ЕВОЛЮЦІЯ ЗВУКОЗАПИСУ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ: ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАГАЛЬНО-НАЦІОНАЛЬНОЇ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ДЛЯ ПОКОЛІНЬ ХХІ СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета роботи зорієнтована на дослідженні, узагальненні та уніфікації історичних процесів українського аудіозапису, що охоплює кінець ХІХ–ХХ та перші два десятиліття ХХІ століття Основний концепт експерименту прослідковується у виявленні прерогативних тотожностей та відмінностей ціннісних культурних домінант серед майстрів вітчизняного «професійного» та «аматорського» музичного мистецтва, як обґрунтування щодо висвітлення історіографічного процесу у формуванні вітчизняної дискографії. Згідно поданого аналізу, на характер змін аудіокультури від 1900 по 1941 рр. вплинули подальші наукові й творчо-практичні концепти, здійснені за часи радянського тоталітаризму, та відобразилися у позиціях музикознавства кінця ХХ – початку ХХІ століть. Ключовий фактор вивчення аудіовізуального мистецтва полягає у традиціях збереження творчої аудіоспадщини України для майбутніх поколінь нації – молодих учених і сучасників галузі музичного та аудіовізуального мистецтв. Ці моделі імплементовані в основний концепт розвою проблематики для подальших теоретико-емпіричних дій, секуляризованих методів та мистецьких принципів вітчизняної культури з метою взаємодії із західно-європейською музикою в контексті змін до теперішніх суспільно-політичних подій. Методологія дослідження сфокусована на виявленні емпіричних форм, що простежуються завдяки статистичному розвитку, та ролі музичної культури на перетині кінця ХІХ–ХХ і початку ХХІ ст., опису моделі механічного методу фіксації явища запису звуку вокально-інструментальних творів. Теоретичне підґрунтя виражено як елемент системного аналізу удосконалення аудіовізуального мистецтва української пісні початку ХХ – першої чверті ХХІ століть; основи конкретно-соціологічного напрямків пояснюють вартісне значення української мелодії для різних верств населення, зокрема, різних вікових категорій, естетичних та етичних смаків-уподобань і поглядів згідно філософії мистецтва, що вплинули на ідентифікацію національної та культурної самосвідомості. Наукова новизна схарактеризована роллю еволюції аудіовізуального мистецтва як концептуального елементу ціннісних домінант українського культурного простору, що є ключовим механізмом до формування приналежності української пісні до європейських традицій ХХ – ХХІ століть. Основний вектор дослідження спрямовано на реалізацію науково-творчих систем впровадження та популяризації вітчизняного мелосу не лише з регіональної позиції держави (Незалежна Україна), але й у світовому (Американському та Європейському) діаспорах, де велися дослідження провідними культурологами й музикознавцями. Висновки. Український звукозапис як культурно-технологічний процес доволі суперечливий та складний. Індустріалізація суспільства призвела до певних дій з боку техногенного фактору, що вплинуло на розвиток аудіовізуального мистецтва. Створення перших мистецьких (авторських) ідей відбулося ще за довго до винайдення цифрових звукозаписних пристроїв. Механізми аудіозапису, впроваджені в галузь мистецтва з 1890-х рр., стали підґрунтям до зібрання фондових творів української культури як історіографічного екскурсу в минуле. Завдяки збереженим архівам, сучасники ХХІ ст. мають змогу пізнати цільове значення вітчизняної історичної доби ХХ століття, що зрефлексувало в мистецькому середовищі. Втім, відомості та нариси, які містять опис тих, чи інших творчих подій, є досить поверхневі з боку наукових положень. Недостатність висвітлення та обмеженість досліджень художньо-творчого матеріалу провокує подальші проблеми, що можуть спричинитися до втрати національної ідентифікаційності українського мистецтва поміж інших культур ХХ століття, зокрема у співставленні й супротиві з російською. Проте, уважна спостережливість майбутніх фахівців-музикознавців і використання широких площин інтернет ресурсів сприяють досягненню більш глибокого розвою визначеної проблематики, що вплине на майбутні процеси вдосконалення українського аудіозвукозапису.