Психологічні студії

ПСИХОЛОГІЧНА ВИТРИВАЛІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-РОЗВІДНИКІВ У КОНТЕКСТІ МЕТАКОГНІТИВНОГО МОНІТОРИНГУ

Валерій Євгенович Борисенко — 2025-03-28

Стаття розглядає роль психологічної витривалості майбутніх офіцерів-розвідників у контексті метакогнітивного моніторингу як важливого фактора в забезпеченні ефективності прийняття рішень у бойових умовах. Складовими психологічної витривалості є стресостійкість, адаптивність, вольова регуляція та саморефлексія, які дають змогу офіцерам-розвідникам підтримувати високий рівень ефективності у складних і стресових ситуаціях. Метакогнітивний моніторинг, як процес усвідомлення та регуляції когнітивних функцій, допомагає військовослужбовцям не лише оцінювати рівень готовності до виконання завдань, але й ефективно адаптувати свої стратегії в умовах бойового стресу. Особливу увагу приділено механізмам метакогнітивного моніторингу, що сприяють зменшенню когнітивних викривлень, як-от надмірна впевненість або сумніви, що є критичними для прийняття виважених рішень. Розвиток метакогнітивних навичок можна досягнути через інтеграцію психологічних тренінгів, симуляційних вправ, програм наставництва й інноваційних технологій віртуальної реальності та біологічного зворотного зв’язку. Сучасні технології, зокрема штучний інтелект, можуть значно підвищити ефективність метакогнітивного моніторингу шляхом персоналізації тренувальних програм і вдосконалення процесів оцінювання та корекції когнітивних стратегій. Визначено також важливість розвитку для підвищення стресостійкості й адаптації до змінних бойових умов таких когнітивних стратегій, як саморегуляція та саморефлексія. Високий рівень метакогнітивного моніторингу дає можливість офіцерам-розвідникам оперативно реагувати на нові виклики, забезпечуючи точність і своєчасність ухвалення рішень у складних ситуаціях. Методики підвищення психологічної витривалості (фізична підготовка, тренування когнітивних навичок і використання технологій зворотного зв’язку) сприяють формуванню комплексної психологічної готовності військових до виконання відповідальних завдань у бойових умовах. Висновки підкреслюють важливість метакогнітивного моніторингу для підвищення психологічної витривалості офіцерів-розвідників і визначають напрями для подальших досліджень.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЗМІНУ ПОВЕДІНКИ ТА МИСЛЕННЯ У КЛІЄНТІВ

Ірина Михайлівна Грицюк — 2025-03-28

У статті розглядаються психофізіологічні аспекти впливу консультативної та психотерапевтичної діяльності на зміну поведінки та мислення клієнтів. Проаналізовано механізми нейропсихологічних і когнітивних змін, що відбуваються в процесі консультування, зокрема роль емоційної регуляції, нейропластичності та психофізіологічних реакцій на комунікацію з консультантом. Мета статті – визначити основні чинники, що сприяють ефективному впливу консультативної взаємодії на корекцію поведінкових патернів і трансформацію мислення клієнтів; проаналізувати теоретичні підходи до сучасного розуміння роботи мозку. Досліджено значення невербальних сигналів, тональності голосу та стилю комунікації у створенні терапевтичного альянсу. Представлено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності консультативної та психотерапевтичної діяльності з урахуванням психофізіологічних особливостей клієнтів. Досліджено роль емоційної регуляції та її вплив на зміни поведінкових патернів, а також значення психофізіологічних реакцій організму (варіабельність серцевого ритму, рівень кортизолу, активація певних мозкових структур) у процесі консультування. Визначено, яким чином невербальна комунікація, тональність голосу, швидкість мовлення та стиль консультування впливають на формування довіри між консультантом і клієнтом, а також на ефективність усвідомлення та засвоєння нових поведінкових стратегій. У статті також аналізуються когнітивні спотворення, що можуть заважати клієнтам у процесі прийняття рішень та зміні мислення. Окреслено методи та техніки, які сприяють корекції неефективних установок і переконань, а також формуванню адаптивних моделей поведінки.

МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКІВ

Наталія Вікторівна Гуртовенко — 2025-03-28

Перед ученими гостро стоїть питання про природу людини, її цілісність. Проте, аналізуючи різноманітні підходи до розуміння й вивчення феномена «людина», ми не можемо стверджувати, що сьогодні існує якась універсальна теорія, яка дає змогу досить об’єктивно будувати саме дослідження. Наші сучасні уявлення про природу людини, її емоції порівняно із сучасними фізичними знаннями істотно відстають. По-перше, дослідження, спрямовані на розуміння причин відхилень (дефектів) поки що не досить глибокі, якщо порівнювати з дослідженнями фізичного світу. По-друге, еволюція організації людського співтовариства змінює його властивості (зокрема, психіку людини) швидше, особливо у XX–XXI ст., ніж встигають такі зміни досліджувати вчені, насамперед психологи. Проблема відхилень від норми, що дедалі більше проявляються в людини, стає проблемою першорядною в психології, соціології, антропології та педагогіці. З огляду на безперервне зростання кількості соціальних відхилень у всьому світі в деяких учених склалося уявлення про те, що загальною причиною таких відхилень є прогрес людської спільноти. Зрозуміло, таке уявлення не нове. Можна погодитися, що соціальна дезорганізація присутня в соціальному розвитку й суттєво впливає на появу девіантної поведінки, особливо в підлітковому віці. Однак саме поняття «соціальні зміни» та його можливий вплив на формування психіки особистості залишаються невивченими. Історія людського суспільства – це історія розвитку науки, техніки, культури, мистецтва, етики і більшою мірою історія розвитку людини як особистості. Людина змінює і вигляд планети, і екологію планети, і свою психічну організацію. За останні два століття в науці накопичено достатній матеріал, який демонструє, що з покоління в покоління якість таких психологічних і генетичних програм дуже швидко змінюється.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

Олена Вікторівна Диса — 2025-03-28

У статті надається теоретичний аналіз мовленнєвої поведінки як психологічного феномена, який є унікальним соціокультурним явищем. Зазначено роль мовлення в процесі мовної ідентифікації, самореалізації та гармонізації міжособистісних відносин. Різноманітні наукові погляди на дослідження мовленнєвої поведінки свідчать про полікомпонентну структуру цього явища, яка має зовнішню і внутрішню сторони. Афективний компонент мовленнєвої поведінки значно підсилюється під час значущих або кризових подій у житті людини, що мають довготривалі несприятливі наслідки для психічного, фізичного, соціального й духовного благополуччя. За таких обставин відбуваються зміна і трансформація мовленнєвої поведінки в бік порушення нормативності. Особливий акцент зроблено на аналізі психологічних чинників порушення нормативності мовлення в час військового стану. Розглянуто нейропсихологічні аспекти застосування нецензурної лексики. Зазначено, що в сучасному суспільстві ненормативна лексика дедалі частіше зустрічається в повсякденному спілкуванні і це обумовлює процес відтворення небажаних форм мовленнєвих конструктів серед дітей, які не завжди усвідомлюють значення нецензурних висловлювань. У статті стверджується, що саме в молодшому підлітковому віці відбувається активний розвиток мовленнєвої поведінки, формуються комунікативні навички й усталені мовленнєві моделі, які можуть впливати на подальший стиль спілкування. Саме тому розвиток конструктивних форм мовленнєвої поведінки є необхідним для формування мовної самоідентифікації, культури спілкування, успішної соціалізації та запобігання закріпленню ненормативної лексики у вербальних мережах підлітків. Результати пілотажного дослідження переконливо доводять, що саме в молодшому підлітковому віці потрібно здійснювати активну психопрофілактичну роботу щодо унормування комунікативних навичок підлітків, оскільки мовленнєва поведінка в цьому віці ще піддається контролю дорослих, ненормативна лексика ще не стала звичкою і застосовується ситуативно, переважно в емоційно напружених ситуаціях.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ТА КОМПОНЕНТІВ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ МАРКЕТИНГОВОЇ СФЕРИ

Анастасія Сергіївна Задорожна — 2025-03-28

У статті запропоновано комплексний підхід до вивчення самоактуалізації особистості маркетолога та її структурних компонентів емпіричним шляхом. Розглядається значення самоактуалізації в процесі розвитку особистості та її становлення як професіонала. Визначено основні компоненти, що сприяють формуванню самоактуалізації особистості. Окреслено ряд властивостей, що є значущими для сучасного маркетолога з урахуванням деструктивних наслідків криз останніх десятиліть та викликів, пов’язаних із трансформацією маркетингової сфери. Визначено, що особливу увагу у вимогах до сучасного фахівця приділено таким рисам, як стресостійкість, високий рівень емоційного інтелекту й уміння швидко адаптуватися в умовах нестабільності. Відповідно до результатів аналізу наукової розвідки щодо проблеми самоактуалізації особистості в психологічній науці було обґрунтовано та сформовано вибір психодіагностичних методик, що дають змогу емпірично дослідити рівень і структурні компоненти самоактуалізації особистості маркетолога. Визначено основні інструменти визначення рівня самоактуалізації, сформованості мотиваційно-ціннісного компонента, рівня розвитку творчого й аналітичного мислення, емоційного інтелекту, особливостей комунікативного потенціалу професіонала, його емоційної стійкості та стратегій копінг-поведінки, характеру й особливостей професійної спрямованості маркетолога. На основі вивчення теоретико-методологічних положень сформовано комплексну модель емпіричного дослідження рівня та психологічних компонентів самоактуалізації особистості маркетолога. Запропонована модель виступає підґрунтям для проведення емпіричного дослідження з подальшим розробленням рекомендацій щодо забезпечення самоактуалізації працівників маркетингової сфери, їхнього професійного зростання та психологічного благополуччя.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

