Психологічні студії

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ РОЗУМІННЯ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ДО ДОРОСЛОСТІ

2026-02-10T16:36:51+02:00

Перехід від підліткового віку до дорослості є однією з найдинамічніших і найформативніших фаз психологічного розвитку. Класичні теоретики, такі як Ерік Еріксон та Даніель Левінсон, наголошували на психосоціальних і структурних аспектах цього процесу, тоді як Джеффрі Арнетт пізніше запровадив концепцію ранньої дорослості як окремого етапу розвитку, який характеризується дослідженням, нестабільністю та зосередженістю на собі. Незважаючи на значний обсяг досліджень когнітивних і соціальних аспектів цього періоду, відносно мало уваги приділено емоційним механізмам, що формують адаптацію та ідентичність. Таким чином, рання дорослість може розглядатися як парадоксальний етап, одночасно відзначений максимальною свободою та мінімальною структурою, де особам доводиться орієнтуватися в невизначеності, автономії та емоційній складності. Метою статті є розгляд емоційного інтелекту як теоретичного підґрунтя для розуміння психологічної динаміки ранньої дорослості. Спираючись на моделі Саловея та Майєра, а також на соціально-компетентнісний підхід Ґоулмана, автор статті стверджує, що емоційний інтелект опосередковує взаємодію між когнітивним розвитком, афективною усвідомленістю та соціальним досвідом. Інтегруючи розвиткові, емоційні та нейробіологічні перспективи, автор пропонує, що емоційний інтелект забезпечує регуляторні та інтерпретативні механізми, за допомогою яких молоді дорослі перетворюють емоційну турбулентність на когерентність та саморозуміння. У цьому сенсі емоційний інтелект функціонує не лише як ресурс подолання стресу, а і як архітектура розвитку, що підтримує формування ідентичності, саморегуляцію та стійкість. Усвідомлення емоційного інтелекту як ключового компонента ранньої дорослості збагачує як теоретичні, так і практичні підходи до освіти, консультування та соціальної інтеграції, позиціонуючи емоції як рушійну силу на шляху до зрілої дорослості.

ОГЛЯД ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ІГРОВОГО РОЗЛАДУ, ЗАСНОВАНИХ НА ДОКАЗАХ

2026-02-10T16:43:09+02:00

У статті подано систематизований огляд сучасних психотерапевтичних методів лікування ігрового розладу (лудоманії), ефективність яких підтверджена доказовими даними. Метою дослідження є узагальнення наукових результатів останніх років щодо використання когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), експозиційної терапії (ЕТ), мотиваційного інтерв’ювання (МІ), онлайн-інтервенцій та комбінованих психотерапевтичних і фармакотерапевтичних підходів у лікуванні ігрової залежності. Методологічною основою роботи став аналіз рандомізованих контрольованих досліджень, систематичних оглядів і метааналізів, опублікованих у 2018–2023 роках у базах PubMed, Scopus, Web of Science і PsycINFO. Результати показують, що когнітивно-поведінкова терапія залишається основним методом лікування ігрового розладу з високим рівнем доказової ефективності (Hedges’ g = -0,71; p < 0,01), спрямованим на корекцію когнітивних викривлень, формування навичок контролю імпульсів і профілактику рецидивів. Експозиційна терапія, заснована на принципах десенсибілізації, сприяє зниженню потягу до азартних ігор і демонструє значний ефект (Hedges’ g = -1,01; p < 0,001). Мотиваційне інтерв’ювання підвищує готовність до змін і прихильність до лікування, особливо у комбінації з КПТ. Онлайн-програми та мобільні застосунки, що базуються на принципах КПТ, забезпечують доступність психотерапії та мають помірну ефективність (g ≈ 0,41; p < 0,05). У складних клінічних випадках ефективними виявляються комбіновані підходи, що поєднують психотерапію та фармакотерапію із застосуванням інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та антагоністів опіоїдних рецепторів. В Україні, згідно з клінічним протоколом МОЗ (2024), рекомендовано використання КПТ, МІ і фармакотерапії у разі тяжких форм залежності. Проте залишається потреба у розширенні доступності психотерапевтичної допомоги та розвитку спеціалізованих програм підготовки фахівців із ментального здоров’я. Зроблено висновок, що доказові психотерапевтичні методи є найбільш ефективним і безпечним підходом до лікування ігрового розладу. Їх упровадження у клінічну практику підвищує якість лікування, знижує ризик рецидивів і сприяє соціальній реабілітації пацієнтів.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СТУДЕНТІВ

