НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ ПОЗНАЧЕННЯ «ВІКУ ЛЮДИНИ» В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

У статті досліджено наявні в англомовному художньому дискурсі типи невербальних позначень «віку людини», що функціонують як поведінкові дескриптори і дескриптори зовнішності у складі вербально-невербальних семіотичних модулів номінації та дескрипції вікових значень. Метою дослідження було виявлення та комплексний аналіз невербальних засобів позначення «віку людини» в англомовному художньому дискурсі. Матеріалом дослідження стали відібрані шляхом суцільної вибірки з художніх творів британських та американських авторів дискурсивні фрагменти, які містять невербальні одиниці, що прямо або опосередковано позначають і описують вікові характеристики персонажа. У роботі було використано як загальнонаукові методи, так і власне лінгвістичні методи. Ідентифіковано чотири основних (кінесичний, просодичний, такесичний, проксемічний) і п’ять гібридних (кінесично-просодичний, кінесично-такесичний, кінесично-такесично-просодичний, ольфакторний оптико-кінесично-просодичний і густативний-ольфакторний) модулів. Визначено, що найбільша диференціація засобів позначення віку спостерігається в межах кінесичних модулів, які включають мануальні (жести), пантонімічні (хода, рухи, постава), мімічні (вираз обличчя, міміка), окулістичні (погляд), ситуаційні (почервоніння, колір обличчя, шкіри, тремтіння рук, загальна манера поведінки) сигнали вікової поведінки / невербальні дескриптори зовнішності. Просодичний сигнал якості голосу використовується в сукупності його характеристик – тону, тембру і акценту. До просодичних дескрипторів відносимо також такі симптоматичні знаки, як: сміх, свист або крик. За класифікаційним параметром невербальні дескриптори є знаками-індексами, знаками-копіями або символами, що виконують прагматичні функції психологічної адаптації, вікової самопрезентації, самоідентифікації, маніпулятивного впливу, загрози або уникнення загрози обличчю співрозмовника.