Психологічні студії

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ПРОБЛЕМ: УКРАЇНОМОВНА АДАПТАЦІЯ ТА РОЗРОБКА СКРИНІНГОВОЇ ВЕРСІЇ IIP-16

Надія Юріївна Алексіна — 2024-08-19

Зростання потреби у збереженні й відновленні ментального здоров’я українців вимагає розробки діагностичного інструментарію, здатного визначити пріоритетні напрямки психологічних інтервенцій та оцінити їх результати. Методика визначення міжособистісних проблем (Inventory of Interpersonal Problems) є одним з найбільш популярних у світі інструментів, що використовується до, в процесі й після терапії; має підтверджену ефективність в різних культурних, вікових та клінічних вибірках. Метою роботи є україномовна адаптація інструменту та створення його скороченої (скринінгової) версії. Було здійснено два дослідження. В першому прийняли участь 786 респондентів віком 17–70 років, серед яких 79% склали жінки. Було проаналізовано факторну структуру методики, відібрано твердження для скринінгової версії, перевірено психометричні властивості новоствореного інструменту. Друге дослідження (179 учасників) було спрямоване на перевірку стабільності факторної структури та ретестової надійності методики. Результати першого діагностичного зрізу показали необхідність перегляду змісту опитувальника для забезпечення відповідності його факторної структури оригінальній теоретичній моделі. Процедура іпсатизації даних дозволила отримати очікувану циркумплексну структуру з чотирьох біполярних вимірів (вісім факторів, що складають субшкали методики, пояснили 70% загальної дисперсії змінних). Шкали скринінгової версії ІІР-16 мають високий або задовільний рівень внутрішньої узгодженості та однорідності, окрім субшкал «Важко бути наполегливим» та «Важко бути залученим». Показники міжособистісних проблем корелюють з оцінками функціонування міжособистісної сфери та психологічного добробуту особистості, отриманими за допомогою інших опитувальників: соціальна дистантність, пошук емоційної підтримки, залежний стиль прийняття рішень, довіра до людей та до світу тощо. Зроблено висновок про те, що скринінгова версія опитувальника міжособистісних проблем ІІР-16 є надійним, валідним та інформативним інструментом, що може бути рекомендований для використання в консультативній та психотерапевтичній роботі.

«Я-КОНЦЕПЦІЯ» ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Микита Олексійович Глущенко — 2024-08-19

У статті представлено теоретичний аналіз поняття «Я-концепції» особистості як психологічного феномену. Зазначено, що «Я-концепція» виступає базовим феноменом функціонування, організації життєдіяльності та прояву суб’єктності особистості. Метою дослідження виступає проаналізувати підходи до визначення поняття та структури феномену «Я-концепції» особистості, диференціювати терміни «Я», «Я-концепція», «Я-система» «Я-образ», «ідентичність особистості» та вказати на їх відмінність, співвідношення або тотожність. Отримані результати теоретичного дискурсу свідчать, що «Я-концепція» трактується як система уявлень людини про себе, про власні соціально-демографічні характеристики, когнітивні здібності, поведінкові прояви, психологічні властивості. Феномен «Я-концепції» виступає підструктурою особистості, яка інтегрує в собі широкий спектр «Я-образів», що визначає функціонування особистості в цілому. Визначено, що «Я-концепція» виникає у наслідок соціальної взаємодії та формує переконання індивіда про себе на основі власних та оцінок навколишніх. Зазначено, що деструктивні впливи на «Я» структуру особистості, можуть порушувати сприйняття себе, самооцінку, провокувати виникнення невротичних, депресивних станів, погіршувати якість життя та функціонування особистості. Позитивний образ себе, підтримка доброзичливих стосунків із членами соціального оточення, автономія людини як суб’єкта життєдіяльності, усвідомленням власної особистості та прагненням до самовдосконалості забезпечує якість психологічного благополуччя особистості. Перспективу дослідження вбачаємо у подальшому вивченні та концептуалізації основних психологічних складових прояву особистості, яка пережила травматичний досвід сексуальної експлуатації в дитинстві. Практичною значущістю дослідження виступає подальша розробка стратегій психологічної допомоги для збереження психічного здоров’я та благополуччя особистості з травмою інцесту.

ВІКОВА ІДЕНТИЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Олеся Іванівна Донець — 2024-08-19

У статті здійснено теоретичний аналіз існуючих підходів щодо концепції вікової ідентичності особистості. Представлено огляд результатів емпіричних досліджень вікової ідентичності представників різних вікових груп. Визначено, що вікова ідентичність є складним психологічним феноменом, який відображає сукупність різних вимірів віку особистості. Провідну роль у формуванні вікової ідентичності відіграють процеси категоризації та самокатегоризації. У віковій ідентичності особистості безпосередньо відображається її власний емпіричний досвід дорослішання та старіння. Чисельність вимірів вікової ідентичності представлена у науковій літературі такими параметрами як «хронологічний вік», «суб’єктивний вік», «ідеальний вік», ідентичність з віковою групою, ідентичність з поколінням, «минуле Я». Процеси порівняння реалізуються індивідом у декількох напрямах: порівняння себе з «усередненим» представником власної вікової групи; порівняння себе зі стереотипними уявленнями про представників свого покоління, як про групу осіб, що розвивалися у єдиному історико-соціальному контексті; порівняння з реальними однолітками; порівняння з самим собою у минулому. Індивіди тяжіють до більш позитивної оцінки себе та свого стану у порівнянні з однолітками. Різниця між суб’єктивним та реальним віком зростає по мірі дорослішання та старіння індивіда. Чим старшим є індивід, тим, зазвичай, він більшою мірою незадоволений власним віком. Прагнення до молодшої вікової ідентичності та здатність вибірково ідентифікувати себе з позитивними характеристиками власної вікової групи, уникаючи негативних, виконує адаптивну функцію, допомагаючи індивіду пручатися негативним стереотипам щодо дорослішання та старіння та долати можливі вікові втрати.