2026-02-11T08:20:33+02:00

У статті описано, що емоційний інтелект є системним утворенням, яке включає когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти, що визначають ефективність соціальної взаємодії. З’ясовано, що емоційний інтелект розглядається як важливий чинник соціальної компе- тентності, адаптації, комунікативної ефективності та психологічного благополуччя людини. У студентському віці розвиток емоційного інтелекту безпосередньо впливає на якість між- особистісних стосунків, соціальну адаптацію та психологічну стійкість. Встановлено, що емоційний інтелект є інтегративною характеристикою особистості, яка відображає здатність усвідомлювати власні та чужі емоції, регулювати емоційні стани, спів- переживати та ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Підкреслено, що у студентському віці розвиток емоційного інтелекту має особливе значення, оскільки саме цей період харак- теризується активним становленням особистості, пошуком власної ідентичності, формуван- ням міжособистісних зв’язків і професійних орієнтацій. Емоційна компетентність у цей час забезпечує ефективну соціальну взаємодію, запобігає конфліктам, сприяє розвитку емпатії та лідерських якостей. Аналіз результатів показав, що більшість студентів мають середній або вище середнього рівень розвитку емоційного інтелекту (понад 75% вибірки). Найвищі показники продемонстровано за шкалами емпатії та усвідомлення емоцій, тоді як емоційна саморегуляція вияви- лася менш розвиненою. Підвищення рівня та розвитку емоційного інтелекту можливе шляхом цілеспрямованих освітніх і тренінгових програм, спрямованих на розвиток емпатії, саморегуляції та комунікативної культури. Результати проведеного дослідження підтверджують теоретичні положення про значущість емоційного інтелекту в системі міжособистісних стосунків студентів і вказують на необхідність його цілеспрямованого розвитку у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ НАДМІРНОЇ ВІРТУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ

2026-02-11T08:38:43+02:00

У статті висвітлено соціально-психологічні наслідки надмірної віртуалізації інформаційного простору для професійного становлення майбутніх лікарів. На основі поєднання сучасних українських та міжнародних досліджень проаналізовано динаміку змін, що відбуваються у структурі професійної ідентичності студентів-медиків під впливом цифрових технологій, симуляційного навчання, віртуальної та доповненої реальності, а також постійного перебування у цифровому середовищі. Теоретичний блок окреслює ключові концепції віртуалізації, феномен інформаційного перенасичення, формування синтетичних форм комунікації та вплив цифрової взаємодії на мотиваційну й емоційно-регулятивну сфери майбутніх фахівців. Емпірична частина статті представлена даними дослідження вибірки студентів 3–5 курсів медичних університетів, спрямованого на виявлення ризиків фрагментації професійної ідентичності, зниження стресостійкості, емоційного виснаження, послаблення рефлексивної здатності та зростання залежності від цифрових форм навчання. Використані методики дали змогу встановити, що надмірна залученість до віртуального простору корелює зі зниженням здатності до емпатійного контакту, а також із труднощами формування стійкого професійного «Я-образу». Окрему увагу приділено феномену «віртуальної компетентності», яка, з одного боку, стає ресурсом професіоналізації, а з іншого – формує ризики поверхневого засвоєння знань і переорієнтації на швидкі цифрові підказки замість розвитку клінічного мислення. Результати дослідження свідчать, що збалансоване поєднання онлайн- та офлайн-форм навчання, розвиток критичного мислення, цифрової гігієни та емоційної регуляції є ключовими факторами підтримки здорового професійного становлення майбутніх лікарів у високовіртуалізованому суспільстві. Запропоновано низку рекомендацій для освітнього процесу, спрямованих на зменшення негативних наслідків віртуалізації та підсилення адаптаційних ресурсів студентів. Стаття підкреслює важливість формування цілісної професійної ідентичності у майбутніх медиків як передумови їхньої психологічної стійкості, професійної надійності та відповідальної медичної практики в умовах цифрової трансформації.

