Психологічні студії

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У КЕРІВНИКІВ

Ігор Олександрович Віденєєв, Світлана Петрівна Оробінська — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз психологічних аспектів формування емоційного інтелекту у керівників як важливого чинника їхньої професійної компетентності. Підкреслено, що емоційний інтелект є інтегральною характеристикою особистості, яка поєднує в собі здатність усвідомлювати власні емоційні стани, адекватно їх регулювати, розуміти переживання інших людей та ефективно будувати соціальну взаємодію. Розкрито специфіку прояву емоційної компетентності у керівній діяльності, що полягає у вмінні підтримувати психологічну рівновагу, конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, мотивувати колектив і створювати сприятливий соціально-психологічний клімат в організації. Висвітлено основні психологічні чинники, що впливають на формування емоційного інтелекту у керівників, серед яких – досвід управлінської діяльності, індивідуально-особистісні особливості та здатність до саморефлексії. Наголошено, що розвиток емоційної компетентності сприяє підвищенню ефективності прийняття управлінських рішень, зниженню рівня професійного стресу, зміцненню лідерського потенціалу та формуванню атмосфери довіри й співпраці в колективі. У статті підкреслюється, що емоційний інтелект не є сталою характеристикою, а може розвиватися впродовж усього життя за умови цілеспрямованої підготовки та тренування. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих висновків для вдосконалення системи підготовки управлінських кадрів. Зокрема, рекомендується включати розвиток емоційної компетентності до програм професійного навчання та перепідготовки керівників, що дозволить підвищити їхню адаптивність до змінних умов, зміцнити комунікативні навички та запобігти професійному вигоранню. Зроблено висновок про те, що формування емоційного інтелекту є необхідною умовою успішної керівної діяльності, а також одним із головних ресурсів особистісного та професійного зростання сучасного керівника.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕЗПОРАДНОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ДІАГНОСТИКА ТА МАТЕМАТИЧНА ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Тамара Іванівна Дучимінська, Роман Вікторович Кушпетюк — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження особливостей психологічного феномена безпорадності особистості. Вивчення безпорадності розпочалося ще у середині минулого століття в зарубіжній психології, але сьогодні спостерігається зростання інтересу до цієї проблеми і серед українських науковців. Дослідження цього психологічного феномена є надзвичайно актуальним у сучасних реаліях, що характеризуються соціальною нестабільністю, зростанням рівня та тривалістю стресових впливів, пов’язаних з війною, що триває не один рік у нашій країні. Психодіагностика безпорадності є складним процесом, оскільки остання визначається як багатокомпонентне інтегральне особистісне утворення, що має прояви на когнітивному, емоційному та мотиваційному рівнях. З метою виявлення її особливостей ми обрали низку методик для діагностики таких її складників: атрибутивного стилю, локусу контролю, самооцінки, рівня домагань, емоційного стану. Результати діагностики показали переважання середніх показників за всіма методиками. А також у значної кількості респондентів спостерігається високий рівень песимізму, низький рівень інтернальності; частина досліджуваних характеризується низьким рівнем мотивації досягнення успіху, а третина студентів відрізняється пасивністю та негативним емоційним станом. Це дає підстави стверджувати, що у таких студентів наявний високий рівень безпорадності. Результати кореляційного аналізу засвідчили низку значущих зв’язків між досліджуваними показниками, зокрема: між показниками атрибутивного стилю та потребою у досягненні, активністю та настроєм; між загальним показником інтернальності і його окремими проявами та потребою у досягненні й активністю. Такі результати можуть свідчити про те, що особам з високими проявами показників безпорадності притаманний екстернальний локус контролю, пов’язаний з низькою потребою у досягненні, пасивною поведінкою та песимістичною атрибуцією.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРУ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Віктор Васильович Коширець, Ірина Олександрівна Пахомова — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено емпіричному дослідженню особливостей стрес-долаючої поведінки внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах тривалої критичної життєвої ситуації, спричиненої війною в Україні. В роботі проведено аналіз актуальної проблеми в науковій психологічній літературі. Проаналізовано сутність понять «критична життєва ситуація», «стрес», «тривога», їх взаємозв’язок та вплив на адаптаційні можливості особистості. Розкрито відмінності між кризовою та критичною ситуаціями, підкреслено роль суб’єктивного сприйняття подій поряд із зовнішніми обставинами. Охарактеризовано природу тривоги як адаптивний сигнал небезпеки та як дезадаптивну реакцію у разі надмірної інтенсивності. Розглянуто основні підходи до розуміння механізмів подолання стресу, зокрема розмежовано поняття психологічного захисту (як пасивної, несвідомої реакції) та копінг-поведінки (як активних, свідомих стратегій). Окреслено основні фактори, які впливають на вразливість до стресу, роль та вплив використання копінг-механізмів для подолання стресу. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення стресу в критичних життєвих ситуаціях, та методи їх опанування. Розроблено тренінгову програму для опанування стресу у критичних життєвих ситуаціях. Висвітлено важливість розвитку та вдосконалення копінг-стратегій як чинника успішного подолання стресових ситуацій у житті кожної людини. Підсумовуючи теоретичний огляд проблематики, наголошено на тому, що ефективне подолання критичної ситуації значною мірою залежить від здатності особистості використовувати активні, свідомі копінг-стратегії, а не обмежуватися пасивними захисними механізмами. В емпіричній частині досліджено актуальний психоемоційний стан та домінуючі копінг-стратегії.

