САКРАЛЬНО-ЕТИЧНА СКЛАДОВА МУЗИЧНОГО ПОСТМОДЕРНУ (НА ПРИКЛАДІ «ПОДЯЧНОГО АКАФІСТУ» ДЖ. ТАВЕНЕРА)

Анотація

У дослідженні узагальнено жанрово-інтонаційну специфіку «Подячного акафісту» Дж. Тавенера в річищі духовних шукань доби постмодерну. Мета роботи – виявлення жанрово-стильової та поетико-інтонаційної унікальності «Подячного акафісту» Дж. Тавенера в річищі релігійно-етичних позицій композитора та духовних настанов постмодерну. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад міждисциплінарного, історико- типологічного, герменевтичного та жанрово-стилістичного методів дослідження. Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше в українському музикознавстві узагальнено жанро- во-інтонаційну специфіку «Подячного акафісту» Дж. Тавенера та його контактність з духовними настановами культури та музики постмодерну. Висновки. Постмодернізм виник як інтелектуальна течія, покликана осмислити політичні та культурно- історичні проблеми сьогодення. Постмодерністські настрої характеризуються розчаруванням в ідеалах про- гресистського шляху розвитку людства з його вірою в панівну роль людського розуму. Авангардистській спрямо- ваності на постійне відкриття «нових берегів» тут протистоїть прагнення залучити до сучасного мистецтва весь досвід світової культури шляхом її цитування. Однією з поширених рис постмодернізму у музиці є ідея повернення до краси як реальності, виразної мелодії та тональної гармонії. Останнє пов’язане в тому числі й з пошуками духовно-релігійних основ буття, що апелюють не тільки до конфесійно-екуменічного синтезу, але й до творчого відродження східнохристиянської (візантійської) духовно-етичної та музичної традиції, що стає тлом для формування феноменів «сакрального мінімалізму», «нової простоти», «поетики тиші», «медитатив- ної музики». Спадщина Дж. Тавенера, рівно як і його творча та духовна біографія, засвідчують причетність митця до цих духовно-мистецьких процесів. Поетико-інтонаційна специфіка «Подячного акафісту» компози- тора, створеного в період прийняття ним православ’я, відтворює типовий для постмодерну синтетичний тип мистецького мислення. В межах літургійного жанру акафісту з показовою для нього структурою Дж. Тавенер органічно поєднав і традиції візантійського богослужбово-співацького мистецтва, і інтонації православного обиходу Страсного тижня більш пізнього часу, і темброво-виразні можливості вокального мистецтва контрте- норів та тенорового співу в умовах західнохристиянської грегоріаніки. Їх доповнює апелювання автора до високої поліфонії, музичної риторики та символіки тембральності органу, дзвонів, струнного оркестру, що в сукупнос- ті утворюють монументальну симфонію-містерію, вселенське Славослів’я, що долає час, конфесійні розбрати, єднає кінцевому підсумку людство та стає запорукою Вселенської Гармонії-Порядку. Ключові слова: музичний постмодерн, духовно-релігійна складова постмодерну,