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ТРАВМАТИЧНОЇ ПОДІЇ НА ФОРМУВАННЯ ПТСР У КЛІЄНТА: ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ТА ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІ ТЕХНІКИ

2026-02-11T08:47:13+02:00

У статті описано особливості впливу травматичної події на формування ПТСР у людини, викладено рекомендації щодо психологічного супроводу та практичного застосування психотерапевтичних технік. Виклики війни або інші катаклізми можуть спричиняти спектр емоційних, когнітивних і фізіологічних порушень, інтенсивність яких можуть формувати низку психологічних та ментальних симптомів. Кожна людина реагує на стресогенні подразники в індивідуальний спосіб. Здебільшого людина здатна адаптуватись до впливу подразників на життєдіяльність. Водночас певний відсоток людей зазнає руйнівного впливу події, що може призвести до потенційної паталогізації. Ефективна діагностика допоможе чітко визначити ступінь та інтенсивність порушень, а подальша побудова клінічного формулювання буде ефективною в застосуванні клінічних протоколів втручання. З огляду на професійні джерела, відомо, що значну ефективність у роботі з наслідками травматичних подій демонструють травма-орієнтовані підходи, зокрема когнітивно-поведінкова терапія другої та третьої хвилі, травмофокусована терапія та EMDR. Їхня ефективність є доведеною, а дані підходи вважаються науково доказовими. Водночас тривалість психотерапії в більшості з цих методів є перешкодою, адже не завжди клієнт із порушеною повсякденною діяльністю спроможний очікувати на покращення протягом тривалого часу. Сучасний психолог має володіти низкою технік, які забезпечать пацієнту значне покращення в найкоротший час, а самі інтервенції повинні бути простими у застосуванні для клініциста і легко сприйматися клієнтом. Для фахівців навчальний процес опанування цих технік повинен бути інтенсивним і відносно короткотривалим. Більшість адаптованих методик повинна базуватись на доказовості травмоорієнтованих підходів.

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: СУТНІСТЬ, ЗАВДАННЯ, СТРУКТУРА

2026-02-11T08:52:08+02:00

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз феномена психологічної реабілітації, яку розглянуто як комплекс взаємопов’язаних медико-психологічних, освітніх і соціальних впливів. Ці заходи спрямовані на відновлення, коригування психічних функцій і станів або компенсування їх порушень, а також на покращення особистісного й соціального функціонування осіб, які зазнали психічної травматизації. Визначення цілей психологічної реабілітації дає змогу окреслити її основні завдання, наповнення, організаційну структуру, необхідні ресурси й учасників процесу, а також встановити відповідальність органів управління та посадових осіб за планування, реалізацію і координацію заходів, спрямованих на відновлення психічної стабільності військовослужбовців в екстремальних умовах бойової діяльності. Розгляд завдань психологічної реабілітації дає можливість виокремити ключові складники та інструменти, що формують систему соціально-психологічної реабілітації. До них належать психологічні, медико-біологічні та організаційно-педагогічні компоненти. У процесі соціальної реабілітації особливо важливу роль відіграють події суспільного життя та найближче соціальне оточення військовослужбовців, у зв’язку з чим цей напрям є одним із провідних у загальній системі реабілітаційних заходів. У роботі охарактеризовано специфіку надання першої медичної допомоги в умовах бойових дій, яка фактично розпочинає етап медичної реабілітації. Навіть нетривале покращення самопочуття військовослужбовців сприяє налагодженню контакту з ними та підсилює віру в позитивну динаміку стану і можливість одужання. Вагомість медичних заходів у відновленні психічної стабільності полягає не лише у використанні психотропних препаратів, що нормалізують емоційну сферу, а й у створенні умов для ефективного та цілеспрямованого психологічного впливу. Для військовослужбовця, який зазнав психічної травми, суттєвим є відчуття уваги, підтримки та співпереживання з боку оточення, а також своєчасне отримання необхідної допомоги. Перемикання уваги з фіксації на хворобливих переживаннях і уявленнях позитивно впливає на емоційний стан та загальне самопочуття травмованої особи. У статті також представлено комплекс засобів психологічної реабілітації, а також методи й форми впливу на психіку військовослужбовців.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОГРАМИ ПОДОЛАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ФРУСТРОВАНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

