КИТАЙСЬКЕ ТРОМБОНОВЕ МИСТЕЦТВО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Анотація

Метою статті стало комплексне вивчення китайського тромбонового мистецтва, у розрізі дихотомії «Схід – Захід». Методологічна база спирається на комплексний підхід,у якому пріоритет отримали теоретично-аналітичний, органологічний, музикознавчий, компаративний та індуктивно-дедуктивний методи. Китайське тромбонове мистецтво слід розглядати, як самобутній соціокультурний феномен Піднебесної, який володіє низкою своєрідних ознак та історично сформованих характеристик. До них можна віднести наступні прикмети: порівняно пізня імплементація тромбону до сфери оркестрового інструментарію Піднебесної, пов’язана з тим, що інструменти західного оркестру були сприйняті у просторі китайської музичної культури наприкінці ХІХ – початку ХХ століття з певним застереженням, вони отримали поширення у краї завдяки діяльності місіонерів, меломанів та аніматорів музичного життя в Китаї, крізь призму міжкультурної комунікації; поєднання національних виконавських традицій на мідних духових інструментах, зокрема, і на тромбоні, та західних виконавських стандартів; присутність тромбону у складі симфонічного, духового та військового оркестрів, у джаз-бендах та естрадних колективах; сформованість китайського тромбонового виконавського та дидактичного репертуару, який базується на сольних та ансамблевих творах західних композиторів, меншою мірою композиторів Піднебесної; наявність значної кількості виконавців на тромбоні, багато з яких спочатку отримали студії на Батьківщині, а потім продовжили навчання на Заході; широкі можливості для навчання гри на тромбоні на усіх рівнях, від початкового, до професійного; вільне забезпечення тромбоністів інструментами, завдяки наявності у країні фабрик з виготовлення духових інструментів; присутність тромбону у просторі сучасної китайської музичної культури як інструменту, що володіє оригінальним тембровим звучанням і своєрідною семантикою, значним виконавським і естетично-художнім потенціалом.