ЖАНР ПРЕЛЮДІЇ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МУЗИЦІ XVII–XX CТОЛІТЬ

Анотація

У дослідженні узагальнено жанрово-стильову специфіку французької клавірної (фортепіанної) прелюдії, що засвідчила ключові етапи розвитку французького інструменталізму останніх століть. Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційної, жанрово-стильової специфіки французької фортепіанної прелюдії та особливостей її побутування в європейській інструментальній музиці Нового часу.Методологічна база роботи. Суттєвими для даної роботи є жанрово-стильовий, інтонаційний та аналітико-музикознавчий методи в їх комплексному застосуванні, що в сукупності дозволяє дослідити динаміку розвитку прелюдії у французькій музично-історичній традиції XVII – ХХ століть.Наукова новизна роботи визначена тим, що в ній вперше в українському музикознавстві узагальнено ключові етапи історичного розвитку французької клавірної (фортепіанної) прелюдії, репрезентованої в широкому спектрі творів – від «безтактової прелюдії» аж до прелюдійних циклів доби музичного модерну (К. Дебюссі, Е. Саті, О. Мессіан).Висновки. Історичні шляхи розвитку французької клавірної (фортепіанної) прелюдії засвідчують оригінальність та унікальність даного жанру, що генетично сходив до так званої «безтактової прелюдії», поетика якої була сформована на перетині традицій музичного бароко та рококо, а також показової для них творчо-виконавської практики. Серед її типових ознак домінує прагнення до пошукових форм творчої діяльності, імпровізаційності, мистецької свободи. Буття французької прелюдії в наступні епохи європейської музично-історичної традиції виявляє особливості її жанрових метаморфоз, кульмінаційною точкою яких можна вважати цикл прелюдій К. Дебюссі. Саме в ньому впроваджено традиційну для французького інструменталізму програмність, що органічно поєднується з ладо-гармонічними та інтонаційними шуканнями музичного модерну. Такого ж роду жанрово-стильова спрямованість характеризує й прелюдійні опуси Е. Саті, в яких новаційність та певна епатажність мислення автора поєднана з відродженням традицій «безтактової прелюдії». Підсумком розвитку цього жанру в зазначений період можна вважати цикл «Вісім прелюдій» О. Мессіана, в якому, з одного боку, успадковано символістсько-метафоричний принцип трактування цього жанру, з іншого – закладено образно-змістовні містеріально-метафізичні та поетико-інтонаційні основи інструментальної творчості композитора, що будуть більш детально реалізовані в його наступних фортепіанних опусах.