2026-02-11T09:00:57+02:00

У статті представлено результати експериментального дослідження, спрямованого на подолання професійної фрустрованості вчителів початкової школи в умовах реформування освіти та соціально-політичної нестабільності в Україні. Обґрунтовано актуальність проблеми, пов’язаної зі зростанням психоемоційного навантаження педагогів у контексті воєнних дій, дистанційного навчання та трансформацій освітньої системи. Визначено теоретико-методологічні засади побудови експериментальної програми, що базується на принципах особистісного, діяльнісного, акмеологічного та андрагогічного підходів. Презентовано програму, яка включала навчально-тематичний та дистанційний тренінги, науково-методичні заходи, індивідуальні й групові консультації, а також психологічний супровід у межах професійних спільнот. Представлено результати емпіричного лонгітюдного дослідження, у якому взяли участь 124 учителі початкових класів із різних регіонів України, з яких 38 осіб склали експериментальну групу, та яке проводилось протягом 2021–2023 років. Результати емпіричного дослідження засвідчили статистично значущу позитивну динаміку: зниження рівня професійної фрустрованості з високого та середнього до низького, трансформацію неконструктивних фрустраційних реакцій у конструктивні, підвищення рівня психологічної готовності до подолання професійних труднощів і розвиток фрустраційної толерантності. Отримані результати підтверджують ефективність створених психологічних умов, які забезпечують відновлення професійного потенціалу вчителів, формування їхньої психоемоційної стійкості та готовності до професійного саморозвитку. Реалізація експериментальної програми довела її дієвість як моделі психологічного супроводу педагогів у системі післядипломної освіти, що сприяє стабілізації освітнього середовища й підвищенню якості педагогічної діяльності в умовах сучасних викликів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

2026-02-11T09:04:46+02:00

У статті описано психологічні особливості резильєнтності на різних етапах функціонування особистості. Зазначено, що резильєнтність являє собою динамічну властивість особистості, яка засвідчує про психологічну стійкість, здатність людини успішно адаптуватися, відновлюватися та «гнутися, але не ламатися» під тиском складних життєвих обставин (стресів, травм, загроз), зберігаючи психологічне здоров’я і навіть зростаючи через досвід. Підкреслено, що резильєнтність є результатом поєднання генетики, психологічного та фізичного здоров’я, а також навколишнього середовища. Показано, що в ранньому дитинстві важливо, щоб діти мали якісний догляд та можливості для навчання, належне харчування та підтримку сімей, щоб сприяти позитивному розвитку когнітивних, соціальних та саморегуляційних навичок. Такі діти, зазвичай, проявлють резильєнтність перед обличчям негараздів, якщо їхні фундаментальні захисні навички та стосунки продовжують функціонувати та розвиватися. Визначено такі фактори впливу на резильєнтність молодої особистості як рівень оцінки своїх здібностей; комунікативна сфера особистості; наявність реалістичних планів; вміння відстояти свої позиції; наявність життєвих цінностей; наявність надій щодо чогось; вміння вирішувати проблеми самостійно. Виділено модель резильєнтності дорослої особистості та виокремлено її складові: оптимізм; соціальні контакти; самопроєктування; самоставлення; цілі; сенс; почуття відданості значущій справ що надає сміливості, рішучості та життєвих сил. Проаналізовано особливості прояву резильєнтності серед осіб поважного віку, як концепцію здоров’я, шляхом збільшення ресурсів, доступних для людей похилого віку, де найбільший позитивний вплив має сприятливе родинне середовище, так само як і унікальний баланс між втратами, пов’язаними з вразливістю й обмеженнями ресурсів, та потенційними здобутками, які базуються на життєвій мудрості, достатньому досвіді, відносної автономії, що можуть забезпечувати специфічний контекст для прояву резильєнтності.

