ВЗАЄМОДІЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ФОЛЬКЛОРУ В ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ

Анотація

У статті розглядаються основні проблеми взаємодії фольклору та літератури в європейському дискурсі. У роботі підкреслюється, що понятійне наповнення терміна «фольклоризм літератури» є складне й поліаспектне. Досліджується фольклор і фольклоризм літератури як явища діахронного зв’язку поколінь є дієвим засобом збереження і ретрансляції історичної пам’яті народу, усвідомлення національної ідентичності; проводиться аналіз, що у цьому процесі національного самоусвідомлення, культуротворення вкрай важливе значення має фольклор та його діалог із літературою. Взаємини фольклору й літератури є здебільшого діалогічним двоаспектним процесом, тобто синхронно реалізується фольклоризм літератури, коли фольклорний твір чи його елемент потрапляє у літературу, та «літературність» фольклору, коли «книжний» текст зазнає фольклоризації. Зосереджується увага на вирізнення етапів міжсистемної фольклорно-літературної взаємодії як процесу вдосконалення формально-змістових ознак. З’ясовується теоретико-методологічне узагальнення взаємозв’язку літератури та фольклору, що є співвідношенням індивідуального (авторського) та колективного (народного), традиційного (народного) та нового (авторського) у процесі виникнення художнього твору та у динаміці естетичної взаємодії. Теоретично й методологічно доречно аналізується літературне і фольклорне співвідношення в аспектах феноменології, системності, функціонування, генетичного (або історичного) розвитку та з погляду типології. Простежується специфіка співвідношення двох видів словесності, яка переконує в тому, що й генетичні відношення в них типологічно відмінні як усередині кожного з видів, так і між ними. Аналізуються напрацювання вітчизняних та закордонних науковців, які спостерегли та відзначили, що найбільш поширеною формою фольклорно-літературних зв’язків української літератури зі слов’янськими є використання фольклорних джерел сусіднього, спорідненого за походженням, історією і мовою народу.