ІНТЕРПРЕТАЦІЯ НАРОДНОПІСЕННОЇ ТРАДИЦІЇ У ТВОРЧОСТІ КИЇВСЬКОГО АКАДЕМІЧНОГО АНСАМБЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ «ДНІПРО» ТА ОЛЕНИ КУЛИК

Анотація

Мета статті полягає в окресленні провідних спрямувань творчої діяльності Київського академічного ансамблю української музики «ДНІПРО» та Олени Кулик як носіїв народнопісенної традиції. Методологія дослідження ґрунтується на компаративних настановах, що зумовлюють звернення до принципів жанрового, стильового аналізу, а також культурологічного підходу. Наукова новизна статті зумовлена визначенням напрямів трансформації народнопісенної традиції та виконавства в контексті діяльності Київського академічного ансамблю української музики «ДНІПРО» та О. Кулик. Висновки. У статті обґрунтована спрямованість діяльності Київського академічного ансамблю української музики «ДНІПРО» та його очільниці – народної артистки України Олени Кулик на збереження національного духовного спадку та інноваційної репрезентації народнопісенного мистецтва і виконавства у просторі культури межі XX–XXI ст. у новаційних синтетичних формах, а також утвердження просвітницько-популяризаторськими імпрезами (фестиваль «Київ-етно-музфест «Віртуози фолку») новітніх механізмів буття національної культурної спадщини. Акцентовано, що проєкти колективу «Дніпрова сага» та «Ті, що походять від сонця», що мають змістовою основою ментально детерміновані у своїй значущості антеїзм та образи Дніпра, Козака, Матері, концепт національної культурної пам’яті, демонструють багатовимірний синтез мистецтв та жанрових моделей (зокрема академічної традиції), універсалізм звукової картини світу. Показано, що специфіка виконавських орієнтирів ансамблю, зокрема О. Кулик, полягає в індивідуалізації варіантів суміщення народнопісенної виконавської парадигми з її академічним варіантом та ознаками естрадного варіанту. Виявлено такі маркери приналежності творчості О. Кулик до народнопісенної виконавської традиції у проєктах «Дніпра», як відкрите звуковидобування, обривання звучання з інтонаційною нейтральністю інтонем та редукцією лексем, акцентована виконавська експресія, високий динамічний тонус, вигуки із висхідним та низхідним глісандо та інтонаційно нейтральними завершеннями, елементи ономатопеї. При загальній значущості настанов академічного варіанту народнопісенної виконавської парадигми співачка звертається до прийомів інструменталізації вокалу, співвідносних із цариною естради, що демонструє творче осмислення фольклору як позачасового художнього феномена.