АНДРІЙ ХВИЛЯ ЯК МИСТЕЦЬКИЙ КРИТИК

Анотація

Стаття торкається тематики української художньої культури та мистецької критики 1930-х років. Метою статті є означення основних тенденцій формування нового дискурсу української радянської художньої критики та аналіз його загальних характеристик. Матеріалом для дослідження стали публікації у журналі «Образотворче мистецтво. Альманах» 1934 року, автором яких був комісар УРСР Андрій Хвиля. У тоталітарному режимі влада опосередковано та прямо реалізується та відтворюється у дискурсі та не може бути реальною без комунікації, потребує тексту, знань, переконань та ідеології, що її підтримують та відтворюють. У 1930-х радянська тоталітарна мова поступово заповнювала простір української культури: через переклади, редагування, створення нових «ідеологічно правильних» словників. Паралельно відбувався процес створення канону радянської культури, активними учасниками якого були мистецькі критики. Поява текстів, авторами яких ставали чиновники найвищого рангу й виконували інквізиторські функції, була прикметною для періоду становлення тоталітаризму в Україні, коли сталінське керівництво змінювало соціально-економічні основи суспільства. Особа автора та рівень його владних повноважень забезпечували особливий спосіб сприйняття тексту. Займаючи гібридну позицію у полі культури, яка поєднувала приналежність до владних органів та право на естетичне висловлювання, Хвиля є зразком «подвійного агента», влада якого походить з-поза цього поля, а висловлювання мають ідеологічний характер. З допомогою аналізу зразків індивідуального доробку критика та порівняння його ідеологізованої оцінки творів із їх нейтральним сучасним мистецтвознавчим аналізом, можна зробити висновки про основні тенденції оцінювання художніх творів з позиції влади а не академічного мистецтвознавства, характерні для декади 1930-х, а також про властивості нового дискурсу критики.