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ ЯК ФАКТОРИ СТАНОВЛЕННЯ ПОДРУЖНІХ ВЗАЄМИН У СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Людмила Іванівна Магдисюк, Раїса Петрівна Федоренко, Денис Едуардович Магдисюк — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

Сімейне життя є одним із найважливіших аспектів життєдіяльності людини, що забезпечує не лише соціальну стабільність, але й психологічну реалізацію особистості. У сучасних умовах трансформації соціальних норм, зміни ґендерних ролей та моделей поведінки особливої актуальності набуває проблема формування уявлень про шлюб і сім’ю серед молоді. Психологи наголошують, що емоційна компетентність, індивідуальні уявлення про сімейні ролі, обов’язки та очікування виступають фундаментом для побудови подружніх стосунків. Формування таких уявлень відбувається під впливом сімейного досвіду, культурних зразків, медіа, а також особистісних цінностей і рівня емоційної зрілості. Відповідно, аналіз уявлень про сімейне життя серед сучасної молоді є важливим для розуміння механізмів становлення майбутніх подружніх взаємин. Підтверджено, що позитивну орієнтацію молоді на шлюб та сім’ю забезпечує повна батьківська сім’я зі сприятливим психологічним та емоційним кліматом. У неповних сім’ях значно збільшується вірогідність майбутнього розлучення дітей, оскільки формування орієнтацій на шлюб та сім’ю ускладнюється внаслідок деформації рольової соціалізації. Партнери, що в дитинстві пережили розлучення батьків, частіше відчувають труднощі у збереженні власної сім’ї; вони є більш схильними до внутрішньосімейних конфліктів і менше цінують традиційну сім’ю, ніж діти з повних сімей. Варто зауважити, що серед партнерів, які перебувають у повторному шлюбі, ініціатива щодо готовності до розірвання подружніх стосунків виявлена вищою серед жінок. На формування індивідуальних уявлень про подружнє життя і ставлення до партнера значний вплив має сиблінгова позиція у батьківській сім’ї. Психо-просвітницькі програми, спрямовані на формування усвідомлених уявлень про шлюб та емоційну компетентність, можуть сприяти зміцненню сімейних взаємин у молоді. Досліджені та описані індивідуальні уявлення про сімейний побут як чинник становлення подружніх взаємин чоловіків і жінок; встановлено на емпіричному рівні вплив батьківської родини та стосунків між її членами на формування індивідуальних уявлень про подружнє співжиття.

