Ввічливість. Humanitas

ЕКСПЕРТНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ У ГРОМАДІ

2026-05-01T10:59:41+03:00

У статті представлено аналіз експертного оцінювання соціальних послуг у громаді з урахуванням європейських вимог. На основі контент-аналізу, зіставлення, порівняння, систематизації й узагальнення наукових праць з вказаного питання, національних та міжнародних документів, які регулюють питання оцінювання якості соціальних послуг, доведено, що у контексті євроінтеграційного курсу України особливого значення набуває експертне оцінювання якості соціального обслуговування, що відповідає вимогам Європейської рамки якості соціальних послуг. Встановлено, що експертне оцінювання соціальних послуг у громадах є стратегічним інструментом розвитку соціальної роботи, адже воно поєднує контроль за відповідністю стандартам із формуванням довіри між користувачами та надавачами допомоги. Внутрішня оцінка сприяє саморефлексії та вдосконаленню процесів, тоді як зовнішня забезпечує об’єктивність і прозорість результатів. Використання чітких критеріїв дозволяє громадам не лише виявляти слабкі місця системи, а й формувати ефективні стратегії соціальної політики. Констатовано необхідність розробки відповідних методологічних інструментів (визначення стандартів якості, розробка критеріїв оцінювання, інструменти моніторингу та збору даних), які допоможуть державним органам та постачальникам послуг визначати, вимірювати й оцінювати якість соціальних послуг у різних контекстах. З’ясовано, що експертне оцінювання стає запорукою підвищення якості послуг, розвитку партнерства та залучення громадськості до процесів контролю й співучасті. Окреслено перспективи подальших досліджень через вивчення впливу результатів експертизи на прийняття рішень на місцевому та національному рівнях, що уможливить формування більш прозорих та орієнтованих на потреби громад стратегій

СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ

2026-05-01T11:10:14+03:00

У статті йдеться мова про проблему агресивної поведінки підлітків та можливості її соціальної профілактики у сучасному освітньому і соціальному середовищі. Розкрито причини, які пов’язані з розвитком агресивних проявів у підлітковому віці: особливості сімейного виховання, вплив однолітків, медіапростору, соціальної нестабільності та психоемоційного навантаження. Встановлено, що підлітковий вік супроводжується активними змінами особистості, формуванням ціннісних орієнтацій, потребою у соціальному визнанні та емоційною чутливістю. За наявності несприятливих умов це може призводити до появи агресивних форм поведінки. Узагальнено погляди науковців щодо поняття агресії та агресивної поведінки, а також описано соціально-психологічні і педагогічні чинники, які впливають на її прояв серед підлітків. Окремо розглянуто зміст соціальної профілактики агресивної поведінки підлітків у закладах освіти. Відзначено, що результати профілактичної роботи пов’язані з ступенем взаємодії педагогів, психологів, соціальних працівників і батьків, а також зі створенням безпечних умов освітнього процесу, у якому підтримується адекватне спілкування, взаємоповага та розвиток соціальних навичок підлітків. Зазначено, що профілактика передбачає раннє виявлення факторів ризику, формування навичок емоційної саморегуляції у підлітків, розвиток умінь ненасильницького розв’язання конфліктів і підтримку позитивних форм взаємодії у шкільному колективі. Наголошено, що поєднання освітніх, соціально-педагогічних і психологічних заходів є важливою умовою ефективної профілактичної роботи з підлітками. У підсумку підкреслено, що системна соціальна профілактика агресивної поведінки допомагає зменшити рівень конфліктності серед підлітків, сприяє формуванню безпечного соціального середовища та підтримує їхню соціалізацію. Отримані положення можуть бути використані у практиці соціальної роботи та під час організації профілактичних програм у закладах загальної середньої освіти.

ПРОЄКТНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК УПРАВЛІНСЬКИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗМІН У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

2026-05-01T11:18:47+03:00

У статті здійснено концептуальне осмислення проєктної компетентності як управлінського механізму реалізації змін у соціальній сфері в умовах високої динамічності суспільних трансформацій. Обґрунтовано, що сучасні виклики, зумовлені трансформаціями державної соціальної політики, децентралізаційними процесами, наслідками повномасштабної війни та зростанням потреб населення у якісних і доступних соціальних послугах, актуалізують необхідність упровадження гнучких і результатоорієнтованих управлінських підходів. Показано, що проєктна діяльність виступає ефективним інструментом управління змінами у соціальній сфері, а результативність її застосування безпосередньо залежить від рівня сформованості проєктної компетентності суб’єктів управління. Для реалізації поставленої мети використано методи теоретичного аналізу, узагальнення та систематизації наукових підходів до управління соціальною сферою, проєктної діяльності та проєктної компетентності. Розкрито зміст проєктної компетентності крізь призму проєктної культури, проєктної діяльності та процесу проєктування, визначено її роль у забезпеченні системності, керованості та стійкості соціальних змін. Новизна дослідження полягає в обґрунтуванні проєктної компетентності не лише як сукупності професійних умінь і навичок, а як цілісного управлінського механізму реалізації змін у соціальній сфері, що поєднує стратегічне бачення розвитку організацій із практиками впровадження управлінських рішень. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в управлінській діяльності організацій, а також у системі підготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів соціальної сфери.

ПРОГНОЗУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

2026-05-01T11:32:11+03:00

У статті досліджується проблема прогнозування соціальних процесів у діяльності фахівців соціальної роботи як необхідної умови підвищення ефективності соціальної політики та якості соціальних послуг. Актуальність теми зумовлена динамічними соціально-економічними трансформаціями, зростанням соціальних ризиків і потребою у своєчасному реагуванні на нові виклики в суспільстві. Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності прогнозування соціальних процесів та визначення його місця у професійній діяльності соціальних працівників. Дослідили вивчення цієї проблеми в науково-теоретичній літературі зарубіжними та вітчизняними науковцями. Проаналізовано наукові підходи до трактування поняття «соціальні процеси», «прогнозування» визначено їх основні характеристики (динамічність, багатофакторність, системність) та рівні прояву – макро-, мезо- та мікрорівень. Охарактеризовано соціальні процеси, які характеризуються: суспільними змінами, масовістю, багатофакторністю, керованістю та прогнозованістю. Окреслено етапи прогнозування, зокрема: визначення проблеми, збір і аналіз інформації, вибір методів, побудову сценаріїв, оцінку ризиків, прийняття управлінських рішень і моніторинг результатів. Наведено приклади практичного застосування прогнозування у сфері соціальної роботи. Узагальнено, що впровадження прогностичного підходу забезпечує перехід від реактивної моделі соціальної допомоги до превентивної, сприяє раціональному використанню ресурсів і підвищенню результативності соціального втручання

РОЛЬ ГРОМАДИ У СОЦІАЛЬНІЙ АДАПТАЦІЇ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНОЇ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ

2026-05-01T11:44:52+03:00

У статті обгрунтовано роль територіальної громади у соціальній адаптації внутрішньо переміщеної молоді щодо попередження соціального неблагополуччя. Внаслідок збройної агресії проти України значно зросла кількість внутрішньо переміщених осіб, серед яких молодь є особливо вразливою групою через порушення соціальних зв’язків, обмежений доступ до освітніх, культурних і трудових ресурсів, а також психоемоційні труднощі. Це підвищує ризик соціальної ізоляції та дезадаптації. Соціальне неблагополуччя молоді розглядається як комплексний стан, що поєднує психологічні труднощі, соціальну нестабільність, дефіцит ресурсів та обмежений доступ до допомоги, що ускладнює інтеграцію та соціалізацію. Автори підкреслюють, що громади можуть ефективно сприяти адаптації молоді через систему соціальних послуг, молодіжну інфраструктуру, участь державного та громадського секторів і залучення до громадського життя. Дослідження діяльності соціальних ініціатив і молодіжних центрів Черкаської області (зокрема Молодіжної ради при Черкаській обласній державній адміністрації, Черкаського обласного молодіжного ресурсного центру, ГО «Молодь для молоді» тощо) засвідчує їхню важливу роль у створенні умов для самореалізації молоді, підвищення рівня її соціальної інтеграції та профілактики негативних соціальних явищ. Виокремлено ключові механізми спрямовані на інтеграцію молодих внутрішньо переміщених осіб: участь у консультативних органах, налагодження інформаційно-комунікаційних зв’язків, психосоціальний супровід, підтримка працевлаштування та професійної активності, а також розвиток соціальної згуртованості через культурно-освітні та волонтерські ініціативи. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні ефективності громадських стратегій інтеграції молоді та впливу індивідуальних і макросоціальних чинників на попередження соціального неблагополуччя.

АВТОМАТИЗОВАНИЙ АНАЛІЗ ЗВЕРНЕНЬ ТА ВІДГУКІВ КЛІЄНТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОПТИМІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

2026-05-01T11:58:11+03:00

Метою статті є дослідження та обґрунтування необхідності впровадження систем автоматизованого аналізу звернень та відгуків клієнтів соціальної роботи, визначення характеристик такої моделі та інтероперабельності з наявними системами та клієнтськими порталами. У статті пропонується інтегрована модель автоматизованої обробки звернень та відгуків клієнтів на основі концептуальних основ цифровізації соціальних послуг, принципів автоматизованого управління зворотним зв›язком та аналізу систем підтримки клієнтів на основі штучного інтелекту. Досліджено зарубіжний досвід автоматизації зворотного зв›язку у соціальних службах Естонії, Великобританії та Канади. Запропоновано модульну схему впровадження системи автоматизованого аналізу звернень та відгуків у національну систему соціального захисту з урахуванням нормативно-правових вимог. Продемонстровано впровадження аналітики на основі штучного інтелекту, обробки природної мови (NLP), механізмів контролю SLA та прогнозного моделювання, яке покращує прийняття управлінських рішень та персоналізацію послуг, одночасно зменшуючи операційні витрати та час реагування. Визначено переваги автоматизованого аналізу звернень та відгуків клієнтів для: виявлення системних недоліків у наданні соціальних послуг; прогнозування попиту на конкретні соціальні виплати та потреби клієнтів; запобігання корупційним ризикам через прозорість та аналіз зворотних відгуків; покращення дотримання угоди про рівень обслуговування; посилення персоналізованої підтримки вразливих груп населення. Представлено етичні та організаційні міркування, висновки щодо імплементації даного підходу в контексті соціальної роботи та консультування.

ПСИХОСОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ЯК СКЛАДОВА СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ

2026-05-01T12:11:53+03:00

Метою дослідження є наукове обґрунтування ролі психосоціальної підтримки фахівців соціальної сфери як складової стратегічного управління в системі соціальних служб та визначення механізмів її впровадження через нормативно-правові акти, методичні рекомендації та управлінські практики керівника. Методологічною базою дослідження виступили сучасні концепції психосоціальної підтримки, життєстійкості особистості та управління персоналом у соціальних службах. Використано аналіз нормативно-правових актів, методичні рекомендації щодо психосоціальної підтримки, контент-аналіз наукових публікацій, а також порівняльний аналіз підходів до формування життєстійкості та професійної стійкості фахівців. Такий підхід дозволив обґрунтувати роль керівника у впровадженні психосоціальної підтримки та інтеграції методичних рекомендацій у роботу соціальних служб. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності використання нормативно-правових актів для організації психосоціальної підтримки фахівців соціальної сфери в умовах війни, аналізі підходів до поняття життєстійкості особистості та ролі керівника у формуванні та впровадженні психосоціальної підтримки, а також у визначенні значущості інтеграції методичних рекомендацій щодо психосоціальної підтримки на робочому місці у практику соціальних служб.. Висновки. Дослідження підтверджує, що психосоціальна підтримка фахівців соціальної сфери виступає невід’ємною складовою стратегічного управління в системі соціальних служб. В умовах воєнної та соціально- економічної нестабільності ключову роль у забезпеченні такої підтримки відіграє керівник закладу, який формує психологічно безпечне середовище, сприяє розвитку довіри та згуртованості колективу, а також підтримує життєстійкість персоналу. Ефективна реалізація методичних рекомендацій щодо психосоціальної підтримки дозволяє зменшувати ризики професійного вигорання, вторинної травматизації та емоційного виснаження, підвищуючи професійну ефективність і мотивацію соціальних працівників. Таким чином, психосоціальна підтримка стає стратегічним ресурсом, що забезпечує стабільність, адаптивність та продуктивність системи соціальних служб у кризових умовах. Подальші дослідження доцільно зосередити на розробці комплексних моделей інтеграції психосоціальної підтримки у практику стратегічного управління соціальними службами, зокрема шляхом оцінки ефективності різних методик і програм підтримки на робочому місці.

ВПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ГУМАНІТАРНИХ ПРОГРАМ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

2026-05-01T12:20:01+03:00

У статті розглядаються особливості впровадження міжнародних гуманітарних програм в умовах воєнного стану в Україні. Міжнародні гуманітарні програми є незамінним інструментом реагування на наслідки воєнних дій, адже забезпечують швидку, комплексну та скоординовану допомогу особам, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Метою дослідження є аналіз сутності, змісту та форм впровадження міжнародних гуманітарних програм в умовах воєнного стану та визначення умов та можливостей їхнього застосування в Україні. Авторами визначено, що гуманітарна допомога – це комплексна система екстреної та цільової підтримки, яка спрямована на збереження життя, полегшення страждань і захист гідності людей, що постраждали від воєнних дій та збройних конфліктів. У статті розкрито основні форми надання гуманітарної допомоги, серед яких: пряма матеріальна допомога, грошова допомога, мобільні послуги та програми, соціальні та освітні програми, цільова та проєктна допомога, координаційні та партнерські механізми. Визначено, що міжнародні гуманітарні програми мають комплексний зміст, який охоплює широкий спектр напрямків підтримки, від надання невідкладної допомоги під час воєнних дій до довгострокових програм розвитку та підтримки вразливих груп населення та громад. Ключовими напрямками міжнародних гуманітарних програм є матеріально- технічна, медико-санітарна та соціальна підтримки, економічна підтримка та розвиток життєздатності громади, правова допомога. Аналіз практичного досвіду впровадження міжнародних гуманітарних програм в умовах воєнного стану в Україні дозволив виокремити пріоритетні програми, які ґрунтуються на гнучких моделях допомоги, що дозволяють отримувачам самостійно визначати основні орієнтири, а саме: програми грошової допомоги (cash assistance) та грошової допомоги для захисту (сash for protection), які забезпечують максимальне врахування індивідуальних потреб отримувачів та поєднання матеріальної допомоги та психологічної й соціальної підтримки, спрямованих на соціальну адаптацію отримувачів в умовах спричинених війною складних життєвих обставин

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У СФЕРІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

2026-05-01T12:33:30+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз ролі соціальної роботи у сфері інклюзивної освіти в Україні в контексті сучасних соціальних трансформацій, гуманістичної парадигми та впровадження міжнародних стандартів у сфері прав людини. Розкрито сутність інклюзивної освіти як системи освітніх послуг, спрямованої на забезпечення рівного доступу до якісного навчання всіх дітей незалежно від їхніх індивідуальних особливостей та освітніх потреб. Обґрунтовано, що інклюзія виступає не лише педагогічною моделлю організації освітнього процесу, а й соціальним механізмом інтеграції, спрямованим на подолання структурних і соціальних бар’єрів. Особливу увагу приділено визначенню функцій соціальної роботи в умовах інклюзивного освітнього середовища. Показано, що соціальні працівники виконують координуючу, посередницьку, захисну, консультативну та просвітницьку ролі, забезпечуючи міждисциплінарну взаємодію між дитиною з особливими освітніми потребами, її сім’єю, педагогами та соціальними інституціями. Доведено, що соціальна робота ґрунтується на соціальній моделі інвалідності, яка акцентує увагу на усуненні бар’єрів у середовищі, а не на індивідуальних обмеженнях особи. Проаналізовано нормативно-правові засади інклюзивної освіти, зокрема положення Закону України «Про освіту», а також визначено основні проблеми її впровадження: недостатнє фінансування, обмежену матеріально-технічну базу, нестачу підготовлених фахівців і збереження соціальних стереотипів. Обґрунтовано необхідність модернізації професійної підготовки соціальних працівників на засадах компетентнісного, студентоцентрованого та практико-орієнтованого підходів. Зроблено висновок, що соціальна робота є системоутворюючим чинником інклюзивної освіти, який забезпечує перехід від формальної інтеграції до реальної соціальної інклюзії, сприяє формуванню толерантного освітнього середовища та зміцненню соціальної згуртованості на рівні територіальних громад

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ У КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ, СТРАТЕГІЇ, ПРАКТИКИ

2026-05-01T12:50:41+03:00

У статті проведено аналіз професійної діяльності фахівців соціальних служб у кризових ситуаціях в умовах воєнного сьогодення в Україні. Обґрунтовано, що зростання кількості осіб у складних життєвих обставинах і вразливих груп населення зумовлює трансформацію змісту, характеру, стратегій і практик соціальної роботи, спрямованої на надання комплексної, оперативної й адресної підтримки клієнтів. Визначено основні напрями діяльності фахівців соціальних служб у кризових ситуаціях, зокрема, створення безпечних умов, забезпечення доступу до отримання соціальних та інших послуг, стабілізація психоемоційного стану, мінімізація наслідків впливу кризових ситуацій, сприяння у мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, захист прав і підвищення якості персонального функціонування клієнтів. Проаналізовано сучасні виклики й виявлено деякі спільні тенденції професійної діяльності фахівців соціальних служб у кризових ситуаціях на прикладі України, Португалії і Нігерії, серед яких: зростання кількості осіб, сімей, груп, які потребують психосоціальної допомоги та збільшення необхідного часу супроводу; необхідність оптимальної і виваженої інтеграції психологічної складової у соціальну роботу в кризових ситуаціях; підвищення обсягу робочого навантаження й ризики професійного вигорання фахівців; проблеми міжвідомчої координації; необхідність упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у соціальну роботу з клієнтами, які переживають кризові ситуації; вирішення етичних і правових дилем кризового втручання тощо. Акцентовано увагу на значущості професійної підготовки, підвищення кваліфікації й супервізії фахівців із соціальної роботи, розвиток у них навичок кризового менеджменту й використання гнучких форм реагування на потреби різних груп населення в сучасних кризових умовах. Зроблено висновок щодо необхідності подальшого вдосконалення стратегій і практик соціальної роботи в кризових ситуаціях як важливої передумови підвищення стійкості осіб, сімей і громад до впливу кризових подій та забезпечення ефективної психосоціальної підтримки.

ГУМАНІТАРНЕ РЕАГУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-05-01T13:43:30+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз гуманітарного реагування міжнародних організацій в Україні в умовах повномасштабної війни. Розкрито еволюцію гуманітарної діяльності від локалізованої підтримки населення, постраждалого від конфлікту на сході України після 2014 року, до масштабної багатосекторальної системи допомоги у 2022–2026 роках. Окреслено правове підґрунтя гуманітарної діяльності, зокрема роль Закону України «Про гуманітарну допомогу» та змін до нього щодо врегулювання діяльності гуманітарних організацій в умовах воєнного стану. Проаналізовано інституційну архітектуру гуманітарного реагування, зосереджено увагу на координаційній ролі Організації Об’єднаних Націй та функціонуванні кластерної системи. Висвітлено діяльність спеціалізованих агенцій ООН у сферах продовольчої безпеки, охорони здоров’я, захисту прав людини, психосоціальної підтримки, відновлення житла та підтримки внутрішньо переміщених осіб. Окрему увагу приділено програмам грошової допомоги, освітнім ініціативам та заходам із раннього відновлення громад. Досліджено внесок міжнародних неурядових організацій у забезпечення правозахисної та медіаційної діяльності, а також підтримку вразливих груп населення. Визначено основні виклики гуманітарного реагування, зокрема скорочення фінансування, труднощі доступу до окупованих територій, ризики дублювання допомоги та залежність від міжнародних донорських ресурсів. Обґрунтовано, що гуманітарне реагування міжнародних організацій є важливим чинником соціальної стабілізації, збереження людської гідності та формування стійкості громад в умовах війни, а також створює передумови для інтеграції гуманітарної підтримки у довгострокову політику відновлення України

