповідності. Цей принцип визначає зміст виховного процесу, який базується на загальнолюдських цінностях, а також на цінностях і нормах національної культури та регіональних традицій. Формування духовних цінностей майбутніх учителів початкової школи під час навчально-виховного процесу відіграє важливу роль у становленні особистості, яка зможе гідно представляти свою країну і поважати представників інших культур. У статті духовні цінності визначаються як специфічний вид цінностей, що максимально відповідають сутнісним силам людини і сприяють її оптимальній самореалізації. Вони є основою гуманізації суспільних відносин та утвердження людини як найвищої цінності в ієрархії цінностей. Зазначено, що суспільству, стурбованому перспективами свого «майбутнього», проблема трансляції духовних цінностей притаманна практично завжди. Інша справа, що в переломні моменти історії відсутність трансляції культури, злам традиційних цінностей призводять до спотворення і спрощення в духовній сфері особистості.

ФОРМУВАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗАСОБОМ МЕДІАОСВІТИ НА МАТЕРІАЛІ СИНТАКСИСУ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

Наталія СІРАНЧУК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано медіаконтент синтаксису простого речення, який варто використовувати у початковій школі з метою формування монологічного мовлення учнів. Подано визначення та літературні приклади синтаксису простого речення, які є доступними для дітей молодшого шкільного віку та, які варто використовувати в освітньому медіаконтенті. Обґрунтовано морально-естетичний вплив прикладів з класичної української літератури, які слугують мотиваційним матеріалом для створення монологічних висловлювань учнів. Подаються рекомендації щодо інтонаційної правильності вимови простих речень, які варто враховувати при внесенні в освітній медіаконтент. Визначено методику роботи над інтонацією, яка має важливе значення в процесі створення учнівських монологічних висловлювань. Поданий у статті методичний матеріал сприяє засвоєнню учнями початкової школи структури речення і найважливіших синтаксичних понять: зв’язок між словами в реченні, граматична основа речення, головні і другорядні члени речення. Доведено, що описане засвоєння синтаксичної термінології та застосування набутих знань і вмінь із синтаксису в практиці монологічного мовлення є надзвичайно ефективним і для розвитку емоційно-моральних почуттів учня. Репрезентований у статті матеріал має на меті допомогти ефективно організувати роботу з опанування нормами граматичної структури рідної мови, збагатити мовлення різноманітними способами і формами висловлення думки, піднести рівень розвитку мовлення учнів початкових класів.

КРОСКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Тетяна СУКАЛЕНКО — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті уточнено зміст поняття «кроскультурна компетентність», проаналізовано основні складники кроскультурної компетентності крізь призму професійної підготовки майбутніх фахівців нефілологічних спеціальностей. Здійснено огляд праць українських науковців із питань вивчення кроскультурної компетентності. Комунікативну компетентність у роботі визначено як здатність здобувача вищої освіти ефективно вирішувати завдання в умовах міжкультурного спілкування, яке передбачає взаєморозуміння сторін та конструктивний діалог. Наголошено на тому, що основними елементами кроскультурної компетентності є знання (необхідна інформація для ефективної взаємодії); уміння (потрібні навички поведінки для ефективної взаємодії); мотивація; емпатія. Розглянуто складники кроскультурної компетентності: знання, вміння, мотивація, прихильність. Процес формування кроскультурної компетентності є спеціально організованою взаємодією викладача і здобувача, спрямованою на вирішення певних завдань, зокрема вміння визначати й аналізувати полікультурне освітнє середовище, презентувати власну культуру, розвивати культуру міжнаціонального спілкування. Зауважено, що майбутній фахівець повинен володіти не лише рідною мовою, але й кількома іноземними мовами, грамотно будувати усне та писемне мовлення, застосовувати ораторські методи й прийоми, володіти ефективними стратегіями і тактиками спілкування, вміти аналізувати необхідну інформацію та критично її осмислювати. Під час навчання майбутній фахівець повинен володіти мовними знаннями, навичками уживання мовних кліше відповідно до комунікативних ситуацій, уміти інтерпретувати поведінку співрозмовника, мати відповідні уявлення про історію і культуру народу тощо. Також варто враховувати як мовний складник кроскультурної компетентності, так і вміння послуговуватися набутими знаннями у різних комунікативних ситуаціях, здатність розуміти поведінку та особливості мислення іноземця. Перспективність подальших досліджень вбачаємо у вивченні мовної соціалізації особистості та виявленні рівнів сформованості кроскультурної компетентності здобувачів вищої освіти.