РОЛЬ КОМПОНЕНТІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ У ФОРМУВАННІ КОНСТРУКТИВНОГО КОПІНГУ ТА МІНІМІЗАЦІЇ ДЕЗАДАПТИВНИХ ПРОЯВІВ У ВЕТЕРАНІВ БОЙОВИХ ДІЙ

2026-02-11T09:13:47+02:00

У статті висвітлюється актуальна проблема соціально-психологічної адаптації ветеранів бойових дій в умовах реінтеграції у цивільне середовище, оскільки неефективна адаптація є прямим провісником зростання ризиків соціальної ізоляції та психічних розладів. Саме тому теоретичний аналіз визначив, що життєстійкість є ключовим внутрішнім ресурсом, що забезпечує здатність особистості протистояти травматичному досвіду, тоді як копінг виступає механізмом реалізації цього ресурсу. Проте емпіричний зв’язок між життєстійкістю, копінгом та адаптацією саме у вибірці українських ветеранів залишається недостатньо обґрунтованим. Це зумовило мету дослідження – емпіричне обґрунтування ролі компонентів життєстійкості як ключового психологічного ресурсу у формуванні конструктивних копінг-стратегій, що забезпечують мінімізацію дезадаптивних проявів. У межах емпіричного дослідження було проаналізовано рівень життєстійкості, домінантні копінг-стратегії та показники соціально-психологічної адаптації 35-ти ветеранів із застосуванням U-критерію Манна-Уітні для порівняльного аналізу груп. Встановлено, що ветерани з високим рівнем життєстійкості значно частіше використовують конструктивний, проблемно орієнтований копінг, що призводить до успішної реінтеграції. Натомість дефіцит життєстійкості чітко корелює з домінуванням дезадаптивних стратегій (уникнення), підвищуючи ризик соціальної ізоляції. Таким чином, емпірично доведено, що життєстійкість опосередковує вибір копінгу і є критичним предиктором успішності адаптації. Практичне значення дослідження полягає у наданні наукового обґрунтування для ранньої ідентифікації груп ризику та розробки цільових програм психологічної реабілітації, сфокусованих на розвитку компонентів життєстійкості.

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ТРИВАЛОГО ТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСУ