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ІЗ ЧИСЛА ВНУТРІШНЬО-ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

2026-05-01T13:51:07+03:00

У статті здійснено аналіз наукових підходів до використання арт-терапії як ефективного інструменту психологічної допомоги та соціальної реабілітації дітей, зокрема тих, які перебувають у складних життєвих обставинах. Узагальнено погляди вітчизняних дослідників, які розглядають арт-терапію як спосіб зцілення через творче самовираження, гармонізацію внутрішнього стану особистості та відновлення активної життєдіяльності. Окрему увагу приділено арт-терапевтичним вправам, спрямованим на розвиток емоційно- почуттєвої сфери, подолання психологічних труднощів та формування навичок командної взаємодії, що базуються на практичному досвіді роботи з різними категоріями населення. Наголошено, що в умовах розвитку сучасних технологій та входження суспільства у вік штучного інтелекту з’являються нові можливості для розширення інструментарію соціальної роботи. У статті обґрунтовано доцільність використання штучного інтелекту як допоміжного засобу в арт-терапевтичній діяльності соціальних працівників, зокрема у процесі соціальної адаптації дітей з числа внутрішньо переміщених осіб. Визначено, що застосування ШІ здатне оптимізувати підходи до надання соціальних послуг, однак його арт- терапевтичний потенціал потребує подальших наукових досліджень та емпіричної перевірки. Розглянуто приклади вправ, згенерованих ШІ («Мій дім», «Моя історія в малюнках», «Я – супергерой»), та здійснено їх критичну оцінку з позицій психологічної безпеки дитини. Узагальнення результатів дозволило виокремити чотири основні змістовні блоки арт-терапевтичних вправ, запропонованих ШІ. Окремо наголошено, що ШІ-помічник обмежився виключно ізотерапевтичними (малюнковими) формами, не врахувавши інші можливі напрямки арт-терапії

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ У СФЕРІ КАНІСТЕРАПІЇ

2026-05-01T14:11:55+03:00

У статті здійснено ґрунтовний контент-аналіз зарубіжного досвіду діяльності організацій та установ у сфері каністерапії як одного з ефективних допоміжних методів анімалотерапії, що активно застосовується в сучасних системах охорони здоров’я та соціальної підтримки. Розкрито теоретичні засади каністерапії, її міждисциплінарну природу та місце серед інноваційних реабілітаційних і психосоціальних практик. Значну увагу приділено аналізу практичних аспектів використання спеціально навчених собак у сферах охорони здоров’я, освіти, соціальної роботи та комплексної реабілітації різних категорій населення. Проаналізовано основні напрями діяльності міжнародних і національних каністерапевтичних організацій у США, країнах Європи та Ізраїлі, зокрема в частині підготовки та сертифікації фахівців і собак-терапевтів, розроблення та реалізації стандартизованих терапевтичних програм, а також налагодження міждисциплінарної та міжвідомчої співпраці. Виокремлено ключові цільові групи отримувачів послуг каністерапії, серед яких діти з особливими освітніми потребами, особи з інвалідністю, люди похилого віку, пацієнти з посттравматичними стресовими розладами, військовослужбовці та ветерани бойових дій. Узагальнено результати зарубіжних наукових досліджень, які підтверджують позитивний психоемоційний, соціальний та реабілітаційний ефект каністерапії, зокрема зниження рівня тривожності, покращення комунікативних навичок, соціальної адаптації та якості життя. Обґрунтовано доцільність адаптації міжнародного досвіду в українських умовах з урахуванням сучасних соціальних викликів і потреб вразливих груп населення, а також окреслено перспективи подальших наукових досліджень і практичного впровадження каністерапії в систему соціальних і реабілітаційних послуг України

СОЦІАЛЬНА РОБОТА ТА КОНСУЛЬТУВАННЯ В ТРАНСКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ КРИЗОВОГО ВТРУЧАННЯ

2026-05-01T14:24:32+03:00

У статті здійснено теоретичне осмислення особливостей соціальної роботи та консультування в транскультурному середовищі в умовах сучасних кризових викликів, зумовлених війною та міграційними процесами. Розкрито сутність кризи як багатовимірного феномену, що поєднує психологічний, соціальний і культурний виміри, та обґрунтовано необхідність інтеграції підходів кризового втручання і транскультурної чутливості у професійній діяльності соціального працівника. Показано, що сучасні кризові процеси супроводжуються трансформацією соціальних зв’язків, зміною культурного середовища та необхідністю адаптації клієнтів до нових умов життя, що потребує комплексного професійного реагування. Окреслено сучасні професійні виклики, пов’язані з подвійною вразливістю клієнтів, комунікативними бар’єрами, етичними дилемами та підвищеним емоційним навантаженням фахівця. Наголошено, що в умовах транскультурної взаємодії соціальний працівник має враховувати не лише психоемоційний стан клієнта, а й його соціокультурний досвід, ціннісні орієнтири та особливості взаємодії у громаді. Запропоновано інтегративну модель транскультурного кризового консультування, що ґрунтується на принципах культурної чутливості, ресурсної орієнтації, партнерської взаємодії та етичної рефлексії. Визначено, що концептуальним ядром моделі виступає ідентичність клієнта, яка визначає спосіб переживання кризового досвіду та очікування щодо допомоги. Обґрунтовано, що ефективність кризового консультування у транскультурному середовищі забезпечується поєднанням індивідуального, соціального та культурного рівнів підтримки. Визначено практичні орієнтири впровадження запропонованого підходу у діяльність соціальних служб, центрів підтримки внутрішньо переміщених осіб, установ, що працюють із ветеранами та іншими вразливими групами населення, а також у систему професійної підготовки майбутніх соціальних працівників. Зроблено висновок, що інтеграція принципів транскультурної чутливості у практику кризового консультування сприяє підвищенню ефективності професійної допомоги, зміцненню адаптаційного потенціалу клієнтів та формуванню більш стійких моделей соціальної підтримки в умовах сучасних суспільних трансформацій.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ КАНІСТЕРАПІЇ ЯК МЕТОДУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ

2026-05-01T14:34:08+03:00

У статті розглянуто історичні передумови становлення каністерапії як методу соціально-психологічної підтримки. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу до використання терапії за участю тварин у практиці соціальної роботи, психології та реабілітації, а також потребою у науковому обґрунтуванні її ефективності. Метою статті є проаналізувати та систематизувати історичні передумови становлення каністерапії як методу соціально-психологічної підтримки. У процесі дослідження проаналізовано історичні джерела, наукові публікації та сучасні підходи до використання каністерапії у соціально-психологічній практиці. Встановлено, що взаємодія людини і собаки має тривалу історію, яка поступово сприяла формуванню уявлення про собаку як компаньйона, здатного позитивно впливати на психоемоційний стан людини. Визначено, що важливим етапом у розвитку ідей використання тварин у терапевтичних цілях стало поширення гуманістичних підходів у медицині та психіатрії наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Значну роль у науковому осмисленні терапевтичного потенціалу взаємодії людини і тварини відіграли дослідження Б. Левінсона, які започаткували розвиток терапії за участю тварин як окремого напряму наукових і практичних досліджень. У статті також висвітлено розвиток каністерапії у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, її поширення у медичних, освітніх та соціально-реабілітаційних установах, а також діяльність міжнародних організацій, що сприяють розвитку програм терапії за участю тварин. Підкреслено, що каністерапія сьогодні розглядається як ефективний інструмент психосоціальної підтримки, який сприяє зниженню рівня тривожності та стресу, покращенню емоційного стану та соціальної адаптації людини

МЕНЕДЖЕРСЬКІ ЗДІБНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У КОНТЕКСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-05-01T14:43:51+03:00

Сформованість менеджерських здібностей соціальних працівників напряму залежать від якості виконання ними професійних функцій і сприяють орієнтованому на результат управлінню. До менеджерських здібностей соціальних працівників, необхідних для реалізації управлінського потенціалу, віднесено: ділові (здатність приймати ефективні управлінські рішення; проєктувати та моделювати соціальні ситуації; налагоджувати взаємодію державних, громадських і комерційних організацій на підґрунті соціального партнерства; до управління, моніторингу та оцінки соціальних проєктів і програм та ін.); адміністративно- інноваційні (здатність спілкуватися з представниками професійних груп різного рівня; впроваджувати методи і технології інноваційного практикування в менеджменті професійної діяльності; залучати та організовувати громадськість до участі у вирішенні соціальних проблем та ін.); соціально-психологічні (здатність надання допомоги та підтримки клієнтам із врахуванням їхніх індивідуальних потреб, вікових відмінностей, гендерних, етнічних та інших особливостей; до групової мотивації, фасилітації процесів прийняття групових рішень та ін. ); етичні (здатність виявляти професійну ідентичність та діяти згідно з цінностями соціальної роботи та етичними принципами; професійної рефлексії та ін.). Виокремлено чинники формування менеджерських здібностей соціальних працівників, що впливають на ефективність професійної діяльності. До них віднесено: чинники зовнішнього середовища (потреба у координації спільних зусиль фахівцями різних галузей, структур для виконання професійних завдань); чинники внутрішнього середовища (складні процедури визначення результатів діяльності фахівців соціальної сфери; неузгодженістю між якісними та кількісними показниками ефективності діяльності; поліфункціональність роботи, потреба у широкому спектрі сформованих компетенцій); особистісні чинники (необхідність у прийнятті термінових рішень від яких залежить доля людей; наявність стресових ситуацій, фізичні показники; мотивація професійної діяльності).

