ФЕНОМЕН САМОЗБЕРЕЖЕННЯ В КОНТЕКСТІ ЗДОРОВ’Я У ФІЛОСОФСЬКО- АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРАХ

Анотація

У статті розкрито феномен самозбереження людини у філософсько-антропологічному, культурно-історичному, онтологічному та психологічному вимірах. Показано, що це поняття історично еволюціонувало від уявлення про інстинкт виживання до сучасного міждисциплінарного розуміння як багатовимірної системи підтримання життя, цілісності особистості, смислової стійкості та здатності до саморегуляції. Обґрунтовано, що самозбереження не обмежується лише біологічним виживанням, а охоплює також збереження самості, внутрішньої рівноваги, соціальної включеності, культурно опосередкованих способів поведінки та смисложиттєвих орієнтацій. Проаналізовано основні філософські підходи до осмислення самозбереження – від античних концепцій, у яких воно пов’язувалося з підтриманням власної природи та внутрішньої узгодженості, до новочасних ідей, де цей феномен набуває антропологічного, етичного й соціально-політичного змісту. Встановлено, що в екзистенційній онтології та філософській антропології ХХ століття самозбереження постає як умова підтримання людської присутності у світі, здатності витримувати загрози, невизначеність, межові ситуації та зберігати автентичність власного існування. Особливу увагу приділено зв’язку самозбереження з категорією буття, оскільки саме через буття-у-світі, тілесність, свободу, відповідальність і смислотворення розкривається його глибинний зміст. Узагальнено, що в сучасних культурно-історичних і психологічних підходах самозбереження слід розглядати як багатовимірний феномен, що поєднує адаптацію, самоконтроль, символічне впорядкування досвіду, конструювання ідентичності, відновлення смислу та здатність до життєвої стійкості. Доведено, що в умовах ризику, соціальної нестабільності та екзистенційних викликів самозбереження є не лише способом залишатися живим, а й способом залишатися собою, підтримувати неперервність власного буття та зберігати можливість осмисленої дії. Підкреслено, що самозбереження забезпечує не лише адаптацію, а й смислову неперервність людського життя у світі.