2026-02-11T09:17:40+02:00

У статті висвітлено критичний етап підліткового віку (10–19 років, згідно з ВООЗ) як період швидкого фізичного, когнітивного та психосоціального зростання та формування поведінкових моделей (харчування, активність, вживання речовин, сексуальна активність), які впливають на добробут протягом усього життя. Підлітковий вік є періодом великих перспектив, але також етапом підвищеного ризику. Для здорового розвитку підлітки потребують інформації (зокрема, всебічної статевої освіти), життєвих навичок, відповідних медичних послуг та безпечного, сприятливого середовища. Підлітковий вік є також етапом вразливості до проблем психічного здоров’я (депресія, тривога, самотність), оскільки збільшення кількості життєвих подій сприяє стресу, а молодь може не мати навичок його подолання. В Україні проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації прав підлітків у сфері охорони здоров’я» (2019) пропонував визначити підлітковий вік як 10–18 років. Ключова мета проєкту законодавчого акта – надати підліткам із 14 років право на самостійний доступ до інформації про здоров’я та згоду на медичне втручання. Проєкт Закону (№ 4586-ІХ) був включений до порядку денного ВРУ, але не був ухвалений як закон. В умовах війни дослідження психологічного стану підлітків значно активізувались, особливо у 2022 та 2024 роках, з акцентом на вивченні впливу тривалого травматичного стресу (ТТС). Обговорюються дві концепції: ТТС як експозиція, тобто сам факт життя в умовах хронічної, неперервної загрози, цей підхід наголошує на необхідності зміни соціального контексту для зникнення симптомів; ТТС як реакція, тобто прояв поведінкових, когнітивних та емоційних симптомів, які можна дослідити кількісними показниками. Наявні емпіричні дослідження підтверджують, що депресія, тривожність та ПТСР є значущими предикторами ТТС у підлітків, що свідчить про домінування емоційно-афективних розладів. Наголошено на необхідності розмежування ТТС та ПТСР у діагностуванні та плануванні спеціалізованих психологічних інтервенцій з огляду на специфіку тривалої небезпеки. Перспективи дослідження включають емпіричне вивчення реакції на ТТС, розробку спеціалізованих інтервенцій та проведення лонгітюдного дослідження динаміки реакції.

РОЛЬ СЕНСУ ЖИТТЯ ТА ДУХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК ЧИННИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ МОЛОДІ У ПЕРІОД ВІЙНИ

2026-02-11T09:21:21+02:00

У сучасних умовах війни особливої актуальності набуває проблема пошуку внутрішніх духовно-смислових ресурсів, які допомагають молодим військовослужбовцям зберігати психологічну рівновагу, витримку та здатність діяти ефективно в екстремальних ситуаціях. У статті розглядаються теоретичні засади розуміння феноменів сенсу життя та духовного потенціалу як провідних чинників психологічної стійкості молодих військових. Підкреслюється, що саме духовний потенціал особистості є основою смисложиттєвої орієнтації, внутрішньої сили, моральної стійкості та здатності знаходити значення у випробуваннях війни та післявоєнного періоду. Представлено результати теоретико-емпіричного аналізу, проведеного серед молодих військовослужбовців віком 18–35 років, які виконують свої завдання у воєнний період. У дослідженні застосовано стандартизовані психодіагностичні методики: «Тест смисложиттєвих орієнтацій» Д. А. Леонтьєва (адаптація), «Тест життєстійкості» С. Мадді (адаптація Д. А. Леонтьєва) та «Шкалу життєстійкості» Коннора–Девідсона (CD-RISC-10, Connor– Davidson Resilience Scale). Отримані результати засвідчили, що високий рівень усвідомленого сенсу життя, орієнтація на цінності служіння та розвинений духовний потенціал істотно підсилюють показники життєстійкості, відповідальності, самоконтролю й конструктивного подолання стресових ситуацій. Таким чином, сенс життя та духовний потенціал виступають ключовими чинниками психологічної стійкості молодих військовослужбовців у період війни, формуючи внутрішню опору, почуття мети та віру у значущість власних дій. Перспективним напрямом подальших досліджень є розроблення психопрофілактичних програм для військових, спрямованих на розвиток духовно-смислових ресурсів і формування резилієнтності в умовах бойових і посттравматичних викликів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПЕРЕЖИВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КРИЗ І ПРИЗУПИНЕННЯ КАР’ЄРНОГО РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІВ-КОНСУЛЬТАНТІВ