РОЛЬ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В СОЦІАЛЬНІЙ ПІДТРИМЦІ БЕЗДОМНИХ: ДОСВІД США

2026-05-01T15:03:12+03:00

Бездомність є глобальною соціальною проблемою, що поглиблює нерівність і маргіналізацію, створюючи бар’єри для стабільності та інтеграції. Сполучені Штати є показовим прикладом, де масштаби бездомності останніми роками досягли безпрецедентного рівня. У цьому контексті неприбуткові організації відіграють вирішальну роль у забезпеченні соціальної підтримки та розробці стійких рішень. У статті розглядається роль некомерційних організацій, які реалізують громадські та благодійні ініціативи щодо подолання бездомності в США, зосереджуючись на трьох репрезентативних структурах: National Alliance to End Homelessness, HomeFirst Services округу Санта-Клара та Coalition for the Homeless у Нью-Йорку. Кожна з цих організацій працює на різному рівні – національному, регіональному та муніципальному, проте разом вони формують багаторівневу систему допомоги. Їхня діяльність охоплює широкий спектр напрямів: від безпосередніх послуг, таких як харчування, надання притулку, кризові інтервенції, житлові програми, професійне навчання та молодіжні ініціативи, до адвокації, розробки політик та мобілізації громади. З’ясовано, що некомерційні організації не лише задовольняють нагальні потреби, а й впливають на державну політику, просувають рішення, засновані на доказах, та сприяють формуванню соціальної солідарності. Зроблено висновок, що американські практики становлять цінний ресурс для інших країн, демонструючи, що скоординовані зусилля неприбуткових організацій можуть зменшити масштаби бездомності, підтримати реінтеграцію та зміцнити соціальну згуртованість. Подальші наукові пошуки можуть бути спрямовані на порівняння моделей діяльності громадських організацій у різних країнах, дослідження ролі волонтерства у зменшенні рівня бездомності, а також оцінку можливостей адаптації американських практик до українського контексту.

СУЧАСНІ МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ СУПЕРВІЗІЇ У РОБОТІ З РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ

2026-05-01T15:12:29+03:00

У статті розглянуто сучасні підходи до соціального консультування та визначено роль супервізії у підвищенні ефективності професійної діяльності соціальних працівників у роботі з різними категоріями клієнтів. Актуальність дослідження зумовлена зростанням потреби у професійній соціальній допомозі в умовах сучасних суспільних викликів, зокрема соціально-економічних змін, воєнних подій, міграційних процесів, підвищення рівня психологічного стресу та соціальної вразливості населення. У цих умовах особливої ваги набуває удосконалення методів соціального консультування та впровадження сучасних професійних підходів до роботи з різними категоріями клієнтів, такими як внутрішньо переміщені особи, сім’ї у складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, ветерани, молодь, особи похилого віку та представники інших соціально вразливих груп. Проаналізовано сучасні наукові дослідження, присвячені проблематиці соціального консультування, розвитку супервізії та використанню інноваційних підходів у соціальній роботі. Встановлено, що у сучасній науковій літературі значна увага приділяється інтеграції травма-інформованих, цифрових, короткострокових та громадо-орієнтованих методів консультування. Особливе значення надається супервізії як важливому механізму професійної підтримки соціальних працівників, що сприяє підвищенню якості соціальних послуг, розвитку професійних компетентностей, формуванню рефлексивного мислення та запобіганню професійному вигоранню. У статті розкрито теоретичні засади соціального консультування, проаналізовано наукові підходи зарубіжних і українських дослідників до проблеми професійної допомоги клієнтам у складних життєвих обставинах. Охарактеризовано основні методи соціального консультування, зокрема індивідуальне, групове, сімейне, кризове, онлайн-консультування та консультування громад. Обґрунтовано значення супервізії як інструменту професійної підтримки соціальних працівників у роботі з різними категоріями клієнтів. Поєднання сучасних методів соціального консультування із супервізійною підтримкою сприяє підвищенню ефективності соціальної роботи, розвитку професійних компетентностей фахівців соціальної сфери та покращенню якості соціальних послуг

ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПОЗБАВЛЕНІ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

2026-05-01T15:34:41+03:00

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз сучасних підходів до організації соціальної та психосоціальної підтримки дітей, позбавлених батьківського піклування, як однієї з найбільш уразливих категорій населення. Актуальність дослідження зумовлена посиленням соціальних ризиків, зокрема в умовах суспільних трансформацій та кризових явищ, що впливають на зростання кількості дітей, які опиняються у складних життєвих обставинах. Розглянуто ключові наукові концепції та підходи до організації соціальної роботи з цією категорією дітей у контексті реформування соціальної політики, розвитку системи захисту прав дитини та модернізації освітнього середовища. Узагальнено результати вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених проблемам соціальної адаптації, інтеграції, формування життєвих компетентностей і забезпечення психоемоційного благополуччя дітей, які перебувають під опікою держави або в альтернативних формах сімейного виховання. Особливу увагу приділено впливу травматичного досвіду, порушенням прив’язаності та ризикам соціальної дезадаптації, що потребують комплексного підходу до соціального супроводу. Акцентовано на важливості міждисциплінарної взаємодії фахівців соціальної сфери, психологів, педагогів, медичних працівників і представників громадських організацій у забезпеченні ефективної підтримки дітей. Окремо розглянуто можливості використання сучасних цифрових інструментів і технологій у процесі соціальної роботи, зокрема для моніторингу потреб, індивідуалізації супроводу та підвищення доступності послуг. Окреслено перспективні напрями вдосконалення технологій соціальної роботи, що передбачають впровадження інноваційних моделей підтримки, розвиток сімейно орієнтованих підходів, посилення профілактичної складової, а також підвищення професійної компетентності фахівців. Запропоновані підходи спрямовані на підвищення ефективності системи соціальної підтримки та забезпечення сталого розвитку і соціальної інтеграції дітей, позбавлених батьківського піклування

ПОТЕНЦІАЛ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК СУБ’ЄКТА УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ В УКРАЇНІ

2026-05-01T16:12:41+03:00

Стаття присвячена дослідженню функціонування громадських організацій в системі соціального обслуговування на управлінському, організаційному та виконавчому рівнях. Метою нашого наукового дослідження є визначення потенціалу громадської організації як суб’єкта управління системою соціального обслуговування в Україні. Методологія дослідження. Підчас дослідження використовувався аналіз статистичних даних для визначення актуальних напрямків роботи громадських організацій в системі соціального обслуговування. Також застосовувався метод аналізу документів для роботи з нормативно-правовою базою та планами громадських рад в областях нашої країни. Для систематизації попередніх здобутків інших вчених у цій сфері використовувались загальнонаукові методи дослідження, які сприяли створенню цілісною картини функціонування громадських організацій у процесі надання соціальних послуг. Результати дослідження показують, що громадські організації присутні на управлінському рівні соціальної роботи як формалізовані учасники соціального партнерства – громадські ради. Це дає можливість впливати на соціальну політику органу влади, а також допомагати коригувати її в інтересах громадян. Також, громадські організації представлені в системі соціального обслуговування на рівні самоорганізації та формалізації у вигляді надавача соціальних послуг. Залучення громадського сектору партнерства до соціального обслуговування дає змогу підійти до вирішення складної соціальної проблеми за рамками державної допомоги. Як приклад, денний догляд для молоді з інвалідністю на базі громадських організацій. Крім того, у дослідженні показані основні сфери соціального обслуговування, де представлені громадські організації. Поки вони обмежені нормативними вимогами, а також людським та матеріальним ресурсом цих установ. В якості подальшої дослідницької активності важливо торкнутись питання системної роботи громадських організації щодо соціальної адвокації та медіації для формування здорового та сталого суспільства.

ДУХОВНИЙ ВИМІР СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ – ЗАБУТИЙ ЕЛЕМЕНТ ЧИ ОСНОВА ЕФЕКТИВНОЇ ДОПОМОГИ

2026-05-01T16:24:02+03:00

Мета дослідження: У статті розглядається проблематика духовного виміру соціальної роботи, при цьому основна увага приділяється питанню, чи є він маргіналізованим аспектом практики надання допомоги, чи, навпаки, її важливою основою, що визначає ефективність заходів. Метою дослідження є аналіз значення духовних цінностей, у тому числі з акцентом на віру та релігійні практики, що випливають з неї, у побудові відносин допомоги та підтримці клієнтів у кризових ситуаціях. У статті застосовано теоретично-практичний метод, що поєднує аналіз літератури з посиланням на практику соціальної роботи. Теоретична частина охопила огляд та синтез концепцій, що стосуються духовного життя людини, значення християнських цінностей у процесі надання допомоги. Практична частина, натомість, полягає у застосуванні цих положень до реалій соціальної допомоги через аналіз прикладів, професійного досвіду та можливих застосувань у роботі з клієнтом. Такий підхід дозволяє не лише впорядкувати теоретичні знання, а й продемонструвати їхню корисність та практичний характер у сфері надання допомоги. Було зазначено, що духовність у розумінні сфери пошуку сенсу, цінностей, мети життя та відносин із тим, що виходить за межі людської особистості, може відігравати важливу роль у процесі подолання життєвих труднощів, зміцненні психічної стійкості та побудові відносин, заснованих на довірі та повазі. Особливе значення надається християнським цінностям, таким як гідність людини, любов до ближнього, партнерство чи надія, які можуть підтримувати як клієнтів, так і соціальних працівників під час надання допомоги. Висновки, зроблені на основі проведеного аналізу, вказують на те, що духовність не може розглядатися як другорядний елемент. Її усвідомлене та рефлексивне врахування може сприяти підвищенню як ефективності допомоги, так і її якості. В статті здійснено систематизацію та інтеграцію розрізнених у літературі підходів до духовності в соціальній роботі, висвітлено її значення в контексті сучасних соціальних викликів. Стаття робить внесок у розвиток міждисциплінарних досліджень, поєднуючи перспективу соціальної роботи з філософською, психологічною та теологічною рефлексією. Перспективним для практики соціальної роботи є необхідність розвитку компетентностей соціальних працівників у сфері виявлення та адекватної підтримки духовних потреб клієнтів, а також включення рефлексії щодо цінностей у процес навчання та підвищення кваліфікації. Врахування духовності може сприяти більш цілісному та ефективному підходу до надання допомоги, що відповідає всім потребам людини.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ЕТИЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-01T16:36:26+03:00