Наталя Геннадіївна Кошелева — 2025-03-28

У статті подано варіант вирішення важливого психолого-педагогічного завдання щодо розвитку творчих здібностей у старшокласників. Визначено, що творчий потенціал юнаків забезпечує їхню особисту адаптивність, успішність і психологічну рівновагу в сучасному мінливому світі. Проаналізовано психологічну сутність феномена «творчість» як психічного процесу, що дає змогу генерувати нові ідеї або продукти, які перевищують межі існуючого. Визначено, що завдяки творчим здібностям особистість здатна ефективно вирішувати проблеми в житті та професійній діяльності. Установлено, що основними психологічними характеристиками креативних старшокласників є спонтанність, гармонійність, креативність, творче мислення, висока пізнавальна активність, розвинена уява, гнучкість мислення, ресурсний емоційний стан. Зроблено висновок, що педагоги та шкільні психологи мають всебічно сприяти розвитку творчих здібностей юнаків шляхом застосування інноваційних навчальних технологій, заохочення генерації оригінальних ідей на уроках, моделювання реальних життєвих ситуацій, використання рольових ігор, тренінгів розвитку креативного мислення, технік «мозкового штурму», вправ для розвитку уяви та креативності. Сформульовано припущення, що розвиток творчих здібностей старшокласників сприяє підвищенню рівня їхньої пізнавальної активності та покращенню емоційного стану, для перевірки чого було проведене емпіричне дослідження з використанням модифікованого варіанта тесту С. Медніка «Ваш творчий потенціал», методики самооцінки емоційного стану Уессмана – Рікса і тесту «Вивчення рівня пізнавальної активності учнів» Б. Пашнева. Подано якісний і кількісний аналіз результатів. За допомогою кореляційного аналізу встановлено прямі статистично значущі кореляційний зв’язки між творчим потенціалом і пізнавальною активністю, а також між творчим потенціалом та емоційним станом учнів, що підтвердило нашу гіпотезу. Запропоновано розробку тренінгової програми розвитку творчих здібностей старшокласників, яка може бути використана шкільними психологами.

ПСИХОТЕХНОЛОГІЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПРИ ПЕРЕХОДІ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ: ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ

Людмила Іванівна Магдисюк — 2025-03-28

У статті розглядається актуальна проблема реабілітації військовослужбовців при переході до цивільного життя. Охарактеризовано основні методи психологічної допомоги в реабілітації військовослужбовців (когнітивно-поведінкова терапія, когнітивна терапія травми, експозиційна терапія), а також презентовано структурований підхід до мультимодальної реабілітації. Виділено ключові етапи втручання, узагальнено виклики сучасної практики та окреслено рекомендації з підвищення ефективності програм психологічної підтримки військових. Розглянуто основні моделі та підходи до організації психологічної допомоги військовослужбовцям. Кожна з них має власні мету, методи й формат реалізації, але всі спрямовані на зниження психотравматичних наслідків служби та відновлення ресурсів особи. Кожна з перелічених моделей має свою сферу застосування та показання. Найвищу ефективність демонструє інтеграція кількох підходів із урахуванням контексту служби, індивідуальних потреб військовослужбовця та ресурсів системи підтримки. Описано, що модель «спільнота– родина–військова частина» дозволяє побудувати мультидисциплінарну мережу підтримки, де кожен із трьох рівнів доповнює інтервенції інших. Процес адаптації військовослужбовців до цивільного життя після служби у військових частинах є надзвичайно складним і багатогранним. Військова служба часто передбачає специфічний досвід, який формує особистісні характеристики, соціальні зв’язки та психологічний стан. Повернення до цивільного життя вимагає від колишніх військових значних зусиль для відновлення психологічної рівноваги, подолання стресу та адаптації до нових соціальних, економічних і культурних реалій.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ КЛІЄНТІВ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ

