Психологічні студії

АДАПТАЦІЯ ДОКАЗОВИХ ПРАКТИК ПСИХОТЕРАПІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТА АЛГОРИТМ РОБОТИ

Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття описує основні методологічні аспекти культурної адаптації доказових практик психотерапії. Численні соціокультурні фактори, такі як стиль життя, сімейні та родові стосунки, фізичне оточення, бідність, дискримінація, безпека тощо, суттєво впливають на психологічний добробут людини. Культура (особливості мови, традиційні погляди на психічне здоров’я, стереотипи стосовно учасників психотерапевтичного процесу, особливості картини світу) є ключем до розуміння того, як проявляються симптоми психічних розладів та поведінка, спрямована на пошук допомоги, а отже, на те, як надавачі психотерапевтичних послуг діагностують клієнтів/пацієнтів та працюють із ними. Усе це зумовлює необхідність адаптації та модифікації доказових психотерапевтичних практик відповідно до запитів, потреб та особливостей українського суспільства. Описано загальний алгоритм соціокультурної адаптації психотерапевтичних утручань, що складається з 11 етапів (від вибору практики і створення робочої експертної групи до перевірки ефективності адаптованої версії). Детально охарактеризовані соціокультурні чинники, які впливають на впровадження психотерапевтичної практики та мають бути враховані в адаптації протоколів та програм утручань. Виділено незмінні елементи доказової практики та варіативні компоненти, стосовно яких доцільна процедура культурної адаптації. Зміни протоколу утручань у процесі адаптації умовно поділені на три напрями: усунення елементів, не актуальних в українському контексті; додавання елементів, щоб покращити розуміння практики (кейси, приклади використання вправ, глосарій термінів тощо); трансформація елементів відповідно до соціокультурного контексту. Обґрунтоване залучення громадськості (професійної спільноти та цільових груп) до обговорення внесених модифікацій, сформульовані завдання і напрями роботи із фокус-групами. Окреслено основні шляхи експериментальної перевірки ефективності адаптованих практик.