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти розвитку професійно-етичних компетентностей майбутніх соціальних працівників у закладах вищої освіти. Формування професійно-етичних компетентностей майбутніх соціальних працівників є критично важливим завданням закладів вищої освіти, оскільки соціальна робота за своєю суттю є ціннісно-орієнтованою та тісно пов›язаною з відповідальністю перед окремими особами, групами та суспільством у цілому. Дослідження ґрунтується на розумінні професійної етики як невід’ємного компонента професійної компетентності, що забезпечує прийняття відповідальних рішень, дотримання етичних стандартів та ефективну взаємодію з клієнтами у складних соціальних ситуаціях. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності авторської освітньої програми, спрямованої на підвищення рівня професійно-етичних компетентностей студентів спеціальності «Соціальна робота». Для досягнення цієї мети було використано комплекс методів дослідження, зокрема: теоретичний аналіз наукових джерел, анкетування, опитування, педагогічне спостереження, а також методи кількісного та якісного аналізу даних. Проведено порівняльний аналіз рівнів сформованості професійно-етичної компетентності до і після впровадження педагогічного впливу. Результати дослідження демонструють позитивну динаміку ціннісних орієнтацій студентів, їхніх етичних установок та готовності дотримуватися професійних етичних стандартів у майбутній професійній діяльності й впровадження авторської програми сприяє вищому рівню усвідомлення професійної етики, розвитку моральної відповідальності та здатності застосовувати етичні принципи у практичних ситуаціях. Висновки дослідження можуть бути використані для вдосконалення змісту та методів професійної підготовки майбутніх соціальних працівників у закладах вищої освіти.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ГЕНДЕРНО ЧУТЛИВОГО ПІДХОДУ В ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-01T16:55:17+03:00

У статті розкрито теоретичні засади впровадження принципів гендерної політики й гендерної чутливості в освітній процес закладів вищої освіти. Збереження гендерної асиметрії в академічному середовищі попри наявну нормативно-правову базу актуалізує необхідність системної трансформації освітніх практик відповідно до міжнародних зобов’язань України у сфері гендерної рівності в контексті євроінтеграційного курсу. Метою статті є теоретичне обґрунтування практичних рекомендацій щодо інтеграції принципів гендерної рівності й гендерної чутливості в навчально-методичне забезпечення освітнього процесу закладів вищої освіти. У процесі дослідження використано методи теоретичного аналізу і синтезу, узагальнення та систематизації наукових джерел, порівняння, а також аналіз нормативно-правових документів у сфері гендерної рівності в освіті. Проаналізовано змістове наповнення ключових понять: гендерної політики, гендерної чутливості та гендерно чутливого освітнього середовища. Виокремлено п’ять базових принципів створення гендерно чутливих навчально-методичних матеріалів: подвійної номінації, збалансованого представлення, уникнення стереотипів, недискримінації та коректного використання фемінітивів. Детально розглянуто їх практичне застосування при розробці робочих програм навчальних дисциплін, лекційних курсів і презентаційних матеріалів. Представлено рекомендації щодо мінімізації прихованих гендерних упереджень в оцінюванні здобувачів освіти та організації рівноправної освітньої взаємодії в академічному середовищі. Доведено, що послідовна інтеграція гендерно чутливого підходу на всіх рівнях освітнього процесу є необхідною умовою забезпечення рівних можливостей для всіх здобувачів незалежно від їхньої гендерної ідентичності та сприяє формуванню демократичної культури академічної спільноти.

ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ЛОКАЛЬНИХ ІНІЦІАТИВ ГРОМАДИ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНО АКТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

2026-05-01T17:15:42+03:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми взаємодії державних програм соціального захисту та місцевих громадських ініціатив у процесі формування соціально активної особистості. Автор аналізує способи поєднання державної політики з діяльністю громадських організацій та волонтерських об’єднань, що сприяють розвитку відповідальності, активної громадянської позиції та зміцненню соціальної єдності. Особливістю такої взаємодії варто виділити орієнтацію на профілактику соціальних проблем. Громади активно працюють із сім’ями та молоддю, впроваджують програми раннього втручання, проводять просвітницькі кампанії, що дозволяє зменшити ризики соціальної ізоляції та кризових ситуацій. Окремий акцент зроблено на оцінці результативності таких програм у сучасних умовах та визначенні ролі локальних ініціатив як важливого чинника стимулювання соціальної активності. Держава реалізує базові гарантії соціального захисту через систему законодавчих актів та програм, що охоплюють матеріальну підтримку, соціальне страхування, інклюзивні послуги та допомогу окремим категоріям населення. Ефективність соціальної політики визначається гармонійним поєднанням централізованих механізмів державної підтримки з інноваційними практиками на місцях. Така взаємодія забезпечує не лише мінімізацію соціальних ризиків, але й сприяє формуванню особистості, здатної активно долучатися до суспільного розвитку, утвердження демократичних цінностей та побудови інклюзивного майбутнього. Водночас саме на рівні місцевих громад ці заходи набувають практичного значення, оскільки поєднуються з локальними ініціативами, зорієнтованими на особливостях регіональних потреб. Додатково наголошується, що інтеграція державних і локальних стратегій соціального захисту створює умови для підвищення ефективності управління соціальними процесами та забезпечує сталість розвитку громад. Такий підхід дозволяє формувати відповідальне середовище, в якому підтримуються індивідуальні потреби та яке водночас сприяє зміцненню соціальної єдності.

ІНТЕГРАЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК ОСНОВА СТАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙ У ГРОМАДІ

2026-05-01T17:29:18+03:00

Метою статті є теоретичне обґрунтування інтеграції менеджменту соціальної роботи та соціального підприємництва як основи формування сталих соціальних інновацій у територіальній громаді. Соціальні інновації розглянуто не як сукупність поодиноких нововведень, а як керовані, ресурсно забезпечені й соціально результативні рішення, здатні відповідати на виклики громади. Підкреслено, що в умовах зростання соціальних ризиків обмеженості ресурсів і посилення навантаження на систему підтримки громади потребують підходів, які поєднують оперативність реагування, управлінську впорядкованість, етичну виваженість і довгострокову життєздатність. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, що інтегрує положення менеджменту соціальної роботи, теорії соціальних інновацій, підходу розвитку громади та концептуальних засад соціального підприємництва. Використано теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та концептуальне моделювання, що дало змогу розглянути громаду як відкриту соціальну систему, у межах якої соціальні проблеми, ресурси, інституції та партнерські зв’язки взаємодіють у просторі управління. Наукова новизна полягає в концептуалізації соціальних інновацій у громаді як результату інтеграції менеджменту соціальної роботи та соціального підприємництва. Запропоновано модель, що охоплює аналітичний, управлінський, підприємницький, партнерський і результативний блоки. Доведено, що така структура дає змогу перейти від фрагментарних ініціатив до системних інноваційних рішень, а їх ефективність доцільно оцінювати на двох рівнях – результату та впливу. Практична значущість статті полягає у можливості використання її положень як методологічної основи для проєктування, упровадження та оцінювання інноваційних підходів у соціальній роботі на рівні територіальної громади.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ РОЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА В УМОВАХ ВІЙНИ (ЕМПІРИЧНИЙ ДОСВІД ТРЕНІНГОВОГО НАВЧАННЯ)

2026-05-01T17:43:12+03:00

У статті здійснено соціологічний аналіз трансформації комунікативних стратегій фахівців соціальної сфери у роботі з ветеранами російсько-української війни. Представлено авторську тренінгову програму «Особливості спілкування з ветеранами та членами їх родини, членами родин загиблих», спрямовану на формування практичних навичок травма-інформованого консультування та вироблення ефективних стратегій підтримки ветеранів і членів їхніх родин. Емпіричною базою дослідження стали результати тренінгового курсу за участю вісімдесяти учасників – соціальних працівників із Дніпровської та Донецької областей. Програма орієнтована на розвиток навичок управління стресом, деескалації конфліктів та підтримки психоемоційної рівноваги самих фахівців. На основі отриманих емпіричних даних обґрунтовано обмеженість традиційної «сервісної» моделі соціальної роботи в умовах воєнного стану. Проаналізовано ключові професійні виклики, зокрема ризики вторинної травматизації та складність комунікації у кризових ситуаціях. Доведено, що важливою компетенцією фахівця стає здатність до кризової комунікації та медіації. Наукова новизна дослідження полягає у введенні поняття «медіатор соціальної довіри» як нової рольової моделі соціального працівника, що функціонує в умовах інституційної недовіри та суспільної травматизації. Результати апробації програми засвідчили підвищення професійної впевненості учасників, розвиток емоційної грамотності та опанування нових технік кейс-менеджменту, що відповідають викликам воєнного часу. Отримані результати підкреслюють важливість підтримки професійної стійкості соціальних працівників як необхідної умови ефективного супроводу ветеранів та стабілізації українського суспільства у післявоєнний період.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТА КОНСОЛЬНИХ ВІДЕОІГРАХ

2026-05-01T17:52:19+03:00

Статтю присвячено аналізу репрезентації соціальних працівників в якості персонажів у розважальних комп’ютерних і консольних відеоіграх. Дослідження передбачало застосування методів збору, аналізу та узагальнення даних, отриманих з наукових публікацій, фанатських вікіпроєктів, присвячених популярним відеоіграм тощо. Автором констатовано відсутність наукових досліджень щодо особливостей представлення образу соціальних працівників у сучасних розважальних відеоіграх. Наведено визначення поняття «відеогра», яке лягло в основу дослідження, уточнено основні різновиди відеоігор залежно від платформи, що використовується для забезпечення ігрового процесу. Представлено приклади інтеграції персонажів-соціальних працівників у сучасних відеоіграх. Проаналізовано еволюцію образу соціальних працівників у серії відеоігор-симуляторів реального життя «The Sims», наведено основні критичні аргументи, що висловлювалися щодо їх репрезентації у цих іграх. Відзначено значне знецінення ролі соціальних працівників у четвертій, наразі останній, версії «The Sims», яке відбулося внаслідок заміни відповідного персонажу на ігрове повідомлення. Зафіксовано епізодичне згадування ролі соціального працівника у другій грі з серії науково-фантастичних відеоігор у жанрі рольового шутера «Mass Effect». Встановлено, що хоча соціальна працівниця є головним дійовим персонажем саги 2D-ігор у жанрі пригодницького горрору «A House for Alesa», виконання нею своїх професійних обов’язків не розкривається у них. Відзначено існування відеоігор, що включають персонажів, які виконують функції співставні із діяльністю соціальних працівників. Зафіксовано обмежену представленість персонажів-соціальних працівників у розважальних комп’ютерних і консольних відеоіграх, підкреслено епізодичний і неоднозначний характер їх залученості. Наголошено на актуальності просування ідеї інтеграції соціальних працівників як персонажів до сучасних комп’ютерних та консольних відеоігор та важливості наукового супроводу цього процесу.