ВДУМЛИВЕ ЧИТАННЯ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Тетяна СУРЖУК, Людмила БІСОВЕЦЬКА — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлено проблему формування фахових компетентностей майбутніх учителів початкових класів через використання вдумливого читання наукових текстів як засобу навчання. Ця проблема в сучасних реаліях має значний інтерес, оскільки читацька і текстова компетентності майбутнього педагога складають широкий спектр знань, умінь, навичок, здібностей, що пов’язані з написанням, сприйняттям, розумінням наукових текстів; інтерпретацією інформації, способами її опрацювання. Робота спрямована на розкриття практичного значення наскрізного вміння вдумливо читати, пошуку ефективних засобів формування фахових компетентностей майбутніх учителів початкових класів. Результати досліджень українських науковців указують на певні проблеми з якістю читання, що є базовою навичкою для становлення людини в професії, її життєвого поступу, розв’язання життєвих викликів. Зважаючи на мету і завдання освітньо-професійних програм підготовки здобувачів вищої освіти зі спеціальності Початкова освіта, представлено розуміння авторами вдумливого читання наукових текстів як інтегрованої професійної здатності майбутнього педагога, у якій об’єднуються вміння майбутнього педагога використовувати наскрізне вміння читати (орієнтуватися в структурі наукового тексту; сприймати його цілісно; розуміти його зміст у повній мірі (опрацьовувати наукові терміни та незрозумілі слова); виокремлювати наукову інформацію; розуміти логічні та причинно-наслідкові зв’язки в тексті; рефлексувати щодо змісту і форми наукового тексту) та збагачувати власний професійний, життєвий, інтелектуальний, соціальний досвід як основу для повноцінного саморозвитку та участі в життєвих процесах розвитку освіти. Мета статті – дослідити процес використання здобувачами вищої освіти вдумливого читання наукових текстів як засобу формування фахових компетентностей майбутніх учителів початкових класів. Автори вважають, що вдумливе читання наукових текстів є засобом формування фахових компетентностей у здобувачів вищої освіти, оскільки науковий текст є 1) джерелом знань, в якому конкретизуються, уточнюються, поглиблюються відомості, одержані від викладача; 2) об’єктом вивчення та дослідження; 3) може виступати «посередником» між здобувачем і процесами, що відбуваються в освіті. У розвідці використано комплекс методів дослідження: загальнонаукові (аналіз, синтез, абстрагування); емпіричні (спостереження); педагогічний експеримент, у якому подано методичні орієнтири, що можуть бути основою для створення комплексу творчих завдань на оволодіння здобувачами вищої педагогічної освіти вдумливим читанням наукових текстів. У процесі розробки творчих завдань для формування вдумливого читання наукових текстів було взято до уваги те, що читання – це процес не тільки сприймання, а й формування самостійних думок, умовиводів, висновків; ефективність процесу використання вдумливого читання здобувачами вищої освіти значною мірою залежить від здатності викладача переконати студентів у цінності відповідного наскрізного вміння, від вдалого вибору засобів навчання.

АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ КОРЕКЦІЙНОЇ ПСИХОПЕДАГОГІКИ

Ірина КУЗАВА — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті зосереджено увагу на актуальних аспектах сучасної корекційної психопедагогіки, зокрема, визначення найбільш продуктивних методологічних засад наукового пошуку у цій галузі, упорядкування понятійно-термінологічного тезаурусу сучасної корекційної психопедагогіки, розробка та удосконалення системи методів дослідження проблем педагогічного впливу на розвиток і соціалізацію дитини з порушеннями інтелектуального розвитку, з’ясування основних закономірностей між умовами виховання, навчання та розвитком особистості такої дитини, встановлення оптимальних організаційно-технологічних способів забезпечення ефективності корекційного впливу на особистість із ПІР, удосконалення педагогічної типології розумової відсталості; розвиток узагальнених теорій і концепцій спеціальної освіти як основної умови соціальної реабілітації осіб із порушеннями інтелектуального розвитку; теоретичні та методичні засади навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку у загальноосвітньому просторі та надання їм спектра психологічної, соціальної та медичної допомоги; питання психолого-педагогічної підтримки дітей із тяжкими порушеннями інтелектуального розвитку; розроблення понятійно-термінологічного апарату сучасної корекційної психопедагогіки. За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що корекційна психопедагогіка є науково-прикладною дисципліною, тому вона розв’язує не лише теоретичні, а й завдання практичного характеру. Констатовано, що корекційна психопедагогіка – це педагогічна наука про сутність та закономірності освіти, навчання і виховання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку, шляхи корекції порушень їхнього психофізичного розвитку.

