СУЧАСНІ МОДИФІКАЦІЇ РЕГІОНАЛІЗМУ

Анотація

У статті розглядаються новітні практики регіоналізації, які потрапляють до предметного поля проблематики неорегіоналізму. Подане дослідження спирається на комплексний підхід до розуміння природи неорегіоналізму як складного комплексу взаємодій на рівні між регіональним та глобальним. Робиться висновок, що розвиток неорегіональних практик тягне за собою важливі структурні та змістовні наслідки для системи міжнародних відносин. Наголошується, що сутність міжрегіоналізму/інтеррегіоналізму та трансрегіоналізму формується комплексом об’єктивних та суб’єктивних чинників, які залежать від загальних трендів світового політичного процесу. Трансрегіоналізм уможливлюється досвідом демократизації, потенціалом просторової диференціації та перспективами занепаду американоцентризму і формуванням багатополярного світу. Поглиблення глобалізації у частині посилення транспарентності національних кордонів забезпечило можливості інтенсивної взаємодії державних та недержавних акторів різних континентів, що створило середовище транснаціональних зв’язків і відтворило підґрунтя для формування трансрегіональних об’єднань. Поточні практики неорегіоналізму, які проявляють себе у становленні певних модифікацій регіоналізму, сприяють формуванню у сучасному світі відносно стійких функціональних макрорегіонів, що передбачає взаємодію регіональних об’єднань, окремих держав із різних географічних регіонів, недержавних акторів. Традиційна міжрегіональна взаємодія відбувалася на основі інституціоналізації відносин за допомогою угод між державами різних міжнародних регіонів, які зосереджувалися на можливостях отримання економічних зисків від налагодженої співпраці. Практики ж неорегіоналізму зосереджуються на прагненні врахувати наявність та залучити різні типи міжнародних акторів і налагодити співпрацю з метою отримання консолідованої позиції зі спільним досягненням цілей та реалізацією інтересів за максимально широким колом питань.