РИТОРИЧНІ СТРАТЕГІЇ ТА ПЕРСУАЗИВНЕ МОВЛЕННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ СОЦІАЛЬНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

2026-05-01T18:02:59+03:00

Складна емоційно-психологічна ситуація в Україні, глибокі зміни у житті сучасного українського соціуму, спричинені війною, ставлять перед фахівцями-філологами, психологами та соціальними працівниками важливе завдання здійснювати позитивний вплив на емоційний стан українців, їхнє ставлення до подій, розуміння себе та своєї ролі у соціумі, осмислення минулого, сьогодення, та майбутнього. У професійній соціальній комунікації мовлення виконує не лише інформаційну, а й регулятивну, мотиваційну та організаційну функції. Ефективний фахівець повинен володіти різними механізмами впливу й застосовує їх етично та відповідально. Роль мовних засобів у формуванні психо-емоційного стану членів соціуму та їхньої вербальної й фізичної поведінки є предметом міждисциплінарних досліджень − у психолінгвістиці, риториці, комунікативній лінгвістиці, дискурсознавстві, НЛП, соціальній психології та соціальній роботі. Мовні засоби здійснюють свою дію через соціальну ідентифікацію, переконання (аргументація, апеляція до цінностей, посилання на авторитет, демонстрація вигод) та навіювання (впевнена інтонація, повторення, використання статусу, категоричність формулювань). Важливу роль відіграють механізми емоційно-психологічного впливу: дія через емоції шляхом варіації тону голосу, використання образних висловів, метафор, історій (storytelling), оскільки саме емоції підсилюють запам’ятовування та мотивацію. Дієвими засобами персуазії виступають нейролінгвістичні прийоми (фреймінг, рефреймінг), а також власне мовні одиниці, які допомагають досягнути необхідного прагматичного результату. Маніпуляція може містити прихований вплив з метою отримання вигоди, користі чи одностороннього результату, тому аналіз мовних, персуазивних засобів, риторичних стратегій та нейролінгвістичних прийомів є актуальним і на часі й визначає мету нашої розвідки, яка полягає в дослідженні ролі мовних одиниць у процесах формування психо-емоційного стану членів соціуму та можифікації їхньої вербальної й фізичної поведінки з урахуванням морально-етичних норм професійної діяльності фахівців. Новизна нашого дослідження полягає у міждисциплінарному підході до окреслення умов успішної професійної комунікації, полівекторному аналізі ефективності мовних засобів та риторичних стратегій в умовах війни та підвищеного стресу. Тема і мета визначили основні методи нашого дослідження: описовий метод та психолінгвістичний, спостереження, контент-аналіз, дискурс-аналіз

СТРУКТУРА ОРГАНІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ І ВЕТЕРАНІВ В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ

2026-05-01T18:31:14+03:00

У статті здійснено аналіз структури органів соціального захисту учасників бойових дій та ветеранів війни в Україні, їх правових та функціональних засад, а також визначено роль соціальної відповідальності держави у структурі соціального захисту. Обґрунтовано, що ефективна система соціального захисту УБД (ветеранів війни) повинна мати комплексний, інтегрований та адаптивний характер, поєднувати законодавче закріплення прав та соціальну відповідальність, доступ до соціальних послуг, психологічну та професійну підтримку, а також механізми соціальної адаптації в умовах постконфліктної реінтеграції. Конкретизовано, що система соціального захисту УБД та ветеранів війни в Україні має багаторівневу інституційну структуру, яка включає центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані служби супроводу та інститути громадянського суспільства, і як модель забезпечує комплексний характер соціальної підтримки та дозволяє реалізовувати принцип міжвідомчої взаємодії. Досліджено, що система соціального захисту в Україні має ознаки міжсекторальної моделі, де поєднання державного управління, професійної соціальної роботи та громадянської активності створює умови для комплексної підтримки УБД (ветеранів війни). Встановлено, що систему нормативного забезпечення також доповнюють закони України у сфері соціального забезпечення, охорони здоров’я, зайнятості населення, освіти, житлової політики, а також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, що деталізують механізми реалізації відповідних соціальних гарантій. Побудовано інституційну структуру соціального захисту та визначено функціональні засади органів соціального захисту УБД та ветеранів. Перспективні напрями досліджень охоплюватимуть як оцінювання ефективності існуючих механізмів, так і розробку нових моделей підтримки, адаптованих до потреб УБД (ветеранів війни) у складних соціально-економічних умовах.

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЄКТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОЇ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДОРОСЛИХ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ З ЧИСЛА ВПО НА РІВНІ ГРОМАДИ

2026-05-01T18:51:44+03:00

Ця стаття присвячена аналізу соціальної інтеграції дорослих осіб з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб на рівні громади та обґрунтуванню соціального проєктування як прикладного підходу до побудови комплексної моделі інтеграційної підтримки. У роботі розкрито, що інтеграція є багатовимірним процесом, який включає доступ до ресурсів і послуг, участь у соціальних зв’язках та відновлення соціальних ролей, а її результативність визначається не лише індивідуальними ресурсами, а й характеристиками середовища, інституційною спроможністю громади, доступністю та якістю сервісів. Стаття акцентує увагу на сучасних викликах воєнного часу, коли переміщення посилює ризики соціальної ізоляції, знижує доступність інфраструктури і загострює потребу у координованих, безперервних рішеннях підтримки. Мета роботи – теоретично обґрунтувати та розробити на засадах соціального проєктування комплексну модель соціальної інтеграції дорослих осіб з інвалідністю з числа ВПО на рівні громади, визначивши ключові чинники, бар’єри й ресурси інтеграції, а також механізми міжсекторальної взаємодії та критерії оцінювання результативності інтеграційних заходів і соціальних послуг. Особлива увага приділяється систематизації бар’єрів інтеграції, які проявляються через недоступність середовища, інформаційні обмеження, стигму, розрив мереж підтримки, труднощі зайнятості та сервісні прогалини, що в сукупності знижують реальні можливості участі та автономії. На основі цього пропонується проєктна модель інтеграції як узгоджений маршрут отримувача послуг, у межах якого поєднуються оцінювання потреб, індивідуальне планування, кейс менеджмент, психосоціальна підтримка, інструменти соціально економічного включення та розвиток соціальних зв’язків із забезпеченням регулярної міжсекторальної координації. Методологія дослідження базується на аналізі наукової літератури та узагальненні сучасних підходів соціальної роботи у громаді, інклюзії та соціального проєктування, із застосуванням порівняльного аналізу, систематизації й моделювання логіки змін. У статті використано методи структуризації проблеми, визначення цільових груп та проєктування компонентів моделі з урахуванням потреб і умов функціонування місцевих сервісів. Наукова новизна полягає в концептуалізації соціальної інтеграції дорослих ВПО з інвалідністю у проєктній логіці та в запропонуванні комплексної громаданської моделі, що поєднує модульний пакет сервісів, маршрут отримувача послуг, механізми міжсекторальної взаємодії й критерії оцінювання інтеграційних результатів. Висновки. Соціальне проєктування дозволяє забезпечити перехід від фрагментарних заходів до керованої моделі підтримки, підвищуючи доступність, безперервність та результативність інтеграції на рівні громади. Подальші дослідження доцільно спрямувати на емпіричну перевірку ефективності запропонованої моделі в різних типах громад та уточнення індикаторів інтеграції, чутливих до різних потреб і рівнів автономності дорослих осіб з інвалідністю з числа ВПО.

СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА УПРАВЛІННЯ В ГРОМАДІ

2026-05-01T19:22:39+03:00

Стаття присвячена дослідженню соціальної реклами як дієвого інструменту стратегічних комунікацій та управління у територіальній громаді в умовах децентралізації та трансформації системи публічного управління в Україні. Актуальність теми зумовлена зростанням ролі комунікаційної взаємодії між органами місцевого самоврядування та мешканцями громад, необхідністю підвищення рівня довіри до влади, активізації громадської участі та формування соціально відповідальної поведінки населення. У статті проаналізовано наукові підходи до визначення сутності соціальної реклами, її функцій та місця в системі стратегічних комунікацій. Обґрунтовано, що соціальна реклама виконує не лише інформаційну, а й управлінську, мотиваційну та регулятивну функції, сприяючи реалізації стратегічних цілей розвитку громади. Особливу увагу приділено прикладному аспекту використання соціальної реклами як механізму впливу на поведінкові моделі мешканців та підтримки управлінських рішень на локальному рівні. Розкрито основні напрями застосування соціальної реклами в діяльності органів місцевого самоврядування, зокрема у сферах благоустрою, безпеки, громадської активності та соціальної солідарності. Наголошено на важливості стратегічного планування соціальної реклами, врахування потреб цільових аудиторій і використання сучасних комунікаційних каналів для підвищення її ефективності. Зроблено висновок, що системне впровадження соціальної реклами в комунікаційну політику громади сприяє підвищенню результативності управління, зміцненню соціальної згуртованості та сталому розвитку територіальних громад.

