АРТИКУЛЯЦІЯ ЯК ОСНОВА ВИРАЗНОСТІ АКАДЕМІЧНОГО ТА ХОРОВОГО СПІВУ
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2025-2-3Ключові слова:
артикуляція, академічний спів, хорове виконавство, вокальна виразність, дикція, інтонація, ансамбль, фразуванняАнотація
У статті досліджується артикуляція як один із базових чинників формування вокальної виразності в академічному сольному та хоровому співі. Артикуляційна виразність розглядається не лише як технічна навичка, пов’язана з чіткою вимовою тексту, а як важливий художній засіб, що визначає смислову точність, інтонаційну гнучкість, стилістичну достовірність і комунікативну переконливість виконавського вислову. Артикуляція безпосередньо впливає на логіку фразування, мовно-музичну інтонацію, динамічну структуру та психологічну виразність співу. У сольному академічному виконанні вона тісно пов’язана з індивідуальним трактуванням тексту, формуванням емоційного образу й філологічною точністю, тоді як у хоровій практиці артикуляційна злагодженість набуває значення колективної інтерпретації, що забезпечує ансамблеву чіткість, темброву єдність та стилістичну однорідність. Мета дослідження полягає у виявленні ролі артикуляції як важливого компонента вокальної виразності та обґрунтуванні її значення у фаховій підготовці академічних співаків, з урахуванням особливостей сольного й хорового виконання. Методи дослідження охоплюють аналітичний огляд сучасної науково-педагогічної та вокально-фонетичної літератури, порівняльний аналіз технік артикуляції в різних формах академічного виконавства. Наукова новизна полягає в комплексному підході до розгляду артикуляції як інтегрального явища, що охоплює мовленнєвий, музично-інтонаційний і психофізіологічний рівні, а також у висвітленні методичних принципів її розвитку як у сольній, так і в ансамблевій практиці. Результати дослідження доводять, що розвиток артикуляційної культури є ключовим чинником підвищення якості вокального виконання. Практика показує, що систематична робота над дикцією, артикуляційна вправність і координація мовленнєвого апарату сприяють чіткому інтонуванню, стилістичній точності та емоційній виразності виконання. Рекомендовано впровадження артикуляційного тренінгу у навчальні програми сольного та хорового співу, включаючи вправи на дикційну чіткість, роботу з поетичним текстом та узгодження артикуляційних акцентів у хорі.
Посилання
Волошин Петро Миколайович. Вокально-виконавська манера, як творчий чинник сучасного вокального мистецтва. 2022.
Закрасняна Ж. М, Мельниченко І.В. Методи розвитку виконавської виразності співака спеціальності «академічний вокал». Імідж сучасного педагога. 2018. №. 2. С. 78–81.
Ланіна Тетяна Олександрівна. Теоретичні основи вокального ансамблевого виконавства. Музичне мистецтво в освітологічному дискурсі. № 2. 2017. С. 46–50.
Микиша М. Практичні основи вокального мистецтва. Київ: Музична Україна, 1971. 78 с.
Михайлюк Х. Формування навиків самоконтролю як необхідна умова розвитку співочого голосу. Вокальне мистецтво: Історія. 19 Сучасність. Перспективи: збірник статей / ред.-упор. Г. Карась. ІваноФранківськ: Фоліант, 2015. С. 178–182.
Стахевич О. Г. Основи вокальної педагогіки. Курс лекцій: навч. пос. для студ. дир.-хор. фак. муз. та пед. вузів. Ч 1. 2002.
Юцевич Ю. Теорія та методика формування та розвитку співацького голосу. К.: ІЗМН, 1998. 160 с.
Miller Richard. Solutions for singers: Tools for performers and teachers. Oxford University Press, 2004.
Rosenberg Marci, and Wendy D. LeBorgne. The vocal athlete: application and technique for the hybrid singer. Vol. 1. Plural Publishing, 2024.
Saklad Nancy. Voice and speech training in the new millennium: Conversations with master teachers. Applause Theatre & Cinema Books, 2011.