СЕМІОТИКА ТЕАТРАЛЬНОГО І КІНОТЕКСТУ В МЕДІАЛЬНИХ ПРОЄКЦІЯХ ДИГІТАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Анотація

Актуальність. Дослідження театральних та кінематографічних текстів культури у контексті осмислення семіотичної природи крипто-арту, що виник на стику мистецтва і технологій, традиційних і цифрових кодів культури у процесах їх медіа-конвергенції, становить актуальний дискурс культурологічних студій. Мета статті полягає у аналізі медіальних проєкцій як способів семіотичної репрезентації й трансляції змістів театральних текстів та кінотекстів у дигітальному просторі культури. Методологія роботи ґрунтується на використанні структурно-функціонального, інтермедіального, культурологічного аналізу. Наукова новизна пов’язана із осмисленням інтермедіальності текстів кінострічок та театральних вистав як якості їх семіотичної природи у нових ракурсах синтаксичного і прагматичного вимірів організації полікодової цілісності (від «старих» до «нових» інтермедіумів) та комунікативної специфіки трансляції змістових наративів медіальними каналами сприйняття. Висновки. Дослідження семіотики театральних текстів та кінотекстів у медіальних проєкціях арт-блокчейну виявляє інтенсифікацію процесів інтеграції мовних кодів традиційної академічної культури та дигітального середовища. Простежена еволюція рецептивного досвіду – від колективного до персоналізованого на основі інтерактивної взаємодії глядачів з контентом. Висвітлено еволюцію мистецього досвіду, що в цифрову епоху проявляється у створенні нових інтермедіальних форматів, які інтегрують художні елементи та технології арт-блокчейну, віртуальну, доповнену реальність, штучний інтелект, соціальні медіа, інтерактивні платформи та інші цифрові інструменти. Спостережено формування нових типів креативного самовираження на стику інтерсеміотичних проєкцій художніх і технічних мовно-знакових кодів культури, що впливають на моделювання нової комунікативної парадигми у дигітальному просторі культури ХХІ століття.