СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ В НІМЕЦЬКИХ ПАРЕМІЯХ

Анотація

У статті висвітлено парадигму німецькомовних найменувань свійських тварин і їх функції. Акцентовано увагу на екологічних цінностях українського та німецького народів. Зауважено, що розбіжність цінностей зумовлена насамперед ментально та культурно. З’ясовано особливість природи поняття “свійська тварина”, його етимологію та національну специфіку. Схарактеризовано логіко-предметний зв’язок між дикими тваринами та свійськими в межах формули “свій – чужий”. Проілюстровано реєстр найбільш давніх протоіндоєвропейських свійських тварин, розкрито глибинну семантику зоонімів та прагматичний потенціал відповідно. Початок формування зоонімів у німецькомовній культурі сягає давньоверхньонімецького періоду й охоплює тварин, птахів і комах. Виявлено одиничні номени й множинні, а також їхні сполучення, у яких відображено пропорційну залежність свійської тварини від її господаря, суб’єктивну оцінку людини з естетичною лінійкою “гарне – негарне”, негативне ставлення до “ідеального друга”. Встановлено прихований механізм “ідеальності” свійських тварин та міру їх зовнішнього виміру, запропоновано моделі нумеративного розрізнення елементів, виокремлено періоди біологічного розвитку свійських тварин, диференційовано стать, генетику, місце перебування, поведінку. Простежено комплексний та відкритий характер функцій свійських тварин, що корелює із віком, зовнішнім виглядом, біологічним видом, квантитативними характеристиками. Доведено системність зоонімів у німецьких пареміях та модальність. Характерними рисами аналізованого феномену є метафоричність, експресивність, діалектизм, образність.