СМИСЛОГЕНЕЗ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ КОНТРАСТНИХ ФЕНОМЕНІВ ПОДІЙНОГО НАВЧАННЯ

Михайло Дмитрович Белей — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізуються різноманітні підходи до розуміння сутності поняття смислу життя людини. Особливу увагу автор приділяє особливостям актуалізації смислових наративів в контексті проблеми професійного становлення студентів закладів вищої освіти. На відміну від етико-філософського трактування категорії смислу, автором зроблено спробу представити її психологічну сутність, яка є особливою, позаяк у ній закладено головну мету життя людини, втрата якої для багатьох означає справжню трагедію. Зокрема акцент робиться на регулятивному значенні цього поняття, яке властиве будь-якій розвинутій світоглядній системі і яке розкриває сутнісні характеристики важливих для неї моральних норм і цінностей та вказує на їх значимість для суб’єкта та його оточення. В роботі наголошується на тому, що вивчення психологічних аспектів проблеми смислу життя особливо важливо для спеціалістів-педагогів і психологів. Однак, ні сучасні навчальні програми шкіл, ні наукові надбання в області методик викладання навчальних предметів не розглядають, не висвітлюють, а отже і не вчать молодих людей самостійно шукати і знаходити смисл власного життя, що фактично і є основним завданням освіти. Особистісно-розвивальне (подійне) навчання (Бондаренко О. Ф.), діалогічне навчання (Карпенко З. С., Радчук Г. К.) повинно стати основою внутрішнього ініціювання особистісно-професійного становлення майбутнього фахівця, формування його ціннісно-смислової сфери. Віддаючи належне цим концептуальним підходам, автор пропонує своє методичне бачення у продукуванні нових смислів, яке ґрунтується на категорії «контрасту», що є однією з базових у структурній психології. Не інакше як за логікою контрасту дуже часто виникає своєрідний смисловий прорив, стрибок, інсайт, просвітлення, в результаті якого здійснюється переструктурування різноманітних суб’єктних цінностей та інших психологічних утворень особистості. Саме таке контрастне середовище, на нашу думку, є найбільш релевантним фактором смислогенезу. Причому, значимість ситуацій і цілей, які ставить перед собою суб’єкт, визначаються завдяки хронотопу «тут і тепер». Будь-яка віддалена перспектива, в цілому, значно знижує релевантність цілей. Суттєвий поступ у розробленні даної проблематики, на думку автора, може бути досягнутий завдяки розумінню індивідуально-особистісної значущості різноманітних подій та їх контрастній репрезентації на дидактично-методичному рівні.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ЯК СКЛАДНИК СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Тетяна Іванівна Бєлавіна, Олег Анатолійович Блінов, Наталія Дмитріївна Абрамян — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена важливій проблемі розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів як складника соціального інтелекту та однієї з його ключових характеристик. Визнається актуальністъ дослідження проблеми комунікативної компетентності у сучасній психологічної науці. Це аргументовано важливими її характеристиками, такими як сприяння створенню ефективних соціальних і професійних відносин, а також досягненню визначених цілей у різних сферах життєдіяльності, крім сприяння, забезпечення взаєморозуміння у спілкуванні, зокрема в процесі професійного становлення та виконання професійних завдань практичним психологом. Наголошено на багатогранності комунікативної компетентності та її важливості у різних життєвих ситуаціях – від побудови особистих взаємин до досягнення професійних цілей. Такий комплексний підхід дає змогу розглядати комунікацію не лише з позиції передачі інформації, а й з огляду на соціокультурну специфіку та емоційні чинники, що істотно підвищує ефективність взаємодії. Проаналізовано основні досягнення в теоретичному та емпіричному аспектах зарубіжних та українських учених у межах заявленої теми. Визначено основні підходи у контексті соціальної психології до тлумачення цього поняття. Акцентовано роль комунікативної компетентності в розвитку соціального інтелекту, розглянуто соціальний інтелект як соціально- психологічну категорію та наведено його наукове обґрунтування. Підкреслено, що зарубіжні дослідники зазвичай розглядають комунікативну компетентність як одну з важливих ознак соціального, практичного, емоційного інтелекту, пов’язують її із соціокультурною адаптацією. З іншого боку, виділено основні ракурси досліджень українськими вченими здобувачів вищої освіти, які переважно пов’язують соціальний інтелект з комплексом особистісних компетенцій, у тому числі соціальною та комунікативною, соціальною ідентичністю, успішною кар’єрною підготовкою тощо.

РОЛЬ СОЦІО-ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ВИБОРІ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ОСОБАМИ З ПІДВИЩЕНОЮ ТРИВОЖНІСТЮ

Альона Сергіївна Вавілова, Тетяна Сергіївна Ковшун — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню взаємозв’язку між соціо-емоційною компетентністю, копінг-стратегіями та тривожністю. Соціо-емоційна компетентність визначена як ключовий складник емоційного інтелекту, що забезпечує ефективне розпізнавання, розуміння та регулювання емоцій, а також побудову здорових міжособистісних стосунків. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення складників емоційного інтелекту та їх впливу на вибір копінг-стратегій у осіб з підвищеною тривожністю. Проведено дослідження на вибірці 73 осіб віком від 19 до 56 років (57 жінок і 16 чоловіків). За допомогою регресійного аналізу здійснено статистичний аналіз впливу компонентів соціально-емоційної компетентності та труднощів емоційної регуляції на вибір копінг-стратегій у респондентів із підвищеним рівнем тривожності. Для аналізу вибрано копінг-стратегії, фокусовані на проблемі, копінг-стратегії, фокусовані на емоціях, та уникаючі копінг-стратегії (за опитувальником «Brief-COPE» Лазаруса). Представлено розподіл показників використання копінг-стратегій у групах з різним рівнем особистісної тривожності (низьким, середнім та високим). З’ясовано, що такі компоненти соціально-емоційної компетентності, як самоефективність, самокерування та самоусвідомлення, мають суттєвий вплив на вибір адаптивних копінг-стратегій, незалежно від рівня тривожності. Такі стратегії знижують імовірність вибору стратегій самозвинувачення, відмови та вживання речовин. Модераторна роль тривожності в цих взаємозв’язках не підтвердилася, що підкреслює автономність соціально-емоційних навичок у формуванні поведінкових стратегій. Визначено, що негативні аспекти регуляції емоцій, такі як неприйняття, імпульсивність і обмеженість стратегій, значною мірою корелюють із вибором дезадаптивних копінгів (відмова, самозвинувачення, поведінкове розмежування). Водночас активне подолання та позитивний рефреймінг асоціюються зі зниженням неприйняття та імпульсивності, але можуть супроводжуватися меншою увагою до емоційного усвідомлення.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ ТА ПОЗИЦІЮВАННЯ ЯК ФЕНОМЕН ПСИХОЛОГІЧНОГО АРАНЖУВАННЯ ЦІЛІСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Леонід Кирилович Велитченко — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