Людмила Іванівна Магдисюк — 2025-03-28

У статті представлено теоретичний аналіз психологічного консультування клієнтів різних категорій, мета якого спрямована на надання психологічної допомоги, тобто розмова із психологом повинна допомогти людині у вирішенні її проблем і налагодженні міжособистісних стосунків з оточенням. Доведено, що сімейна ситуація, задоволеність подружнім життям також впливають на наявність суїцидальної загрози людини. Описано, що суїцидальна поведінка є вольовим актом, до структури якої входять суїцидальні думки, задуми, наміри, парасуїцид, завершений суїцид. Cуїцидальна поведінка є динамічним процесом і складається з таких етапів: етап суїцидальних тенденцій, етап суїцидальних дій, етап постсуїцидальної кризи. Результати діагностичної методики дали змогу визначити показники схильності до суїцидальної поведінки, у семи досліджуваних виявлено високі показники набраних балів, що засвідчує схильність опитуваних до суїцидальної поведінки. Таким особам рекомендовано звернутися до фахівців. Мета психологічного консультування завжди залежить від потреби клієнта та теоретичної орієнтації консультанта. Сфери застосування психологічного консультування – психічний і духовний розвиток дитини; екзистенційні й особистісні проблеми підлітка; шлюб, родина та сім’я; проблематика психічного й особистісного здоров’я; психологічна допомога помираючому та психотерапія непоправного лиха; проблеми похилого віку; місця ув’язнення, лікарні, казарми, студентські містечка; психологічна допомога та підтримка в кризових ситуаціях; шкільне консультування; професійне консультування; управлінське консультування. Важливим моментом ефективності проведеної консультації є наявність таких суттєвих особистісних перемін, які супроводжуються емоціями задоволення, радості, натхнення, покращення емоційного фону світовідчуття, самопочуття.

ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНИХ СТРАХІВ ТА КРИЗ: ЕФЕКТИВНІ ПСИХОТЕХНОЛОГІЇ, ПІДХОДИ ТА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Людмила Іванівна Магдисюк — 2025-03-28

У статті розглянуто проблему соціальних страхів, які є поширеним явищем у сучасному суспільстві та можуть значно впливати на особистісний розвиток, міжособистісні взаємини й емоційний стан людини. Проведено теоретичний аналіз природи соціальних страхів, їх класифікації та основних проявів, а також висвітлено взаємозв’язок між тривогою та страхом. Описано, що тривога – це емоційний стан, що супроводжується очікуванням можливих негативних подій, почуттям напруги, страху та хвилювання, а тривожність – це стійка психологічна характеристика, яка відображає схильність людини до частих і сильних переживань тривоги навіть у звичайних обставинах. Головна відмінність між страхом і тривогою полягає в тому, що страх пов’язаний із конкретною загрозою, а тривога – з невизначеністю та відсутністю чіткої спрямованості. Окрему увагу приділено психологічним підходам подолання соціальних страхів, зокрема методам психокорекції, розвитку самооцінки, тренінгам комунікативних навичок і технікам самоконтролю. Дослідження базується на працях класичних і сучасних науковців, що дає змогу всебічно розглянути проблему та запропонувати ефективні шляхи гармонізації психоемоційного стану особистості. Описано та виокремлено три види тривоги залежно від її джерела (за З. Фрейдом): реалістична тривога, невротична тривога, моральна тривога. Виокремлюють кілька видів тривожності: особистісна тривожність, ситуативна тривожність, відкрита тривожність, прихована тривожність. Доведено, що соціальні страхи можуть заважати самореалізації та взаємодії з оточенням. Для їх подолання необхідна робота над самооцінкою, навичками комунікації та прийняттям власних можливостей і обмежень. Важливим аспектом подолання таких страхів є розуміння їхніх причин і застосування ефективних психологічних методів корекції, психотехнологій та різноманітних технік.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ

Юлія Володимирівна Маєр — 2025-03-28

Статтю присвячено аналізу психологічного супроводу профільного навчання в умовах війни. Розглядається вплив стресових факторів на психоемоційний стан учнів, а також виокремлено основні підходи до надання психологічної підтримки. В умовах воєнного стану зростає потреба в розробці та впровадженні ефективних механізмів психологічної підтримки учнівської молоді, а також у створенні сприятливих умов для їхнього професійного самовизначення в загальноосвітніх закладах. У цьому контексті розглядається концепція психологічної стійкості, запропонована С. Мадді, яка ґрунтується на трьох ключових аспектах адаптації до кризових ситуацій: контролі, залученості та виклику. Наведено статистичні дані, що відображають масштаби негативних психологічних наслідків серед дітей та підлітків в Україні. Окрему увагу приділено практичним методам зміцнення емоційної стійкості, зокрема застосуванню арттерапії та тілесно орієнтованої терапії як ефективних інструментів психологічної допомоги. Проаналізовано методичні рекомендації МОН «Щодо діяльності служби у системі освіти в 2022/2023 навчальному році». Наведені приклади застосування цифрових технологій, зокрема мобільних додатків. Застосування технологій у профільній школі може сприяти зниженню рівня емоційного виснаження учнів, покращенню якості їхнього сну, підвищенню рівня психологічного благополуччя. Проаналізоване дослідження «Статева диференціація нейронних механізмів стресочутливості в період статевого дозрівання». Особлива увага приділяється гендерним відмінностям у переживанні кризових ситуацій та їх впливу на адаптацію до освітнього процесу. Стаття містить практичні рекомендації щодо забезпечення емоційного благополуччя старшокласників і сприяння їхній адаптації до профільного навчання в умовах війни.

ПЕРЕЖИВАННЯ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ МАТЕРЯМИ ТА ЖІНКАМИ БЕЗ ДІТЕЙ

Ірина Валеріївна Остах — 2025-03-28

У запропонованій статті наводиться теоретичний аналіз проблеми суб’єктивного благополуччя жінок та його взаємозв’язку з материнством. У статті зазначено, що благополуччя – це поняття, що відображає суб’єктивне ставлення людини до власної особистості, життя і властивих йому процесів, до своїх потреб і ступеня їх задоволення, зумовлене соціально прийнятими та засвоєними нормами, виражене рівнем задоволеності. У багатьох дослідженнях зазначається, що саме задоволеність у різних сферах життя: задоволеність матеріальним достатком, собою, діяльністю, стосунками з оточенням тощо – є важливим індикатором суб’єктивного благополуччя. Незважаючи на величезну кількість наукових праць, присвячених цій тематиці, вчені досі не досягли єдності щодо тлумачення сутності благополуччя, а, попри розмаїття поглядів, незмінними залишаються два основоположні напрями: гедоністичний і евдемоністичний, які корінням сягають античності. Наразі популярною є ідея про об’єднання обох підходів, оскільки вважається, що вони повинні доповнювати один одного. Дослідники дедалі частіше пропонують розглядати благополуччя як єдине цілісне явище, акцентуючи увагу на його окремих аспектах, а не на розмежуванні цих двох концепцій, адже такий підхід сприяє більш глибокому й ефективному аналізу цього феномена. Серед науковців досі тривають активні дискусії щодо співвідношення термінів психологічне та суб’єктивне благополуччя. К. Ріфф та Е. Дінер стверджували, що суб’єктивне благополуччя є складовою психологічного, тоді як інші автори (A. Салехінеджад), навпаки, психологічне благополуччя визначають як елемент суб’єктивного. В окремих дослідженнях і публікаціях можна зустріти трактування цих понять як синонімічних (Н. Бредбурн та ін). Особливої уваги потребує благополуччя жінок, адже вони часто стикаються з додатковим тиском, пов’язаним із традиційними соціальними ролями – як матері, дружини, працівниці та доглядальниці. Нерідко це супроводжується необхідністю поєднувати кар’єру із сімейними обов’язками, що може призводити до емоційного вигорання та тривожності. Збереження благополуччя матерів має важливе значення не лише для них самих, оскільки прямо впливає на благополуччя сімей і виховання наступного покоління.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Наталія Олександрівна Прядко — 2025-03-28

У статті представлено теоретичний аналіз і результати емпіричного дослідження специфіки розвитку шляхом психологічного тренінгу емоційного інтелекту як компонента особистісної зрілості. Мета дослідження – вивчити можливість інтеграції психологічних тренінгів у навчальний процес вищої освіти з метою розвитку емоційного інтелекту студентів. Розкрито особливості прояву емоційного інтелекту здобувачів освіти та його роль у формуванні особистості, оскільки першочерговим завданням стає психолого-педагогічне покращення особистісного та професійного розвитку здобувачів вищої освіти. Для розвитку й покращення емоційного інтелекту було розроблено та проведено психологічний тренінг «Емоційний інтелект: ключ до гармонії та успіху». Наведено опис алгоритму розробки та застосування вправ. У дослідженні брали участь 81 здобувач освіти з 3–5-го курсів. Для оцінки ефективності тренінгу з розвитку емоційного інтелекту були застосовані методики «Діагностика емоційного інтелекту (Н. Холла)» та «Шкала емоційного відгуку» А. Меграбіана. У статті представлено кількісні характеристики рівнів вираженості емоційного інтелекту студентів ЗВО до і після проведення соціально-психологічного тренінгу. Наголошується, що в основі особистісних змін лежить рефлексія. Наведено загальний опис психологічного тренінгу, спрямованого на підвищення рівня емоційного інтелекту. Тренінг передбачав залучення студентів до процесів інтеграції навчальної групи та взаємодії з оточенням. Як найбільш результативні методи розвитку емоційного інтелекту було використано такі основні психологічні прийоми тренінгу, як арттерапія, ігри, обговорення проблемних ситуацій. Завдяки цим методам стають помітними позитивні зміни в ціннісно-мотиваційній сфері особистості та загальному рівні емоційного інтелекту.

ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІО-ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ПРЕДИКТОРА ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ БІЗНЕСМЕНІВ

Аліса Павлівна Рибко — 2025-03-28

У статті висвітлено роль соціо-емоційної компетентності (СЕК) як ключового фактора, що сприяє адаптації бізнесменів до високого рівня невизначеності, стресових і кризових ситуацій в екстремальних умовах вітчизняного підприємництва під час війни. Також підкреслено, що життєстійкість та психологічне благополуччя бізнесменів забезпечують їх ефективну діяльність, подальший розвиток підприємства й відновлення економіки країни. Визначено основні компоненти соціо-емоційної компетентності: самосвідомість особистості, емпатія, саморегуляція емоцій, ефективні міжособистісні відносини, відповідальне прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику. Метою дослідження було проведення емпіричного аналізу проблеми впливу соціально-емоційної компетентності на психологічне благополуччя особистості й емпірична перевірка гіпотези щодо соціо-емоційної компетентності як предиктора психологічного благополуччя особистості на прикладі вітчизняних бізнесменів. Емпіричними методами дослідження були опитувальник «Соціо-емоційна компетентність (СЕК)» А. О. Шашенкової; методика визначення психологічного благополуччя (ПБ) особистості С. М. Забаровської. Аналіз емпіричних даних засвідчив наявність чіткої диференціації у профілях соціо-емоційної компетентності та психологічного благополуччя респондентів залежно від рівня залученості до бізнес-середовища і складності управлінських функцій: найвищі показники показали управлінці великого бізнесу; підприємцям ФОП характерні менш стабільні показники як у сфері емоційної регуляції, так і в контексті психологічного благополуччя; власники бізнес-організацій ТОВ продемонстрували помірні показники, перебуваючи між крайніми полюсами, що свідчить про гнучкий, але не завжди послідовний стиль їх самоуправління та соціальної взаємодії. Результати дослідження емпірично підтверджують, що соціо-емоційна компетентність є важливим психосоціальним утворенням, а також предиктором психологічного благополуччя особистості у сфері бізнесу та підприємництва.

ЕМОЦІЙНА НЕЗАХИЩЕНІСТЬ І ДОВІРА: НАСЛІДКИ ДИТЯЧИХ ТРАВМ У СТОСУНКАХ ДОРОСЛИХ

Руслана Іванівна Ткачук — 2025-03-28

У запропонованій статті наводиться теоретичний аналіз проблеми довіри в близьких стосунках. У статті зазначено, що емоційна близькість є одним із найважливіших елементів, які визначають якість і глибину стосунків у парі. Вона слугує основою для формування довіри, що, зі свого боку, є ключовим компонентом у стабільних і задовільних відносинах. Довіра визначається як очікування надійності, відкритості та чесності з боку іншої людини, що ґрунтується на попередньому досвіді взаємодії, індивідуальних переконаннях і цінностях. Дослідження психологічних аспектів довіри доводять, що вона є динамічним процесом, який залежить від контексту та досвіду взаємодії. Вона формується через позитивні спільні переживання, взаємну підтримку, чесне спілкування та готовність до компромісів. Аналіз останніх психологічних досліджень дав можливість уточнити важливість довіри в міжособистісних стосунках, особливо в контексті емоційної близькості та фізичної інтимності партнерів. Дитячий травматичний досвід значною мірою впливає на здатність формувати довіру в дорослих стосунках. Ранні переживання, пов’язані з порушенням емоційної безпеки, нехтуванням, фізичним чи психологічним насиллям, можуть залишати глибокі сліди, які проявляються у труднощах побудови здорових і стабільних стосунків дорослих. Одним із ключових наслідків дитячої травматизації є формування негативних моделей прив’язаності. Згідно з теорією прив’язаності Джона Боулбі, діти, які виростають у нестабільному або небезпечному середовищі, розвивають тривожний або уникливий стиль прив’язаності. Ці стилі супроводжуються недовірою до інших, страхом відмови або униканням близькості, що стає значною перешкодою для формування відкритих і довірливих стосунків у парі. Відновлення довіри після її порушення є складним процесом, який потребує бажання обох партнерів працювати над відносинами, відвертого вибачення. Загалом сучасні дослідження підтверджують, що довіра є ключовим елементом у формуванні та підтримці здорових і задовільних міжособистісних стосунків.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДОВІРИ / НЕДОВІРИ У БЛИЗЬКИХ СТОСУНКАХ ДОРОСЛИХ

