ЖАНРОВО-ІНТОНАЦІЙНА СПЕЦИФІКА «АДРІАНИ ЛЕКУВРЕР» Ф. ЧІЛЕА І ТРАДИЦІЇ ВЕРИСТСЬКОГО МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ

Анотація

У дослідженні узагальнено жанрово-стильову та інтонаційну специфіку опери Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер», що розглядається в контексті поетики італійського веристського музичного театру. Мета роботи – виявлення інтонаційної та жанрово-стильової специфіки опери «Адріана Лекуврер» Ф. Чілеа в річищі типологічних настанов італійського музичного веризму. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад міждисциплінарного, історико- типологічного, герменевтичного та жанрово-стилістичного методів дослідження. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше в українському музикознавстві узагальнено жанрово-драматургічну специфіку опери Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер» та її контактність з настановами італійського оперного веризму. Висновки. опера Ф. Чілеа «Адріана Лекуврер» (1902) була написана на основі п’єси Е. Скріба, що звернувся до драматичної історії життя французької актриси XVIII століття Адріани Лекуврер, яка прославилася як виконавиця головних ролей в трагедіях Корнеля і Расіна. Жанрове визначення опери Ф. Чілеа як «комедії-драми» відповідає характеру розвитку дії, в якій комічне закулісне життя театрального середовища завжди сусідить з трагічною долею головної героїні опери. Показники веристської опери в «Адріані Лекуврер» Ф. Чілеа виявляються і в апелюванні автора до «драми ревнощів»; і в зверненні до побуту театральної артистичної богеми; і у стрімкому наскрізному розгортанні дії; і у граничній експресивності музичного мовлення, хоча й без апелювання до «естетики крику»; і у звертанні до веристського музично-театрального принципу відтворення «театру в театрі», що підкреслено не тільки акторським амплуа головної героїні, але й введенням балетної пантоміми «Суд Париса» (III акт). Водночас, інтонаційно драматургічна специфіка «Адріани Лекуврер» Ф. Чілеа виявляє контактність з традиціями французького драматичного та музичного театру, що проявляється і у звертанні до п’єси Е. Скріба, і в апелюванні композитора в кульмінаційних моментах опери до мистецтва французької театральної мелодекламації, позначеної в опері Ф. Чілеа спеціальною нотацією. Звертання до цього прийому виявляє не тільки артистичне амплуа головної героїні, але й широкий спектр виразності її вокальної партії, глибину її образу і, водночас, передбачає творчі шукання в сфері вокального виконавства в музиці ХХ століття.