ОБРАЗНО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ У СИСТЕМИ ХУДОЖНІХ ЗОБРАЖАЛЬНИХ ПРИНЦИПІВ КИТАЙСЬКОГО ЖИВОПИСУ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

Анотація

Метою дослідження є образно-стилістичні особливості у контексті системи художніх зображальних принципів китайського живопису кінця ХХ – початку ХХІ ст. Методологія. З огляду на мету дослідження, метод образно-стилістичного аналізу був обраний в якості основного, що дозволило виокремити та узагальнити авторські стилістичні підходи у контексті історичних стилів (передусім, імпресіонізму та реалізму). З огляду на те, що еволюція китайського образотворчого мистецтва сформувала власну унікальну динаміку стилістичної репрезентації, яка визначена нами як полістилістична, зазначений метод дозволив порівняти, ототожнити та інтерпретувати художньо-образне звернення як частину стилістичного художнього апарату (наприклад, виявити формальні та композиційні принципи у межах авторської трактовки імпресіонізму). Наукова новизна. Введено до наукового обігу значну кількість китайської фахової наукової літератури з проблематики дослідження; досліджено та узагальнено формальні та композиційні особливості розвитку художньої мови живопису Китаю другої половини XX – початку XXІ ст. у контексті функціонування системи зображальних принципів; виявлено та проаналізовано зображальні тенденції графічності та політсилізму у контексті образно-стилістичного розвитку живопису Китаю зазначеного періоду часу. Висновки. У досліджені показано, що в китайському живописі система зображальних принципів припускає більш вагомий статус символічних характеристики художнього образу. Це відзеркалено не тільки у класичних підходах (наприклад, у трактаті «Шість принципів» Се Хе), але й у становленні західної школи сіянхуа, в контексті чого символізм китайської мистецької образності набув повноцінного сучасного звучання. Зображальні художні принципи у контексті образно-стилістичних особливостей розвитку живопису представляють собою два паралельних напрямки: міжвидових трансформацій графічних та живописних компонентів художньої мови; та полістилізму, що виникає як результат ремінісценцій західноєвропейської художньої спадщини, експериментів із стилістичними тенденціями, переосмисленням форм та напрямків традиційного художнього досвіду.