ЖАНР МОТЕТУ У ХОРОВІЙ СПАДЩИНІ РІХАРДА ШТРАУСА: КОМПОЗИТОРСЬКІ НОВАЦІЇ ТА ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ (НА ПРИКЛАДІ “DEUTSCHE MOTETTE” OP. 62)

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена потребою глибшого осмислення ролі хорового письма в зрілий період творчості Р. Штрауса, аналізу трансформації традиції жанру мотету в умовах модерністських пошуків початку ХХ століття, а також виявлення зв’язків між композиційною технікою, вербальним змістом і художньою ідеєю. Вивчення мотету в контексті німецької хорової культури дозволяє не лише висвітлити індивідуальність авторського стилю Р. Штрауса, але й окреслити нові підходи до виконавської інтерпретації та сучасного прочитання цього нетипового для композитора жанру. Метою статті є дослідження специфіки мотету як жанрового феномена в хоровій спадщині Ріхарда Штрауса на прикладі твору “Deutsche Motette” Оp. 62. У межах аналітичного підходу простежується трансформація традиційного німецького мотету в модерну синтетичну форму, що поєднує поліфонічну майстерність, симфонічне мислення та філософське навантаження. Методологічну основу дослідження становить поєднання структурно-аналітичного, інтертекстуального та стилістичного аналізу, з урахуванням контексту німецької хорової культури XIX – початку XX століття. У роботі акцентовано увагу на історії жанру, історичних витоках композиції, специфіці поліфонічного письма, гармонічної мови, драматургії та взаємодії тексту і музики. Залучено порівняльні паралелі з творами Й. Брамса, М. Реґера та Й. Райнберґера. Наукову новизну становить аналіз та інтерпретація “Deutsche Motette” не як духовного вокально-хорового, а як постсимфонічного жанру, в ракурсі якого жанрова модель набуває нового символічного та конструктивного значення. Висновки. У дослідженні встановлено, що мотет у творчості Ріхарда Штрауса постає як унікальне явище, в якому поєднуються традиційні поліфонічні моделі з пізньоромантичною гармонією, хроматикою та інтенсивною драматургією. На прикладі “Deutsche Motette” Оp. 62. виявлено новаторське трактування жанру: складна фактура, широке динамічне поле, гнучка текстова декламація та синтез хорового й оркестрового мислення у межах лише вокального складу. Композитор реалізує жанрову модель мотету як простір філософського узагальнення, де хоровий ансамбль постає як Klangkörper – цілісне звукове тіло з глибокою духовною драматургією.