ПРОБЛЕМИ ТА ПОТРЕБИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ДІТЕЙ В УМОВАХ ВІЙНИ: РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ І МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Анотація

У статті проаналізовано правове, інституційне та практичне забезпечення захисту дітей-внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах війни, а також визначення ролі громадських та міжнародних організацій у реалізації державної політики соціального захисту дітей, постраждалих від воєнних дій. Особливу увагу приділено дослідженню механізмів міжсекторальної взаємодії між державними структурами та неурядовими організаціями у сфері соціальної, психологічної й матеріальної підтримки дітей-ВПО. У дослідженні застосовано системно-структурний і порівняльний підходи, що дозволило проаналізувати чинну нормативно-правову базу України, яка регулює права дітей-ВПО (Закони України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Про охорону дитинства», «Про соціальні послуги», а також відповідні постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства освіти і науки). Використано аналітичний метод для узагальнення статистичних даних і звітів міжнародних організацій (Caritas Ukraine, Save the Children, UNICEF, World Vision International) щодо масштабів гуманітарної, освітньої та психологічної допомоги дітям в Україні. Описово-аналітичний метод дозволив оцінити ефективність цих програм і сформулювати рекомендації щодо інтеграції їхнього досвіду у державну політику. Здійснено комплексний аналіз правових засад та практичних механізмів соціального захисту дітей-внутрішньо переміщених осіб у контексті воєнних подій. Визначено роль провідних благодійних і міжнародних організацій у наданні комплексної допомоги дітям-ВПО, яка охоплює освітній, психологічний, соціальний та матеріальний компоненти. Обґрунтовано доцільність створення в Україні національної системи підтримки дітей-ВПО за моделлю «дружніх до дитини просторів» (Child Friendly Spaces), яка поєднувала б державні програми з практиками неурядових структур. Запропоновано концепцію впровадження державної програми «Безпечна школа» на основі досвіду проєкту «ГОВОРИ» Центру гідності дитини Українського католицького університету, що передбачає електронні інструменти звернення дітей по допомогу та розвиток культури безпечного освітнього середовища. Результати дослідження доводять, що наявна система соціального захисту дітей-ВПО в Україні потребує подальшого удосконалення та інституційного зміцнення. Попри достатню законодавчу базу, реалізація її положень у громадах є нерівномірною через кадрові, фінансові та організаційні обмеження. Громадські та міжнародні організації відіграють ключову роль у заповненні цих прогалин, забезпечуючи оперативне реагування на потреби дітей та їхніх родин. Для підвищення ефективності державної політики доцільно інтегрувати успішні практики гуманітарних структур у систему соціального захисту, запровадити адресні грошові гранти, програми психосоціальної підтримки, а також розширити мережу дитячих центрів допомоги у кожній територіальній громаді. Упровадження таких заходів сприятиме формуванню сталих механізмів захисту прав дітей, підвищенню рівня соціальної безпеки та відновленню психологічного добробуту дітей, які пережили вимушене переміщення.