«ДИТЯЧІСТЬ» МЕТОДІВ МУЗИЧНО-РИТМІЧНОЇ ПРАКТИКИ В ПОШУКАХ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ГЛИБИНИ

Анотація

Метою статті є комплексне осмислення епістемологічних і методологічних засад, які формують уявлення про ритм у практиці музичної освіти, а також аналіз глибинних рівнів музичного мислення. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, що охоплює філософію часу, когнітивні науки, педагогіку, музичну феноменологію та дослідження відомих методичних систем (Е. Жак-Далькроз, З. Кодай, К. Орф, С. Судзукі, Е. Гордон та ін.). Для аналізу застосовано критико-аналітичні та герменевтичні методи, спрямовані на виявлення онтологічних основ ритмічного мислення. Наукова новизна полягає в переосмисленні категорії ритму як феномену внутрішнього, пульсуючого часу, нерозривно пов’язаного з тілесним, інтонаційно-смисловим та естетичним досвідом. Запропоновано концепцію «ритмології» як альтернативу редукціоністським підходам, поширеним у дитячій музичній педагогіці. У висновках акцентується необхідність відмови від спрощених та умоглядних методик, що прикриваються «доступністю для дітей», на користь постметодологічного типу мислення. За такого підходу педагог не обмежується жорсткими рамками системи, а, спираючись на критично осмислені знання, гнучко поєднує елементи різних методик. У роботі розглядається методологічна криза в галузі викладання музичної ритміки, викликана редукцією ритму до зовнішніх лічильних структур, імітації звучання та схематизованих графічних образів. Наголошується, що подібний підхід не розкриває справжню художню, часову та інтонаційну природу ритмічного явища, перетворюючи музичне навчання на механічне відтворення, відірване від психологічного переживання ритму-часу як смислової категорії. Стаття спрямована на виявлення когнітивних і філософських передумов, що визначають способи сприйняття, інтерпретації та викладання теорії ритму як невід’ємної складової музичного досвіду. Особливу увагу приділено педагогічним стратегіям, які здатні коригувати концептуальні викривлення або сприяти формуванню справжнього відчуття часу й інтонаційної чутливості. Ритм має освоюватися не через механічний підрахунок чи відтворення нотографічних схем, а як живе переживання часу ‒ плинного, інтонаційно насиченого й естетично організованого музичного руху.