Тетяна Олександрівна Туришин — 2025-03-28

У цій статті розглядаються теоретичні аспекти прояву довіри та недовіри в міжособистісних стосунках. Автори підкреслюють, що з першого року життя дитини формується параметр соціальної взаємодії, де позитивним полюсом є довіра, а негативним – недовіра. Цей процес є фундаментом для подальшої соціалізації особистості. Дослідники також зазначають, що довіра охоплює як поведінкову, так і психічну діяльність людини, впливаючи на її взаємодію з оточенням. У контексті близьких стосунків довіра відіграє ключову роль у встановленні глибоких емоційних зв’язків і взаєморозуміння між партнерами. Недовіра, навпаки, може призводити до напруженості та конфліктів, підриваючи основу взаємин. Тому розуміння механізмів формування та прояву довіри є важливим для підтримки здорових і гармонійних стосунків. Предметом дослідження є особливості прояву довіри та недовіри у близьких стосунках, їхні чинники впливу, механізми формування та наслідки для міжособистісної взаємодії. Довіра є фундаментальною складовою міжособистісних відносин, особливо в контексті близьких стосунків. Вона визначає якість взаємодії між партнерами, впливає на емоційний добробут і стійкість відносин. Недовіра, зі свого боку, може стати джерелом конфліктів, емоційної напруги та навіть розриву зв’язку. У цій статті розглянуто теоретичні підходи до дослідження довіри та недовіри, їхні основні прояви та чинники впливу. Довіра у психології визначається як переконання в надійності, чесності та доброзичливості партнера. Вона формується на основі минулого досвіду, спільних цінностей і здатності до відкритого спілкування. Недовіра ж проявляється в сумнівах щодо щирості та чесності іншої людини, що може призводити до підозрілості й уникання глибокої емоційної взаємодії. Подальші дослідження можуть зосередитися на практичних стратегіях відновлення довіри після її втрати та методах запобігання розвитку недовіри у відносинах.

КІНОТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ

Валентина Володимирівна Чорна — 2025-03-28

За даними МОЗ України, ПТСР може виникнути у 20–30 % осіб, які пережили травматичні події, зокрема у військовослужбовців, волонтерів, внутрішньо переміщених осіб та цивільних, які пережили окупацію. Симптоми ПТСР можуть проявлятися у вигляді флешбеків, нав’язливих думок, неконструктивних поведінкових реакцій, гіперзбудження, підвищеної тривожності та депресії, що суттєво погіршують якість життя. Одним з інноваційних і ефективних методів реабілітації в Україні є кінотерапія, яка сприяє відновленню емоційної рівноваги та лікуванню наслідків психічних травм. Метою нашого дослідження є аналіз ролі кінотерапії у подоланні психічних захворювань, а саме ПТСР у військовослужбовців, цивільного населення, які зазнали психологічних травм під час збройних конфліктів; основних механізмів дії кінотерапії та її ефективність у процесі медико-психологічної реабілітації, медико-соціальної адаптації в контексті сучасних викликів, з якими стикаються українські військовослужбовці та цивільні особи, діти, підлітки під час війни. Українські психотерапевти, психологи та соціальні працівники активно впроваджують кінотерапію як інструмент для допомоги різним категоріям постраждалих. Кінотерапія поєднує в собі мистецтво кіно та терапевтичні практики, що дає змогу людям безпечно повертатися до травматичних переживань, проаналізувавши їх, і поступово відновлювати психоемоційне здоров’я. Для подальшого розвитку в Україні потрібні: наукові дослідження ефективності кінотерапії; розробка спеціалізованих програм підготовки фахівців; інтеграція кінотерапії в медичну та реабілітаційну систему. Кінотерапія є одним з інноваційних і ефективних інструментів медико-психологічної допомоги для підвищення громадської обізнаності щодо проблем психічного / ментального здоров’я, що використовується як в індивідуальному, так і в груповому форматі для військовослужбовців, цивільних осіб, дітей та підлітків, волонтерів і внутрішньо переміщених осіб, які стикаються з почуттям ізоляції або мають труднощі в міжособистісній комунікації, зменшення стигматизації.

