КИТАЙСЬКЕ ТРАДИЦІЙНЕ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-АНСАБЛЕВЕ ТА ОРКЕСТРОВЕ ВИКОНАВСТВО: ДЕТЕРМІНАНТИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Мета – висвітлити детермінанти історичного розвитку китайського традиційного інструментально- ансамблевого та оркестрового виконавства, розкрити його специфіку, форми функціонування, національну своєрідність. Методологія дослідження. Історико-культурологічний метод використано для встановлення причинно- наслідкових зв’язків розвитку китайської інструментально-ансамблевої та оркестрової музики; структурно- функціональний – для визначення ролі традиційного інструментально-ансамблевого та оркестрового виконавства у створенні різних жанрів і форм китайської музики; когнітивний – для пізнання особливостей розвитку зазначеного жанру як соціально обумовленого явища. З інших методів застосовано аналіз, систематизацію, узагальнення, збір та опис. Наукова новизна. Питання детермінованості процесу розвитку, специфіка, форми функціонування, національні особливості китайського інструментально-ансамблевого та оркестрового виконавства не розглядались в окремій праці, що визначає новизну пропонованої тематики. Висновки. Еволюція китайського традиційного інструментально-ансамблевого та оркестрового виконавства детермінована кількома якісно відмінними етапами соціокультурного та політичного розвитку. Так, у чжоуську добу (XI–III ст. до н.е.) відбувається філософське усвідомлення ролі музики в суспільстві, впроваджуються: регламентація виконання у придворних церемоніальних дійствах, класифікація традиційного інструментарію (баїнь), система люй-люй, затверджуються склади інструментальних оркестрів та ансамблів. Під час правління династій Цинь (221–206 рр. до н. е.), Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.) і Тан (618–907) розпочинається процес інституціоналізації мистецтва (створення спеціальних установ «Дасиюе», «Даюешу», «Кучуейюешу», «Цзяоюфан»), відбувається жанрове розгалуження музики на пленері (лі-пучі) та в приміщенні (цо-пучі), поряд із класичною придворною музикою «яюе», отримують розвиток бенкетно-церемоніальна «яньюе», парадно-воєнна «кучуейюе», пісенно-танцювальна «дацюй» та інструментальна. Два періоди правління династії Сун – північний (960–1127) та південний (1127–1279) – вплинули на формування стилів інструментальної музики бейцюй (північна мелодія) та наньцюй (південна мелодія). Закладені в тансько-сунську добу традиції ансамблевого та оркестрового музикування зберігались до середини ХІХ ст. Завершення правління останньої імператорської династії (1911) призвело до відмови в Китаї від національних традицій. Відродження традиційного інструментально- ансамблевого та народного оркестрового виконавства починається в період незалежної КНР (1949).