СЮЇТА G-DUR СІЛЬВІУСА ЛЕОПОЛЬДА ВАЙСА У ПЕРЕКЛАДЕННІ ДЛЯ БАНДУРИ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА МЕТОДИКО-ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТИ

Анотація

Метою дослідження є розкриття особливостей перекладення лютневої музики епохи Бароко для бандури на прикладі Сюїти G-dur Сільвіуса Леопольда Вайса. Окреслено віхи життєвого та творчого шляху і виражальні засоби, притаманні для композитора. Методологія дослідження виявляється у використанні історико-теоретичного, музично-текстологічного та емпіричного методів аналізу. Актуальність статті в тому, що питанням розшифрування табулатур, а також проблематиці інтерпретації лютневих творів та їх перекладень для бандури на вітчизняному науковому поприщі приділено вкрай мало уваги, а також потребою у розширенні репертуару творами для бандури барокового періоду. Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві: 1) виявлено закономірності та параметри розшифрування французької табулатури; 2) здійснено аналіз показового лютневого твору барокового періоду, а саме Сюїти G-dur Сільвіуса Леопольда Вайса; 3) виокремлено особливості перекладень лютневих творів для бандури. Вперше перекладення лютневих творів для бандури розглядається як окреме явище. Висновки. Описано творчий шлях та особливості музичної мови Сільвіуса Леопольда Вайса. Відзначено, що для перекладення та інтерпретації його творів на бандурі необхідні такі параметри: розуміння стилю композитора, знання особливостей розшифрування французької табулатури, вміння відчитати загальноприйняті артикуляційні, орнаментаційні, аплікатурні позначення в нотному тексті та авторські позначки Вайса, а також розуміння контексту епохи. Аналіз кожної частини Сюїти G dur С. Л. Вайса показує, що це цикл, побудований на принципі контрасту типів викладів, а також на співставленні образних, темпових, фактурних рішень. Детальний розгляд prélude non mesuré (безтактової прелюдії) вказує на особливості ритмічної інтерпретації даного жанру та імпровізаційність. Для бандурного перекладення твору оригіналу необхідно звернути увагу на плавне голосоведення при переході мелодичних ліній із партії правої руки у партію лівої та vice versa, аплікатурні рішення при виконанні прикрас, темп різних частин циклу та агогічні відхилення. Саме уважне оволодіння елементами виконавських навичок музикантів XVII–XVIII століть, накопичення значного досвіду у розшифруванні та виконанні різноманітної орнаментики і розуміння її художньої ролі, а також підпорядкування технічної сторони виконання барокової лютневої музики до її виражальних особливостей – основні завдання, що постають на шляху вільного опанування стилістики виконання лютневої музики епохи бароко, відкриваючи нові обрії виконавцям-бандуристам у формуванні педагогічного та концертного репертуару.