ДОСВІД ЖІНОЧОГО МАНДРІВНОГО САМІТНИЦТВА У «ТОВАДЗУҐАТАРІ» НІДЖЬО
DOI:
https://doi.org/10.32782/2410-0927-2021-15-1Ключові слова:
самітництво, Товадзуґатарі, Ніджьо, самітницька література, буддизм, подорожня літератураАнотація
Постановка проблеми. У статті розглянуто японську повість «Товадзуґатарі» – твір щоденникового жанру ніккі, написаний близько 1307 року буддійською черницею й колишньою придворною пані на ім’я Ніджьо. Цей твір умовно поділяється на дві частини, де перша (1–3 сувої) описує життя авторки при дворі, а остання (4–5 сувої) – її подорожі країною й паломництва до буддистських і синтоїстських святинь після постригу в черниці. Значна увага до самітницької тематики у творі дозволяє поставити питання про віднесення його до японського літературного напряму самітницької літератури, що включає в себе твори, написані буддистськими ченцями й зосереджені на розкритті чернечого досвіду. Проте попередньо потрібно встановити, наскільки значну роль самітництво відіграє у цьому творі. Метою статті є з’ясування місця самітництва у «Товадзуґатарі», способів і тональності зображення самітницької тематики, особливостей сприйняття авторкою власного досвіду усамітнення, співвідношення понять «самітництво» та «свобода», а також ролі мандрів як основного способу усамітнення авторки. Методами вибору є текстуальний і контекстуальний аналіз «Товадзуґатарі» в оригіналі давньояпонською мовою та в перекладах. Наукова новизна статті зумовлена відсутністю попередніх досліджень теми самітництва та самітницької літератури у зв’язку з «Товадзуґатарі», тоді як цей твір посідає важливе місце в каноні японської класичної літератури, так само як самітницька література відіграє ключову роль у середньовічній японській літературі, тож обидві теми потребують всебічного вивчення. Висновки. Самітництво є центральною темою «Товадзуґатарі», якій великою мірою присвячені не лише четвертий і п’ятий сувої, але також і перші три. У творі наявна трансформація манери зображення й сприйняття самітництва – від ідеалізованого символу свободи в перших сувоях і до більш приземленої реальності останніх сувоїв. Тим не менше, основна функція самітництва – забезпечення творчої свободи – зберігається протягом всього твору і є для нього основоположною.
Посилання
Присяжнюк А. С. «Непрохана повість» Ніджьо у контексті літератури епохи Камакура. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2015. № 15. Том 2. С. 15–17.
Присяжнюк А. С. Психологізм «Непроханої повісті» Ніджьо. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури. 2016. Вип. 1 (22). С. 68–71.
Citko M. Three faces of lady Nijō, the authoress of Towazugatari. Silva Iaponicarum. 2009. Vol. 21/22. P. 11–60.
Go-Fukakusa-in Nijo. Lady Nijo’s own story. The candid diary of a thirteenth-century Japanese imperial concubine / transl. by W. Whitehouse, E. Yanagisawa. Rutland, Vermont & Tokyo: Charles E. Tuttle Company, 1983. 395 p.
Go-Fukakusa-in Nijo. Towazugatari. Yatagarasu Navi, 2019. URL: https://yatanavi.org/text/towazu/index.html
Go-Fukakusa-in Nijo. Towazugatari (Annotated classics series) [in Japanese] / transl. by K. Tsugita. Tokyo: Meiji Shoin, 2003. 319 p.
Kimura S. Regenerating narratives: The confessions of Lady Nijo as a story for women’s salvation. Review of Japanese culture and society. 2007. Vol. 19. P. 87–102.
Marra M. The aesthetics of discontent: Politics and reclusion in medieval Japanese literature. Honolulu: University of Hawaii Press, 1991. x+222 p.
Matsumoto Y. Female Saigyo. The world of Towazugatari [in Japanese]. Tokyo: Bensei Shinsho, 2001. 272 p.
Sarra E. Towazugatari: Unruly tales from a dutiful daughter. The father-daughter plot. Japanese literary women and the law of the father / Eds. R. L. Copeland, E. Ramirez-Christensen. Honolulu : University of Hawai’i Press, 2001. P. 89–114.
Tamai K. Complete research of Towazugatari [in Japanese]. Tokyo : Meiji Shoin, 1971. 687 p.