ЄДНІСТЬ КЛІНІКО-ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ У КОРЕКЦІЇ РОЗЛАДІВ ПРАКСИСУ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ТА МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

Людмила ЛУКАНЬОВА — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

Мета статті – обґрунтування науково-практичних аспектів проблеми порушення праксису у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з інтелектуальними та мовленнєвими порушеннями. Автором проведено теоретичний аналіз сучасних наукових досліджень, щодо проблеми вивчення; визначено сутність понять «диспраксія», «апраксія», «атаксія»; окреслено основні причини виникнення порушень праксису у дітей; проаналізовано поняття первинного та вторинного порушення праксису. Встановлено, що порушення праксису – це фактор, який ускладнює будь-які порушення у розвитку і може бути одним із елементів складного комбінованого порушення, або самостійним коморбідним розладом. Автором охарактеризовано основні види диспраксій, які зустрічаються у дітей з порушеннями мовлення та інтелекту: «порушення загального праксису», «порушення кистьового (пальцевого) праксису», «порушення орального праксису», «порушення артикуляційного праксису». У статті проаналізовано теоретичний аспект проблеми пропедевтики та подолання наслідків порушення праксису у дітей; розглянуто практичні традиційні та інноваційні підходи у корекційно-розвитковій роботі. Наукова новизна дослідження полягає у констатації необхідності застосування у корекційно-відновлювальному процесі єдиного клініко-психолого-педагогічного підходу на принципах міждисциплінарної взаємодії та максимальної індивідуалізації освітньо-корекційного процесу. Висновки. Науково доведено важливість ранньої діагностики порушення праксису, раннього втручання (ранньої корекції), виправлення наявних та попередження можливих наслідків порушення праксису у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СПЕЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Наталія ПАВЛИШИНА, Ірина КУЗАВА — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню проблеми професійної підготовки майбутніх спеціальних педагогів у закладах вищої освіти України в умовах воєнного стану. Зазначено про потребу у фахівцях, здатних здійснювати ефективну педагогічну діяльність з дітьми, що мають особливі освітні потреби та посттравматичний стресовий розлад. Мета статті полягає у дослідженні особливостей та напрямів професійної підготовки майбутніх спеціальних педагогів у закладах вищої освіти в умовах воєнного стану. На підставі теоретико-методологічних джерел з проблеми дослідження схарактеризовано особистісно-орієнтований підхід, на основі якого відбувається впровадження національної моделі організації навчального процесу у закладах вищої освіти. Визначено основні напрями професійної підготовки майбутніх спеціальних педагогів, що передбачають єдність та взаємозв’язок освітніх компонентів навчального плану спеціальності та впровадження у навчальний процес знаннєвої культурологічної ї гуманістичної парадигми. Охарактеризовано актуальні професійні компетенції, якими повинен володіти майбутній фахівець у галузі спеціальної освіти, готовий здійснювати педагогічну діяльність в умовах воєнного стану. Розкрито сутність мотиваційної, когнітивної, поведінкової, ціннісно-смислової та емоційно-вольової компетентностей. Наголошено на важливості підготовки мотивованих фахівців у галузі спеціальної освіти. Визначено основні фактори мотивації майбутніх спеціальних педагогів у закладах вищої освіти України. Висвітлено визначальні аспекти формування стресостійкості та підвищення рівня адаптаційного потенціалу студентів: самоусвідомлення власних реакцій на стрес, здатність до саморегуляції, позитивне мислення, підтримка соціуму, навчальний процес, організація комфортного освітнього середовища, навчання стратегіям управління стресом, підтримка в складних ситуаціях.

ДИСКРИМІНАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ З ІНКЛЮЗИВНИМ НАВЧАННЯМ Й ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

Ірина СИДОРУК — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті актуалізовано проблему дискримінації осіб з інвалідністю, особливими освітніми потребами в закладі освіти з інклюзивним навчанням. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні змістової сутності таких понять як «дискримінація», «ейблізм» щодо осіб з інвалідністю з позицій нормативного підходу, узагальнені та систематизації теоретико-практичних аспектів зі створення недискримінаційного освітнього середовища щодо такої категорії дітей в закладі освіти з інклюзивним навчанням. В процесі розроблення піднятої в статті проблеми з позицій нормативного підходу розглянуто такі його базові поняття, як «особа з інвалідністю», «діти з особливими освітніми потребами», «дитина (особа) з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку», «дискримінація», «дискримінація за ознакою інвалідності», «ейблізм», «безпечне освітнє середовище». З’ясовано їх змістову сутність, підпорядкованість та взаємозв’язок. Встановлено, що згідно із законодавством України поняття «дискримінація» є широким, позаяк стосується осіб з певною характеристикою чи атрибутом, до яких належать вік, стать, сімейний стан, колір шкіри, сексуальна орієнтація, політичні переконання чи дії, інвалідність тощо. Поняття «дискримінація за ознакою інвалідності» стосується тільки зазначеної категорії осіб. А дефініція «ейблізм» – застосовується стосовно осіб з фізичними або психічними особливостями розвитку, інвалідністю чи іншими захворюваннями, але в офіційних нормативно-правових документах не використовується. Чинний термін, яким оперують законодавці в Україні – «дискримінація». Визначено стереотипи та упередження щодо осіб з інвалідністю, прояви та форми дискримінації такої категорії осіб. Встановлено, що інклюзивна освіта є одним із засобів протидії дискримінації/ейблізму. Зазначено перешкоди (бар’єри) на шляху реалізації права осіб з інвалідністю/ООП здобувати освіту в закладах освіти з інклюзивним навчанням. Розкрито стратегію (виявлення упереджень у закладі освіти та відповідного реагування на факт(и) дискримінації), шляхи та заходи створення безпечного, недискримінаційного освітнього середовища, спеціальних умов для освіти дітей з інвалідністю/ООП в закладі освіти з інклюзивним навчанням.

ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА Й УКРАЇНА: РЕАЛІЇ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ З ДИЗАЙНУ

Олександр ШПЕТНИЙ — Thu, 12 Sep 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуті особливості дизайнерської освіти в Чеській Республіці від можливості вступу до умов навчального процесу. Схарактеризовані правила прийому в університети на дизайнерські напрямки. Визначені переваги чеської освіти, які заслуговують на увагу в українській вищій школі для підготовки фахівців з графічного дизайну. Подана інформація щодо кращих вишів Чехії, де можна здобути освіту дизайнера. Зазначено, що складовою частиною стратегії в плануванні пріоритетних напрямів освіти й розвитку трудових ресурсів в Чехії є доступ до всіх рівнів освіти; запровадження нових прогресивних програм; оптимізація освітнього менеджменту; наявність ефективної системи моніторингу результатів навчання. У контексті проведеного дослідження констатовано, що дизайнерська освіта в Чехії є досить розвиненою і доступною для міжнародних студентів. Визначені основні напрями дизайн-освіти. Всі виші працюють за Болонською системою. Наразі здобувачі освіти набувають в чеських та українських вишах як теоретичні знання, так і практичні уміння й навички, які дозволяють успішно реалізовуватись в майбутньому як професіоналу даної галузі. Така підготовка забезпечує здобувачам вищої освіти необхідний рівень сформованості як нard skills, так і soft skills та сприяє підвищенню ефективності навчального процесу. Процес навчання споріднений із навчанням в українських вишах, де домінантною є практична спрямованість, де поєднується робота над художніми концептами з проєктною та технічною роботою. Визначено, що серед переваг навчання на спеціальності «Графічний дизайн» як для чеських, так і українських здобувачів освіти є можливість безкоштовного навчання; отримання диплому про вищу освіту європейського зразка; солідне портфоліо; виконання різних проєктів; реалізація в професійній сфері. Підкреслено, що у процесі підготовки дизайнерів-графіків домінуючим є проєктне навчання, яке дозволяє сформувати художньо-проєктну компетентність майбутніх фахівців через наявність художніх навичок, креативність ідей, аналітичних здібностей, комунікативність і проєктну діяльність в цілому.