ЯВИЩЕ ПОЛІНЕГАЦІЇ В ІСТОРІЇ НІМЕЦЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ВИПАДОК НАДЛИШКОВОСТІ

Анотація

У статті розглядається явище полінегації, властиве давньогерманським мовам, як характерне для певних жанрів існуючої на той час літератури. У розрізі полінегації увагу зосереджено на заперечному узгодженні (negative concord), що супроводжується превербальним заперечним маркером і додатковим заперечним прислівником чи займенником. З’ясовано, що реалізація заперечного узгодження передбачає одне семантичне ядро заперечення. Проаналізовано подібності і відмінності засобів реалізації множинного заперечення у трьох періодах розвитку німецької та англійської мови з урахуванням лінгвальних та екстралінгвальних чинників. Циклічний, покроковий розвиток синтаксичного заперечення представлено відповідно до циклу О. Єсперсена, спрямованого на виявлення мотивації заперечних моделей у діахронному аспекті. Особливу увагу приділено феномену граматичної надлишковості. Граматичну надлишковість визначають як внутрішню систематичність і керовану правилами поведінку мови, в якій дві чи більше її ознак виконують одну й ту саму функцію. Окреслений тип надлишковості засвідчено системою реченнєвого заперечення в межах запропонованих часових відрізків, схарактеризовано визначальні риси надлишковості з точки зору діахронної перспективи. Зміни, які мали місце у парадигмі заперечних маркерів давньо-, середньо-, ранньонововерхньонімецької, давньо-, середньоанглійської та ранньоновоанглійської мов, демонструють процес граматикалізації, ілюструють його матеріалом літературних пам’яток досліджуваних періодів. Встановлено, що структурні зміни у парадигмі реченнєвої негації мали поступовий, систематичний характер. Важливу роль у трансформації заперечної моделі відіграв принцип граматичної надлишковості у діахронії. Наразі актуальним залишається питання мотиваційних чинників формування заперечних конструкцій у синхронній та діахронній площині, з урахуванням як внутрішньомовних факторів, так і соціальної обумовленості історичного розвитку мови.