РОСТИСЛАВ ГЕНІКА: ВИКОНАВСЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ТА КОМПОЗИТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Анотація

Ростислав Геніка (1859–1942) був всебічно обдарованою постаттю у музичному мистецтві межі ХІХ– ХХ століть. Непересічний виконавець, уважний та вибагливий педагог, цікавий та ерудований лектор концертів, музичний журналіст та композитор, один з фундаторів харківської фортепіанної школи. Фортепіанне мистецтво завжди було центром тяжіння та уваги Ростислава Геніки. Як виконавець, Р. Геніка завжди вражав своєю сміливістю та індивідуальною інтерпретаторською майстерністю як слухачів, так і своїх колег. Цю галузь музичного мистецтва можна вважати основою всіх його теоретичних, історичних та музично-критичних узагальнень та висновків, а також практичної діяльності як виконавця, педагога та композитора. Закінчивши Московську консерваторію у класі М. Рубінштейна, Р. Геніка старанно продовжував перейняті від вчителя традиції, в тому числі, й репертуарні. Це, зокрема, твори Й. С. Баха, Г. Генделя, Д. Скарлатті, Л. ван Бетховена, К. М. Вебера, Ф. Ліста, Ф. Шопена, Р. Шумана, М. Мусоргського, П. Чайковського та інших авторів. Мета – проаналізувавши різні сторони творчості Ростислава Геніки розкрити універсалізм обдарування цієї особистості, масштабність її діяльності, у центрі якої було фортепіанне виконавство. Відомості про Р. Геніку як виконавця – досить обмежені та зосереджуються у рецензіях на концерти, які він давав як соліст та ансамбліст. Тогочасні музичні критики завжди схвально відмічали виконавську творчість Р. Геніки, відзначаючи його новаторство, сміливість, інтерпретаторську індивідуальність, майстерність та універсальність творчих поглядів. Методологія цієї статті спирається на історичний, біографічний, архівно-джерелознавчий та жанрово-стильовий аналіз. Наукова новизна статті полягає у розкритті постаті Р. Геніки як виконавця та викладача крізь призму рецензійно-критичної джерелознавчої бази та панораму музичного життя Харкова на порубіжжі XIX–XX століть. Аналізується основний жанр композиторсько-фортепіанної творчості Р. Геніки – транскрипція, представлена твором «Концертний парафраз» на мотив «Скарги Купави» з музики П. Чайковського до вистави за п’єсою О. Островського «Снігуронька». У висновках підкреслено, що базовою для Р. Геніки була його діяльність піаніста. Навколо розуміння піанізму як музично-естетичного феномену виростало багатогранне та глибоке розуміння сутності музичного мистецтва, що загалом властиве йому як музикантові-просвітителю. Музикант мислив себе як «універсал», якому під силу будь-яка музична професія – виконавська, педагогічна, дослідницька. Виходячи з цього, подальше вивчення творчої та критичної спадщини Р. Геніки незмінно торкнеться й інших галузей музичного мистецтва (оперне, камерне та ін.).