МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО НА ЗАХИСТІ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ

Анотація

Актуальність теми дослідження. Стрімке зростання збройних конфліктів у двадцять першому столітті становить все більшу та багатогранну загрозу для збереження світової культурної спадщини. Міжнародне гуманітарне право (МГП), ретельно розроблена система для пом’якшення людських втрат під час війни, відіграє ключову роль у захисті культурних цінностей. Попри це, практичне застосування та неухильне дотримання цих ретельно прописаних захисних норм постійно стикаються зі значними, багатовимірними викликами. Скрупульозне дослідження поширеного, систематичного знищення, що включає навмисне стирання з лиця землі та масове розграбування безцінних культурних об’єктів, артефактів та архівних сховищ, виявляє не лише забруднення матеріальних літописів людської діяльності. Ці кричущі порушення завдають нематеріальної, але глибоко руйнівної шкоди, фрагментуючи колективну ідентичність та безповоротно роз’їдаючи історичну пам’ять постраждалих громад. Такі руйнування неминуче гальмують зусилля, спрямовані на примирення та встановлення міцного миру. Отже, це наукове дослідження є глибоко актуальним для вирішення нагальних завдань, що постають перед міжнародною спільнотою: посилення механізмів захисту культурної власності, залученої у вир збройних конфліктів; беззастережне забезпечення відповідальності за всі правопорушення; та послідовне плекання непохитної глобальної культури, що ґрунтується на непохитній повазі до культурної гетерогенності та неподільної спадщини людства. Мета дослідження. Центральною метою цього дослідження є ґрунтовний аналіз правових рамок у рамках міжнародного гуманітарного права (МГП), розроблених для захисту культурної власності під час збройних конфліктів. Цей аналіз не лише висвітлить сильні та слабкі сторони чинного режиму МГП, але й дослідить практичні проблеми, що виникають при його застосуванні, як свідчать сучасні випадки знищення та розкрадання культурної спадщини. Важливою метою є оцінка ефективності встановлених механізмів моніторингу, дотримання та правозастосування, з особливим акцентом на ролі державних суб’єктів та міжнародних органів. Більше того, на основі представленого аналізу, ця стаття має на меті запропонувати дієві рекомендації для вдосконалення системи захисту, посилення дотримання положень МГП та забезпечення більш рішучої та ефективної міжнародної стратегії протидії загрозам культурним цінностям під час воєнних дій. Методологія. У цьому дослідженні застосовується багатогранний методологічний підхід, що поєднує доктринальний правовий аналіз, якісне дослідження конкретних випадків та емпіричні дослідження в зонах, уражених конфліктами. Доктринальне дослідження використовується для визначення нормативних параметрів та обсягу захисту культурної власності, як це визначено у відповідних міжнародних договорах (наприклад, Гаазька конвенція 1954 року), звичаєвому міжнародному праві та відповідних судових рішеннях. Якісний аналіз конкретних випадків вивчає різноманітні збройні конфлікти, щоб отримати уявлення про практичне застосування та недоліки у захисті культурних ресурсів. Особлива увага буде приділена конфліктам в Україні, Сирії, Малі та Афганістані для порівняльного аналізу умов. Джерела для аналізу конкретних випадків включають звіти, створені ООН, документацію державних органів, звіти про розслідування, підготовлені неурядовими організаціями (НУО), а також свідчення. Дані синтезуються та обробляються з використанням емпіричних методологій. Такі підходи включають оцінку за допомогою супутникових знімків та археологічних досліджень з паралельним акцентом на інтеграції даних інтерв’ю, отриманих від тих зацікавлених сторін та фахівців зі спадщини, які найбільше постраждали в оспорюваних географічних регіонах. У сукупності ці методи забезпечують міцну основу для встановлення закономірностей як у захисті, так і у знищенні. Результати. Дослідження виявляє складну та часто суперечливу картину ефективності МГП у захисті культурної власності. Хоча нормативно-правова база є добре встановленою, з надійним набором правил, закріплених у таких договорах, як Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року та два протоколи до неї, практичне застосування та дотримання цих норм залишаються непослідовними та неадекватними. Аналіз прикладів демонструє, що культурна спадщина продовжує бути навмисною ціллю та зазнавати побічних збитків під час збройних конфліктів, а винуватці рідко притягуються до відповідальності. Наукова новизна. Це дослідження вносить новий внесок у міжнародне гуманітарне право (МГП) та захист культурної спадщини. Поєднуючи доктринальний аналіз та аналіз конкретних випадків, воно пропонує зважену оцінку забезпечення безпеки культурної власності під час збройного конфлікту. Дослідження пропонує концептуальну основу, досліджуючи взаємозв’язок між захистом культурної спадщини, міжнародним кримінальним правосуддям та миробудуванням, та наголошує на цілісному, інтегрованому підході. Практична значимість. Результати дослідження мають суттєве практичне значення для політиків, міжнародних організацій та фахівців зі спадщини. Дослідження надає конкретні рекомендації щодо посилення правової бази МГП та вдосконалення механізмів дотримання. Ці рекомендації включають сприяння загальній ратифікації та імплементації Гаазької конвенції 1954 року та протоколів до неї, посилення ролі міжнародних кримінальних трибуналів у переслідуванні злочинів проти культурної спадщини, а також інвестування в ініціативи зі збереження спадщини на рівні громад. На практиці отримані моделі можуть бути інтегровані з механізмом швидкого реагування ЮНЕСКО для захисту культурної спадщини, що перебуває під загрозою. Висновки. Міжнародне гуманітарне право відіграє важливу роль у захисті культурної власності під час збройних конфліктів, проте його ефективність обмежена проблемами імплементації та забезпечення дотримання. Посилення режиму захисту вимагає багатостороннього підходу, який охоплює як нормативні, так і практичні аспекти МГП, сприяє розширенню співпраці між державами та міжнародними організаціями. Зрештою, захист культурної власності полягає в забезпеченні збереження спільної історії, пам’яті та ідентичності людства, сприяючи побудові сталого миру.