ДО ПИТАННЯ ПРО ПАРОДІЮ ЯК ФОРМУ КУЛЬТУРНОЇ КРИТИКИ (ЗАРУБІЖНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТИ)

Анотація

Етимологія жанру пародії не лише підкреслює його давні витоки і тривалу історію, але й натякає на неоднозначне позиціонування в статусі нового тексту та рефлексії щодо оригіналу. Хоча пародія завжди була популярною в мистецтві та медіа, але за останні десятиліття її присутність в інтернеті та цифровому просторі кратно зросла. Метою статті є аналіз пародії як форми культурної критики, з урахуванням специфіки зарубіжного та українського контекстів пародіювання. Методологія дослідження ґрунтується на культурологічному підході, що уможливлює концептуалізацію пародії як форми культурної критики, інтерпретативному методі, який допомагає розкрити вплив пародії на зміну та появу культурних стереотипів, а також на систематизації та узагальненні зарубіжного та українського досвіду пародіювання. Наукова новизна роботи у тому, що в ній вперше в рамках українського академічного дискурсу розглянуто критичний та культуротворчий потенціал пародії. Висновки. Пародія – це складне, багатогранне та мультикультурне явище, яке може приймати різні форми, від сатири та іронії до абсурду і глузувань, а також використовуватися для досягнення низки цілей, враховуючи соціальну критику та розваги, підрив культурних норм і цінностей тощо. У цьому сенсі, попри визначення її як форми літературного чи художнього вираження, що імітує, перебільшує або висміює стиль, тон чи зміст іншого твору або жанру, пародія під впливом постмодерну також виявляється потужним інструментом транслювання альтернативного бачення, критики домінантних наративів і викриття лицемірства. Вона також здатна відігравати важливу роль у формуванні культурних стереотипів, як позитивних, так і негативних. Її використовують, як для підриву панівних культурних стереотипів, так і з метою сприяння укоріненню та посиленню негативних стереотипів. Загалом, є три сценарії пародіювання як культурної критики – підсилення, оскарження та створення нових стереотипів.