СОЦІАЛЬНА РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ПРИНЦИП ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті проаналізовано розвиток концепції життєстійкості від індивідуальних характеристик до мультисистемного підходу, що охоплює особистісний, сімейний, громадський та інституційний рівні. Досліджено практичну реалізацію резильєнтного підходу через створення мережі Центрів життєстійкості як інноваційної організаційної моделі. Метою статті є аналіз реформаторських підходів у соціальній сфері України крізь призму принципу резильєнтності з фокусом на нові інституційні моделі та зміну управлінської логіки соціальних послуг в умовах воєнного часу. Проаналізовано фундаментальну трансформацію управлінської парадигми соціальних послуг, а саме перехід від патерналістської моделі радянського типу до партнерської системи, впровадження людиноцентричного підходу. Досліджено соціальну резильєнтність як детермінуючий принцип системного реформування національної системи соціальних послуг України в умовах збройного конфлікту. Концептуалізовано Центри життєстійкості як інституційну операціоналізацію резильєнтного підходу в соціальній політиці. Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення стратегії розвитку соціальної сфери України, розробки критеріїв оцінки ефективності соціальних реформ та адаптації міжнародного досвіду побудови резильєнтних систем соціального захисту. Соціальна резильєнтність функціонує як інтегральна концептуальна рамка, що визначає перехід до проактивного превентивного підходу, зорієнтованого на розвиток людського та соціального капіталу. Мережа Центрів життєстійкості демонструє парадигматичний перехід до інтегрованої мультисистемної підтримки, що синтезує психосоціальні інтервенції та процеси громадської мобілізації.