ХАРКІВСЬКІ ВІДЕОПРАКТИКИ: ПАРАЛЕЛЬНІ МИСТЕЦЬКІ ПРОГРАМИ 2022–2023 РОКІВ

Анотація

Метою статті є аналіз харківських відео практик мінливих часів 2022–2023 років. У статті йдеться про виставкові проєкти, що застосували відео арт як інструмент візуальної активності та соціального взаємовпливу у художньому середовищі і ініціювали найвпливовіші мистецькі процеси під час війни у прифронтовому місті Харків. Харківським відео художникам вдалось створити проєкти-рефлексії на травматичний історичний досвід завдяки художньому напряму – відео арт, перетворивши цей медіум у потужну форму спротиву. Актуальність теми полягає у наочній демонстрації через дослідження харківських відео практик не лише художніх рефлексій митців, а й застосованих ними відео технологій у візуальному просторі як самовизначення місця художника в умовах війни і продовження харківських художніх традицій акціонізму. Методологічно автор спирається на теоретичну концепцію провідного дослідника відео арту Джина Янгблада «Розширене кіно», де йдеться про руйнацію візуального наративу і появи нової секвенції у відео арті, а також про те, що автор «розчиняє» у проєкції екрана власний твір завдяки динаміці рухомого зображення, яке забезпечує художнику спілкування з глядачем засобами візуальності і самоусвідомлення у нових сенсах, як це ми й бачимо у харківських відео проєктах. Наукова новизна статті складається з опрацювання низки знакових художніх виставок і акцій, які експонувались у андеграундних приміщеннях, а саме відео он-лайн трансляція «Ми сюди прийшли, бо тут живемо», виставки «В темряві», «Лютий», що віддзеркалюють харківські мистецькі рухи в галереї «НАвпроти» у 90-х. Проведено аналіз паралельної мистецької програми у центрі сучасного мистецтва «Єрмілов Центр» і особливості відео практик харківських художників під час виставки «Особовий склад». Розглянуто персоналії харківського осередку відео арту: Андрій Рачинський, Даніїл Ревковський, Белла Логачова, Олександр Присяжненко та нові імена від студентської когорти ХДАДМ, що були представлені на виставці «Лютий». Автор робить висновок, що в харківських відео практиках важливою складовою є художні рухи і створення паралельних мистецьких програм та виставкових проєктів, які у своїх репрезентативних формах підсилюються концептуальністю напрямку відео арт, надають різноманітні можливості синтезу мистецтв і показують візуальну активність художнього середовища.