Психологічні студії

ЗВ’ЯЗОК МІЖ КОНТРОЛЕМ НАД РОБОТОЮ, ПРОФЕСІЙНИМ БЛАГОПОЛУЧЧЯМ І ПОТРЕБАМИ ОСОБИСТОСТІ

2024-12-12T14:42:21+02:00

Контроль на робочому місці розглядається як потенційний предиктор професійного благополуччя через зв'язок з індивідуальними потребами працівника відповідно до мотиваційно-ціннісної моделі професійного благополуччя, яка представляє його як інтегрований стан, що формується у зв'язку з тим, наскільки у професійній діяльності реалізовано потреби особистості, з урахуванням індивідуальних цінностей. Метою дослідження є визначення характеру взаємозв’язку між сприйманим контролем над роботою, потребами та професійним благополуччям особистості. У дослідженні взяли участь 92 академічних працівники університетів, відібраних методом випадкового відбору. Відповідно до мети дослідження був застосований метод поперечного зрізу з використанням Анкети задоволення потреб (Porter, 1961), Шкали задоволеності роботою (Spector, 2022), Шкали контролю над роботою (Dwyer, & Ganster, 1991). Проведене дослідження дозволило підтвердити, що почуття контролю є невід’ємною частиною професійного благополуччя. Одержані результати виявили помітний позитивний зв’язок між сприйманим контролем над роботою та професійним благополуччям працівників. Встановлено позитивні кореляції з відчуттям безпеки, задоволеністю соціальних потреб, потребою в повазі та самореалізації. Встановлено також тісний зв’язок між загальними показниками задоволеності потреб: з показником невідповідності між бажаним станом задоволеності потреб і його реальним станом та індексом задоволеності потреб, – які показують, що при зростанні контролю над роботою рівень задоволеності потреб працівників також зростає. Перспективою подальших досліджень має бути перевірка нелінійних зв’язків між контролем над роботою та професійним благополуччям, зокрема посередницької ролі індивідуальних потреб працівників у взаємозв’язку між сприйманим контролем над роботою та професійним благополуччям.

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

2024-12-12T15:20:37+02:00

Україна протягом незалежності потерпає від перманентних криз. Спочатку були кризи економічного характеру (депресійні 90-і роки), потім політичного (вибори, Майдани), біологічного (пандемія COVID-19), а тепер і військового (загарбницька війна росії). Такі виклики важко витримати дорослій людині, а тим паче важко молоді і дітям. Тому важливим є відновлення психологічного здоров’я і формування стресостійкості особистості. Для подолання травмівних криз потрібно залучити практичний досвід інших країн, а серед них, в першу чергу, Європейського Союзу, оскільки від червня 2024 року Україна має статус кандидата на вступ в ЄС. В роботі розглянуто напрацювання інституцій Європейського Союзу щодо визначення стану психічного здоров’я, виділення найбільш уразливих груп, розробки програм і проектів найкращих і перспективних практик психічного здоров’я. Відправною точкою для нового Комплексного підходу до психічного здоров’я запровадженого Європейською комісією громадського здоров’я є комунікація, тобто поєднання зусиль інституцій різних сфер життя, від яких залежить психічне здоров’я: зайнятість, освіта, культура, цифровізація, навколишнє середовище тощо. Оскільки психічне здоров’я виходить за рамки особистих та сімейних проблем та є основою для продуктивної економіки та інклюзивного суспільства, то одним з елементів здоров’я суспільства є обізнаність про те де і яку допомогу можна знайти, як отримати підтримку та високоякісне лікування. Щоб скористатися найкращими європейськими практиками подано посилання на Репозиторій ЄС про перспективні практики психічного здоров’я, проекти ЄС, EU4Health, Програми розвитку ООН, Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця для України щодо покращення психічного здоров’я та психосоціальної підтримки найбільш уразливих верств населення, включаючи дітей, жертв війни, мігрантів і тих, хто повертається, для навчання вчителів, соціальних працівників та медичного персоналу первинної ланки, психологічного відновлення психологів ДСНС.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В УМОВАХ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ЗАГРОЗИ

