СИМВОЛІКА ТА ІКОНОГРАФІЯ ЛОТОСА В САКРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ КИТАЮ

Анотація

У статті розглянуто твори сакрального мистецтва Китаю (скульптура та розписи), що відносяться до династичних періодів: Династія Північна Вей (386–534 рр.), Західна Вей (535–557 рр.), Суй (581–618 рр.), Тан (618– 907 рр.), Юань (1271–1368 рр.), у композиції яких є зображення квітки лотоса. З огляду на буддійську символіку проаналізовано зображення лотосу в скульптурних рельєфах печери Лотосової квітки у гротах Луньмень та фрески в печерних храмах Моґао. Особлива увага акцентується на іконографії та буддійських конотаціях лотоса, як складової образа Чистої землі – метафізичного простору, з яким пов’язана концепція лотосового Раю на західному небі за традицією Махаяни та вченням про Будду Амітабху. Мета статті – дослідження особливостей символіки та іконографії квітки лотоса в сакральному мистецтві Китаю на прикладах релігійної скульптури і розписів з зображеннями Будди й ритуальних сцен підношення дарів божеству. Мета та завдання дослідження обумовили застосування компаративістики, герменевтики, іконографічного та іконологічного і порівняльного аналізу як основних методів дослідження. Наукова новизна даного дослідження полягає в комплексному вивченні символіки та іконографії лотоса в китайському сакральному мистецтві в контексті особливостей його ритуальної спрямованості та релігійно-філософського змісту. В результаті дослідження були зроблені наступні висновки. Встановлено, що лотос в китайському сакральному мистецтві має складну багатошарову символіку, пов’язану з його унікальними природними здібностями: квітка росте у мутних болотяних водах, але виринає на поверхню, залишаючись чистою, незаплямованою багном. З’ясовано, що ці природні якості лотоса використані в сакральному китайському мистецтві як метафора найвищої трансцендентності духа; квітка лотоса є символом вічного безперервного часу, в якому темпоральні межі минулого, дійсності та майбутнього не визначаються.