ІНТЕГРАЦІЯ ПІДХОДІВ ПСИХОЛОГІЇ ЗДОРОВ’Я ТА ПАТОПСИХОЛОГІЇ У ДОСЛІДЖЕННІ ОСІБ, СХИЛЬНИХ ДО НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

Вікторія Миколаївна Майструк, Людмила Василівна Заремба — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується потенціал інтеграції підходів психології здоров’я та патопсихології для глибшого розуміння особистісних і психофізіологічних чинників, що лежать в основі насильницької поведінки. Психологія здоров’я, орієнтована на підтримання благополуччя, розвиток адаптивних ресурсів і формування конструктивних копінг-стратегій, надає цінний інструментарій для аналізу позитивних аспектів психічного функціонування. У свою чергу, патопсихологія акцентує увагу на механізмах порушення психічної діяльності, таких як розлади емоційної регуляції, когнітивні викривлення, імпульсивність та дефіцит самоконтролю, які можуть сприяти формуванню деструктивних тенденцій. Поєднання цих двох наукових підходів дозволяє цілісно розглянути як ресурси, так і уразливості особистості, схильної до агресії. У дослідженні розглядається кореляція між станом психічного здоров’я, стресостійкістю, емоційними особливостями та когнітивними патернами, такими як схильність до надмірних узагальнень, дихотомного мислення та сприйняття нейтральних стимулів як загрозливих. Наголошується, що лише інтегрований аналіз, який охоплює як психологічні ресурси особистості, так і потенційні патопсихологічні прояви, дозволяє ефективно ідентифікувати психологічні чинники, що передують насильницькій поведінці. Такий підхід є основою для створення персоналізованих програм профілактики та корекції. Ключову роль у цьому процесі відіграють рівень емпатії, розвиненість соціальних навичок, якість міжособистісних стосунків та вплив соціального оточення, яке може як стримувати, так і посилювати агресивні прояви. Підкреслюється важливість міждисциплінарної взаємодії між психологами, психотерапевтами, психіатрами, соціальними працівниками та експертами з громадського здоров’я. Ця синергія сприятиме не лише поглибленому розумінню механізмів, що лежать в основі девіантної поведінки, але й розробці дієвих стратегій для раннього виявлення груп ризику та зміцнення психологічної резилієнтності індивіда.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ТИПОЛОГІЯ ГРУП ПІДТРИМКИ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

Леонід Олегович Ніколаєв — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається актуальна проблема груп підтримки як специфічної форми соціально-психологічної взаємодії, спрямованої на подолання життєвих труднощів, збереження психічного здоров’я та розвиток особистісних ресурсів. Описано сутність груп підтримки через призму феноменологічного підходу, що дозволяє дослідити внутрішній досвід учасників, їхні переживання від участі у групі та трансформацію особистісної ідентичності через взаємодію. Встановлено, що групи підтримки базуються на принципах рівності учасників, емоційної безпеки, конфіденційності та субсидіарності, створюючи унікальний простір для взаємодопомоги та саморозвитку. Виокремлено та описано вісім основних функцій груп підтримки: емоційну, інформаційну, нормативну, корекційну, мотиваційну, адаптаційну, соціально-інтегративну та ресурсну, які охоплюють емоційний, когнітивний, соціальний і ресурсний виміри особистості. Представлено комплексну типологію груп підтримки за шістьма критеріями: метою створення (кризові, розвивальні, освітні), складом учасників (гомогенні, гетерогенні), тривалістю існування (короткострокові, довгострокові), організаційною структурою (формальні, неформальні), способом проведення (очні, онлайн) та рівнем професійної залученості (професійні фасилітатори, «рівний рівному»). Описано конкретні форми діяльності для кожного типу груп, що дозволяє здійснювати адекватний вибір форми взаємодопомоги відповідно до потреб учасників. Доведено, що групи підтримки виступають ціннісним інструментом психологічної допомоги, їхня ефективність визначається чітким усвідомленням мети, функцій та відповідним добором типу групи залежно від конкретних потреб учасників.

