ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ СЕРЕД ПРАВООХОРОНЦІВ: ПСИХОЕМОЦІЙНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню чинників, наслідків та профілактичних стратегій професійного вигорання серед працівників правоохоронних органів. Мета дослідження – виявити ключові психоемоційні, організаційні та соціальні детермінанти розвитку вигорання у правоохоронців в умовах підвищеного стресового навантаження. У ході наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, інтерпретація, узагальнення. Результати дослідження показують, що провідними причинами розвитку синдрому є надмірне регламентування діяльності, високі або нечіткі вимоги, нестабільність робочого середовища та постійні психотравмуючі події. Доведено, що вразливість до вигорання зростає у співробітників із низьким рівнем соціальної підтримки, схильністю до самоаналізу, інтровертованим типом темпераменту або страхом втрати професійного статусу. Вигорання розгортається поетапно – через фази напруження, резистенції та виснаження – і супроводжується редукцією особистих досягнень, когнітивними розладами, деперсоналізацією, психосоматичними порушеннями. Показано, що наслідки вигорання охоплюють психологічний, фізіологічний, соціальний та організаційний рівні. Зокрема, виявлено апатію, тривожність, втрату емпатії, розлади сну, серцево-судинні симптоми, відчуження, конфліктність, кадрові втрати, зниження згуртованості підрозділів. Наголошено на важливості системної профілактики, яка включає індивідуальне консультування, реабілітаційні програми, розвиток особистісних ресурсів і підтримуюче керівництво. Окрему увагу приділено позитивному міжнародному досвіду, де впроваджуються трирівневі моделі втручання і законодавче визнання вигорання як професійного ризику. Практичне значення дослідження полягає у створенні цілісної багаторівневої системи профілактики вигорання, релевантної до умов діяльності українських правоохоронців.