Особистість, будучи, по суті, холістичною даністю, відкритою індивіду у вигляді образу «Я», у структурному відношенні відтворює безпосередній сенс ситуаційних взаємин як таких. Наголошується, що самопрезентація як інтернальне явище має продовження у сферу комунікативно-інтерактивного здійснення особистості у вигляді апелювання до відповідних поведінкових патернів, що співвідносяться з проявом домінантності/недомінантності як найбільш загальної суб’єктної характеристики індивіда взагалі. На основі судження про діалектичну протипоставленість мимовільної та довільної самопрезентації сформульовано висновок про неї як флексибельну функціональну систему, спрямовану на забезпечення процесуальної пристосовності комуніканта до загальної ідеї ситуації за рахунок стеження за самопрезентацією партнера та відповідного свідомого підстроювання до нього з метою створення спільного міжособистісного простору. Перехід від фатичного рівня спілкування до рівня, пов’язаного з установкою на результат, що передбачає отримання від партнера певних преференцій, є причиною звернення комуніканта до ознак потрібної для цього ролі, що перетворює самопрезентацію на те чи інше контекстуальне позиціонування з апелюванням до фактів соціального научіння, які вже самі собою підвищують перспективу шуканого результату. Наголошується на об’єднанні свідомої самопрезентації з позиціонуванням у єдиній функціональній системі, корисним результатом якої є не так створення спільного міжособистісного комунікативного простору, як отримання особистісних чи статусних преференцій, продиктованих наявною ситуацією. Сформульовано загальний висновок, згідно з яким самопрезентація відбувається за ознаками як актуалізації мимовільної та свідомої схем, так і позиціонування рольових ознак, отриманих під час соціального научіння.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ НАСИЛЛЯ У СІМ’Ї

Оксана Леонідівна Гричанюк, Людмила Іванівна Магдисюк — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається актуальна проблема психологічного насилля у сім’ї, позаяк є однією з найменш вивчених і найбільш складних форм міжособистісного насилля між членами однієї сім’ї або людьми, що перебувають в інтимних відносинах. Описано поняття «насилля», під яким розуміють діяння, що повторюються в часі, навмисний психологічний вплив на структурні складники особистості жертви, в основі чого закладено примусову дію, яка здійснюється через деструктивні форми впливу і призводить до виникнення психологічної травматизації. Наявність патерну поведінки є важливим індикатором відмінності насилля від простої конфліктної ситуації. Встановлено та описано, що цикл аб’юзу складається з етапів: наростання напруження, сварка або конфлікт, примирення, «медовий місяць». Доведено, що подружнє насилля є багатовимірним феноменом, який детермінований взаємодією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що зумовлюється рівнем подружньої компетентності, індивідуальними особливостями партнерів, поведінковими патернами, взаєминами у шлюбі і життєвим досвідом. Значна зміна шлюбної та сімейної ідеології, поглядів чоловіків та жінок на сімейне життя, розподіл ролей у сім’ї, подружню вірність, характер відносин між поколіннями спричинили справжні труднощі, які потребують непростих рішень, вибору, мобілізації, адаптації до тих чи інших змін. Дослідження емоційного насилля у сім’ї як явища небезпечного та складного, детермінованого сукупністю зовнішніх (соціокультурних), внутрішньосімейних і суб’єктивних факторів, є актуальним та важливим в умовах сьогодення. Висновки статті підкреслюють необхідність наукового осмислення феномена психологічного насилля у подружніх стосунках, яке зумовлене його поширенням, факторами ризику появи у подружніх стосунках.