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ І ПЕРСПЕКТИВ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВАЖКОПОРАНЕНИХ КОМБАТАНТІВ

Світлана Анатоліївна Петреченко — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу проблем і визначенню напрямів удосконалення програм соціально-психологічної адаптації важкопоранених комбатантів в Україні в умовах повномасштабної війни росії проти України. Розглядається складність адаптаційного процесу, який охоплює зовнішні соціальні впливи та глибинні внутрішньоособистісні трансформації, пов’язані з посттравматичним стресовим розладом, тривожністю, депресією, соціальною ізоляцією і втратами функціональних можливостей. У статті підкреслено важливість ключових чинників ефективної адаптації, серед яких: психологічне благополуччя, розвиток копінг-стратегій, життєстійкість, резилієнтність і посттравматичне зростання, що потребують індивідуалізованого та комплексного підходу у підтримці комбатантів. Проведено SWOT-аналіз існуючих в Україні державних, міжнародних і громадських програм, який виявив фрагментарність, нестачу кадрових ресурсів, відсутність єдиних стандартів і довготривалого супроводу, переважання кризових форм підтримки над системними механізмами реінтеграції. Запропоновано розробити національну модель адаптації, що передбачає мультидисциплінарний підхід із включенням діагностики, індивідуального планування, психотерапевтичної допомоги, соціально-побутової підтримки, реінтеграції та постадаптаційного моніторингу. Значну увагу приділено впровадженню кейс-менеджменту та професійній підготовці фахівців, які працюють із важкопораненими ветеранами, розвитку міжвідомчої співпраці й інтеграції інноваційних технологій для підвищення якості підтримки. Підкреслено, що комплексний, системний і стандартизований підхід до соціально-психологічної адаптації сприятиме відновленню психологічного здоров’я та соціальної інтеграції комбатантів, їхньому особистісному розвитку, підвищенню якості життя і поверненню гідності. Перспективи подальших наукових досліджень пов’язані з аналізом ефективності взаємодії державних та громадських інституцій у процесі реалізації програм адаптації.

АРХЕТИПИ В БІЗНЕСІ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ БРЕНД-СТРАТЕГІЙ

Віра Богданівна Синякова — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто архетипічний підхід у бренд-менеджменті як інструмент формування стійких емоційних зв’язків між брендом і споживачем в умовах гіперконкуренції та цифрової медіатизації. Теоретичну основу становлять ідеї К. Г. Юнга про колективне несвідоме та універсальні «первинні образи», а також модель 12 архетипів М. Марк і К. Пірсон. Показано, що архетип бренду є глибинним смисловим каркасом, відмінним від понять позиціонування чи персони, та визначає роль бренду в житті споживача і типові сценарії взаємодії. Проаналізовано психологічні механізми впливу (праймінг, наративне занурення, емоційна активація), культурологічні ризики (симулякри за Ж. Бодріяром, міжкультурні відмінності за Г. Гофстеде) та організаційний вимір архетипів (Е. Шейн). Подано огляд бізнес-ролей 12 архетипів (Герой, Творець, Опікун, Бунтар тощо) з прикладами застосування у відомих компаніях. Запропоновано алгоритм формування архетипічної стратегії: внутрішній аудит, інсайти аудиторії, аналіз категорії, міжкультурна адаптація, створення бренд-наративу, дизайн системи ідентичності, дорожня карта впровадження. Підкреслено значення архетипу як «внутрішнього компаса» корпоративної культури, HR-практик та управлінських рішень, а також його роль у забезпеченні консистентності комунікацій у всіх точках контакту. Окреслено метрики оцінювання ефективності: бренд-еквіті (за Келлером), поведінкові KPI, індекси архетипічної відповідності, нейромаркетингові показники. Визначено потенційні ризики (стереотипізація, культурні непорозуміння, симулятивність, етичні виклики цифрового таргетингу) та шляхи їх мінімізації. Зроблено висновок про інтеграційний потенціал архетипічного підходу як інструменту довгострокової ідентичності бренду та перспективні напрями досліджень (Big Data, нейромаркетинг, ESG-комунікації, VR/AR).