СУБ’ЄКТНІСТЬ У СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ: ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ УЯВЛЕННЯ

Олександр Володимирович Зінченко — 2024-08-19

Метою статті є аналіз основних теоретичних уявлень про сутність і розвиток суб’єктності у студентському віці. У публікації обґрунтовано теоретичну і практичну актуальність дослідження означеної проблематики. Встановлено, що основними рисами студентського віку є посилення рефлексії, створення життєвих планів, готовність до професійного й особистісного самовизначення, інтеграція в різні соціальні сфери, розвиток самосвідомості, формування світогляду. В контексті мети статті суб’єктність розглядається як характеристика активного впливу на зовнішню та внутрішню дійсність. При цьому основними рисами суб’єктності є самостійність, індивідуальність, самодостатність, готовність до складних рішень. Суб’єктність студентів потрактовано як динамічну характеристику особистості, що відображає індивідуальний стиль діяльності й цілісність уявлень про себе. Цей феномен є основою активної позиції стосовно здобуття освіти, набуття досвіду, саморегуляції поведінки. Визначено, що у студентському середовищі суб’єктність проявляється в прагненні до нового, соціальній взаємодії, досягненні успіху. Описано чинники розвитку суб’єктної позиції в період здобуття вищої освіти: освітній діалог у різних соціальних системах; активне засвоєння суб’єктного досвіду в процесі навчально-професійної діяльності; стимулювання саморегуляції й самоконтролю студентів; гармонізація компонентів самосвідомості; розвиток рефлексії. Схарактеризовано рівні сформованості суб’єктності здобувачів вищої освіти: імітаційний, регулятивний, креативний. Проаналізовано основні психічні феномени, що впливають на формування суб’єктності студентів: рефлексію, інтелект, самостійність, пошук сенсу життя, творчість. Зроблено висновок про те, що основним соціальним аспектом розвитку суб’єктної позиції студентів є соціальна активність у ЗВО та навчально-професійна діяльність. Подальші перспективи дослідження окресленої проблематики вбачаємо в зборі та аналізі емпіричних показників суб’єктності студентів у вищій школі.

ВПЛИВ АКАДЕМІЧНИХ СТРЕСІВ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА СПОСОБИ ЇХ ЗМЕНШЕННЯ

Яна Вікторівна Кайманова — 2024-08-19

У сучасних умовах здобувачі вищої освіти часто стикаються з численними стресовими факторами, що можуть негативно впливати на їхнє психологічне благополуччя. Дана стаття досліджує основні джерела академічного стресу серед студентів, включаючи високі навчальні навантаження, конкуренцію, очікування викладачів та соціальні фактори. Також аналізуються психологічні наслідки цих стресів, такі як підвищена тривожність, депресія, вигоряння та зниження академічної мотивації. У роботі розглядаються основні джерела академічного стресу є: високі навчальні навантаження, конкуренція та очікування: тиск з боку викладачів, батьків та самих студентів досягти високих академічних результатів; соціальні фактори: міжособистісні відносини, адаптація до нового середовища та фінансові труднощі. Також висвітлені ефективні стратегії зменшення академічного стресу та підвищення психологічного благополуччя студентів. Особлива увага приділяється ефективності різних психологічних технік для зменшення академічного стресу та покращення психологічного благополуччя. Акцент робиться на розвиток навичок тайм- менеджменту, впровадження програм психологічної підтримки в університетах, застосування методів релаксації та медитації, майндфулнес, а також на важливість підтримки здорового способу життя. Крім того, розглядається роль соціальної підтримки з боку родини, друзів та викладачів у зниженні рівня стресу. Результати сучасних досліджень демонструють, що застосування цих технік може суттєво зменшити рівень академічного стресу та покращити психологічне благополуччя студентів. Науковці роблять висновок про необхідність інтеграції таких методів у програми підтримки студентів у вищих навчальних закладах. Результати досліджень також підкреслюють необхідність системного підходу до вирішення проблеми академічного стресу, що включає співпрацю між студентами, викладачами та адміністрацією навчальних закладів. Це сприятиме створенню більш здорового та підтримуючого освітнього середовища, що, у свою чергу, позитивно вплине на загальний рівень психологічного благополуччя здобувачів вищої освіти.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СТРЕСОВИХ СТАНІВ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