СМИСЛОВА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЖИТТЄВОГО УСПІХУ В ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Віктор Васильович Кириченко — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема ціннісно-смислової категоризації «успіх» у картині світу осіб юнацького віку. На матеріалі пілотажного психосемантичного дослідження здійснюється конструювання імпліцитної моделі успіху. У статті досліджується проблема науково-дослідного розуміння успіху в гуманітарних науках, акцентуючи увагу на еволюції поглядів на його джерела – від фаталістичного підходу до усвідомлення ролі особистості в досягненні успіху. Успіх (особистісний успіх) є соціально-культурним конструктом, який залежить від норм, цінностей та очікувань певного суспільства. Відсутність універсальної системи критеріїв успіху підкреслює його унікальність у різних соціальних і культурних контекстах. У роботі проаналізовано, як трансформації міжособистісних стосунків, науково-технічний прогрес та зміни ціннісно-мотиваційної сфери впливають на уявлення про успіх у сучасному світі. Висвітлюється зв’язок успіху з базовими потребами особистості, такими як розвиток, соціальне визнання та самодостатність. Аналізується вплив соціокультурних умов і сучасних трансформацій на концепцію успіху, яка включає внутрішні (здібності, волю, ініціативність) і зовнішні (гроші, зв’язки) чинники. У ході дослідження на основі психосемантичного аналізу визначено ключові атрибути успіху для осіб юнацького віку, проведено порівняння моделей успіху в минулому та майбутньому. Встановлено, що для респондентів характерна орієнтація на внутрішні ресурси, а також гнучкість у побудові життєвих стратегій. Отримані результати підтверджують важливість внутрішньоособистісних складників і роль соціального контексту у формуванні уявлень про успішність. Отримані результати свідчать про продуктивність соціалізації респондентів, їхню здатність гнучко адаптуватися до навколишнього середовища через навчання протягом життя, особистісний розвиток і професійне самовдосконалення.

ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ ПІД ЧАС ВИСВІТЛЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ПОДІЙ В УКРАЇНІ

Катерина Леонідівна Мілютіна, Оксана Михайлівна Согор — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено аналіз проблеми формування резильєнтності журналістів під час висвітлення військових подій в Україні, розкрито особливості відновлення та психічних станів на тлі подачі військового контенту. У дослідженні брали участь 30 журналістів, поділених на дві ключові групи. Перша група (15 осіб) включала репортерів, які працюють напряму на створення фактажу. Вони проводять інтерв’ю з постраждалими, військовими та волонтерами, збирають інформацію на місцях подій та розробляють розгорнуті аналітичні матеріали. До другої групи (15 осіб) увійшли журналісти, які працюють на місцях та у редакціях, не маючи безпосереднього контакту із подіями та особами, але грають важливу роль у розгортанні новин та аналізі інформації. Було використано такі методики, як: шкала резильєнтності Коннора-Девідсона, опитувальник рівня депресії, опитувальники на визначення стану позитивного ментального здоров’я. Отже, проаналізувавши дослідження та перевіривши їх на коефіцієнт розбіжностей Стьюдента та кореляційній аналіз Пірсона, можна стверджувати, що репортери, які працюють у контакті з подіями та людьми, а також аналізують і обробляють отриману інформацію, мають вищі ментальні показники і більш сформовану резильєнтність. Медіапрацівники мають риси, які сприяють салютогенним ефектам після травми, зокрема, вони звертають увагу на свої емоції, емпатію, екстраверсію, оптимізм та самоефективність. Раніше проведені дослідження також показують, що оптимізм, екстраверсія, низький рівень нейротизму та самостійність-ефективність мають зв’язок із салютогенними ефектами після травми. Ці риси можуть допомогти журналістам зберегти стійкість та уникнути сильних і тривожних емоцій провини, докорів сумління та жалю, які можуть виникнути через їхню професійну діяльність. Ретельне інформування про травму та правильна поведінка можуть забезпечити їм мінімізацію шкоди з усіх боків та допомогти функціонувати у салютогенних рамках.