2024-12-12T15:47:10+02:00

У статті окреслено особливості формування національної ідентичності в умовах екзистенційної загрози. Переживаючи досвід різних форм національної солідарності, люди засвоюють спільні переконання, що лежать в основі національної ідентичності. Переконання розглядаються як уявлення про світ, які вважаються істинними, незалежно від того, чи підтверджено це об’єктивно. Переконання національного рівня можна розглядати як спільні уявлення співвітчизників, ціннісно й емоційно значущі для них, які стосуються важливих для них тем і проблем, а також сприяють позитивній самооцінці та відчуттю власної унікальності членів національної спільноти. Трансформацію переконань спричинюють масштабні події, зокрема загрозливі. Зміна глибоко вкорінених спільних переконань передбачає зміну значень й сенсів національної ідентичності. Зміни спільних переконань відбуваються впродовж тривалого часу. Навіть коли відбуваються події, пов’язані зі стрімкою зміною безпекових умов, з загостренням чи пом’якшенням національних загроз – початок війни чи встановлення тривалого миру, спільні переконання змінюються поступово. Загрози для країни можуть бути зовнішні, внутрішні, глобальні. Екзистенційною для країни є загроза, яка проблематизує саме її існування як держави, відповідно, й пов’язаної з нею національної ідентичності. Стверджується, що спільні переконання та національна ідентичність можуть бути різною мірою мілітаризованою; це виявляється в комплексі переконань та почуттів. Наприклад, якщо країна переживає значну військову загрозу, то в ній формується комплекс переконань вимушеного мілітаризму. В умовах екзистенційної загрози зазначені переконання представлено в свідомості громадян, також вони транслюються у системі освіти в процесі формування національної ідентичності школярів. Наводяться історичні і сучасні приклади.

ЯВИЩЕ АДАПТАЦІЇ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2024-12-12T15:58:23+02:00

У даній статті проводиться вияв проблеми та специфіки адаптації в межах залучення аспекту соціального прояву. Стаття присвячена аналізу проблеми адаптації у соціальному середовищі, як в умовах стабільності, так і у періоди кризових змін. Адаптація розглядається як багатогранний процес, що охоплює аспекти пристосування до соціальних нормативних вимог, як елемент усталеного нормативного прояву поведінки в межах окремого суспільства як такого. В роботі розглядаються різні компоненти цього явища, такі як стабільність соціальних елементів та їх вплив на адаптаційні процеси в соціальному середовищі. Актуалізується та акцентується увага на тому, що важливим залишається аспект важливості залучення соціальних інституцій, оскільки в багатьох проявах вони можуть забезпечити явище функціонування суспільства та може сприяти залученню індивіда до середовища. Також акцентується та наголошується увага на тому, що прояв нестабільності який може виникати викликає за собою прояв кризового залучення, ускладнює за своєю суттю адаптаційний процес в межах соціального середовища. Наголошено увагу на тому, що адаптація в умовах кризової та соціальної трансформації виявляє свою важливість, оскільки виникає явище складності врахування зовнішніх умов, що за своєю суттю веде до проблеми здатності індивіда швидко та ефективно реагувати на кризовий прояв в межах усталеного соціального середовища, що своєю чергою веде до актуалізації та необхідності дослідження нових підходів до соціальної адаптації, з урахуванням наявних сучасних викликів соціального середовища та функціонування в межах соціального прояву. В межах роботи явище адаптації у соціальному прояві розглядається, як один з основних компонентів життя як особистості, так й соціального середовища, що за своєю суттю забезпечує явище стійкості та здатності до регуляції.

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД ЯК НАСЛІДОК ПЕРЕЖИТОГО ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ ОСОБИСТОСТІ