Наталя Геннадіївна Кошелева — 2024-08-19

У статті розглядається важлива проблема виникнення стресових станів у старшокласників. Визначено, що юнацький вік може супроводжуватись значним стресовим навантаженням, оскільки характеризується значущими змінами в фізичному, емоційному, соціальному та психологічному розвитку. Виявлено основні чинники стресу старшокласників, такі як оцінки, тестування, домашні завдання, перехід до наступного класу, вступ на наступний після школи освітній рівень, взаємини з однокласниками та вчителями, неприйняття групою однолітків, відсутність друзів та визнання, дружнього спілкування, нещасливе кохання, проблеми із зовнішністю, неприйняття себе тощо. Визначено, що старшокласники з низькою стресостійкістю можуть виявляти такі психологічні особливості, як підвищена тривожність, обмежена адаптивність, неефективна емоційна регуляція, низька самооцінка, підвищений перфекціонізм, тенденція до соціальної ізоляції тощо. Проаналізовано особливості проявів та наслідки стресових станів юнаків. У роботі сформульовано гіпотезу про те, що існує зв'язок між стресостійкістю старшокласників та їхньою тривожністю й адаптивністю. Для її перевірки проведено емпіричне дослідження з використанням психодіагностичних методик: «Тест-опитувальник визначення стресостійкості» за методикою Холмса-Раге, «Шкала тривоги» Спілбергера-Ханіна та тест «Самооцінка психологічної адаптивності» Н. П. Фетіскіна, В. В. Козлова, Г. М. Мануйлова. Здійснено кількісний та якісний аналіз отриманих результатів. За допомогою кореляційного аналізу встановлено зворотний статистично значущий кореляційний зв’язок між стресостійкістю та тривожністю і прямий статистично значущий кореляційний зв’язок між стресостійкістю та адаптивністю, що підтверджує гіпотезу. За результатами дослідження запропоновано розробку психокорекційної програми підвищення стресостійкості в учнів старших класів, яка може бути використана в роботі шкільних психологів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПОСТТРАВМАТИЧНИХ СТРЕСОВИХ РОЗЛАДІВ У ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Віктор Васильович Коширець — 2024-08-19

У статті представлено особливості переживання сьогоднішніх реалій життя людини пов’язаних з травмуючим стресом в умовах війни, що призводить до гострих стресових реакцій та розвитку психотравми. Вивчення психологічних особливостей посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у цивільного населення з урахуванням досліджень зарубіжних та вітчизняних психологів допоможе з’ясувати, які психотехнології використовуються і як саме вони впливають на стратегію подолання кризових станів особистістю. У статті зазначено, що вирішення проблеми пошуку ефективних корекційно-профілактичних засобів подолання кризи в умовах війни залишається відкритим, що говорить про необхідність комплексного вивчення даного феномену. Питання саморегуляції особистості належить до числа найбільш актуальних напрямків дослідження, особливо у військовий час, коли психічні стани відіграють архіважливу роль у виживанні. Потрясіння змінюються тривалим стресом, постійним відчуттям тривоги, порушуються біохімічні процеси, створюється нейромедіаторний дисбаланс, що негативно впливає на весь організм. Травматичні події є надзвичайними не тому, що вони відбуваються, а радше тому, що вони перевантажують звичні стратегії пристосування людини до життєдіяльності. Результати діагностування психологічних особливостей посттравматичних стресових розладів у цивільних під час війни показали системну сукупність і порядок функціонування методологічних та інструментальних засобів, що забезпечують взаємозв’язок її основних компонентів. За діагностичними даними наявності стресового розладу у досліджуваних нами було встановлено, що більшість 48% опитаних цивільного населення мають високий рівень посттравматичного стресового розладу, стійку тенденцію до стресового розладу – середній рівень стресового розладу продемонстрували 20% досліджуваних, низькі рівні виявлені серед 32% респондентів. Запропоновано основні, на нашу думку, правила для психолога, який працює з цивільними особами з проявами посттравматичного стресового розладу під час війни.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ЗДОБУВАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДИКИ DASS-21

Ольга Ярославівна Логвись — 2024-08-19

Актуальність дослідження зумовлена впливом низки стрес-факторів, які посилюються на тлі подій російсько-української війни. Війна є надзвичайно стресовою та травмуючою подією для психіки. Перебуваючи під впливом психотравмуючих та стресогенних подій, молодь як наслідок стикається з проблемами у сфері ментального здоров’я. Стаття присвячена емпіричному дослідженню психоемоційного стану здобувачів закладів вищої освіти в умовах воєнного часу. Для досягнення поставленої мети застосовано стандартизовану та валідну методику DASS-21 (україномовний варіант), який дозволяє оцінити рівні депресії, тривоги та стресу. Висвітлено основні ознаки та характерні прояви таких психоемоційних станів як: стрес, тривога і депресія. За допомогою україномовного варіанту методики DASS-21 з’ясовано, що в умовах воєнного часу студенти постійно піддаються впливу стрес-факторів, і це негативно відображається на їх психоемоційному стані. Психологічною службою було проведено опитування здобувачів закладу вищої освіти (Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка) за допомогою google-forms. Вибірку склали представники І – ІV курсів та магістерського рівня. За результатами проведеного дослідження лише 36% студентів від загальної кількості, які мають нормативні значення тесту DASS-21. Так, за шкалою «Депресія» різного ступеня (від легкого до дуже важкого) має місце у 46% студентів (помірний рівень) до 30% з ознаками важкого перебігу. За шкалою «Тривога», ступінь вираженості даного психоемоційного стану – у 46% – в межах норми, проте у 54% – високий рівень. Якщо говорити про стресовий стан, то показники в межах норми притаманні 39% опитаних, помірний – 29%, високий – 32% досліджуваних. Перспективами нашого подальшого дослідження вбачаємо у розробленні програми психологічної допомоги та супроводу здобувачам закладів вищої освіти в умовах воєнного часу.

ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ У МОЛОДОМУ ВІЦІ

Людмила Іванівна Магдисюк — 2024-08-19

У статті описано, що сучасні науковці виокремлюють декілька напрямків дослідження психологічного благополуччя: з точки зору проблеми позитивного функціонування особистості, погляди на феномен «психологічного благополуччя» на основі психофізіологічного збереження функцій та як цілісне переживання, яке виявляється у суб’єктивному відчутті щастя, задоволеності собою і власним життям, а також пов’язане із базовими людськими потребами та цінностями. Зазначено два підходи до трактування психологічного благополуччя особистості: гедоністичний та евдемоністичний. Гедоністичний підхід поєднують із досягненням щастя, тут психологiчне благополуччя розглядається з позиції отримання задоволення від життя особистістю та намагання уникнути негативних емоцій. На основі евдемоністичного пiдходу психологічне благополуччя розглядається з позицiї повноцінно функціонуючого індивіда, що має сенс життя, розвивається, самореалізується. Поняття якості життя трактується, як ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини, також визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Доведено, що психологічне благополуччя та позитивне життєве функціонування молодої людини залежать від розвитку, конструктивного перетворення особистості, самореалізації, здоров’я, міжособистісних стосунків, співпереживань, наявності сенсу життя, відчуття внутрішньої свободи та відповідальності за свій життєвий вибір. Зазначено, що зважаючи на психологічні особливості даного віку, варто зауважити, що перш за все особа, шукаючи підтримки в оточуючих, має власну вигоду, оскільки переважає потреба у спілкуванні та розумінні зі сторони близьких, друзів та оточуючих. В умовах війни студентська молодь переорієнтовується з соціальної на особистісну активність, особисто реалізує життєві рішення у відповідальних виборах, що визначають соціальні напрями діяльності її на тривалий час, також структурний перехід індивідуума до самостійного управління своїм життям потребує вироблення відповідних психічних структур.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНИЙ АСПЕКТ РИЗИКУ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ БЕЗРОБІТНИХ ОСІБ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД

Антоній Петрович Мельник — 2024-08-19

У статті описано психологічні аспекти самогубства серед безробітних, зазначається, що у світі ця проблема залишається нерозв’язаною, а тому стає дедалі актуальнішою, особливо на фоні зростання його показників, яке, зокрема в Україні, набуває епідемічного характеру. Саме тому суїцидальна поведінка у сучасній науці та практиці розглядається як гостра медико-соціальна та соціально-психологічна проблема, що постійно перебуває у полі зору фахівців різних галузей: соціологів, юристів, медиків, психіатрів, психологів, педагогів. Однак пересічний українець частіше засуджує самовбивцю або сприймає його як психічно хворого, якому – впевнений – не допомогти, а людям, чиї близькі чи родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень і неоднозначних коментарів оточуючих. Суїцидальна поведінка є вольовим актом, до структури якої входять суїцидальні думки, задуми, наміри, парасуїцид, завершений суїцид. На сьогоднішній день немає єдиної думки серед представників різних психологічних шкіл щодо причини самогубства, але тими рушійними силами, що сприяють виникненню її, є соціальні, індивідуально-психологічні й фізичні чинники. Описано, що серед наслідків безробіття зустрічаються різке зниження самооцінки та збільшення негативних емоційних станів, у багатьох випадках виникає депресивний синдром із тенденціями до суїциду. Саме стрес, перенесений у період безробіття, який провокується і членами сім’ї, може спричинити скорочення тривалості життя людини. Тому вважаємо, що важливо надавати якісну психологічну допомогу і підтримку таким категоріям населення, їхнім партнерами для унеможливлення скоєння суїциду. Тому для ефективної суїцидальної превенції важливо виявити індивідуальну вразливість на ранній стадії, щоб здійснити спроби попередження її загострення.

ІНТЕГРАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ПОСТТРАВМАТИЧНИМ СТРЕСОВИМ РОЗЛАДОМ

Марина Олександрівна Оксютович — 2024-08-19

Постановка проблеми. У статті досліджується ефективність інтегративних підходів до психологічної реабілітації дітей з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), що виникає внаслідок пережиття травматичних подій, таких як військові конфлікти, домашнє насильство та природні катастрофи. ПТСР у дітей є серйозним психічним захворюванням, яке може призвести до тривалих та глибоких наслідків для психічного, емоційного та соціального благополуччя. Метою дослідження є оцінка ефективності мультидисциплінарного підходу, який включає співпрацю психотерапевтів, педагогів, медичних працівників та соціальних служб для забезпечення комплексної підтримки дітей та сприяння їхньому повному відновленню та реінтеграції в суспільство. Методологія дослідження. Особливістю дослідження є аналіз ефективності різних терапевтичних методик, таких як когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), десенсибілізація та репроцесинг рухами очей (EMDR), арт-терапія та сімейна терапія, у створенні комплексної програми реабілітації. Дослідження базується на вибірці з 50 дітей віком від 6 до 14 років, розділених за джерелами травми: військові конфлікти, домашнє насильство та інші травматичні події. Дані були зібрані за допомогою опитувань, інтерв'ю з дітьми та їхніми батьками, а також клінічних спостережень. Результати дослідження показують значне зниження рівня тривожності та депресії, покращення соціальної адаптації та зниження агресивності у дітей після проходження реабілітації. Батьки також відзначають позитивні зміни у психоемоційному стані та поведінці своїх дітей. Отримані дані свідчать про високу ефективність інтегративних підходів до реабілітації дітей з ПТСР. Індивідуалізація терапевтичних програм є ключовим елементом успіху, оскільки враховує унікальні потреби кожної дитини. Висновки дослідження підкреслюють необхідність подальшого розвитку та впровадження інтегративних програм, що поєднують різні терапевтичні методи для досягнення максимального терапевтичного ефекту. У цій роботі також підкреслюється важливість мультидисциплінарного підходу, що включає співпрацю психотерапевтів, педагогів, медичних працівників та соціальних служб. Такий підхід дозволяє забезпечити комплексну підтримку дітям, які пережили травматичні події, та сприяти їхньому повному відновленню та реінтеграції в суспільство. Загалом, результати дослідження демонструють перспективність інтегративних підходів до реабілітації дітей з ПТСР та необхідність їх подальшого вивчення та впровадження у практичну діяльність.

СИСТЕМА ПСИХОЕДУКАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ЯК ПРОФІЛАКТИКА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

Богдана Василівна Патута — 2024-08-19

У статті представлено теоретичний аналіз сучасного етапу розвитку психології здоров’я як галузі психологічних знань. Актуальність даного теоретичного аналізу зумовлена вивченням сучасних механізмів забезпечення й збереження психологічного здоров’я як одного з провідних напрямків психології здоров’я. Значна увага цій проблематиці у сучасній психологічній науці пов’язана з особливостями життєдіяльності особистості. Саме такі чинники як нещодавня пандемія COVID-19, повномасштабне вторгнення, війна впливають не лише на економічну, політичну складову життя людини, але й на її рівень психологічного здоров’я. Із врахуванням вище зазначеного, нами проаналізовано сучасні напрямки вивчення психології здоров’я, зокрема, психологічного здоров’я та його особливостей. Оскільки, важливо враховувати актуальний стан розвитку психології здоров’я та конкретно – саме його особливостей, котрі важливі у процесі формування його в майбутньому, а також механізмів його збереження й покращення. Описано основні напрямки вивчення психологічного здоров’я, його складових та механізмів забезпечення, що представлено у сучасній науково-психологічній літературі. Опираючись на здійсненний теоретичний аналіз, виокремлено сучасне бачення розвитку психологічного здоров’я особистості, що є основною метою психології здоров’я як сучасної науки. З’ясовано, що галузь психології здоров’я стрімко розвивається для підтримки здоров’я особистості загалом, при цьому, враховуючи так звані «запити» суспільства, яке живе у часі військових дій, котрі з різною силою й інтенсивністю впливають на рівень психологічного здоров’я та благополуччя. При цьому, пріоритетними напрямками є формування стилю життя, профілактичної й просвітницької підтримки різних категорій населення для покращення психоедукаційної обізнаності про важливість збереження психологічного здоров’я. На основі теоретичний аналіз проблеми вивчення психології здоров’я як галузі психологічних знань на сучасному етапі розвитку, узагальнено, що фундаментальною складовою психології здоров’я є механізми забезпечення психологічного здоров’я, які дозволяють повноцінне функціонування особистості в процесі життєдіяльності за будь-яких умов.

РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ У ПРОЦЕСІ АДАПТАЦІЇ ВАЖКОПОРАНЕНИХ КОМБАТАНТІВ

Світлана Анатоліївна Петреченко — 2024-08-19

У статті досліджується важливість психологічної підтримки в процесі відновлення та реінтеграції важкопоранених комбатантів. Доведено, що після війни тисячі військовослужбовців потребують спеціалізованої допомоги для подолання посттравматичних станів і соціальної адаптації. Проведено аналіз ефективних психологічних підходів та практик, спрямованих на забезпечення успішної реабілітації важкопоранених осіб. Особливу увагу в дослідженні приділено ролі психологічної підтримки у процесі відновлення та реінтеграції важкопоранених комбатантів. Зазначається, що психологічна допомога спрямована на подолання посттравматичного стресового розладу, депресії та інших психічних проблем, сприяння соціальній адаптації та формування нових життєвих перспектив. Забезпечення комплексного підходу до психологічної реабілітації визначається як необхідна умова для успішної реінтеграції цієї категорії осіб у мирне життя. Розглядаються основні проблеми, що виникають у важкопоранених комбатантів, зокрема посттравматичний стресовий розлад, депресія, тривога та інші психічні травми. Зазначається, що психологічна підтримка є ключовим елементом успішної реабілітації та адаптації цієї категорії осіб до мирного життя. Висвітлюються переваги комплексного підходу до психологічної реабілітації, включаючи різні методи та підходи, такі як психодинамічна, когнітивна, поведінкова, арт-терапія та інші. Аналізується важливість психосоціальної підтримки та формування нових життєвих перспектив для важкопоранених осіб. Дослідження базується на аналізі наукової літератури та емпіричних даних, зокрема досвіду роботи психологів і психотерапевтів з важкопораненими комбатантами. Представлено висновки щодо найбільш ефективних практик та підходів до психологічної реабілітації, які можуть забезпечити успішну реінтеграцію цієї категорії осіб у мирне суспільство та покращення їхньої якості життя.

РЕЗУЛЬТАТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВПЛИВУ КОРЕКЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ НА ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ЖІНОК

Ярослава Олександрівна Попович — 2024-08-19

У статті проаналізовано результати ефективності впровадження корекційної програми для постраждалих від домашнього насильства жінок, яка була створена у рамках дисертаційного дослідження, покликаного вивчити психологічні умови формування конструктивних копінгів, а також можливості корекційних заходів та супроводу представників визначеної категорії; для покращення вибору та психологічного благополуччя, що безперечно впливатиме на якість життя постраждалих. Дослідження було спрямоване на попереднє вивчення та наступну стимуляцію конструктивних копінг-стратегій, показників життєстійкості, толерантності до невизначеності, а також коректних комунікаційних моделей поведінки й позитивного самоставлення. Такі аспекти дають різносторонній підхід до формування когнітивного, афективного та конативного компонентів, що безпосередньо впливають на комплексне забезпечення у вирішенні поставленої задачі корекційної програми. Оскільки постраждалі мають деякі специфічні труднощі у використанні стратегій подолання, які залежать не тільки від їхнього бажання, а й специфіки психологічних особливостей формування особистості, необхідно було створити спеціальні корекційні заходи супроводу. Задля формування необхідних навичок, позитивного рефреймінгу, психоемоційної стабілізації, толерантності до невизначеності, покращення самоставлення під час навчання відбувалася покрокова робота стимулювання наступної динаміки змін. Програма дозволяє попередньо проаналізувати слабкі зони вибору тієї чи іншої поведінкової стратегії постраждалими жінками, що допомагає цілеспрямовано сфокусуватися на необхідних аспектах опрацювання та стимуляції, подекуди використовуючи реабілітаційні техніки та засоби. Різні компоненти програми дозволяють змінити деструктивні патерни на конструктивні, завдяки глибокому впливу, формуванню навичок та психологічному благополуччю жінок.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ У СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Богдан Васильович Прядко — 2024-08-19

У статті представлено теоретичне обґрунтування категорії «мотивація до успіху» – однієї з основних базових якостей формування особистості студента. Метою даної статті є теоретична демонстрація та емпіричне вивчення розвитку мотивації досягнень студентів за допомогою психологічного тренінгу, який спонукає студентів бути активними, самовдосконалюватися та досягати високих цілей в навчальній діяльності й в подальшій кар'єрі. У дослідженні використовується комплекс теоретичних методів,, присвячених вивченню питання успішності шляхом аналізу наукових публікацій. Також було застосовано ряд емпіричних методів, включаючи методи спостереження, експерименту, тестування для вивчення ефективності розробленої програми. Для розвитку мотивації до досягнення успіху був розроблений і проведений психологічний тренінг «Формування мотивації досягнень». Дається характеристика алгоритму розробки і застосування завдань. У дослідженні взяли участь 64 респондента з числа студенти 4 і 5 курсів. Для перевірки ефективності тренінгу з розвитку у студентів мотивації досягнень були використані методики «Впевненість в собі (С. Райдаса)» та «Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса». Отримані результати були оброблені за допомогою статистичних методів. Доведено ефективність психологічного тренінгу «Формування мотивації досягнення» на розвиток оптимального рівня впевненості в собі, що в цілому є предиктором розвитку мотивації до успіху. Запропоновано перспективу подальших досліджень ґендерних відмінностей мотивації досягнень успіху та їх вплив на психічний розвиток особистості в період пізньої юності.

ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ПРОФЕСІЙНОМУ НАВЧАННІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Олеся Анатоліївна Столярчук — 2024-08-19

В умовах тотальної психічної травматизації українських громадян процес підготовки майбутніх психологів потребує ретельного формування їхньої професійної компетентності та відповідальності. Відтак, питання характеру та результатів застосування штучного інтелекту (ШІ) у фаховому навчанні майбутніх психологів є серйозним викликом для вітчизняної освітньої практики через ризики порушення академічної доброчесності. Дослідження за участю 92 студентів першого-четвертого курсів, підкреслило суперечливість застосування ШІ у процесі фахової підготовки майбутніх психологів. Встановлено, що наразі імплементація ШІ у фахове навчання студентів-психологів має цілком стихійний характер. Більшість опитаних майбутніх психологів неодноразово використовували ШІ при підготовці самостійних і кваліфікаційних робіт, проходженні тестового контролю, при цьому не визнаючи свої дії порушенням академічної доброчесності. Майбутні психологи визначають такі переваги використання ШІ у фаховому навчанні, як генерація цікавих ідей, доповнення, систематизація та структурування інформації, швидкий збір потрібної/корисної інформації. Розповсюдженими недоліками ШІ постали недостовірна, хибна чи політично заангажована інформація, відсутність посилань на джерела інформації, неточні дані чи алгоритми дій, інформаційні чи візуальні галюцинації. Переважна частина опитаної вибірки переконана у неможливості повної заміни ШІ психолога, позиціонуючи цю технологію як лише допоміжний ресурс. Позитивним фактом є виявлені у студентів багатогранні уявлення про застосування ШІ у професійній діяльності психологів. Більшість викладачів, у баченні опитаних, висловлюють скептичне ставлення до застосування ШІ у фаховому навчанні студентів-психологів, частина педагогів уникає цього питання. Виявлені тенденції дають підстави для активізації викладачами питань етичності та доброчесності використання студентами-психологами ШІ у процесі фахового навчання.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОПРОФІЛАКТИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Наталія Миколаївна Теслик — 2024-08-19

