ПОЕТИКА ШОСТОЇ СИМФОНІЇ ВАЛЕНТИНА СИЛЬВЕСТРОВА В КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ СТИЛЮ МИТЦЯ

Анотація

Статтю присвячено вивченню особливостей онтогенезу симфонізму Валентина Сильвестрова на наступному після ранніх симфоній етапі, а саме, осягненню як стильових констант, так і змін, що відбулися у семіосфері симфонічної творчості композитора у 1980-х–1990-х роках на прикладі Шостої симфонії. Метою наукової статті є виявлення значущих рис поетики Шостої симфонії В. Сильвестрова на основі когнітивного підходу через осягнення її специфіки на рівні музичної мови, композиційної драматургії, врешті – на онтологічному рівні. Методологія. У дослідженні застосовується комплексний підхід, зумовлений специфікою музичної мови автора, дослідження якої передбачає як задіяння задіяння класичної методології гуманітаристики (семантичний та герменевтичний методи) специфізованих музикознавчих методів (жанровий, структурно-функціональний, інтерпретативний тощо), так і залучення новітніх підходів, як то онто-семантичний, онто-сонологічний, метод духовного аналізу музичного твору. Наукова новизна отриманих результатів зумовлена введенням у науковий обіг Шостої симфонії В. Сильвестрова, обґрунтовано її поетику та здійснено композиційно-драматургічний та семантичний аналіз твору. Висновки. Поетика Шостої симфонії увиразнює наступний (після цілісної системи ранніх симфоній) етап онтогенезу симфонізму В. Сильвестрова, який у першу чергу, пов’язаний з пост-стилем. Його ключовими ознаками постають: новий семантичний вимір, а саме дихотомія земне-небесне; одночасне співіснування в музичній мові декількох принципів, яку автор йменує поліфонією систем (сонористика та пуантилізм на рівні з виходом у вимір гомофонної структури з виокремленням горизонталі, поєднання в музичній мові елементів модерну та постмодерну тощо); сталими стильовими ознаками є засадничі для розуміння творів категорії часу й простору; використання «тихих» кульмінацій та фіналу симфонії.