2024-12-12T16:09:25+02:00

У запропонованій статті наводиться теоретичний аналіз проблеми виникнення посттравматичного стресового розладу, як наслідку пережитого травматичного досвіду. У психології все більше уваги приділяється психологічній травмі та її впливу на людину і перспективу її життя. Психологічна травма становить для людини не меншу небезпеку, а ніж фізична, і може набагато сильніше і глибше вплинути на її здоров’я, ніж фізичне захворювання, тому необхідно досліджувати цю проблему для подальшого ефективного вирішення. Травматична подія є ключовим тригером для розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР), оскільки саме через пережитий стрес, загрозу життю чи безпеці, відбувається порушення психічної рівноваги людини. Травма може бути наслідком війни, фізичного або психологічного насильства, стихійного лиха, аварії чи будь-якої події, яка викликає сильне почуття страху, безпорадності чи жаху. ПТСР формується внаслідок того, що психіка не в змозі повністю інтегрувати та опрацювати травматичний досвід, через що цей досвід зберігається у вигляді нав'язливих спогадів, флешбеків і високого рівня стресу, який зберігається навіть після завершення загрозливої події. Метою цього дослідження було вивчити вплив травматичного досвіду на людину та на її перспективи життя. Методологія дослідження поєднала теоретичний аналіз літератури, основною метою якого було визначення поняття посттравматичний стресовий розлад, як наслідок пережитого травматичного досвіду. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це психічний стан, що виникає внаслідок пережиття важких травматичних подій, таких як війна, насильство, аварії або катастрофи. ПТСР проявляється у формі повторюваних нав'язливих спогадів, нічних кошмарів, сильного стресу і уникання ситуацій, пов'язаних із травмою. Серед характерних симптомів ПТСР ‒ підвищена тривожність, дратівливість, депресивний настрій і труднощі зі сном, що негативно впливає на повсякденне функціонування людини. У статті розглядаються основні фактори ризику, пов’язані з розвитком ПТСР, а також сучасні методи його діагностики. Варто звернути особливу увагу на роль соціальної підтримки та адаптивних стратегій, що сприяють покращенню психічного здоров'я осіб з ПТСР. У дослідженні використано комплекс психодіагностичних методів діагностики та виявлення ПТСР, результати якого плануються бути використаними в низці наукових публікацій. Стаття акцентує увагу на комплексному підході до розуміння наслідків ПТСР і важливості раннього втручання для мінімізації його тривалих впливів на якість життя пацієнтів.

ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНЕ СТАНОВЛЕННЯ ТА САМОРОЗВИТОК ЛІКАРЯ: ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ

2024-12-13T08:04:11+02:00

Мета статті полягає у вивченні сучасних підходів дослідження проблеми особистісного та професійного становлення лікаря, з метою поліпшення умов його особистісного становлення. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних засадах, що випливають з особливостей професійної діяльності у рамках загальнопсихологічної теорії діяльності, специфіки та особливостей професійної діяльності лікаря, психологічного забезпечення професійного становлення лікаря на різних етапах професійної підготовки. Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні теоретичного аналізу проблеми особистісного та професійного становлення фахівця та визначенні психологічних особливостей особистісного і професійного становлення лікаря, а також у розширенні знань про психологічні особливості та умови саморозвитку фахівця. Професійне становлення особистості розуміємо як певні етапи опанування обраною професією, що обумовлені не лише системою професійної освіти, фахової підготовки та специфікою практичної діяльності, а й індивідуально-психологічними властивостями особистості та особливостями саморегуляції власного професіогенезу. Професійне становлення лікаря неможливі без урахування основних положень компетентнісного підходу і вимагає від особистості усвідомлення індивідуально-психологічних особливостей, професійно важливих якостей та ототожнення себе із професією, адже професійний контекст формує підґрунтя для реалізації особистісних психологічних тенденцій становлення особистості фахівця.

ЗВ’ЯЗОК ЗДАТНОСТІ ДО МАЙНДФУЛНЕС ЗІ СТРЕСОСТІЙКІСТЮ УКРАЇНЦІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2024-12-13T08:32:41+02:00

Дослідження зв’язку здатності особистості до майндфулнес з її стресостійкістю має виняткову важливість і актуальність, що зумовлюється психологічними викликами, які нині стоять перед населенням України. Оскільки війна є надзвичайною стресогенною подією, яка вже більше аніж 2,5 роки спричиняє вплив на психіку українців, вона породжує в них численні стани – власне стресу, тривоги, депресії та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) тощо. За таких умов люди шукають способів зберегти емоційний баланс та підтримувати свою психічну стійкість. Встановлення факторів, що можуть покращити стресостійкість, є критично важливим для розробки ефективних стратегій психічної підтримки людей, які потерпають від війни. Майндфулнес або усвідомленість (mindfulness) є психологічною здатністю людини залишатися в моменті «тут і зараз» з прийняттям і безоцінковим ставленням до власних переживань. Часто використовуване визначення майндфулнес як навмисного, неупередженого усвідомлення було введено Дж. Кабат-Зінн для опису тренінгу в програмі «Зменшення стресу на основі усвідомленості», що зосередило увагу на прикладному аспекті. Дослідження науковців (психологів, медиків, біологів та ін.) з різних країн довели емпірично, що майндфулнес-техніки можуть бути ефективними для зниження рівня стресу та розвитку психологічної гнучкості. Ці техніки допомагають людям регулювати емоційні реакції, знижуючи їхню інтенсивність і запобігаючи надмірному фокусуванню на негативних емоціях та переживаннях. Ці факти отримали й наукове обґрунтування на рівні механізмів, які забезпечують вказані ефекти. Оскільки майндфулнес є складним явищем, то й здатність до його вияву має індивідуальні відмінності (як загального прояву, так і прояву різних складників). Вивчення цих відмінностей дасть можливість краще зрозуміти психологічний зміст майндфулнес на особистісному рівні прояву. Вивчення впливу майндфулнес на стресостійкість українців в умовах війни має не лише теоретичну цінність, а й прикладне значення. Його результати сприятимуть розробці програм психологічної підтримки для населення, що переживає травматичні події, та допомогти людям адаптуватися до складних умов війни, що зрештою може покращити рівень громадського здоров’я та соціальної стабільності. Встановлений вплив складників здатності до майндфулнес (спостереження, вербальний опис досвіду та не реагування) на прояв стресостійкості особистості можу стати орієнтиром для створення контенту розвивальних та реабілітаційних програм.

ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ РОБОТИ В УМОВАХ ВІЙНИ: ДОСЛІДЖЕННЯ ВТОМИ ВІД СПІВЧУТТЯ У ПРАКТИКУЮЧИХ ПСИХОЛОГІВ

2024-12-13T08:48:04+02:00

У статті розглядається проблема втоми від співчуття, яка є актуальною у сучасній психології, особливо в умовах військових конфліктів. Психологи, що працюють з травмованими клієнтами, зазнають ризику емоційного виснаження, що може мати негативні наслідки для їх професійної діяльності та психічного здоров’я. Метою даного дослідження є вивчення особливостей прояву втоми від співчуття серед психологів, які працюють в кризових умовах, та розробка стратегій для її подолання. Для досягнення мети застосовано комплекс методів: теоретичний аналіз літератури, опитування психологів за допомогою спеціалізованих шкал (шкала втоми від співчуття та задоволення Б. Х. Стемма, шкала психологічного стресу PSM-25 Лемура-Тесьє-Філліона, опитувальник «Втрати та придбання персональних ресурсів» Н. Водоп’янової, М. Штейна), а також статистичну обробку даних. Результати дослідження показали, що більшість психологів, які працюють з травмованими людьми, зазнають певного рівня втоми від співчуття, професійного вигорання та вторинного травматичного стресу. Виявлено статистично значущий зв’язок між рівнем професійного задоволення та показниками стресу, вигорання і вторинного травматичного стресу. З’ясовано, що психологи з вищим рівнем особистісних ресурсів менш схильні до стресу. Отже, втома від співчуття становить серйозну проблему для фахівців, що може негативно впливати як на самих психологів, так і на їхніх клієнтів. Для її подолання необхідно розробляти та впроваджувати ефективні стратегії підтримки психологів, включаючи програми психологічної допомоги, навчання навичкам самодопомоги та створення сприятливих умов праці.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДОРОСЛИХ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ

2024-12-13T08:53:50+02:00

Стаття присвячена дослідженню суїцидальної поведінки у дорослих, зокрема серед чоловіків та жінок. Описано різні форми аутоагресії, їх психологічні та соціальні чинники. Автори звертають увагу на гендерні відмінності в проявах суїцидальної поведінки: чоловіки частіше здійснюють завершені суїциди, використовуючи летальні методи, тоді як жінки частіше вдаються до менш летальних спроб. Дослідження пропонує міждисциплінарний підхід до профілактики, включаючи психо-корекційні програми, спрямовані на розвиток адаптивних копінг-стратегій та підвищення життєстійкості. Розглядаються біологічні, психологічні та соціальні фактори, що впливають на формування суїцидальної поведінки. Серед ключових психологічних факторів ризику виділяються депресія, тривожні розлади, низька самооцінка та відчуття безнадії. Стаття висвітлює результати емпіричного дослідження психологічних особливостей суїцидальної поведінки дорослих чоловіків, включаючи факторний та регресійний аналіз. На основі отриманих даних запропоновано психокорекційну програму, яка враховує гендерні особливості та спрямована на зниження суїцидального ризику шляхом розвитку адаптивних стратегій подолання та покращення соціально-психологічної адаптації.