2026-02-11T09:27:17+02:00

Дослідження присвячене аналізу професійних криз психологів-консультантів, що виступають важливим феноменом у психології праці і розвитку. Професійна криза визначається як багатовимірне явище, що виникає на перетині внутрішніх ресурсів фахівця і вимог професійного середовища. У статті розглянуто провідні теоретичні підходи до аналізу криз: модель життєвого і професійного розвитку Д. Супера, концепції Е. Гінзберга та Д. Голланда, теорію стресу Г. Сельє, концепції професійного вигорання К. Маслач і С. Джексон. Дослідники висвітлюють психологічні чинники криз, серед яких – дисгармонія між професійною роллю і власними цінностями, емоційне виснаження, недостатня самооцінка і рефлексивність. Значну роль відіграють організаційні фактори – відсутність інституційної підтримки, обмежені кар’єрні перспективи, перевантаження, низька оплата. Таблиця систематизує внутрішні, мотиваційні та організаційні чинники призупинення кар’єрного розвитку. Емпіричні дані онлайн-опитування 78 психологів-консультантів підтверджують комплексність кризових явищ: 4% респондентів основним фактором назвали емоційне навантаження, 25% – невідповідність цінностей і діяльності, 20% – нестачу компетентностей. Найефективнішими стратегіями подолання криз визнано супервізію та інтервізію (40%), підвищення професійної компетентності (30%) і роботу над емоційною регуляцією (20%). Особлива увага приділяється практичним аспектам діяльності консультанта, адаптації до різних аудиторій та застосуванню сучасних технологій кар’єрного супроводу, що підвищує професійну стійкість і знижує ризики кризових переживань. Стаття демонструє, що інтеграція теоретичних підходів, психологічних механізмів і практичних стратегій дозволяє ефективно підтримувати професійний розвиток і мінімізувати негативні наслідки криз у психологів-консультантів.

ОСОБИСТІСНІ ПРЕДИКТОРИ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ: МЕДІАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ В МОДЕЛІ HEXACO

2026-02-11T11:36:45+02:00

Це дослідження представляє аналіз особистісних рис у прогнозуванні основних стратегій копінг-поведінки молодих людей, що починають свій шлях у правоохоронній сфері. Нашою основною метою було дослідити, чи впливають особистісні риси (HEXACO) на різні адаптивні або неадаптивні стратегії подолання стресу. Дизайн дослідження передбачав низку послідовних регресійних та медіаційних аналізів із рядом змінних за шкалою Bref-Cope, Шкалою дослідження копінг-поведінки у ситуаціях небезпеки та шестивимірною особистісною моделлю HEXACO. Вибірку дослідження склали 128 молодих людей 17–19 років у період після табірних зборів із декількох українських закладів вищої освіти з особливими умовами навчання. Дані були проаналізовані за допомогою JASP 0.95.3 та STATISTICA 13.3. Результати засвідчили, що така особистісна риса, як емоційність, виступає найбільш значущим предиктором у регресійних моделях та безпосередньо підсилює ймовірність використання окремих типів копінгу, зокрема проблемно орієнтованої стратегії, емоційно орієнтованої стратегії, уникаючого копінгу. Виявлено наявність низки непрямих ефектів: така особистісна риса, як сумлінність, продемонструвала значущий від’ємний медіаційний ефект, що вказує на супресію прямого ефекту непрямими впливами (suppression effect). Зв’язок емоційності з різними медіаторами (насамперед із сумлінністю) в окремих моделях створює протилежно спрямовані непрямі ефекти, які частково або повністю нівелюють прямий вплив. Наявність конкурентної медіації акцентує увагу на важливості врахування різних шляхів впливу особистісних рис на копінг-стратегії, а також на потребі аналізувати як прямі, так і опосередковані ефекти в дослідженнях копінг-поведінки.