ЦІННІСНІ ФАКТОРИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЧЛЕНІВ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ СПІЛЬНОТ: ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Денис Олександрович Шпак — 2025-03-28

У статті представлено результати факторного аналізу ціннісно-смислової сфери групи респондентів протестантського віросповідання та групи респондентів з атеїстичним світоглядом. Обидві групи брали участь в експериментальному дослідженні ціннісної детермінації психологічного здоров’я особистості в умовах війни в Україні. Дослідження проводилося в період з квітня 2024 р. по січень 2025 р. і охопило 512 респондентів. До складу вибірки ввійшли представники різних протестантських церков України (264 особи) та респонденти, які дотримуються атеїстичного світогляду (248 осіб). На основі факторного аналізу ціннісно-смислової сфери респондентів визначено провідні психологічні механізми ціннісної детермінації психологічного здоров’я релігійної особистості протестантського віросповідання. Факторний аналіз забезпечив можливість конкретизації універсальних психологічних механізмів збереження здоров’я через групування цінностей, специфічних для протестантів та атеїстів, розкриваючи специфіку їхнього впливу на психологічне здоров’я. Реалізоване експериментальне дослідження дає змогу констатувати правильність заявлених концептуальних ідей, а саме: 1) психологічне здоров’я особистості дійсно має ціннісну детермінацію; 2) у членів протестантських спільнот, які інтеріоризують християнські цінності, формується унікальний стиль життя, ставлення до себе та світосприйняття, що визначають особливу конфігурацію та ступінь сформованості психічного здоров’я; 3) умови війни, позбавляючи людину звичних матеріальних благ та безпеки, дають можливість релігійній людині актуалізувати цінності тієї конфесії, до якої вона належить, що у складній життєвій ситуації виступають надійною опорою для збереження оптимального психоемоційного стану та психологічного здоров’я.

ЕМОЦІЙНА ВЗАЄМОДІЯ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ: РОЛЬ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ В РОЗВИТКУ СТОСУНКІВ

Яна Ігорівна Яворовська — 2025-03-28

У запропонованій статті здійснено теоретичне дослідження емоційної близькості батьків з різною прив’язаністю. Робота будувалася на основі системного аналізу науково-теоретичних досліджень щодо проблеми проявів емоційної близькості батьків з різним стилем прив’язаності у їх стосунках із дітьми. У статті зроблено спробу інтеграції наукових положень щодо проблеми емоційної близькості батьків у їх стосунках із дітьми. Предмет дослідження був визначений емоційною близькістю батьків з різною прив’язаністю. Основну увагу в статті було зосереджено на впливі стилю прив’язаності на емоційну близькість в дитячо-батьківських стосунках. Узагальнення наукових досліджень дало можливість визначити емоційну близькість між батьками та дітьми як важливий компонент сімейної взаємодії, що суттєво впливає на психічний розвиток дітей, формування їхньої емоційної компетентності та соціальних навичок. Емоційна близькість впливає на емоційний та психологічний стан всієї родини, сприяє створенню здорового середовища для емоційного, соціального й когнітивного розвитку дитини. Тривала емоційна напруга та стрес у родині можуть призвести до виснаження в емоційній, ментальній і фізичній сферах, що негативно впливає як на особистий стан батьків, так і на міжособистісні стосунки в сім’ї. У статті зазначено, що надійність прив’язаності батьків сприяє здатності встановлювати емоційні зв’язки з іншими, будувати міцні міжособистісні стосунки та створювати ефективні моделі поведінки в стосунках із власними дітьми. Здатність розуміти когнітивні й афективні стани інших людей має вирішальне значення для успішної соціальної взаємодії. Дорослі з надійним типом прив’язаності можуть легше налаштуватися на думки інших людей. Уточнено, що ненадійна прив’язаність батьків може мати свій прояв у порушеннях емоційної регуляції, недовіри до партнера, незадоволеності стосунками. Батьки з ненадійною прив’язаністю зазвичай мають труднощі у вираженні любові та симпатії, вибирають суперництво чи уникнення для вирішення конфліктів. Ненадійна прив’язаність пов’язана із соціальними труднощами, складністю в регулюванні стресу, що призводить до проблем із проявами емоцій та емпатією.