ЗАХОДИ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ЗМІСТ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

2026-05-01T20:16:27+03:00

У статті проаналізовано державні стандарти та інші нормативно-правові акти, які стосуються особливостей організації та надання таких соціальних послуг, як профілактика, соціальна реабілітація, наставництво, догляд та виховання дітей в умовах, наближених до сімейних, «персональний асистент», раннє втручання, комплексний розвиток та догляд дітей з інвалідністю. Визначено заходи соціальної інтеграції дітей з інвалідністю, що становлять зміст відповідних соціальних послуг. Зазначено, що такі заходи потребують використання різних інструментів впливу соціального, юридичного, медичного, педагогічного, психологічного характеру. Наголошено, що інтеграція дітей з інвалідністю в суспільство є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю. Виокремлено підходи, які застосовуються при наданні соціальних послуг та здійсненні заходів соціальної інтеграції дітей з інвалідністю (системність, комплексність, варіативність, корекційна спрямованість, оптимізація участі, розбудова та зміцнення ресурсів особи, забезпечення сприятливого навколишнього середовища, залучення особи до взаємодії з середовищем, забезпечення належної підтримки дитини з інвалідністю, урахування її індивідуальних особливостей розвитку, спілкування, поведінки та потреб). Акцентовано увагу на особливій ролі сім’ї в соціальній інтеграції дітей з інвалідністю на необхідності її підтримки, консультування, навчання батьків/представників дитини з інвалідністю щодо особливостей її розвитку, взаємодії з членами родини. Зазначено, що розвиток наявних та експериментальне впровадження нових соціальних послуг, активна участь батьків у процесі виховання й соціалізації дітей з інвалідністю, сприятимуть їхній соціальній інтеграції та повноцінній участі в житті суспільства.

ВІКАРНА ТРАВМА У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: МІЖ ПРОФЕСІЙНОЮ ЕМПАТІЄЮ ТА САМОЗБЕРЕЖЕННЯМ

2026-05-01T20:25:42+03:00

У статті розглядається феномен вікарної травми у соціальній роботі як один із ключових викликів професійної діяльності в умовах тривалих криз і військових конфліктів. Вікарна травма (англ. vicarious trauma) трактується як опосередкований психологічний вплив, що виникає внаслідок систематичної взаємодії фахівців із травматичним досвідом клієнтів і проявляється у змінах емоційного стану, когнітивних уявлень та професійного самопочуття. Метою дослідження є вивчення рівня теоретичної обізнаності та практичної підготовленості фахівців соціальної роботи щодо феномену вікарної травматизації, а також аналіз наявних стратегій професійного самозахисту і використання супервізійної підтримки. Емпіричну основу становить кількісне дослідження, проведене у формі передтренінгового опитування 54 фахівців соціальної сфери. Результати дослідження свідчать про наявність розриву між усвідомленням ризиків вікарної травми та практиками її профілактики. Виявлено помірний рівень теоретичної обізнаності респондентів і водночас недостатню сформованість навичок системної психосоціальної гігієни. Лише незначна частка фахівців має чітко структуровані стратегії саморегуляції та регулярно використовує їх у професійній діяльності. Також зафіксовано обмежене використання супервізії як інструменту підтримки та низький рівень сформованості навичок формування супервізійного запиту. Водночас більшість респондентів усвідомлює взаємозв’язок між власним психоемоційним станом і якістю надання послуг клієнтам. Зроблено висновок про необхідність переходу від реактивних до проактивних підходів у забезпеченні психологічної безпеки фахівців соціальної роботи. Обґрунтовано доцільність посилення освітньої підготовки, розвитку індивідуальних стратегій самозбереження, інституціоналізації супервізійної підтримки та впровадження травмоінформованого організаційного середовища

ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ «ПІДГОТОВКА ДО ЗВІЛЬНЕННЯ»ЗАСУДЖЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІХ

2026-05-01T20:36:54+03:00

У статті визначені особливості технології соціального виховання «Підготовка до звільнення» засуджених неповнолітніх, дітей підліткового, юнацького віку: 1) багатофункціональна; 2) цілеспрямована; 3) модульна; 4) групова; 5) інтерактивна. Об’єктом технології є неповнолітні засуджені, діти підліткового, юнацького віку. Суб’єктами реалізації технології є фахівці із соціальної роботи, інспектори з підготовки до звільнення засуджених неповнолітніх. Мета та завдання технології, спрямовані на розвиток, формування інтегрованої сукупності компетентностей (життєвої, здоров’язбережувальної, комунікативної, правової, соціальної, економічної, дозвіллєвої) засуджених неповнолітніх, дітей підліткового, юнацького віку. Структура та зміст технології складається з восьми модулів: 1) Модуль 1. «Підготовка до звільнення: перші кроки» (шість занять); 2) Модуль 2. «Сім’я та здорові стосунки» (сім занять); 3) Модуль 3. «Освіта, навчання та працевлаштування» (вісім занять); 4) Модуль 4. «Корисне дозвілля» (чотири заняття); 5) Модуль 5. «Стосунки з друзями. Ефективне спілкування» (сім занять); 6) Модуль 6. «Збереження та зміцнення здоров’я» (сім занять); 7) Модуль 7. «Особисті якості та безпечна поведінка» (шість занять); 8) Модуль 8. «Цілі та життєві плани» (шість занять). Форма реалізації технології – тренінг, тренінгові заняття. Методи реалізації технології: бесіда, інформаційне повідомлення, перегляд і обговорення відеоматеріалів, дискусія, метод вправ, робота в групах, кейс-метод, виконання творчих завдань, ігрова діяльність. Тривалість реалізації технології передбачає проведення п’ятдесяти одного тренінгового заняття для засуджених неповнолітніх, дітей підліткового, юнацького віку тривалістю 90 хвилин один-два рази на тиждень У статті визначені умови ефективної реалізації технології соціального виховання «Підготовка до звільнення» засуджених неповнолітніх, дітей підліткового, юнацького віку.

НАПРЯМКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ З СІМ’ЯМИ ТА ДІТЬМИ

2026-05-01T20:49:22+03:00

Стаття присвячена аналізу напрямів та особливостей діяльності центрів соціальних служб у роботі з сім’ями та дітьми в умовах сучасних суспільних трансформацій та воєнних викликів. Проаналізовано ключові категорії отримувачів послуг – діти-сироти, діти з інвалідністю, сім’ї у складних життєвих обставинах, внутрішньо переміщені особи, багатодітні та малозабезпечені родини. Акцент зроблено на комплексному підході до підтримки сімей, профілактиці соціальних ризиків, розвитку соціальних компетентностей дітей та інтеграції послуг у міжвідомчу співпрацю. Підкреслено значення профілактичної спрямованості, міжвідомчої співпраці, інклюзивних практик та інноваційних методів роботи. Метою дослідження є окреслення ключових тенденцій у розвитку соціальної підтримки та визначення інноваційних підходів до роботи з різними категоріями отримувачів послуг. У процесі дослідження використано загальнонаукові методи – аналіз, синтез, системний та порівняльний підходи, узагальнення й структурно-функціональний метод. Результати показують, що діяльність центрів соціальних служб характеризується комплексністю, профілактичною спрямованістю та інтеграцією у міжвідомчу співпрацю. Виявлено основні проблеми, які охоплюють економічну, психологічну, освітню, соціальну та правову сфери, та доведено важливість інклюзивних практик, індивідуалізації допомоги й розвитку програм ресоціалізації. Сучасна соціальна робота потребує впровадження цифрових інструментів моніторингу потреб та оцінки ефективності програм, що дозволяє оперативно реагувати на зміни у соціальному середовищі. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для розроблення ефективних програм підтримки сімей і дітей та формування сучасної моделі соціальної роботи, орієнтованої на сталий розвиток і соціальну інтеграцію.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

2026-05-01T20:57:37+03:00

Мета статті – здійснити аналіз джерельної бази дослідження наукової проблеми професійної підготовки соціальних працівників до соціально-правового захисту особистості. Методологія дослідження. Аналіз стану дослідженості наукової проблеми здійснено авторами за такими групами джерел – наукові праці з питань правової освіти; професійної підготовки соціальних працівників; професійної підготовка соціальних працівників до соціально-правової діяльності. Важливу групу джерел дослідження становлять нормативні документи, що регулюють систему соціального захисту, соціальної роботи в цілому та підготовки й підвищення професійної кваліфікації кадрів в галузі соціальної сфери зокрема. Новизна дослідження. Тематичний аналіз джерел з проблеми підготовки майбутніх соціальних працівників до соціально-правового захисту особистості засвідчив актуальність досліджуваної проблеми, про що, зокрема, свідчать наукові та теоретико-методичні розвідки українських і зарубіжних дослідників. Водночас ґрунтовний аналіз джерел дослідження дає можливість зробити висновок: підготовка майбутніх соціальних працівників у різних соціальних інститутах досліджувалась лише частково. Зокрема, недостатньо вивчена в контексті підготовки до соціально-правової діяльності. Отже, соціальне значення проблеми професійної підготовки майбутніх соціальних працівників, недостатній рівень наукової розробки та доцільність теоретичного обґрунтування якісно нових підходів до змісту й організації методичного забезпечення підготовки майбутніх соціальних працівників до соціально-правового захисту потребують вивчення теоретичних основ дослідження, з’ясування стану підготовки майбутніх соціальних працівників до соціально-правового захисту особистості та пошуку ефективних шляхів щодо оптимізації обраного досліджуваного процесу.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДІ ФАХІВЦЯМИ СФЕРИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я

2026-05-01T21:07:41+03:00

У статті на основі системного підходу обґрунтовано соціально-педагогічні умови формування культури здорового способу життя молоді в межах діяльності системи громадського здоров’я. Доведено, що проблема формування такої культури є предметом міждисциплінарних досліджень, що об’єднують зусилля фахівців із соціальної педагогіки, медицини, психології та соціальної роботи. Культура здорового способу життя трактується як складне інтегральне особистісне утворення, яке поєднує систему знань про здоров’я, ціннісні орієнтації, стійку мотивацію та практичні навички здоров’язбереження. У роботі розкрито сутність соціально-педагогічних умов як багатокомпонентного процесу, спрямованого на створення такого соціального та освітнього середовища, що сприяє усвідомленню молоддю цінності здоров’я як ключового особистісного та суспільного ресурсу. Структура цих умов охоплює внутрішні чинники, такі як готовність до самодисципліни, та зовнішні впливи, пов’язані з організацією профілактичної та просвітницької роботи. Особливу увагу приділено ретельному обґрунтуванню мотиваційних, організаційних, освітніх та міжсекторальних складових, які не функціонують ізольовано, а перебувають у тісному взаємозв’язку. Мотиваційні умови спрямовані на розвиток внутрішньої потреби у зміцненні здоров’я, тоді як організаційні забезпечують доступність програм громадського здоров’я. Освітній компонент реалізується через інтеграцію здоров’язбережного змісту в систему формальної та неформальної освіти з використанням інтерактивних методів. Визначено провідну роль фахівців сфери громадського здоров’я, які виконують освітню, мотиваційну та координаційну функції, виступаючи медіаторами між молоддю та державними й громадськими інституціями. Акцентовано, що саме міжсекторальний підхід дозволяє об’єднати зусилля соціальних служб, освітніх закладів та органів влади для досягнення сталих позитивних змін у поведінці молоді. Комплексна реалізація зазначених умов створює передумови для підвищення ефективності соціально-педагогічної діяльності та розроблення новітніх моделей здоров’язбереження в умовах сучасних суспільних викликів

