СИМВОЛЬНА МОВА КОЛЬОРІВ ПЕРВІСНОЇ ГАРМОНІЇ В ЖИВОПИСІ КИЇВСЬКИХ МИТЦІВ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті зосереджено увагу на розгляді символьної мови основних кольорів – білого, чорного і сірого; передумов формування ієрархічної структури кольорів первісної гармонії, їх впливу на сучасну мову живопису. Визначення символьної мови кольору відбувається через розуміння його ролі в мистецтві та культурі, вияву його ґенези через – духовне чи буденне. Спираючись на вагому роль сакрального змісту у визначенні ієрархії кольорів, з’ясовано символьне значення білого, чорного і сірого кольорів на прикладі творчості київських митців – І. Пилипенка, А. Криволапа, В. Гуріна та ін. У балансі цих кольорів сірий символізує початок і кінець, надихаючи митців на філософський пошук. Розвиток індивідуальної творчості часто формується на мистецьких тенденціях, що у свою чергу виявляє роль кольору у зв’язку з культурою і, як наслідок, уподібнення творів до тієї культурної течії, з якої митець черпає натхнення. Сучасне мистецтво саме по собі є середовищем змішування сучасних і архаїчних культур, для якого шкала сакральності кольорів підкорюється більше індивідуальним уподобанням автора чи аудиторії, ніж традиційним устоям. Зв’язок із предками для українського народу – це не абстрактне поняття, його сила передається поколіннями, і, незважаючи на превалювання світського над духовним, перше так чи інакше зберігає сакральне забарвлення, що у свою чергу відображається і через колір. Символ відіграє роль сполучного компоненту, що поєднує мости між людиною і мистецтвом, вірою і релігією, природою і наукою, знаходячи шляхи поєднання кожної з цих основ у гармонійній єдності, що зветься культурою. Питання семантики кольору в сучасному контексті, а саме комунікації з аудиторією, стає одним з основних, що потребує постійних досліджень у сфері суспільних відносин, мистецтво до якої стає все більш дотичним.