Становлення особистості в юнацькому віці супроводжується бурхливим розвитком емоційної сфери, активні процеси соціалізації, формування світоглядних диспозицій. У своїй сукупності ці особливості детермінують високі психоемоційні навантаження, що суттєво зростають в умовах воєнного часу, невизначеності та безпекових викликів. Метою даного дослідження є висвітлення можливостей психопрофілактики емоційного вигорання осіб юнацького віку за допомогою різних психологічних методів. Проаналізовано особливості застосування методів активного психологічного впливу різної спрямованості: раціонально-емоційно-поведінкова терапія, когнітивно-поведінкова терапія, майндфулнес, арт-терапевтичні. Всі досліджені методи базуються на використанні групових форм роботи з особами юнацького віку. Емоційне вигорання має різні детермінанти та симптоми, які у сукупності негативно впливають на особистісне благополуччя та самореалізацію індивіда. Профілактика емоційного вигорання осіб юнацького віку потребує систематизованого підходу із використанням різних психологічних методів та технік, які впливають як на симптоми даного явища, так і на причини його виникнення. В процесі психологічної роботи можливе поєднання методів і технік різних психологічних напрямків. Презентовано результати емпіричного дослідження та опис авторської програми психопрофілактики емоційного вигорання. Визначено, що психопрофілактика має бути ефективною, адже більшість осіб юнацького віку поки що не страждають на емоційне вигорання, хоча частина респондентів вже відчуває емоційне виснаження. Дослідження проводилося в Сумській області. Обґрунтовані потреба та можливості превентивного впливу на особистість з метою запобіганню емоційного вигорання. Обґрунтовано комплексний підхід до психопрофілактики емоційного вигорання, необхідності використанням різних психологічних методів та технік, здатних впливати не лише на симптоми, а й на причини виникнення даного синдрому.

ФАКТОРИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ`ЯЗКИ З ДЕЗАДАПТИВНІСТЮ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Володимир Миколайович Філоненко — 2024-08-19

У статті розкрито теоретичну сутність феномену адаптивності та дезадаптації, які розглядались багатьма дослідниками в різних професійних сферах діяльності. Теоретичне вивчення факторів прийняття рішень у психології вказує на те, що прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику обумовлене не стільки ситуацією, скільки комплексом особистісних якостей осіб, які приймають рішення, а саме імпульсивністю, ригідністю, раціональністю, рішучістю, локусом контролю та інших психологічних особливостей. Емпіричне дослідження показало, що як чоловіки, так і жінки військовослужбовці мають на середньому рівні схильність до уникнення вибору та перекладання прийняття рішень на інших. Представлено результати дослідження факторів прийняття рішень військовослужбовців чоловічої та жіночої статі та їх взаємозв’язків з дезадаптивністю. Виявлено, що досліджуваних чоловіків схильність до нервово-психічних зривів, зниження рівню поведінкової регуляції, порушення регулюючої функції емоційно-вольової сфери та самооцінки, зниження адекватності сприйняття дійсності актуалізуються разом зі збільшенням схильності до використання такого непродуктивного фактору прийняття рішень, як уникнення, що проявляється у схильності до раціоналізації сумнівних альтернатив, відволікання, затягування, відкладання рішень разом з перекладанням відповідальності на інших. А послаблення комунікативних здібностей, збільшення недовіри, непорозумінь з оточуючими, підвищеної конфліктності і погіршення взаємовідносин з іншими членами колективу у досліджуваних чоловіків відбувається разом зі збільшенням схильності до зволікання у прийнятті рішень та їх відкладання. У досліджуваних військовослужбовців жінок порушення поведінкової регуляції, підвищення вірогідності вчинення суїцидальних спроб та дезадаптація відбувається разом з підвищенням схильності до уникнення приймати рішення, перекладанні відповідальності на інших, відволіканні від прийняття рішення, імпульсивності в прийнятті рішення, послаблення сили моральних переконань та адекватності власного авторитету в колективі, нехтування загальноприйнятими нормами поведінки, підвищення прояву делінквентної поведінки актуалізується разом з підвищенням схильністю до переключення на дрібні справи.