КОПІНГ-СТРАТЕГІЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

У сучасному світі питання опанувальної поведінки розглядається як один з елементів для існування у навколишньому середовищі. Пристосування та адаптація до різних негативних, стресових чинників вкрай необхідна населенню. Також необхідно розглянути стратегії для військових як окрему гілку опанувальної поведінки. Особливості копінг-стратегій військових полягають у тому, що вони майже постійно перебувають у стресовій ситуації: на навчаннях, у зоні бойових дій, виконуючи завдання за призначенням і навіть повертаючись на місце постійної дислокації, це знову ж таки йде зміна середовища й адаптація до нього. Внаслідок проведеного наукового дослідження виділено, що серед опитуваних військовослужбовців Збройних сил України найбільш значимими є такі копінг-стратегії, як проблемно-орієнтовна копінг-стратегія, для якої характерними є вирішення проблеми, аналіз ситуації, вибудовування плану дії, пошуку інформації. Також активно використовується копінг-стратегія пошуку соціальної підтримки, яка характеризується взаємодією з оточуючими для подолання труднощів. Зазначено, що найменше вираженими у використанні є такі стратегії, як копінг-стратегія, орієнтована на уникнення, за якої людина намагається ухилитися від виниклої проблеми, та емоційно-орієнтована копінг-стратегія, для якої характерне врегулювання емоційного напруження. Встановлено, що військовослужбовці досить стійкі до стресу за всіма показниками. Для військовослужбовців Збройних сил України важливими є показники за шкалою «Комунікативні особливості», яка характеризується вмінням побудови міжособистісних відносин у колективі. Найменший відсоток має шкала «Нервово-психологічна стійкість», яка визначає схильність та толерантність до несприятливих дій професійної діяльності. Доведено малозначущість стратегії дистанціювання, яка являє собою когнітивні зусилля з віддалення від стресової ситуації, а також зменшення її значення.

АКСІОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГРУП ПІДТРИМКИ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Леонід Олегович Ніколаєв — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті окреслено теоретико-методологічні засади дослідження аксіологічних детермінант феноменології діяльності груп підтримки в умовах воєнного стану. Визначено три фундаментальні механізми впливу аксіологічних детермінант на ефективність групової підтримки: ціннісна інтеграція, екзистенційне переосмислення та соціальна консолідація. Доведено, що ці механізми забезпечують не лише терапевтичний ефект групової роботи, але і сприяють формуванню нової соціальної реальності в умовах воєнного часу. У процесі дослідження здійснено порівняльну характеристику аксіологічних детермінант групової підтримки в мирний час та в умовах війни. Виявлено фундаментальні відмінності у характері групової динаміки та ціннісних орієнтаціях: трансформацію домінуючих цінностей від індивідуального розвитку до колективного виживання та взаємопідтримки; зміну характеру групової взаємодії від структурованої до кризово-орієнтованої; переорієнтацію фокусу психологічної роботи від особистісних проблем до травматичного досвіду та екзистенційних криз. Встановлено, що трансформація ціннісно-смислової сфери має системний характер і проявляється на когнітивному (переосмислення життєвих цінностей), емоційному (посилення емпатійних зв’язків) та поведінковому (розвиток адаптивних механізмів) рівнях групової взаємодії. Виявлено специфічні феномени групової динаміки в контексті роботи з воєнною травмою: ціннісної консолідації, екзистенційного резонансу та травматичного зростання. Обґрунтовано, що ці феномени відображають глибинні процеси трансформації травматичного досвіду та формування нових адаптивних механізмів у груповому контексті. Розроблено практичні рекомендації щодо впровадження трирівневої моделі підготовки фасилітаторів, що включає розвиток компетенцій у сфері ціннісної інтеграції, формування навичок екзистенційного переосмислення та розвиток здібностей соціальної консолідації. Сформульовано методичні рекомендації щодо створення безпечного простору для травматичного зростання, формування ціннісно-орієнтованого підходу до групової роботи та інтеграції культурно-специфічних аспектів.

