ПЕРВИННА ПРОФІЛАКТИКА ЯК СТРАТЕГІЯ ЗМІЦНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ НАСЕЛЕННЯ У ВОЄННИЙ ЧАС

Анотація

Стаття присвячена аналізу первинної соціальної профілактики як стратегічного інструменту зміцнення соціальної стійкості населення України в умовах воєнного стану. Авторки розглядають первинну профілактику як інтегровану систему превентивних, психоосвітніх та комунікаційних заходів, спрямованих на попередження соціальних ризиків, розвиток культури взаємопідтримки та підвищення рівня соціального капіталу. Методологічну основу становлять міждисциплінарні підходи соціології, психології, соціальної роботи та публічного управління. У статті систематизовано міжнародний досвід (ВООЗ, ЮНІСЕФ, UNDP, OECD), визначено ключові виклики для українського суспільства, зумовлені війною, такі як масові переміщення населення, зростання тривожності, руйнування соціальних зв’язків та зниження довіри. Особливу увагу приділено концепції «брендування соціальної поведінки», що передбачає формування позитивних моделей солідарної, відповідальної та емоційно стійкої поведінки як суспільної норми. Розкрито багаторівневу структуру профілактики (індивідуальний, груповий і громадський рівні) та представлено інструменти її реалізації: соціальні кампанії, освітні програми з розвитку стійкості, арт-терапевтичні практики, цифрові рішення та локальні ініціативи громад. Проаналізовано приклади українських практик, зокрема діяльність освітніх інституцій, ветеранських хабів та громадських організацій. У висновках обґрунтовано, що первинна соціальна профілактика має трансформуватися у ключовий напрям соціальної політики воєнного та післявоєнного періоду, забезпечуючи не лише попередження ризиків, а й відновлення довіри, солідарності та психологічної стійкості суспільства.