РЕМЕЙК ЯК ПРОВІДНИЙ ПРИНЦИП РЕЦЕПТИВНОЇ ЕСТЕТИКИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2024-1-33Ключові слова:
ремейк, рецепція, пародія, пастіш, незакінчений роман, екранізація, новелізація, мешап, фан- фікшн.Анотація
Метою статті є виявлення та дослідження методів трансформації жанрів та художніх прийомів перетворення текстів з Античності до сьогодення. Міфологічне мислення заклало основи узагальнених сюжетів, що постають безмежним джерелом натхнення до перетворення міфічних образів та фабул в актуальних умовах певної епохи. Концепція основного міфу або мономіфу передбачає наявність міфологем, характерних для індоєвропейської міфології, що проявляються у варіативних відмінностях в міфах різних етносів. Трансформаційні процеси у міфологічних сюжетах дістали поняття «реокупації» міфу. Згодом в літературі виникли методи переказу зразків «високого» мистецтва низькою мовою, пародіювання, пастишу або мішанини, що разом складали жанри, які також передбачали процес перетворення залучених сюжетів, образів та символів минулого. У Середньовіччі зустрічаються приклади запозичення, переробки та «дописування» літературних творів, які з кінця XVII століття поступово формуються у самостійний жанр роману-продовження, що обумовлюється надзвичайною популярністю певних сюжетів серед читацької авдиторії. Також з’являється жанр «незакінчений роман», за якого твір переривається автором в кульмінації історії та стає популярним об’єктом для дописування серед читачів-прихильників даного сюжету. Розвиток кінематографу прискорює процес обміну сюжетами між літературою та кінофільмами у вигляді екранізації романів та новелізації кінофільмів. На перетині ХХ та ХХІ століть присвоєння стає своєрідною філологічною грою, загадкою, яку досвідчений читач може упізнати в тексті, виявивши запозичення з різних творів та різних епох. Така стратегія передбачає високу компетентність та начитаність публіки. Новітні практики в сучасній літературі прямують до спроби оживити персонажі та історії минулого, дати їм продовження, реінтерпретувати їх в автентичній епосі чи перенести їх у сьогодення, що втілюється в таких жанрах мережевої літератури як мешап та фанфікшн. Методологія. В статті використовується історичний метод дослідження різновидів обробки текстів, компаративний аналіз прийомів перетворення літературних творів та взаємодії авторів з текстами різних епох, узагальнюється спосіб трансформації текстів. Наукова новизна. В статті висувається узагальнюючий спосіб взаємодії авторів з текстами, що існує в європейській традиції як «réécriture» або «ремейк». Проаналізувавши різні способи трансформації текстів впродовж розвитку літератури у культурно-історичному процесі, доходимо висновку, що ремейк як спосіб перероблення, трансформації та осучаснення текстів, сюжетів та образів минулого постає узагальнюючим механізмом їх збереження, повернення та оновлення в сьогоденні, спробою донести сучасній авдиторії вічні сюжети актуальною мовою. Висновки. Ремейк як творчий механізм перетворення лежить в основі багатьох літературних жанрів, і є дієвим засобом повернення та оновлення текстів, образів і сюжетів минулого.
Посилання
Kristeva J. Desire in Language: A Semiotic Approach to Literature and Art. New York : Columbia University Press, 1980. 305 p.
Benjamin V. The Storyteller. The Novel: An Anthology of Criticism and Theory 1900-2000 / ed. By Hale E.D. Malden, Massachusetts, 2006. P. 361–378.
Foucault M. Language, Counter-Memory, Practice. UK : Cornwall University Press. 1977. 240 p.
Jameson F. Postmodernism: The Culture of Late Capitalism. New Left Review. 1984. № 146. Р. 53–92.
Hutcheon L. A Poetics of Postmodernism: History, Theory and Fiction. London, 1988. 268 p.
Overing J. The Role of Myth: An Anthropological Perspective, or: «The Reality of the Really Made Up». Myths and Nationalhood / ed. by Hosking G., Schopflin G. New York, 1997. P. 1–18.
Borges J.L. The Gold of the Tigers: Selected Later Poems. New York : Dutton, 1977. 95 p.
Campbell J. The Hero with a Thousand Faces. CA, 2008. 432 p.
Blumenberg H. Arbeit am Mythos. Berlin : Suhrkamp, 2001. 699 p.
Genette G. Palimpsests: Literature in the Second Degree. CA: University of Nebraska Press, 1997. 490 p.
Гусерль Е. Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Харків : Фоліо, 2021. 348 c.
Ingarden R. The Literary Work of Art. Evanston, IL : Northwestern University Press, 1973. 415 p.
Iser W. The Act of Reading: A Theory of Aesthetic Response. Baltimore, MD : Johns Hopkins University Press, 1980. 224 p.
Jauss H.R., Benzinger E. Literary History as a Challenge to Literary Theory. New Literary History. 1970. Vol. 2. № 1. P. 7–37. https://doi.org/10.2307/468585
Polti G. The 36 Dramatic Situations. Franklin, OH, 1921. 206 p.
Cawelti J.G. Adventure, Mystery and Romance: Formula Stories as Art and Popular Culture. Chicago, IL : University of Chicago Press, 1977. 344 p.
Cook M., Plagnol-Dieval M.-E. Reecritures 1700–1820 (French Studies of the Eighteenth and Nineteenth Centuries). Berlin, 2002. 298 p.
Hutcheon L. A Theory of Parody: The Teaching of Twentieth Century Art Forms. Champaign, IL : University of Illinois Press, 2000. 168 p.
Rebei M. A Different Kind of Circularity: From Writing and Reading to Rereading and Rewriting. LISA Revue. 2004. Vol. II(5). P. 45–59. https://doi.org/10.4000/lisa.2895
Domino M. La réécriture de texte littéraire Mythe et Réécriture. Semen, revue de Semio-linguistiq revue des textes et discours. 1987. № 3. https://doi.org/10.4000/semen.5383
Genette G., Maclean M. Introduction to the Paratext. New Literary History. 1991. Vol. 22(2). P. 261–272.
Letisser G. The Dickensian Tropism in Contemporary Fiction. Cahiers, Victoriens et Edouardiens. 2012. Horsserie. P. 245–259. https://doi.org/10.4000/cve.12419
Genette G. Figures III. Paris : Editions du Seuil. 1972. 341 p.
Hellekson K., Busse K. The Fan Fiction Studies Reader. University of Iowa Press, 2014. 254 p. https://doi.org/10.2307/j.ctt20p58d6
Leawenworth M.L. The Paratext of Fan Fiction. Narrative. 2015. Vol. 23(1). P. 40–60.
Barthes R. The Death of the Author. Image, Music, Text. London : Fontana, 1977. P. 142–148.
