ФУНКЦІОНУВАННЯ АНТРОПОНІМІВ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОГО ЕПІСТОЛЯРНОГО ВОКАТИВА

Анотація

У статті розглянуто вживання антропонімів у функції звертання в епістолярних текстах. Метою роботи є аналіз функціонування основних видів антропонімів у складі епістолярного вокатива на матеріалі опублікованих російськомовних листів різних авторів ХІХ–ХХ ст. Методологія: використано описовий метод дослідження та метод комунікативно-прагматичного аналізу, що співвідносить текстові явища з низкою екстралінгвальних чинників, передусім стосунками між учасниками спілкування. Актуальність вивчення форм і способів адресації в письмовій міжособистісній комунікації зумовлена перспективністю лінгвістичного дослідження засобів установлення й підтримки письмового контакту між людьми. Наукова новизна пов’язана з недостатньою вивченістю функціонування власних імен у складі звертання в письмових посланнях. У результаті дослідження зроблено висновки про те, що жорсткої кореляції форми антропонімавокатива й особистості адресата немає, оскільки до одного адресата автор листа може звертатися, вживаючи різні антропоніми, апелятиви й усі можливі їх комбінації, послуговуючись вокативом з іронічним забарвленням або будь-якою іншою конотацією. Якщо в окремих адресантів переважає певний тип антропоніма чи моделі вокатива, то це найчастіше залежить від комунікативних чинників, таких, як коло кореспондентів, особистість адресанта, характер листування тощо. Широке варіювання форм антропоніма у складі російського епістолярного вокатива зумовлено глибиною й характером особистих стосунків між адресантом і адресатом, ступенем регулярності листування та креативністю як рисою мовної особистості автора листа. Звертання в російському письмовому мовленні демонструє широкі можливості творення великої кількості похідних слів, які важко піддаються лексикографічній фіксації, на базі досить обмеженого набору лексем, що номінують адресата.