РІВНЕВА СТРУКТУРА МЕТАКОГНІТИВНОГО МОНІТОРИНГУ: ОСНОВНІ АСПЕКТНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Ігор Демидович Пасічник, Валерій Євгенович Борисенко, Марія Миколаївна Августюк — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена окресленню основних аспектів системно-рівневої організації метакогнітивного моніторингу як регулятивної основи метапізнання. Теоретичні та порівняльні методи аналізу, однак, дозволяють стверджувати про відсутність чіткого розрізнення об’єктної сторони метакогнітивного моніторингу, що ускладнює вибудовування його структурно-рівневої основи. Процес ефективного метакогнітивного моніторингу набуває вигляду виокремлення спеціальних навчальних/пізнавальних цілей, (само)спостереження за рівнем такої ефективності, здійснення моніторингу досягнення цілей, проспективного моніторингу відповідей, а також моніторингу ефективності засвоєння інформації. Двофазний складник суджень метакогнітивного моніторингу передбачає врахування фаз підготовки (моніторинг процедури та розуміння) та оцінювання (моніторинг ефективності засвоєння інформації). Психологічні механізми метакогнітивних суджень ураховують природу пізнавальних актів, доступність відповіді, знайомість інформації/завдання. Проміжною ланкою поміж цих двох фаз є саморефлексія, що включає особливості здійснення самосуджень. Метакогнітивні стратегії набувають вигляду орієнтаційних компонентів, планування, оцінювання та розробки необхідних процедур контролю. На рівні узагальнення метакогнітивна аспектність точності суджень метакогнітивного моніторингу передбачає застосування структурно-рівневих процесів ідентифікації ситуації, розуміння ситуаційних/проблемних аспектів, усвідомлення причин і наслідків навчальної/пізнавальної діяльності, керування діяльністю. Перспективними напрямами подальших розвідок є зосередження на детальнішому аналізі основних підходів до вивчення системно-рівневої організації метакогнітивного моніторингу як регулятивної основи метапізнання. Зокрема, вбачаємо необхідність у здійсненні теоретико-емпіричного дослідження психологічної витривалості в дискурсі метакогнітивного моніторингу.

СТАВЛЕННЯ ДО ХВОРОБИ ТА ЙОГО ЗВ’ЯЗОК ІЗ ЦІННІСНИМИ ОРІЄНТАЦІЯМИ ОНКОЛОГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ

Ірина Вікторівна Сергет — Tue, 11 Mar 2025 00:00:00 +0200

Вивчення внутрішньої картини хвороби є важливим компонентом медико-психологічного супроводу пацієнтів онкологічного відділення. Хоча у світовій та вітчизняній психології накопичено досить знань про психічні стани та особистісні властивості, що впливають на перебіг онкологічних захворювань, трансформація життєвих цінностей хворих залишається малодослідженим питанням. Проведене опитування 105 пацієнтів, які мали встановлені діагнози онкологічних захворювань різного типу та рівня локалізації з різною тривалістю. Використано методику для психологічної діагностики типів реагування на хворобу «ТОБОЛ» та методику вивчення ціннісних орієнтацій особистості М. Рокича. Отримані результати показали, що загалом до умовно-адаптивних типів реагування належать 56,2% пацієнтів, при цьому власне гармонійний тип властивий лише 13,3%. Найбільш поширеним є ергопатичне ставлення, що передбачає збереження хворими активної продуктивної діяльності і професійного статусу (це може мати компенсаторний та захисний характер). Воно виявлене у 26,0% жінок та 21,9% чоловіків. Серед типів реагування, що включають ознаки дезадаптації, найбільш поширеними виявилися сенситивне реагування на хворобу та тривожна залученість. За допомогою кореляційного аналізу були виявлені набори ціннісних орієнтацій, що асоціюються з різними типами реагування на хворобу. Так, вираженість гармонійного типу виявилась пов’язана із переважанням термінальних цінностей «активна життєва діяльність» та «пізнання». Ергопатичний тип реагування супроводжується такими самими орієнтаціями, при цьому цінність «цікава робота» зсувається на другорядні позиції, що підтверджує її компенсаторну роль. У разі анозогнозичного типу реагування цінність «здоров’я» відсувається на задній план, натомість пріоритет отримують життєва активність та саморозвиток. Сенситивне і тривожне реагування мають схожі кореляції з цінностями: пріоритетна увага до здоров’я і стурбованість стосунками з оточуючими. Отримані результати суттєво розширюють уявлення про ціннісні аспекти внутрішньої картини хвороби онкологічних пацієнтів.