ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ ТЕОРІЇ ХАОСУ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню художнього осмислення теорії хаосу як міждисциплінарного феномена, що постає на перетині природничих наук, філософії, естетики та культурної практики. У центрі уваги – виявлення способів, у який ідеї складності, нелінійності, фрактальності та детермінованого хаосу стають не лише темою мистецтва, а й принципом його побудови. Мета статті полягає в аналізі художнього потенціалу теорії хаосу як засобу формування нової естетичної чутливості, яка відповідає викликам епохи технологічної нестабільності. Розглядається, як ключові поняття теорії хаосу – чутливість до початкових умов, самоподібність, взаємодія порядку й непередбачуваності – інтегруються в художні стратегії різних галузей мистецтва. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному аналізі, що поєднує культурологічні підходи, елементи філософії складності, теорії емерджентності, а також історико-контекстуальне осмислення мистецьких практик. Розглянуто приклади із сучасного мистецтва, музики та візуальної культури, зокрема творчість Джексона Поллока, Яніса Ксенакіса, Рефіка Анадола, а також застосування алгоритмічних та генеративних моделей, побудованих на принципах хаотичних систем. Наукова новизна полягає в окресленні теорії хаосу як повноцінного культурного концепту, що впливає на структуру художнього мислення в епоху постмодерну та цифрових трансформацій.Уперше в українському науковому дискурсі узагальнено способи втілення концептів складності в сучасному мистецтві, де хаос постає як структурна основа, а не руйнівна сила. Висновки. Хаос у мистецтві набуває значення конструктивного чинника, який дозволяє вийти за межі класичних уявлень про порядок, гармонію і композицію. В епоху динамічних змін саме нестабільність і непередбачуваність стають джерелом творчості. Таким чином, теорія хаосу відкриває нові горизонти для естетичного пізнання, моделювання художнього процесу й переосмислення ролі мистецтва в складному світі.