ОСОБЛИВОСТІ ПОДРУЖНІХ ВЗАЄМИН, ЩО ДЕТЕРМІНУЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

2026-02-11T11:43:49+02:00

У публікації проаналізовано специфіку повернення учасників бойових дій до родинного кола. Цей процес реінтеграції є складним та охоплює багато рівнів, включаючи психологічні, соціальні та побутові труднощі, що позначаються як на самих ветеранах, так і на їхніх близьких. Встановлено, що бойовий досвід часто стає причиною психологічних травм, які згодом можуть трансформуватися у розлади психіки та перешкоджати повноцінній соціалізації у мирному середовищі. Вплив війни змінює поведінкові патерни особистості, що, своєю чергою, вимагає перебудови стосунків із партнером та адаптації до нових життєвих реалій. Окрім психологічних аспектів, вагому роль відіграють фінансові чинники. Процес адаптації до цивільного ринку праці, небажання або неможливість повернутися до попередньої професії можуть спричинити тимчасові матеріальні труднощі, особливо у разі, коли військовослужбовець забезпечував основний дохід сім’ї. Наукові розвідки вказують на те, що вагомою перешкодою у стосунках стають комунікативні бар’єри. Специфіка військової служби, яка базується на субординації та чіткому виконанні команд, часто унеможливлює швидке перемикання на гнучку та емоційно відкриту модель спілкування в родині. Ситуація ускладнюється почуттям відчуженості ветерана або його свідомим небажанням ділитися травматичним досвідом задля збереження спокою близьких. Ефективна реінтеграція вимагає комплексного підходу: залучення фахівців із ментального здоров’я, сімейної терапії та проходження реабілітаційних курсів. Водночас успіх адаптації значною мірою залежить від ресурсності самої родини, тобто її здатності проявляти толерантність та надавати емоційну підтримку в цей перехідний період.

ВІД ДЕЗАДАПТАЦІЇ ДО ІНТЕГРАЦІЇ: ЕМОЦІЙНО-ПОВЕДІНКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОСІБ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ (АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ)

2026-02-11T11:48:28+02:00

Сучасний спосіб життя, насичений стресами, психоемоційними навантаженнями та інформаційним перевантаженням, створює серйозні ризики для здоров’я зорової системи людини. Мета дослідження полягала в аналізі впливу порушень зору на емоційно-поведінкову сферу особистості та систематизації психологічних механізмів адаптації до умов зорової депривації. В осіб із порушеннями зору спостерігається підвищена частота емоційних реакцій, пов’язаних із напруженням, фрустрацією та емоційною лабільністю. Ці прояви особливо виражені за умов недостатньої адаптації до соціального та фізичного середовища. Актуальність розвитку комплексної психологічної допомоги незрячим та слабозорим людям в Україні зростає у зв’язку зі збільшенням кількості таких осіб. Реалізація інтегрованого підходу до психологічної, соціальної та реабілітаційної підтримки є не лише медичною чи соціальною потребою, але й важливим кроком до формування сильного, здорового суспільства, здатного ефективно долати наслідки кризових явищ сучасності. Порушення зору є мультифакторіальною проблемою, що потребує інтеграції медико-психологічних, педагогічних та соціальних підходів. Ефективна допомога має ґрунтуватися на розумінні психофізіологічних особливостей осіб із зоровою патологією. Характер емоційно-поведінкових порушень суттєво корелює з віком настання сліпоти. У разі вроджених порушень спостерігається більш висока адаптаційна здатність, тоді як набута сліпота потребує інтенсивнішого психологічного супроводу. В осіб із порушеннями зору формується характерний комплекс емоційних станів, що включає патологічну тривожність, астено-депресивні прояви, фрустраційні реакції, емоційну лабільність та специфічні фобії. Для наданні ефективної допомоги зазаначеній категорії осіб в Україні необхідно здійснити такі кроки: розробити та впровадити державні програми підтримки осіб із порушеннями зору; забезпечити підготовку фахівців зі спеціалізованою освітою для нових реабілітаційних центрів; активно використовувати міжнародний досвід та ресурси у сфері психологічної допомоги й реабілітації.