САМОСТАВЛЕННЯ ТА СПІВЗАЛЕЖНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ

Світлана Леонідівна Чачко — 2024-08-19

Стаття присвячена дослідженню якостей самоставлення та проявів співзалежної поведінки особистості. У складних умовах сьогодення особливо гостро постає проблема співзалежної поведінки. Робота включає теоретичний аналіз поняття самоставлення, його взаємоз’язок із самооцінкою, а також вивчення зв’язку феномену з проявами співзалежної поведінки особистості. Емпіричне дослідження проводилось серед осіб віком від 18 до 52 років, різних за статтю, спеціальністю, професійною зайнятістю, сімейним станом та соціальним статусом. У роботі використовувалися наступні методики: Шкала для дослідження співзалежності Спана і Фішера, Опитувальник для визначення самооцінки Уайнхолд, Тест-опитувальник для дослідження самоставлення. Результати дослідження були опрацьовані з використанням методів математичної статистики. За результатами дослідження було виявлено, що особам, які не мають схильності до співзалежних моделей поведінки, притаманна висока самооцінка в більшій частині сфер життя. Натомість у людей, які мають помірну схильність до співзалежних моделей поведінки виявлено низьку самооцінку в декількох сферах життя, у індивідів з сильною схильністю до співзалежної поведінки – низьку самооцінку в різних життєвих сферах. Визначено якості самоставлення особистостей в залежності від схильності до проявів співзалежної поведінки. Особи з сильною схильністю мають низький рівень вираженності самоповаги, аутосимпатії, очікування позитивного ставлення, самовпевненості та високий рівень проявів самозвинувачення. Індивіди з помірною схильністю до моделей співзалежної поведінки мають виражену самоповагу, самоприйняття, розуміння себе, самопослідовність, симпатію та інтерес до самих себе. Однак очікування позивного відношення від інших, так само як і відчуття впевненості у власних силах виявляються на низькому рівні, також, вони можуть бути схильними до самозвинувачень. Особистості, в яких не виявлено співзалежних моделей поведінки, мають яскраво виражену самоповагу, аутосимпатію, інтерес до самих себе, саморозуміння. Результати дослідження мають практичне значення і можуть бути використані для подальшого наукового пошуку та вдосконалення програм психологічної допомоги.

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО САМОЗБЕРЕЖЕННЯ ВОЛОНТЕРІВ

Тетяна Євгеніївна Шевцова — 2024-08-19

У статті представлено результати емпіричного дослідження компонентів психологічного самозбереження особистості волонтерів, зокрема окремий аналіз жінок і чоловіків. Визначено психодіагностичні методи дослідження компонентів психологічного самозбереження (когнітивних, емоційних, поведінкових та соціальних) через психодіагностику особистісних характеристик, рівня суб’єктивного стресу, рівня психологічної безпеки, наявності сенсу життя та основних копінг-механізмів. Проведено короткий теоретичний аналіз підходів до розуміння поняття психологічного самозбереження через призму психічного здоров’я та благополуччя особистості. Дослідження зосереджується на вивченні особистісних характеристик, рівня стресу, рівня психологічної безпеки та копінг-стратегій у волонтерів, які працюють з дітьми та молоддю, здійснюючи важливу соціальну роботу в умовах військового конфлікту в Україні. За допомогою комплексних психодіагностичних методик визначено основні відмінності між жінками та чоловіками у способах подолання стресових ситуацій та забезпеченні психологічної безпеки. Результати дослідження демонструють наявність гендерних відмінностей у психологічних реакціях та адаптаційних механізмах, що мають важливе практичне значення для розробки ефективних програм підтримки та розвитку психологічного самозбереження для волонтерів. Практична значущість одержаних результатів визначається можливістю використання розробленого та апробованого комплексу психодіагностичних методик, результатів і висновків проведеного дослідження у роботі з молоддю та волонтерами з питань розвитку життєстійкості до стресових ситуацій та формування і розвитку психологічного самозбереження як фундаментальної частини здоров’я особистості в різноманітних життєвих ситуаціях. Отримані результати дослідження є вагомим внеском при плануванні та розробці тренінгових занять та вправ для розвитку стійкості людини в ситуаціях емоційного дистресу.

ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРИВАЮЧОЇ ВІЙНИ ТА ЙОГО МЕНЕДЖМЕНТ

Оксана Петрівна Щотка — 2024-08-19

У статті розглядається питання ризиків та наслідків війни для ментального здоров’я і психологічного благополуччя українців. Аналізуються результати досліджень, проведених українськими та зарубіжними науковцями, щодо психологічного стану та наслідків впливу травмівних подій на психічне здоров’я різних категорій громадян України. Визначено, що основними наслідками є підвищений рівень тривожності, депресивності, негативні соматичні і фізіологічні прояви, зростання випадків адиктивної поведінки, посттравматичний стресовий розлад та ін. Однак виявляються і захисні фактори для психологічного добробуту людей, зокрема такі, як соціальна підтримка, задовільна якість життя, адаптивні стратегії емоційної регуляції, стратегії відволікання, підтримуючі змістовні наративи тощо. У статті розкривається поняття менеджменту психологічного благополуччя, який розуміється як комплекс заходів, стратегій і практик, які спрямовані на підтримку, поліпшення та збереження психологічного благополуччя індивідів і груп. Його пропонується впроваджувати згідно концепції «здорової організації» комплексно на таких рівнях: індивідуальному, груповому, організаційному, міжорганізаційному, загальнодержавному. Схарактеризовані пропоновані психологами практики, техніки і прийоми плекання власного психологічного благополуччя та зовнішні психологічні інтервенції, що вбачаються доречними на індивідуальному рівні. Пропонуються напрямки та форми підтримки психологічного благополуччя персоналу організацій на груповому, організаційному та міжорганізаційному рівнях. Визначено шляхи збереження психологічного добробуту громадян, які доцільно впроваджувати на державному рівні. Передбачається, що втілення системи менеджменту психологічного благополуччя буде покращувати психологічний стан, ментальне здоров’я українців, сприяти успішному посттравматичному життєтворенню.