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ІНКЛЮЗИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2026-05-01T21:14:40+03:00

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного освітнього середовища. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення рівного доступу до якісної освіти для всіх учасників освітнього процесу, зокрема для дітей та молоді з особливими освітніми потребами, а також потребою створення ефективної системи підтримки їхнього навчання, розвитку та соціалізації. У сучасних умовах реформування освітньої системи та впровадження принципів інклюзії особливого значення набуває комплексний підхід до організації психолого-педагогічного супроводу, що передбачає взаємодію педагогів, практичних психологів, асистентів учителя, батьків та інших фахівців. У статті обґрунтовано поняття «інклюзивна освіта» як систему освітніх послуг. Проаналізовано сутність поняття психолого-педагогічного супроводу в інклюзивному освітньому середовищі, визначено його основні завдання, принципи та напрями реалізації. Висвітлено роль міждисциплінарної команди фахівців у забезпеченні індивідуалізації освітнього процесу та створенні сприятливих умов для розвитку особистісного потенціалу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Особливу увагу приділено формуванню безпечного, толерантного та підтримувального освітнього середовища, яке сприяє успішній адаптації та інтеграції таких здобувачів освіти у шкільний колектив. У статті окреслено три основні аспекти психолого-педагогічного супровіду: науковий, прикладний і процесуальний (практичний). Наголошено, що його реалізація має ґрунтуватися на постійному моніторингу потреб здобувача освіти, урахуванні динаміки його розвитку, особистісних, емоційних і соціальних особливостей, а також на тісній взаємодії між педагогами, психологами, батьками та іншими учасниками освітнього середовища. Узагальнено, що ефективний психолого-педагогічний супровід є важливою складовою функціонування інклюзивного освітнього середовища та сприяє забезпеченню рівних можливостей для навчання і розвитку всіх здобувачів освіти. Реалізація системної підтримки, заснованої на принципах партнерства, гуманізації та індивідуалізації освітнього процесу, створює передумови для повноцінної участі осіб з особливими освітніми потребами у навчальній діяльності та їхньої успішної соціалізації

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЩОДО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ВРАЗЛИВИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ В ГРОМАДІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-05-01T21:25:17+03:00

У статті визначено основні напрями діяльності та заходи закладу вищої освіти щодо соціально- психологічної підтримки вразливих груп населення в громаді в умовах воєнного стану на прикладі Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». Зокрема, окреслено напрями і заходи діяльності Центру психологічного відновлення та адаптації, в межах яких фахівцями надається допомога вразливим категоріям населення в громаді (здобувачі освіти з числа вразливих категорій, ВПО, особи з ТОТ, учителі, викладачі, УБД та ін.). Визначено основні напрями діяльності Центру ветеранського розвитку щодо соціально-психологічної підтримки військовослужбовців (мобілізованих осіб), звільнених з військової служби, зокрема ветеранів війни, членів сімей таких осіб та членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України, якими слугують соціальний супровід та психологічна допомога. Окрему увагу акцентовано на напрямі соціально-психологічної підтримки здобувачів вищої освіти з особливими освітніми потребами, за яким в університеті здійснюється комплекс заходів для забезпечення рівного доступу здобувачів вищої освіти до навчання, усунення або мінімізації труднощів, що у них виникають. Зазначено, що така діяльність охоплює не тільки етап безпосереднього навчання здобувача освіти з особливими освітніми потребами в ЗВО, а й попередні етапи, пов’язані з підготовкою до вступу та допомогою в дотриманні процедури вступу, а також етапи після закінчення навчання, пов’язані з моніторингом його працевлаштування як випускника та підтримкою з ним зв’язків з метою відстеження подальшої траєкторії особистісного і професійного розвитку та надання допомоги за необхідності.

ІНСТИТУЦІЙНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

2026-05-01T21:31:42+03:00

Мета роботи – дослідити інституційну трансформацію системи центральних органів виконавчої влади (далі – ЦОВВ) у соціальній сфері України в умовах воєнного стану, децентралізації та реформи державного управління, а також оцінити її вплив на розмежування функцій формування та реалізації соціальної політики – ключового чинника ефективності соціального управління та адміністрування. Методологія ґрунтується на системному та інституційному підходах із застосуванням структурно- функціонального аналізу, нормативно-правового аналізу та елементів порівняння організаційних моделей. Досліджено зміни у діяльності Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України (далі Мінсоцполітики), а також ЦОВВ, діяльність яких воно спрямовує та координує, зокрема Пенсійного фонду України, Національної соціальної сервісної служби України, Державної служби України у справах дітей. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі трансформації інституційної архітектури ЦОВВ у соціальній сфері в нових суспільно-політичних умовах, обґрунтуванні логіки функціонального перерозподілу повноважень та уточненні проблем координації між суб’єктами соціального управління та адміністрування. Висновки. Проведені трансформації сприяли організаційному розмежуванню функцій з формування та реалізації державної соціальної політики шляхом передачі невластивих Мінсоцполітики повноважень до існуючих або новостворених ЦОВВ у соціальній сфері. Водночас залишаються невирішеними окремі проблеми, зокрема недостатня міжвідомча координація, дублювання функцій, незавершеність організаційної моделі ЦОВВ на регіональному та субрегіональному рівнях, а також неузгодженість взаємодії територіальних органів з органами місцевого самоврядування.

МОЛОДЬ NEET В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН: НОВИЙ ВИКЛИК ДЛЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

2026-05-01T21:41:49+03:00

У статті досліджено феномен молоді NEET (Not in Employment, Education or Training) у контексті трансформації сучасних соціально-економічних відносин та визначено його як новий системний виклик для національної моделі соціального захисту. Актуальність теми зумовлена зростанням масштабів молодіжної економічної пасивності під впливом структурних диспропорцій ринку праці, освітньої нерівності, демографічних змін та цифровізації економіки. Обґрунтовано, що покоління NEET не є однорідною соціальною групою, а формується під впливом комплексу економічних, інституційних, територіальних та гендерних чинників, що ускладнює вироблення універсальних механізмів політичного реагування. Проаналізовано концептуальні підходи у зарубіжних та вітчизняних дослідженнях щодо змісту категорії NEET, зокрема у вимірі людського капіталу та соціального відчуження. Встановлено, що тривале перебування молоді поза сферою зайнятості та освіти призводить до накопичення соціальних ризиків, втрати професійних навичок, поглиблення бідності та формування залежності від трансфертної підтримки. Підкреслено, що зростання частки NEET трансформує традиційну функціональну модель соціального захисту, яка історично орієнтована на компенсацію втрати доходу, а не на превенцію соціального виключення та активізацію потенціалу молоді. У статті доведено необхідність переорієнтації системи соціального захисту з пасивних інструментів на інтегровані механізми активної соціальної політики, що поєднують освітні, трудові, соціальні та психологічні інтервенції. Аргументовано, що адаптація системи соціального захисту має передбачати індивідуалізовані траєкторії підтримки, розвиток інституцій соціального партнерства, впровадження програм раннього втручання та посилення міжсекторальної координації.

ЕТИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ РОБОТИ ЦЕНТРІВ ПРОБАЦІЇ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

2026-05-01T21:50:22+03:00

У статті проведено комплексний аналіз етичних та соціальних засад функціонування системи пробації для неповнолітніх із особливим акцентом на взаємодії з місцевими громадами. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю гуманізації правосуддя та переходу від каральної моделі до відновної, де громада стає активним суб’єктом перевиховання дитини. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних засад етико- соціального супроводу неповнолітніх у системі пробації шляхом вивчення зарубіжного досвіду та можливості його застосування в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на порівняльно-правовому методі, що дозволив зіставити досвід України з практиками країн ЄС, США та Канади, де громади мають широкі повноваження у сфері пробації. Системний підхід використано для аналізу співпраці центрів пробації з органами місцевого самоврядування, волонтерськими організаціями та освітніми закладами. Аксіологічний метод допоміг розкрити етичне підґрунтя взаємодії, що базується на принципах інклюзії та колективної відповідальності за майбутнє дитини. Наукова новизна полягає у доведенні того, що соціальний стандарт пробації є неможливим без «громадського компонента». Обґрунтовано концепцію етичного партнерства між державою та громадою, де остання виступає не лише середовищем контролю, а й джерелом підтримки. Виокремлено специфіку залучення волонтерів громади до менторства та програм наставництва, що є інноваційним кроком для вітчизняної правової системи. Доведено, що ефективна ресоціалізація підлітків становить цілісну систему правових та виховних заходів та взаємодії багатьох інституцій: підрозділів ювенальної превенції Національної поліції, центрів ювенальної пробації, залученості місцевих громад, освітніх закладів та сім’ї. Зарубіжний досвід свідчить, що децентралізація соціальних послуг та активна участь громади знижують рівень рецидивів. Для України критично важливим є створення механізмів фінансування спільних з громадами проектів (соціальні майстерні, спортивні секції) та законодавче закріплення статусу «громади, дружньої до дітей, що перебувають у конфлікті з законом». Етичні стандарти мають зобов’язувати громаду до недискримінаційного ставлення, створюючи простір для повноцінного повернення підлітка до нормального життя