РОБОТА З ДІТЬМИ В КЛІЄНТ-ЦЕНТРОВАНОМУ ПІДХОДІ ЗА КАРЛОМ РОДЖЕРСОМ

Оксана Володимирівна Сойко — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито зміст клієнт-центрованого підходу Карла Роджерса у контексті психологічної роботи з дітьми та проаналізовано його значення для формування безпечного терапевтичного простору. Детально розглянуто основні принципи гуманістичної психотерапії – безумовне прийняття, емпатійне розуміння та автентичність фахівця – як ключові умови ефективної взаємодії між дорослим і дитиною. Наголошено, що саме ці умови забезпечують розвиток довірливих стосунків, які сприяють емоційній відкритості, формуванню стабільної самооцінки та зміцненню внутрішніх ресурсів дитини. Особливу увагу приділено застосуванню недирективного підходу у дитячій психотерапії та педагогічній практиці. Підкреслено, що недирективні методи ігрової терапії розглядають психологічні труднощі як наслідок негативного або обмежувального впливу середовища, а тому центральною метою психотерапії є створення умов для природної самоактуалізації дитини. У межах ігрових сесій дитина отримує можливість вільно виражати почуття, досліджувати власний досвід та вибудовувати більш цілісну «Я-концепцію». Описано, що іграшки та матеріали повинні сприяти вирішенню таких основних завдань: встановлення терапевтичних відносин, вираженню широкого спектру почуттів, опрацюванні реального досвіду дитини, перевірці кордонів, розвитку позитивної «Я-концепції», самоконтролю та саморегуляції. Зазначено, що терапевтичне втручання має бути спрямоване не на зміну особистості дитини, а на підтримку її унікальності, самоцінності та внутрішньої автономії. Будь-які наміри змінити дитину суперечили б принципам недирективної та клієнт-центрованої терапії, адже передбачають неприйняття й відкидання її такою, якою вона є. Створення атмосфери психологічної безпеки, довіри та поваги визначається як фундамент, який забезпечує розвиток саморегуляції, емоційної компетентності та здатності до самостійного вирішення життєвих труднощів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ПРАЦІВНИКІВ Б’ЮТІ-СФЕРИ

Ірина Михайлівна Ушакова, Олена Олександрівна Новохатська — Fri, 21 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема професійного вигорання як одного з найбільш актуальних соціально-психологічних феноменів сучасності, що суттєво впливає на психологічне благополуччя особистості та ефективність її професійної діяльності. Актуальність дослідження полягає у виявленні психологічних механізмів розвитку синдрому вигорання у представників б’юті-індустрії та визначенні напрямів його профілактики, що має практичне значення як для підвищення професійної ефективності, так і для збереження психічного здоров’я фахівців. Проаналізовано основні наукові підходи до визначення та структурування синдрому професійного вигорання, окреслено його ключові симптоми та фактори розвитку. Особлива увага приділяється вивченню професійного вигорання у працівників б’юті-сфери, яка характеризується високим рівнем емоційної залученості, постійною комунікацією з клієнтами, інтенсивними фізичними та психологічними навантаженнями, а також високою конкуренцією на ринку праці. Здійснено теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення психологічних особливостей прояву професійного вигорання у працівників б’юті-сфери, а також надано деякі рекомендації щодо профілактики вигорання та психологічної підтримки фахівців даної професійної групи. Результати дослідження засвідчили, що значна частина респондентів перебуває на стадії резистенції, що вказує на поширення механізмів психологічного захисту, які, однак, виявляються малоефективними та з часом можуть призвести до поглиблення вигорання. Близько третини опитаних демонструють симптоми виснаження, що є показником серйозних ризиків професійної дезадаптації. Домінуючим компонентом вигорання є емоційне виснаження, у багатьох респондентів виявлено високий рівень деперсоналізації, що вказує на відсторонене ставлення до професійної взаємодії. Редукція особистісних досягнень у цій вибірці має менш виражений характер, проте становить потенційний ризик втрати професійної мотивації. Третина досліджуваних перебуває на високому рівні вигорання, що підтверджує вже сформований синдром і потребує психокорекційних втручань. Отримані результати свідчать про високу поширеність емоційного виснаження серед працівників б’юті-сфери та підтверджують необхідність системної психологічної профілактики та корекції. У статті запропоновано практичні рекомендації, що включають оптимізацію робочого навантаження, формування стресостійкості, розвиток навичок саморегуляції, запровадження ефективних мотиваційних програм та заходів із покращення соціально-психологічного клімату в колективах. Автори підкреслюють важливість упровадження тренінгових і консультативних програм, спрямованих на підтримку емоційного благополуччя спеціалістів.